Урок № 41
Тема. Розвиток зв’язного мовлення. План (складний)
до науковопопулярної статті.
Мета: узагальнити знання учнів про способи фіксації
прочитаного; удосконалювати вміння доцільно
фіксувати зміст писемних висловлювань, склада
ти план; поглиблювати навички колективної та
самостійної роботи з текстом; збагачувати слов
никовий запас; розвивати усне та писемне мов
лення; виховувати повагу до культури рідного
народу.
обладнання: підручник, тексти для самостійної та колектив
ної роботи.
Хід УРоКУ
і. АКТУАлізАція опоРниХ знАнь Учнів
1. перевірка домашнього завдання.
2. Бесіда.
— Навіщо людині треба виробляти вміння складати план?
— Які ви знаєте види планів?
— Що таке цитата?
— Сформулюйте правила оформлення цитат.
Iі. оГолоШення ТеМи, МеТи й зАвдАнь УРоКУ
ііі. МоТивАція нАвчАльної діяльносТі ШКоляРів
Робота в парах.
yУкладіть словникові статті «План», «Конспект».
IV. спРийняТТя й зАсвоєння УчняМи нАвчАльноГо МАТе-РіАлУ
1. Робота з підручником.
(Учитель може запропонувати учням прочитати теоретичний
матеріал підручника.)
2. Розповідь учителя.
Існує багато видів запису прочитаного. Вибір того чи іншого
з них визначається конкретною метою. Якщо зміст вислов
лювання нескладний, можна обмежитися складанням плану
тексту. У випадку, коли вас цікавлять лише окремі фрагменти,
потрібно виписати саме їх (зробити виписки), а потім скласти
тези.
План — це короткий послідовний перелік основних питань
або тем тексту.
основні правила складання плану
1) Попередньо прогляньте текст.
2) Уважно прочитайте текст, з’ясуйте головну думку.
3) Поділіть текст на смислові частини, визначте мікротеми.
4) Сформулюйте пункти плану.
5) Спробуйте переказати текст, керуючись складеним пла
ном.
основні вимоги до плану
1) У пунктах простого плану перелічуються основні мікроте
ми тексту.
2) Пункти складного плану розбиваються на підпункти.
3) Формулювання мають бути лаконічними й чіткими.
4) Пункти плану можуть оформлятися як у розповідній, так
і в питальній формі.
5) Перший та останній пункти плану повинні логічно відкри
вати та завершувати виклад основних питань тексту.
V. зАКРіплення вивченоГо МАТеРіАлУ
1. Колективна робота.
yПрочитайте текст, визначте його тему та основну думку. Скла
діть і запишіть план статті реченнями одного типу (назив
ними, розповідними чи питальними), а потім — реченнями
іншого.
особливості міфології стародавніх слов’ян
Кожний народ має свою систему міфів. До нас дійшли дав
ньогрецькі міфи про олімпійських богів, скандинавські міфи про
асів, давньоіндійська міфологія, викладена у «Ведах», і міфи
багатьох інших народів. Початковий склад східнослов’янських
міфів виник до того часу, коли з розрізнених східнослов’янських
племен утворилася єдина держава — Київська Русь. Відбулося це
в X столітті. Українці й росіяни почали виокремлюватися в само
стійні народності в ХІІ—ХІV століттях, а білоруси й того пізніше.
Тому можна сказати, що спочатку складалася міфологія східних
слов’ян у цілому.
У зв’язку з тим, що міфологією звичайно називають язич
ницькі, нехристиянські вірування народу, слід відзначити істотні
особливості східнослов’янської міфології, які докорінним чином
відрізняють її від інших європейських міфологій, перш за все від
античної.
Коли християнство на початку І тисячоліття стало офіційною
релігією в Римській імперії, а потім і в усій Європі, грецька і рим
ська міфології вже давно склалися. У греків і римлян писемність
виникла задовго до прийняття християнства, усі міфи були за
писані, а грецькі й римські письменники запозичували сюжети
з національної міфології.
З прийняттям християнства язичництво було оголошене «поза
законом», і система слов’янських міфів так і залишилася неза
вершеною. Крім того, слов’янська міфологія існувала виключно
у формі усних переказів, тому що до прийняття християнства
у слов’ян не було писемності. Ось чому відомості про слов’янську
міфологію можна черпати тільки з давньоруських літописів пері
оду християнства й усних народних переказів, які передавалися
з покоління в покоління.
Тут слід відзначити, що після прийняття християнства віра
у вищих богів порівняно швидко стерлася з народної пам’яті, по
ступившись своїм місцем християнським уявленням про Бога.
Однак нижчі міфологічні істоти, якими народна уява заселила
земні простори, не забулися. Віра в домашніх духів, русалок, що
виходять з рік на поля в пору цвітіння злаків, ходячих покійни
ків, що вночі піднімаються зі своїх могил, відьом, що відбирають
молоко в корів і «наводять порчу» на людей, продовжувала іс
нувати у свідомості народу. Якщо до прийняття християнства
язичницькі погляди на світ були однаково характерними як для
простого селянина, так і для великого князя, то після цієї по
дії у суспільних поглядах відбулися зміни. Міська знать досить
швидко засвоїла християнські обряди — вона хрестилася сама
і хрестила своїх дітей, вінчалася у церкві, ховала покійників за
православним обрядом. А більшість простих людей, формаль
но прийнявши хрещення, по суті залишилися язичниками, які
лише поверхнево засвоїли основи християнського віровчення.
Така ситуація зберігалася на Русі упродовж декількох століть,
і лише в XVI, як вважають вчені, православ’я почало переважати
у свідомості народу, не знищивши, а тільки значно потіснивши
язичництво. Протягом тисячі років сусідства з православ’ям до
християнські уявлення активно розвивалися — деякі міфологічні
образи забувалися і зникали, натомість з’являлися нові. Коли
на основі єдиної східнослов’янської культури почали складати
ся окремі російська, українська і білоруська традиції, в кожній
з них загальна міфологічна спадщина почала поступово видозмі
нюватися на свій лад. Крім того, поряд із загальнонаціональними
міфами почали з’являтися повір’я і перекази, відомі лише в окре
мих областях. Наприклад, образ русалки відомий усім східним
слов’янам, а про кікімору розповідають лише на Російській Пів
ночі і денеде у Білорусі. Так колись єдина система давньорусь
ких міфів продовжувала існувати, але вже в значно зміненому
і роздрібненому вигляді.
Багато елементів язичницької картини світу змінилося під
впливом християнської культури. В першу чергу це стосується
календаря. Православний календар з його системою свят наша
рувався на древній, що будувався з урахуванням важливих для
язичника дат і часових відрізків. Унаслідок цього в народному
уявленні зміст багатьох християнських свят змінився під впли
вом тих язичницьких календарних дат, на які ці свята припа
ли. І навпаки, язичницькі елементи свята були переосмислені
під впливом християнської культури. Наприклад, 23 червня /
7 липня — день народження Іоанна Хрестителя, відомий у на
роді як день Івана Купала, співпав з днем літнього сонцестояння.
У зв’язку з цим частково змінився і зміст свята. Язичницький об
ряд розпалення багать, здійснюваний для збільшення родючості
землі, худоби і людей, а також для збереження від нечистої сили,
став днем, починаючи з якого можна було купатися в ріках і во
доймах. Назва свята Купала, утвореного від давнього кореня зі
значенням «горіти, палати, пристрасно бажати» пізніше почала
пов’язуватися з купанням (оскільки хрещення в православному
обряді здійснюється зануренням у воду).
Традиційні міфологічні вірування краще за все збереглися
в українських Карпатах і в Поліссі. Багато вчених вважають Поліс
ся прабатьківщиною слов’ян, тому існуючі там стародавні перека
зи є дуже важливими для розуміння міфології Стародавньої Русі.
(З енциклопедії)
2. самостійна робота. Різнорівневі завдання.
I—II рівні
yЗапишіть складний план науковопопулярної статті.
витоки української міфології
Жоден народ не пам’ятає початку своїм казкам і пісням. Так
споконвіку ведеться, що переповідаються вони усно з роду в рід,
з покоління в покоління, як священний заповіт старовини. У міру
того, як народ стає уважнішим до своєї історичної долі, він відчу
ває потребу запам’ятовувати найважливіші події, що залишили
відбиток у його житті. Так складаються міфи й легенди.
Подібно до інших народів, давні українці обожнювали небо,
вважаючи, що там вічне царство, бо з неба лине сонячне промін
ня, звідти сяють Місяць та зорі і падає життєдайний дощ. Слова,
що означали небо, одночасно вважалися переважно і назвами
Бога. У стародавніх замовляннях є таке молитовне звернення:
«Ти, Небо, чуєш! Ти, Небо, бачиш!..» Іранська форма «Бог» пере
йшла до наших предків в епоху посилення впливу скіфів, тобто
в VI—IV ст. до н. е., а в III—VI ст. н. е. під впливом південних
сусідів — готівхристиян — до нього додалася форма «Господь».
Давні українці щиро вірили, що все робиться з Божої волі,
навіть у біді немає нічого поганого, коли вона послана від Бога:
«Як Бог не схоче,— говорять приповідки,— то хоч би десять голів
мав, то нічого не зробиш». В жодному разі не слід надіятися на
самого себе без покликання Божої благодаті.
Міфічний епос закладає перші підвалини моральних переко
нань народу, виражаючи у надприродних істотах, у богах і героях
не лише релігійні, але й моральні ідеали добра і зла. Ось чому
ці ідеали народного епосу — це сходинки народної свідомості на
шляху до морального вдосконалення. Звідси зрозуміле те вели
чезне значення, яке мали для народу за давніх часів — та почасти
мають і досі ще — його поетичні твори: вони замінювали собою
і школу, й науку. Під їхнім доброчинним впливом протікало все
життя людини від колиски до домовини.
(З енциклопедії)
III—IV рівні
yЗапишіть складний план науковопопулярної статті. Усно пе
рекажіть статтю за самостійно складеним планом.
Боги стародавніх слов’ян
Творцем Всесвіту у давніх слов’ян вважався бог Род. Його та
кож називали богом Життя, Долі, володарем Вирію. За народни
ми віруваннями, Род кидає на землю «груди» (росу, дощ) — тому
й народжуються діти. Саме богу Роду люди завдячують створен
ням трьох заселених світів: землі, на якій ми живемо, небесної
сфери і підземного світу, або потойбічної оселі скорботи.
Слово «род» у стародавніх пам’ятках означає родичів і на
щадків, земляків і цілий народ, який утворюється внаслідок
народження. Культ бога Рода виник приблизно у II тис. до н. е.,
панував досить довго і продовжував існувати в Київській Русі,
незважаючи на введений Володимиром культ Перуна, а потім
і християнство.
Род — це управитель усього тваринного світу, а також люд
ства.
Якщо Рода можна назвати Батьком світу, то Лада була його
матір’ю і одночасно його Красою. Лада, як і Рожаниці, поставала
у двох іпостасях: умудреної життєвим досвідом жінки середніх
років і юної красуні. З плином часу образ небесної захисниці світу
почав тьмяніти, люди поклонялися більш зрозумілому для них
прояву божественного — Матері Сирій Землі, годувальниці.
Наступним поколінням слов’янських богів були діти Сваро
га — Сварожичі: бог грози Перун, бог світла Дажбог, бог вітрів
Стрибог та інші.
Згідно з «Повістю минулих літ», князь Володимир Свято
славич здійснив спробу створити у 980 році загальнодержавний
язичницький пантеон. У Києві на пагорбі поза княжим терем
ним двором були встановлені ідоли богів Перуна, Хорса Даж
бога, Стрибога, Симаргла (Семаргла) і Мокоші, а ідол Велеса
(бога, що протистояв Перуну) — внизу, можливо, на київському
подолі.
Український пантеон очолює загальнослов’янський бог гро
зи і грому Перун, культ якого походить від культу громоверж
ця в індоєвропейській міфології. У балтійській міфології йому
відповідає Перкунас, у білоруській — Пярун тощо. Крім нього,
до вищих богів також належать: Велес (Волос) — покровитель
скотарства, домашніх тварин, багатства; Стрибог, повязаний
з атмосферними явищами (вітром, бурями); Дажбог — бог сон
ця, тепла, світла; Хорс — сонячний бог, що асоціюється з «ніч
ним сонцем» — місяцем. Єдиним жіночим божеством у панте
оні є Мокош, яку вважають покровителькою сім’ї, домашнього
вогнища, ткацтва.
Окрім богів, що входили в пантеон, відомі й інші міфологічні
персонажі, про яких звичайно розповідають більш пізні джерела.
Одні з них тісно пов’язані з родиннородовим культом, інші — із
сезонними обрядами.
З позначенням долі, успіху, щастя, вірогідно, було пов’язане
і загальнослов’янське «бог» (слово «багатий» означало: той, хто
має бога, долю; «вбогий» — той, хто не має долі, бога; укра
їнською «небог», «небога» — нещасний, жебрак). Слово «бог»
входило складовою часткою в імена різних божеств — Дажбога,
Білобога, Чорнобога та ін. Словянські дані і свідчення найбільш
архаїчних індоєвропейських міфологій дозволяють бачити в цих
найменуваннях віддзеркалення давнього шару міфологічних уяв
лень праслов’ян. Багато з міфічних персонажів постають у каз
кових оповідях згідно з часом побутування казки і навіть з кон
кретними життєвими ситуаціями (наприклад, ГореЗлощастя).
Можливо, що й казки про Солов’яРозбійника, БабуЯгу, Чахли
ка Невмирущого, ЧудоЮдо мають ті ж корені. З міфами давніх
слов’ян пов’язана усіляка нечисть: домовики, лісовики, водяни
ки, русалки, віли, мари, мори, кікімори, а також тварини — вед
мідь, вовк, заєць тощо.
(З енциклопедії)
VI. підБиТТя підсУМКів УРоКУ
заключна бесіда.
— Які ви знаєте види запису почутого та прочитаного?
— Що таке план?
— Які основні вимоги до складання плану?
VіI. доМАШнє зАвдАння
Скласти план статті на суспільну тему в публіцистичному
стилі (на вибір учнів) або виконати вправу з підручника (на вибір
учителя).
|
