Учительська світлиця

Урок № 52
Тема. Ідеологія доби «застою».
Мета: розкрити причини зниження морально-духовного стану суспільства; охарактеризувати
концепцію розвинутого соціалізму та радянського народу як нової історичної спільноти; розвивати
уміння узагальнювати знання; виховувати негативне ставлення щодо подвійної моралі, споживацьких настроїв, корумпованості в суспільстві.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Основні терміни і поняття: концепція розвинутого соціалізму, радянський народ, нова історична спільнота.
Основні дати і події: 1961 р. — Програма КПРС.
Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: аналізувати прояви ідеологічної та
моральної кризи у суспільстві; давати оцінку розбіжностей між ідеологічними догмами і реаліями
життя; усвідомлювати негативний вплив подвійної моралі, наростання споживацьких настроїв.
Хід уроку

II. вивчення новогого Матеріалу
1 ідеологічний чинник у зміцненні стабільності радянського ладу
 Розповідь учителя
У 1967 р. була висунута концепція «розвинутого соціалістичного суспільства», яка стверджувала, що неможливо здійснити
негайний «стрибок» у комунізм. Повинен пройти час, упродовж
якого соціалізм має розвиватися на власному ґрунті. Саме такий
соціалізм називається «зрілим», «розвинутим». З’явився ще один
термін — «реальний соціалізм», яким пояснювали наявні в суспільстві труднощі. Характеристики розвинутого соціалістичного суспільства були зафіксовані в преамбулі Конституції СРСР 1977 р.
Основні складові розвинутого соціалізму — це «загальнонародна
держава» і «нова історична спільнота людей — радянський народ». Стверджувалось, що при розвинутому соціалізмі суспільство розвивається без конфліктів під «науковим» керівництвом
КПРС.
Саме на цей період історії нашого народу припадає посилення боротьби з українським націоналізмом, який, на погляд
Щербицького, розквітав у роки секретарювання Шелеста.
У 1972 р., як і в 1965 р., були здійснені масові арешти української інтелігенції — носіїв національної самосвідомості. Їхня суспільно-політична діяльність суперечила офіційній ідеології інтернаціоналізації, «зближення» та «злиття» націй. Це
означало не що інше, як державний переворот в Україні, докорінну зміну національної політики партійно-державної влади.
Українське національне відродження, що розпочалося після ХХ
з’їзду КПРС, було придушене. Кожний, хто в 1960—1970-х рр.
проявляв національний патріотизм, небажану активність у суспільному житті, зазнав репресій у тій чи іншій формі. Посилився ідеологічний наступ проти «ідеалізації» минулого українського народу. Заборонялося навіть вживання епітета «український»,
слова «козацький», словосполучення «Запорозька Січ» тощо.
У травні 1964 р. була спалена україністика в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР.
Україна була приречена на «об’єктивне» й «закономірне» національне вмирання.
Було послаблено увагу до розвитку теоретичної думки. Спрощено трактувалися такі проблеми марксистсько-ленінської концепції соціалізму, як форми власності, кооперації, виробництва
та еквівалентного обміну; міра праці та споживання, класові та
міжнародні взаємовідносини, народовладдя й самоуправління.
Дедалі помітнішими ставали розбіжності між реальною дійсністю та принципами, що проголошувала тодішня програма КПРС.
Останні зводили нанівець усі спроби формування реалістичної
соціально-економічної політики. Схоластична доктрина «розвинутого соціалізму» як найвищого надбання сучасної цивілізації
породжувала ілюзії нібито існуючого органічного поєднання соціалізму з наукою, реальним веденням господарства, використанням природних і трудових ресурсів, прогресивними формами
організації виробництва.
Це було особливо небезпечно в умовах, коли народ ще зберігав
у своїй свідомості гуманістичне розуміння соціалізму, і в масах,
які своєю наполегливою працею створювали значні матеріальні
цінності, жила віра в те, що всі проблеми будуть розв’язані. У республіці, як і по всій країні, чесно працювали мільйони людей.
В інтересах народу активно діяло чимало партійних організацій.
Пропагувалась роль партії, лави якої невпинно зростали: на початку 1960-х рр. КП України налічувала 1,2 млн членів, а наприкінці 1970-х рр. — 2,7 млн.
Технократичний підхід до кадрової політики призвів до того,
що в 1976 р. дві третини із секретарів обласних, міських і районних комітетів Компартії України були спеціалістами народного
господарства.
Нехтуючи ленінськими принципами партійного життя, партократія забезпечила собі на всіх рівнях гарантії безстрокового перебування на керівних посадах, породила «культ без особи» Брежнєва. Усе це призвело до протекціонізму, почастішали випадки
висування кадрів за принципом земляцтва, клановості. Секретарі
партійних комітетів формально обиралися, а фактично призначалися за вказівкою вищих парторганів. Почалося різке падіння
як інтелектуального, так і морального рівня багатьох партійних
керівників. Цей негативний процес не оминув і партійну організацію України.
У той час як тисячі рядових комуністів боролися за реальне
підвищення ефективності виробництва, поліпшення якості продукції, чимало партійних діячів дбали лише про власну кар’єру,
особисті блага й життєвий комфорт. Рік у рік розширювалася
територія та зростало виробництво молока, яловичини, свинини
та іншої «чистої» продукції у підсобному господарстві ЦК Компартії України «Чайка». У розгалуженій системі спецмагазинів
номенклатурні працівники з партійного й державного апарату
одержували продукти харчування, виготовлені у спеццехах та вирощені у спецгосподарствах без застосування хімічних добрив.
В областях і районах зводилися особняки, «мисливські будиночки», персональні дачі. Безсоромно експлуатувалися ідейна переконаність, патріотизм, самопожертва чесних комуністів і мільйонів радянських людей. Усе це послаблювало реальний вплив
Компартії на виробничо-господарську практику, управління, соціальні процеси, духовне життя.
Через Ради народних депутатів як політичну основу СРСР
профспілки, комсомол, інші громадські організації, творчі спілки КПРС намагалася зберегти свій вплив на трудящих. У Конституції СРСР 1977 р. і розроблені на її основі Конституції УРСР
були викладені принципи розширення й поглиблення соціалістичної демократії шляхом активізації діяльності Рад народних
депутатів, залучення мас до участі в управлінні державою. Але
на ділі розширити й поглибити демократію, активізувати маси
на виконання завдань народногосподарських планів повною мірою
не вдавалося. Цьому перешкоджали адміністративно-командні
методи управління всіма ланками суспільно-політичного життя,
фактичне призначення, а не вибори народних депутатів, підміна
Рад партійними органами, зосередження влади у профспілках,
комсомолі, громадських організаціях у руках їхніх керівників —
слухняних виконавців указівок вищих інстанцій, фактично непідзвітних рядовим членам.
Декларативні положення статей Конституції країни, республіки
не відповідали реальності життя. Вони не могли забезпечити використання госпрозрахункових відносин в економіці, прав громадян на високий рівень життя та свобод у політичній сфері.
2 виховна функція держави
 Повідомлення учнів
Теми: «Діяльність громадських організацій», «Профспілки»,
«Піонерські та комсомольські організації», «Творчі союзи».
3 Моральний занепад суспільства
 Розповідь учителя
Ще одним негативним наслідком процесів, які відбувалися
в республіці в 1960—1980-х рр., став моральний занепад суспільства. Не маючи змоги забезпечити реальне підвищення життєвого
рівня (або принаймні зберегти наявний рівень), Л. Брежнєв та його найближче оточення віддалися стихії, відкрили широку можливість для кожного забезпечити собі «солодке життя» власними
силами, усупереч чинному законодавству.
Найкомфортніше в цих умовах почувалися чиновники адміністративно-бюрократичного апарату, яким були підвладні всі сторони життя тогочасного радянського суспільства. Вони мали різноманітні привілегії, користувалися послугами спеціальних магазинів,
лікарень, майстерень, господарств, недоступних для простого люду.
Представники партійно-державної еліти фактично перебували поза
законом і поза критикою. Їхня недоторканість створювала сприятливі умови для процвітання корупції, користолюбства, злодійства,
підлабузництва на всіх рівнях влади.
Величезного розмаху в цей час набули крадіжки на підприємствах і в колгоспах. Навіть виник влучний термін — «несуни»
(тобто ті, хто ніс із роботи щось для нелегальної реалізації). Якщо
рядовий «несун» задовольнявся лише десятками незаконно одержаних карбованців, то вищий ешелон корумпованої влади рахував
свої «прибутки» мільйонами.
Усе це страшним тягарем лягло на виробництво й розподіл,
руйнуючи господарські структури, що й так ледве животіли. Величезна країна швидкими темпами скочувалася до економічної
прірви. Боротьбу проти корупції та тіньової економіки фактично
припинено. Час від часу, щоправда, відбувалися гучні процеси над
«розкрадачами народної власності». Навіть відновили смертну кару за «розкрадання соціалістичного майна в особливо небезпечних
розмірах». Проте такі заходи були одноразовими й не розв’язували
проблеми в цілому.
Iіі. ОсМислення нОвих знань і вМінь
 Запитання
1. Коли була ухвалена Програма КПРС? Яка перспектива була
поставлена перед радянським суспільством?
2. Чи була реальною побудова комунізму?
 Робота з таблицею
Використовуючи розповідь учителя на уроці та матеріал підручника, заповніть таблицю «Ідеологічна і моральна кризи радянського суспільства».
Зразок заповненої таблиці

іV. підсуМки урОку
Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.
V. дОМашнє завдання
1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.
2. Підготуйтеся до семінарського заняття*. (Учитель пропонує
учням план заняття і розподіляє питання плану між ними.)
План
1) Основні тенденції в розвитку освіти.
2) Розвиток наукових досліджень. Система управління наукою.
3) Умови розвитку та суперечливі тенденції в розвитку літератури
та мистецького життя.
4) Українське поетичне коло.
5) Розвиток музейної справи.
6) Держава і церква.
7) Моральні і духовні цінності суспільства.
8) Рівень життя населення.
9) Книга в житті людини.
3. Об’єднати учнів у чотири групи і запропонувати кожній підготувати вдома повідомлення за відповідною темою**.
Перша група — «Розвиток драматургії і театру в Україні
в 1960—1980-х рр.»; друга група — «Розвиток музичного мистецтва в Україні в 1960—1980-х рр.»; третя група — «Розвиток
архітектури та скульптури в Україні в 1960—1980-х рр.»; четверта група — «Розвиток українського живопису в Україні
в 1960—1980-х рр.».
4. Підготуйте повідомлення про розвиток українського кіномистецтва в 1960—1980-х рр. (одному учню)**.
* У випадку проведення наступного уроку у формі семінарського заняття.
** Якщо наступний урок проводитиметься за другим варіантом.