Учительська світлиця

Мета: ознайомити учнів з національними і народними символами України; формувати національну свідомість школярів; виховувати любов до рідного краю, повагу до його символів, любов до рідної української мови.

Перебіг заходу

1-й учень

Висить рушник у хаті на кілочку,
Калина червоніє на столі,
А біля неї — житні колосочки,
Мої пустотливі братики малі.
Це все — моя земля, моя Вкраїна.
Це рук моєї матері тепло,
І цей рушник, яким і дочку, її сина
Благословляє мама на добро.

Учитель. Давно-давно жила колись жінка. І було у неї три сини. Росли сини чесними, сміливими, дуже любили свою матусю, готові були віддати за неї своє життя. Попідростали і вирішили піти у світ прославляти свою матір. Вирушив у дорогу найстарший син. Мати на згадку подарувала йому золоту корону з трьома промінцями. Пішов син між люди. І за трипроменеву корону, яка зігрівала людей і вела вперед, показувала шлях до кращого життя, дали першому синові ім’я Тризуб.

Настала черга середнього сина. Йому мати в дорогу подарувала жовто-блакитний одяг. Своїми звитяжними справами прославляв він свою матір. Одержав середній син ім’я Прапор.

А там, де був наймолодший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мама своєму наймолодшому синові подарувала соловейків голос. І одержав син за свій джерельний голос, величний спів ім’я Гімн. І з того часу йдуть поруч три брати — Тризуб, Прапор, Гімн і прославляють рідну неньку. І там, де вони проходять, лунає урочиста пісня.

Герб, Прапор і Гімн — це три основні національні символи України, котрі мають давню й цікаву історію. Символ — це предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарювання, історичне минуле, прагнення народу.

Золотий тризуб на блакитному тлі — символ влади. Він зустрічається ще з часів Київської Русі, зокрема на монетах київського князя Володимира Великого. Герб — це частина корони, яку носили київські князі. Чому саме тризуб вважають Гербом України? Мабуть, тому, що число «три» завжди вважалося числом казковим, чарівним. У багатьох казках ви знайдете розповіді про трьох богатирів, про три бажання чи про три дороги. А ще в тризубі відображено триєдність життя. Це — Батько, Мати, Дитя, які символізують собою Силу, Мудрість, Любов.

2-й учень

Наш герб — тризуб, це воля, слава, сила.
Наш герб — тризуб. Недоля нас косила,
Та ми зросли, ми є, ми завжди будем,
Добро і пісню несемо ми людям.

Національний Прапор України — це синьо-жовтий прапор. Він теж має досить давнє походження. Поєднання цих двох кольорів використовували на гербах і прапорах нашого славного народу ще за часів княжої доби. Жовтий колір — це колір пшеничного лану, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому на землі. Жовтий колір — це ще й колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів, не заколосився б життєдайний хліб. Блакитний колір — це колір неба, води.

3-й учень

Прапорець, що я тримаю,
для мене єдиний.
Прапорець цей,
що я маю, —
символ України.
Нема у світі більш святого
й не буде ніколи.
Він — край неба голубого
над пшеничним полем.

Учитель. Національний Гімн України — це урочиста пісня, символ нашої державної єдності, яку понад століття тому написали поет П. Чубинський та композитор М.Вербицький. Гімн виконується в державі на всіх урочистих подіях.

4-й учень Слова палкі, мелодія врочиста,
державний гімн ми знаємо усі.
Для кожного села, містечка, міста —
це клич один з мільйонів голосів.

Лунає Гімн України.

Учитель. Але кожна держава має свої народні символи. Говорячи про Україну, ми не уявляємо її без наших прекрасних вишивок. Українців пізнають за їхніми барвистими костюмами, за вишивками на сорочках і блузках. Важливе місце для українця займає вишитий рушник. Ми не уявляємо української хати без вишитого рушника. Від сивої давнини і до сьогодні, у радості й горі рушник — невід’ємна частина нашого побуту. Без рушника, як і без пісні, не обходилось народження, одруження, смерть людини. Простий, скромно оздоблений рушник висів у кожній сільській хаті біля порога на кілочку. Ним витирали руки, коли доїли корову, поралися біля печі, накривали хліб на столі, паску чи яблука, коли несли святити в церкву.

Весільний рушник, як і весь посаг, кожна дівчина готувала собі сама. Вишивати мати навчала дочку ще змалку.

З хлібом і сіллю на рушнику зустрічають у нас дорогих гостей. Рушник пройшов крізь віки, він і досі символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею.

1-й учень

Із червоної нитки і білого льону,
Як до рідної пісні, усяк з нас звик.
В будень день і на свята, в Карпатах, за Доном,
Наш народ давно вигадав диво — рушник.
Щоб і хата була красивішою,
Щоб і доля була прихильнішою,
Щоб весілля були та й клечальними,
Щоб завжди були величальними.

Учитель. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, із покоління у покоління.

А подивіться, де висять рушники. Над вікнами і над дверима, на покуті — це обереги від усього злого, що може зайти в дім.

«Хай стелеться вам доля рушниками!» — казали, бажаючи людині щастя.

Коли син вирушав з дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник як оберіг від лиха. Лунає пісня «Про рушник», сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди.

Учитель. Майже у всіх народів є улюблені рослинні символи. І коли ми говоримо про нашу Україну, то не уявляємо її без верби і калини.

Калина — найулюбленіший в Україні кущ. Про його походження розповідає народна легенда. Давно це було, ще коли на нашу країну нападали турки й татари. Вони грабували, вбивали старих людей, а дівчат і хлопців забирали в полон. Одного разу вони помітили дуже гарну дівчину і захотіли її спіймати, але вона почала втікати. Була б втекла, та зачепилась за кущ своїм червоним намистом. Воно розірвалося, а червоні намистинки розсипались по землі. Загинула дівчина на чужині, а з намистинок виросли прекрасні кущі з червоними кетягами. Назвали їх калиною.

2-й учень

У вінку зеленолистім,
У червоному намисті
Задивляється у воду
На свою хорошу вроду.
Навесні білим цвітом зацвітає,
Восени червоним кетягом пригощає,
Над річкою червоним намистом сяє,
Душу звеселяє.

Учитель. Щоб роду не було переводу, калину садили біля хати. Кущ калини біля материної хати — це не тільки окраса, а й наш духовний символ, наша спадщина. З давніх-давен вона відігравала неабияку роль у весільних обрядах: з неї плели гірлянди, прикрашали світлиці, весільні столи, коровай. Калинові букети ставили перед молодими, бажаючи їм вічної краси і міцного кохання.

Калина — символ нев’янучої краси, кохання, рідної землі, нашої прекрасної України. Скільки чудових пісень присвячено їй, скільки визначних українських поетів оспівали її у своїх творах!

Лунає пісня «При долині кущ калини».

Про вербу, скромну нашу вербу написано чимало. Їй, «гнучкій та тонкоталій», присвячені прислів’я і приказки, пісні та вірші: «Де верба, там і вода, де вода, там і верба», «Будь я високий, як верба, а багатий, як земля»...

Ще тільки зійшов сніг, ледь пригріває сонце, а верба вже поспішає привітати світ з весною, даруючи йому пухнасті жовті котики. Дерево, що зацвіло першим, віддавна шанувалось в Україні. Одягнувшись у красиві зелені шати, стоять верби рядами над річкою чи ставком і, опустивши свої віти у воду, навівають нам сум.

Крім окраси і суму, що промовляє до самого серця, верба дарує нам багато корисного, лікує. Вона — ніби позначка води на землі. Тому й криницю копають завжди під вербою. На сухому місці це дерево не росте. «Де срібліє вербиця, там здорова водиця», — говорить народне прислів’я, бо це дерево є природним фільтром, очищає воду від усяких домішок, що містяться у водах річок та озер. Навіть важко уявити українське село без цих одвічних супутників. Вербником обсаджували дороги, ставки, піщані пагорби і береги річок, верболозом густо заліснювали плавні і болота.

3-й учень

Ой, вербо, вербо, вербиченько,
Гнучка та висока,
Де вродилась і зросла ти,
Сестро милоока?
На Вкраїні народилась,
З Дніпра воду пила,
Людям нашим полюбилась,
Шану заслужила.

Учитель. Українці здавна вважають вербу святим деревом і шанують його. Останню неділю перед Великоднем називають Вербною. Цього дня в церкві святять заздалегідь нарізані вербові гілочки. Повсюди в Україні побутував звичай ритуального биття ними. Похльоскуючи одне одного свяченими гілочками, говорили:

4-й учень

Не я б’ю, верба б’є.
Не будь сонливий,
До роботи лінивий.
Будь здоров, як вода.
Рости, як верба.

Учитель. Люди вірили в чародійну силу живої верби. Вона мала дати здоров’я і достаток. Освячену вербу зберігали весь рік і використовували як засіб від дитячих хвороб, граду. Верба дуже живуча. Устромиш гілочку чи кілок у вологу землю — виросте дерево. Верба — символ неперервності життя, символ України. Красива і ніжна, невибаглива і корисна.

Рідна хата — наша берегиня. Вона зігріта теплом материнської любові, осяяна мудрою посмішкою батька. Біла хата… Білий колір в Україні — це символ чистоти, морального здоров’я, душевної краси. Тому традиційно в українців стіни рідної оселі білили. Гарна біленька хата у вишневому садку, мов дівчина у вінку. У цій хаті люди народжувались, жили і помирали, щоб поступитись місцем прийдешнім поколінням. У ній — корінь нашого роду, все одвічне, як життя, святе, як мамина пісня. Вона — символ добра і надії. Її любили, про неї згадували в далекій дорозі разом із матір’ю і батьком, як одне ціле.

1-й учень

Виростеш ти, сину,
Вирушиш в дорогу,
Вирушать з тобою
Приспані тривоги.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
А якщо впадеш ти
На чужому полі,
Прийдуть з України
Верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна вибрать друга
І по духу брата,
Та не можна рідну
Матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Учитель. У цьому вірші В. Симоненка згадується про тополю. Це дерево садили на обійсті, якщо народжувалась дівчинка, тільки не з видноти, як калину, а десь у непомітному місці. Тому деякі поети і порівнюють тополю з дівчиною.

2-й учень

По діброві вітер віє,
Гуляє по полю.
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий Марно зеленіє,
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.

Учитель. Коли в сім’ї народжувався хлопчик, біля хати садили клен. І вони підростали разом.

З давніх-давен на Купальське свято кленовим листям прикрашали оселі. Біля молодого клена дівчата водили хороводи та ворожили про майбутню долю. Для наших предків це дерево завжди залишалося урочисто священним і рідним водночас.

Лелека... Цього красивого птаха звуть в Україні по-різному: чорногуз, лелека, бусол, бузько. Він споконвіку селився поблизу людей — на хатах, клунях, хлівах і є символом сімейного затишку, благополуччя, вірності своєму краю. Люди вірили: у кого поселився на хаті лелека — тому щастя буде довіку, і горе тому, хто зруйнує його гніздо. Вірили, що тоді станеться біда — лелека принесе вогню і спалить хату або накличе грозову хмару.

Існує чимало легенд про походження цього птаха. За однією з них, Бог дав людині мішок і наказав віднести далеко в ліс, але не розв’язувати і не заглядати в нього. Та на півдорозі чоловік не витримав і поцікавився, що ж він несе. Як тільки він розв’язав мішок, звідти повистрибували жаби, повилазили вужі та змії і розповзлися по всьому світові. Розгніваний Бог перетворив чоловіка на лелеку і звелів ходити по полях та болотах і збирати усяке гаддя.

Особливо ми любимо лелек за те, що вони завжди повертаються з вирію до своїх гнізд і приносять на своїх крилах весну. Лелека — символ любові до рідної землі.

Віночки з роду-віку були найкращою прикрасою дівчини, неодмінною ознакою національного українського одягу. Український віночок — не просто краса, а й оберіг, «знахар душі», бо в ньому є така чаклунська сила, що біль вгамовує волосся береже. Впліталось до віночка багато різних квітів, кожна квітка щось символізувала. Деревій — символ нескореності, барвінок — символ материнської любові, ружа, мальва і півонія — символи віри, надії і любові. Ромашка у вінку приносила не лише здоров’я, а й доброту і ніжність. Любисток додавали, щоб хлопці любили. І обов’язково вплітати калину — символ дівочої вроди та нашої України. А всього в українському вінку — дванадцять квіточок. І кожна — лікар, оберіг від злих сил.

До віночка в’язали стрічки — теж символи. Першою — світло-коричневу — символ землі-годувальниці, побіч неї — жовті — символ сонця. За ними — світло-зелені, потім блакитну і синю — символи води і неба, малинові — символ щастя, рожеві — символ багатства. В’язали й білу стрічку, кінці якої розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому — місяць. Особливо любить наш народ квіти. Палахкотять біля вікон українських осель незгасимим вогнем мальви і жоржини, чорнобривці і маки, буяють різнобарв’ям нагідки, рожі, ромашки, калина, любисток, м’ята — це незрадливі обереги нашої духовної спадщини.

Але серед великого різноцвіття є найулюбленіші, символічні квіти — чорнобривці. Важко уявити, що в давнину їх в нас не було. А примандрували ці квіти до нас із далекої Америки, де вони теж були дуже шанованою рослиною: декоративною, лікарською, магічною. Українцям припали до душі оксамитно-пелюсткові квіти, а квітам — українська земля і клімат.

Назва чорнобривців пов’язана зі старовинною легендою про майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки — чорнобривці.

Чорнобривці клали у воду, коли вперше купали немовля, щоб дитина була людям мила, як та квітка. Їх святять у церкві на Маковія разом із маком, колосками жита, пшениці. Чорнобривці також вплітали в дівочі вінки.

Своїм цвітом чорнобривці вінчають вершину літа, цвітуть довго і яскраво. Для кожного з нас найдорожче і найпам’ятніше — рідна хата, а біля неї мати і чорнобривці. Образ цих квітів, як погляд матері, промовляє до серця значимо і переконливо. Недарма ж про них склали чудову пісню.

Лунає пісня «Чорнобривці».

Учитель. Барвінок з вічнозеленим листям і небесно-блакитними квітами… Не знайдеться в Україні такого села чи міста, де б не було цієї рослини. Не боїться вона ні затінку, ні морозу. «Цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає, хоч мороз усе побив — його не займає» — це загадка про барвінок. За таку вдачу барвінок став символом мужності, життя, символом справжнього козака. «Ой ти, козаче, зелений барвінку», — співається в народній пісні.

3-й учень

Недавно ще гула метелиця,
Іще лежить в низинах сніг,
А вже барвінку листя стелиться
Зеленим килимом до ніг.
Воно під снігом і під кригою
Всю зиму зелень берегло.
І перше стрінуло з відлигою
Весняне сонечко й тепло. Учитель. Хрещатий барвінок... Не обходилось без нього жодного весілля. Його вічнозеленими листочками заквітчували весільне вбрання нареченої, устеляли доріжку перед молодими, а разом з кетягами червоної калини прикрашали коровай, кімнату нареченої. На весіллі барвінок — символ вірності і краси.

У відварі барвінку купали немовлят, щоб росли здоровими і щасливими. Він ріс біля криниці, щоб вода була чиста і цілюща. А ще вічнозелений барвінок висаджують на могилах померлих як символ вічності й безсмертя. Ця синьоока рослина оспівана в піснях, оповита легендами.

Звідки походить ця квітка, розповідає давня легенда.

4-й учень. Жили колись чоловік із жінкою і був у них синок-одинак на ім’я Бар. От виріс він і став дуже гарним парубком. Покохав він дівчину на ім’я Вінка. А Бара покохала ще одна дівчина, у якої мати була відьма. Хотіла вона причарувати хлопця, та ніякі чари не допомогли їй. Бар та Вінка мали одружитися. І ось у день весілля йшли вони до церкви, щоб взяти шлюб. Раптом з’явилася зла відьма, окропила їх якимось зіллям і проголосила прокляття. За мить на місці, де стояли молодята, нікого не було. Впала Барова матінка на те місце і скропила землю слізьми. І сталося диво: зазеленіли дрібні листочки, уквітчані блакитним цвітом. А назвали той цвіт Барвінком. З того часу тягнеться він до людських осель, до батьківських могил. А дівчата вплітають його у свій весільний вінок.

Наша свята земля, рідна оселя, солов’їна мова, невмируща пісня, червона калина і все, про що ми говорили, — є нашою Батьківщиною, що зветься Україна.

Не зникнуть барвінок, рута, не зникнуть чорнобривці, калина, верба, не зникнуть наша мова, наша пісня, наш рушник, поки живе наш український народ. Тож любімо, шануймо, бережімо свою Україну та будьмо гідними її синами й доньками.

1-й учень

Рясно цвіте калина,
Густо барвінок в’ється,
Все це — моя Вкраїна,
Все це — в моєму серці.

2-й учень

Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову
І мову її солов’їну. 3-й учень

Ми — українці — велика родина,
Мова і пісня у нас — солов’їна.
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для нас всіх — Україна.