Учительська світлиця

УРОКИ 3–4

МИСТЕЦТВО АНТИЧНОСТІ —

КОЛИСКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Мета: познайомити учнів з новими поняттями й термінами, мис- тецькими напрямами античності; визначити культурні особливос- ті епохи та її хронологічні межі; виявити стильові особливості мистецтва, культурно-духовні традиції й цінності; ознайомити з кращими взірцями греко-римського мистецтва; виховувати шанобливе ставлення до шедеврів світового мистецтва.

Мотивація: протягом уроків учні мають обміркувати особливості розвитку античного мистецтва та дійти висновку, що воно сфор- мувалося і розвинулося не саме по собі, а мало в своїй основі більш давнє мистецьке підґрунтя.

Очікувані результати: учні повинні розуміти особливості мисте- цтва епохи античності; давати визначення та вміти аналізувати мистецькі напрями; знати терміни й поняття, культурні особли- вості епохи та її хронологічні межі, мистецькі напрями (їх озна- ки), загальні особливості розвитку різних видів мистецтва та їх представників (архітекторів, скульпторів, музично-театральних діячів, поетів); розрізняти стильові особливості мистецтва, куль- турно-духовні традиції й цінності, античні мистецькі взірці та їх роль в історії світової культури.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Наочність і обладнання: мультимедійна дошка, підручник, пре- зентація, роздатковий матеріал.

Демонстраційний матеріал:

візуальний ряд: центри мистецтва (Мікени, Александрія, Пергам, Родос, Кноський палац); пам’ятки грецької архітектури (Акро- поль, Парфенон, Пергамський вівтар, Храм Аполлона), пам’ятки римської архітектури (Колізей, Пантеон, форуми, тріумфаль- ні арки); скульптури Фідія, Поліклета, Мирона («Дискобол»,

«Венера Мілоська», «Ніка Самофракійська»); вазопис (чорно- і червонофігурний); фрагменти римської мозаїки; мультфільми

«Прометей», «Повернення з Олімпу», «Аргонавти», «Персей»,

«Геракл у Адмета») (режим доступу — https://www.youtube.com/ watch?v=sTFw2GkmDP8);

музичний ряд: музика Греції — «Сиртакі», «Дельфійські гім- ни» (Треки 4–5); музика Риму «Бойова пісня Давнього Риму» (Трек 6); А. Хачатурян. Балет «Спартак» («Триумф Риму», «Цирк», інші сцени) (Треки 7–8); «Музика звучить» (муз. і вірші Л. Горової), «Кольорова планета» (муз. і вірші А. Побужанської);

літературний ряд: уривки з творів Гомера «Іліада» і «Одіссея», Платона «Діалоги», Овідія «Метаморфози».

Хід уроку

1. Організаційний етап

Вітання. Оголошення теми та мети уроку.

2. Мотивація навчальної діяльності

Із міфів Давньої Греції ми можемо дізнатися про походження людей та богів. Найпрекраснішим із богів, символом краси і на- тхнення, покровителем мистецтв був Аполлон.

А що ви знаєте про античне мистецтво (архітектуру, скуль- птуру, літературу, музику, танець, театр)?

3. Актуалізація опорних знань

Дидактична гра «Так чи ні?»

Уявіть, що ви опинилися в античній Греції. Спочатку на ост- рові Крит, а пізніше — на материковій частині Греції. Вам випала можливість поспілкуватися зі скульпторами та архітекторами. Про що б ви хотіли дізнатись у митців?

4. Повідомлення теми уроку

План вивчення нового матеріалу

Віхи розвитку античного світу. (Матеріал на CD) Міфологія та література. (Матеріал на CD) Естетичний ідеал краси. Пластичні мистецтва.

Архітектура й образотворче мистецтво. Музично-театральне мистецтво.

Методичні рекомендації

Під час вивчення культурної спадщини античного світу важ- ливо звернути увагу учнів на особливості епохи, своєрідність мистецького простору (види, напрями, стилі), дослідити принципи передачі та збереження традицій і цінностей епохи за допомогою різних видів мистецтва та науки. Дослідити з учнями соціокуль- турні зрушення в різні періоди розвитку Давньої Греції та Риму, визначити хронологічні межі. Окремо приділити увагу на уроках особливостям розвитку різних видів мистецтва та їх представни- кам, за допомогою творчих завдань прищепити учням шанобливе ставлення до шедеврів світового мистецтва.

5. Вивчення нового матеріалу

Самостійне опрацювання теоретичного матеріалу за підруч- ником «Мистецтво. 8 кл».

Розповідь учителя

Антична культура та мистецтво протягом трьох тисяч років розвивались на узбережжі Середземномор’я та Причорномор’я (III тис. до н. е. — V ст. н. е.). Термін античність (від лат. аntiquitas — давнина) запровадили італійські вчені доби Відродження, позна- чивши період греко-римської давнини. Античність являє собою світ високої художньої культури, яка була духовною основою для багатьох поколінь і підґрунтям культурно-мистецького росту європейського світу. Мистецтво античності з його ідеалами краси і гармонії вважається основою європейського мистецтва.

• місто Мікени (реконструкція) Руїни Кноського палац

Естетичний ідеал краси. Пластичні мистецтва

Мистецтво — образне відтворення дійсності. З розвитком культури в античному світі склалися різні види мистецтва, які різнилися між собою способом відтворення дійсності, художніми засобами та матеріалами.

Особлива роль у культурі Давньої Греції належить мистецтву скульптури. Саме греки першими почали стверджувати, що людське тіло прекрасне, і зробили красу знаком божественності. Грецька скульптура епохи архаїки тісно пов’язана з архітектурою, оскільки зазвичай була призначена для релігійних комплексів і прикрашала фронтони будівель.

Живопис за традицією теж був дуже близьким до архітектури і скульптури. Композиції, що містилися на фронтонах архаїч- них храмів (зокрема чудові фрагменти афінського Акрополя), пов’язувалися з ідеєю походження світу, і їх героїнею була Ме- дуза Горгона. У давньогрецькій міфології герой Персей відтяв їй голову, що означало створення світу. У скульптурі того часу цей подвиг виглядає святково: фігури звертають голови до глядача, а Медуза, що переважає їх розмірами, здається казковим чудо- виськом. Статуї зменшувалися відповідно до схилів фронтону, і якщо Горгону зображували в центрі, то в кутках розміщували будь-яких звірів або крихітних людей-героїв.

Окремі статуї майже до середини VI ст. до н. е. дуже нага- дують колони: руки притиснуті до тіла, ноги стоять на одному рівні. Фігури ніби щойно вийшли з кам’яного блока, з якого ви- готовлялися фасади будівлі. У чоловічих і жіночих фігур схожі пропорції: тонкі талії і широкі плечі. Разом із тим скульптури раннього періоду напрочуд органічні; вони ніби живуть усередині каменю і зберігають свою божественну душу. Такими є, напри- клад, статуї Гери Самоської й Артеміди з острова Делос. З часом фігури стали відділятися від кам’яного блока і «виходити» в ре- альний простір. До кінця VI — початку V ст. до н. е. пропорції жіночих фігур (кор) і чоловічих фігур (куросів) стають більш природними, а їхні рухи — більш вільними.

Античний ідеал — людина, яка є синтезом прекрасного зо- внішнього і внутрішнього. У Давній Греції сформувалися канони краси, відображені в художніх творах цієї епохи.

Що стало об’єднувальним фактором, а що різнило види мистецтва античності? (Грецьке та римське мистецтво об’єднував релігійний характер призначення, різнил спосо- би відтворення дійсності, художні засоби та матеріали.)

Найвидатніші скульптори — Агелад, Піфагор Регійський, Мирон — ще на початку класичного періоду шукали реалістичної виразності і досліджували способи передання руху, який пронизує всю фігуру. Дивовижну життєву силу мають скульптури фронто- нів Парфенона — головного храму Афін. Усередині Парфенона розташовувалась велична статуя Афіни Парфенос роботи Фідія, зроблена зі слонової кістки і золота. На жаль, статуя збереглася лише в римських копіях. Богиня представлена як осереддя всіх духовних сил Парфенона, вона втілює ідеї та образи храму. На п’єдесталі статуї зображено сцену народження першої жінки — Пандори, на ребрах сандалій — битву греків з кентаврами, на зо- внішньому боці величезного щита — битву греків з амазонками та ін. У руці Афіна тримала двометрову статую богині перемоги Ніки. Сучасник Фідія скульптор Поліклет прославився статуями атлетів. Його Дорифор та Діадумен, прекрасні своєю досконалою пластичною красою, були відлиті з бронзи. Дорифор, прообразом якого вважають героя Троянської війни Ахілла, має спокійний вигляд. У той самий час він відтворений у русі: права нога ви- ставлена вперед, ліва відставлена. На його плечі спис. Постать героя не тільки могутня, а й гармонійна. Під час її побудови автор брав до уваги модуль (тобто мірку). Завдяки складним розрахун- кам усі частини тіла і навіть кожна деталь підпорядковувалися єдиному принципу. Серед класичних скульпторів Поліклету не було рівних. Підсумок своїх теоретичних досліджень він підбив у трактаті «Канон», а ідеї Фідія зберігалися до загибелі античного

світу під ударами варварів.

З часом відбувся перехід до інших напрямів мистецтва скульп- тури — патетичної героїки та піднесено-ліричного. Виразника- ми цих напрямів були великі майстри IV ст. до н. е. — Скопас і Пракситель.

Рельєф Скопаса в Галікарнаському храмі зображував поєдин- ки греків з амазонками, фігури яких були сповнені особливого драматизму. Голова пораненого воїна з храму Афіни Алеї в Тегеї показує Скопаса глибинним реформатором ідей Фідія. Під його різцем прекрасна форма змінюється: страждання робить людину негарною.

Пракситель був майстром ліричних божественних образів. Збереглося чимало римських копій його робіт: «Сатир, що від- почиває», «Аполлон, який вбиває ящірку», «Ерот» та ін. Одна з робіт великого майстра дійшла до наших днів в оригіналі. Це

«Гермес із немовлям Діонісом». Група була створена для храму Гери в Олімпії, де її й знайшли під час розкопок. Гермес, що несе дитину на виховання німфам, відпочиває в дорозі. Це бажання відпочити відтворене на обличчі Гермеса.

На рубежі грецької класики й еллінізму працював великий митець Лісіпп, придворний скульптор Александра Македон- ського. Він створював скульптурні групи (наприклад, «Подвиги Геракла»), окремі статуї і навіть портрети, серед яких найбільш відомий портрет самого Александра Македонського. Лісіпп працю- вав у різних жанрах, але найбільше вдавалися йому зображення атлетів.

Найвідоміша його скульптура — «Апоксіомен» — зображує юнака, який зчищає з тіла пісок після змагань*; вона значно відрізняється від творів пізньої класики і, зокрема, від робіт Поліклета. Поза атлета вільна і навіть природна, пропорції зо- всім інші** Фігури Лісіппа більш стрункі, природні, рухливі та незалежні. Однак у них зникає дещо дуже важливе: атлет уже не сприймається як герой.

Як звали грецьких скульпторів? Дайте характеристику їх творчості на прикладі творів мистецтва. (Агелад, Піфагор Регійський, Мирон шукали реалістичної виразності і до- сліджували способи передання руху.)

Поліклет прославився зображенням атлетів та вмінням до- сконало передати красу в пластиці, поєднував могутність і гар- монійність. Завдяки розрахункам усі частини тіла і кожна деталь підпорядковувалися єдиним принципам.

Скопас — відтворення поетичної героїки та піднесено-лірич- ного стану (рельєф Скопаса в Галікарнаському храмі).

Пракситель — майстер ліричних божественних образів («Са- тир, що відпочиває», «Аполлон, який вбиває ящірку», «Ерот») — показував бажання та емоції мімікою обличчя.

Лісіпп — робив скульптурні групи («Подвиги Геракла»), окремі статуї («Апоксіомен») і портрети, фігури Лісіппа більш стрункі, природні та рухливі, однак його атлет уже не сприйма- ється як герой.)

За добу еллінізму створено скульптурну групу «Лаокоон» — I ст. до н. е. або, можливо, навіть у римський час, оскільки її знайшли в термах імператора Тита. Група «Лаокоон» розрахо- вана на сприйняття в анфас. Глядач відразу бачить і бородатого

* Грецькі атлети натирали своє тіло олією, до якої під час змагань прилипав пісок.

** Голова складає не одну шосту частину від усієї постаті, а одну сьому.жреця Лаокоона, що марно намагається зірвати з себе зміїні пута, і двох його дітей, один з яких вже гине. Отрута розлилася по тілу жерця знизу вгору: стегно омертвіле, але руки і торс ще продовжують боротися, а на обличчі відбився смертельний біль. Незважаючи на трагічність ситуації, Лаокоон зберігає благо- родство і велич. Робота виконана віртуозно. Анатомію людини передано з небаченою раніше точністю. Але фігури синів не дуже переконливі — греки завжди цінували красу лише зрілих людей; дітей вони зображували як зменшених дорослих.

Ще одним шедевром елліністичного мистецтва є скульптура богині перемоги Ніки Самофракійської, створеної у II ст. до н. е. Образ стоїть на межі «натурального», але в той самий час за- лишається героїчним. Однією з кращих скульптурних пам’яток є знаменита Венера Мілоська — статуя богині Афродіти, знайде- на на острові Мілос. В епоху еллінізму вона, безсумнівно, була однією з улюблених богинь. Її представляли то кокетливою, то задумливою, то пустотливою. Афродіта з острова Мілос сувора і стримана. Ймовірно, вона стояла на високому постаменті і ди- вилася на глядача зверху вниз. Погляд Афродіти дарує спокій. Починаючи з 2003 р. в різних музеях Європи експонується унікальна виставка «Строкаті боги». Вона стала результатом копіткої праці вчених провідних університетів світу. Використо- вуючи наукові досягнення в галузі хімії, дослідники змогли відно- вити первісний вигляд творів античної скульптури. Виявляється, що в дійсності вони не були білими. Давні митці розписували їх в яскраві кольори, оздоблювали надзвичайно вишуканими й складними орнаментами.

Розпис скульптурних творів здійснювали в техніці енкаус- тики — фарбами, замішаними на воску, що накладалися та за- кріплювалися за допомогою нагрівання. У результаті такі фарби були стійкими до впливу сонячних променів та води. В якості пігменту фарб використовували природні матеріали: зелений — з малахіту, жовтий — з миш’яку, червоний — з кіноварі, чор- ний — з попелу виноградних кісточок.

Наведіть приклади античних шедеврів давньогрецького скульптурного мистецтва. («Лаокоон», «Ніка Самофракій- ська», «Венера Мілоська».)

Не залишились осторонь і давні римляни. Так, одним із чу- дових досягнень римського мистецтва періоду республіки став портрет. Римляни багато запозичили в етрусків, однак була одна істотна відмінність: етруски творчо переробляли натуру і створю- вали хоч і достовірний, але поетизований образ людини. Римляни ж ішли від воскових масок, які вони знімали з померлих. Маски зберігалися в кожному домі на найпочеснішому місці, і чим більше їх було, тим знатнішим вважався рід.

Для періоду республіки характерні портрети, дуже близькі до натури. Митці передавали найдрібніші риси обличчя. Провідним героєм портрета був літній вольовий патрицій. Пом’якшення до- стовірності в портреті помітне до другої половини I ст. до н. е. Портрет Юлія Цезаря з музею Торлонія в Римі вже зовсім інший. Він більш узагальнений і виразний. У ньому з’являється рух душі:

«Цезар дивиться запитливо, з таємним докором».

Основи імперського стилю почав закладати імператор Август. Портрети, що збереглися, зображують його розумним політиком. Характерний високий лоб, виразні риси обличчя і маленьке тверде підборіддя. Митці того часу відкидали все зовнішнє, малозначуще, не наслідували сліпо натуру. Давні автори пишуть, що Август був слабкого здоров’я, але зображували його могутнім і мужнім. Відома статуя з Прима-Порта зображує його оратором, який звертається до народу. Август одягнений у вбрання імператора, в руці він тримає імператорський жезл. Біля його ніг на дельфіні сидить маленький Амур, син Венери. Статуя велична й урочиста. Особливої піднесеності їй надають риси грецького стилю — босі ноги й непокрита голова.

Прагнення вийти за властиві римлянам межі прозового сприй- няття життя очевидне і в інших пам’ятках. За правління Августа було створено Вівтар Миру — пам’ятник на честь возз’єднання прихильників нового режиму і переможених республіканців. Рельєфи, що прикрашали огорожу жертовника, зображували урочисту ходу членів імператорського дому. Окремі персонажі зображені оберненими, вони ніби звертаються до глядача (що було неприйнятним для класичної грецької пам’ятки). Крім того, зображення наділені індивідуальними портретними рисами.

У часи загибелі античної цивілізації велика кількість брон- зових статуй була переплавлена загарбниками, а мармурові — знищені. Шедеври грецької скульптури збереглися здебільшого за римськими копіями.

Отже, все античне мистецтво взаємопов’язане, перетинаються його сюжети, соціальне призначення та художні ідеї, хоча при цьому використовуються різні художні засоби, матеріали, техніки тощо. Так, скульптура і скульптурні зображення розповідають про народження богів, подвиги міфічних героїв, віддзеркалюють уявлення і вірування давніх людей, фіксують історію античного світу, портрети видатних персон.

Пригадайте особливості розвитку римського портрету. (Запозичення традицій створення портрету в етрусків та греків, наближення до натури, передання найдрібні- ших рис обличчя, створення власного урочистого стилю в зображенні скульптурного портрету видатних осіб.)

Архітектура й образотворче мистецтво

Архітектура, як і всі інші види мистецтва, є породженням епохи. У пам’ятках архітектури відображені побут і звичаї су- спільства, панівна ідеологія, релігійні уявлення, естетичні ідеали певного часу. У свою чергу, в межах стилю яскраво виявлені національні риси, а в кожному окремому творі архітектури — риси індивідуального почерку творця. Давньоримський теоретик мистецтва Вітрувій назвав три основи, на яких ґрунтується ар- хітектура: «Міцність, користь, краса».

Розрізняють три основні види архітектури.

Архітектура об’ємних споруд Житлові будинки, культові та громадські споруди, промислові будівлі, фортеці

Ландшафтна архітектура Галузь архітектури, що включає озеленен- ня міст, проектування садів, парків

Містобудування Процес створення нових міст і селищ, ре- конструкція міст і архітектурних ансамблів

Розвиток античної архітектури був пов’язаний з формуванням і розвитком полісів. У добу архаїки архітектура представлена пере- важно храмами. Споруди того часу повторювали ідею критського мегарона — прямокутної будівлі з входом на вузькій торцевій стіні, з колонами, які або обрамляли вхід, або ділили вздовж внутрішній простір, або стояли біля стін. У цей період було ство- рено єдину архітектурну мову — ордерну систему у доричному та іонічному варіантах. Доричні споруди були низькі, важкі та приземкуваті, іонічні — легкі, стрункі й витончені.

Особливе місце в історії античної архітектури посідає комплекс споруд афінського Акрополя. Цей ансамбль являє собою втілення принципів гармонійної рівноваги окремих споруд, сполучення доричної й іонічної архітектури, її синтез зі скульптурою.

Саме тут склалася класична ордерна система, тобто система сполучення і взаємодії опор — колон і перекриття. Слово ордер означає «стрій, порядок». В основу грецького архітектурного ордера був покладений принцип гармонійності, пропорційності і розмірності частин відносно цілого. Це надавало спорудам осо- бливої завершеності. Завдяки ордерній системі в архітектурному проектуванні врівноважувалися протидійні сили зростання вгору і тиску вниз.

З часом до доричного («мужнього») ордера приєднався іоніч- ний («жіночний»), а наприкінці V ст. до н. е. і коринфський («ді- вочий»), пропорції якого уподібнювалися до тіла дівчини. Тоді будівники почали вибирати ордер для храмів залежно від статі, духу й олімпійського авторитету божества. Так давньоримський архітектор Вітрувій зазначив у своїй праці «Десять книг про архітектуру».

В епоху архаїки почали будувати великі грецькі святилища на честь богів: Аполлона (бога світла й мистецтв) у Дельфах, Гери (дружини верховного бога Зевса) в Олімпії. Святилища віді- гравали важливу роль у житті давніх греків, оскільки вони були осередками найдавніших ритуалів і поступово перетворювалися на великі центри мистецтв. Усі святилища, зокрема, й Дельфійське, були справжніми музеями під відкритим небом. Там були розта- шовані пам’ятки, присвячені богам. Ці скульптури — групові та одиночні, кінні й піші, що зображували людей, тварин і міфічних істот, були виготовлені з дорогоцінних матеріалів (золота). Серед них були видатні шедеври.

З V ст. до н. е. у Греції розквітло мистецтво. Після перських руйнувань усюди відбудовували міста, зводили храми, громадські будівлі та святилища. Особливе місце в античній культурі посів комплекс споруд на афінському Акрополі. До нього входять про- пілеї (парадні ворота), храм Ніки Аптерос, а також головний храм Афін — Парфенон, один із найдивовижніших еллінських храмів. Неподалік від нього був побудований в іонічному стилі інший чудовий храм — Ерехтейон зі знаменитим портиком каріатид. Одним із найкрасивіших міст тієї пори був Пергам у Малій Азії. Головна святиня міста — храм Афіни. Він мав ошатний, вишуканий вигляд. Але всесвітню популярність Пергаму при- ніс його вівтар (II ст. до н. е.). Тераса вівтаря була розташована так, щоб її було видно з усіх боків. Звідти відкривався прекрас- ний краєвид на нижнє місто з храмом бога лікування Асклепія і святилищем богині Деметри. Нововведення полягало в тому, що вівтар було винесено за межі храмів і перетворено на само- стійну архітектурну споруду. Його збудували на високому цоколі у вигляді прямокутної огорожі. До входу вели широкі сходи, всередині вівтар був прикрашений рельєфами на тему міфу про Телефа — сина Геракла, якого царі Пергама шанували як свого родоначальника.

Назвіть шедеври грецької архітектури. (Парадні ворота афінського Акрополю (пропілеї), храм Ніки Аптерос, Пар- фенон, храм Ерехтейон з портиком каріатид, храм Афіни в Пергамі, Пергамський вівтар.)

Після завоювання Давньої Греції Римом її архітектурні тра- диції продовжила Римська імперія. На формування римської архітектури вплинули етруські традиції й ордери грецької ар- хітектури.

Рим, заснований у 735 р. до н. е., спочатку був селищем, але з часом став самобутнім містом. Багато майстрів з різних куточ- ків світу працювали для увічнення слави і величі Риму. Місто перетворювалося на мистецький центр, столицю світу. Головною святинею Риму були храми Юпітера, Юнони і Мінерви на Капіто- лійському пагорбі. Ще одна визначна пам’ятка Риму — Форум, міський майдан, що розташовувався біля підніжжя Капітолія. Його оточували храми, палаци та інші будівлі. Римляни у своїх спорудах прагнули підкреслити ідею могутності, величі, для них є характерними монументальність та ошатність.

Архітектура періоду республіки представлена низкою чудових пам’яток. Серед них ордерні храми, круглі і прямокутні в плані. Круглий храм — моноптер — складався з циліндричної основи, оточеної колонадою. Вхід до храму був за етруським звичаєм тільки з одного, торцевого боку. Круглий храм Сивіли, або Вести, в Тіволі, під Римом, оточений коринфськими колонами. Фриз прикрашений рельєфами із зображенням традиційного римського мотиву — бичачих голів, з яких звисають важкі гірлянди. Це був символ жертвоприношення і пам’яті. Ордер у таких храмах відзначався твердістю малюнка, колони втратили властиву їм у Греції пластичність. Прямокутні римські храми також від- різнялися від ордерних грецьких, як показує добре збережений храм Фортуни Віріліс.

У I–II ст. н. е. з’явилися дві найвідоміші римські архітектурні споруди: Колізей — величезний амфітеатр — і Пантеон («Храм всіх богів»). А для мистецтва літератури період правління імпе- ратора Августа вважається «золотим віком» римської літератури. Найвідоміші її представники — Вергiлiй, Горацiй, Овідій. Від періоду Римської імперії до наших днів дійшло кілька шедеврів архітектури.

У 70–80 рр. н. е. був споруджений найбільший амфітеатр ан- тичної епохи — амфітеатр Флавіїв (Колізей). Він був зведений на місці зруйнованого Золотого будинку Нерона і належав до нового архітектурного типу будівель. Колізей являв собою величезну чашу зі східчастими рядами сидінь, замкнуту зовні кільцевою еліпсоподібною стіною.

Другий шедевр зодчества тієї епохи — знаменита Тріумфаль- на арка Тита, яку спорудили на честь імператора. Тріумфальні арки — римська архітектурна новація, можливо, запозичена в етрусків. Арки споруджували на честь перемог та як знак освячення нових міст. Однак їхній основний зміст пов’язаний із тріумфом — урочистою ходою на честь перемоги над ворогом. Ще одна архітектурна пам’ятка античного мистецтва — Пан- теон — і нині стоїть в центрі Рима. Це єдина римська будівля,

не перебудована і не зруйнована в часи Середньовіччя.

Ідеальним музеєм, у якому зібрано художні шедеври, є вілла імператора Адріана. На ній були зведені архітектурні споруди, що відтворюють образи прекрасних оригіналів, які імператор бачив під час своїх подорожей: Темпейська долина, побачена в грецькій Фессалії, афінський Строкатий портик, колись прикра- шений фресками знаменитих майстрів, «підземне царство» та ін.

Шедевром настінного розпису є Вілла Містерій. На славнозвіс- них фресках зображені сцени з таїнств, пов’язаних із посвяченням у культ бога Діоніса.

Своєю величчю вражають римські мости II–I ст. до н. е. Так, міст Мульвія, крім своїх практичних переваг (він простояв більш ніж дві тисячі років), відзначається виразністю образу. Міст ві- зуально ніби спирається на воду півсферами арок, опори між якими полегшені.

До чого римляни прагнули в архітектури? (Через мону- ментальність споруд передати могутність та велич держави.)

Фаюмський портрет — так називають твори античного станко- вого живопису. Хоча в Римі його взірці не збереглись, про нього можна судити за відомими портретами, знайденими у похованнях Фаюмського оазису, що в Єгипті. Їхнє призначення — відобразити зовнішність померлої особи. Ці твори вражають реалістичністю зо- браження та яскравістю кольорів. Традиції фаюмського портрета згодом лягли в основу православного іконопису.

Античний вазопис розвинувся ще в крито-мікенському мис- тецтві. Вази розписували чорним лаком, білою і пурпурною фарбами. Композиція розпису органічно поєднувалася з формою посудини. Кожна посудина втілює багато інформації про світ, закодованої не тільки в її формі, але й у розписі. Кожний зобра- жений символ є деталлю умовного зображення світу.

Художня творчість античного світу внесла в мистецтво декору багато нових елементів і композиційних рішень. Однією з важ- ливих рис в орнаменті Давньої Греції був ритм, побудований за принципом чергування однакових елементів. Сюжети орнаменту завжди розміщені на чітко визначеному місці. Декоративні при- краси гармонійно поєднуються з конструкцією предмета. Один з улюблених давньогрецьких мотивів — меандр. Вважають, що в цьому візерунку закладена глибока ідея вічного руху, нескін- ченного повторення.

Що криється в дивній формі та розписі античних ваз? (Форма й розпис стають символічним відображенням світу.)

Орнаментальна мозаїка з’являється в Греції в IV ст. до н. е. Спочатку її робили з кольорової гальки, пізніше — з дрібних фрагментів кольорового каміння й кольорового скла.

• із зображенням Александра Македонського (фрагмент)

Давньоримський фресковий живопис. Помпеї

В епоху Римської імперії високого розвитку досягли мисте- цтво мозаїки та декоративний розпис, які були тісно пов’язані з архітектурою. До видатних творів належать мозаїчні підлоги в будинках заможних громадян, відкриті під час розкопок міста Помпеї. На цих мозаїках зображені мандрівні музиканти й актори, півні, що б’ються, філософи, які ведуть бесіди, кішка з куріпкою в зубах, мешканці морських глибин. Найцікавіша мозаїка, що належить до І ст. до н. е., зображує історичну подію — битву Александра Македонського з перським царем Дарієм. Вона за- ймає площу 15 м2 і складена з 1 млн. 500 тис. кубиків, виготов- лених з різних гірських порід. Художник уміло передав грізне напруження бою, виразні обличчя воїнів, блиск зброї. Складна композиція, використання сміливих ракурсів і краса колориту говорять про великий талант і смак художника.

Найпопулярнішими і найзагадковішими в римському мисте- цтві є, безумовно, маски. Чоловічі і жіночі, трагічні й комічні, потворні й прекрасні, маски ніби оживають під поглядом глядача. Маски приховували справжню сутність того, що відбувається. Вони були знаком переходу від безсмертного до смертного, від небесного до земного, від міфічного до повсякденного.

З якого матеріалу виробляли античну мозаїку? (Спочат- ку з кольорової гальки, пізніше — з дрібних фрагментів кольорового каміння та скла.)

Жанр натюрморту виник у добу пізньої класики і блискуче розвинувся в епоху еллінізму. Римські митці писали символічні твори, що мали глибокий таємний зміст. В одній із гробниць у Помпеях знайшли блискуче написаний натюрморт: золотий стіл на тлі червоного драпірування. На столі стоїть срібний посуд, кераміка витонченої форми.

• вазопис Тесей вбиває Мінотавра (фрагмент грецького чер- вонофігурного вазопису) Фаюмський портрет

Отже, в Давній Греції сформувалися власні традиції обра- зотворчого мистецтва та архітектурні традиції. Вони були за- позичені людством і застосовувалися впродовж багатьох віків. До них звертаються і в сучасному будівництві. У містах України і світу збереглось багато архітектурних споруд у стилі класициз- му і неокласицизму, зразками для оздоблення яких послужили архітектурні ордери античної Греції.

Мистецтво Давнього Риму залишило людству величезну спад- щину, значення якої важко переоцінити. Великий організатор і творець сучасних норм цивілізованого життя, античний Рим змінив культурний простір величезної частини світу.

Музично-театральне мистецтво

Музично-театральна культура еллінізму була різноманітною. Поширені твори цього періоду — гімни, епіграми, епос, ідилії; їх виконували під музичний супровід.

У поемах Гомера згадується про використання музики під час релігійних церемоній і народних свят. Зростання полісів, у яких відбувалися великі культові й цивільні свята, призвело до розвитку хорового співу під акомпанемент духових інструментів. Разом з авлосом (різновид флейти) увійшла у вжиток металева труба.

Постійні війни стимулювали розвиток військової музики, що набувала політичного і патріотичного значення. Разом із тим розвивалась і лірична поезія, що декламувалась під супро- від музичних інструментів. Класиком хорової лірики став поет і музикант Піндар, автор гімнів, застільних і переможних од, що відзначалися багатством і примхливістю ритмів. На основі гімнів Піндара розвинувся дифірамб, який виконували на діонісійських святах. Музика стала невід’ємною частиною театральних дійств. Видатний давньогрецький драматург, загальновизнаний

«батько трагедії» Есхіл (525–456 р. до н. е.) здобув світову славу, пов’язану саме зі служінням музі трагедійного мистецтва — Мель- помені. Театральні вистави в Афінах відбувались у формі турнірів на діонісійських святах, де драматичні поети виступали зі своїми новими творами, а також розігрували вже відомі трагедії.

Крім того, на грецьких святах відбувалися музичні агони. Під час підготовки до них із музикантами займалися спеціальні вчи- телі. Агон — творче змагання між дійовими особами в еллінських комедіях, завдяки якому розкривається ідейний зміст твору. У цих змаганнях першість виборювали музиканти, співаки, авто- ри трагедій і комедій, актори.

На змагання зазвичай допускали трьох драматургів, які пред- ставляли свої твори у формі тетралогій (три сюжетно пов’язані трагедії і одна драма із сатирико-гумористичним змістом). Есхіл завойовував перше місце 13 разів, що свідчить про надзвичайно високий рівень його драматургічної майстерності. Саме Есхіл сформував канон давньогрецької трагедії і запровадив форму трилогії.

Він оживив драму, зробив театральне дійство більш дина- мічним, цікавим. З його ім’ям пов’язане також використання декорацій і масок. Ці традиції наслідували і розвивали видатні майстри театрального мистецтва Софокл (496–406 рр. до н. е.) та Еврипід (480/84–406 рр. до н. е.).

З усієї кількості написаних Есхілом трагедій до нас дійшли лише сім, і єдина трилогія, що збереглася повністю,— «Орестея». Найвідомішою й найвизначнішою трагедією Есхіла є «Прометей закутий».

Видатний трагік Софокл (496–406 рр. до н. е.), подібно до Есхіла, запозичував сюжети своїх трагедій з міфології, але наділяв давніх героїв якостями і сподіваннями своїх сучасників. До найвизначніших шедеврів Софокла належать трагедії «Цар Едіп» і «Антігона».

Драматург-трагік Еврипід (480–406 рр. до н. е.) завершив розвиток класичної давньогрецької трагедії. За життя він не мав настільки значного успіху, як Есхіл і Софокл, але в епоху еллінізму вважався зразковим драматургом.

«Батьком комедії» був Арістофан (446–385 рр. до н. е.). По- ява цього драматургічного жанру пов’язана з процесом злиття двох видів карнавальних магічних дійств — так званого міма і сатиричних пісень. Визнання здобули його комедії «Лісістрата»,

«Мир», «Ахарняни» та ін.

Кого в Давній Греції називали «батьком трагедії» і хто з представників театрального мистецтва наслідував його традиції? («Батько трагедії» — Есхіл, його традиції продовжували Софокл та Еврипід.)

Як називалися творчі змагання і в чому полягала їх суть? (Агон — творче змагання між дійовими особами в еллінських комедіях, завдяки якому розкривається ідей- ний зміст твору. У цих змаганнях першість виборювали музиканти, співаки, автори трагедій і комедій, актори.)

Характерною рисою грецького мистецтва епохи еллінізму було вираження сутності людини з її прикрощами і радощами. В емо- ційному плані мистецтво прагне до розмаїття почуттів. Мистецтву еллінізму властиве прагнення до витонченості і краси.

Дозвіллям для давніх греків був бенкет, який обов’язково супроводжувався музикою і співами. Під час бенкету грали на традиційних інструментах: лірі, кіфарі, арфі, авлосі та ін.

У III–II ст. до н. е. у Греції з’явився попередник сучасного органа — гідравлос. Інструмент мав від 4 до 18 труб, а тиск повіт- ря, що надходило в труби, підтримувався стовпом води. Гідравлос був поширений у Римській імперії, потім у Візантії.

В Афінах відвідування театральних вистав-трагедій було обов’язковим для всіх мешканців, крім рабів. Це було зумовлене релігійними та суспільними традиціями. Вважалося, що гострі почуття та сльози, викликані трагедійним дійством, сприяють вдосконаленню духовного світу. Отже, в амфітеатрі збиралося все місто. Уряд Афін навіть сплачував громадянам відвідування театральних постанов з казни.

Усі ролі вистави, навіть жіночі, виконували актори-чоловіки, тому під час вистави одна особа переодягалась у різних персона- жів. Гру акторів супроводжував хор під керівництвом корифея.

Йому належало супроводжувати дійство необхідними пояснення- ми та коментарями.

Що притаманне мистецтву елліністичного періоду сДавньої Греції? (Вираження сутності людини з її прикрощами і радощами та прагнення до витонченості і краси.) Назвіть традиційні грецькі музичні інструменти. (Ліра, кіфара, арфа, авлос.)

Хто повинен був відвідувати театральні вистави і чому? (Усі мешканці міста, крім рабів. Це зумовлене релігійними та суспільними традиціями — переживання сильних емоцій сприяло духовному вдосконаленню.)

Період правління імператора Августа став «золотим віком» римської поезії. Виразниками ідеології нової поетичної епохи стали Вергілій (70–19 рр. до н. е.), Горацій (65–8 рр. до н. е.) та Овідій (43 р. до н. е. — 17 р. н. е.).

Вергілій створив безсмертну національну епопею. Перу Овідія належать «Метаморфози» — збірка поем на міфологічні теми (про перетворення людей на рослини, тварин, зірки). Горацій оспівував високу місію творця в поезії, який має не лише роз- важати, а й учити.

У Римі набули поширення пишні видовища для патриціїв із музичним супроводом. У таких видовищах брали участь вели- чезні оркестри. Найпоширенішими були музичні інструменти — кіфари, авлоси, ударні велетенських розмірів. Виникли концертні антрепризи. Були покладені на музику вірші Овідія, Горація, Катулла. З Римом пов’язав свою творчість відомий грецький спі- вак-віртуоз Мезомед (II ст. н. е.) — творець прекрасних гімнів.

Чудовий поет і мислитель Тіт Лукрецій Кар у поемі «Про природу речей» описав природу музичного звука і пояснив походження музики повсякденними потребами людей.

Отже, мистецтво високорозвинених суспільств Середземномор’я та Середньої Азії I тис. до н. е., пов’язане з Грецією, елліністич- ними державами та Римською республікою, є обрядово-театраль- ним. А найпліднішим періодом розвитку античного театрального й музичного мистецтва вважають період грецької класики.

Назвіть основних представників римської поезії «золотого віку». (Вергілій, Горацій, Овідій.)

Поясніть зміст фразеологізмів: «яблуко розбрату», «ахіл- лесова п’ята», «троянський кінь». Придумайте рекламний відеосюжет «Міфи Давнього Риму».

Висновок. Обговоривши з учнями матеріал підручника, необ- хідно зробити висновок: мистецтво античної доби, ідеалом яко- го є вільна і політично активна людина, що виступає об’єктом і змістом грецької культури, розглядається як окрема сторінка в історії мистецтва. Високорозвинута культура греків стала осно- вою для багатьох цивілізацій. Підтвердженням цьому є розвиток філософії, храмової архітектури, живопису, театру, палацового будівництва, науки, медицини, алхімії, письма, торгівлі, морської справи, атлетики, ораторського мистецтва тощо.

VІ. Закріплення нових знань

Робота з таблицями «Культурно-історичні періоди розвитку Давньої Греції» та «Культурно-історичні періоди розвитку Дав- нього Риму».

Чи потрібно нашим сучасникам знати твори античної міфо- логії?

Які грецькі боги мешкали на горі Олімп?

Чому поеми Гомера в Давній Греції були найпопулярнішими? Придумайте рекламний відеосюжет «Міфи Давнього Риму».

Розкажіть про внесок Есхіла в розвиток давньогрецької трагедії.

Дослідіть творчість одного з давньоримських поетів «золото- го віку». З’ясуйте, які його літературні твори було перекладено українською мовою.

Працюючи з таблицями і текстом підручника, дайте характе- ристику культурно-історичним періодам розвитку Давньої Греції та Давнього Риму.

VII. Повторення основних понять

Комедія — один із головних жанрів драматургії — вистава, сюжет якої побудований на жартівливих, кумедних ситуаціях. Міф (від грец. — слово, переказ) — оповідь, яка пояснює походження речей, явищ, всього світу, за участю надприродних істот або героїв. Міф став основою різних релігійних систем, фоль- клорних традицій, художньої творчості тощо. Міфи характерні як для первісних народів, які перебували на стадії дораціонального

мислення, так і для сучасної людини.

Сатир — в античній міфології істота з людським тілом, хвос- том, рогами та копитами цапа на ногах, божество родючості та веселощів.

Трагедія — один із головних жанрів драматургії, вистава, основу сюжету якої складає загострений конфлікт із трагічним фіналом

Театралізація — художня обробка літературного твору відпо- відно до вимог театрального мистецтва.

VIIІ. Домашнє завдання

Творче домашнє завдання за підручником «Мистецтво».