УРОКИ №115—116

Тема. Українські землі у складі Румунії.

Мета: показати, як відбувався розвиток українських земель у складі Румунії; з'ясувати особливості політичної боротьбі в краї; пояснити зміст основних термінів і понять; розвивати в учнів логічне та історичне мислення; виховувати їх у дусі патріотизму, толерантності.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Західноукраїнські землі у міжвоєнний період», атлас.

Основні терміни та поняття: Татарбунарське повстання, УНП.

Основні дати: січень 1918 р. — окупація румунськими військами Бессарабії; листопад 1918 р. — окупація румунськими військами Буковини; 1919 р. — міжнародне визнання приєднання до Румунії Буковини; 1920 р. — міжнародне визнання приєднання до Румунії Бессарабії; 18—25 вересня 1924 р. — Татарбунарське повстання; 1927 р. — утворення Української національної партії; 1940 р. — входження Північної Буковини й Бессарабії до складу СРСР.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Фронтальне опитування

1. Коли було створено ОУН?

2. Яка організація була її попередницею?

3. Які верстви українського суспільства стали соціальною опорою ОУН?

4. Якою була ідеологічна основа ОУН?

5. Назвіть основні положення інтегрального націоналізму.

6. Чому інтегральний націоналізм оцінюють як тоталітарну (авторитарну) ідеологію?

7. Чому саме підпільна організація стала на чолі українського руху в 1930—1950-ті рр.?

8. Які методи боротьби застосовувала ОУН?

9. Чим був зумовлений розкол в ОУН?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Характер політики румунського уряду щодо українців.

• Розповідь учителя

За офіційною статистикою, у 1920 р. на території Румунії проживало майже 790 тис. українців (або 4,7 % усього населення). Основними місцями їхнього розселення були Північна Буковина, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії, а також Мармарощина (Південна частина Закарпаття).

Румунія від самого початку взяла курс на повну асиміляцію українців, позбавивши їх можливості національного розвитку. Натомість економічна політика була більш гнучкою. На неї найбільший вплив мала політика інтеграції та уніфікації всіх земель, що опинилися у складі Румунії, та загальна економічна відсталість країни. Новоприєднані землі в переважній більшості були більш розвиненими, ніж Старе королівство, тому перші кроки румунського уряду виглядали як пограбування цих областей. Із них вивозилися обладнання заводів і фабрик, цінні речі. Так, до центральних районів Румунії вивезли обладнання Аккерманських трамвайних майстерень та прядильної фабрики, Ізмаїльського та Ренійського портів, окремих підприємств Буковини. Були фактично розірвані традиційні економічні зв’язки, підприємства новоприєднаних земель утратили традиційні ринки збуту. Уже в перші роки окупації майже третину працездатного населення становили безробітні.

Але закріпивши ці землі за собою, румунський уряд став приділяти увагу економічному розвитку. Буковина через відносно вищий культурний розвиток, наявність кваліфікованих кадрів і значних природних ресурсів стала привабливим регіоном для іноземного капіталу та державних інвестицій. Це дало поштовх до розвитку харчової, легкої, деревообробної, хімічної промисловості. Хоча цього не можна сказати про Бессарабію.

Проте економічна криза, що охопила Румунію ще в 1928 р., негативно позначилася на економічному розвитку. Унаслідок її руйнівної дії кількість підприємств у Північній Буковині до 1935 р. скоротилася удвічі, а в Аккерманському та Ізмаїльському повітах — більше ніж на чверть. Робітники, що зберегли роботу, одержували зарплату в половинному розмірі.

Уряд проводив промислову аграрну політику, яка будувалася відповідно до конкретних соціально-економічних умов різних українських земель. У Бессарабії закон про аграрну реформу набрав чинності від 1920 р., на Буковині — від 1921 р.

Реформа в Бессарабії враховувала інтереси поміщиків, у яких у 1918 р. відібрали землю. Окупанти не наважилися відразу після анексії покінчити з наслідками аграрних перетворень, що відбулися під впливом революційних подій у Російській імперії. Замість цього вони встановили високі орендні й викупні платежі, щоб селянам було невигідно користуватися поміщицькою землею. На початку «реформи» орендна плата за 1 га була встановлена в розмірі 1160 лей, незабаром вона зросла до 2 тис. лей, що спричинило хвилю розорень. Тільки в Аккерманському повіті з 26 567 наділених землею селян понад 48 % дуже швидко її позбулися. Здебільшого вона повернулася до колишніх власників.

На Буковині, де аграрні перетворення в 1918 р. не відбулися, селянам належало тільки 47 % сільськогосподарських угідь. Рештою володіли поміщики, церква, держава. Тут запровадженим аграрним законодавством передбачалося, що у власності кожного поміщика могло залишатися по 100 га орної землі. Надлишок землі йшов у фонд аграрної реформи. Загалом у поміщиків було відібрано (із викупом) близько 75 тис. га, або третину земельного фонду.

Середній розмір ділянки, яку одержували за викуп українські селяни, не перевищував 1 га. Натомість у руках колоністів опинялося як мінімум 0,5 га під садибу, 1 га пасовищ і 4,5 га ріллі. Незважаючи на це, питома вага колоністів була незначною. Частина одержану землю продавала українським селянам і від’їжджала на попереднє місце проживання.

Світова економічна криза мала тяжкі наслідки для розвитку сільського господарства Румунії. Тут вона тривала до кінця 1930-х рр. Посівні площі основних сільськогосподарських культур скоротилися; селянські господарства розорювалися. Так, у Бессарабії всі господарства були закладені в банківських установах.

Подібні процеси були характерними й для Північної Буковини. У квітні 1932 р., виступаючи на засіданні румунського парламенту, міністр сільського господарства Міхалакі був змушений визнати, що «сільське населення Буковини перебуває під загрозою голодної смерті». Не випадково серед селян поширювалося прислів’я: «Були ліберали — подушки забрали, прийшли цараністи — нема чого їсти».

• Робота з документом

Із повідомлення польського консульства в Чернівцях про становище в Буковині (1934 р.)

...Одним із найбільш ефективних результатів переходу Буковини під Румунське панування є її індустріалізація. Наскільки Австрія противилася індустріалізації своїх східних провінцій, настільки Румунія (країна на 85 % аграрна), отримавши Буковину, відкрила широку дорогу для її індустріалізації. Передусім вона поширила на Буковину чинність румунського закону 1912 р. про підтримку державної промисловості, згідно з яким новоутворені підприємства могли імпортувати обладнання без мита і, крім цього, мали можливість користуватися низкою інших пільг. Згодом румунський уряд створив цілу систему митної варти. І, нарешті, підтримувалася енергійна відбудова тих промислових закладів..., які існували в Буковині та були під час війни знищені.

У результаті на сьогоднішній день Буковина є одним з найбільш індустріальних регіонів Румунії. Індустріалізація Буковини, без сумніву, є одним із найважливіших чинників економічної інтеграції цієї провінції з Румунією. Продукція нових галузей промисловості зорієнтована виключно на румунський ринок і залежна від нього. З іншого боку, новостворена промисловість піднесла авторитет Румунії, оскільки сприяла зменшенню завезення з-за кордону промислових товарів...

Буковинське сільське господарство... зазнало значних перетворень у зв’язку з аграрною реформою в 1919—1921 рр. Зміст реформи полягав у тому, що землевласникам залишили по 100 га орної землі, але деякі землевласники зберегли за собою значно більше... за рахунок володіння лісами та діяльністю в переробній галузі. Реформа, з одного боку, змінила тип сільського господарства в Буковині з поміщицького на селянське, а з другого — збільшила популярність румунського уряду серед селянства. Таку саму роль відігравав згодом Закон про сплати боргів у рільництві, який списав із буковинських селян 70 % їх боргів... працівникам у Старому королівстві списали лише 50 %.

1) Яку економічну політику проводив румунський уряд щодо Буковини? Що він мав на меті?

2) Якими є наслідки входження Буковини до складу Румунії, на думку автора документа?

22 роки, проведені українцями під владою Румунії, історики умовно поділяють на три періоди. (Учитель привертає увагу учнів до таблиці.)

Україна під владою Румунії

Закінчення таблиці

Таким чином, характерними рисами політики Румунії в українському питанні були форсована, жорстка асиміляція, колоніальна експлуатація, гальмування економічного розвитку, блокування політичної активності української спільноти.

2. Політика УСРР та СРСР щодо українських земель у складі Румунії. Татарбунарське повстання (1924 р.).

І варіант

Від початку румунської окупації Буковини в 1918 р. Москва категорично вимагала повернення цих земель. Радянська Росія неодноразово намагалася збройним шляхом досягти своєї мети. Навіть у першій половині 1920-х рр. робилися спроби організації збройного повстання на цих теренах. На територію Румунії в межах дій радянських спецслужб активної розвідки закидали озброєні загони, переправляли зброю для бессарабських комуністів.

Восени 1924 р. бессарабські комуністи зробили спробу використати глибоке невдоволення багатонаціонального населення Придунайського краю економічною та національною політикою влади, щоб підняти повстання під гаслом відновлення радянської влади.

Такого повстання потребувала й радянська дипломатія, що вела в той час переговори з Румунією. Вона намагалася використати повстання як додатковий аргумент у переговорах щодо повернення Бессарабії.

Збройний виступ спалахнув у Татарбунарах у ніч на 16 вересня 1924 р. Ревком на чолі з О. Клюшниковим захопив розміщені в Татарбунарах державні установи та підняв на боротьбу жителів навколишніх сіл — українців, росіян, болгар, гагаузів, навіть молдаван. На боці влади виступили жителі численних німецьких хуторів і колоній. У боях, які тривали тиждень, брали участь близько 6 тис. осіб. Повстанці даремно чекали допомоги з-за Дністра — вона не входила до плану, розробленого в Москві. Для придушення повстання було кинуто десять полків регулярної армії з артилерією, підрозділи Дунайської флотилії та Чорноморського флоту Румунії. Уже 18 вересня основні сили повсталих були розгромлені. Велика кількість селян загинула або була розстріляна без суду та слідства. Над 500 учасниками повстання в 1925 р. у Кишиневі розпочався судовий процес — «процес 500». Він тривав близько 100 днів і привернув увагу світової громадськості до колоніального статусу українських земель. На захист арештованих Татарбунарів виступили письменники, науковці зі світовим ім’ям (А. Барбюс, Р. Роллан, Е. Сінклер, Т. Драйзер, Б. Шоу, Т. Манн, А. Ейнштейн та ін.). Під тиском світової громадськості суд виправдав більшість арештованих, але 85 повстанців усе ж таки було засуджено.

Не змігши у такий спосіб вплинути на Румунію, у ЦК РКП(б) вирішили скористатися звичним сценарієм: утворенням паралельної національної республіки, яка б мала бути прикладом для підкореного населення.

Організацію молдавської автономії на території УСРР Й. Сталін поклав на командувача Збройних сил України та Криму М. Фрунзе. М. Фрунзе передоручив Г. Котовському визначити межі майбутньої автономії, але так, щоб вона гідно виглядала на географічній карті. Жителі багатьох українських сіл були змушені визнати себе молдаванами.

У жовтні 1924 р. Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка (МАСРР) була утворена.

Прагнучи утримати Бессарабію, правлячі кола Румунії шукали підтримки у великих держав. Ті були зацікавлені у збереженні «санітарного кордону» навколо радянських республік і йшли назустріч. У червні 1926 р. в Парижі було підписано румунсько-французький договір, за яким Франція зобов’язалася надати Румунії військову допомогу в разі радянської агресії. У вересні того самого року за активного сприяння Великої Британії Румунія уклала договір про дружбу й співробітництво з Італією. До нього додавався так званий «бессарабський протокол» про гарантію румунських кордонів. Румунсько-польський договір 1926 р. теж був доповнений військовою угодою, яка передбачала спільні дії в разі агресії з боку СРСР.

Після 1926 р. СРСР припинив спроби порозумітися з Румунією щодо розв’язання бессарабського питання через їхню очевидну безперспективність. Румунія зійшла на периферію радянської зовнішньополітичної активності, але прагнення приєднати до СРСР Бессарабію та інші землі залишилося. Згодом це було реалізовано в 1940 р.

II варіант

• Робота з підручником

Опрацюйте відповідний матеріал підручника, знаходячи відповіді на такі питання:

1) Політика УСРР та СРСР щодо українських земель у складі Румунії.

2) Причини повстання. Основні вимоги повстанців.

3) Охоплена територія. Учасники. Керівники.

4) Результати та наслідки повстання.

3. Українські політичні партії.

Румунія мала найменш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій. Лише в 1927 р. утворилася партія, що відстоювала національні інтереси українців — Українська національна партія (УНП). Це була партія ліберального спрямування, що діяла виключно легальними методами та прагнула знайти порозуміння з владою. Лідером партії був В. Залозецький. У 1930 р. вона уклала виборчу угоду з правлячою націонал-цараністською партією, унаслідок якої українцям було надано кілька місць у парламенті, а в уряді створено спеціальне відомство у справах національних меншин. Після встановлення в Румунії монархічної диктатури УНП була розпущена, усі легальні українські організації, товариства розпущені.

Молоде покоління українських діячів, невдоволене поміркованою позицією УНП, у середині 1930-х рр. утворює конспіративну радикальну націоналістичну організацію, близьку за програмними засадами й діями до ОУН, легалізувавши свою діяльність через мережу товариств (спортивне товариство «Мазепа», студентське товариство «Залізняк»). На її чолі стояли І. Григорович, О. Зибачинський, Д. Квітковський.

Також на теренах Буковини діяла Комуністична партія Буковини (1918—1926 рр.), яка увійшла до складу Комуністичної партії Румунії. Лідери — С. Канюк, В. Гаврилюк, Ф. Стасюк та ін. Вона боролася за возз’єднання з радянською Україною. Від 1929 до 1934 р. діяла партія «Визволення», яка виступала за «Радянську червону Буковину».

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Запитання та завдання

1. Коли міжнародним співтовариством було визнано входження до складу Румунії Буковини й Бессарабії?

2. Яке поняття характеризує політику Румунії щодо українства?

3. Коли відбулося Татарбунарське повстання?

4. Визначте етапи політики правлячих кіл Румунії щодо українства.

5. Які українські політичні партії діяли в Румунії?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Українські землі, що в результаті поразки визвольних змагань українського народу були загарбані Румунією, опинилися у вкрай несприятливих умовах. Жорстка асиміляторська політика урядових кіл, злиденне соціально-економічне становище робили життя українства нестерпним.

• Нетривалий період лібералізації політичного життя Румунії не супроводжувався значним відступом румунських правлячих кіл від політики румунізації українського населення.

• Більш-менш організований український національний рух існував лише на території Буковини. На інших українських землях у складі Румунії значний вплив мала комуністична партія.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте відповідний матеріал підручника.