Уроки 20—21
Тема. станоВлення прорадянських режиміВ
у польщі, угорщині, болгарії, румунії,
чехослоВаччині, югослаВії. утВорення
системи сВітоВого соціалізму. кризоВі
яВища 60—70-х рр. хх ст.
Мета: охарактеризувати процес встановлення комуністичних режимів у польщі, роз-крити основні риси розвитку країн в 50—70-ті рр. ХХ ст., дати характеристику
розвитку країн на цьому етапі, виховувати повагу до історії вказаних країн,
розвивати вміння аналізувати факти, робити висновки; продовжити формування
навичок аналізу політичних, соціальних та економічних явищ у житті країн
центральної та Східної Європи.
Очікувані учні зможуть аналізувати факти, робити висновки; аналізувати кризові явища
результати: в політичному, соціальному та економічному житті країн центральної та Східної
Європи, пояснювати причини демократичних революцій, методи їх здійснення.
Основні поняття: народна демократія, соціалістичний табір, варшавський договір.
Обладнання: карта.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
ХІД УрокУ
I. Організаційний мОмент
II. актуалізація ОпОрних знань і вмінь учнів
;Історичний диктант
Поясніть поняття та історичні факти: брежнєвський застій,
дисидентський рух, «перебудова», прискорення, плюралізм, ан-тидержавний путч, Президент СРСР.
;Бесіда
1) Охарактеризуйте географічне положення Польщі, Угор-щині, Болгарії, Румунії, Чехословаччини, Югославії та
покажіть їх на карті.
2) Визначте наслідки Другої світової війни для цих країн.
3) Назвіть ознаки комуністичного режиму.
III. вивчення нОвОгОматеріалу
;Випереджальне завдання
Під час розповіді вчителя складіть таблицю «Особливості
комуністичних режимів у країнах Центральної та Східної Єв-ропи в 60—70-ті рр. ХХ ст.».
211
Рік Країна Особливості
1. встановлення комуністичних режимів.
;Розповідь учителя
Поразка комуністів на виборах в Угорщині, перенесення
виборів у Польщі на 1947 р. через недостатньо сильну позицію
компартії стривожили СРСР, де намагалися прискорити пере-хід влади до комуністичних лідерів. З метою утримання цього
процесу під своїм контролем СРСР створив у вересні 1947 р.
Інформаційне бюро дев’яти комуністичних партій (СРСР, Поль-щі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Югославії,
Франції та Італії). На першому його засіданні А. Жданов заявив
про можливість приходу комуністів до влади у країнах Східної
Європи і про те, що вони можуть розраховувати на підтримку
СРСР. У 1947 р. комуністи прийшли до влади в усіх країнах,
крім Чехословаччини (лютий 1946 р.), ставши сателітами ко-муністичного керівництва.
На V з’їзді БКП (грудень 1948 р.) до доповіді Г. Дими-трова, за вимогою Сталіна, було включено положення про те,
що «народна демократія» і радянський лад — це різні форми
диктатури пролетаріату. Оцінка «народної демократії» як фор-ми диктатури пролетаріату була прийнята й іншими партіями.
У 1948 р. на так званих «об’єднувальних з’їздах» комуністи
фактично поглинули і підкорили собі соціал-демократів.
Уже у квітні 1946 р. було створено Соціалістичну єдину
партію Німеччини (СЄПН). У 1948 р. «об’єднання» комуністів
і соціал-демократів відбулося в інших країнах: у лютому комуніс-тична і соціал-демократична партії Румунії злилися у Румунську
робітничу партію; у серпні Болгарська робітнича партія (кому-ністів) і БСДРП — у Болгарську комуністичну партію; у червні
угорські компартія і соціал-демократична партії — в Угорську
партію трудящих; наприкінці червня соціал-демократи у Че-хословаччині «об’єдналися» з компартією, створивши нову
КПЧ; у грудні 1948 р. Польська робітнича і Польська соціа-лістична партії створили Поліську об’єднану робітничу партію
(ПОРП). Незважаючи на нові назви і в ряді випадків відсут-ність слова «комуністична», це були марксистсько-ленінські,
комуністичні партії, які стали стрижнем політичної системи
у своїх країнах.
Лідерами країн Східної Європи ставали послідовні сталініс-ти К. Готвальд (Чехословаччина), Б. Брут (Польща), М. Ракоші
(Угорщина), Г. Георгіу-Деж (Румунія), В. Червенков (Болгарія),
Е. Ходжа (Албанія), які одноосібно об’єднували вищу партійну
і державну владу. У країнах регіону фактично склався культ
особи нових «вождів». Тоталітарні комуністичні режими прак-тично повністю копіювали модель розвитку Радянського Союзу.
Будь-які спроби враховувати національну специфіку, історичні
традиції розглядались як прояв націоналізму.
2. відносини усередині радянського блоку. реві Овд.
;Розповідь учителя
Свій вплив у країнах Східної Європи СРСР намагався закрі-пити укладенням серії міжнародних політичних угод. Ще в роки
війни було укладено угоди з Чехословаччиною (12 грудня 1943 р.),
Югославією (11 квітня 1947 р.).; Польщею (21 квітня 1945 р.).
Ці угоди буди спрямовані проти нацистської Німеччини і перед-бачали в майбутньому надання взаємної допомоги в боротьбі про-ти німецької агресії. Угоди не допускали створення коаліцій чи
союзів, спрямованих проти країн, що їх підписали. Окремі статті
було присвячено економічному і культурному співробітництву.
Аналогічні двосторонні угоди підписала Югославія прак-тично з усіма країнами Східної Європи. Особливу увагу уряд
Тіто приділяв розширенню свого впливу на Балканах, що згодом
різко ускладнило радянсько-югославські відносини.
У 1947—1948 рр. підписано серію угод про взаємодопомо-гу. Усі вони були складені практично однаковими, стандартними
фразами. Серед них угоди між Чехословаччиною і Польщею
(10 березня 1947 р.), Болгарією і Румунією (16 січня 1947 р.),
Румунією і Угорщиною (24 січня 1948 р.) та ін.
Із Болгарією, Угорщиною і Румунією було укладено мирні
угоди про припинення стану війни.
25 січня 1949 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія,
СРСР і Чехословаччина проголосили створення Ради економічної
взаємодопомоги (РЕВ) для спільного вирішення економічних
проблем у зв’язку із розколом Європи, координації народногос-подарських планів, реалізації спільних проектів (завод «Ікарус»,
газо- і нафтопроводи тощо). РЕВ за різних часів співробітничала:
з Кубою, В’єтнамом, Югославією, Анголою, Іраком, Мексикою,
Нікарагуа, Мозамбіком, Ефіопією, Афганістаном, Єменом на
основі окремих угод.
Однак створення РЕВ не виправдовувало надій її учасників
з розвитку інтеграції та економічного співробітництва. У відноси-нах усередині РЕВ переважала торгівля, причому країни Східної
Європи, отримували дуже пільгові умови на торгові відносини
з СРСР. Радянський Союз постачав до Східної Європи насампе-ред природні ресурси. РЕВ припинила свою діяльність у 1991 р.
Радянський Союз прагнув створити під своєю егідою вій-ськово-політичний союз країн Східної Європи у відповідь на
створення НАТО. Ратифікація Паризьких угод, вступ ФРН до
НАТО призвели до того, що СРСР 7 травня 1955 р. розірвав
англо-радянську (1942 р.) та франко-радянську (1944 р.) угоди.
Від 11 до 14 травня у Варшаві відбулась конференція східно-європейських країн, що завершилася підписанням 14 травня
1955 р. Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу
восьми країн (СРСР, Польщі, Чехословаччини, НДР, Румунії,
Болгарії, Албанії, Угорщини) строком на 20 років. П’ята стаття
передбачала організацію Об’єднаного командування збройних
сил держав — учасниць Варшавського Договору, яке очолив
Маршал Радянського Союзу І. Конєв, а також Воєнної ради,
Штабу об’єднаних збройних сил.
Найвищим органом Організації Варшавського Договору
став Політичний консультативний комітет (ПКК). Варшавський
Договір став головним інструментом зовнішньої політики-радянського блоку. Цей воєнно-політичний союз було розпущено
у 1991 р. після антитоталітарних революцій у Східній Європі.
3. наростання внутрішньої нестабільності у країнах
Східної європи.
;Розповідь учителя
У 50-ті рр. у країнах Східної Європи почала наростати
внутрішня нестабільність, зумовлена кількома причинами. По-перше, смерть Сталіна і початок «відлиги» в СРСР привели до
деякої лібералізації політичного курсу курівництва країн регіону.
По-друге, індустріалізація за радянським зразком, що здійснюва-лась у країнах Східної Європи, призвела до значного погіршення
матеріального становища насамперед селянства, оскільки основні
капіталовкладення спрямовувались у промисловість. Хоча стано-вище робітників і службовців, як засвідчили події у Польщі та
НДР, було не набагато кращим. По-третє, економічні реформи
у 50-ті рр. ХХ ст. практично зводились нанівець догматичним
втручанням вищого партійного керівництва, що призводило
до авантюристичної політики у сфері економіки. Учетверте,
на вияв внутрішньої нестабільності вплинули успіхи країн
Західної Європи у відновленні економіки в повоєнний період.
Про зміни, що відбувались у ФРН, Італії, Франції, добре
знали у Східній Європі, і ця обставина значно посилювала неза-доволення комуністичними режимами. У НДР в червні 1953 р.
відбулися масові заворушення робітників Берліна, пов’язані із
серйозними перебоями у постачанні населення продуктами й то-варами широкого вжитку. Однак це було пов’язано не лише
з погіршенням рівня життя: страйкарі вимагали відставки со-ціалістичного уряду О. Гротеволя і лідера СЄПН В. Ульбріхта,
проведення вільних виборів. До них приєдналися робітники
Дрездена, Лейпціга, Магдебурга та інших міст. 17 червня по-над 300 тис. робітників вийшли на вулиці столиці. Керівництво
НДР звернулося по допомогу до радянського командування. Ко-мендант Берліна віддав наказ застосувати проти демонстрантів
танки й бронетранспортери, унаслідок чого загинули десятки
людей, сотні поранено. Організаторів демонстрацій було зааре-штовано й жорстоко покарано. Після цих подій кожного року
з НДР нелегально емігрували тисячі громадян, виявляючи не-задоволення режимом. Щоб зупинити цей потік, у 1961 р. було
споруджено «Берлінську стіну».
Драматично розвивалися події 1956 р. у Польщі та Угор-щині. В Угорщині відбулася антитоталітарна революція, що
була придушена за допомогою військової сили.
Після подій у Польщі та Угорщині 1956 р. керівництво
країн Східної Європи мусило змінити політику, щоб усунути
найголовніші причини незадоволення. Було припинено масові
репресії й проведено часткову реабілітацію їхніх жертв.
До конституцій вносились зміни, спрямовані на посилен-ня ролі парламентів, політичних партій (у країнах, де збері-галася багатопартійність). Частково скасовувалися обмеження
для дрібного бізнесу, готувались реформи з послаблення адміні-стративного диктату над економікою. Відбувалася лібералізація
у сфері культури, ідеології, освіти, поширювалися контакти із
західними країнами.
Однак вимушені зміни кінця 50-х рр. ХХ ст. не торкали-ся засад політичної й економічної системи, яку продовжували
ревно охороняти комуністичні режими.
На початку 60-х рр. ХХ ст. у більшості країн регіону було
зроблено спроби провести економічні реформи. Не відмовляю-
215
чись від наріжних принципів економічної системи соціалізму
(пріоритет держави в економіці, планово-адміністративна систе-ма управління і розподілу матеріальних благ тощо), передбача-лося надати підприємствам відносну економічну самостійність.
Проте, зберігаючи державну власність, партійно-бюрократична
номенклатура забезпечувала можливість повного підкорення всіх
сфер життя своїм інтересам.
4. Спільне й відмінне в політичних режимах СрСрта соціаліс-тичних країн цпСє. Становлення міждержавних відносин.
;Розповідь учителя
У 1948—1949 pp., після завершення націоналізації та роз-грому політичних сил опозиції, у країнах ЦПСЄ насаджується
тоталітарна система, що на тривалий час стало трагедією на-родів регіону.
Тоталітаризм у країнах народної демократії мав певні від-мінності від радянського тоталітаризму. Водночас тоталітарна
система кожної окремої країни мала свої особливості, характерні
риси. Деякі з них слугували комуністичним лідерам колись
демократичних країн як прикриття від критики з боку Заходу.
Проте імітація багатопартійної системи в Польщі, НДР та Че-хословаччині навряд чи когось могла ввести в оману, оскільки
визнання дозволеними партіями керівної ролі комуністів у сус-пільстві могло викликати хіба що гірку іронію.
Відмінністю було також визнання селянської трудової влас-ності на землю, що завадило комуністам у деяких країнах (Поль-ща, Югославія) здійснити колективізацію сільського господар-ства. Причини, що змусили комуністів піти на цей крок, були,
скоріше, історичні, ніж ідеологічні. На відміну від Російської
імперії, де віками панувала общинна власність на землю з її по-стійними переділами, унаслідок чого в селянина не виробилася
психологія земельного власника, в означених країнах тради-ційно закріпилась індивідуальна приватна власність на землю.
Певні відмінності існували також у рівні націоналізації приват-ної власності. Якщо в Росії після 1917 р. більшовики націоналізували
навіть велосипеди, що належали так званим буржуазним елементам,
то в НДР, Польщі, Угорщині, Югославії значною мірою функці-онувала дрібна приватна власність, хоча її можливості обме жува-лися найрізноманітнішими адміністративними заборонами тощо.
Щодо термінів «радянська влада» і «народна демократія»,
то вони обидва обґрунтовувались марксистським положенням
про так звану диктатуру пролетаріату і за змістом та практикою
діяльності нічим особливим не відрізнялися.
Відмінності та специфічність тоталітаризму в окремих
країнах соціалістичної Східної Європи були спричинені як іс-торичними, так і ментальними особливостями.
Відносини, що встановилися між країнами ЦПСЄ і Радян-ським Союзом, були відносинами підлеглості, відносинами «стар-шого» і «молодших» братів. У практиці відносин усі призна-чення на найвищі державні посади були, фактично, неписаною
прерогативою СРСР, а численні радянські радники в силових
та репресивних органах контролювали все внутрішньополітич-не життя країн народної демократії. Цим самим опікувалися
радянські посли. Жорсткий контроль, перебування радянських
військ на території більшості країн ЦПСЄ призвели до того,
що керівництво соціалістичних країн було досить обмеженим
у своїй внутрішній та зовнішній політиці. Хоча зовні все ви-глядало більш-менш пристойно. Радянське керівництво євро-пейським соціалістичним світом здійснювалося опосередковано,
через організації, які мали символізувати рівність у прийнятті
рішень, колективну думку, участь лідерів країн соцтабору у ви-робленні програми дій і наступну обов’язковість її виконання
у плані «єдиної погодженої політики». До 1947 р. патронат над
процесом комунізації здійснювали підпорядковані сталінському
керівництву численні служби Комінтерну, офіційно розпущеного
ще у 1943 р. Проте його апарат, що складався із спецінститутів
JSfe 205, 100, 99 і закордонного бюро компартій в Москві, вико-нував ті самі комінтернівські функції директивного керівництва
компартіями. Із 1947 р. ці прерогативи були покладені на Інфор-маційне бюро комуністичних партій (Комінформ), створене на-прикінці вересня на конференції дев’яти компартій (Радянський
Союз, Польща, Югославія, Болгарія, Румунія, Чехословаччина,
Угорщина, Франція та Італія), що відбулася у Шклярській По-рембі на крайньому південному заході Польщі. Із 1955 р. керів-ництво соціалістичною співдружністю стало здійснюватися через
структури Варшавського договору. Необхідність в Інформбюро
відпала і в 1956 р. воно було ліквідоване.
В економічному співробітництві в перші післявоєнні роки
переважав простий обмін, що здебільшого мав бартерний ха-рактер. Нормального ринку, як такого, не було, а застосовува-лася практика суб’єктивного погодження цін. Відсутність еко-номічної зацікавленості партнерів ніяк не сприяла зростанню
виробництва. Навпаки, всі підозрювали усіх в упередженості
та несправедливості.
IV. узагальнення й СиСтематизація знань учнів
;Бесіда
1) Назвіть основний зміст комуністичних режимів у країнах
Центральної та Східної Європи в 60—70-ті рр. ХХ ст.
2) Назвіть основні напрямки соціально-економічного розвитку
країн в 60—70-ті рр. ХХ ст.
3) Схарактеризуйте міжнародні відносини в країнах Цен-тральної та Східної Європи в цей період.
;Робота з ілюстрацією
Поясніть наведену ілюстрацію, використовуючи відомі істо-ричні факти. Кого з політичних діячів ви впізнали? Що можете
розказати про їх роль в розвитку міжнародних відносин держав
Варшавського договору з державами — членами НАТО?
V. підСумки урОку
VI. дОмашнє завдання
Опрацювати відповідний матеріал підручника.
|
