Учительська світлиця

Уроки № 46—47
Тема. Демографічні і соціальні зміни.
Мета: розкрити сутність демографічних та соціальних змін; сприяти усвідомленню причин
наростання соціальної кризи; формувати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки економічних та соціальних проблем у суспільстві; закріпити вміння аналізу і порівняння історичного
матеріалу; виховувати учнів у дусі патріотизму, взаєморозуміння між народами на основі особистого усвідомлення досвіду історії.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, карта «Україна в період застою (1964—1985 рр.)», дидактичні матеріали.
Основні терміни і поняття: демографія, урбанізація, еміграція, депопуляція, товарний
дефіцит, рівень життя, номенклатура.
Основні дати і події: 1959, 1970, 1979, 1989 р. — всесоюзні переписи населення.
Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: аналізувати та порівнювати соціальні процеси в суспільстві; установлювати причинно-наслідкові зв’язки економічних та соціальних
процесів; усвідомити причини наростання соціальної кризи в Україні; на основі різних джерел
інформації робити висновки щодо рівня життя населення в Україні.
Хід уроку

II. перевірка дОМашньОгО завдання
 Бесіда
1. Розкрийте зміст реформ другої половини 1960-х рр. Чи мали
вони шанс на успіх? Свою думку аргументуйте.
2. Дайте оцінку виконання п’ятирічних планів.
3. Які негативні явища спостерігалися в розвитку промисловості?
4. Чому сільське господарство було хронічно відсталим у радянській економіці?
 Робота біля дошки
Біля дошки працюють два учні: один складає план відповіді за
темою «Розвиток промисловості другої половини 1960-х рр.», другий — за темою «Стан аграрного сектору економіки».
Учитель разом з учнями аналізують плани, коментують їх та
роблять висновки.
III. актуалізація ОпОрних знань
 Запитання
1. Що таке демографія?
2. Які показники соціального життя вам відомі?
 Робота з поняттями
Учитель пояснює зміст понять.
Рівень життя — рівень споживання населенням матеріальних
та духовних потреб, який характеризується якісними та кількісними показниками: обсягом реальних доходів на одну особу,
рівнем використання продовольчих і непродовольчих послуг.
Депопуляція — переважання смертності над народжуваністю
у розрахунку на 1000 осіб.
Урбанізація — збільшення кількості жителів міст з одночасним
зменшенням кількості сільського населення.
Номенклатура — партійно-господарська верхівка, яка посідала
панівне становище в системі управління державою.
IV. вивчення нОвОгО Матеріалу
1 демографічні зміни в другій половині 1960-х — першій половині
1980-х рр.
 Розповідь учителя
Протягом 1960—1980-х рр. проявилася загальна тенденція до
збільшення абсолютної кількості населення України. Між державними переписами населення 1959 та 1989 р. його кількість збільшилася з 41,8 до 51,7 млн, або майже на 10 млн осіб. Водночас
не можна не помітити, що темпи абсолютного приросту населення
республіки істотно скоротилися. Так, між переписами населення
1959 та 1989 р. цей показник у середньому за рік становив 330 тис.
осіб з поступовим зменшенням.
Останні дані свідчать, що до кінця 1970-х рр. абсолютний приріст населення зменшився фактично більш ніж удвічі і становив
120 тис. осіб у середньому на рік. Це було загальним явищем, що
проявилося відповідною тенденцією: зменшенням приросту населення України.
Водночас проявилися інші чинники, які негативно впливали на
демографічні процеси в українському суспільстві. Якщо раніше
ними були голодомори та війни, то останнім часом найбільшою
мірою впливала економічна незабезпеченість населення, загальний
стан здоров’я, а також надзвичайно згубні наслідки чорнобильської
катастрофи.
У період між 1959 і 1989 р. визначальними тенденціями змін
у соціальному складі населення України були зростання урбанізації населення, збільшення кількості жителів міст, індустріальних центрів з одночасним зменшенням абсолютної кількості
сільського населення. Так, у 1959 р. кількість сільського населення України становила 22,6 млн осіб (53 %). Перепис 1989 р.
зафіксував скорочення кількості сільського населення до 17,1 млн
осіб (на 20 %).
Одночасно протягом 1959—1989 рр. кількість міського населення збільшується з 19,1 до 35,4 млн осіб (у 1,8 разів), значно
зросла кількість міського населення на Львівщині — з 821,3 до
1630,5 тис. осіб, або майже вдвічі. На Київщині кількість міського населення (без м. Києва) збільшилася з 438,1 до 1041,2 тис. осіб,
або в 2,3 разу.
Динаміка скорочення кількості сільського населення мала певні відмінності в часі. Найвищим воно було наприкінці 1960-х —
у 1970-х рр. (майже 250 тис. осіб). На загальному тлі цих процесів
становище в таких регіонах, як Закарпаття, Буковина, Крим, можна кваліфікувати як відносно вдале. Одночасно в Чернігівській,
Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській областях кількість сільського населення скоротилася майже вдвічі, а в Сумській — ще
більше.
Від 1979 р. в Україні спостерігається неприємне соціальнодемографічне явище — депопуляція, тобто переважання смертності над народжуваністю в розрахунку на 1000 осіб. Цей процес
зафіксовано в сільській місцевості спочатку на Чернігівщині, Сумщині, а потім на Полтавщині, Вінниччині, а починаючи з 1990-х рр.
у державі загалом.
Своєрідним є поділ населення за статтю. У 1959 р. серед населення республіки питома вага чоловіків становила 44 %. Починаючи
з 1970 р. цей показник збільшився на 45%, а в 1979 р. — до 46%.
На цьому рівні він стабільно тримався і в наступні роки.
Щодо вікової структури, наприклад, сільського населення посилювалася тенденція до його старіння, спостерігалося зменшення
молодших вікових груп, зокрема осіб працездатного віку. Наприкінці 1980-х рр. на кожну тисячу працездатного населення припадало загалом 1034 непрацездатних, у тому числі 452 дитини
і 582 особи похилого віку та інваліди. Швидкими темпами знижувалася народжуваність, причому в сільській місцевості цей показник був меншим, ніж у містах.
Значних масштабів набула міграція, що становила в зазначений період у міграційному середньорічному обігу близько 3 млн
осіб. Приблизно 30 % становила міграція населення із села в місто, 40 % мігрантів переміщувалися між містами, більш ніж 15 %
міського населення переселялося в сільську місцевість і лише
10 % — у межах сільської місцевості республіки. Понад 90 % усіх
міграцій здійснювалося неорганізовано, стихійно.
На зміну національного складу населення впливали такі чинники:
8 політика союзного центру на «зближення», «злиття» націй,
формування «єдиної радянської нації», яка була прикриттям
курсу на русифікацію і денаціоналізацію самобутніх культур
народів СРСР;
8 міграція робочої сили. Значна частка українців виїздила на новобудови до Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі (БАМ,
Тюмень, Воркута тощо);
8 розселення на території республіки (особливо у Криму і великих містах) офіцерів, що вийшли у відставку, та їх сімей;
8 виїзд євреїв до Ізраїлю (за 30 років виїхало 353 тис. осіб) та
інші чинники.
У результаті цих подій за період 1959—1989 рр. в абсолютному
і відсотковому обчисленні відбулося скорочення частки українців
серед населення республіки (а також інших національних меншин),
проте зросла частка росіян. Так, частка українців зменшилася
з 76,7 до 72,1 %, а частка росіян збільшилася з 16 до 22 %.
2 наростання проблем у соціальній сфері
 Розповідь учителя
В Україні розроблялися соціальні заходи щодо підвищення
життєвого рівня трудящих. Протягом 1965—1985 рр. середньомісячна заробітна плата робітників і службовців республіки зросла
майже вдвічі і в 1980 р. становила 155 крб (для порівняння:
у 1958 р. — 76,7 крб). У 1979 р. зросла й оплата праці колгоспників до 108 крб. Проте купівельна спроможність карбованця зменшувалася внаслідок зростання цін на товари. Вирішальне значення
для позитивних змін мало збільшення національного доходу, сума
222
якого в УРСР зросла з 38,2 млрд крб у 1965 р. до 96,6 млрд крб
у 1985 р., тобто більш ніж у 2,5 разу. 80 % національного доходу
витрачалося на поліпшення матеріального становища людей.
У більшості категорій працівників низькими залишались пенсії
за віком та інвалідності. Незначними були й виплати різним слабозахищеним категоріям громадян: матерям-одиначкам, сім’ям, що
втратили годувальника, інвалідам тощо. Це зумовлювало ситуацію,
коли п’ята частина громадян жила за межею бідності, отримуючи
дохід, менший за прожитковий мінімум.
Незважаючи на досить відчутне зростання добробуту населення
за вказаний період, Україна на початку 1980-х рр. перебувала серед держав, що посідали 50—60-ті місця у світі за рівнем життя.
Суперечливі показники характеризують медичне обслуговування. У середині 1980-х рр. Україна посідала високе місце у світі за
рівнем дитячої смертності, хоча наприкінці 1980 р. в медичних
закладах республіки працювало 180 тис. лікарів і понад 50 тис.
медичних працівників середньої кваліфікації, тобто в розрахунку
на 10 тис. жителів більше, ніж у розвинутих країнах. Кількість
лікарняних ліжок за 1970—1985 рр. збільшилася майже на третину. Смертність зростала і серед дорослого населення. Від 1965 до
1980 р. цей показник на 1 тис. жителів СРСР зріс із 7,3 до 10,3 випадку, а в Україні — з 7,6 випадку на 1 тис. жителів у 1965 р. до
12,1 випадку в 1980 р. У деяких областях смертність почала перевищувати народжуваність. Депопуляція населення, яка набула катастрофічних розмірів у 1990-х рр. — на початку XXI ст., розпочалася саме у цей період.
Отже, помилки в галузі економічної політики, провал господарської реформи, нерозв’язані проблеми добробуту людей призвели
до занедбання соціальної сфери життя України і спричинили наростання кризових явищ.
3 товарний дефіцит
 Розповідь учителя
Статистика доходів громадян не зовсім об’єктивно відбиває
реальний стан життєвого рівня населення. Зростаючи, доходи
громадян не покривалися достатньою масою товарів народного
споживання, що призвело до утворення такого хронічного явища, як товарний дефіцит. Від 1971 до 1985 р. грошова маса зросла у 3,1 разу, а товарна — лише удвічі. Таке становище призводило до прихованої інфляції, появи черг, зниження якості
продукції (адже не вистачало й неякісної), поширення явища
спекуляції (на «чорному ринку» ціна престижних товарів перевищувала реальну в десятки разів).
Також у ці роки відбувається зміна в структурі споживання
товарів. Населення прагне комфортного життя, відповідно зростає
попит на побутову техніку (холодильники, пилососи, пральні машини, телевізори тощо), килими, посуд, меблі, автомобілі тощо.
Проте радянська промисловість не була орієнтована на масовий
випуск такої продукції. Навіть при завищених цінах і низькій
якості товарів на них був постійний дефіцит. Так, автомобіль залежно від марки коштував від 4 до 12 тис. крб, кольоровий телевізор — від 400 до 1000 крб.
Намагаючись покрити дефіцит товарів широкого вжитку, радянське керівництво вдається до широких закупок за кордоном.
Це потребувало мільярдів доларів, які отримували за рахунок
продажу на Захід нафти, газу та іншої сировини. Крім того, тривала закупівля зерна та інших продуктів харчування. У 1970-х рр.
завершився нафтовий «бум» і в радянському бюджеті виник дефіцит, покрити який намагалися за рахунок збільшення продажу горілчаних виробів і прихованого підвищення цін на продукцію: нова продукція під маркою «новинка» або «знак якості»
коштувала дорожче. Іноді товари з маркою «новинка» випускалися декілька разів на рік.
Незважаючи на декларовану конституційну рівність, розподіл національних благ у суспільстві не був рівномірним. Деформації в соціальній сфері посилювалися несправедливим характером розподілу суспільних благ. Номенклатурні верхи утворили
власну закриту систему постачання продовольства і промислових товарів, у якій не існувало дефіциту і спекулятивних цін.
Рада Міністрів і ЦК Компартії мали спеціальні господарства,
де вирощувалися городина і фрукти для представників номенклатури. Переробкою сільгосппродукції для верхівки займалися спеціальні цехи.
Отримуючи заробітну плату, яка в 2—3 рази перевищувала
зарплату робітників і колгоспників, представники номенклатури
могли придбати на них у 5—10 разів більше товарів. За умов тотального дефіциту вони мали можливість за державними цінами
купувати необхідне, у той час як основна маса людей або взагалі
не мала доступу до якісних товарів, або змушена була робити покупки за спекулятивними цінами.
У 1970—1980-х рр. поширилась практика закупівлі за кордоном товарів виключно для номенклатури.
Верхівка користувалася закритими санаторіями, поліклініками,
лікарнями, будинками відпочинку, пансіонатами, мисливськими
господарствами.
Для чиновників партійно-державного апарату зводилося покращене житло, існувала спеціальна прислуга.
Діти номенклатурних працівників навчалися в кращих школах,
мали гарантовані місця у престижних вищих навчальних закладах,
а далі — на посадах у дипломатичному корпусі або в партійнодержавному апараті.
Керівництво Компартії держави, яке постійно наголошувало на
своїх намірах побудувати справедливе безкласове суспільство, насправді створило з вигодою для себе суспільство витонченої соціальної нерівності.
4 Житлове будівництво в умовах стрімкого зростання міського населення
 Розповідь учителя
Важливим показником зростання добробуту народу в зазначений період було житлове будівництво. Головною умовою розв’язання цієї традиційно складної для України проблеми стало переведення будівництва житла на індустріальну основу, широке
запровадження типових проектів. Щоправда, перші житлові масиви не відзначалися оригінальними архітектурними формами,
були досить примітивними й одноманітними. Підвищена увага
керівництва республіки до житлових проблем дала змогу забезпечити в 1974 р. понад 70 % сімей окремими квартирами.
Проте невдовзі процес забезпечення людей житлом уповільнився, і умови проживання погіршилися. Протягом 1966—1985 рр.
було споруджено майже 38 млн м2 житла. Середньорічні показники введення його в дію лишалися на рівні 1956—1965 рр., хоча
кількість населення України за цей час зросла на 5,6 млн осіб.
Загалом у 1965—1980 рр. в Україні одержали житло 25,2 млн осіб,
проте черга на житло не зменшувалася через постійну міграцію
сільського населення до міст.
Занедбаним було й комунальне господарство. У 60-ти містах
і 500-х селищах не існувало каналізації, 150 міських селищ не мали централізованого водопостачання.
Предметом особливої уваги архітекторів і будівельників була
столиця України — Київ. У цей час головне місто республіки перетворюється на одне з найкрасивіших у світі. Органічно поєднавши
в собі чарівну природу й оригінальні архітектурні споруди, Київ
отримав власне неповторне обличчя. У ньому зростають цілі квартали багатоповерхових будинків, споруджуються нові лінії метрополітену, виникають чудові парки та сквери. Ураховуючи безцінну
історико-архітектурну спадщину Києва, українські зодчі проектували нову забудову так, щоб зберегти видатні пам’ятки вітчизняної
історії та культури. Основне житлове будівництво в столиці України здійснювалося великими масивами. Саме в цей час у Києві народжуються неповторні Русанівка, Відрадний, Сирець, завершується формування Березняків та Борщагівки. Чудові мікрорайони
з’явилися також у Харкові, Дніпропетровську, Вінниці, Львові.
У цей період народилися нові міста — Світловодськ, Нововолинськ,
Українка, Придніпровськ, Вільногорськ та багато інших.
Поруч із бурхливим розвитком міського будівництва аналогічні
процеси спостерігаються й на селі. Цьому великою мірою сприяла
держава. Наприклад, Держбанк надавав грошові кредити сільським
забудовникам. Для розширення будівництва на селі була відчутно
зміцнена матеріальна база міжколгоспних будівельних організацій.
Перед ними постали завдання перетворити села на впорядковані
сучасні селища. Вони створювалися на нових, вільних місцях або
за рахунок реконструкції старих сіл. Головною тенденцією планування їхніх житлових і виробничих зон стала компактна забудова,
що створювала вигоди для життя й відповідала потребам сільських
трудівників. На всесоюзному огляді-конкурсі 1970 р. на найкращу
забудову та благоустрій селищ серед 25 найкращих сільських населених пунктів переможцем названо с. Моринці на Черкащині,
де народився Т. Шевченко.
Однак, поряд із позитивними зрушеннями в питаннях житлового будівництва в роки восьмої п’ятирічки (1966—1970 рр.),
у наступний період спостерігається зниження його темпів. Якщо
в 1966—1970 рр. поліпшилися житлові умови майже 9 млн осіб,
то в 1980—1985 рр. — лише 7,7 млн. Проблема житла, як і раніше, залишалася дуже гострою.
Поряд із державною розвивалася кооперативна та індивідуальна забудови, як у місті, так і на селі. Наприклад, за 1966—1970 рр.
в УРСР було здано в експлуатацію понад 96 тис. м2 загальної корисної житлової площі, і свої умови життя поліпшили 8,9 млн осіб.
Проте ресурси і можливості республіки не дозволяли швидко розв’язати проблему. Темпи зведення житла скорочувалися. За 1971—
1975 рр. було здано в експлуатацію житлові будинки загальною
площею 97,7 тис. м2, за 1975—1980 рр. — 90,8 тис. м2, за 1981—
1985 рр. — 92,2 тис. м2. Кількість осіб, які поліпшили свої житлові умови, відповідно, становила 8,6, 7,8, 7,7 млн осіб. Отже,
проблема житла залишалася актуальною. До того ж практика розподілу квартир в умовах відсутності демократії, справедливого громадського контролю не могла задовольнити трудящих. Багато нарікань викликала й низька якість житла.
У соціальному розвитку село набагато відставало від міста. Це
стосувалося прокладення доріг і забезпечення транспортом, газо- та
енергопостачання, організації побутового обслуговування, державної
та кооперативної торгівлі, охорони здоров’я населення. Падіння рентабельності колгоспного і радгоспного виробництв, незабезпеченість
будівельними матеріалами та їх подорожчання викликало зниження
темпів здачі в експлуатацію житлових будинків і квартир колгоспами, будування хат самими трудівниками. У сільській місцевості на
тисячу осіб зводилося житла удвічі менше, ніж у містах; питома вага
населених пунктів, забезпечених природним газом, становила менш
ніж 7%, водопроводом користувалися жителі тільки в 14,5% сіл.
5 стан медичного обслуговування у місті й селі
 Розповідь учителя
Неоднозначні процеси в цей період відбувалися й у справі охорони здоров’я населення республіки. На перший погляд, держава докладала багато зусиль, щоб медичне обслуговування трудящих
відповідало рівню світових стандартів. Значні кошти вкладалися
в будівництво нових поліклінік, лікарень, санаторіїв, будинків відпочинку. Постійна увага приділялася підготовці кваліфікованих медичних працівників. Для цього в Україні в 1960—1970-х рр. діяло 15 медичних вузів та десятки середніх спеціальних навчальних закладів.
У 1960—1975 рр. кількість лікарів і середнього медичного персоналу
зросла більш ніж у 1,5 разу, що дало змогу на 300 жителів республіки мати одного лікаря й трьох медсестер. Таких «статистичних здобутків» не мала на той час жодна з високорозвинутих країн світу.
Проте ці показники буле лише зовнішньою оболонкою розвитку
вітчизняної медицини. У роки «застою» внаслідок зниження рівня
життя населення, незадовільних умов праці й побуту, поширення
пияцтва проблема охорони здоров’я людей надзвичайно загострюється. Коштів, що виділялися на підвищені потреби медичних закладів, уже не вистачало. Кваліфікація численної армії медичних
працівників виявилася дуже низькою. У медичних закладах процвітали здирництво й хабарництво.
V. ОсМислення нОвих знань і вМінь
 Робота з таблицею
Опрацюйте матеріал підручника і заповніть таблицю «Досягнення і проблеми в соціальній сфері».

Учитель перевіряє та аналізує результати роботи учнів.
 Завдання (робота в групах)
Перша група — проаналізуйте запропонований матеріал про
підвищення заробітної плати й стипендії.
Друга група — проаналізуйте запропонований матеріал про
товарний дефіцит та з’ясуйте, за яких умов його можна було
уникнути.
Підвищення заробітної плати й стипендії
У 1965—1985 рр. було підвищено зарплату працівникам невиробничої сфери, зокрема народної освіти й охорони здоров’я, а в 1972 р. на
25 % збільшено стипендії студентам вузів і на 50 % — учням середніх
спеціальних навчальних закладів. У 1981 р. підвищено мінімальні розміри пенсій за інвалідністю, за віком і у зв’язку з утратою годувальника. Важливе значення мало підвищення оплати праці в колгоспах,
перехід із 1 липня 1966 р. до грошової гарантованої плати в усіх колективних господарствах. Державна політика вирівнювання прибутків
членів сільгоспартілей, робітників і службовців дала позитивні наслідки: якщо в 1965 р. середньомісячна оплата праці в колгоспах УРСР
становила 49,8 крб, то в 1985 р. — 148,2 крб. Отже, темпи зростання
рівня оплати праці колгоспників були вищими, ніж робітників і службовців. У січні 1980 р. на 40 % було підвищено мінімальні пенсії членам
сільгоспартілей за рахунок держави і колгоспів. Поліпшення матеріального добробуту народу здійснювалося і за рахунок суспільних фондів
споживання, які забезпечували населенню освіту, підвищення кваліфікації, медичне обслуговування, пенсії, стипендії, оплату відпусток тощо. Якщо в 1965 р. сума виплат і пільг за рахунок цих фондів на одну
особу становила 104 крб, то в 1985 р. — 511 крб.
Товарний дефіцит
Невисокими були темпи зростання виробництва предметів споживання, роздрібного товарообігу, низьким — рівень організації торгівлі
й громадського харчування. За опублікованими статистичними даними,
наприклад, щорічний приріст роздрібного товарообігу державної та кооперативної торгівлі й громадського харчування в УРСР у розрахунку
на одну особу за 1981—1985 рр. скоротився в тому числі за продовольчими товарами на 7,7 %. Схожа ситуація спостерігалася й щодо непродовольчих товарів.
Темпи зростання споживання матеріальних благ і послуг у республіці,
як і в цілому в країні, були невисокими. Їхній щорічний приріст у 1980-х рр.
не перевищував 2—3,8 %. Існувала різка диспропорція між попитом на
послуги та їх пропозицією, особливо в галузях полегшення домашньої
праці, впорядкування й ремонту квартир, туризму, автообслуговування.
У структурі державного бюджету УРСР видатки на соціально-культурні
заходи та науку з 1970 по 1985 р. зменшилась на 6,1 %, в тому числі на
охорону здоров’я та фізичну культуру — на 3,3 %.
VI. підсуМки урОку
Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.
VII. дОМашнє завдання
Опрацюйте відповідний матеріал підручника.