| Головна » Статті » Дошкільна освіта » Вірші для дошкільнят |
К. Чуковський Федорино горе
Скаче сито по полях, Ночви скачуть по лугах. За лопатою мітла Вулицею вздовж пішла. А сокири, подивись, Із гори стрибають вниз. Налякалася коза І відскочила назад: «Що ж це сталося? Чого? Щось не втямлю я цього». Як залізна вкрита сажею нога, Поскакала, пострибала кочерга. І за нею мчать по вулиці ножі: «Гей, держіть, держіть, держіть, держіть, держіть!» І каструля — за межу, Доганяючи діжу: «Я біжу, біжу, біжу, Я себе вже не держу!» Ось і чайник вслід за кавником біжить, Та тріскоче, та тріскоче, торохтить... Праски теж біжать порипують І калюжі, і калюжі перестрибують. І за ними блюдця, блюдця — Дзіньляля! Дзінь-ля-ля! Вулицею вздовж несуться — Дзінь-ля-ля! Дзінь-ля-ля!
На склянки — дзілінь! — натикаються, І склянки — дзілінь! — розбиваються.
І біжить сковорода, і деренчить: «Ви куди? куди? заждіть! заждіть! заждіть!» А за нею чашка, І виделка, й пляшка, Миска і ложка — Усього потрошку. Стіл з віконця випав сторчголов І пішов, пішов, пішов, пішов, пішов... А на нім, а на нім, Верхи, наче на коні, Самоварисько сидить І друзякам він кричить: «Утікайте, тікайте, рятуйтеся!» І в залізну дме трубу: «Бу-бу-бу! Бу-бу-бу!» 3
А за ними скоро, скоро Бабця човгає Федора: «Ой, куди ви? Ой, заждіть! Ой, додому поверніть!» Але ночви їй говорять: «Ми сердиті на Федору! І сказала кочерга: «Я Федорі не слуга!» І коштовні чайні блюдця Із Федори лиш сміються: «Вже на нас ти не чекай, Не повернемось — і край!» Тут Федорині коти Підняли свої хвости І за посудом біжать, Голосно услід кричать: «Тарілки, ви нерозумні, Нащо повтікали з кухні? Не гасайте за воротами Не втікайте, постривайте, Повертайтеся у дім!» Тарілки кружляють-в’ються, А Федорі не даються: «Краще в полі полягти, Ніж до тебе знов піти!» Мимо курка пробігала
згубила нас вона!» «Ко-ко-ко! Ко-ко-ко! Вам було нелегко-ко!» «Так, — промовив мідний таз, — Подивись-но ти на нас: Ми поламані, побиті, Ми помиями облиті. Зазирни-но ти у діжку — Там побачиш сіру мишку.
Не повернемось!» побігли вони крізь лісочок, Поскакали з пенька на пеньочок. А баба сердешна сама, плаче, і плаче дарма. Сісти хотіла за стіл, Та він відлетів, хоч без крил. Баба зварила б обід, Та каструль прохолонув і слід! Чашки і склянки всі ушились — Самі прусаки залишились. Ой, горе Федорі, Горе! посуд іде та й іде, Болотами й полями бреде. І чайник до праски шепнув: «Я ледве вже ноги тягну». І заплакали блюдця: «А мо’, повернуться?» І ночви заголосили:
«О, ми вже до смерті втомились!» Та блюдо сказало: «Глядіть, Хто це за нами біжить?» І бачать: за ними із темного бору Іде-шкутильгає Федора.
Та диво: Федора не та, Добра вона і проста. Тихо за ними іде І пісню тихеньку веде:
«Бідолашні ви сирітки мої, Ви миски і сковорідки мої! Ви додому, неповмивані, ходіть, Вас помию я в чистесенькій воді. Я почищу вас пісочком Знову будете мені Наче сонце, осяйні,
«Жаль мені Федору!» І сказала чашка:
«Ох і бідолашка!» І сказали блюдця:
«Треба б повернуться!» Тут і праска додала: «Не бажаємо їй зла!»
Довго, довго цілувала Їх і пестила вона, Поливала, умивала. Полоскала їх вона.
«Вже не буду, вже не буду Завдавати вам жалю. Вже ніколи не забуду, Як я, рідні, вас люблю!» Засміялися каструлі, Самовару підморгнули: «Ну нехай, кінець журбі: Ми пробачимо тобі!» Полетіли, Задзвеніли Та Федорі просто в піч! Куховарили всю ніч — Будуть, будуть у Федори і млинці,
І пішла, пішла по хаті мітла, Застрибала, закружляла, замела, Й порошинки у Федори не залишила.
| |
| Переглядів: 476 | |
| Всього коментарів: 0 | |
