УРОКИ №80—85

Тема. Економічна та політична криза радянського ладу в Україні на початку 1920-х рр. Голод 1921—1923 рр. Неп.

Мета: схарактеризувати становище УСРР на початку 1920-х рр.; визначити зміст селянського повстанського руху; розкрити причини та наслідки голоду 1921—1923 рр.; сформувати уявлення про неп; пояснити зміст основних термінів і понять; розвивати в учнів уміння аналізувати та зіставляти історичні події, робити відповідні висновки; сприяти осмисленню ролі людини в історії, відповідальності за власні дії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «УСРР у період непу», атлас.

Основні терміни та поняття: неп, відбудова, непмани, оренда, концесія.

Основні дати: 1921 р. — запровадження непу; 1921—1923 рр. — голод.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

• Бесіда за запитаннями

1. Коли відбувся Другий зимовий похід?

2. Чим була зумовлена поразка визвольних змагань?

3. Що таке воєнний комунізм? Які заходи передбачала політика воєнного комунізму?

4. Які зміни в економічному, соціальному й повсякденному житті населення України відбувалися внаслідок здійснення цієї політики?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. УРСР на початку 1921 р. Господарська розруха. Селянський повстанський рух.

• Розповідь учителя

У 1920 р. промислове виробництво складало лише 10 % від рівня 1913 р. Виробництво металу становило лише 5 % довоєнного, вугілля — 30 %. З 11 тис. підприємств у 1922 р. працювало 2552, із 57 доменних печей — лише одна. Було повністю знищено 4 тис. км залізниць, залишилося лише 40 % паровозів. Посівні площі з 20,9 млн десятин у 1913 р. скоротилися до 15,4 млн десятин у 1920 р. Знизилася врожайність. Загальна сума збитків, завданих громадянською війною, оцінювалася у 12 млрд карбованців.

Таким чином, у 1920 р. народне господарство України опинилося в критичному стані. Повернення до продрозкладки поставило село й місто на межу вимирання та підштовхнуло до організованого спротиву.

• Робота з термінами та поняттями

Господарська розруха — розвал господарського життя в результаті тривалих бойових дій, революцій або невдалих економічних експериментів.

Незважаючи на завершення бойових дій з основними противниками, більшовики знову, як у 1919 р., опинилися перед стихією селянського повстання. Найбільшого розмаху воно набуло навесні—влітку 1921 р.

На липень 1921 р. налічувалося 42 великі партизанські загони. Крім того, діяло повстанське з’єднання Н. Махна (до 30 тис. осіб), однак у серпні 1920 р. воно зазнало поразки.

Ураховуючи досвід 1919 р., більшовики розгорнули масовий терор проти українського селянства. Тут була зосереджена половина сил Червоної армії, ДПУ тощо.

На жовтень 1921 р. після каральних акцій радянської влади активний повстанський рух становив лише 830 шабель і 440 багнетів.

Невдоволення диктатурою більшовиків спостерігалося й серед робітників. Так, на підприємствах Києва, Одеси, Харкова спалахнули робітничі страйки. Там до економічних вимог додавалося гасло «ради без більшовиків».

Крім того, відбувалися селянські виступи й у Росії, Середній Азії та інших місцях. Одним із найсерйозніших антибільшовицьких виступів було повстання моряків Балтійського флоту (більшість їх походили з України) в Кронштадті.

Така ситуація в Україні та Росії створила надію в лідерів УHP на відновленя незалежності України. Із цією метою почалася підготовка до збройного вторгнення частин армії УHP, що були інтерновані в Польщі. Проте з різних причин вчасно похід здійснити не вдалося, і він розпочався вже після того, як пік селянського руху минув. Ці події увійшли в історію під назвою «Другий зимовий похід». Але, як вам уже відомо, він зазнав поразки.

2. Голод 1921—1923 рр.

• Робота зі схемою

Голод 1921—1923 рр. в Україні

• Робота з документами

Із листа голови ВУЦВК Г. Петровського до голови ВЦВК М. Калініна про голод в Україні та неможливість у зв’язку з цим подання продовольчої допомоги Поволжю (24 травня 1922 р.)

За даними на 1 травня у п’яти губерніях України: Донецькій, Запорізькій, Катеринославській, Миколаївській та Одеській налічується 709 556 голодуючих, що становить близько 35 % усього населення зазначених губерній...

Близько 40 % усього голодуючого населення складають діти. Кількість нужденних сягає по всій Україні 6600 тис. осіб. Розмір допомоги, що отримує населення голодуючих губерній України через державні органи, не перевищує 7,5 % задоволення всього голодуючого населення... Допомога, що надається іноземними й іншими приватними організаціями, досягне в майбутньому 8 % задоволення всього голодуючого населення за умови, якщо буде повністю реалізовано намічений план організації громадського харчування за рахунок іноземних комісій допомоги...

...Незважаючи на низку переконливих даних..., що констатують голод на Україні в розмірах, які не поступаються голоду на Поволжі, ВУЦВК досі не виніс постанову про визнання згаданих місцевостей України голодуючими... Україна від початку кампанії до 1 травня відправила в прикріплені до неї голод-губернії РСФРР 960 вагонів продовольства, тобто в чотири рази більше, ніж власним голодуючим губерніям, яким відправлено лише 232 вагони...

На підставі викладеного прошу: 1. Про видання постанови ВУЦВК щодо визнання голодуючими та такими, що перебувають у тяжкому становищі, місцевості України. 2. Посилити надходження коштів Україні з метою реалізації в інтересах допомоги голодуючим і боротьби з епідеміями. 3. Узяти до відома, що Україна надалі не вважає можливим відправляти в Поволжя продовольство, що збирається в межах України, і змушена використовувати його повністю на надання допомоги голодуючим України, виділяючи 10 % для відправлення в Крим.

1) З’ясуйте масштаби голоду.

2) Які регіони УСРР були охоплені голодом?

3) Як реагувала влада на голод?

4) Які заходи передбачалися або були здійснені для подолання голоду?

Із листа М. Грушевського до В. Кузіва від 8 лютого 1922 р. про голод 1921—1923 рр. в Україні

З України надзвичайно сумні вісті. Там голод, а збіжжя забирають на північ. Офіціальні представники Совітської України нічого не роблять, щоб організувати поміч Україні, мабуть, щоб не відтягувати акції заломогової від Росії, котру комуністи передусім хочуть урятувати як свою головну базу. Злочинна проба повстання... не тільки викликала хвилю обопільного терору, але й зробила комуністів ще більш підозріливими і упередженими проти усіх українців без ріжниці; можливо, що вони просто стали дивитись на Україну, як на колонію, котру не знати чи вдасться взяти до рук твердо, отже, треба використати для певнішої бази — Великоросії.

Із листа М. Грушевського до В. Кузіва від 30 березня 1922 р. про голод 1921—1923 рр. в Україні

...Поруч усяких матеріальних клопотів невимовно тяжкі вісті з України, принесені чоловіком совітським (хоч не комуністом, але їх вірним прихильником). Признав він, що голод на Україні дійсно був замовчаний (мовляв, інакше не можна було, щоб не відтягати уваги світу від Поволжя), що 1/3 України в тяжкім голоді, спустіла і мусить колонізуватись наново, лиш, значить, більшовиками, російською комуністичною партією... Се пишу по всій щирості, бо дуже тяжко на душі, а прилучати свій голос до реакційного концерту не личить мені.

1) Яку оцінку дій радянської влади щодо України в умовах голоду дає М. Грушевський?

2) Як він пояснював те, що допомога голодуючим в Україні прийшла занадто пізно?

3) Чому М. Грушевський не виступив з осудом дій радянської влади? Як він це пояснює?

3. Нова економічна політика (неп).

15 березня 1921 р. X з’їзд РКП(б) прийняв постанову «Про заміну розкладки натуральним податком» та проголосив курс на проведення нової економічної політики (уперше термін «неп» прозвучав на Всеросійській продовольчій нараді 1921 р.). Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УРСР прийняли низку розпоряджень, спрямованих на конкретизацію завдань непу в Україні. Суть нової економічної політики полягала в заміні продовольчої розкладки продовольчим податком. Відтепер вилучалися в селян не всі надлишки, а заздалегідь установлений податком мінімум. Сплативши продподаток, селяни мали можливість продавати решту продукції. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Швидко відроджувалася кооперація, яка охопила майже 85 % селян. Неп на селі дав позитивні результати. Так, у 1927 р. в Україні земель оброблялося на 10 % більше, ніж 1913 р. Якщо до 1917 р. основні земельні угіддя перебували в руках поміщиків і куркулів, то за роки непу українське село стало значною мірою середняцьким, виділилися й заможні господарі, серед яких було чимало колишніх червоноармійців, червоних партизанів, активних учасників боротьби за радянську владу.

• Робота з термінами та поняттями

Нова економічна політика (неп) — економічний курс уряду більшовиків, прийнятий на X з’їзді партії в березні 1921 р. Передбачала забезпечення виходу з економічної й політичної кризи влади шляхом повернення до підконтрольної та регульованої державою приватної власності в промисловості, заміну продрозкладки продовольчим податком, проголошення свободи торгівлі та ін.

Продподаток — натуральний фіксований податок селянства на користь держави, запроваджений як складова непу. Мав стати стимулом для відновлення сільського господарства після тривалої громадянської війни й угамування селянських антирадянських виступів.

Госпрозрахунок — метод планового господарювання, що ґрунтувався на порівнянні в грошовій формі витрат і результатів господарської діяльності.

Нееквівалентний обмін — штучно утворений дисбаланс між цінами на сільгосппродукцію та промислові товари («ножиці цін») із метою викачування ресурсів із сільського господарства.

Концесія — договір, угода про передачу в експлуатацію на певних умовах державних земельних ділянок, покладів корисних копалин, підприємств іноземним чи національним монополіям.

Існувала в Україні й система колективних господарств — колгоспів і комун. Створювали їх переважно біднота, сільські комуністи та комсомольці. Однак колгоспи об’єднували лише 1,2 % селянських господарств і займали 1,4 % земельних площ.

Навесні 1925 р. посівні площі в Україні становили 95 % рівня 1913 р., а валовий збір зерна досяг показників останніх передвоєнних років. Проте товарна його складова була меншою.

У промисловості колишнім власникам поверталися відібрані після 1917 р. невеликі виробництва, заохочувалися іноземні капіталовкладення. В Україні з’явилося чимало приватних закладів, дозволялося засновувати власні фабрики й заводи, брати в оренду націоналізовані раніше підприємства. Ці заходи вивели з підпілля підприємницьку діяльність. Утворилася так звана нова буржуазія — орендарі, маклери, комісіонери, торговці-оптовики, промисловці-непмани.

У роки непу посилилася роль товарно-грошових відносин. Державні підприємства переводилися на господарський розрахунок. Ліквідовувалася зрівнялівка в оплаті праці, яка стала залежати від кількості та якості виробленої продукції.

Велику роль у піднесенні економіки республіки відіграла проведена в країні грошова реформа (жовтень 1922 р.). В обіг було введено банківський білет, який дорівнював 10 золотим карбованцям, — червінець. Спочатку нова грошова одиниця використовувалася для розрахунку між державними підприємствами, а від 1924 р. з’явилася можливість перейти на червінець у повному обсязі.

Вождь більшовиків В. Ленін переконував, що неп виведе країну з кризи, а радянська влада лише зміцніє, оскільки всі командні висоти в економіці залишаються в руках держави. Великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля не змінювали форм власності.

Відбудова промисловості почалася з переведення діючих заводів і фабрик на господарський розрахунок.

Для оперативного розв’язання господарських питань підприємства об’єдналися за галузевим та територіально-галузевим принципами в трести. Перші трести з’явилися восени 1921 р. як у важкій промисловості («Донвугілля», «Південьсталь», «Південнорудний трест»), так і в легкій промисловості («Текстильтрест», «Шкіртрест», «Цукортрест»). На початок 1922 р. Українській раді народного господарства підпорядковувалося вже 24 трести, які об’єднували близько 450 підприємств усіх галузей.

Для здійснення торговельних операцій, закупівлі сировини, збуту однорідної продукції були утворені синдикати. Неп означав не тільки зміни в управлінні виробництвом, відбувся перехід на оплату, яка залежала від кількості та якості праці й ураховувала економію палива, сировини, раціоналізацію виробництва.

Комуністична партія намагалася використати для відбудови народного господарства трудовий ентузіазм робітників і селян. Поширювалися суботники й недільники, дні «ударної» праці тощо.

Позитивні наслідки непу, які проявилися досить швидко в процесі денаціоналізації торговельно-промислових підприємств, утворенні чималої кількості нових, що стимулювало економічну активність населення, передусім дрібних виробників істотно відчули жителі міст. На селі стають до ладу десятки тисяч олійниць, різних типів млинів (парових, водяних, вітрових), підприємств із виробництва ковбас, копченостей, різносолів.

Неп сприяв швидкій відбудові країни. Незважаючи на труднощі 1925—1926 рр. в більшості галузей промисловості Україна вийшла на рівень 1913 р. (особливо це стосувалося легкої й харчової промисловості).

Успіхи розвитку відбудови дали змогу реалізувати план ГОЕРЛО (електрифікація країни), затверджений у 1920 р. Було прийнято рішення про початок будівництва Дніпрогесу, найбільшої гідроелектростанції в Європі. А загалом в Україні спорудили 50 електростанцій, у тому числі Харківську, Луганську, Полтавську, Артемівську, що перевищило план у два рази.

Проте політика непу не супроводжувалася політичними змінами в Україні. Республіка, як і раніше, мала фіктивний суверенітет і виконувала продиктовані Москвою завдання. Жодних змін не відбулося в партійному будівництві. Компартія України залишалася одним із загонів РКП(б). До того ж партійні лави в 1921 р. зазнали «чистки».

Спроби опозиційної Української комуністичної партії (УКП) об’єднатися з КП(б)У та створити самостійну організацію завершилися розпуском УКП.

Однак неп мав і політичні наслідки. Він означав провал політики воєнного комунізму та необхідність стимулювання «більшовицького натиску». Поступове пожвавлення господарського життя, розширення товарного виробництва дрібними підприємствами, або непманами, призвели до примирення українського селянства з більшовицьким режимом, що сприяло його утвердженню в Україні.

Особливості непу в Україні:

• «зовнішнє» походження політики, яка не враховувала національні інтереси українців;

• здійснення соціально-економічних перетворень супроводжувалося придушенням національно-демократичних сил;

• реалізація непу почалася значно пізніше, ніж в інших республіках.

• Додаткова інформація

Суспільно-політичне життя

За системи влади, існуючої в тогочасній радянській Україні, вищим носієм влади проголошувався пролетаріат. Повнотою влади від місцевого до загальнодержавного рівня користувалися створювані його представниками ради. Між з’їздами рад законодавча, виконавча й судова влада формально належала обраним радами органам — виконавчим комітетам (виконкомам). В УСРР вищим серед них був Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК). Виборці віддавали накази обраним ними депутатам рад і мали можливість відкликати їх за незадовільну роботу. Проте ради були лише фасадом, що приховував диктатуру комуністичної партії, яка повністю контролювала фактично всі сфери суспільного життя. Представників інших політичних партій більшовики після здобуття влади або знищили, або залучили до складу своєї політичної сили. Комуністична партія через ради здійснювала керівництво державою. Офіційно проголошувалося, що партія не збирається заміняти їх. Однак обійняти будь-яку відповідальну посаду в радянських органах влади могли лише члени компартії. Усе це свідчило, що після здобуття влади більшовиками їхня партія втратила ознаки політичної й перетворилася на державну партію, на якій фактично трималася вся створена ними система радянської влади.

Роль верховного органу як РКП(б), так і КП(б)У відігравали партійні з’їзди. На них обиралося їхнє вище керівництво — Центральні комітети (ЦК). Вони складалися з партійно-державних керівників різних рівнів. Саме вони, виконуючи рішення партії, під її контролем і від її імені, здійснювали більшовицьку політику в державі. Оскільки від 1921 р. засідання (пленуми) ЦК у повному складі відбувалися раз на два місяці, у перервах між ними вагоме значення належало політбюро та оргбюро. Політбюро розглядало політичні питання, а оргбюро готувало їх і розв’язувало менш важливі проблеми. У 1922 р. в РКП(б) було запроваджено посаду генерального секретаря ЦК, яку обійняв Й. Сталін. Це започаткувало зосередження всієї влади в країні в його руках і набуття нею необмеженого диктаторського характеру.

В Україні республіканську партійну організацію очолював перший секретар ЦК КП(б)У. У цей період кандидатура на цю посаду визначалася в Москві особисто Й. Сталіним і пропонувалася на схвалення ЦК КП(б)У. Першими секретарями партійної організації України були Д. Мануїльський (1921—1923 рр.), Е. Квірінг (1923—1925 рр.) та Л. Каганович (1925—1928 рр.).

Вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади в УСРР залишався її уряд, що мав назву «Рада Народних Комісарів (Раднарком)». Його в цей період очолювали X. Раковський (1919—1923 рр.) та В. Чубар (1923—1934 рр.). У своїй діяльності Раднарком утілював у життя політичний курс комуністичної партії.

Але на початку 1920-х рр. в УРСР спостерігалося своєрідне становище, не притаманне радянській владі — багатопартійність. Хоча всі існуючі на той момент партії (боротьбисти, укапісти, КП(б)У та ін.) сповідували ідеї комунізму, але шляхи й методи побудови такого суспільства вони розглядали по-різному. До того ж не було єдності з багатьох питань і в самій правлячій партії КП(б)У, вона поділялася на кілька фракцій. Тому процес оформлення однопартійної системи в УРСР був дещо тривалішим, ніж у Росії. Більшовики поставили собі за мету створити апарат, який би підпорядковувався залізній дисципліні. Для цього члени рад мали бути членами більшовицької партії. РКП(б) і, відповідно, КП(б)У інтенсивно приймали до своїх лав вихідців з інших партій, використовуючи їх, у разі потреби, на найбільш відповідальних посадах. У такий спосіб здійснювалося опосередковане управління життям суспільства — через органи радянської влади. ЦК РКП(б) розглядав і затверджував кандидатури на ключові посади в периферійних органах партії. Це явище дістало назву «призначенство» та стало визначальним у партійній радянській кадровій політиці.

Проти цього протестували окремі фракції, зокрема «децисти». Із метою встановлення дисципліни в партії на X з’їзді РКП(б) було прийнято резолюцію «Про єдність партії», яка забороняла існування фракцій та угрупувань у партії більшовиків.

За такого централізму в партії неодмінно мала постати проблема лідерства в ній. Поки В. Ленін був беззаперечним авторитетом і за станом здоров’я міг виконувати свої обов’язки, це питання не порушувалося. Після хвороби В. Леніна в 1922 р. генеральним секретарем ЦК РКП(б) став Й. Сталін. Він мав безмежну апаратну, але не політичну владу. Саме за політичну владу й розпочалася боротьба між Й. Сталіним і Л. Троцьким, одним із видатних провідників партії більшовиків. Й. Сталін подбав про те, щоб на відповідальні пости в партії та державі були призначені віддані йому люди. Особливих зусиль він доклав, щоб привернути на свій бік периферійні владні органи та, у першу чергу, українські. У протистоянні проти X. Раковського Й. Сталін використав партійний апарат і домігся того, що X. Раковського відкликали з України, а головою Раднаркому України призначили В. Чубаря. Однак останній не зміг набути авторитету в республіці, і першою особою в Україні практично став Е. Квірінг, який очолював ЦК КП(б)У. У квітні 1925 р. посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У обійняв висуванець Й. Сталіна — Л. Каганович. У результаті такої кадрової перестановки Й. Сталін здобув цілковиту підтримку в КП(б)У і міг зосередити зусилля на боротьбі з групами та фракціями в самій РКП(б), які були не згодні з установленням особистої диктатури Й. Сталіна. Спочатку генеральний секретар ЦК РКП(б) переміг Л. Троцького, потім «нову опозицію» в особі Л. Каменева та Г. Зинов’єва, далі об’єднану опозицію на чолі з Л. Троцьким, Л. Каменевим і Г. Зинов’євим, «правий ухил» із М. Бухаріним, О. Риковим і М. Томським.

Українська інтелігенція негативно поставилася до антисталінської опозиції 1925—1926 рр. В Україні добре пам’ятали роль Л. Троцького в розгромі Української революції, його антиселянські виступи, ворожі висловлювання проти українізації. Більшість партійного керівництва також стояла на боці Й. Сталіна. Боротьба з фракціями й опозицією поєднувалася зі зміною економічного курсу партії — відмови від непу. У 1928—1929 рр. Й. Сталін здобув диктаторські повноваження в партії та державі, завершивши боротьбу за владу.

У період здійснення непу відбулися певні зміни в суспільному житті радянської України. Після конфіскацій, націоналізацій і реквізицій доби воєнного комунізму в цей час до соціальної структури повернулася постать приватного підприємця. Це були люди, які спробували скористатися наданими непом можливостями реалізувати себе, займаючись вільним підприємництвом за досить несприятливих умов панування більшовиків, які розглядали їх як соціальне зло. Влада не приховувала свого негативного ставлення до непманів, але певний час мирилася з ними. Комуністичні керівники усвідомлювали, яку роль здатне відіграти приватне підприємництво у відбудові зруйнованого їхніми експериментами воєнного комунізму й громадянською війною народного господарства. Проте, коли стало зрозумілим, що відбудова успішно завершується, ставлення влади до непманів почало змінюватися. Так, у 1923—1924 рр. уряд, зіткнувшись із так званими «ножицями цін» — зниженням цін на сільськогосподарську продукцію, кількість якої зростала, і високими цінами на промислову продукцію, якої не вистачало, — став адміністративним шляхом знижувати ціни. Випускати нерентабельну продукцію могли лише державні підприємства, що перекладали збитки на бюджет. Приватні підприємства були змушені згортати свою діяльність.

У 1926 р. влада запровадила руйнівний одноразовий податок на непманів, і приватне підприємництво стало майже неможливим. До цього додалося припинення кредитування державою підприємців і встановлення для них на 50—100 % більших тарифів для перевезення вантажів залізницею, ніж для державних підприємств. Подальший наступ на непманів призвів до того, що в 1927—1928 рр. приватний капітал фактично зник в усіх легальних формах підприємницької діяльності. За допомогою органів державної безпеки влада стала репресувати колишніх непманів, вилучати в них валюту й коштовності. Розправляючись із приватними підприємцями, компартійно-радянське керівництво вважало, що воно відіграло свою роль у відбудові народного господарства, і надалі потреби в ньому вже немає.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Зазнавши величезних утрат і збитків від Першої світової та громадянської війн, економіка УСРР перебувала в повній руйнації. Поширювався антибільшовицький повстанський рух.

• Голод 1921—1923 рр. став першим із трьох голодоморів, що відбулися за панування радянської влади в Україні. Під час нього вперше влада, конфіскуючи продовольчі запаси в селян, використала природний катаклізм для придушення противників своїх дій.

• Усеохоплююча криза й загроза втрати влади примусили більшовиків визнати провал політики воєнного комунізму й запровадити неп. Проте компартійно-радянське керівництво не відмовлялося від курсу на побудову комунізму й лише хотіло зробити це «некомуністичними руками».

• На час відбудови народного господарства УСРР у 1926—1927 рр. державне керівництво стало готуватися до повного перегляду своєї економічної політики й нового комуністичного штурму.

• У період непу компартійно-радянський апарат і вся система влади в республіці перетворилися на ланки більшовицького тоталітарного режиму, що ігнорував права й інтереси окремої людини задля вищих, визначених ним цілей.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте відповідний матеріал підручника.