Учительська світлиця

Урок № 44

Тема. Розвиток зв’язного мовлення. Урок-семінар «Образи Ромео і Джульєтти у світовому мистецтві»

• Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Повідомлення учнів

Проект «“Ромео і Джульєтта” В. Шекспіра в живописі та музиці»

Образи двох закоханих із трагедії Шекспіра збуджували творчу уяву багатьох художників, скульпторів, музикантів із різних країн. Кожен митець представляв Ромео і Джульєтту та їхні почуття відповідно до власного бачення, моди та смаків свого часу.

У живописі сюжет шекспірівської трагедії почали активно розробляти з XVIII ст. Так, 1790 р. англійський художник Джозеф Райт із Дербі створив полотно «Ромео і Джульєтта», використавши ефектний світловий прийом, за якого фон витримано в темних, приглушених тонах, а фігури героїв, особливо Джульєтти, яскраво освітлено. Дівчина, яка стоїть навколішки біля тіла юнака, чує чиїсь кроки і тримає кинджал, аби покінчити життя самогубством.

Ту саму сцену зобразив сучасник і співвітчизник Райта Джеймс Норткот. На його полотні Джульєтта прокидається поряд із мертвим Ромео в присутності брата Лоренцо. Повна назва картини — «Склеп, що належить Капулетті, мертві Ромео і Паріс; Джульєтта і брат Лоренцо» (1789).

Зовсім в іншій, легкій та повітряній манері героїв п’єси представив англійський карикатурист Генрі Вільям Банбері, відомий завдяки малюнкам на побутову тему. У 1792–1796 рр. чорнилами й аквареллю він зробив серію ілюстрацій до трагедії Шекспіра.

Швейцарський живописець Йоганн Генріх Фюсслі був великим шанувальником творчості Шекспіра. Як художника його приваблювали похмурі та фантастичні сюжети, тому для втілення на полотні він обрав найдраматичніший епізод трагедії улюбленого автора — сцену в склепі. Його картина має назву «Ромео і Джульєтта, яка лежить на смертному одрі» (1809).

Чарівністю юності та чистотою дихає портрет олівцем під назвою «Джульєтта» (1820-ті рр.) англійського художника-портретиста ХІХ ст. Джона Хайтера. Дівчина стоїть на балконі, злегка підперши рукою підборіддя та задумливо дивлячись удалину.

Класиком світового живопису італійський митець Франческо Айєць став завдяки монументальним історичним полотнам і чудовим портретам. 1823 року він звернувся до трагедії Шекспіра і написав картину «Останній поцілунок Ромео і Джульєтти».

Найчастіше художники зверталися до двох експресивних сцен трагедії — на балконі й у склепі. Свій варіант сцени на балконі 1847 р. представив шотландський живописець Джозеф Ноель Патон на полотні «Ромео і Джульєтта».

Тематика творчості англійського художника Фредеріка Лейтона різноманітна. У нього є полотна на міфологічні та біблійні сюжети, портрети, фрески з індустріальними мотивами. У середині 1850-х рр. Лейтон звернувся до п’єси Шекспіра та створив картину «Примирення Монтеккі й Капулетті над мертвими тілами Ромео і Джульєтти». Роботу виконано в приглушених тонах, із колірним та світловим акцентом на фігурі Джульєтти.

Англійський художник та ілюстратор Френк Бернард Діксі відомий завдяки картинам, що присвячені драматичним історичним і легендарним сценам. Одна з найвідоміших його робіт «Ромео і Джульєтта» (1884) зображує закоханих на балконі. Герої розлучаються після шлюбної ночі, не підозрюючи, що назавжди. Критик Годфрі Баркер зауважив: «Картина викликає відчуття, ніби смерть десь поряд, але кохання ніколи не помре».

Образ шекспірівської героїні, яка замислилася біля вікна та звернула мрійливий погляд угору, постає на картині англійського графіка Філіпа Кальдерона «Джульєтта» (1887).

Наприкінці ХІХ ст. російський художник Михайло Врубель створив ескіз вітражу «Ромео і Джульєтта». На ньому представлено три сюжети: бій Монтеккі й Капулетті в центральній частині, сцени побачення і смерті Ромео і Джульєтти з боків. Пропорції фігур на ескізі дещо витягнуті, силуети вигнуті, вирази облич дуже експресивні, що підкреслює драматизм сцен. На жаль, вітраж так і не було зроблено.

Російсько-французький художник ХХ ст. Марк Шагал спробував свої сили майже в усіх художніх напрямах: живопис, ілюстрація, вітраж, декорація, кераміка, гобелен, гравюра. 1963 р. він отримав замовлення на розпис стелі (плафона) Паризької опери. Шагал розписав полотно площею 220 м². Полотно розділене на кольорові сектори, у яких зображено сцени з відомих опер: у синьому секторі — «Бориса Годунова» Мусоргського та «Чарівної флейти» Моцарта; в жовтому — «Лебединого озера» Чайковського та «Жизелі» Адана; в червоному — «Жар-птиці» Стравінського та «Дафніса і Хлої» Равеля; в зеленому — «Ромео і Джульєтти» Берліоза та «Трістана й Ізольди» Вагнера; в білому — опери Дебюссі «Пелелас і Мелізанда». У центральному колі зображено героїв «Кармен» Бізе. Окрім того, на плафоні можна побачити паризькі архітектурні пам’ятки: Тріумфальну арку, Ейфелеву вежу, палац Конкорд і саму оперу.

1975 р. іспанський сюрреаліст Сальвадор Далі створив десять ілюстрацій до п’єси «Ромео і Джульєтта». Їх було надруковано обмеженим накладом у 999 екземплярів. Вони миттєво стали колекційною рідкістю.

Героїв Шекспіра увічнювали не лише художники, а й скульптори. Мабуть, найзнаменитіша скульптура — «Ромео і Джульєтта» (1905) французького майстра Огюста Родена. У творі рухи людського тіла є засобом передання почуттів, вільні положення фігур, що були невідомі скульптурі до Родена, відображають багатство внутрішнього життя героїв.

За мотивами трагедії Шекспіра створено декілька видатних музичних творів.

1830 року італійський композитор Вінченцо Белліні написав оперу «Капулетті і Монтеккі» за лібрето (лібрето — текст опери або виклад змісту балету) Феліче Романі. У творі «Капулетті і Монтеккі» є чудові арії та дуети з типовими для композитора протяжними, меланхолійними, сповненими щирих почуттів мелодіями. У деяких крупних сценах опери бере участь хор. Белліні зміг розкрити ніжність кохання і страждання героїв, надати їхнім почуттям глибини та драматизму.

Перша постановка «Капулетті і Монтеккі» відбулась у Венеції, в театрі «Ла Феніче» 11 березня 1830 р.

15 вересня 1827 р. французький композитор Гектор Берліоз уперше побачив трагедію Шекспіра — її представляла в Парижі англійська трупа. У ролі Джульєтти була Генрієтта Смітсон, у яку 24-річний композитор закохався без пам’яті. За його словами, на виставі він пережив справжнє потрясіння: це була можливість «перенестися до палаючого сонця, запашних ночей Італії, до цих жорстоких сцен помсти, до цих самовідданих обіймів, відчайдушних битв кохання зі смертю». Саме тоді в нього з’явилася думка створити музику за мотивами трагедії.

Під час перебування в Італії в 1831–1832 рр. Берліоз накидав план музичного твору на шекспірівський сюжет.

У жовтні 1833 р. він одружився зі своєю Джульєттою — Генрієттою Смітсон. Події п’єси Шекспіра дивним чином відобразилися в його власній долі: його родина композитора була проти шлюбу.

Наприкінці 1830-х рр. Берліоз повернувся до італійських начерків. За вісім місяців композитор створив величезну партитуру для симфонічного оркестру, трьох хорів і трьох солістів. Так народилася драматична симфонія «Ромео і Джульєтта». Прем’єра симфонії відбулася 24 листопада 1839 р. після двомісячних репетицій з великим оркестром (160 осіб), хором (98 осіб) і солістами Паризької опери. Зал був переповнений, у ньому сиділи члени королівської родини. «Це був найбільший успіх, який я будь-коли мав», — згадував композитор про перший концерт, а про другий писав так: «Мене приголомшили криками, сльозами, оплесками, всім».

Жанр твору незвичайний. Його вибір композитор поясним так: спів солістів на початку повинен підготувати до сприйняття наступних сцен, у яких пристрасті героїв передані через музику, що виконує симфонічний оркестр.

1867 р. французький композитор Шарль Гуно написав оперу «Ромео і Джульєтта» в п’яти діях із прологом на лібрето Жуля Барб’є та Мішеля Карре. «Ромео і Джульєтта» — яскравий взірець французької ліричної опери. Головні її епізоди — чотири дуети закоханих і дві невеликі арії з виразними мелодіями. Хоча творчість Гуно представлено багатьма творами різних жанрів, у світі він відомий завдяки двом операм — «Ромео і Джульєтта» і «Фауст».

Улітку 1869 р., під час прогулянки в компанії Петра Ілліча Чайковського, композитор Мілій Олексійович Балакирев запропонував: «Згадується стара історія, яку нам розповів Шекспір — про кохання Ромео і Джульєтти, кохання, що перемогло смерть. Це сюжет для вас, Петре Іллічу. Ви повинні записати у звуках цю радісно-трагічну історію».

Ідею Балакирева було втілено через декілька місяців, коли Чайковський створив увертюру-фантазію «Ромео і Джульєтта», що триває 20 хвилин. Шекспірівський сюжет захопив композитора, і наприкінці життя він задумав написати ще й велику оперу за п’єсою, але не встиг цього зробити.

В увертюрі розвиваються три теми: хорал повільного вступу, тема ворожнечі родин Монтеккі й Капулетті (головна партія) та тема кохання Ромео і Джульєтти (побічна партія). Твір уперше було виконано 4 березня 1870 р. в Москві.

Найпопулярніший музичний твір на сюжет трагедії Шекспіра — це балет Сергія Сергійовича Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта». Роботу над ним було завершено у вересні 1935 р.

Тему балету композитору підказав відомий шекспірознавець, на той час — художній керівник Ленінградського театру опери та балету ім. Кірова (зараз це Маріїнський театр) С. Радлов. Прокоф’єва надихнув запропонований сюжет, він почав працювати над музикою й водночас над лібрето (разом із Радловим і ленінградським критиком А. Піотровським). 1936 р. балет було представлено на сцені Большого театру. У творі був щасливий фінал. Але композитор переробив його, і 1938 р. оновлену постановку продемонстрували в Оперному театрі міста Брно (Чехословаччина).

Проект «“Ромео і Джульєтта” В. Шекспіра на сцені та в кіно»

Ось уже більше ніж чотириста років «чудово складена трагедія про Ромео і Джульєтту» не сходить із театральної сцени. Не буде перебільшенням сказати, що кожного дня на якій-небудь сцені світу представляють шекспірівську п’єсу.

Перша постановка трагедії 1595 р. в Англії була надзвичайно успішною. Вистава «Ромео і Джульєтта» йшла без перерви до 1642 р., коли пуританський парламент заборонив театральні розваги та закрив театри. 1660 р. вистави відновилися — і знову на них чекав захоплений прийом глядачів.

На початку XVII ст. англійські мандрівні трупи виїжджали з виставами на континент. Таким чином шекспірівські п’єси, в тому числі «Ромео і Джульєтту», було завезено до Німеччини, Франції, а згодом і до інших країн. Там трагедію давали в переробленому вигляді, зі змінами в сюжеті та фіналі. З появою якісних перекладів європейські театри почали ставити оригінальну шекспірівську версію.

У різні часи театри по-різному підносили глядачеві знамениту п’єсу. Одні трактували образи героїв як утілення ідеального кохання, що в нашому жорстокому світі приречене на загибель. Інші бачили їх жертвами власних пристрастей, а головну думку трагедії — в повчанні тим, хто йде проти волі старших поколінь і традицій. Режисери також кожний по-своєму визначали поєднання комедійних і ліричних елементів п’єси, акцентуючи ті чи інші.

У ХХ ст. з’явилося багато оригінальних вистав за п’єсою, з незвичайними сценічними рішеннями та декораціями, цікавим трактуванням образів героїв.

Наприклад, 1921 р. в Московському камерному театрі (зараз театр ім. Пушкіна) відбулася прем’єра вистави «Ромео і Джульєтта» режисера Олександра Таїрова. Роль Ромео виконував Микола Церетеллі, Джульєтти — Аліса Коонен. Таїров прагнув розкрити вічні проблеми, не звертаючи уваги на історичне та соціально-психологічне підґрунтя подій. Це був виклик традиційному баченню Шекспіра. Критика негативно сприйняла постановку, а режисер рішуче відповідав: «Неможливо новому театру в двадцятому сторіччі залишати історичну, психологічну та побутову базу, на якій ґрунтується трагедія Шекспіра. Вона є чужою для сучасного сприйняття, і може схвилювати лише застарілі сентиментальні душі. Чи спроможна людина двадцятого сторіччя повірити в те, що Ромео і Джульєтта не могли вільно та радісно кохати одне одного лише тому, що батько Капулетті й батько Монтеккі ворогували? Звісно, ні. Брати Ромео і Джульєтту в цьому історично-побутовому плані — означає поставити всю театральну роботу на фальшивий ґрунт».

У виставі Таїрова юні закохані — два жертовних носії одвічної стихії кохання, великого і всеохопного, нестримного та катастрофічного. Їхня любов стикається з багатьма перешкодами, у подоланні яких розкриваються всі її сторони: пристрасть, надія, відчай, жертовність, злодійство. У цьому полягає зміст вистави. Роль другорядних персонажів зведено до того, аби заважати закоханим доти, поки їхнє почуття «не спалить себе».

1950 р. в Вероні режисер Гвідо Сальвіні показав грандіозну постановку «Ромео і Джульєтти» в природних міських декораціях — на площі Синьйорії. Заради цієї події навіть довелося перемістити звідти пам’ятник Данте. Під час вистави вулицями їздили коні та візки, а під час сцени смерті закоханих пролунало сумне калатання дзвонів вежі Ламберті. Роль Джульєтти тоді виконала Едда Альбертіні, а Ромео — Вітторіо Гассман.

1960 р. великий успіх мала вистава Франко Дзеффіреллі в лондонському театрі Олд Вік із Джоном Страйдом у ролі Ромео та Джуді Денч у ролі Джульєтти. 1964 р. виставу привезли до Італії, а через два роки — до СРСР. Один із критиків схвалював виставу: «Режисер обрав простий та приголомшливий підхід до персонажів як до реальних людей у реальних обставинах. Він ставив собі питання: як би ці люди вчинили в ситуації, створеній Шекспіром. Тому на сцені ніхто не виглядає так, ніби він грає в безсмертній трагедії. Актори поводяться як звичайні люди, що опинилися в складному становищі, вихід із якого вони не можуть передбачити. Робота режисера — справжнє відкриття, можливо, навіть революція». У виставі Дзеффіреллі зробив акцент на комедійних сценах, тому до загибелі Тібальта глядач не підозрював, що дивиться трагедію.

1964 р. в ленінградському театрі ім. Ленради відбулася прем’єра вистави «Ромео і Джульєтта» режисера Ігоря Владимирова. Ромео зіграв Дмитро Барков, Джульєтту — Аліса Фрейндліх. Задум автора вистави передбачав відмову від прямолінійної зображальності в її оформленні. Тому декорації були умовними, що надавало дії більше психологічної конкретності. Замість традиційних декорацій використовувалися металеві вітражі, світильники, чаші з вогнем. Тривожна музика Андрія Петрова доповнювала атмосферу. Актори грали в підкреслено простій манері.

Майже одразу після появи кінематографу режисери звернулися до шекспірівського сюжету. Уперше легендарні закохані з’явилися на кіноекрані 1900 р. — у чорно-білому німому французькому фільмі «Ромео і Джульєтта» (режисер Клеман Моріс).

Відтоді було знято близько півсотні картин за мотивами трагедії. Окрім того, існує декілька пародій, у яких використовуються образи й мотиви твору Шекспіра.

Зупинимося на окремих екранізаціях.

Першою звуковою екранізацією стала картина Джорджа К’юкора «Ромео і Джульєтта» (США, 1936). У 1930-х рр. Голлівуд випускав дорогу кінопродукцію, з розкішними костюмами та декораціями. Фільм К’юкора повністю дотримувався цієї моди на розкіш. Перш ніж розпочати зйомки, автори картини відвідали Верону, де зробили багато фотографій та замальовок, за якими потім побудували декорації в павільйонах студії «Metro-Goldwyn-Mayer». На вишукані костюми акторів витратили багато метрів шовку. Наряди були оздоблені ручною вишивкою. Усього для фільму зробили 1200 костюмів.

Зайняті в головних ролях актори були значно старшими за героїв: Ромео грав 42-річний Леслі Говард, Джульєтту — 35-річна Норма Ширер, Меркуціо — 54-річний Джон Беррімор. Незважаючи на це, фільм мав великий успіх, його номінували на премію «Оскар».

1954 р. з’явилася перша кольорова картина за п’єсою — «Ромео і Джульєтта» режисера Ренато Кастеллані (спільне виробництво Великої Британії та Італії). Велику увагу у фільмі приділено відтворенню історичної атмосфери: він побудований на щедрому використанні образів архітектури та живопису італійського Відродження. На XV Венеціанському кінофестивалі екранізація Кастеллані здобула головну премію — «Золотого Лева».

1968 р. на екрани вийшов фільм Франко Дзеффіреллі «Ромео і Джульєтта» (спільне виробництво Великої Британії та Італії), який і понині критики та глядачі вважають найкращою екранізацією трагедії. Дзеффіреллі майже повністю зберіг авторський текст. Юні щирі герої (їх ролі виконали 16-річна Олівія Хассі та 17-річний Леонард Вайтінг) зворушили серця глядачів багатьох країн світу. Уперше в кіно вік акторів був близьким до віку персонажів п’єси.

Окрім блискучого акторського складу перевагами фільму є майстерна постановка бійок і танців, виразне музичне оформлення Ніно Рота, прекрасні костюми та декорації, а також натурні зйомки в Італії.

Фільм Дзеффіреллі номінували на чотири премії «Оскар»: за кращий фільм року, за кращу режисуру, кращий дизайн костюмів і роботу оператора. Він отримав премії у двох останніх номінаціях.

1996 р. вийшла незвичайна кіноверсія вічної історії кохання — «Ромео + Джульєтта» режисера База Лурманна (США). Лурманн переніс дію в наш час, на узбережжя одного з південних штатів Америки. За сюжетом фільму, в уявному місті Верона Біч жорстоко змагаються могутні клани ділків. Діти ватажків кланів Ромео (Леонардо Ді Капріо) та Джульєтта (Клер Дейнс) зустрілися й покохали одне одного під час костюмованого свята. Далі події розвиваються як у Шекспіра.

Експеримент Лурманна виявився успішним. Фільм завоював любов глядачів та професійні нагороди.