Учительська світлиця

УРОКИ 13–14

ІДЕАЛИ ТА ОБРАЗИ РЕНЕСАНСУ

Мета: визначити хронологічні межі та окремі етапи розвитку епо- хи Відродження; познайомити з художніми особливостями епохи, своєрідністю мистецького простору; проаналізувати гуманістичні й антропоцентричні тенденції та їх прояв у видах мистецтва; ознайомити з кращими зразками ренесансного мистецтва та його представниками; виховувати шанобливе ставлення до шедеврів світового мистецтв епохи Відродження.

Мотивація: протягом уроків учні дізнаються, наскільки зміни- лися (або ні) художні тенденції нового стилю епохи Відроджен- ня, а також з’ясують, мистецтво якої з попередніх епох лежить    в основі стилю Ренесанс.

Очікувані результати: учні повинні знати загальну картину роз- витку епохи Відродження та представників ренесансного мис- тецтва; уміти виокремлювати світський характер мистецтва та аналізувати особливості світосприйняття доби Відродження; роз- різняти особливості ренесансного стилю у різних видах мистецтва (самостійно порівнювати й аналізувати); пояснювати гуманістичні та антропоцентричні тенденції ренесансного мистецтва.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Наочність і обладнання: мультимедійна дошка, підручник, пре- зентація, роздатковий матеріал.

Демонстрації:

візуальний ряд: живопис — Сандро Боттічеллі, «Весна», «На- родження Венери», «Оплакування Христа»; Леонардо да Вінчі,

«Мадонна Бенуа», «Мадонна Літта», «Джоконда», «Мадонна   в гроті», «Дама з горностаєм», «Автопортрет», фреска «Таємна вечеря»; Рафаель Санті, «Сикстинська Мадонна», «Мадонна в зе- лені», «Мадонна Альба», «Мадонна Конестабіле», «Сон лицаря»,

«Афінська школа», «Несення хреста»; Мікеланджело, фрески Сан- ті Сикстинської капели «Народження Адама» та «Страшний Суд»;

архітектура — Філіппо Брунеллескі, собор Санта-Марія-дель Фьйоре, церква Сан-Лоренцо, палац Пітті; Донато Браманте, каплиця Темп’єтто; Рафаель Санті, церква Сант-Еліджіо дельї Орефічі; Антоніо Палладіо, вілла Ротонда, собор Сан-П’єтро-ді- Кастелло, театр Олімпіко; скульптура — Донателло, «Давид», статуя Святого Георгія, пам’ятник кондотьєрові Гаттамелаті; Мікеланджело, скульптури капели Медичі, «Мойсей», «П’єта», «Давид», «Вакх». літературний ряд: Данте Аліг’єрі, «Божественна комедія»; Фран- ческо Петрарка, «Книга пісень».

Хід уроку

І. Організаційний етап

Вітання. Оголошення теми і мети уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Як ви гадаєте, сучасне мистецтво має різні стильові прояви?

Скільки стилів розвивалося в добу Середньовіччя? Сьогодні ми з’ясуємо, який стиль (або декілька стилів) характеризує куль- турно-мистецький простір доби Відродження.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Які види мистецтва Ви знаєте?

Які з них розвинулися в епоху Середньовіччя?

ІV. Повідомлення теми уроку

План вивчення нового матеріалу

Епоха Відродження. Гуманістичні тенденції Ренесансу. (Ма- теріал на СD)

Творчий геній в архітектурі та скульптурі. Ренесансний живопис.

Демократизація театрального мистецтва та літератури.

Методичні рекомендації

Під час ознайомлення з епохою Відродження слід звернути увагу на хронологічні межі та окремі етапи розвитку епохи. Важливо звернути увагу учнів на особливості епохи, своєрідність мистецького простору, проаналізувати гуманістичні й антропо- центричні тенденції та їх прояв у видах мистецтва. Відзначити неповторність мистецтва Ренесансу. Окремо слід приділити увагу творчості представників італійського Відродження, особливос- тям розвитку різних видів  мистецтва та  їх  представникам. За допомогою творчих завдань прищепити учням шанобливе ставлення до шедеврів світового мистецтва.

V. Вивчення нового матеріалу

Самостійне опрацювання теоретичного матеріалу за підруч- ником «Мистецтво. 8 клас».

Розповідь учителя

Доба європейського Відродження охоплює період з кінця XIII — до кінця ХVI ст. а в деяких країнах Європи до початку XVII ст. Нова культурно-мистецька доба в різних країнах пану- вала в різний час і не скрізь мала яскраві прояви. Так, в Італії період Відродження припадає на кінець XIII — середину XVI ст., в Іспанії — на XIV — початок XVII ст. Зокрема в Німеччині, Нідерландах, Англії, Франції на останнє десятиріччя ХV ст. при- падає розвиток так званого Північного Відродження. Основу євро- пейського Відродження складає звернення до античної традиції, зростання національної самосвідомості та культури, піднесення світського мистецтва та гуманістичних тенденцій, сприйняття реального світу як основи людського буття.

Творчий геній в архітектурі та скульптурі

Пластичні мистецтва в добу Відродження переживали бурх- ливий розвиток. Бажання відродити мистецтво античності стало головною метою нової епохи. Архітектура Ренесансу відродила античні колони і деякі декоративні форми. Період XIV–XV ст. — це час  зародження нового світогляду, епоха  творчої свободи й оспівування людської індивідуальності та краси. Однією з най- більш плідних була флорентійська школа.

В архітектурі Флоренції XV ст. риси нового стилю започат- кував італійський архітектор і скульптор Філіппо Брунеллескі (1377–1446). У 1434 р. він завершив велетенський купол Фло- рентійського собору Санта-Марія-дель-Фьйоре. Шедеврами його творчості також стали капела Брунеллескі, базиліка Сан-Лоренцо, капела Пацці при церкві Санта-Кроче та оригінальні світські споруди.

Ф. Брунеллескі вдалося створити характерну для Ренесансу ясну і гармонійну центричну купольну композицію, структура якої образно виражена запозиченою в античності ордерною систе- мою. Квадратний в плані простір перекритий легким зонтичним куполом. Гуманізм і поетичність творчості майстра, життєствер- джувальна сила його образів, поєднання монументальності й ви- тонченості, творчої свободи й наукової обґрунтованості задумів вплинули на подальший розвиток архітектури Відродження.

Архітектурні та скульптурні твори Брунеллескі несуть у собі риси античної простоти, пропорційності й гармонії. Такі риси стали характерними для всього мистецтва Відродження. Най- яскравіше це виявилось у світській архітектурі. Було створено новий образ світської міської будівлі (палаццо), який мав харак- терні риси: чітке поверхове членування, здвоєні (парні) вікна, підкреслений карниз тощо (наприклад, палац Пітті у Флоренції).

Яке нововведення Філіппо Брунеллескі стало характерною рисою архітектури Відродження? (Центрична купольна композиція.)

Які характеристики творчості Філіппо Брунеллескі вплину- ли на подальший розвиток архітектури Відродження? (Гу- манізм і поетичність творчості, життєстверджувальна сила образів, поєднання монументальності і витонченос- ті, творчої свободи і наукової обґрунтованості задумів.)

Фонтан Невинних (інша назва — фонтан Німф), зведений за проектом французького архітектора епохи Відродження Пьєра Леско та прикрашений барельєфами скульптора Жана Гужона,    є найдавнішим фонтаном Парижа.

Він розташований на невеликій вулиці з однойменною на- звою. Колись на цьому місці було кладовище, на якому ховали бідняків — звідси й назва фонтана. Раніше споруда стояла на розі вулиць Берже та Сен-Дені. І лише у ХVIII ст., коли на місці кладовища зробили майдан, її перенесли на нинішнє місце.

Фонтан являє собою аркову споруду, з кожного боку якої зображені німфи, морські боги й тритони. Проте це лише копії барельєфів Гужона, а справжні твори митця зберігаються у най- відомішому музеї Франції — Луврі.

Окрему увагу слід звернути на творчий здобуток італійського скульптора Донателло (1386–1466), якого в історії європейського Відродження вважають основоположником індивідуалізованого скульптурного портрета. На ранньому етапі творчості майстер дотримувався реалістичних принципів, не прикрашаючи люд- ський образ. Вивчення пам’яток греко-римської пластики дещо стримало реалістичні прагнення митця. У його творчості виді- ляють два стилі: реалістичний і класичний. Але найкращими вважаються роботи, де, не захоплюючись зайвим реалізмом і творами старовини, Донателло шукав власні ідеали. Це можна сказати про статуї Святого Георгія, Давида й апостола Марка, кінну статую кондотьєра Венеціанської республіки Гаттамелаті.

У XV ст. для архітектури була характерною імітація дав- ньоримських споруд одночасно з порушенням рівноваги, що зумовило розвиток наступних  стилів  —  маньєризму  та  бароко.  Ці особливості яскраво втілені у творчій діяльності Донато Браманте (1444–1514). Свій могутній  талант  майстер  розкрив під час будівництва Ватиканського палацу, каплиці Темп’єтто монастиря  Сан-П’єтро-ін-Монторіо,  палаццо  делла  Канчеллерія,  а також у проекті величного собору Святого Петра в  Римі.  На- звані архітектурні твори відзначаються композиційною виразніс- тю, монументальністю та витонченою пропорційністю. Творчість Браманте справила значний вплив не тільки на  його  сучасників, але й на подальший розвиток архітектури Італії та країн Європи.

Хто в історії європейського Відродження є основоположни- ком індивідуалізованого скульптурного портрета? Які два стилістичні напрями помітні в його творчості? (Донателло. Реалістичний і класичний.)

Чим характерні твори Донато Браманте? (Імітація дав- ньоримських споруд одночасно з порушенням рівноваги.)

Період Високого Відродження в історії мистецтв вважають етапом найвищого розквіту ренесансного мистецтва. Він про- явився в Італії приблизно у 1500–1527 рр.

«Першим майстром світу» діячі Відродження називали Мікел- анджело Буонарроті (1475–1564) — талановитого живописця, скульптора, архітектора і поета. Він вніс заряд вируючої енергії  в пластичні мистецтва Ренесансу. У галузі скульптури його твори вважаються найвищим досягненням доби Відродження. Антична скульптура для Мікеланджело завжди залишалася непереверше- ним взірцем. Його вважають великим майстром обробки мармуру та досконалого зображення, у його скульптурах повною мірою виявились сила й могутність мистецтва.

«П’єта» («Оплакування Христа»), розташована в римському Соборі Святого Петра, — перший серйозний твір Мікеландже- ло, який увічнив його славу. Митець спромігся вирішити в цій скульптурі надзвичайно складне композиційне завдання: передати трагічний зміст, не порушивши відчуття гармонійності й при- родності. Діва Марія тримає на колінах померлого Христа, як тримала б немовля. Іще однією важливою особливістю скульптури є привнесення в образ Марії глибокого психологічного начала. Митець показує живу материнську скорботу за своїм сином — не божественну, а реальну.

Неперевершеним стало поєднання елементів архітектури  і скульптури в каплиці Медичі при церкві Сан-Лоренцо. До най- кращих творів митця належить статуя «Мойсей», виконана для надгробку Папи Римського Юлія II. Також серед найвідоміших його скульптур — «Давид», «Вакх» тощо. До творчого спадку Мікеланджело належить і його робота як архітектора над спору- дженням собору Святого Петра в Римі. Купол собору — найвищий у світі — став і останнім великим творінням майстра, і передвісни- ком епохи бароко. Мікеланджело, найяскравішого представника ренесансного мистецтва, вважають водночас засновником стилю бароко в живописі та скульптурі через нові художні рішення та образи в різних видах мистецтва.

Як проявився талант Мікеланджело у його творі «П’єта»? (Майстер через композицію твору передав трагічний зміст, не порушивши відчуття гармонійності й природ- ності, привніс в скульптуру психологічне начало.)

Виняткове значення для архітектури епохи Ренесансу мала діяльність уже відомого нам Рафаеля Санті (1483–1520). Як архітектор він також керував роботами зі спорудження собору Святого Петра в Римі і брав у них безпосередню участь. Крім того, працював на розкопках Давнього Риму, захопившись ви- вченням античної архітектури, мріяв відродити образ цієї могут- ньої цивілізації. Зокрема, в Римі Рафаель збудував центричну за композицією і увінчану єдиною великою банею з ліхтарем церкву Сант-Еліджіо дельї Орефічі та витончену капелу Кіджі церкви Санта-Марія дель Пополо, палаци Каффарелі-Відоні та Бранконіо дель Аквіла з найбагатшою пластикою фасаду (обидва в Римі), палаццо Пандольфіні у Флоренції. Значним досягненням Рафае- ля як архітектора стали проект і зведення вілли для Джуліо де Медичі. Архітектура Рафаеля відзначається благородною стрима- ністю форм і витонченістю інтер’єрів. Під час будівництва палаців Рафаель незмінно пов’язував малюнок і рельєф фасадного декору з особливостями забудови, з розмірами і призначенням будівлі, на- магаючись надати кожному палацу індивідуалізованого вигляду.

Чим характерні архітектурні шедеври Рафаеля? (Стрима- ністю форм і витонченістю інтер’єрів, пластикою фасаду, зв’язок малюнка та рельєфу фасадного декору з особливо- стями забудови, розмірами і призначенням будівлі.)

Не можна оминути увагою творчість представника пізнього Відродження та маньєризму Андреа Палладіо (1508–1580), якого в мистецтвознавстві вважають засновником класицизму та най- впливовішим архітектором в  історії  західної  цивілізації.  Саме у творчості Палладіо можна спостерігати розквіт маньєризму — стилю, в якому трохи надмірний у деталях ренесансний форма- лізм став придатним до тактовного й вишуканого варіювання. Творчість митця підвладна суто світській архітектурі. Палладіо не будував культових споруд. Він винайшов тип класичної при- міської вілли, але в своїх будівлях ніколи і нічого не копіював. Його творчому генію належать палаццо Вальмарано, вілла Бар- баро, вілла Ротонда, театр Олімпіко в Віченце, собор Сан-П’єтро- ді-Кастелло у Венеції та ін.

Отже, Пізнє Відродження ознаменувалося розвитком зрілого Ренесансу та маньєризму. Мистецтво маньєризму відсунуло на другий план значення людської особистості в мистецтві, адже виникла нова суперечність між ренесансною гармонією і новою

бароковою пластикою й динамічністю. Маньєризм відобразив кризу гуманістичного мистецтва Відродження. Часто вважають, що маньєризм не є самостійним стилем, і вбачають у ньому ран- ню фазу бароко.

Засновником якого мистецького стилю вважають Андреа Палладіо? (Класицизму.)

Ренесансний живопис

Надзвичайно високого рівня майстерності й новаторства досяг ренесансний живопис. Класичним зразком Раннього Відродження можна назвати творчий здобуток Сандро Боттічеллі (1445–1510). Його картини «Народження Венери», «Весна» та «Оплакування Христа» не тільки зробили ім’я художника безсмертним, але й стали однією з перших вдалих спроб передати на полотні красу людського тіла. Боттічеллі був неперевершеним майстром пор- третного жанру — гостро відтворював сповнений суперечностей і духовних пошуків внутрішній світ персонажів. Численні пор- трети він створив і на своїх фресках. Його невеликі за розмірами портрети відзначаються гостротою характерів та бажанням най- точніше відтворити складний внутрішній світ людини.

Найголовнішим серед мистецтв вважав живопис видатний Леонардо да Вінчі (1452–1519). Загальновідомі та найяскравіші його твори — це картини «Мадонна Бенуа», «Дама з горностаєм»,

«Мадонна Літта», «Мадонна в гроті», «Автопортрет», «Джокон- да», фреска «Таємна вечеря». Шедевром станкового живопису майстра вважається картина «Джоконда» («Мона Ліза», Лувр, Франція). Поява «Джоконди» дозволила поставити портретний живопис на один рівень із композиціями на релігійні й міфо- логічні теми. На полотні — психологічний портрет дружини флорентійського купця Франческо Джокондо. Це типовий образ для епохи Високого Відродження. Розкриття психології образу дозволило авторові передати багатий внутрішній світ молодої жінки: м’яка жіночність сполучена із сильним характером. Ав- тор відтворив не один окремий момент стану людини, а складний і тривалий процес її духовного життя. Самодостатність людини, яка має глибоке пізнання світу, виражена в усмішці та погляді. Одна з новацій Леонардо да Вінчі — своєрідна манера письма, так звана димчаста світлотінь (сфумато), яка у поєднанні з лінійною перспективою надає глибини простору.

Ще одним шедевром Леонардо да Вінчі є фреска «Таємна вече- ря», виконана для трапезної монастиря Санта-Марія в Мілані на відомий біблійний сюжет — Ісус Христос і дванадцять апостолів. Цьому традиційному та добре висвітленому попередниками сю- жету Леонардо надав власної інтерпретації, створивши галерею психологічних портретів. Основна ідея фрески — засудження зрад- ництва. Майстер відтворив момент реакції кожного з дванадцяти апостолів на слова Христа про майбутню зраду: в їхніх очах гине остання надія на торжество істини і справедливості. Художник навмисно не відділив від загалу Іуду, бо його зрада є невід’ємною частиною людської реальності. Композиція сконцентрована на фігурі Ісуса, до нього спрямовані всі жести й погляди персона- жів фрески. Головна ідея фрески — розкриття найважливіших проблем у житті людини: любові й ненависті, відданості й зради. Да Вінчі також був чудовим скульптором. Окремо слід зупи- нитися на наукових досягненнях митця: полем його діяльності були анатомія, механіка, фізика, астрономія, математика та ін. Багатогранність генія сягнула межі людських можливостей того часу. Він винайшов своєрідний літальний апарат, підводний чо- вен, водолазне знаряддя; експериментував із діючою силою пари; створив машини для прокатки золота і вибивання монет; розробив багато різноманітних пристроїв. Леонардо да Вінчі випередив свою епоху, яка не була готова сприйняти його науково-технічні ідеї, майже на чотири століття, а тому більшість із його винаходів була реалізована лише в XIX–XХ ст.

Неперевершеним майстром якого жанру вважався Сандро Боттічеллі? (Портретного жанру.)

Що було основним принципом в портретах та фресках Леонардо да Вінчі? (Розкриття психології образу.)

Класичні традиції античності та дух християнства знайшли яскраве втілення у творчості вже відомого нам за архітектурни- ми творами  Рафаеля  Санті,  якого  називають найбільш світлим і життєрадісним художником Відродження. Творчий здобуток Рафаеля — це показ пластичної досконалості людського тіла, яке відображує внутрішню гармонію. Протягом життя митець шукав образ гармонійної і досконалої людини, знайшовши її в Мадон- ні, відображуючи потаємні відтінки почуттів матері у поєднанні ліричності образу з величчю душі («Сикстинська Мадонна», «Ма- донна Конестабіле», «Мадонна в зелені», «Мадонна Альба» та ін.). Духовності й трагізму сповнений образ «Сикстинської Мадон- ни», створеної для вівтаря церкви монастиря Святого Сикста. Це образ неперевершеної краси і величі, високої духовності та без- межного трагізму, материнської любові й материнської муки. Ще одним неперевершеним витвором Рафаеля є фрески залів Ватикан- ського палацу, де автор втілює головну ідею Відродження — зв’язок гуманістичних ідеалів з мистецькими традиціями античності. По- казовою є фреска «Афінська школа», де митець зобразив античних філософів та вчених (Платона, Арістотеля, Піфагора, Діогена та ін.). Слід зазначити, що в образах античних мислителів Рафаель втілив і риси своїх сучасників (наприклад, Леонардо да Вінчі). Із полотном «Несення хреста» Рафаеля Санті трапилась над- звичайна історія. Митець писав картину для одного з монастирів Палермо. На полотні був зображений Ісус, який несе хрест крізь натовп. Торгівельне судно, на якому перевозили цю картину, потрапило в шторм і загинуло разом із людьми й усім крамом. Лише картину Рафаеля з волі провидіння хвилі винесли до Ге- нуезької гавані.  Абсолютно  неушкодженою  її  дістали з ящика і перевезли до Палермо. За висловом живописця Вазарі, це по- лотно вважається такою самою видатною пам’яткою острова

Сицилія, як вулкан Етна.

Вже відомий нам у галузі скульптури та архітектури Мі- келанджело Буонарроті (1475–1564) залишив неперевершений

спадок образотворчого мистецтва. Звеличення людського тіла й духу — основна тема його творчості. Образ людини — це об- раз господаря Всесвіту, цілісної особистості, здатної на героїзм, сповненої творчої наснаги та волі до життя. Із блискучої плеяди художників Високого Відродження Мікеланджело перевершив усіх за наповненістю образів громадянським пафосом.

Творчим подвигом митця називають розпис стелі Сикстинської капели у Ватиканському палаці, де художник зобразив кілька со- тень фігур. Фреска ілюструє події перших днів Створення світу: небесні світила, відокремлення земної тверді від води, історія Адама і Єви, Всесвітній потоп. Основна ідея — гімн творчій мо- гутності людини, прославлення її тілесно-духовної краси. Пізніше на вівтарній стіні Сикстинської капели художник написав фрес- ку «Страшний Суд», зобразивши ще 400 фігур і по-новому роз- кривши цю біблійну тему — це акт торжества справедливості та відплати за гріхи, який під пензлем Мікеланджело перетворився у загальнолюдську трагедію.

Також серед видатних майстрів епохи Відродження слід назвати живописців Тиціана («Динарій кесаря», «Марія Магдалина, що ка- ється», «Венера Урбинська», «Даная», «Втеча до Єгипту», «Святий Себастіян»), Джорджоне, Веронезе, Тінторетто та інших живописців.

У чому проявився творчий здобуток Рафаеля? (Показ пластичної досконалості людського тіла, яке відображує внутрішню гармонію.)

Що стало основною темою творчості для Мікеланджело? (Звеличення людського тіла й духу.

Демократизація театрального мистецтва та літератури

Гуманістичні тенденції доби Відродження яскраво втілилися в мистецтві літератури. Перші витоки гуманістичної ідеології мистецтва так званого Проторенесансу знаходимо у творчості італійського поета й мислителя Данте Аліґ’єрі (1265–1321), який пропонував учення про подвійне призначення людини («два види блаженства — перше досягається в земному житті, друге — піс- ля смерті»). Його називали «батьком італійської літератури», адже він першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не  латиною. Данте вважав, що  людина  у своїй діяльності має бути вільною. Творчість майстра свідчить, що нова епоха виявляла неабияку цікавість до людини та її земно- го буття. Так, твір «Божественна комедія» сповнений картинами життя сучасної для автора Італії, незважаючи на те, що сюжет твору далекий від повсякденності.

«Божественна комедія» Данте Аліг’єрі — найвидатніший твір,

який об’єднав дві епохи — Середньовіччя та Відродження. Поема увібрала все найкраще, що було в середньовічному християнстві,   та стала першим проявом втілення гуманістичних принципів нової ренесансної  літератури.  «Комедія»  —  це  палка  молитва  Богові  й прониклива любовна поезія, вшанування античності й гімн святим, оспівування християнських чеснот і роздуми про риси людської особистості. Сам автор назвав свій твір просто «Комеді- єю». Дотримуючись середньовічної традиції, Данте мав на увазі поетичний твір, написаний народною мовою (не латиною),  який має жахливий початок та добрий фінал. Слово «божественна» до назви поеми додав пізніше інший відомий італійський письменник Джованні Боккаччо.

«Першим гуманістом» в історії європейської літератури нази- вають італійського поета Франческо Петрарку (1304–1374), який започаткував тенденцію збирання та ґрунтовного дослідження пам’яток античної літератури. Петрарку можна вважати пред- ставником Проторенесансу, в його творчості закладалися гума- ністичні тенденції Відродження. Петрарка заклав основи нового світорозуміння, в центрі якого стояла людина. Його творчий геній прославився сонетами («Книга пісень»), у яких автор оспівував почуття земної людини. Вважається, що саме сонети Франческо Петрарки (близько 400) започаткували європейську лірику.

За часів Петрарки, у другій половині XIV ст., сформувалась нова філософія Відродження. Митці припинили займатися тлу- маченням чужих праць і стали творцями нових текстів та нових художніх ідей. Своєрідність цієї філософії яскраво проявилась

у Флорентійській академії (названа Платонівською 1459 р.), що була вільним об’єднанням інтелектуалів, які цікавились античною філософією, займалися вивченням та перекладом праць античних авторів. До академії входили представники мистецьких кіл, по- літичні діячі та представники духовенства. У центрі уваги діячів академії була людина — утверджувалась вагомість людської ін- дивідуальності. Завдяки зусиллям діячів Платонівської академії італійській мові замість латини було надано статусу наукової.

Кого називали «батьком італійської літератури»? (Данте Аліг’єрі.)

Хто заклав основи нового світорозуміння, в центрі якого стояла людина? (Франческо Петрарка.)

Доба Відродження є надзвичайно багатим періодом в історії європейської літератури. Мистецтво цього періоду звернене до особистості, яка задовольняє власні інтереси і реалізує свої наміри та прагнення. Культурні діячі епохи Відродження заклали осно- ви для кардинальних змін у світогляді суспільства Європи, для вивільнення людини з-під влади церкви для вільного розвитку культури та людської особистості. На основі художніх досягнень доби Відродження розвиватиметься наступна епоха Просвітництва. Середньовічні театральні жанри (містерії і фарси) досить довго залишалися панівними — майже до кінця XV ст. Театр пізніше, ніж інші види мистецтва, перейняв естетичні ідеали Відродження. Це зумовило зміни в усіх аспектах театрального життя: з’явилися нові жанри, форми й театральні професії; змінювалися принципи театрального мистецтва. У середині XVI ст. в Італії виник перший професійний європейський театр — «Коме- дія дель арте», (commedіa dell’arte, або Комедія масок). Вистави цього театру являли собою акторські імпровізації на основі ко- роткого схематичного сценарію, з музичними і танцювальними номерами. Дійства нового театру, розгортаючись на сценах міських майданів, витіснили середньовічні містерії.

Найхарактернішою рисою ренесансних постановок був прин- цип узагальненого зображення людини (типажу), що зумовило появу постійних типів-масок і формування сатиричного пласту вистав. Незалежно від сюжету персонажі не змінювалися: слуги (Брігелла, Арлекін, Коломбіна), жадібний купець Панталоне, зухвалий Капітан, базіка Лікар та інші персонажі.

Через суспільний попит на театральні видовища збільшилась кількість мандрівних труп. А постановки трагедій і комедій усе

більше супроводжувалися музикою і танцями. Демократичні ві- яння театрального мистецтва дозволили реалізуватися творчості аматорських колективів.

В Італії, яка стала колискою епохи Відродження, театр не досягнув таких вершин, як образотворче мистецтво, архітектура або література. Однак він поступово перейняв настрої ренесансної доби. Так, поряд із традиційними античними театрами будували й нові, що поєднували сцену і глядацьку залу.

В XVI ст. існували стаціонарні театри, які мали постійне при- міщення і трупу. Це розширило можливості театру: у постановках почали по-новому використовувати музику, світло, декорації, що привело до становлення нової театральної форми — класичної опери. Оперне мистецтво, зародившись в Італії, поширилось і здобуло величезну популярність фактично на всьому європей- ському просторі.

Зокрема, вдосконалювалося декоративне оформлення вистав. Так, в Італії склався тип архітектурно-перспективної декорації, що  зображує міську площу або вулицю, яка йде в  далечину.   Її створювали за допомогою розписаних, натягнутих на рами по- лотен, що відтворювали одне незмінне місце дії. Такі декорації споруджували Бальдассаре Перуцці, Себастьяно Серліо та вже знайомий нам Донато Браманте. Оперне мистецтво у своєму розвитку задля збільшення видовищного ефекту вимагало зміни й розширення нерухомих статичних декорацій. Ці пошуки нових ефектів наприкінці XVI ст. призвели до використання спеціальних сценічних механізмів, які дозволяли змінювати декорації перед очима публіки. Найбільшого поширення такі тенденції набули вже в наступну епоху Просвітництва. В останні десятиліття XVI — на початку XVII ст. театри виникли в більшості європейських країн.

Так, наприклад, італійський архітектор і художник-декоратор Себастьяно Серліо зробив значний внесок у мистецтво сценографії епохи Відродження. У своєму «Трактаті про архітектуру» він виклав три принципи створення театральних декорацій. Сцена для комедії мала представляти «надзвичайно вузьку й глибоку перспективу вулиці з численними крамницями і будинками, що дає можливість із легкістю збільшити кількість картин у п’єсі». Сцена трагедії — «міський майдан із громадськими будівлями    в суворому стилі». А сатиричні ідилії та фарси «мають розігрува- тися на тлі декорацій у дусі пасторалі (умиротвореного сільського пейзажу в ніжних світлих тонах)».

У якій країні й коли виник перший професійний європей- ський театр? Як він називався? (У середині XVI ст. в Італії виник театр «комедія дель арте».)

Назвіть характерну рису ренесансних постановок? (Прин- цип узагальненого зображення людини — типажу.)

Висновок. Отже, відродження античної традиції стало не само- ціллю мистецтва Ренесансу. Його основою був гуманізм, возвели- чення людини в прекрасній гармонії з природою, звільнення від диктатури церкви та перемога «життєрадісного вільнодумства». Це яскраво відображалося в сонетах Петрарки, в живописі Ра- фаеля  Санті, в  монументальних скульптурах Мікеланджело,  в зодчестві Брунеллескі, в світському музикуванні та театрально- му мистецтві. Епоха Відродження залишається в історії «золотим віком» італійського мистецтва. На основі художніх досягнень цієї доби виникло і розвинулось мистецтво Нового часу.

VІ. Закріплення нових знань

Пригадайте, із ким з представників епохи Відродження ви сьогодні познайомилися.

Відповідно до класичних етапів доби Відродження, назвіть її представників та схарактеризуйте їх творчість.

Проаналізуйте, як тенденції ренесансного стилю відбилися  в театральному мистецтві та літературі.

VІІ. Повторення основних понять

Відродження, або Ренесанс (франц. Renaissance — відроджен- ня) — культурно-мистецька епоха світового значення, яка розви- нулася після Середньовіччя й передувала епосі Просвітництва. Епоха Відродження ґрунтувалася на ідеалах гуманізму та орієн- тувалася на античну культурно-мистецьку спадщину. Відмінна риса епохи — світський характер культури та антропоцентризм. Комедія дель арте (commedіa dell’arte, або Комедія масок) — перший професійний європейський театр, який виник в середині

ХIV ст. в Італії.

VІІІ. Домашнє завдання

Скласти порівняльну таблицю мистецтва Середньовіччя та Ренесансу. Визначити спільні та відмінні риси.