Учительська світлиця

Уроки № 71—72
Тема. Утворення незалежної України.
Мета: характеризувати процес формування незалежної держави; розкрити суть парламентськопрезидентської форми правління; пояснити причини та наслідки референдуму 17 березня 1991 р.
та державного перевороту 19—21 серпня 1991 р.; формувати вміння аналізувати документи, висловлювати власні судження, виховувати учнів у дусі гармонійного поєднання національних і загальнолюдських цінностей.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: підручник, карта «Україна в період боротьби за незалежність (1985—1991 рр.)»,
дидактичні матеріали.
Основні терміни і поняття: загальносоюзний референдум, державний суверенітет, парламентсько-президентська форма правління, державний переворот.
Основні дати і події: 17 березня 1991 р. — державний референдум; 19—21 серпня
1991 р. — спроба державного перевороту в СРСР.
Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: характеризувати політичну конфронтацію восени 1990 р., спробу державного перевороту 1991 р.; оперувати поняттями «загальносоюзний референдум», «парламентсько-президентська республіка», «суверенітет», «державний
переворот».
Хід уроку

II. актуалізація ОпОрних знань
 Бесіда
1. Що зумовлювало формування передумов незалежності України?
2. Як відбувалося становлення багатопартійності в Україні?
3. Які процеси відбувалися в КПУ? Що таке демплатформа?
4. Чому за роки перебудови не виникло жодної загальносоюзної партії, проте було створено значну кількість національних партій?
III. вивчення нОвОгО Матеріалу
1 загострення протистояння між загальносоюзними і російськими політичними центрами в Москві
 Розповідь учителя
Перебудова супроводжувалася боротьбою М. Горбачова за зміцнення своєї особистої влади (обрання його на спеціально створену
посаду Президента СРСР, усунення з політбюро опозиційного йому
Б. Єльцина тощо). Однак спроби встановити контроль над діяльністю республіканських і обласних керівників викликали зростання їх опору горбачовській політиці. М. Горбачов і угруповання, що
його підтримувало, на 1990 р. практично втратили реальне управління країною. Розраховуючи в боротьбі проти регіональних еліт
спиратися на оновлений партійний апарат і демократичний рух,
вона ініціювала низку резонансних відкриттів протизаконної діяльності регіональних партійних і державних керівників («узбецька справа», «краснодарська справа», судові процеси над керівниками МВС). Однак ланцюг відкриттів на тлі катастрофічного
падіння життєвого рівня населення викликав неконтрольоване
союзним керівництвом наростання антикомуністичних, а в національних республіках — і антиросійських настроїв. Ці настрої були
використані регіональними елітами і тіньовим капіталом, який
надзвичайно посилився за часів перебудови, для усунення центральної влади в особі М. Горбачова, а також скасування радянського законодавства в сфері економічних злочинів, що перешкоджало переданню державного майна в приватну власність.
23 листопада 1990 р. був представлений проект союзного договору, який обмежував права республік, передбачав формування
союзних органів влади зі значними повноваженнями у сфері міжнародних відносин і фінансів. Передбачався пріоритет союзних законів над республіканськими. Такий проект не викликав великого
ентузіазму. Тому консервативні сили, і зокрема депутатська група
«Союз» ВР СРСР, закликали М. Горбачова як президента винести
на Всесоюзний референдум питання щодо майбутньої долі СРСР.
2 референдум 17 березня 1991 р. переговори в ново-Огарьово
 Розповідь учителя
На референдум було винесене таке питання: «Чи вважаєте Ви
необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік
як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій
повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої
національності?». Навмисно ускладнена формула, а також зловживання висловами, що не мали юридичного змісту («оновлена федерація», «повною мірою»), були потрібні партапарату для того, аби
заручитися підтримкою народу, але залишити собі свободу дій. Відбулася відверта політична спекуляція на цілком природному прагненні абсолютної більшості населення до стабільності.
У цій ситуації голова ВР УРСР Л. Кравчук запропонував водночас
із загальнодержавним референдумом провести в Україні опитування
населення щодо суті майбутнього єдиного державного утворення.
ВР УРСР затвердила додаткове запитання: «Чи згодні Ви з тим, що
Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на
засадах “Декларації про державний суверенітет України?”»
Тоді з 37,7 млн дорослих громадян республіки 22,1 млн, або
58,59 % унесених у списки для голосування (70,16 % тих, хто взяв
участь у голосуванні), висловилися за збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, а 25,2 млн
(відповідно, 66,92 % і 80,17 %) — за входження України в Союз
суверенних держав на засадах «Декларації про державний суверенітет України».
Таким чином, 17 березня 1991 р. відбувся референдум, у якому
взяли участь 83,5 % виборців. Народ України відповів ствердно як
на перше (70,2 % від кількості тих, хто взяв участь у голосуванні),
так і на друге питання (80,2 %). Незважаючи на суперечливість
результатів референдуму й опитування (на голосування виносилися, по суті, різні форми національно-державного устрою), було очевидно, що громадська думка в Україні схиляється у бік незалежності. Не вступаючи в пряму конфронтацію з президентом і ВР
СРСР, ВР УРСР здобула підтримку народу, домігшись схвалення
«Декларації про державний суверенітет України».
Після референдуму розпочався так званий «Новоогарьовський
процес» — переговори керівників дев’яти республік, включаючи
Україну, з президентом СРСР М. Горбачовим про новий союзний
договір. В останньому варіанті договору передбачалося, що союзні
відомства поступляться значною кількістю повноважень, але Радянський Союз мав залишитися федерацією республіки, а не співдружністю суверенних держав конфедеративного типу. Попереднє підписання договору планувалося провести 20 серпня 1991 р. Це була
остання спроба Горбачова шляхом компромісу між республіками
і центром врятувати державну цілісність СРСР. Але тут втрутилися
консервативні сили, які прагнули не лише зберегти єдину союзну
державу, а й не допустити її оновлення у будь-якій формі.
 Робота з поняттями
Державний суверенітет України — це повновладдя її народу
на своїй території, право самостійно вирішувати питання політичного, економічного і культурного життя, визначати формиі структури органів державної влади й управління, недоторканість
території держави, становлення України як реального суб’єкта
міжнародних відносин.
 Парламентсько-президентська форма правління — форма державного правління за якої верховна влада належить парламенту, уряд формується парламентом та президентом, їм же і підзвітний.
3 спроби державного перевороту в срср 19—21 серпня 1991 р. події
в києві
 Розповідь учителя
Наміри реформувати СРСР змусили противників діяти. 19 серпня 1991 р. реакціонери здійснили спробу державного перевороту.
Блокувавши і позбавивши зв’язку М. Горбачова на його кримській
дачі у Форосі, найближчі співробітники президента СРСР оголосили
про створення Державного комітету з надзвичайного стану ДКНС
(рос. ГКЧП), до якого ввійшли вісім осіб. Серед них: віце-президент
СРСР Г. Янаєв, прем’єр-міністр В. Павлов, голова КДБ В. Крючков,
міністр оборони Д. Язов, міністр внутрішніх справ Б. Пуго.
ДКНС заявив про свій намір відновити в країні порядок і не
допустити розпаду СРСР. Призупинилася діяльність політичних
партій, громадських організацій і масових рухів. Заборонялося проведення мітингів, демонстрацій, страйків. Установлювався контроль над засобами масової інформації, у деяких регіонах Радянського Союзу на півроку запроваджувався надзвичайний стан. Рішучість
заколотників на словах не підкріплювалася їхньою рішучістю в діях. Військам, виведеним на вулиці, не було поставлено чіткого завдання, до того ж вони не бажали воювати з власним народом.
Проте змовники одразу ж зіткнулися з рішучою протидією керівництва РСФСР на чолі з президентом Росії Б. Єльциним. На
захист демократії виступили десятки тисяч жителів Москви, а також деяких інших міст СРСР. Серед захисників Білого дому в Москві були і представники України під синьо-жовтим прапором.
Рішучі дії Б. Єльцина підтримала більшість урядів країн світу.
Заколот зірвався.
Події серпня виявили реальні, а не декларативні позиції й наміри всіх політичних сил і державних органів в Україні. Керівництво ЦК КПУ опинилося на боці заколотників. Секретаріатом ЦК
на місця була надіслана шифрограма, у якій схвально оцінювався
переворот і парткомам пропонувалося «організувати» підтримку
дій ДКНС.
Присланий заколотниками в Україну генерал В. Варенніков заявив, що в разі непідтримання рішень ДКНС, проведення страйків,
акцій непокори будуть застосовані війська. Він, заручившись підтримкою першого секретаря КПУ С. Гуренка, намагався схилити
Голову Президії ВР УРСР Л. Кравчука до визнання ДКНС. Проте
ці спроби виявилися марними. Л. Кравчук, уважаючи, що будь-які
масові виступи можуть спровокувати заколотників до введення
військ до Києва та інших міст, масових арештів, закликав до спокою і витримки. Він заявив, що будь-які зміни повинні відбуватися
на основі закону, і підстав для введення в республіці надзвичайного
стану немає. Тим самим він не визнав правочинними розпорядження ДКНС на території України. Військові та міліція на території
України не підтримали заколотників. Союз офіцерів України запропонував організувати загони добровольців для захисту українського
парламенту, а також закликав військових — громадян України — не
виконувати розпорядження ДКНС.
Деякі місцеві ради, особливо в західних областях, рішуче засудили заколот. У зверненні Львівської обласної ради до населення
області містився заклик «при спробі насильницького усунення
демократично обраної народом влади відповісти масовими актами
громадської непокори». Харківська міська рада кваліфікувала дії
ДКНС як найтяжчий злочин.
Послідовно й рішуче виступила проти заколотників в Україні
тільки опозиція — представники Руху і новоутворених демократичних партій. Вони виступили з пропозицією засудити заколот
спеціальним рішенням Верховної Ради УРСР, закликали до організації загального страйку.
Тим часом у ніч із 20 на 21 серпня віддані війська ДКНС
зробили спробу здійснити штурм Білого дому в Москві. Під час
штурму загинуло троє осіб. Спецпідрозділи, які мали завершувати операцію, відмовились її виконувати. Стало зрозуміло, що
заколот зірвався.
22 серпня Президія ВР УРСР ухвалила рішення про скликання
позачергової сесії парламенту.
IV. ОсМислення нОвих знань і вМінь
 Бесіда
1. Чим було зумовлено загострення політичної боротьби восени
1990 р.? Назвіть його наслідки.
2. Із якою метою було проведено Всесоюзний референдум 17 березня 1991 р.? Визначте його результати.
3. Дайте визначення поняття «новоогарьовський процес». Проаналізуйте позицію Верховної Ради УРСР щодо новоогарьовського
процесу.
 Завдання
1. Установіть хронологічну послідовність подій.
А створення НРУ
Б XIX конференція КПРС
В «живий ланцюг»
Г прийняття «Декларації про державний суверенітет України»
Д прийняття Закону «Про мови…»
Е перші демонстрації під синьо-жовтими прапорами
Є усунення В. Щербицького від влади.
2. У Заяві Народного руху України щодо державного перевороту
в СРСР 19 серпня 1991 р. зазначалося: «Утворений позаконституційний орган влади — Державний комітет надзвичайного
становища в Москві є незаконним, і його рішення не можуть
мати юридичної сили в Україні. Рух не визнає ДКНС і не вважає його рішення обов’язковими для себе. Рух закликає всіх
громадян України не підпорядковуватись волі путчистів, створювати організаційні структури активного опору». Дайте оцінку позиції Руху щодо державного перевороту.
3. Спробуйте визначити причини розпаду СРСР.
Зразок відповіді
Причини розпаду СРСР:
1) Унітарний характер СРСР, що обмежував права союзних республік, хоча за конституцією СРСР був федерацією.
2) Недоліки і помилки національної політики (курс на «злиття
націй» і формування типу «радянської людини», ігнорування
національних особливостей і проблем).
3) Нездатність союзного керівництва подолати економічну кризу.
4) Процес демократизації і гласності сприяв зростанню національної свідомості й активізації національно-визвольних рухів.
5) Ослаблення в процесі перебудови ролі союзного центру і стрижня радянської системи — КПРС.
6) Ідеологічна криза КПРС.
7) Втрата владою авторитету після кривавих подій у Баку, Вільнюсі
та інших містах, особливо після заколоту 19—21 серпня 1991 р.
 Дискусія
Як ви вважаєте, чи можна було запобігти розпаду СРСР? Поясніть свою позицію.
V. підсуМки урОку
Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.
VI. дОМашнє завдання
1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.
2. Підготуйте повідомлення щодо законів «Про заснування посади
Президента України», «Про вибори Президента УРСР», «Про
Президента Української РСР» (трьом учням).