20:38 Рукописні пам'ятки Київської Русі |
| РУКОПИСНІ ПАМ’ЯТКИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ Остромирове Євангеліє – одна з найвидатніших пам’яток старослов’янського письменства в давньоруській редакції, до виявлення 2000 року Новгородського кодексу вважалася найдавнішою книгою, яка була створена на Русі. Пам’ятка української мови. Історія написання Переписане 1056-1057 рр. з староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який у книзі названий «близьким» родичем князя Ізяслава Ярославича (за гіпотезою Анджея Поппе, згадана в надписі i дружина Остромира Феофана, яка могла бути донькою Володимира Святославича та Анни Візантійської). Остромир був вищою посадовою особою Новгорода. Згодом він прийняв хрещення і отримав християнське ім’я Йосип. За гіпотезою Юрія Диби та Ігоря Мицька походження протографу книги слід пов’язувати зі скрипторієм чеського бенедиктинського слов’янського монастиря в Сазаві, про що свідчить її місяцеслов та художнє оформлення. Вірогідно також, що у Києві могли знайти прихисток і сазавські монахи-вигнанці. Автор «Остромирова Євангелія», диякон Григорій, почав писати його восени 1056 року, а закінчив в травні 1057 року (це дуже короткий термін). Григорій і повідомив в своїй післямові про ім’я замовника рукописи. Але навіть при першому погляді на рукопис стає зрозуміло, що вона могла бути замовлена писареві тільки дуже заможною людиною. Це «святкова», багата книга, створена для наближеного київського князя. Вчені вважають Остромира сином посадника Костянтина, а той був сином Добрині (того самого билинного Добрині Микитовича!). Не дивно, що Остромир очолив новгородське ополчення, яке вирушило «на Чудь», де ватажку випала доля загинути в бою за батьківщину. Пам’ятка особливо цікава тим, що в його кінці переписувач детально розповів про обставини виготовлення і про час роботи: Слава тебе г(оспод)и ц(ар)ю н(е)б(е)сьныи. яко подоби мя написати еу(ан)г(е)лие се. почахъ же е писати. Въ лет(о) .6564. А оконьчахъ е въ лет(о) .6565. Написахъ же еу(ан)г(е)лие се. рабоу б(о)жию нареченоу сущоу въ кр(е)щении иосифъ. а мирьскы остромиръ. близокоу сущоу изяславоу кънязоу. изяславоу же кънязоу тогда предрьжящоу обе власти и о(т)ца своего ярослава. и брата своего володимира. самъ же изяславъ кънязь . правлааше столъ о(т)ца своего ярослава кыеве. А брата своего столъ поручи правити близокоу своемоу остромироу нове городе. Мънога же лет(а) дароуи въсътяжавъшоумоу еу(ан)г(е)лие се. на оутешение мъногамъ д(у)шамъ кр(ь)стияньскамъ. да и емоу г(оспод)ь б(ог)ъ бл(агослове)ние с(вя)тыхъ еванг(е)листъ. и иоана. матфеа. лоукы. марк(а). и с(вя)тыхъ прао(те)ць. Авраама. и исаака. и иякова. самомоу емоу. и подроужию его. феофане. и чядомъ ею. и подроужиемь чадъ ею. съдравьствоуите же мънога лет(а). съдрьжаще пороучение свое. АМИНЪ. АЗЪ ГРИГОРИИ ДИякон(ъ). написахъ еу(ан)г(е)лие е. да иже горазнее сего напише. то не мози зазьрети и мьне грешьникоу. почахъ же писати м(е)с(я)ца октяб(ря) .21. на памят(ь). илариона. А оконьчах(ъ). м(е)с(я)ца. маия въ .12. на па(мя)т(ь) епифана .:. молю же вьсехъ почитающихъ не мозете кляти. нъ исправльше. почитаите Тако бо и с(вя)ты(и) ап(осто)лъ паулъ гл(агол)етъ. Бл(агослови)те. А не кленете. .:. АМИНЪ . Особливості оформлення Остромирового Євангеліє Євангеліє-апракос, написане великим красивим уставним письмом, причому розмір літер поступово зростає до кінця книги (від 5 мм до 7 мм). Текст написаний двома стовпчиками по 18 рядків на сторінці площею біля 20×24 см. Численні багатобарвні ініціали, фігурні заставки, зображення євангелістів (Іоана, Луки і Марка), які виконані з вражаючою майстерністю. В тексті вживається кіновар (червона фарба, яку добувають з сірчистої ртуті). Рукопис складається з 294 аркушів доброго пергаменту, проте не найвищої якості. Є листи із зашитими розрізами та з дірками, які були в аркуші ще до написання тексту. Ініціали, які яскраво розфарбовані зеленою, червоною, блакитною і білою фарбами та обведені чистим (накладним) золотом – найпомітніша особливість художнього оформлення «Остромирового Євангелія». Кожен з них оригінальний, відрізняється особливим малюнком і комбінацією кольорів. Загадковими для дослідників залишаються східні риси в малюнках заголовних літер, що зображають голови хижих птахів і фантастичних химер – крокодилів та саламандр. У них складний геометричний орнамент ініціалів вміло вписані і людські обличчя (у профіль або фас). Основний текст «Остромирового Євангелія» виконаний одним стилем і одним почерком, тобто почерком писаря-каліграфа диякона Григорія. Саме він вибирав для книги високосортний, білий і тонкий, пергамент, визначав пропорції полів і тексту, розміру і малюнка букв. Однак перші 23 сторінки написані в зовсім іншому стилі. Однозначного пояснення цьому поки немає. Саме ці перші сторінки є більш характерними для російської розмовної мови, ніж вся книга, яка витримана в рамках церковнослов’янської мови. Але вона цікава тим, що є першим східнослов’янським рукописом. Оформлення книги вражає своєю красою, яскравістю кольору, чудовим орнаментом. Святковість» книги підкреслюється різноманітністю розмальованих ініціалів одних і тих же букв. Так, наприклад, ініціал буква «У» повторюється 135 разів, але кожен з них відрізняється від інших. Крім того, книга забезпечена трьома великими мініатюрами, які зображують євангелістів Іоанна, Луки і Марка. Вважається, що ці мініатюри написав художник-грек, оскільки виконані вони технікою інкрустованою емалі, яка використовувалася тоді виключно у Візантії. Пригоди книги Зберігався рукопис у Софійському соборі в Новгороді. Вважається, що його вперше було виявлено в 1701 році (зазначено в описі одного з храмів московського Кремля). У 1720 році перевезене за наказом Петра I в Санкт-Петербург. Потім сліди його губляться до 1805 року, коли воно було виявлено серед речей у гардеробі померлої Катерини II. Олександр I наказав передати його до Імператорської публічної бібліотеці. Перша звістка про «Остромирове Євангелії» у пресі з’явилося в журналі «Ліцей» за 1806 рік. Сьогодні книга зберігається в Російській національній бібліотеці імені М. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі. Рукопис був прикрашений коштовним камінням, через що у 1932 році, розбивши вітрину, його викрав водопровідник. На щастя, зловмисник, відірвавши палітурку, викинув книгу в шафу, де її незабаром знайшли. Заново переплітати рукопис не стали. Мова твору Загалом Остромирове Євангеліє було написане класичною старослов’янською мовою, тому воно є одним із важливих джерел вивчення цієї мови. Матеріали Остромирового Євангелія в повній мірі були використані для створення граматик і словників старослов’янської мови. Однак крізь шар старослов’янщини у тексті пам’ятки виблискують наче діаманти певні риси живої української мови. Так, наприклад, трапляються тут такі українські слова, як Володимир, подружжя, радощі, минути, та вирази «въ тъ жде дьнь» (звідки українське тиждень), не възмогѫть (невзмозі). Є і притаманні сучасній українській мові риси, а саме: закінчення дієслів третьої особи однини і множини на «–ть» (имѫть замість имѫтъ; дасть замість дастъ); «ж» замість старослов’янського «жд» (прихожѫ, роженыи, такоже); тверде «р» (лазара, кесара, алтара); м’ягке «ц» (коньць, отьць, сълъньцю); сплутування «ѣ» з «и» (вѣдѣ замість видѣ); пропускання літери «д» в слові семѫіѫ тощо. Відповідно до прийнятої в ті часи візантійської традиції, в післямові до книги вихваляється ім’я Остромира і міститься прохання про поблажливість до помилок переписувача. Григорій детально розповідає про обставини появи книги та часу, витраченого на працю над нею, і закінчує такими словами: «Мънога же лет(а) дароуи … самомоу емоу и подроужию его Феофане…». Як бачимо, Григорій використовує слово «подружжя» (а не старослов’янське «супруга»), яке й досі існує в українській мові саме в такому значенні. В самому тексті Остромирового Євангелія зустрічаємо декілька українських слів (радощі, день тощо). Отже, Остромирове Євангеліє – це справжній шедевр книжкової справи Давньої Русі. Не випадково у 2011 році Остромирове Євангеліє було внесене до реєстру ЮНЕСКО «Пам’ять світу», який об’єднує найбільш цінні та значимі пам’ятники світової культурної спадщини людства. Ізборники 1073 та 1076 років – пам’ятки давньоруського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава. Одні з найдавніших писемних пам’яток давньослов’янської й давньоукраїнської мови на теренах України-Русі. Обидва Ізборники містять статті релігійно-морального характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики; стверджується користь знань і читання книжок. Ізборник 1073 року або Святославів збірник – видатна пам’ятка мови, книжного мистецтва і живопису Після Остромирового Євангліє належить до найдавніших слов’янських книг, що мають точну дату. Історія створення та особливості Рукопис зроблено у Києві та названий іменем великого київського князя Святослава (1073-1076). У переписуванні збірника брало участь два писарі, у кінці його запис зробив диякон Іван. Ім’я князя зафіксовано у пам’ятці чотири рази: на мініатюрі зображення князя з родиною, у похвалі князю Святославу, яка вміщена на початку та в кінці книги і у післямові переписувача Йоана (Івана). Варто зазначити, що у похвалі, що розміщена у кінці книги імя Святослава написане по вискобленому (ймовірно там було написане імя Симеона або його старшого брата – київського князя Ізяслава). Рукопис зроблено на пергаменті in folio, який налічіє 266 аркушів або 532 сторінки. Написаний уставом у два стовпці. Текст оздоблено кольоровими заставками – фронтиспісами і малюнками на берегах. Зустрічаються знаки зодіаку: стрілець, діва, рак, козеріг тощо. Ймовірно переписаний і перекладей на старослов’янську мову із візантійського збірника ІХ або початку Х століття болгарського царя Симеона. На це вказує у післямові антропонім – південь Славії. Збірник Святослава – це середньовічна енциклопедія, що містить: твори церковних письменників IV-ІХ століть, Отців Церкви на найрізноманітніші теми, пов’язані з християнським віровченням, виписки з Біблії тощо; твори світської тематики, наприклад трактат Георгія Хировоска «Про образи» ( тлумачення не священних текстів, а поетичних форм, подано 27 категорій: алегорія, метафора, інверсія і т. д.), а також тексти побутового, повчального, літературного характеру тощо. Основна проблематика «Ізборника Святослава 1073 року» - це проблема знання, мудрості, історії, долі і промислу, сутності, походження і сенсу життя людини. Нині відомо 22 списки пам’ятки, більшість яких східнослов’янські. Проте уся вони відрізняються від оригінального Збірника 1073 року і між собою. Повна назва рукопису «Събор от мног отец, тълкования о неразумных словесях в евангелии и апостоле и в иных книгах. Въкратце съложены на память и на готов ответ». В основі твору лежить перекладена з грецької мови дяком Києво-Печерського монастиря Іоанном «Книга, называемая Спасителем, составленная из разных душевнополезных слов и повествований», яка створена в ІХ ст. Мова збірника відбиває чимало живих давньоруських рис. Тексти містять настанови християнського життя, звернені як до світських осіб, так і до духовенства. Більшість повчань подано в афористичній формі, деякі з них ритмізовані. Попри те, що Ізборник переписано з болгарського оригіналу, кількість церковнослов’янізмів та старослов’янізмів у мові документа незначна. Це одна з тих пам’яток, що демонструє велику кількість типових давньоукраїнських (давньоруських) рис, як от повноголосся, закінчення –ть у третій особі дієслів, часта плутанина звуків «ѣ» з «и», з одного боку (що свідчить про звучання «ѣ» як «і»), та «и» з «ы», з другого боку; це засвідчує, що в добу написання Ізборника відбувалося (або відбулося) злиття давніх «и» з «ы» в один звук — середній український «и». За даними дослідників (С. В. Бондаря), «Ізборник Святослава 1073 року» знайдений археографічною експедицією П. Строєва і К. Калайдовича в 1817 р. в бібліотеці Воскресенського (Ново-Єрусалимського, м. Істра під Москвою) монастиря, де він знаходився до 1834 р. Після 1834 р. потрапив до синодальної бібліотеки Москви, а з 1920 р. - у відділ рукописів і стародрукованих книг Історичного музею. Припускають, що до 1382 р. твір знаходився у Києві, звідки був вивезений монахом Києво-Печерського монастиря Діонісієм, посвяченим на єпископство в Суздальсько-Нижегородську єпархію. Після 1403 р. рукопис зберігався в Андроніківському монастирі (Москва). В Ново-Єрусалимський монастир потрапив, вірогідно, в 1658 р., куди його перевіз патріарх Никон. Зберігається пам’ятка в Державному історичному музеї в Москві. Видавалася в 1880 році. Ізборник 1076 року книга невеликого формату, написана на пергаменті в один стовпець. Налічує 277 аркушів (перший аркуш і зворотній бік останнього аркуша не запнені текстом). Оздоблення рукопису скромне. Текст погано зберігся, частково поновлений був у XIV-XV столітті. У кінці 50-х років ХХ століття здійснено оптико-фотографічне дослідження пам’ятки (Д. Ерастов) завдяки чому змогли прочитати багато вицвілих і нечітких місць рукопису. Збірник складено у Києві на основі книг княжої бібліотеки. Містить уривки з різних творів грецьких авторів. Значне місце в ньому займають Афанасієві відповіді, Стословець патріарха Геннадія, Премудрість Ісусова сина Сірахова та ін. Частину творів, що увійшли до Ізборника, перекладено безпосередньо з грецької мови, однак деякі уривки було взято з попередніх київських перекладів, зокрема із Ізборника 1073 року. Переписав книгу «грішний Іоанн», про що свідчить його приписка (він також вказав рік написання). Однак він був не просто писарем, а редактором-упорядником, що прагнув полегшити читачам розуміння філософських понять. Беручи до уваги його роботу над спрощенням стилістики та підбір текстів, Ізборник 1076 року вважають пам’яткою східнослов’янської редакції. Лексика збірки насичена східнослов’янізмами. Зберігається пам’ятка в Державній публічній бібліотеці ім. М. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі. Уперше Збірник 1076 року було опубліковано В. Шимановський у 1887, 1894 роках, однак його якість була незадовільною. Пізніше у 1965 році у Москві після оптико-фотографіного дослідження рукопис видано сторінка в сторінку. Порівнюючи Ізборники 1073 та 1076 років, учені дійшли висновку, що Ізборник 1073 року може бути майже повністю зведений до візантійсько-грецького архетипу. Натомість Ізборник 1076 року, очевидно, був складений уже на слов’янському грунті. |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
