Урок 32
Тема. Філософська думка. література.
Мета: ознайомити учнів з основними тенденціями розвитку літератури та мистецтва в 1900—1939 рр.;
проаналізувати розвиток філософської думки в цей період; охарактеризувати літературні течії цього періоду; познайомити з письменниками — лауреатами Нобелівської премії; пояснити значення
термінів і понять: «декаданс», «масова культура», «елітарна культура», «соціологія», «екзистенціалізм», «критичний реалізм», «утрачене покоління», «модернізм», «авангардизм», «соціалістичний
реалізм»; сприяти розвитку вміння учнів систематизувати й узагальнювати історичний матеріал;
виховний аспект уроку реалізується на підставі усвідомлення учнями того, що багатство світової
культури — у її різноманітності й неповторності.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, настінна карта «Світ у 1900—1939 рр.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття: декаданс, масова культура, елітарна культура, соціологія, екзистенціалізм, критичний
реалізм, «утрачене покоління», модернізм, авангардизм, соціалістичний реалізм.
Основні дати: 1918—1922 рр. — публікація праці О. Шпенглера «Загибель Європи»; 1932 р. — поява в СРСР
Постанови ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій».
Хід уроку
I. Організація навчальнОї діяльнОсті
Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.
іі. Перевірка дОмашньОгО завдання
; Запитання та завдання
1. Якими були особливості розвитку освіти в першій третині
ХХ ст.?
2. Які досягнення тогочасної науки були, на вашу думку, найважливішими? Обґрунтуйте свою точку зору.
3. Схарактеризуйте основні зміни в електроенергетиці, технології
виробництва, транспорті й зв’язку.
4. Як Перша світова війна вплинула на розвиток воєнної науки
й техніки?
5. Назвіть зміни, що відбувалися в побуті людей тогочасних провідних держав світу. Як вони впливали на якість їхнього життя?
6. Схарактеризуйте внесок учених — лауреатів Нобелівської премії
в розвиток науки (на прикладі двох-трьох учених).
ііі. актуалізація ОПОрниХ знань
; Запитання та завдання
1. Яка течія була домінуючою в літературі наприкінці ХІХ ст.?
2. Схарактеризуйте нові явища, що мали місце в розвитку літератури цього періоду.
IV. вивчення нОвОгО матеріалу
Пропонуються два варіанти проведення цього етапу уроку.
І ВАРІАНТ
; Випереджальне завдання
Продовжіть роботу з таблицею «Культура народів світу 1900—
1939 рр.», розпочату на попередньому уроці.
1. Основні тенденції в розвитку літератури та мистецтва.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи нові явища й риси літератури та мистецтва, що з’явилися
в розгляданий період. Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
У першій третині ХХ ст. в літературі та мистецтві виникають нові
жанри, напрямки, школи. У їхньому розвитку можна чітко виділити два
етапи, розділені Першою світовою війною (1900—1914 рр., 1920-ті рр.).
На зламі ХІХ—ХХ ст. відбувається поворот від традицій до нових ідей. Цей поворот супроводжується ламанням звичних уявлень про
мистецтво, тому мистецтвознавці іноді називають його декадансом (від
французького — «занепад»). Хоча насправді занепаду не було, був пошук нових форм художнього відображення дійсності.
; Робота з термінами та поняттями
Декаданс — антиреалістичний напрямок у мистецтві кінця
ХІХ — початку ХХ ст., якому було притаманне занепадництво, індивідуалізм, формалізм. Його представники заперечували загальноприйняту мораль, оспівували красу як самодостатню цінність, часто
естетизували гріхи та небуття.
У 1920-ті рр. на розвиток мистецтва й літератури величезний
вплив справили Перша світова війна, революції, зародження тоталітаризму. У цей час на зміну традиційним течіям приходять нові, які
урізноманітнюють культурне життя. Тепер кожний міг віднайти в різноманітті жанрів, стилів і напрямків саме те, що відповідало його внутрішньому стану.
Новим явищем стала поява масової та елітарної культур. Масова культура була спрямована на масового споживача культурних надбань людства. На відміну від традиційної культури, основним двигуном
масової культури є зиск — фінансовий, політичний та ін., а основною
якістю — доступність і розважальність.
; Робота з термінами та поняттями
Масова культура — поняття, яке характеризує особливості змісту виробництва та способів поширення культури індустріального суспільства. Вона охоплює сукупність явищ, культури, що виступають
як індустрія розваг і відпочинку, спрямованих на формування в індивідів естетичних смаків «середнього» споживача, «людини натовпу».
Елітарна культура — культура особливої верстви суспільства
(еліти), найбільш здатної до духовної діяльності. Для непідготовленої
людини є складною за змістом і сприйняттям, протиставляється масовій культурі як її протилежність.
Поява масової культури зумовлена зростанням міського населення та поширенням грамотності, розвитком засобів масової інформації
(преса, радіо, кіно, звукозапис тощо) і технологізацією тиражування
мистецьких творів.
Рисою масової культури є культ «зірки» — нерідко штучно створена популярність письменника, художника, співака, актора, спортсмена, а також «приручення» різноманітними способами талановитих
людей із метою їх комерційної та ідеологічної експлуатації.
2. Філософська думка.
; Розповідь учителя
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. у країнах Європи та Північної Америки відбуваються вагомі зміни в інтелектуальному кліматі
та духовному житті, які знову поставили на порядок денний питання
про сенс життя.
У середовищі творчої інтелігенції та діячів науки зростали настрої песимізму й очікування майбутньої катастрофи.
У цей переломний час зіткнення протилежних думок породило
різноманіття філософських шкіл. Частина філософів зосередилася на
класичній філософській спадщині Гегеля (новогегельянство) і Канта
(неокантіанство). Російські філософи Д. Мережковський, М. Бердяєв,
С. Булгаков та ін. звернулися до православної християнської традиції.
Американські філософи-прагматики закликали до розв’язання практичних завдань, які виникають у реальному житті. Німецькі філософи
А. Шопенгауер та Ф. Ніцше, прихильники «філософії життя», заперечували раціональне й закликали дослуховуватися до ірраціонального
в людській природі. Ніцше, зокрема, критикував християнство й раціоналізм за те, що вони «пригнічують волю до життя». Він пропонував
подолати гніт шляхом звільнення «життєвих сил», які мають відкрити
шлях до «надлюдини», що стоїть по інший бік «добра і зла». Твори Ніцше
були пройняті афоризмами, пророцтвами і таємничістю. Їх сприймали
як заклик до підриву традиційних моральних цінностей, до насильства.
Французький філософ А. Бергсон протиставляв інтуїцію інтелектуальним методам пізнання. Він стверджував, що лише інтуїція здатна
проникнути в суть речей.
Відкриття австрійським ученим З. Фрейдом безсвідомого мало
величезний вплив на суспільство. Здавалося, що знайдено пояснення
всіх учинків людини. Учення Фрейда філософ Юнг переніс на поведінку великих мас людей — натовп, яким, пробуджуючи його безсвідоме,
можна керувати.
На початку ХХ ст. у країнах Європи та США набула поширення
соціологія — наука про різні сторони розвитку суспільства. Завоювали популярність теорії соціального дарвінізму (розвиток суспільства
визначається біологічною боротьбою за виживання) і географічного
детермінізму (географічне розташування є визначальним у долі народів, їхніх характерів). На основі цих теорій формуються расова теорія,
антисемітизм тощо. Ті, кого не задовольняло таке різноманіття думок,
зверталися до окультизму, містики або східних релігій.
Війна, труднощі повоєнних років, поява тоталітарних режимів
ще більше посилили у свідомості людей занепадницькі настрої. Німецький історик Освальд Шпенглер опублікував у 1918—1922 рр. книгу «Загибель Європи», у якій історія людства показана як ланцюжок
не пов’язаних між собою культур, кожна з яких народжується, досягає
свого апогею, іде до занепаду й нарешті вмирає. Залишаються лише
спогади та руїни.
Але життя не зупинилося, як не зупинилася і філософська думка.
Характерною рисою філософії 1920-х рр. стало подальше зосередження
на людині та її місці в конфліктному світі. Найбільш впливовим у ці
роки стає екзистенціалізм, або філософія існування (від латин. «екзистенція» — існування). Її найвидатнішими представниками в Німеччині
були К. Ясперс, М. Хайдеггер, у Франції — письменники і філософи
Ж. П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель, в Іспанії — Х. Ортега-і-Гассет.
Сформувавшись за часів глибокої кризи, яка охоплювала західне суспільство, екзистенціалізм намагався відповісти на трагічні умонастрої
мислячих людей, допомогти людині знайти своє місце у світі, своє
«Я» (свою екзистенцію), подолавши відчуження. Людина створює саму
себе, набуває своєю сутності існуючи — ось головний заповіт екзистенціалізму, ідеї індивідуальної відповідності людини за все, що відбувається з нею та з іншими людьми. Ситуація особистого вибору —головна тема екзистенціональної філософії та літератури, створеної її
прибічниками в 1930-х рр.
; Робота з термінами та поняттями
Екзистенціалізм — течія літературного модернізму, що виникла
в передвоєнні роки й розвинулася під час і після Другої світової війни.
Її характерні риси — суб’єктивізм, індивідуалізм, песимізм і водночас
етичне заперечення будь-якого насильства.
3. літературні течії першої третини ХХ ст.
; Розповідь учителя
У літературі початку ХХ ст. провідні позиції займав реалізм,
але, на відміну від реалізму другої половини ХІХ ст., який переважно
описував реальність, реалізм розгляданого періоду критично осмислював дійсність, тому його називають критичним реалізмом. У Великій
Британії, Франції, Німеччині, США та інших країнах у цьому жанрі
були створені видатні романи, повісті, п’єси. Найбільшу популярність
у той період мали твори британців Дж. Голсуорсі, Б. Шоу, С. Моема,
Г. Уельса, французів А. Франса, Р. Роллана, німців Г. Манна, Т. Манна, Л. Фейхтвангера, норвежця К. Гамсуна, американців Дж. Лондона,
Е. Сінклера, Ф. Норріса, росіян Л. Толстого, А. Чехова та ін. Їхня
творчість відрізнялася виключною увагою до проблем людини й суспільства в цілому.
; Робота з термінами та поняттями
Реалізм — один з ідейно-художніх напрямків літератури й мистецтва ХІХ—ХХ ст. Його послідовники вважали основоположною проблему взаємин людини й середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості.
Визначальними подіями, що вплинули на розвиток літератури
1920-х рр., стали війна, революції, повоєнна криза.
Явищем 1920-х рр. була поява в літературі «втраченого покоління» — письменників, становлення яких відбувалося в роки війни. Це
американець Е. Хемінгуей, англієць Р. Олдінгтон, німець Е. М. Ремарк.
Їхні герої — молоді люди, які пройшли окопи Першої світової війни,
багато пережили, розчарувалися, але не втратили людської гідності. Написані в традиціях реалізму, книги Е. М. Ремарка («На Західному фронті без змін»), французького письменника А. Барбюса («Вогонь» і «Ясність»), Р. Олдінгтона («Смерть героя») не тільки відображали криваві
події війни, але й застерігали людство від небезпеки нової катастрофи.
В антивоєнну тематику органічно вплітаються антифашистські мотиви. Світове визнання завоював антифашистський філософський роман-трилогія німецького письменника Т. Манна «Йосиф та його брати» і роман «Юдейська війна» (1932 р.)
Л. Фейхтвангера, де війну зображено в усій її антилюдській суті.
Межі реалізму не задовольняли потреб часу, тому літературному
процесу 1920-х рр. притаманний глибокий творчий пошук, виникнення нових стилів і жанрів. У творах низки авторів традиційний сюжет
став відходити на другий план, а іноді й зовсім зникав, поступаючись
філософським роздумам, почуттям, переживанням, іноді — містичним
сценам. Узагальнюючою назвою для нових стилів і жанрів став «модернізм». До письменників-модерністів зараховують француза М. Пруста, австрійця Ф. Кафку, англійку В. Вульф, ірландця Дж. Джойса та ін.
Від початку ХХ ст. в літературі та мистецтві починає швидко розвиватися нова течія — авангардизм.
; Робота з термінами та поняттями
Модернізм — загальна назва течій у мистецтві ХХ ст., яким властиві заперечення реалізму, традиційних форм, естетики, пошук нових
естетичних принципів.
Авангардизм — загальна назва низки нереалістичних течій європейського мистецтва й літератури, яким властива тенденція до радикальної зміни комунікативних функцій мистецтва й літератури, до
рішучого розриву з традиціями, експериментів із формою тощо.
4. умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних
державах.
Розповідь учителя
Маючи великий вплив на суспільство, література стає заручником авторитарних і тоталітарних режимів, становлення яких припадає
на 1920-ті рр. Вони прагнули спрямувати її розвиток у вигідне русло,
зробити своєю опорою. Письменники й поети нерідко опинялися в центрі політичних подій, і треба було мати міцну силу волі й талант, щоб
не зрадити правді історії, читачеві. Особливо нелегко це було зробити
в державах, де надовго утвердився тоталітаризм як форма політичного
правління та духовного запаморочування мас.
Так, у Німеччині було створено спеціальне Міністерство пропаганди на чолі з Геббельсом. Воно здійснювало жорсткий контроль над
усім духовним життям країни. Фізичні розправи загрожували кожному, хто висловлював невдоволення або не корився фашистській ідеології. Із цих причин країну залишили відомі письменники — Й. Бехер,
Б. Брехт, Е. Вайнерт, А. Зегерс, Т. Манн, Е. М. Ремарк, Л. Фейхтвангер, А. Цвейг.
Трагічні ноти пронизують творчість письменників і поетів Італії. У героїв їхніх творів переважають почуття відчаю та самотності.
У творчості митців країни, яка подарувала світу чимало славетних
імен, спостерігається відхід від соціальної тематики, захоплення формою, байдужість до змісту.
Виняткову роль Японії в Азії обґрунтовувала профашистська література цієї країни. У 1930-х рр. духовне життя тут було підпорядковане звеличенню національного духу, влади імператора, оспівуванню
військової доблесті. Тоталітарна держава підтримувала тих письменників, які допомагали морально готувати суспільство до труднощів
і самопожертви.
У СРСР після відносної свободи творчості на початку 1920-х рр.
партія цілеспрямовано нав’язує основним методом у літературі й мистецтві «соціалістичний реалізм». Він насаджувався всіма засобами.
Принцип «партійності» літератури, визначений В. Леніним, був головним у перевірці лояльності письменників і поетів до існуючого
режиму. Упокорення талановитих митців способом репресій поєднувалося з «піклуванням» про нову радянську прозу й поезію. Провідниками сталінізму виступали, насамперед, партійні чиновники,
які вимагали уславлення радянської дійсності й керівної ролі більшовицької партії. Постанова ЦК ВКП(б) у 1932 р. «Про перебудову
літературно-художніх організацій» надовго визначила долю радянської літератури й стала ідеологічною основою безмежного втручання держави в літературно-мистецьке життя, що за умов однопартійності системи було особливо небезпечним для розвитку культури.
Перша хвиля репресій проти творчої інтелігенції в СРСР пройшла
в 1920-х рр. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватися до вимог
офіційної ідеології та більшовицької практики будівництва соціалізму
в одній окремо взятій країні або залишити країну. Поширеними й завжди актуальними стали теми перемоги більшовиків у 1917 р., політики
колективізації та індустріалізації. Водночас у жорстких межах тоталітарної держави з’являлися твори, освячені письменницьким талантом.
Поряд із таким негативним явищем у СРСР було позитивним
подолання успадкованої від царської імперії масової неграмотності
населення. Деякі народи вперше здобули власну писемність і почали
розвивати самобутню літературну творчість.
У країнах західної демократії літературна діяльність була розкутішою. Але політична свобода ще не давала матеріального комфорту.
Якщо в країнах із тоталітарними режимами творчість залежала від
відносин із правлячою елітою, то у відносно демократичних державах
значний тиск чинили видавці, нагальна потреба в заробітку. Піднесення переживала творчість письменників, розрахована на масового читача. Найбільш популярними були пригоди, фантастика, психологічні
романи. Визнаними майстрами детективного жанру стали А. Крісті
(Велика Британія), Ж. Сіменон (Франція), Р. Стаут і Е. Гарднер (США).
5. Письменники — лауреати нобелівської премії.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
продовжуючи роботу над таблицею «Культура народів світу 1900—
1939 рр.». Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів,
використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Єднальними для прозаїків, поетів, публіцистів усіх країн, незалежно від панівних форм і методів політичного правління, були теми
війни і миру, життя і смерті, любові і ненависті. Концентроване вираження вони дістали у творчості американського письменника Е. Хемінгуея (1899—1961). Йому судилося взяти участь у Першій і Другій
світових війнах, захищати республіку в Іспанії. Перший роман «Фієста»
Е. Хемінгуей надрукував у 1926 р. Це — книга-протест проти «безглуздої війни», крик душі «загубленого покоління». Відверто антивоєнне
спрямування мав роман «Прощавай, зброє!». Ненавистю до фашизму,
любов’ю до Іспанії та її народу сповнений роман Е. Хемінгуея «По кому
дзвін» (1940 р.). Літературна творчість та активна громадська позиція
письменника відзначені Нобелівською премією в 1954 р., після виходу
повісті «Старий і море».
Французький письменник А. Франс (1884—1924) став лауреатом
Нобелівської премії в 1924 р. Історико-філософські романи А. Франса
спрямовані проти поширення впливу церкви. Паралелі сучасної йому
Франції письменник шукав у XVІІІ ст. Перейнявшись соціальними проблемами, зблизився із соціалістичним рухом, підтримував Радянську Росію.
Із літературою та музичною культурою Франції тісно пов’язане
ім’я Р. Роллана (1866—1944). Долю митця в суспільстві він відобразив
у романі-епопеї «Жан-Крістоф». У роки Першої світової війни письменник виступав із гострими відгуками і статтями. Він не сприймав методів
революційної боротьби, а свій протест проти війни й насильства передав
у романі «Клерамбо» та повісті «П’єр Люс». Духовне життя європейської інтелігенції, застереження від небезпеки фашизму є лейтмотивом
роману «Зачарована душа». Антивоєнний пафос був притаманний не
лише творчості Р. Роллана, а і його життєвій позиції. Разом з А. Барбюсом він ініціював проведення антифашистських конгресів. Слід зазначити, що імена обох письменників після того, як вони відвідали СРСР,
використовували для формування в країнах Заходу громадської думки
про відсутність у СРСР репресій і голодомору.
На творчість британського письменника Дж. Голсуорсі (1867—
1933) значною мірою вплинули гуманістичні погляди Ч. Діккенса,
І. Тургенєва, Л. Толстого. Залишаючись активним прихильником британського суспільства, він зміг відтворити його життя з усіма проблемами й суперечностями. Відома трилогія «Сага про Форсайтів», інші
романи, новели й драми Д. Голсуорсі розкривають долю однієї родини
на тлі кризових явищ у суспільстві та людських стосунках.
Видатний німецький письменник Т. Манн (1875—1955) — автор
романів «Будденброки», «Чарівна гора», історичної тетралогії на біблійні теми «Йосип та його брати». Аналізував витоки німецького фашизму
й гостро засуджував наслідки фашистського варварства. У 1947 р. завершив роботу над романом «Доктор Фаустус», у якому розкрив тісний
зв’язок між кризою суспільства, культури та людської особистості.
Славетний індійський письменник Р. Тагор (1861—1941) був
усебічно обдарованою людиною. Деякий час очолював національновизвольний рух. Його патріотична пісня «Моя золота Бенгалія» стала національним гімном Бангладеш, а пісня «Душа народу» — гімном Індії. Він був автором численних поетичних збірок, романів, драматичних творів. У творчості письменника переважали соціально-психологічні
мотиви, оспівувалися природа й кохання. Р. Тагор — перший виходець з Азії, удостоєний Нобелівської премії. Багато працював у царині
живопису, вів просвітницьку діяльність. Поблизу Калькутти заснував
університет, у якому навчалися, зокрема, Індіра Ганді, багато інших
політичних лідерів Індії, відомих діячів індійської науки й культури.
Британський драматург, публіцист, критик Дж.-Б. Шоу (1856—
1950) розпочав літературну діяльність у 1875 р. Тоді його творчість
заперечувалася видавцями. Викриття лицемірства, користолюбства за
допомогою уїдливої іронії та спростування існуючих форм зумовили
оригінальність творчого методу Б. Шоу. Уважав, що буржуазне суспільство зайшло в глухий кут і тому приречене (твори «Візок із яблуками»,
«Гірко, але правда», «Женева»). Публіцистика Б. Шоу поєднувалася
з роздумами про долю людства, а засудження західного парламентаризму — зі схваленням радянського суспільного ладу.
Російський письменник І. Бунін (1870—1953) народився поблизу
Воронежа. Батьки належали до старовинних дворянських родів. 22-річним юнаком приїхав в Україну. Жив у Полтаві й Харкові, бував у Києві, Миргороді, Черкасах, Чигирині, тому природними в його творчості
є українські мотиви та образи. Від 1895 р. жив у Москві та Петербурзі.
Листувався з М. Горьким, товаришував із композитором С. Рахманіновим, співаком Ф. Шаляпіним, зустрічався з М. Коцюбинським. Перекладав твори Дж. Байрона, А. Міцкевича, Т. Шевченка.
І. Бунін засудив Жовтневий переворот 1917 р., уважаючи, що перемога більшовиків приведе Росію до катастрофи. Під час громадянської
війни в Росії жив в Одесі, звідти перебрався до Франції. Якщо в перших
відомих творах І. Бунін тужив за дворянськими гніздами, то в еміграції
він торкався тем кохання, ностальгії та смерті. У щоденнику «Окаянні
дні» з ненавистю писав про більшовицький режим. Кращою вважається
автобіографічна повість 1933 р. «Життя Арсеньєва». Тоді ж І. Бунін
отримав Нобелівську премію за майстерність у розвитку традицій російської класичної прози та вміння надзвичайно виразно й точно описувати
реальне життя. У 1930-х рр. І. Бунін вважався провідним російським
письменником-емігрантом.
ІІ ВАРІАНТ
Розгляд нового матеріалу відбувається у формі заслуховування
презентацій за окремими пунктами плану, підготовленими до уроку
малими групами учнів. Учитель систематизує й уточнює результати
роботи учнів, використовуючи матеріал, наведений у першому варіанті
розгляду нового матеріалу.
V. закріПлення нОвиХ знань
Пропонуються два варіанти проведення цього етапу уроку.
І ВАРІАНТ
Обговорення результатів складання учнями таблиці «Культура
народів світу 1900—1939 рр.». Учитель пропонує учням, спираючись
на її матеріал, визначити головні, на їх думку, досягнення та здобутки
культури цього періоду.
ІІ ВАРІАНТ
; Бесіда за запитаннями
1. Які етапи в розвитку літератури і мистецтва можна виділити
в першій третині ХХ ст.?
2. Що таке масова культура?
3. Чим елітарна культура відрізняється від масової?
4. Які чинники, на вашу думку, зумовили появу масової та елітарної культур?
5. Хто був автором праці «Загибель Європи»?
6. Назвіть філософів-екзистенціалістів цієї доби.
7. Як позначилася на літературному процесі Перша світова війна?
8. Які течії були домінуючими в літературі та мистецтві на початку
ХХ ст.?
9. Розкрийте зміст понять: «декаданс», «авангардизм», «модернізм», «реалізм».
10. Чим відрізнялися умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних державах?
11. Яких письменників — лауреатів Нобелівської премії ви знаєте?
12. За який твір Е. Хемінгуей отримав Нобелівську премію?
Vі. Підсумки урОку
9 У розвитку літератури й мистецтва першої третини ХХ ст. чітко
виділяються два етапи, розділені Першою світовою війною.
9 У 1900—1914 рр. література й мистецтво переживали період відмови від традиційних форм вираження і пошуку нових. Це привело до появи різноманітних форм, течій, жанрів, пробудження
інтересу до культур інших народів.
9 Повоєнний період відзначався впливом війн, революцій і криз
на розвиток літератури й мистецтва. Особливо це було відчутно
в літературі.
9 Поява та становлення тоталітарних режимів мали негативний
вплив на розвиток культури Італії та СРСР. У цих країнах митці
були поставлені під суворий контроль держави.
9 Початок ХХ ст. відзначився появою масової культури, яка витіснила (особливо з міського життя), традиційну народну культуру.
VII. дОмашнє завдання
1. Опрацювати відповідний параграф підручника.
2. Повторити матеріал про розвиток мистецтва в ХІХ ст.
|
