Урок 29
Тема. процес утворення перших вогнищ нової
світової війни. Політика «умиротворення»
агресорів.
Мета: пояснити, як утворилися перші вогнища Другої світової війни; проаналізувати роль Ліги Націй
в умовах наближення небезпеки нової війни; визначити особливості формування «осі» Берлін—
Рим—Токіо; охарактеризувати витоки, прояви й наслідки політики «умиротворення» агресорів;
пояснити значення термінів і понять: «вісь» Берлін—Рим—Токіо, «Антикомінтернівський пакт»,
«політика "умиротворення"», «аншлюс», «Мюнхенська угода», «Судетська проблема»; виховувати
учнів у дусі усвідомлення необхідності взаєморозуміння між народами.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, настінна карта «Світ у 1919—1939 рр.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.
Основні поняття та терміни: «вісь» Берлін—Рим—Токіо, Антикомінтернівський пакт, політика «умиротворення»,
аншлюс, Мюнхенська угода, Судетська проблема.
Основні дати: 1931 р. — окупація Японією Маньчжурії; 1935—1936 рр. — агресія Італії проти ефіопії;
1936 р. — підписання Німеччиною та Японією Антикомінтернівського пакту; 1937 р. — створення «осі» Берлін—Рим—Токіо; 1938 р. — аншлюс Австрії; 1938 р. — укладання Мюнхенської
угоди; 1939 р. — окупація Чехословаччини Німеччиною.
Хід уроку
I. Організація навчальнОї діяльнОсті
Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.
II. Перевірка дОмашньОгО завдання
; Бесіда за запитаннями
1. Як економічна криза 1929—1932 рр. вплинула на розвиток міжнародних відносин?
2. Якими є головні відмінності між ситуаціями напередодні Першої
та Другої світових війн?
3. Яку позицію займали США в умовах наростаючої загрози війни?
4. Укажіть основні чинники, які визначали особливості зовнішньої
політики США.
5. Доведіть суперечливість зовнішньополітичних інтересів європейських країн і США.
6. Що дало змогу Німеччині відмовитися від дотримання статей
Версальського договору?
7. У чому полягала особливість зовнішньої політики радянського
керівництва?
8. Як складалися радянсько-німецькі відносини в період між двома
світовими війнами?
9. Схарактеризуйте відносини між СРСР та Францією, Великою
Британією.
10. На яких принципах будувалися відносини між Радянським Союзом і Китаєм?
11. Як зовнішньополітичний курс вплинув на внутрішню політику
в СРСР?
III. актуалізація ОПОрниХ знань
; Запитання та завдання
1. Якою була зовнішньополітична доктрина мілітаристської Японії?
2. Що ви знаєте про меморандум Танаки та його зміст?
3. Коли утворилася Ліга Націй? Якою була мета її діяльності?
4. Як утворилася Чехо-Словаччина? Які національні меншини проживали на її території?
IV. вивчення нОвОгО матеріалу
; Випереджальне завдання
Учитель доручає учням упродовж розгляду нового матеріалу
скласти хроніку подій, пов’язаних з утворенням перших вогнищ нової світової війни.
1. агресивні дії мілітаристської Японії та фашистської Італії.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
аналізуючи особливості виникнення перших вогнищ нової світової війни,
і виконують випереджальне завдання. Учитель систематизує та уточнює
результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Перше вогнище війни запалало на Далекому Сході. У 1927 р.
прем’єр-міністр Японії Танака в меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході й знищення могутності США в Тихому океані.
Меморандум Танаки був таємним документом, але у вересні
1931 р. його надрукувала китайська, а потім і вся світова преса. Розгорівся скандал. Але Танака до того часу помер, а японські урядові кола
поспішили оголосити цей документ фальшивкою. Достовірних підтверджень існування цього документа до теперішнього часу немає, хоча наступні дії Японії були послідовним утіленням у життя його положень.
Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії — важливу в стратегічному й економічному відношенні частину Китаю.
Напад на Маньчжурію відбувся після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, улаштованого японцями 18 вересня 1931 р.
Протягом кількох місяців було окуповано всю територію Маньчжурії,
хоча кількість японської армії становила 14 тис. осіб, у той час як китайської — 100 тис. осіб. Китай обмежився поданням скарги до Ліги Націй.
На загарбаній території Північно-Східного Китаю японці в 1932 р.
створили маріонеткову державу Маньчжоу-Го, призначивши її правителем останнього китайського імператора Пу Ї.
Окупація Японії Маньчжурії ледь не призвела до конфлікту із СРСР,
який володів у цьому регіоні Китайсько-Східною залізницею (КВЖД). На
прохання китайської сторони Радянський Союз надав Китаю спеціалістів
і воєнну техніку. У відповідь японські війська встановили блокаду КВЖД.
Ситуація особливо загострилася, коли на північ Маньчжурії було введено
радянські війська для деблокади залізниці. Японія не наважилася вступити у відкритий конфлікт, СРСР теж не бажав цього. Щоб ліквідувати
проблему, у 1935 р. СРСР продав КВЖД Маньчжоу-Го. Такі дії Японії
спонукали світове товариство вжити відповідних заходів. Ліга Націй на
прохання Китаю створила спеціальну комісію для вивчення проблеми.
Комісія рекомендувала вивести японські війська й передати Маньчжурію
під міжнародний контроль. Але Японія не була засуджена як агресор.
Ліга Націй заявила, що Маньчжурія є невід’ємною частиною Китаю та
не визнала Маньчжоу-Го. У відповідь Японія в 1933 р. демонстративно
вийшла з Ліги Націй. Передбачені на цей випадок санкції проти Японії
так і не були введені. З’явився перший прецедент безкарності агресії.
; Робота з документом
ЗІ СПОгАДІВ ІМПеРАТОРА МАНьЧжОУ-гО ПУ ї
У серпні 1932 р. було оформлено таємну угоду між Японією
та Маньчжоу-Го. Основним змістом її було таке: охорона державної
безпеки та громадянського порядку в Маньчжоу-Го повністю покладається на Японію, вона буде контролювати залізниці, порти, водні
й повітряні шляхи. Японія має право проводити розвідування надр
і будувати копальні (шахти), японці можуть призначатися на посади
в Маньчжоу-Го, Японія має право переселяти в Маньчжоу-Го японців.
Японія надіслала свого посла в Маньчжоу-Го, саме він став справжнім
правителем цієї території, справжнім імператором Маньчжоу-Го.
У травні 1932 р. на північний схід прибула комісія Ліги Націй
із дослідження так званого маньчжурського питання. 3 травня відбулася моя зустріч із членами комісії, яка тривала не більш як півтори
години. На ній мені поставили два питання: як я прибув на північний
схід і як було засновано Маньчжоу-Го. Я слухняно став говорити те,
що мені було наказано. Члени комісії хитали головами, посміхалися
та більше нічого не питали. Потім разом сфотографувалися, випили
шампанського й побажали один одному здоров’я. Комісія від’їхала.
Комісія заявила, що вона розуміє, чому Японія вважає Маньчжурію життєво важливою лінією. Вона не раз підкреслювала, що поважає інтереси Японії на північному сході Китаю, і навіть розглядала
події 1931 р. як акт самозахисту Японії. Від початку 1933 р. після виходу з Ліги Націй Японія почала ще більш відкрито збільшувати свою
армію та розширювати підготовку до війни. Особливо посилилися її
приготування до захоплення всієї території Китаю та зміцнення тилу.
; Запитання до документа
1) Про які події згадує Пу Ї?
2) Як він оцінює дії Японії щодо Китаю?
3) Як автор описує дії комісії Ліги Націй? Спробуйте пояснити таку
позицію Ліги Націй.
4) Яке місце описані події посідають у розвитку міжнародних відносин 1930-х рр.?
У 1935 р. цим прецедентом скористалася Італія, яка долучилася до
гурту агресорів. Вона вважала себе обділеною результатами Першої світової
війни і не приховувала загарбницьких планів, до яких входили і наміри завоювання Ефіопії, заручившись мовчазною згодою Великої Британії та Франції.
3 жовтня 1935 р. 250-тисячна італійська армія, озброєна авіацією і танками, використовуючи хімічну зброю, удерлася на територію Ефіопії. Ефіопська армія чинила впертий опір. Але сили були нерівними. Рада Ліги Націй оголосила Італію агресором і зобов’язала
всіх членів Ліги Націй застосувати до неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними. США та Велика Британія оголосили нейтралітет і відмовилися постачати Ефіопії сучасну військову
техніку, тим самим жертва й агресор були поставлені на один щабель.
У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Вона
була об’єднана з Ерітреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку. Ефіопський народ розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів,
яка в 1941 р. завершилася звільненням країни з допомогою британців.
Байдужість світової громадськості до актів агресії Японії, а згодом Італії спонукало також Німеччину до більш рішучих дій у боротьбі
за світове панування.
2. Підготовка нацистської Німеччини до війни.
; Розповідь учителя
У середині 1930-х рр. Німеччина швидко перетворювалася на
найсильнішу європейську державу. Вона давала 15% світового промислового виробництва, випереджаючи Англію та Францію. У країні
інтенсивно нарощувалося виробництво озброєнь, здійснювалися програми створення синтетичного бензину й каучуку, що зменшило б залежність країни від імпорту. У 1934 р. було ухвалено рішення про
створення військової авіації («люфтваффе»). У 1935 р. в Німеччині
введено загальну військову повинність.
На початку 1939 р. Німеччина мала найсильнішу армію в Західній
Європі кількістю 2,75 млн вояків, 10 тис. гармат, 3,2 тис. танків і понад
4 тис. літаків. Фашистська Німеччина була готова до початку великої війни.
3. створення «осі» Берлін—рим—токіо.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
аналізуючи процес формування «осі» Берлін—Рим—Токіо, і виконують випереджальне завдання. Учитель систематизує та уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели
до зближення цих країн. 25 листопада 1936 р. Німеччина та Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до
нього приєдналася Італія. Утворилася «вісь» Берлін—Рим—Токіо.
Сторони зобов’язувалися інформувати одна одну про діяльність Комінтерну та вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку на випадок війни однієї зі сторін із Радянським
Союзом не робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.
; Робота з термінами та поняттями
Антикомінтернівській пакт — договір, підписаний у 1936 р. в Берліні між Німеччиною та Японією, що оформив під прапором боротьби
проти Комінтерну блок цих держав для завоювання світового панування.
Цей блок агресорів не був монолітним. Німеччина та Італія конкурували в Австрії та обидві претендували на гегемонію на Балканах,
перш ніж їм удалося домовитися про розмежування сфер впливу в цьому регіоні. Тоді ж Німеччина визнала завоювання Італією Ефіопії. Після цього Німеччина та Італія активно координували свою політику та
спільно провели ряд міжнародних акцій. У 1936 р. вони підтримали
заколот генерала Ф. Франко в Іспанії.
Складніше розвивалися відносини Німеччини та Японії. Японія
захопила німецькі колонії в Тихому океані й Китаї та не збиралася їх повертати. Німеччина та Італія під час японської агресії 1937 р. проти Китаю продавали зброю китайському уряду. Обидві країни перебували далеко одна від одної та прагнули зберегти свободу дій у своїй сфері інтересів.
До середини 1930-х рр. Німеччина, Італія та Японія стали на
шлях прямого порушення умов післявоєнного врегулювання. Над усією
Версальсько-Вашингтонською системою нависла загроза. Альтернативою
їй був запропонований Німеччиною, Італією та Японією «новий порядок», що був заснований на пануванні сили та зводився до розподілу світу між цими державами. Шлях до «нового порядку» йшов через війну.
4. ліга націй в умовах наростання воєнної небезпеки.
; Розповідь учителя
Тон у діяльності Ліги Націй задавали Велика Британія і Франція, тому її діяльність була в руслі зовнішньополітичних пріоритетів
цих держав. За час свого існування Ліга Націй не скористалася широкими повноваженнями, наданими їй Статутом. У ньому передбачалися
обмеження озброєнь, взаємні гарантії територіальної цілісності й незалежності, заходи з боротьби проти агресора, у тому числі й колективні санкції. На практиці Ліга Націй не стала інструментом захисту
миру й приборкання агресорів. Жодне питання тут не розв’язувалося
конструктивно. Провідні держави були зацікавлені в нарощуванні своїх збройних сил, а тому нерідко займали вичікувальну, безпринципну позицію. Так, коли Китай звернувся зі скаргою на агресію
Японії в Маньчжурії, то Рада Ліги Націй лише висловила надію на
нормалізацію японсько-китайських відносин. Спершу Японія, а потім
Німеччина вийшли з Ліги Націй, щоб продовжити здійснення їхніх
зовнішньополітичних планів. Проти Італії було застосовано економічні
санкції, але не в повному обсязі, і вона не припинила загарбання Ефіопії. Не знайшли осуду й інші акти агресії, що підштовхувало світ до
катастрофи. Не зважив на Лігу Націй і Радянський Союз, здійснивши
в 1939 р. напад на Фінляндію.
5. витоки політики «умиротворення».
; Розповідь учителя
У 1930-ті рр. мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи, яка, незважаючи на її недоліки, забезпечувала відносну стабільність і визнавала силу права. Ця система містила принцип запобігання міжнародним кризам. Він передбачав колективні дії
проти агресора через Лігу Націй. Колективної відсічі не вийшло, механізм не спрацював. Чому?
Насамперед тому, що здатність країн Заходу до колективних дій
проти агресора знизилася через загострення взаємного суперництва
в пошуках шляхів подолання економічної кризи. До того ж скрутне
економічне становище відволікало увагу суспільства й політиків на
внутрішні проблеми. Розв’язання їх було пріоритетним. Колективний
опір агресорам потребував застосування різноманітних, у тому числі
й силових методів. Захист миру в тих умовах вимагав мужності, волі
й готовності до певних утрат. Однак сама думка про це для людей, які
щойно пережили війну, здавалася зловісною. Громадськість Великої
Британії та Франції була налаштована категорично проти застосування сили. Китай, Ефіопія здавалися занадто далекими, щоб убачати
в них загрозу європейській безпеці. Розуміння цілісності й неподільності світу не було притаманним для тодішньої суспільної свідомості.
Такі настрої знайшли своє відображення в політиці «умиротворення»,
яка вела країни до пасивності й зайвої обережності.
Прихід Гітлера до влади не відразу був сприйнятий поворотним
у політиці Німеччини. Тривалий час у ньому вбачали лише сильного
національного лідера, який прагне відновити для Німеччини справедливість. Плани нацистів про переділ світу спочатку оцінювалися як
данина націоналістичній риториці й не сприймалися серйозно. Лідери
Великої Британії та Франції не бачили причин для зміни політичного
курсу, який активно впроваджувався в 1920-х рр. і був спрямований
на поступове послаблення тягаря Версальської системи. Стала зрозумілою відсутність реакції Великої Британії та Франції на дії Німеччини, хоча вони мали відкрито зухвалий характер і порушували
один із принципів міжнародного права: умов договору потрібно дотримуватись. Нацизм у Німеччині ще не встиг показати своє хижацьке
обличчя. Країни Європи не зазнали жахів окупації. Гітлер здавався
політиком, із яким можна домовитися. Особливо слід сказати про позицію США. Криза, якої зазнала країна, привернула увагу суспільства
до внутрішніх проблем. Наростання напруги у світі породило в США
прагнення відгородитися від усього у своїй «американській фортеці».
Після прийняття в 1935 р. закону про нейтралітет найбагатша країна
світу зі значними ресурсами і здатністю впливати на світову політику
неначе випала з неї. Це різко підвищило шанси агресорів.
Найбільш активним прихильником політики «умиротворення»
був прем’єр-міністр Великої Британії в 1937—1940 рр. Н. Чемберлен.
На його думку, небезпека полягала не в агресивних намірах Німеччини,
а в недооцінці міжнародної кризи. Він уважав, що Перша світова війна
виникла тому, що великі держави на певний час утратили контроль
над розвитком подій, і в результаті місцевий конфлікт переріс у світову війну. Для того щоб відвернути таку небезпеку, потрібно зберегти
контакти з усіма учасниками міжнародного конфлікту й розв’язувати
існуючі проблеми на основі взаємних поступок. Насправді Гітлер висував нові й більш жорсткі претензії. Вони ставали об’єктами обговорення, і все закінчувалося задоволенням територіальних домагань Німеччини. Основними причинами політики «умиротворення» вважаються:
9 зосередження громадськості Великої Британії та Франції на внутрішніх проблемах, викликаних економічною кризою 1930-х рр.;
9 стійкі пацифістські настрої переважної більшості населення Великої Британії та Франції. Страх повторення жахів світової війни;
9 недооцінка лідерами західних держав А. Гітлера;
9 продовження лідерами Великої Британії та Франції курсу на послаблення Версальсько-Вашингтонської системи;
9 повне усунення США від утручання у європейські справи.
6. аншлюс австрії. мюнхенська угода та її наслідки.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи, як відбувся аншлюс Австрії та укладання Мюнхенської угоди.
При цьому вони працюють із випереджальним завданням, отриманим перед початком розгляду нового матеріалу. Учитель систематизує та уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Відображенням політики «умиротворення» стала реакція країн,
що її здійснювали, на аншлюс Австрії, і Мюнхенська угода щодо ЧехоСловаччини.
356
Приєднання Австрії було одним із важливих завдань політики
нацистського уряду Німеччини. У лютому 1938 р. австрійський канцлер К. Шушніг підписав угоду, яка поставила Австрію під контроль
Німеччини. 12 березня 1938 р. німецькі війська за підтримки австрійських фашистів окупували Австрію. Наступного дня лідер австрійських
фашистів Зайс Інкварт проголосив возз’єднання Австрії з Німецькою
державою. На жаль, ні провідні країни, ні Ліга Націй ніяк не відреагували на це. Тільки СРСР висловив протест проти таких дій.
; Робота з термінами та поняттями
Аншлюс — термін, що окреслює політику нацистського уряду,
спрямовану на «ненасильницьке» приєднання до Німеччини земель, на
яких проживає німецькомовне населення, переважно це стосувалося
Австрії та Чехословаччини.
Наступною жертвою нацистської агресії стала Чехо-Словаччина,
від якої Німеччина зажадала Судетської області, де проживало 3 млн німців. 13 вересня 1938 р. судетські фашисти вчинили заколот. Після його
придушення Німеччина стала погрожувати Чехо-Словаччині розправою.
Але тоді співвідношення сил було не на користь Німеччини. ЧехоСловаччина мала добре озброєну й підготовлену армію із 45 дивізій, яка
спиралася на прикордонні оборонні споруди. Німеччина мала 47 недостатньо озброєних дивізій. До того ж уряд СРСР запропонував ЧехоСловаччині, відповідно до договору 1935 р., усебічну допомогу.
Виникла міжнародна криза, для розв’язання якої британський
прем’єр-міністр Н. Чемберлен двічі зустрічався з А. Гітлером. Вони домовилися, що конфлікт буде розв’язаний у Мюнхені.
Під час мюнхенської зустрічі Гітлер заявив, що Судетська область —
остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Це, а також британськофранцузький ультиматум чехословацькому уряду про негайну передачу
Німеччині територій ЧСР, заселених німцями, відкривали шлях до Мюнхенської угоди, яку було укладено 29—30 вересня 1938 р. за спиною ЧехоСловаччини головами урядів Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії.
Наслідком угоди стало відторгнення від ЧСР на користь Німеччини всіх прикордонних західних і північно-західних районів. ЧСР втратила 20 % населення і майже 50 % важкої промисловості. Кордон із
Німеччиною став проходити на відстані 40 км від Праги.
Мюнхенська угода зобов’язала ЧСР задовольнити претензії Польщі та Угорщини. Польщі була передана Тешинська Силезія, Угорщині — частина Словаччини й Карпатської України. Чехо-Словаччина
перетворилася на федеративну державу. Мюнхенська угода — одна
з найбільш ганебних сторінок західної дипломатії. Велика Британія
та Франція зрадили Чехо-Словаччину, країну, виникнення якої було
пов’язане з Версальською системою, одну з небагатьох реальних демократій у Європі. Цинічним було посилання на право націй на самовизначення, на право німців, угорців, поляків об’єднатися зі своєю
батьківщиною, тому що в 1919 р. в Парижі це право було принесено
в жертву стратегічним антинімецьким та антиугорським інтересам, як
у 1938 р. в жертву політиці «умиротворення».
Мюнхенська угода означала перетворення Німеччини на найсильнішу державу Центральної Європи. Усі малі держави цього регіону зрозуміли, що ні Ліга Націй, ні Велика Британія з Францією не можуть
гарантувати їхній суверенітет, і пішли на зближення з Німеччиною.
У цьому розумінні Мюнхенська угода була стратегічною поразкою Великої Британії та Франції і наблизила початок війни.
Але на той час на Заході результати змови були сприйняті з полегшенням. Н. Чемберлен заявив, повернувшись у Лондон, що він привіз мир цьому поколінню (хоча в спогадах Черчілля, Ідена та інших англійських діячів стверджувалося, що в приватних розмовах Чемберлен
висловлював думку, що миру не буде).
Такі думки панували недовго. Уже взимку 1938—1939 рр. лідери
Великої Британії і Франції зрозуміли хибність своїх міркувань.
У той самий час Німеччина не залишала часу на роздуми. 15 березня 1939 р. німецькі війська окупували Моравію, Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну.
Далі Німеччина почала домагатися від Польщі згоди на передачу
їй Данцига і на побудову через польський коридор екстериторіальної
траси, яка б зв’язала Німеччину з Пруссією. У березні 1939 р. німецькі
війська вступили в Мемельську область (Клайпеда), яка належала Литві, у квітні Італія здійснила агресію проти Албанії та захопила її.
Крах політики «умиротворення» став очевидним. У суспільній свідомості стався злам. Від урядів вимагали жорсткості й рішучості в ставленні до Німеччини. Велика Британія і Франція обмінялися нотами про
взаємну допомогу в разі агресії та надали відповідні гарантії державам,
які мали спільний кордон із Німеччиною. Почалися приготування до
війни. Проте стратегічна ситуація складалася не на користь Великої
Британії та Франції. Виникнення безпосередньої загрози війни вимагало
від урядів Великої Британії та Франції зближення із СРСР, єдиною реальною силою, яка могла протистояти Німеччині на Сході. Саме від позиції СРСР значною мірою залежало, чи почнеться Друга світова війна.
V. закріПлення нОвиХ знань
; Бесіда за запитаннями
1. Яка подія вважається першим вогнищем нової світової війни?
2. Коли фашистська Італія оголосила про завоювання Ефіопії?
3. Яка з держав Європи мала станом на 1939 р. найсильнішу армію?
4. Які держави в 1936 р. уклали Антикомінтернівський пакт?
5. Які країни здійснювали політику «умиротворення»?
6. Коли відбувся аншлюс Австрії?
7. Яку територію А. Гітлер вимагав забрати в Чехо-Словаччини
й передати Німеччині на зустрічі в Мюнхені у 1938 р.?
8. Коли Чехо-Словаччина припинила своє існування як незалежна
держава?
9. Які території стали жертвами агресії Німеччини та Італії
в березні—квітні 1939 р.?
VI. Підсумки урОку
9 Спалах перших вогнищ війни наблизив світ до небезпечної межі
нового глобального збройного конфлікту. Однак, як засвідчила
історія, лідери провідних країн світу не змогли знайти дієвих
засобів для того, щоб зупинити його ініціаторів.
9 Політика «умиротворення» агресорів стала ганебною сторінкою
дипломатії країн Заходу. Зрадивши своїх союзників на Сході Європи (Чехо-Словаччину та ін.), Велика Британія та Франція так
і не досягли бажаного миру. Потураючи агресору, Велика Британія
і Франція прискорили процес розв’язування Другої світової війни.
VII. дОмашнє завдання
1. Опрацювати відповідний параграф підручника.
2. Повторити матеріал про зовнішньополітичну доктрину СРСР
у 1930-х рр. і заходи з її реалізації.
|
