Учительська світлиця

Тема. Бути на Землі Людиною.

Мета: навчати учнів оволодівати спілкуванню та навичкам взаємної допомоги, вмінню радіти успіхам ближніх та поділяти їх труднощі.

Обладнання: костюми для учнів, які братимуть участь в інсце-

нуванні (Діогена та Прометея).

Коментар: до проведення заходу учитель залучає учнів-чит-

ців (чотири особи) та двох учнів на ролі Діогена

та Прометея.

Хід заняття

На класній дошці написано епіграф заняття:

Ти знаєш що ти — Людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Слово вчителя.

Проблема Людини і людяності хвилювала людство в усі

часи. Ще в V ст. до Різдва Христового китайський філософ

Конфуцій писав про те, що потрібно виховувати в собі лю-

дяність та доброзичливість.

Виховувати людяність — це оволодівати мистецтвом

спілкування та навичками взаємної допомоги, радіти успі-

хам ближніх та поділяти їх скорботу, любити та жертвувати,

плакати та сміятися, переживати та сподіватися. Тільки лю-

дяність і ніщо інше є ідеальною формою співжиття. Щоб опа-

нувати людяністю, стверджував Конфуцій, не треба злітати.

Достоєвський згодом із цього приводу писав, що дуже легко

любити все людство, а ось сусіда любити важко.

Ми всі з’явились на світ одне для одного. Тільки ра-

зом, допомагаючи й турбуючись одне про одного, ми може-

мо піднімати самих себе на п’єдестал людяності. Чим ми

добріші до людей, чим більше провин їм прощаємо, більше

їх жаліємо, а не судимо, тим краще для нас.

Дивують часи стародавніх Греції та Риму. Які різні та-

ланти виявляли тоді зовсім молоді люди! Олександр Маке-

донський, письменник і великий полководець, у двадцять

років розпочав завоювання Сходу. В цьому ж віці Сципіон

і Ганнібал укладали великі проекти і здійснювали великі

задуми. Ще не дійшовши змужнілості, Помпей, перемо-

жець у Європі, Азії і Африці, покрив своєю славою світ. То

як же ті греки й римляни, заразом письменники, промов-

ці, полководці й державні діячі, робилися здатними до всіх

найрізніших урядів своєї республіки, виконували їх і часто

навіть зрікалися їх у такому віці, коли жоден громадянин

не спроможний був би тепер їх відбудувати? Може, колиш-

ні люди відрізнялися від теперешніх? Може, організація їх

була довершеніша? Безперечно — ні; бо в науках і мистец-

твах мореплавства, фізики, годинникарства, математики

тощо новітні люди переважають давніх.

«Отже, ту вишуканість у моралі, політиці й законодавс-

тві, яку ці останні так довго зберігали, слід розглядати як

наслідок їхнього виховання»,— писав визначний фран-

цузький філософ, просвітитель і матеріаліст XVIII століття

Гельвецій. Майже через два століття потому Василь Сухом-

линський скаже, що бути справжньою людиною — це озна-

чає віддавати сили своєї душі в ім’я того, щоб люди навко-

ло тебе були красивими, духовно багатими, щоб у кожної

людини, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишалося щось

хороше від тебе, від твоєї душі.

Виступ учня-читця.

1 - й у ч е н ь

Ти знаєш, що ти — Людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Слово вчителя.

Ми забули про людяність — і це забуття призвело до

бездуховності, безвір’я, страшних злочинів, невиліковних

захворювань, сліз, горя, завело нас у глухомань.

Виступ учня-читця.

2 - й у ч е н ь

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів.

А ти, що людям доброго зробив,

Що вимагаєш доброти від них?

Чого мовчиш? Подумай і збагни,

Але уже з низької висоти,

І зваж, і переваж; а хто є ти?

І зваживши, нікого не вини,

А сам в своє більмо душі заглянь,

Чи там хоч раз добром світила рань

І променем зорилася святим?

І ти збагнеш, що до твоїх страждань

Не відгукнеться й власна глухомань,

А ти шукаєш в людях доброти.

Слово вчителя.

Леоніду Первомайському належать такі чудові рядки:

«Я винний в тому, що світ не кращий...» Чи задумувались

ми над тим, що кожний з нас винний в тому, що діється

навколо нас. Ні, ми думаємо, що це світ завинив перед

нами, зустрів наш прихід невмитим. Ми ж мали народити-

ся для любові, щастя й сонця досхочу, а бачимо світ у пля-

мах крові й по горло в людському плачі.

В погоні за матеріальними благами ми втратили люди-

ну. Ми, мабуть, забули, що за гроші можна придбати:

Ліжко, але не сон.

Книги, але не розум.

Ліки, але не здоров’я.

Розкіш, але не культуру.

Прикраси, але не красу.

Розваги, але не кохання.

Добробут, але не щастя.

Максим Горький якось сказав, що диваки прикрашають

світ.

Наперед виходить Д і о г е н .

Далі відбувається невеличке інсценування.

Інсценування «Диваки — рятівники світу».

В ч и т е л ь . Ось, погляньте, це, мабуть, один із тих ди-

ваків, який з’явився, щоб прикрасити наш світ.

1 - й у ч е н ь . Він із ліхтарем удень!

2 - й у ч е н ь . Хто ти і що шукаєш у нашому храмі науки

серед білого дня з ліхтарем?

Д і о г е н . Я грецький філософ і прийшов до вас з IV століття

до вашої ери. Я шукаю людину!

1 - й у ч е н ь . Ну й дивак! Він шукає людину, а хіба ж

ти не зустрів по дорозі сюди тисячі людей? Хіба ж ти без

ліхтаря не бачиш, яка перенаселена наша планета. Куди б

не пішов чи поїхав, то ніде розминутися з людьми.

Д і о г е н . Так, я бачу, що всі ви маєте вигляд людей.

Але мати вигляд неважко, а от бути людиною дуже важко.

Що значить бути людиною?

2 - й у ч е н ь . Бути благородним.

1 - й у ч е н ь . Горіти заради іншого, як горить свічка.

2 - й у ч е н ь . Бути надією для будь-якого подорожнього.

1 - й у ч е н ь . Допомагати іншим, турбуватися один про

одного.

2 - й у ч е н ь . Допомагати кожному в біді.

В ч и т е л ь . Творити добро, примножувати кількість

щасливих людей на Землі. Не бути слабодухими, безприн-

ципними: ніколи не дозволяти заворушитись у душі мер-

зенному черв’ячку, ім’я якому «моя хата скраю». Не бути

байдужим.

Один філософ сказав: «Бійтесь байдужих. Вони не зрад-

жують і не вбивають, але за їхньою мовчазною згодою від-

бувається і те й інше».

Д і о г е н . В усі епохи були справжні Люди. Історія Риму

знає багато прикладів благородства і щиросердя, інакше

кажучи — величі душі. Коли Сципіон отримав перемогу

в Іспанії, серед узятих в полон виявилась юна принцеса

рідкісної краси, яка незабаром мала вийти заміж за знат-

ного співвітчизника. Сципіон також був юний, гарний, не-

одружений і до того ж переможець. Але він наказав, щоб

за принцесою доглядали не гірше, ніж у рідному домі, і як

тільки він розшукав її нареченого, віддав йому принцесу,

а гроші, які прислав її батько як викуп, віддав їй у прида-

не. Він покорив Іспанію не тільки зброєю, але і своїм бла-

городством.

1 - й у ч е н ь . Діоген, в наш час також є багато прекрасних

і благородних людей. Я хочу розповісти про одного вчителя

військової справи. Його звали Юрій Лелюков. Старший лей-

тенант прикордонних військ у запасі. Він показував стар-

шокласникам, як поводитися з гранатою. Привів її в бойову

готовність і раптом побачив димок. Зрозумів: в його руках

не навчальна, а бойова граната. До вибуху залишилось 4 се-

кунди. Можна було кинути гранату на подвір’я через вікно,

але там шеренгою йшли на обід першокласники, а в класі

також сиділо двадцять шість учнів. Щоб урятувати їх, він

прийняв єдине правильне рішення — кинувся в куток, на-

гнувся і міцно притиснув гранату до свого тіла. І в ту хви-

лину — вибух. Юрій Лелюков виконав перед людьми свій

найвищий людський обов’язок — пожертвував собою, щоб

врятувати інших.

Д і о г е н . Я зворушений. Я ще не бачу у вас вад і запові-

даю вам: будьте Людьми, а я піду шукати далі.

Наперед виходить П р о м е т е й.

П р о м е т е й . Колись я подарував вам вогонь. Сьогодні

я спустився з Олімпу, щоб запропонувати вам дві дороги.

Куди вони ведуть, я скажу пізніше, коли ви їх оберете. Пер-

ша дорога — вузька, крута, безводна, поросла чагарниками

і повна небезпек. Тільки в кінці вона стає рівною, гладень-

кою, з родючими гаями. Друга дорога — гладенька, порос-

ла квітами, повна насолод, лише в кінці вона стає вузькою,

крутою, кам’янистою, небезпечною. Перша — дорога волі,

друга — рабства. Яку дорогу ви обираєте?

1 - й та 2 - й у ч н і . Ми обираємо першу дорогу.

П р о м е т е й . А чому ж вона така важка?

1 - й у ч е н ь . Справжньою людиною можна стати лише

тоді, коли зрозумієш, що таке «важко». Не йди легким

шляхом. Іди найважчим. Подолання труднощів підносить

людину. Постав над собою хоч сто вчителів — вони будуть

безсилі; якщо ти сам не зможеш примусити себе й вимагати

від себе.

Інсценування закінчується.

Слово вчителя.

Ніщо в житті не дається без поту і праці. Людина, яка

з дитинства навчилась долати перешкоди, допомагати ін-

шим, не піддаватися легким спокусам, перемагати власні

лінощі (а перемога над собою — це найбільша перемога),

зможе стати Людиною, а шлях розваг і насолод обов’язково

згубить людину.

Ми часто нарікаємо на дорогу, якою йдемо, на обстави-

ни, що склалися, на людей, які оточують нас. Ми забуває-

мо, що починати потрібно із себе і все шукати в собі.

Виступ учня-читця.

3 - й у ч е н ь

Ти — сам загадка. Відгадай себе,

І все, мабуть, тоді на місце стане.

Червоне, біле, ніжно-голубе,

Відкриється за шторою туману.

В твоїх очах світає небокрай,

А дум плоди, мов яблука на вітах...

Насамперед, себе ти розгадай,

Коли ти хочеш інших зрозуміти.

Слово вчителя.

Справжня духовність — у самовіддачі. Даруйте лю-

дям радість, робіть їм добро, не чекаючи віддачі. Робіть

добро тим, з ким ви, можливо, зустрінетесь раз у житті.

Пам’ятайте, що все повертається, як бумеранг. Добро —

добром, зло — злом.

Виступ учня-читця.

4 - й у ч е н ь

Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що на торжку не продається,

Що кривди розбива пласти,

Красою тулиться до серця.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящих,

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було у світі кращим.

Заключне слово вчителя.

В будь-яких життєвих ситуаціях залишайтеся на висоті,

будьте Людиною. Ніколи не втрачайте віри. Життя наше

смугасте і в ньому чергуються успіхи і невдачі, злети і падін-

ня. У царя Соломона, якого називали мудрим, була каблуч-

ка, на якій було вирізьблено: «Усе минає». Пам’ятайте це

і дотримуйтесь золотої середини, тому що радість не вічна

і сум не вічний.

Пам’ятайте добро. Можна забути того, з ким разом смія-

лися, але ніколи не забувайте того, з ким разом плакали.

Будьте вищі від усіляких пліток, заздрощів, дрібних інтриг,

образ. Найкращі ліки від образи — прощення. Навчіться

прощати всім, а собі ніколи. Не втрачайте самоповаги, умій-

те володіти собою. Перш ніж щось сказати погане, згадайте,

що найкраще слово те, яке не сказане. Найкоротша відстань

між людьми — посмішка. Частіше посміхайтесь. Якщо вам

погано, то це не привід, щоб завдати страждань іншим.