Учительська світлиця

УРОК 64. ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ (О. КАНДИБА). КОРОТКО ПРО МИТЦЯ І ТВОРЧІСТЬ, СВІТОГЛЯДНІ ПЕРЕКОНАННЯ МИТЦЯ. НЕОРОМАНТИЧНІ, СИМВОЛІСТСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ У ТВОРЧОСТІ («З ЖУРБОЮ РАДІСТЬ ОБНЯЛАСЬ»)

Мета (формувати компетентності): предметні: знання про життя і творчість Олександра Олеся, світоглядні переконання митця, неоромантизм і символізм як течії модернізму; удосконалення вміння аналізувати поетичні твори, визначати їх художню довершеність; ключові: уміння вчитися: навички пізнавальної діяльності та критичного мислення; комунікативну: навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до думок і почуттів оточення; навчально-пізнавальну: уміння відрізняти факти від домислів, застосовувати різні методи пізнання; загальнокультурну: уміння аналізувати й оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному й духовному контексті сучасного суспільства; соціальну: уміння продуктивно співпрацювати з партнерами у групі, виконувати різні ролі й функції в колективі.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок.

Обладнання: збірки творів Олександра Олеся, картки із завданнями.

Олесю не довелося завойовувати своєї поетичної слави.

Вона сама прийшла до нього на другий день після

виходу з друку першої книжки його поезій.

Микола Зеров

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Вступне слово вчителя

Олександр Олесь — один із найвизначніших ліриків ХХ століття. Його поезія, надзвичайно мелодійна, сповнена загадкових ритмів, тонів, завдяки свіжості поетичних образів, плавності та легкості віршів, сміливості деяких прийомів розширила тематичний і стильовий діапазони українського художнього слова.

Як відзначав М. Рильський, Олександр Олесь «належить до покоління письменників, які з’явилися в українській літературі на початку ХХ століття, коли ще жили і творили великі І. Франко, М. Коцюбинський і Леся Українка. Інтелігенція того часу вітала в особі поета надійну творчу силу, визнала його як щирого й безпосереднього лірика, яким він був усе своє життя».

2. Оголошення теми, мети уроку

ІІІ. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ УРОКУ

1. Слово вчителя

Життєвий шлях поета складався непросто й нелегко, а творчий, поєднуючи сумні й радісні мотиви,— засвідчив появу найпопулярнішого українського поета, в особі якого, за словами М. Грушевського, «Україна дістала поета-лірика, котрого виглядала від часів Шевченка». Творчість митця певною мірою є віддзеркаленням його життя. Аби переконати вас у цьому, запрошую до літературної кав’ярні (студії), де матимете можливість дізнатися про перебіг життєвих подій і творчих звершень Олександра Олеся.

2. Випереджувальне завдання

Коментар. Один із учнів заздалегідь опрацьовує «Автобіографію» (1924 р.) Олександра Олеся і від його імені розповідає про життя та творчість. Як варіант — учень виконує роль журналіста, інший — відповідає на поставлені запитання від імені Олександра Олеся. Пропоную другий варіант.

Учень-журналіст. Пророчою виявилася муза Олександра Олеся: «З журбою радість обнялась...» Назвою першої збірки поезій провістила вона драматичну долю і його творчої спадщини, і його особистого життя. Провістила журбу, яка чорним рушником простелилася на довгі роки чужини, вплітаючи зрідка червоні нитки радощів і надій. У літературний процес він увійшов разом з новою плеядою митців-побратимів — В. Самійленком, М. Чернявським, С. Черкасенком, М. Вороним, утвердився як тонкий лірик, співець краси й сили кохання, природи й долі рідного краю, поет надії і віри, чарівним словом якого на струнах серця видобувалися наймелодійніші звуки, виражалися найсвітліші людські почуття.

Олександр Олесь (літературний псевдонім Олександра Івановича Кандиби) народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля (давня назва — Крига) на Сумщині.

Розкажіть про свою родину. Які події з дитинства стали пам’ятними для вас?

Учень — Олександр Олесь. Мій батько був завідуючий промисловими роботами в Астрахані. Коли було мені 11 років, батька не стало. Мати з роду Грищенків, з Верхосулля Лебединського повіту на Харківщині.

Щороку (до 13 років) їздив до діда, де познайомився із сільським життям, піснями, звичаями. І дитинство мені уявляється одним золотим днем. І все, що я бачив там, у степу, в саду, на річці (Сула), здається іноді мені суцільною казкою природи.

У Кризі учився. У чотири роки навчився читати від матері. Був у нас Шевченка «Кобзар», який я знав, маючи одинадцять років, напам’ять і співав.

Учень-журналіст. Яку освіту ви здобули? У якому віці почали писати вірші? Як відбувався період становлення вас як поета?

Учень — Олександр Олесь. У Харківську хліборобську школу поступив я на 15-му році. Спочатку багато працював над індійською мовою, польською, болгарською, сербською. Був у мене товаришем мій кузен Петро Радченко, свідомий українець, який писав по-українськи повісті. Певно, він кинув у мене перші лучи національної свідомості. Скінчивши школу, поступив до Київського політехнічного інституту вільним слухачем, але, не маючи змоги заплатити за «право слухання лекцій», кинув інститут і поступив практикантом у маєток Харитоненка. На миколаївському заводі був одним з організаторів театру і виступав у різних п’єсах. У 1903 році склав іспит з латини і став студентом Харківського ветеринарного інституту, одночасно поступив на службу в земство статистиком.

У 1903 році поїхав на полтавське свято відкриття пам’ятника Котляревському. Познайомився з Ів. Липою, який часто мені писав і переконав стати виключно українським письменником. Глибоке враження на мене справила зустріч з українськими письменниками. У багатьох з них я помічав сльози.

Після деякої перерви знову взявся за перо і ввесь рік писав коротенькі оповідання гумористичного характеру (1904 р.). З боку приятелів вони стрівали досить прихильну оцінку. Через деякий час я був запрошений до Алчевських, у яких зібрався тоді ввесь світ української інтелігенції. В Алчевських я познайомився з О. Як. Єфименковою, яка зробила на мене глибоке враження своєю освіченістю, тонким розумінням мистецтва і глибиною душі. Вона попросила в мене зшиток з віршами, переглянула і в листі до мене дала надзвичайно прихильну оцінку. Я став думати над виданням першої книжки поезій. Однак усі мої спроби найти видавця не дали в Харкові ніяких наслідків. Я зневірився в можливості побачити свої вірші в друку і перестав писати. Але Єфименкова познайомила мене з Стебницьким, який позичив мені 300 рублів на видання. Влітку 1907 року вийшла моя перша книжка. У 1909 році я видав другу книжку.

Учень-журналіст. 1912 рік позначився для вас подорожами до Австрії, Італії. Побували ви і в Карпатах. Тут відбулися незабутні зустрічі з І. Франком, О. Кобилянською, М. Коцюбинським, В. Гнатюком. Згодом враження від цього казкового краю лягли в основу циклу «На зелених горах». А як склалася подальша ваша доля?

Учень — Олександр Олесь. У 1919 році я емігрував у Будапешт, потім редагував у Відні гумористичний журнал «Сміх», брав участь у редакціях інших видань. Більш цікавого не було в моїм літературнім житті. І чи буде — не знаю.

Слово вчителя. На той час Олесь не міг передбачити того, що його поезія яскравою зіркою спалахне на небосхилі української поезії перших десятиліть ХХ століття.

В автобіографії Олександр Олесь скромно пише про вихід першої збірки «З журбою радість обнялась», хоча для української літератури це було важливою подією. Неокласик Микола Зеров своїми словами засвідчив, що з’явився новий кумир у прихильників поезії: «Олесю не довелося завойовувати своєї поетичної слави. Вона сама прийшла до нього на другий день після виходу з друку першої книги поезій» (робота з епіграфом до уроку). У 20-х роках літературознавець П. Пилипович відводив Олесеві найвидатніше місце серед поетів свого покоління: «Свіжість поетичних образів, плавність і легкість вірша, сміливість деяких прийомів... заінтересували і зачарували українське громадянство».

Ø Чим же вразила поезія Олександра Олеся його сучасників?

3. Поетична хвилинка

Коментар. Заздалегідь підготовлені учні декламують вірші раннього Олександра Олеся («Айстри», «Нарцис, закоханий в лілею, «Ах, скільки струн в душі дзвенить!» (або інші за вибором учителя й учнів). З метою формування в учнів творчих здібностей учитель пропонує школярам проілюструвати обрану поезію або за допомогою олівців, фарб, комп’ютерної графіки, або дібрати музичний супровід, який, на їхню думку, міг би передати настрій вірша.

Учитель. На творчість молодого письменника мали неабиякий вплив пошуки неоромантиків і символістів. Михайло Грушевський назвав Олеся «найсильнішим представником українського символізму», письменниця Христя Алчевська — «українським Гейне». Сам поет у листі до дружини зазначав: «Аж ніяково робиться. Протилежні по напрямках і літературних тенденціях про мене пишуть так прихильно, і кожний вважає за свого».

Для того щоб зрозуміти, як простежуються неоромантичні та символістські тенденції у творчості Олександра Івановича Олеся, з’ясуємо основні ознаки неоромантизму та символізму як течій модернізму.

4. Повторення вивченого про неоромантизм та символізм

Неоромантизм — умовна назва естетичних тенденцій, що виникли у світовій культурі, зокрема в літературі, живописі та музиці, який традиційно пов’язують з модерністськими реакціями на позитивізм і натуралізм наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Течія раннього модернізму. У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ століття (неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя і маси, конфлікт мрії і дійсності, наскрізний символізм, широке використання контрастів та ін.), але на вищому етапі суспільно-духовного розвитку.

1. Неоромантики мистецьки опановували здобутки нової філософії — концепцію волюнтаризму Шопенгауера-Ніцше, фрейдизм з його увагою до позасвідомого, снів, марень, боротьби еротичного (життєствердного) і танатичного (смертоносного) полюсів у людській душі.

2. Неоромантики поставили на перше місце чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.

3. Вони відмовилися від типізації, натомість повернулися до символізму.

4. Неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться — часом попри безнадійну ситуацію — зі злом, сірістю по- всякдення. Герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю в усьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів.

5. Неоромантики зосереджувалися на дослідженні внутрішнього світу людини, через нього старалися прозирнути у світ духовний.

6. Зовнішні події (також і соціальні) у неоромантиків відступають на другий план; часто вони вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів.

7. До специфічних рис українського неромантизму можна віднести те, що він вивів поняття нації за межі селянства, акцентував на провідній ролі інтелігенції. І вбачав цю роль не в тому, щоб інтелігенція «ішла в народ», а в тому, щоб творила високу культуру і до неї піднімала трудящу людність. Саме ця настанова давала можливість вийти за тісні межі провінційного побутовизму, етнографізму на ширші обрії художнього освоєння світу, зберігши глибинний національний колорит.

Ознаки неоромантизму проступають у творах К. Гамсуна, Р. Л. Стівенсона, Р. Кіплінга, Дж. Лондона, Г. Ібсена.

В українській літературі неоромантизм започаткувала О. Кобилянська повістями «Людина», «Царівна» та новелістикою. Еволюціонував у цьому напрямку І. Франко («Зів’яле листя»), «Мойсей». У цьому стилі працювали також Леся Українка, М. Вороний, а також Олександр Олесь.

Символізм — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів і асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо.

Сутність цієї течії полягає в символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього світу. Найвичерпніше розкрив специфіку символізму добре знаний на початку ХХ століття історик і теоретик української літератури Андрій Товкачевський: «Звичайно ми блукаємо по світі, але душа наша лишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих речах, які бачимо під собою і над собою. Речі видаються нам немовби замороженими і цілий світ — нерухомим, неживим, як у стереоскопі. Однак бувають моменти, коли в нас мовби розвиднюються душі. Ми із зачудуванням дивимося навколо себе — і не впізнаємо того світу, який так довго споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору і слуху. Нерухомі, раніше мертві речі починають виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємні голоси, бачимо незримий, таємничий зв’язок усіх речей між собою, бачимо в речах присутність чогось невидимого, невідомого і вічного. Світ набуває в наших очах незнаного перед тим значення: кожна річ, зокрема, стає символом, емблемою, видимим знаком невидимого і вічного».

Символізм розвинувся на перетині класичного романтизму і натуралізму. Його предтечею став Едгар По. На його думку, поетична мова — не самовільний вияв почуттів, а тверезий, раціональний розрахунок автора вразити читача, логічно добравши алітерації, ритмічні ходи, строфіку тощо. Покликання поезії — засобами краси передати читачеві романтично-містичні почування, пробудити в ньому позасвідоме, скерувати в країну романтичних мрій і видінь. Едгар По запевняв, що література не має нічого спільного ні з етичною щирістю та сповідальністю, ні з науковою правдоподібністю (реалізмом). Навпаки, літературні теми мають бути штучні, тобто вишукані, виняткові, екзотичні.

Погляди Е. По успадкував Шарль Бодлер, якого можна вважати засновником символізму. Мистецьку концепцію свого попередника Ш. Бодлер переніс із практичної сфери до містичних висот, надав формі поезії священних, навіть магічних властивостей. Коли Е. По зводив секрет поезії до «видимих», «практичних» чинників (алітерація, ритм, рима), то Ш. Бодлер підкреслював містичну грань: поза суто формальними засобами поезія якось мусить викликати в душі читача те неясне, світле, високе захоплення, що його викликає музика.

Шарль Бодлер висунув теорію «системи відповідностей», за якою всі предмети і явища, чуття та почуття невидимо зв’язані в одну невиразну, містичну цілість. Завдання митця — побачити ці зв’язки, розплутати їх, показати таємничу взаємозалежність усього на світі. Поет (як і будь-яка людина) відчуває зв’язок між чуттями та їхніми зовнішніми подразниками у фізично-психологічному аспекті (тепло, бо сонце гріє). Однак, крім цього прямого зв’язку, поет також мусить вказувати і на перехресні зв’язки чуттів та стимулів: колір, що пахне; запах, який звучить; звук, що блищить тощо. Головний акцент ставиться на максимальному загостренні асоціативного мислення, світовідчуванні творця.

У 80-90-х роках у Франції з’являються послідовники Ш. Бодлера — символісти. Найталановитіші серед них — Поль Верлен, Артур Рембо. Символізм поширився також в Італії (Габріель д’Аннунціо), Бельгії (Еміль Вехарн), Німеччині (Стефан Георге, Фрідріх Ніцше), Англії (Оскар Вайльд) та ін. Для символістів були характерними:

□ войовничий бунт проти надто консервативної та регламентованої суспільної моралі;

□ захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту;

□ культ екзотичних і заборонених тем;

□ посилена увага до позасвідомого.

Серед суто стильових особливостей символізму:

□ сугестивність — настанова не прямо виражати думки й переживання, а навіювати читачеві певні настрої, асоціації, аналогії;

□ намагання створити нову поетичну мову — символісти наголошували, що існують дві мови — мова безпосередньої номінації (називання) предметів, явищ і мова вираження їхньої глибинної сутності, тобто метамова, на ній і зосередилися представники цього стилю; для метамови символістів характерні синтез (слова й музики, змісту й ритму, слова й кольору тощо), динамізм у відтворенні символів і душевних порухів, філософічність, певна абстрактність.

Наукові основи українського символізму заклав ще Г. Сковорода, його вчення значно розвинули філософ Памфил Юркевич та філолог Олександр Потебня. Серед помітних українських символістів — О. Кобилянська, В. Пачовський, Грицько Чупринка, Олександр Олесь.

5. Робота над поезією «З журбою радість обнялась...»

5.1. Виразне прочитання (декламування) твору вчителем.

5.2. Розкриття ідейно-художнього змісту вірша (робота в групах).

Коментар. Учні об’єднуються у дві групи, кожна з яких отримує завдання на окремих картках.

1-ша група. Розкрити ідейну спрямованість поезії.

2-га група. Визначити художню довершеність вірша.

1-ша група. Поезія складається з двох строф, у яких визначене поетичне кредо Олеся. Журба з радістю в обіймах — це образ самого життя. Не буває радості без журби, так, як і журби без радості. Хіба б могла людина відчути радість, якби не знала, що таке печаль? Ці двоє протилежних почуттів перебувають у нескінченній боротьбі між собою. Їх не можна розняти, спинити, пізнати. Їх можна лише відчути й передати словом, яке вражатиме в самісіньке серце, якщо воно правдиве. А що таке правда життя? Вона в постійній зміні почуттів, у взаємозв’язку радості й туги. У другій строфі Олесь висловив думку про те, що він і сам не знає, хто дужчий: журба чи радість. Та все ж ці почуття однаково дорогі поетовому серцю, бо вони наснажують і живлять його творчість.

2-га група. У вірші журба і радість, щастя і мука, смерть і воскресіння, день і ніч — антитези, які завжди переплітаються у світовідчутті й творчості митця, власне, як і в реальному житті.

Оксиморон — «з журбою радість обнялась», «в обіймах з радістю журба», «в сльозах... мій сміх».

Порівняння — «в сльозах, як в жемчугах, мій сміх».

Полісиндетон (багатосполучниковість) — «І дивним ранком ніч злилась, // І як мені розняти їх?!»; «І йде між ними боротьба, //І дужчий хто — не знаю я...».

Римування — абаб — перехресне.

Віршовий розмір — 4-стопний ямб.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

«5 хвилин ЗНО»

Висловіть власні міркування щодо думки літературознавців про те, що поезія «З журбою радість обнялась...» — яскравий зразок неоромантичної лірики. Сформулюйте тезу, наведіть переконливий аргумент, доказ, що найкраще підтвердить вашу думку. Проілюструйте ваші міркування посиланням на цитати з вищезгаданого твору.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати матеріал підручника про життєвий та творчий шлях Олександра Олеся.

2. Виразно читати поезію «З журбою радість обнялась...» та вірші інтимної лірики Олександра Олеся (за вибором учнів або рекомендаціями вчителя).

3. Диференційоване: підготувати медіатекст (поетичний діалог) за інтимною лірикою Олександра Олеся.