Учительська світлиця

Виховний захід: Хай завжди буде хліб на столі!

Т. В. Коваленко, смт Ріпки, Ріпкинський р-н, Чернігівська обл.

Мета: учити дітей цінувати хліб, людську працю, пам’ятати історію; розвивати зв’язне мовлення, творчі здібності учнів; виховувати повагу до праці хліборобів.

Обладнання: плакати з малюнками і висловами про хліб; виставка книжок про хліб; виставка «Як хліб на стіл приходить» (зерно й земля, колоски, зерно, борошно, хліб, коровай, інші вироби з борошна); на згадку про жертви голодомору: ікона, свічка, окраєць хліба; на згадку про війну, про блокадний Ленінград: 125 грамів чорного черствого хліба.

Хід заходу

1 - й в е д у ч и й

Гостей дорогих ми вітаємо щиро.

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром!

2 - й в е д у ч и й

Шанобливо хліб підносимо

І, вклонившись, щиро просимо:

— Любий гостю наш, приймай

Хліб гостинний — коровай.

(Вручають гостям на рушнику коровай.)

3 - й в е д у ч и й

З хлібом у нас зустрічають гостей.

Хліб на весіллях цвіте в короваї.

І кращих немає на світі вістей,

Ніж хліб уродився у рідному краї.

4 - й в е д у ч и й

Хліб священний лежить на столі —

Запашний і рум’яний, високий.

Знають добре старі і малі,

Що то рук хліборобських неспокій.

5 - й в е д у ч и й

Хліб священний лежить на столі,

В нього запах жнив’яного літа.

Хай завжди буде хліб на столі,

І, як сонце, він сяє над світом.

6 - й в е д у ч и й. Ми, люди гостинні, гостя приймаємо хлібом-сіллю та щирим серцем. За давнім звичаєм гість повинен розламати хлібину, щоб і самому скуштувати, ще й іншим роздати. Не кожен знає, що, приймаючи хліб-сіль на рушнику, слід поцілувати той хліб, віддати йому шану.

1 - й в е д у ч и й. Без солі страва не смачна, без хліба не наїсися. Яка б подія не відбувалася — хліб князює на столі.

Народна мудрість, вироблена віками, каже: «Є хліба достаток — ти і господар, і статок», «Нема щастя-долі без хліба доволі», «Є хліба край — то й під вербою рай».

2 - й в е д у ч и й. Хліб. Так звично. Так просто. Так буденно.

3 - й в е д у ч и й. Хліб! Так пишно. Так урочисто. Так свято.

4 - й в е д у ч и й. Бо це не просто хлібина — це символ достатку, джерело людського життя, знак поваги до гостей, символ людського безсмертя.

5 - й в е д у ч и й. Не можна уявити свого життя без хліба. Звертаючись до Бога в щоденній молитві, ми просимо, щоб був у нас хліб цього дня.

Отче наш, що живе на небесах!

Нехай святиться ім’я Твоє,

Нехай буде воля Твоя.

Хліб наш насущний дай нам

сьогодні…

Та відразу після молитви на столі не з’являється хліб. Важко працюють багато людей. У Біблії сказано: «У поті чола твого здобуватимеш хліб твій».

6 - й в е д у ч и й. З глибини віків прийшов до нас хліб. Він був тоді й залишиться назавжди найбільшою цінністю людського життя.

Змінюється життя, приносить нові знання, створює нові взаємини між людьми, але хліб-батько, хліб-годувальник залишається хлібом.

У кожного з нас свій хліб, кожен по-своєму його сприймає, добуває, цінує. Але для всіх без винятку спільне одне: хліб — то основа життя кожної людини.

1 - й в е д у ч и й. Як же навчити людину поважати хліб? Як же порозумітися нам, як розмовляти із нашими горе-футболістами, що не задумуючись жбурляють і «підфутболюють» його? Чи багато знають ці хлоп’ята про хліб? Знають, що купують його в магазині. І все. Їм ось така довідка для роздумів: «Учені підрахували, що 60 % жителів нашої планети постійно недоїдають, третина людей животіє на грані голодної смерті й щодня на Землі помирає від голоду хоча б одна людина». Людина, яка мріяла про шматок хліба: людина ж від народження має право на хліб… Щоденно на нашій планеті вмирає від голоду людина…

І хоч у нас, слава Богу, хліба доволі, не можна забувати, що не завжди так було.

2 - й в е д у ч и й. Хліб. За нього воювали. Встановлювали хлібні закони. За крадіжку хліба засилали на каторгу. Щемним болем віддається у серці кожної людини спогад про голодомор 1932–1933 років.

Анастасія Лисивець згадує про свої дитячі роки, страшні роки 1932–1933, у автобіографічній повісті «Скажи про щасливе життя»: «…несли у вузлику маленьку паляничку — наш різдвяний гостинець бабі Олені й діду Никипору. Паляничка була чорна та страшна, спечена із суміші непросіяного борошна навпіл із макухою та половою.

…Тітка Мотря розв’язала вузлик з нашою паляницею, вийняла її, взяла на долоні своїх великих рук, довго тримала, а тоді так і закам’яніла серед хати. Усі дивилися на ту чорну, з остюками паляничку в тітчиних руках…»

1 - й ч и т е ц ь

Коли про хліб заходить мова,

У горлі тиснуться слова.

Стара історія, не нова, перед очима

ожива.

Розповіла бабуся наша:

— Була велика в нас сім’я,

Для всіх як сонце була Саша —

Найменша сестронька моя.

Жили ми так тоді нужденно —

Раділи ладці з лободи.

Поїсти раз хоч би у день нам —

І то було б вже півбіди.

А смерть заходила до хати

І в кожній брала данину:

— Прийшла й до вас когось забрати,

Віддайте дівку хоч одну!

А мати перед нею стала,

Просила, плакала, благала:

— Геть іди! Не займай дочок,

Випий краще кров мою…

А з полу тихий голосочок:

— Хлібця… кусочок… бо помру…

Якби хоч раз мені вкусити,

То у мене б з’явилась сила…

Я так, сестрички, хочу… жити!

Я стільки б ділечка зробила…

Нову ікону взяла мати,

(В очах — безумне горе вщерть!)

Пішла вона хлібця прохати,

Щоб відвернуть від доньки смерть:

— Піду, скажу своїй сусідці,

Що так і так — життя немає,

А та якраз виймає хлібці

І на ослоні їх складає.

А дух такий пішов від хліба,

Що мати впала на коліна.

В один момент отерпла ніби,

А потім враз заговорила:

— Прошу, сусідко, Христом-Богом,

Позичте скибочку одну,

Бо (от не встать мені з порога)

Я втрачу дівчинку свою…

Ні-ні, не даром! Обміняйте.

Хай свідком буде свята піч.—

Візьміть ікону. Тільки — дайте…

Це — найдорожча в хаті річ…

Сусідка, пишна і багата,

Нещасну вигнала із хати,

Та ще їй чимось дорікнула,

Хоч мати вже того й не чула.

Прийшла, хитаючись, додому.

Дитяті що сказать малому?

І сльози ллються без упину,

А тут ще й голос — ніж у спину —

— Не принесли?.. То вже й не треба…

Було це в празник, у четвер.

Мабуть, душа її на небі

Шукає хлібця і тепер?

Іще утрата була свіжа,

Ще згадка холодила кров,

А за сестрою брат мій, Міша,

В сиру земельку відійшов.

Ох, і зазнав народ біди…

Як люди рідних поминають

У день весняний, на Діди,

Померлих душі там витають.

І кожна з них щось хоче ніби,

Та я давно те добре знаю,

Що брат з сестрою просять хліба,

І я кладу для них окраєць…

(Запалює біля ікони свічку, кладе окраєць хліба.)

3 - й в е д у ч и й. А хліб Великої Вітчизняної війни. Хліб блокадного Ленінграда. З чого він складався, той незабутній ленінградський блокадний хліб?

Їстівна целюлоза — десять відсотків. Ще десять відсотків становили висівки, макуха. Паперова потерть — відсотків двадцять п’ять. Решта — деревна кора, хвоя. Солі — до двох із половиною відсотків. Форми змащували соляровим маслом. У щасливі дні, коли через Ладогу вдавалося привезти справжнє борошно, клали борошно справжнє, десь так відсотків на п’ятдесят. Коли ж доставити його було ніяк, додавали лише сім-десять відсотків борошна, а кількість домішок відповідно збільшували.

Формували хліб вручну, по формах розливали рідке тісто ковшиком, бо води додавали до тіста понад норму… Хліб той був такий дорогий, такий жаданий! І було його так мало — лише сто двадцять п’ять грамів на добу, на горі людському замішаного, у вогні війни спеченого хліба!

Дехто з ленінградців додавав до цього хліба ще трохи їстівної глини. Її копали на околицях міста на торфовищах.

У музеї міста-героя Ленінграда, нині Санкт-Петербурга, зберігся цей хліб, символ нездоланного духу народу, як реліквія, щоб усі бачили, який він був — хліб ленінградської блокади, хліб, що з ним наші люди перемагали фашизм.

2 - й ч и т е ц ь

Баллада о чёрством куске

По безлюдным проспектам

оглушительно звонко

Громыхала на дьявольской смеси

трёхтонка.

Леденистый брезент прикрывал

её кузов —

Драгоценные тонны замечательных

грузов.

Молчаливый водитель, примёрзший

к баранке,

Вёз на фронт концентраты, хлеба вёз

он буханки,

Вёз он сало и масло, вёз консервы

и водку,

И махорку он вёз, проклиная

погодку.

Рядом с ним лейтенант прятал нос

в рукавицу.

Был он худ. Был похож на голодную

птицу.

И казалось ему, что водителя нету,

Что забрёл грузовик на другую

планету.

Вдруг навстречу лучам — синим

трепетным фарам —

Дом из мрака шагнул, покорёжен

пожаром.

А сквозь эти лучи снег летит,

как сквозь сито…

Снег летел, как мука,— плавно,

медленно, сыто…

— Стоп! — сказал лейтенант.—

Погодите, водитель.

Я,— сказал лейтенант,— здешний

всё-таки житель.

И шофёр осадил перед домом машину,

И пронзительный ветер ворвался

в кабину.

И взбежал лейтенант по знакомым

ступеням.

И вошёл. И сынишка прижался

к коленям.

Воробьиные рёбрышки… Бледные

губки…

Старичок семилетний в потрёпанной

шубке…

— Как живёшь, мальчуган? Отвечай

без обмана!..—

И достал лейтенант свой паёк

из кармана.

Хлеба чёрствый кусок дал он сыну:

— Пожуй-ка,—

И шагнул он туда, где дымила

буржуйка.

Там — поверх одеяла — распухшие

руки,

Там жену он увидел после долгой

разлуки.

Там, боясь разрыдаться, взял

за бедные плечи

И в глаза заглянул, что мерцали,

как свечи.

Но не знал лейтенант семилетнего сына.

Был мальчишка в отца — настоящий

мужчина!

И, когда замигал догоревший огарок,

Маме в руку вложил он отцовский

подарок.

А когда лейтенант вновь садился

в трёхтонку:

— Приезжай! — закричал ему

мальчик вдогонку.

И опять сквозь лучи снег летел,

как сквозь сито.

Снег летел, как мука,— плавно,

медленно, сыто…

Грузовик отмахал уже многие вёрсты.

Освещали ракеты неба чёрного купол.

Тот же самый кусок —

ненадкушенный, чёрствый —

Лейтенант в том же самом кармане

нащупал.

Потому что жена не могла быть иною

И кусок этот снова ему подложила.

Потому что была настоящей женою.

Потому что ждала. Потому что любила.

Грузовик по мостам проносился

горбатым,

И внимал лейтенант орудийным

раскатам,

И ворчал, что глаза снегом застит

слепящим,

Потому что солдатом он был

настоящим.

Хвилина мовчання.

4 - й в е д у ч и й. Хліб — запорука нашого життя. Якщо в державі колосяться хлібні поля — тут мир і достаток. Якщо в домі пахне хлібом — тут злагода й щастя. Хліб — це честь, хліб — сила і могутність держави. Хліб — це святиня. З давніх-давен люди поважають хліб.

Народна мудрість каже: хліб — усьому голова; хліб на столі — ситі на землі; хліб і життя — нероздільні поняття.

Чи знаєте ви, як пахне життя? Спробуйте на хвилинку відчути цей запах… Це пахне хліб. Демонстрація виставки «Як хліб на стіл приходить».

5 - й в е д у ч и й. Початком хліба є маленька зернина, що потрапляє в землю; проростає; росте, тягнучись до сонця; наливається соком і стає повним колоском.

3 - й ч и т е ц ь

Щоб родила пшениченька рясно,

Необхідно лан зорать завчасно,

Мов перину, землю підпушити.

Треба із сівбою поспішити.

Часу гаять сівачу не можна,

Дорога йому хвилина кожна.

День весняний — сівачеві знати —

Може цілий рік прогодувати!

Ляже яре зерно в ґрунт весінній,—

Незабаром проросте насіння,

А як дужче сонечко пригріє —

Лан зеленим килимом укриє.

Під весняним дощиком пшениця

Виростати буде, колоситься.

Непомітно й літечко настане.

Глянь — і колос наливати стане.

5 - й в е д у ч и й (продовжує демонстрацію виставки). І ось стиглий колос вже чекає на комбайнерів. І ллється з комбайнів у кузов машин зерно золотим дощем… Везуть зерно на переробку і отримують борошно.

Мелеться в млині пшениця,

Борошно сніжком іскриться.

Мов діди казково-білі,

Ходять мельники умілі.

Борошно пливе у міхи,

Буде нам багато втіхи:

Свіжі булки, паляниці

Запашні, рум’янолиці.

З борошна на хлібозаводах випікають багато виробів.

Ось так, пройшовши довгий шлях, завдяки праці багатьох людей, до нас на стіл потрапляє хліб.

Ось він — хлібчик духовитий,

З хрустом кірочки смачним.

Ось він теплий, мов налитий

Щедрим сонцем золотим.

І на стіл у кожен дім

Завітав, з’явився він.

В нім — здоров’я наше, сила,

В ньому чарівне тепло.

Скільки рук його ростило,

Доглядало, берегло.

Пам’ятаймо завжди про працю всіх тих людей, які дарують нам це щоденне свято — хліб. Шануймо їх працю!

Їж, друже, хліб, і не кидай додолу,

І підійми, якщо не там лежить.

А коли сідаєш ти до столу,

То пам’ятай, що хліб — це означає жить!

4 - й ч и т е ц ь

Священний хліб. Так мовиться в народі.

Ця мудрість народилась недарма.

В затишнім домі, у тяжкім поході

Нічого найдорожчого нема.

Замішаний на мудрій праці круто,

Священний хліб — усьому голова.

Не Богом даний, а в труді здобутий,

Запахне він — і сила ожива.

Шануй же хліб насущний наш, людино!

І в нинішній і у прийдешній день

Хай з колоска не випаде зернина,

Нехай із столу й крихта не впаде.

6 - й в е д у ч и й (продовжує демонструвати виставку). Подивіться, як багато хлібних виробів сьогодні в нас. Тут хліб і коровай, пироги і пампушки, печиво і торти. Усе це — праця багатьох людей.

Завжди пам’ятайте про це і поважайте їхню працю.

Увага! Увага!

Усім хто нас чує!

Хто б ти не був і ким би не став, ти ніколи не зможеш обійтися без хліба.

Живи так, щоб хліб твій завжди був справедливий і чистий. До хліба ж стався так, щоб і для твоїх дітей, і правнуків він назавжди лишився створеним для них людьми, природою, наукою прекрасним дивом.

Запам’ятай і скажи всім, кого знаєш і з ким дружиш: у хлібі — душа твоєї рідної землі, долі багатьох людей, їхня невтомна праця.

Не топчи хліба, не кидай недоїденим, не гордуй ним. Побачиш хліб на землі,— хоч як би ти поспішав,— нахились, підніми хліб, очисть від грязюки й пилу, поклади осторонь. Хай склюють його птахи, аби тільки не валявся під ногами.

І не хвалися, що ти ситий, що хліба маєш вдосталь. Те, що в тебе і в інших є сьогодні хліб,— не особисто твоя заслуга, то надбання всього народу, всієї держави, усіх, хто жив на землі колись і хто живе нині. І не завжди всі були ситі. Пам’ятай про це.

Пам’ятай: для того щоб ти мав шматок хліба, трудиться людство. Доля хліба залежить від усіх нас, від кожного.

1 - й в е д у ч и й. Посеред буденності губиться іноді непомітна, скромна краса хліба. У повсякденній суєті забуваємо часом справжню його цінність. Поспішаючи, людина часом і не дивиться на хліб, і не розуміє, що перед нею — одвічне повсякденне диво… Якщо він є, цей хліб…

2 - й в е д у ч и й. Ми знаємо, що хліб складається з борошна, води і дріжджів, що хліб — це жири, білки і вуглеводи, поєднані в певних співвідношеннях, у певній кількості. Але ми завжди повинні самі додавати до хліба все, що доброго і чистого маємо в наших серцях. Інакше хліб утратить для людей святі свої якості. А в ньому стільки натхненної сили!

3 - й в е д у ч и й. Пам’ятай: проходять люди, минають роки, епохи — хліб залишається. Люби і шануй його!

4 - й в е д у ч и й. Пам’ятай: якщо люди говорять різними мовами і не знають, друзі вони чи вороги, шматок хліба, що його дасть одна людина іншій, виразніший за всякі слова. Шматок хліба, поділений навпіл, робить людей друзями.

5 - й в е д у ч и й. Ніколи не забувай, що чим вища духовність людини, тим більше в ній доброти до хліба. Про людину можна судити з того, як вона цінує хліб: тільки сильний духом вдячний за хліб. Будьмо ж вдячними…

6 - й в е д у ч и й. Твої батько й мати дали тобі твій перший хліб. Твій обов’язок — дати їм останній. Чи дадуть тобі твої діти шматок хліба на старості — залежить тільки від тебе самого. З дитинства навчайся бачити в хлібові живу душу рідної землі, рідного сонця і неба, навчайся бачити в ньому працю всіх, хто віддає хлібові все своє життя.

1 - й в е д у ч и й. Старі люди вміють шанувати хліб — шануй і їх за це, учися в них. Будь непримиренний, якщо бачиш грубе ставлення до хліба.

2 - й в е д у ч и й. Ніколи не забувай про тяжкі роки голодомору і війни. Пам’ятай про 125 грамів хліба блокадного Ленінграда.

3 - й в е д у ч и й. Шануй у хлібові свою і чужу працю. Поважай у хлібові людську мудрість.

4 - й в е д у ч и й. Шануй у хлібові історичне минуле. Пишайся сьогоденням хліба.

5 - й в е д у ч и й. І нехай завжди буде хліб у кожного на столі!