Учительська світлиця

Принцип відкритості

«Я знаю, що нічого не знаю»,— казав мудрий грек.

«Я добре знаю хімію, літературу й історію» — промовляє сильний випускник Інколи. Сумно. Сумно те, що цей випускник не знає головного: він не знає, чого ж він не знає.

Вельми непевно уявляє сьогодні школяр (і навіть студент) межі своєї обізна­ності, й вже зовсім у тумані — межі пізнання наук. Звідки ж тоді візьметься допитливість, без якої будь-яке навчання — лише виховання виконавців!

Формула 1: не лише давати знання — а ще й показувати їх межі. Ставити перед учнями проблеми, вирішення яких лежить за межами курсу, що ви­вчається.

Ні, не добірка акуратно закладених у голову відповідей на стандартний пе­релік питань — головне надбання школяра! Єдиний виправданий і приємний вид жадібності — жага до пізнання й саморозвинення. Ось його справжнє надбання! Бо ж «освіта не досягає точки насичення».

І ще один момент. Які задачі розв'язують у школі? Так звані «закриті» задачі, тобто такі, що мають точну умову (із пункту А до пункту Б...), визначений алгоритм розв'язання, єдино вірну відповідь. А які задачі ставить перед люди­ною життя? Відкриті задачі! Ті, що мають досить розмиту умову, яка припускає наявність різноманітних варіантів (як знайти собі роботу? Супутника життя? Як збільшити прибутки підприємства? Зменшити ймовірність аварії... тощо), різноманітні шляхи розв'язання, набір імовірних відповідей. В цю шпарин­ку — між задачами по-школярськи закритими й життєвими, відкритими — най­частіше провалюються цікавість учнів і, відповідно, наші освітні зусилля.

Формула 2:    використовувати в навчанні відкриті задачі (див. Додаток2«Про твор­чі навчальні задачі, с. 75).

На щастя, як показують наш досвід і ця книга, такі задачі можуть бути знай­дені, дібрані, розроблені для будь-яких учбових дисциплін (див. додаток 2, розділи «Розсипи задач» та «Проект: нові задачі», с. 78—81).