Учительська світлиця

Урок 31
Тема. Освіта, наука й техніка.
Мета: охарактеризувати розвиток освіти й науки в 1900—1914 рр.; визначити основні здобутки науки
й техніки цього періоду; простежити, який вплив мали технічні винаходи й наукові відкриття на
життя суспільства; пояснити значення термінів і понять: «диференціація навчальних закладів»,
«наука», «ракетобудування», «Нобелівська премія»; розвивати вміння учнів аналізувати внесок
окремих діячів у розвиток культури; виховувати в них повагу до здобутків світової культури.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, настінна карта «Світ у 1900—1939 рр.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття: диференціація навчальних закладів, наука, ракетобудування, Нобелівська премія.
Основні дати: 1901 р. — розпочато присудження Нобелівської премії; 1903 р. — перший політ літака братів
Райт; 1905 р. — німецький фізик А. ейнштейн заклав підвалини теорії відносності.
Хід уроку
і. Організація навчальнОї діяльнОсті
Учитель інформує учнів про початок вивчення теми «Розвиток культури в перші десятиліття ХХ ст.», повідомляє тему й основні завдання уроку.
іі. Перевірка дОмашньОгО завдання
; Запитання та завдання
1. Які зміни відбулися в зовнішній політиці СРСР наприкінці
1930-х рр.?
2. Схарактеризуйте британо-франко-радянські переговори 1939 р.
Які проблеми викликали суперечки між СРСР та країнами Заходу під час їх проведення? Чим вони були обумовлені?
3. Як відбулося радянсько-німецьке зближення? Як було укладено
«пакт Молотова—Ріббентропа»?
4. Які оцінки «пакту Молотова—Ріббентропа» істориками вам відомі? Проаналізуйте їх відмінності.
ііі. актуалізація ОПОрниХ знань
; Запитання та завдання
1. Коли почалося запровадження обов’язкової початкової освіти
в країнах Європи?
2. Перелічіть найважливіші винаходи й відкриття, що були здійснені в ХІХ ст.
IV. вивчення нОвОгО матеріалу
; Випереджальне завдання
Упродовж розгляду нового матеріалу розпочніть складання таблиці «Культура народів світу 1900—1929 рр.».

1. розвиток освіти.
; Розповідь учителя
До початку XІX ст. абсолютна більшість людей була неосвіченою.
Це ставало великим гальмом на шляху подальшого розвитку індустріального суспільства. Щоб подолати це негативне явище, від кінця XІX ст.
в країнах Західної Європи й Америки почали вводити систему загальної обов’язкової початкової освіти, а від початку ХХ ст. — загальну
обов’язкову середню освіту. Існували різні типи шкіл: духовні, світські,
платні й безкоштовні, початкові, середні, вищі, державні, приватні.
У XX ст. у зв’язку зі значним розвитком педагогічної науки було
здійснено певні заходи щодо вдосконалення системи освіти — проведено чітку диференціацію навчальних закладів, запроваджено міжнародні дипломи, для спілкування вчителів та учнів використовувалися
здобутки психології.
Так, у Великій Британії в 1918 р. було прийнято закон про
обов’язкове навчання до 14 років. Активно розвивалася система професійного навчання (початкова й середня). Центрами вищої освіти були
Кембриджський, Оксфордський, Единбурзький та інші університети,
які одночасно стали й центрами розвитку світової науки.
У США закони про обов’язкову початкову освіту було прийнято
в 1918 р. в усіх штатах. Від 1920-х рр. почався процес диференціації
освіти. Усіх учнів було поділено на «академічно здібних» і «практично
мислячих», а програми пристосовано до практичних потреб людини
в житті. Крім того, розвивалася університетська система. Найбільш
відомими стали Гарвардський, Колумбійський, Каліфорнійський, Іллінойський, Стенфордський університети.
Найґрунтовніші зміни в 1920-ті рр. відбулися в системі освіти
СРСР. В основному вдалося подолати неграмотність населення. Було
запроваджено загальну початкову, а згодом і середню освіту. Але натомість вона набула чіткого ідеологічного спрямування, стала засобом
виховання «нової людини» — будівника комунізму.
Крім зазначених країн, високого рівня освіта досягла в Німеччині, Бельгії, Голландії, Швеції та ін.
; Робота з документами
Б. МУССОЛІНІ ПРО МеТУ ШКІЛьНОї ОСВІТи
Немає жодної потреби перевантажувати дітей викладанням
учень, що походять як із минулого, так і з сьогодення. Те, що нам
дійсно треба, то це, щоб школи розвивали характер італійців. Уся
шкільна система має навчати молодих людей розуміти фашизм, щоб
вони самі оновлювалися у фашизмі й жили в тій історичній атмосфері, яку створила фашистська революція.
ІЗ КОДеКСУ ЗАКОНІВ ПРО НАРОДНУ ОСВІТУ В УСРР (1922 р.)
...Мета радянського виховання та освіти — розкріпачення
трудящих мас від духовного рабства, розвиток їхньої самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства
з психологією колективізму, із твердою волею, громадсько необхідною кваліфікацією і з матеріалістичним світоглядом, який би
ґрунтувався на ясному розумінні законів розвитку природи й суспільства.
; Запитання до документів
1) Яка мета шкільної освіти проголошувалася в Італії та радянських республіках?
2) Від чого залежала мета освіти в 1920-ті рр.?
Незважаючи на якісні позитивні зрушення в системі освіти провідних країн світу, для більшості людей вона залишалася недоступною, особливо на колоніальних і залежних територіях. Низький освітній рівень був притаманний і незалежним країнам Азії та Латинської
Америки.
2. розвиток науки.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи основні досягнення тогочасної науки та продовжуючи роботу з таблицею «Культура народів світу 1900—1939 рр.». Учитель
систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
У фундаментальних і галузевих науках першість належала країнам Європи й Північної Америки. Англійський фізик Дж. Томсон
у 1897 р. відкрив першу елементарну частинку, що входить до складу
атома, — електрон. Ефект радіоактивності досліджували А. Беккерель,
П. Кюрі та М. Склодовська-Кюрі. Німецький фізик М. Планк і данський
фізик Н. Бор своїми відкриттями започаткували новий розділ фізики —
квантову механіку.
У цей самий час російський фізик О. Столєтов дослідив фотоелектричні явища, що згодом стали застосовувати в радіоелектроніці.
У 1905 р. німецький фізик А. Ейнштейн заклав підвалини теорії
відносності, яка змусила переглянути традиційні уявлення про простір,
час і рух. Визначаючи рух світла у вакуумі, залежність його напрямку
і швидкості від джерела світла, учений дійшов висновку, що абсолютного, незалежного від спостерігача простору й часу не існує. У 1919 р.
ця теорія була підтверджена експериментально.
Ще одним видатним фізиком, талант якого проявився в 1920-ті рр.,
став італієць Е. Фермі.
Відкриття російських математиків П. Чебишева і О. Ляпунова започаткували низку найважливіших напрямків математики. Цим ученим
належать великі відкриття в галузі математичного аналізу, теорії чисел
і теорії відносності.
Відкриття фундаментальних наук сприяли появі нових міждисциплінарних досліджень і зародженню нових наук. Так, періодичний
закон хімічних елементів Д. Менделєєва був доповнений електронною
теорією будови атома. Учені встановили, що порядковий номер елемента
в періодичній системі відповідає кількості елементів певного атома.
Перша світова війна дала поштовх розвитку хімії. Терміново
створювалося виробництво отруйних газів (у Німеччині цим займався
хімік Ф. Габер) і протигазів (перший протигаз створив російський хімік
М. Зелінський), розширювався випуск вибухових речовин, у Німеччині
йшли пошуки штучних замінників недоступних природних продуктів.
На межі наук з’явилися нові дисципліни — хімічна фізика, геофізика.
У пошуку штучних речовин особливо плідним був метод французького вченого В. Гріньяра. Використовуючи його, можна було синтезувати велику кількість органічних речовин. За ці розробки він був
удостоєний Нобелівської премії.
У біології інтенсивно розвивалися дослідження в галузі генетики.
Данський біолог В. Йогансен розробив генну теорію. Важливий внесок
у цю справу зробили німецький учений А. Вайсман, американський
Т. Морган (розробив основні уявлення хромосомної теорії спадковості)
і радянський учений М. Вавилов. Застосування фізичних і хімічних методів дослідження сприяло створенню біофізики та біохімії.
Працюючи в галузі біохімії, російський учений В. Докучаєв
з’ясував складний і тривалий процес утворення ґрунтів і заклав підвалини сучасного ґрунтознавства.
Нові відкриття були зроблені в геології. Провісником великих змін
у геології стало обґрунтування німецьким геофізиком Вегенером гіпотези про дрейф континентів. Порівнявши протилежні берегові лінії Атлантичного океану й аналізуючи геологічні та палеонтологічні дані, він висловив припущення, що раніше існував єдиний праматерик, який потім
розколовся на ті, що існують сьогодні. Теоретичні розробки дали вагомий
практичний результат. Під час розвідки корисних копалин стали широко
застосовуватися нові методи пошукових робіт, прилади та інструменти.
Важливі здобутки були зроблені і в дослідженні людини. Російський фізіолог І. Сєченов зробив важливі відкриття в дослідженні людської психіки. Його лекції з біоелектрики стали відомими в усьому світі.
Австрійський психоаналітик З. Фрейд оприлюднив свою теорію підсвідомого. Російський учений І. Павлов створив теорію умовних рефлексів.
Були зроблені важливі відкриття в методах лікування багатьох,
здавалося б, невиліковних хвороб, створені нові ліки, зокрема інсулін
(1922 р.). Крім того, медицина стала більш доступною для населення.
Мікробіологи продовжували розробляти вірусну теорію. Так, британський бактеріолог Ф. Творт у 1915 р. відкрив, що бактерії мають
вірусні хвороби, які приводять до загибелі їхніх колоній. Канадський
бактеріолог Ф. Д’Ерелль у 1917 р. повторив відкриття і назвав віруси
що знищують бактерії, бактеріофагами. На базі цих відкриттів було
розроблено нові ліки — антибіотики, першим із яких став пеніцилін,
створений британцем А. Флемінгом (1928 р.).
Значні зрушення відбулися в економічній науці. Вони були викликані зростаючим державним регулюванням економіки. Для його обґрунтування виникла потреба переглянути класичну політичну економію,
яка розглядала ринкову економіку як своєрідну саморегульовану систему,
що виключає будь-який зовнішній вплив. Докази некоректності такого
уявлення та необхідність для підтримки ринкової рівноваги державного
регулювання економіки сформулював британський економіст Дж. Кейнс
у 1936 р. На підставі його праць почав розвиватися новий напрямок в економічній науці — кейнсіанство. Одночасно розроблялися конкретні методи
планування та прогнозування економіки як на Заході, так і в СРСР у роки
перших п’ятирічок. У США впроваджувалася стандартизація виробництва.
Значні досягнення були і в інших галузях як гуманітарних, так
і природничих наук. Важливим у розвитку науки було те, що вона
дедалі тісніше почала співпрацювати з промисловістю, а нові наукові
й технічні досягнення стали важливим чинником у постійному покращенні життя людей. Крім того, важливою рисою розвитку науки була
її інтернаціоналізація — здобутки науковців однієї країни ставали надбанням усього людства.
3. електроенергетика та зміни в технології виробництва.
; Розповідь учителя
На межі XІX—XX ст. почалася швидка електрифікація значної
частини планети. Британець Т. Едісон винайшов лампочку електричного розжарювання. Виходець із Югославії хорват Н. Тесла створив
першу гідроелектростанцію (ГЕС) і зробив чимало відкриттів в електричних процесах.
Електрика, яка до Першої світової війни була розкішшю в побуті,
поступово ставала буденним атрибутом жителів міста. Разом із нею в будинках з’явилися і нові електричні побутові прилади — пилососи, праски,
пральні машини. Виробництво електроенергії стало важливою галуззю
економіки. Будувалися великі електростанції, у тому числі й гідроелектричні. Найбільшою з побудованих у ті роки була Боулдер-Дам ГЕС на
річці Колорадо в США, найбільшою в Європі — Дніпрогес (Запоріжжя).
Розвиток енергетики дав могутній поштовх розвитку виробництва. У XX ст. було впроваджено конвеєрне виробництво. Такий спосіб
виробництва був більш раціональним та ефективним. Це дало змогу
запровадити технології масового виробництва, тобто технологій із випуску масової стандартизованої відносно дешевої продукції.
4. зміни в транспортній галузі та зв’язку.
; Розповідь учителя
У першій половині ХХ ст. транспорт і зв’язок зазнали великих змін. Залізничний транспорт швидко вдосконалювався: зростала швидкість та обсяг вантажоперевезень, на зміну паровозам поступово
приходили тепловози й локомотиви на електричному тяглі. Поступово
залізниця електрифіковувалася.
У 1920-ті рр. швидкими темпами став розвиватися новий
вид транспорту — авіація. Від першого польоту літака братів Райт
у 1903 р. до Першої світової війни вона була різновидом спорту й цікавим видовищем. У роки війни авіація продемонструвала широкі
можливості не тільки воєнного застосування. Після війни авіація
активно використовується в перевезенні пошти, термінових вантажів, у пошукових заходах, а згодом і в перевезенні пасажирів. Розвиток авіації дав можливість здійснювати польоти на далекі відстані
зі значним вантажем. У 1927 р. американець Ч. Ліндберг здійснив
перший трансатлантичний переліт за 33 години. У цей час починають створюватися перші авіакомпанії, відкриваються перші постійні маршрути пасажирських перевезень, зокрема і в Україні.
Авіаконструктори провідних держав світу — США, Великої Британії, Німеччини, СРСР та ін. — у гонитві за швидкістю активно займалися розробкою реактивних двигунів і ракетної техніки. Людство
також не залишає надій досягти космічних висот. Розробляються теорії
космічних польотів. На жаль, протягом тривалого часу маловідомими
на Батьківщині були розробки в галузі ракетобудування українського
вченого-винахідника Ю. Кондратюка (Шаргея). Його праця «Завоювання міжпланетних просторів» (1929 р.) була перекладена англійською
мовою на замовлення американського космічного агентства й використовувалася для підготовки польоту космічного корабля на Місяць
(1960-ті рр.).
Поява авіації була не єдиною зміною на транспорті. Автомобіль
серйозно потіснив залізниці. У світі сформувалося кілька потужних
центрів автомобілебудування — США («Форд», «Дженерал моторс»,
«Крайслер»), Франція («Рено», «Пежо-Сітроєн» та ін.), Велика Британія («Остін», «Ягуар» та ін.), Німеччина («Мерседес-Бенц», «БМВ»,
«Опель» та ін.).
ПОСТАТь В ІСТОРІї
Луї Рено (1877—1944). Достовірно відомо, що засновник компанії
«Рено» в дитинстві не відзначався слухняністю. Справами батька, який
був успішним підприємцем у торгівлі мануфактурою, він не цікавився.
Часто прогулював школу, проводячи час у механічних майстернях.
Проте мав хист до винахідництва. Уже в 11 років він електрифікував свою кімнату, використавши оригінальну батарею, у якій цинкові
пластини опускалися в кислоту за допомогою тяг, прикріплених до
ліжка. У 12 років він проїхав «зайцем» на експресі «Париж—Руан»
у тендері паровоза, вивчаючи роботу парового двигуна. Про цей «подвиг» стало відомо винахіднику парового трициклу Л. Серполю, який дозволив хлопцю поїздити за кермом його машини. Ця подія вплинула
на подальшу долю хлопця і всю історію автомобілебудування.
У 15 років Рено вмовив батька купити старий одноциліндровий
мотоцикл. Батько виконав прохання, але поставив умову: підготуватися до вступу в престижну технічну школу. Двигун мотоцикла хлопець повністю перебрав, пристосувавши його до господарських потреб,
але до школи не вступив. У результаті Луї пішов служити до армії.
Але думки про техніку не залишали його й там. З армії він повернувся на автомобілі «Де-Діон-Бутон» із потужністю двигуна 3/4 кінські
сили, який придбав на зароблені гроші. Конструкція автомобіля не
влаштовувала Луї, і він вирішив її переробити. Із двома помічниками
Луї взявся до роботи і переробив машину до невпізнання. Напередодні нового 1898 р. Луї пронісся на своєму шедеврі набережною Сени
в Парижі. Шестеро друзів, що спостерігали за історичним пробігом,
відразу замовили по такій машині. Луї, за підтримки брата Марселя,
який був найбагатшим у родині, негайно став до роботи. Так народилася фірма «Брати Рено».
Новоспечений фабрикант виявився талановитим організатором та
інженером. Крім нової коробки передач, на першому серійному автомобілі було встановлено карданний вал і стернове колесо. Побудована
в 1900 р. нова модель була першим автомобілем із закритим корпусом. Луї Рено акуратно патентував усі свої винаходи. Крім коробки
передач із кулачковим механізмом фіксації прямої передачі, у 1902 р.
він запатентував турбонагнітач для двигунів внутрішнього згоряння,
у 1905 р. — гідравлічні амортизатори, у 1923 р. — механічний підсилювач гальм, у 1926 р. — складне заднє сидіння.
Головною ідеєю Луї Рено було розширення модельного ряду автомобілів, що випускалися. Така стратегія виправдала себе. Також
в обрисах його автомобілів угадувався фірмовий стиль. До початку
1930-х рр. їхній капот нагадував качиний ніс і не мав ґратки радіатора. У 1900 р. Рено застосував оригінальну систему охолодження.
Радіатор розташовувався ззаду двигуна, і його кожух виступав по
боках за габарити капоту. Установлені на маховику двигуна лопатки додатково обдували радіатор. Заднє розташування радіатора, крім
можливості зробити оригінальний капот, мало ще одну перевагу: у машинах «Рено» був дуже легкий доступ до всіх вузлів та агрегатів. Ця
властивість автомобілів фірми залишилася і сьогодні.
Разом із розвитком автомобільного транспорту почалося створення
мережі доріг із твердим покриттям. Швидкому збільшенню випуску автомобілів сприяло запровадження Г. Фордом для їх виробництва конвеєра.
Це дозволило вдосконалити й розширити виробництво та перетворило
автомобіль на зручний засіб пересування.
Швидко розвивається і система зв’язку. Розгалужується система
телефонного зв’язку. Прокладаються міжконтинентальні лінії зв’язку.
Завдяки винаходам радіо Марконі й Попова вдається забезпечувати
зв’язок із кораблями в океані та віддаленими районами Землі. Радіостанція поступово стає невід’ємним атрибутом експедицій дослідників,
моряків, пілотів і військових.
5. розвиток воєнної техніки й науки.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи характерні риси розвитку воєнної техніки й науки в розгляданий
період та продовжуючи роботу з таблицею. Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Усі найновіші досягнення в техніці й технології насамперед упроваджувалися в розвиток воєнної техніки. Перша світова війна показала,
що майбутнє за новими видами зброї: танками, літаками, підводними
човнами, авіаносцями тощо. Тому, незважаючи на пацифістські настрої,
відбувається стрімке переозброєння армій новими зразками зброї, розробляється нова тактика й стратегія їх використання. Армії моторизуються, їхня зброя стає смертоноснішою. Ускладнення військової техніки тягне за собою і докорінні зміни в підготовці солдатів та офіцерів.
Рівень технічного оснащення військ дає суттєву перевагу.
Розвиток воєнної авіації наводив на думку деяких воєнних теоретиків, що в майбутній війні вона буде відігравати вирішальну роль.
Армади бомбардувальників будуть знищувати міста і промисловий потенціал ворога, наганяти страх на населення і підривати його волю до
опору або, взаємодіючи з іншими родами військ, завдавати вирішального
удару ворогові, просуваючись його територією.
Теоретики війни на морі замислювалися над тим, який флот —
надводний чи підводний — відіграватиме провідну й вирішальну роль.
6. зміни в побуті. нова якість життя.
; Розповідь учителя
У перші десятиліття ХХ ст. з’явилася велика кількість винаходів, які полегшували працю і змінювали побут людей. Вони робили
домашню працю більш приємною, а дозвілля — різноманітним, а загалом забезпечували нову якість життя. У цей час у провідних державах почали надходити до продажу такі звичні для нас речі, як холодильники, пральні машини, електрочайники, електропраски, фени,
радіоприймачі та інша електропобутова техніка.
Перші радіомовні передачі з’явилися в США в 1919—1920 рр.,
у Великій Британії та Франції — у 1922 р. В Україні радіомовлення
почалося в 1924 р. в Харкові.
Ідею послідовної передачі елементів зображення, яка базувалася
на інерційності зору людини, уперше висловили незалежно один від
одного Н. Санлек (Франція) та А. ді Пайва (Португалія). На практиці
цю ідею втілив у життя польський інженер П. Ніпков. Подальший
розвиток телемеханіки пов’язаний із працями У. Сміта (США). Він
поєднав явища внутрішнього та зовнішнього фотоефекту з практичним використанням електронно-променевої трубки. Практичне впровадження телебачення почалося з чорно-білих передач, які проводилися
в 1925 р. Дж. Бердом у Великій Британії та Ч. Дженкінсом у США.
В Україні перший телепередавач почав працювати в Києві в 1938 р.
Важливим для змін у побуті стало винайдення в 1910 р. пластмаси.
7. учені — лауреати нобелівської премії.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа
і складають таблицю «Учені — лауреати Нобелівської премії».

Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Нобелівська премія — одна з найбільш престижних міжнародних премій. Була заснована, згідно із заповітом шведського підприємця
та винахідника Альфреда Нобеля (1833—1896), який увесь свій статок
(близько 31,5 млн шведських крон) призначив на фінансування міжнародної премії. У різні часи Нобелівська премія була присуджена М. Планку, А. Ейнштейну, Н. Бору, Е. Фермі, І. Ленгмюру, П. Дебаю та ін.
Починаючи від 1901 р. Нобелівську премію щорічно присуджують
Шведська королівська академія наук та інші авторитетні установи Швеції. Премії в царині фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури,
економіки вручають у Стокгольмі, Міжнародну премію Миру — в Осло
10 грудня, у день смерті А. Нобеля. На церемонію вручення запрошуються лауреат і члени його сім’ї. Лауреат має виголосити перед високим
зібранням свою Нобелівську лекцію.
Макс Планк (1858—1947) народився в місті Кілі, що належало
Пруссії. Мав чудові музичні здібності, але в гімназії вчитель математики відкрив у нього схильність до природничих і точних наук. Навчаючись в університетах Мюнхена та Берліна, М. Планк віддавав перевагу
фізиці. Він захопився вивченням явищ теплоти, механічної енергії та
перетворення енергії. Він уважав, що електромагнітне випромінювання
відбувається не суцільним потоком, а порціями. Пізніше А. Ейнштейн
назвав їх квантами. Отже, праці М. Планка ознаменували народження
квантової теорії. Це був справжній переворот у фізиці. За відкриття
квантів енергії в 1918 р. вченому було присуджено Нобелівську премію.
У Німеччині М. Планк був президентом Товариства фундаментальних наук кайзера Вільгельма. Свій авторитет використовував для
захисту вчених, змушених емігрувати. Відкрито підтримував А. Ейнштейна, якого переслідували нацисти.
Заслуги вченого високо цінувалися. М. Планк був членом багатьох іноземних академій наук, у тому числі АН СРСР, обирався, як
і А. Ейнштейн, членом Наукового товариства імені Шевченка, яке було
попередником Української академії наук. Товариство, яке він очолював
до війни, було перейменоване на Товариство Макса Планка.
Альберт Ейнштейн (1879—1955) народився в місті Ульмі, а його
дитинство минуло в Мюнхені. Виявивши здібності до математики й фізики, багато читав самостійно. Батько хотів бачити сина інженером,
але на вступних іспитах у Цюриху той «провалився» і змушений був
усе-таки закінчити гімназію. У Швейцарії А. Ейнштейн відмовився від
німецького громадянства.
У 1914 р. його, уже всесвітньо відому людину, запросили повернутися до Німеччини та очолити Інститут фізики. За заслуги перед
теоретичною фізикою в 1921 р. А. Ейнштейну було присуджено Нобелівську премію.
У 1920-х рр. А. Ейнштейн був переконаним пацифістом. Світ він
розглядав як гармонійне ціле, схоже на велику й вічну загадку. Ті,
хто заздрили йому в Німеччині, називали праці вченого «єврейською
фізикою», а його досягнення вважали такими, що не відповідають вимогам арійської науки.
А. Ейнштейн дізнався про прихід до влади Гітлера, перебуваючи
за кордоном. Учений розумів небезпеку фашизму, прагнув не допустити,
щоб гітлерівці оволоділи атомною зброєю. У США йому запропонували
посаду професора фізики, а в 1940 р. надали громадянство.
У післявоєнний період А. Ейнштейн домагався вільного обміну
ідеями та досягненнями науки між країнами й народами, підкреслював
відповідальність ученого за долю людства. А. Ейнштейна справедливо
вважають найвідомішим ученим ХХ ст.
Карл Ландштайнер (1868—1943) народився у Відні. Вивчав медицину, хімію. У 1923 р. переїхав до США, згодом отримав американське громадянство. У 1930 р. одержав Нобелівську премію за відкриття
груп крові людини. Метод К. Ландштайнера дав можливість переливати
кров однієї людини іншій. Вивчав особливо небезпечну хворобу — поліомієліт. Завдяки дослідженням К. Ландштайнера було відкрито нові
напрямки вивчення бактеріології, імунології, досягнуто успіхів у практичній медицині.
Нільс Бор (1885—1962) народився в Копенгагені. Його дипломний проект одержав золоту медаль Данської королівської академії.
Навчався у Великій Британії в Дж. Томсона, який відкрив електрон,
і Е. Резерфорда — дослідника радіоактивності елементів та будови атома. Тогочасні фізики не могли з’ясувати, чому електрон, перебуваючи
на орбіті, не втрачає енергії. Н. Бор довів, що електрон має постійну
орбіту, і лише з її зміною вивільнюється енергія. Модель атома Н. Бора
високо оцінили у світі.
Від 1920 р. до кінця життя вчений керував заснованим ним же
Інститутом теоретичної фізики в Копенгагені. За заслуги в дослідженні
будови атома та його випромінювання Н. Бору в 1922 р. була присуджена Нобелівська премія. Завдяки йому набула розвитку нова галузь
науки — квантова механіка.
Н. Бор не залишився в окупованій гітлерівцями Данії; його вивезли спершу до Швеції, а потім у бомбовому відсіку літака до Великої
Британії. Далі Н. Бор працював у Лос-Аламосі (США). Він відігравав
провідну роль у реалізації Манхеттенського проекту — проекту створення атомної зброї. Асистентом Н. Бора був його син — Оге Бор, який
також став лауреатом Нобелівської премії (1975 р.). Н. Бор активно
виступав за мирне використання атомної енергії та широке міжнародне
співробітництво.
Петер Дебай (1884—1966) народився в місті Маастрихті в Нідерландах. Після десяти років навчання і дослідницької діяльності в університетах Німеччини вирушив у Швейцарію до А. Ейнштейна. Там він
став професором теоретичної фізики.
П. Дебай переглянув квантову теорію А. Ейнштейна в окремих
її аспектах і зміг суттєво розширити знання про зв’язки між атомами
й молекулами. У своїх працях увів поняття, яке дістало назву «температура Дебая». Виведена ним формула дала можливість вести розрахунки
фізичних властивостей твердого тіла — тепло- та електропровідності,
теплоємності тощо. У 1936 р. П. Дебай отримав Нобелівську премію
в галузі хімії за внесок у дослідження молекулярної будови речовин.
На той час він уже працював у лабораторії Берлінського університету,
читав студентам лекції, був членом низки іноземних наукових товариств
та академій наук, у тому числі АН СРСР.
Через відсутність німецького громадянства П. Дебая звільнили
з лабораторії. Він переїхав до США, де очолив хімічний факультет Корнельського університету. Проведені ним у місцевих лабораторіях дослідження складних полімерів знайшли широке практичне застосування.
Ірвінг Ленгмюр (1881—1957) народився в Нью-Йорку. Навчався
в США та Німеччині. Компанія «Дженерал електрик» надала йому можливості для проведення досліджень. І. Ленгмюр спростував твердження,
що світіння лампи залежить лише від вакууму. Наповнивши лампу азотом, він довів, що його лампа горить краще, до того ж потребує меншої
кількості енергії. Винахід І. Ленгмюра приніс величезні прибутки компанії «Дженерал електрик». Згодом І. Ленгмюр винайшов насос, у сто
разів потужніший за ті, що використовувалися раніше. Світове визнання
як учений І. Ленгмюр здобув за відкриття та дослідження в хімії поверхневих явищ. У 1932 р. йому було присуджено Нобелівську премію.
Праці І. Ленгмюра мали великий вплив на розвиток хімії, біології, фізики. Учений увів термін «плазма» для газу, що утворювався
в разі застосування сильного змінного струму. У роки Другої світової
війни розробляв апаратуру для створення димової завіси, методи запобігання зледенінню літаків, цікавився способами контролю над погодою. І. Ленгмюр часто повторював, що свобода, притаманна демократії,
є необхідною умовою наукових відкриттів.

Енріко Фермі (1901—1954) народився в Римі. Мав видатні здібності до фізики й математики. До навчання в університеті знання здобував самотужки. У 21-річному віці одержав ступінь доктора наук.
Заснував першу в Італії школу сучасної фізики. Після встановлення
фашистської диктатури Е. Фермі залишив Італію та виїхав до США.
У 1938 р. одержав Нобелівську премію з фізики за те, що довів існування нових радіоактивних елементів і відкрив ядерні реакції.
У США Е. Фермі працював над Манхеттенським проектом. Дослідження були суворо засекречені. Перший у світі ядерний реактор будували під трибунами університетського футбольного стадіону. Уважають,
що Е. Фермі відкрив двері в атомну епоху. Він зміг пояснити природу
космічних променів і джерело їхньої високої енергії. Після його смерті
новий хімічний елемент у таблиці Менделєєва назвали Фермієм.
V. закріПлення нОвиХ знань
Пропонуються два варіанти проведення цього етапу уроку.
І ВАРІАНТ
Обговорення результатів роботи учнів із таблицею «Культура народів світу 1900—1939 рр.».
ІІ ВАРІАНТ
; Бесіда за запитаннями
1. У яких країнах було запроваджено обов’язкову середню освіту?
2. Як змінилася роль освіти в першій третині ХХ ст.?
3. Які чинники впливали на розвиток науки в першій третині ХХ ст.?
4. Назвіть найважливіші наукові досягнення першої третини
ХХ ст.
5. Які нові види транспорту та зв’язку з’явилися в цей час?
6. Як електрифікація вплинула на життя людей?
Vі. Підсумки урОку
9 У першій третині ХХ ст. продовжується швидкий розвиток науки, започаткований у ХІХ ст. Вагомі відкриття, які докорінно
змінили уявлення про світ, відбуваються як у фундаментальних,
так і в прикладних дослідженнях. Найбільші відкриття мали
місце в галузі фізики.
9 Важливим було те, що відкриття здійснювалися не лише заради
науки, вони швидко впроваджувалися в побут людей, змінюючи
їхнє життя на краще.
9 Нові здобутки науки були надбаннями не окремих країн, а людства загалом.
377
VII. дОмашнє завдання
1. Опрацювати відповідний параграф підручника.
2. Повторити матеріал про досягнення літератури ХІХ ст.
3. За умови обрання вчителем другого варіанта розгляду нового матеріалу на наступному уроці він об’єднує учнів у малі групи і дає
їм випереджальне завдання підготувати презентації за окремими
пунктами плану.