Уроки № 21—22
Тема. Культурне життя в повоєнній Україні.
Мета: охарактеризувати стан освіти, науки, культурного життя в Україні в першій половині
1950-х рр.; формувати вміння самостійного добору матеріалів за темою виступу, робити висновки,
писати доповіді, реферати; розвивати усне мовлення; виховувати інтерес до розвитку культури,
національну свідомість і гідність.
Тип уроку: семінарське заняття.
Основні терміни і поняття: «ждановщина», «лисенківщина», репресії, космополітизм.
Обладнання: підручник, ілюстративний матеріал.
Основні дати і події: 1946—1949 рр. — «ждановщина»; 1948 р. — репресії проти вченихбіологів; 1953 р. — перехід до обов’язкової семирічної освіти; 1948—1950 рр. — виготовлення
в Києві першої в Європі цифрової обчислювальної машини (під керівництвом С. Лебедєва).
Хід уроку
I. Організаційна частина
Учитель оголошує учням тему семінарського заняття та нагадує
правила його проведення.
II. Семінарське заняття
Слово вчителя
Війна показала народу всю аморальність, антигуманність режиму особистої диктатури, сприяла формуванню критичного ставлення до системи влади, особи керівника. Відродження культурного
життя в Україні в післявоєнні роки стикалося з великими труднощами. Культура фінансувалася за залишковим принципом. Сталінський режим посилив ідеологічний тиск. Прояви національної свідомості кваліфікувались як український буржуазний націоналізм,
космополітизм, антирадянська діяльність і як наслідок призводили
до морального та фізичного знищення діячів культури.
Додатковий матеріал
Освіта. Першочергова увага в повоєнні роки приділялася відновленню і вдосконаленню мережі навчальних закладів. За час
окупації в Україні було зруйновано чимало шкільних, інститутських та інших приміщень, загинуло багато вчителів, викладачів
технікумів і вузів. Не вистачало обладнання, підручників, письмового приладдя. Держава робила все необхідне для подолання цих
труднощів, і вже в першому після визволення 1943—1944 навчальному році в усіх містах і селах республіки школи відновили свою
роботу. До навчання залучалася молодь, яка змушена була припинити його у зв’язку з війною. Із вересня 1943 р. в Україні, як
і в інших республіках, були створені школи робітничої молоді,
а у вересні 1944 р. — школи сільської молоді з навчанням без відриву від виробництва.
У повоєнний період не обійшлося без помилок, грубих порушень і в галузі освіти. Політика «злиття націй», гаслом якої було
«відмирання національних мов», стала причиною того, що в республіці залишилося менше половини шкіл із українською мовою
навчання, а в деяких великих містах вони зовсім зникли. Були
повністю ліквідовані школи та інші навчальні заклади з національними мовами навчання, а вузи та середні спеціальні заклади майже повністю перейшли на російську мову.
Наука. Характерною особливістю розвитку науки в повоєнний період стало вдосконалення мережі науково-дослідних установ шляхом наближення їх до виробничої бази. Із кожним роком
ця мережа збільшувалася. Якщо на початку 1951 р. в республіці налічувалось 462 наукові установи, де працювало понад
22 тис. науковців, то в 1958 р. кількість наукових установ зросла
до 487, а кількість наукових співробітників у них — до 36,5 тис.
Як і раніше, головним науковим закладом республіки була Академія наук УРСР. Наприкінці 1950-х рр. до її складу входили
36 науково-дослідних інститутів і 19 інших наукових установ.
У науці 1940-х — початку 1950-х рр. дедалі більше утверджувалися догматизм і диктат, що ускладнювало, передусім, розвиток суспільних наук. У серпні 1947 р. було прийнято відому
постанову ЦК КП(б)У «Про політичні помилки і незадовільну
роботу Інституту історії Академії наук УРСР». Різкій критиці
були піддані праці цього Інституту, видані як перед війною, так
і в роки війни: «Короткий курс історії України» під редакцією
С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М. Супруненка,
Ф. Ястребова, «Нариси історії України» під редакцією К. Гуслистого, Л. Славіна, Ф. Ястребова, перший том «Історії України»
під редакцією М. Петровського.
Безперечно, названі праці з історії України мали на собі відбиток
часу, містили неточності у трактуванні багатьох подій. Однак головними їх недоліками були визнані не реальні помилки, а те, що
вони «складені в антимарксистському дусі, містять у собі грубі політичні… перекручення буржуазно-націоналістичного характеру».
Академія наук УРСР. Найбільшим науковим центром республіки в 1960-х рр. залишалася Академія наук УРСР, яку з 1962 р.очолював академік Б. Патон. До її складу входили Київський, Донецький, Дніпропетровський, Харківський, Південний (із центром
в Одесі) і Західний (із центром у Львові) наукові центри, які об’єднували понад 80 науково-дослідних установ. У них працювали понад 80 тис. науковців. Крім наукових установ АН УРСР, у республіці діяла широка мережа галузевих та вузівських науково-дослідних
організацій і підрозділів: кафедр, проблемних лабораторій, науководослідних інститутів, секторів тощо. Загальна кількість науковців
у республіці на 1987 р. становила понад 213 тис. осіб (у 1960 р.
було 46 тис.), із них понад 6 тис. докторів та понад 71 тис. кандидатів наук.
Центральними проблемами основної маси творів мистецтва
в повоєнні роки були проблеми людини та її виробничої діяльності,
подвигу радянських народів у Великій Вітчизняній війні, моралі,
боротьби за мир, за визволення народів, інтернаціональної солідарності трудящих у цій боротьбі.
Література й мистецтво. В ідеологічній роботі другої половини
1940-х — початку 1950-х рр. важливу роль відігравали постанови
партії з питань літератури і мистецтва: «Про журнали “Звезда”
і “Ленінград”», «Про репертуар драматичних театрів і заходи до
його поліпшення» (серпень 1946 р.), «Про кінофільм “Велике життя”» (вересень 1946 р.), «Про оперу “Велика дружба” В. Мураделі»
(жовтень 1948 р.), у яких проявилося грубе і некомпетентне втручання влади у творчу діяльність, заперечення елементарних творчих свобод.
Відповідно до рішень ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У також ухвалив
низку постанов, які містили необґрунтовані звинувачення представників української радянської художньої культури. При цьому
переважали обвинувачення в буржуазному націоналізмі. Гострій,
розгромній критиці піддавалися твори О. Довженка («Україна
в огні»), Ю. Яновського («Жива вода»), вірші М. Рильського
1940-х рр., твори І. Сенченка, П. Панча, Д. Косарика, А. Малишка, І. Неходи, В. Сосюри та багато інших.
У середині 1940-х — на початку 1950-х рр., коли українську
інтелігенцію звинувачували у вигаданих ідеологічних збоченнях,
насамперед, у «буржуазному націоналізмі», безпідставних нападок зазнала і частина діячів музичного мистецтва республіки.
І тільки після ХХ з’їзду КПРС були виправлені помилки в оцінці опер «Велика дружба» В. Мураделі, «Богдан Хмельницький»
К. Данькевича і «Від щирого серця» Г. Жуковського, а постановою ЦК КП(б)У від 24 червня 1958 р. «Про виправлення помилок у творчості деяких композиторів Української РСР» були
зняті необґрунтовані звинувачення з талановитих українських
композиторів Б. Лятошинського, М. Колесси, М. Вериківського,
Т. Таранова та ін.
Кіномистецтво в Україні в перше десятиріччя після війни було
представлене лише роботами Київської кіностудії, яка щорічно
випускала один-два фільми. Користувалися популярністю, зокрема, «Третій удар» І. Савченка, «Подвиг розвідника» і «Щедре
літо» Б. Барнета, «У далекому плаванні» та «Голубі дороги» В. Брауна. У 1950 р. на екрани вийшов останній фільм-шедевр І. Савченка «Тарас Шевченко», де роль Кобзаря виконав С. Бондарчук.
Цей фільм увійшов до золотого фонду кіномистецтва світу, а ім’я
І. Савченка стало поряд з ім’ям О. Довженка. Ці талановиті режисери піднесли національне українське кіно на вищий щабель
мистецтва.
Iіі. ОсМислення нОвих знань і вМінь
Бесіда
1. Які постанови ЦК КП(б)У стали проявом «ждановщини»
в Україні?
2. Які науки в умовах «ждановщини» були визнані псевдонауками? Чому?
3. Назвіть позитивні та негативні риси розвитку освіти в повоєнні часи.
4. Поясніть, кого і за що комуністична влада називала українськими буржуазними націоналістами.
5. За що було засуджено оперу К. Данькевича «Богдан Хмельницький»?
6. Складіть структурно-логічну схему «Ідеологічний наступ сталінізму»: «Ждановщина»: причини — мета — ідеологічна основа — заходи — наслідки.
іV. підсуМки урОку
Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.
V. дОМашнє завдання
1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.
2. Підготуйтеся до повторювально-узагальнювального уроку.
|
