Учительська світлиця

ТЕМА: Письмовий контрольний твір за вивченою темою «Творчість М. Булгакова, Р. М. Рільке, Ґ. Аполлінера, Ф. Ґарсія Лорки»

МЕТА: повторити, узагальнити вивчене; розвивати зв’язне писемне мовлення учнів, уміння виділяти головне й деталі, висловлювати свої думки, аналізуючи ху­дожні твори, обґрунтовувати власні твердження; ви­ховувати найкращі людські якості.

ОБЛАДНАННЯ: художні тексти.

ХІД УРОКУ

1. Оголошення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності учнів
2. Основний зміст роботи

1. Коментар-інструктаж учителя до написання творів за вибором (або за варіантами)
2. Вибір тем

Список тем

• «Відкриття булгаковського світу в романі М. Булгакова “Май­стер і Маргарита”»;

• «Пошуки істини й справедливості героями роману М. Булгако­ва “Майстер і

• Маргарита”»;

• «Творчість і кохання в романі М. Булгакова “Майстер і Марга­рита”»;

• «Моральна відповідальність людини за свої вчинки в романі М. Булгакова “Майстер і

• Маргарита”»;

• «Чим мене вразив твір М. Булгакова “Майстер і Маргарита”»;

• «Мої улюблені вірші (образи з поезії) Ґ. Аполлінера»;

• «Художні відкриття Ґ. Аполлінера»;

• «Моє сприйняття поезії Р. М. Рільке (Ф. Ґарсія Лорки)»;

• «Діалог з поетом... (ліричним героєм...).

• Створення власної каліграми».

•

3. Написання твору

Епіграфи до творів

Найсумніша радість — бути поетом.

Решта не враховується. Навіть смерть.

Ф. Ґарсія Лорка

Щира поезія — це любов, мужність

і жертовність.

Ф. Ґарсія Лорка

Хай панує поміж людьми любовне спілкування,

хай об’єднує їх чудовий ланцюжок духовного

спілкування, бо до цього прагнуть слово, різець

і всі мистецтва.

Ф. Ґарсія Лорка

Згаси мій зір — я все ж тебе знайду,

Замкни мій слух — я все ж тебе почую,

Я і без ніг до тебе домандрую,

Без уст тобі обітницю складу.

Р. М. Рільке

Зразок твору

ВІРШІ Ґ. АПОЛЛІНЕРА, ЯКІ МЕНЕ ВРАЗИЛИ

Творчість Ґ. Аполлінера є одним із найзначніших і найхарак­терніших явищ поетичного сприйняття суперечливої дійсності XX ст.

Осмислення трагедії війни відобразилося в збірці «Калігра­ми. Вірші Миру і Війни», що вийшла друком 1918 року. Вона поділяється на дві частини: до першої увійшли поезії, написа­ні Аполлінером 1913 і в першій половині 1914 року, до другої — фронтові поезії. Присвячена збірка пам’яті друга поета, літератора Рене Деліза, який загинув на фронті. Назва збірки пов’язана з екс­периментами в царині поетичної форми. Частина віршів має ви­гляд «ліричних ідеограм», або каліграм, тобто вони написані так, що їхній текст створює своєрідний малюнок (будинок, зірку, лінії дощу тощо). У «Каліграмах» поет засуджує війну, але антивоєнною тематикою їх значення не вичерпується. Ґ. Аполлінер порушує важливі проблеми духовного й історичного буття людства, багато й сміливо експериментує, домагаючись «безпосереднього виражен­ня». Так з’являються його «поезії-розмови», «поезії-репортажі», для яких «будівельним матеріалом» служили факти, фрагменти «безпосередньої дійсності», з яких монтуються твори «Вулиця Крістін», «Хмарний привид» та інші.

Проте збірка була не просто експериментаторством, а переду­сім — прагненням відтворити складний «потік життя», у якому зв’язки розриваються й водночас усі фрагменти з’єднані невиди­мим ланцюгом, пізнати котрий покликана поезія. Для Аполлінера людина, попри всі її помилки й хибні ілюзії, завжди залишається володарем світу, що веде постійну боротьбу за життя на межі світла і темряви, миру і війни, високого й буденного.

Поезія Ґ. Аполлінера, яка справила на мене найбільше вра­ження,— «Зарізана голубка й водограй». Розташуванням літер не­однакового розміру та різними напрямками рядків вона утворює обриси голубки над струменями фонтана, що символізує вічний плач за тими, хто загинув на війні.

Цей образ навіяв поетові відомий малюнок П. Пікассо голуб­ки — символу миру.

Війну поет сприйняв як страшну трагедію, але трагедію майже неминучу, невблаганну, як Страшний суд. Світ наче розколовся на дві половини: з одного боку — люди, природне життя, з іншого — страждання, кров, смерть. За принципом антитези й побудовано поезію «Зарізана голубка й водограй». Каліграма створена у формі звернення до всіх сучасників, яких розкидала війна по світу або за­брала смерть. Поет не вживає таких гучних слів, як «людство», «сучасники». Навпаки, звертання його має суто особистісний, на­віть інтимний характер:

О постаті убиті любі

О дорогі розквітлі губи Міє Мареє

Єтто Лорі Анні і ти Маріє Де ви дівчата Я вас питаю

У цьому переліку імен і особистий зміст, і поетичний. Кожна людина на світі неповторна, смерть кожної людини — трагедія, втрата цього світу. Під час війни полеглих рахують сотнями, ти­сячами, усіх імен не перелічити. Але так ставляться до людей ті, хто розпалив війну. Поету близькі всі люди, він пам’ятає і живих, і мертвих. У кожного з них є ім’я, а всі разом вони — сучасники поета. Антитеза «убиті — розквітлі» підкреслює антигуманний характер війни. Риторичне запитання залишається без відповіді.

Глибокого філософського змісту набуває й образ водограю: це символ скорботи, оплакування всіх полеглих. Як не витече вода з водограю, так не втамувати поету душевної туги, жалю, адже війна передчасно забрала молодих і любих. Але в останніх рядках вірша поєднуються глибокий трагізм і віра в можливість спасіння людства, виникає образ зраненого, але не вбитого сонця, багряного горизонту, що може символізувати нову зорю миру:

Душа ятриться з непокою І водограй рида зі мною А як вони іще живі Десь б’ються на Північнім фронті Там олеандри всі в крові

І сонце зранене в траві На багрянистім горизонті

Мені здається, що тільки такі вірші, які дають уявлення про конкретне зло, «війну в особах», можуть пробудити в душах лю­дей огиду до всякого насильства й несправедливості, прагнення до миру й злагоди. Ця ж поезія ще й захоплює своєю незвичною, ори­гінальною формою, поетичністю та задушевністю.

Підсумки уроку