Учительська світлиця

Урок № 41

Тема. Театр англійського Відродження. Трагедія В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Конфлікт справжнього почуття і забобонів у трагедії

• Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Повідомлення учнів

Театр доби Шекспіра

Шекспір жив і творив у період правління в Англії королеви Єлизавети (1558–1603). Єлизаветинська доба стала однією з найвидатніших в історії західноєвропейського театру.

В Англії до кінця XVI ст. існував театр середньовічного типу з його релігійними виставами. Але паралельно розвивався ренесансний театр. Він бере початок із двох джерел.

1. Придворний королівський театр, перші вистави якого відбулися ще в 1490 р. В Англії навіть було введено посаду завідувача королівськими розвагами, який нерідко виконував обов’язки організатора та режисера вистав, а також був автором п’єс. Придворна драма торкалася теми кохання, використовувала античні образи та образи народних балад.
2. Студентські вистави в університетах Кембриджа та Оксфорда. Із 1480-х рр. студенти розігрували римські п’єси або їх наслідування латиною. Згодом твори почали перекладати англійською.

Таким чином, ренесансний театр Англії народився з поєднання елементів наслідування античності і народної творчості.

Розробка жанрів англійського ренесансного театру належить плеяді старших сучасників Шекспіра: Крістоферу Марло, Джонові Лілі, Томасу Кіду. Усе те, чого вони навчилися в античних авторів, вони залучили до служби національним смакам і запитам своєї епохи. Марло створив піднесений стиль і трагедію великої особистості й великих пристрастей, Лілі — «високу комедію».

У добу Шекспіра драматурги були членами театральних труп. П’єси писали не для читачів, а для конкретної трупи. Їх не сприймали поза сценічною виставою. Наприклад, Шекспір писав свої твори для театру «Глобус», у якому працював, і зовсім не прагнув друкувати. Нерідко твори драматургів виходили друком без відома авторів. Так сталося з шекспірівським «Гамлетом». Підкуплений видавцем або конкурентами трупи Шекспіра актор із пам’яті записав текст трагедії та передав її до друку, який було здійснено «піратським» способом.

У єлизаветинську добу в Англії ще не було справжньої преси, тому місцем, де можна було поділитися новинами й отримати якісь враження, був театр. У п’єсах того часу нерідко ставили злободенні питання, засуджували модні пороки, сатирично висміювали політичних діячів.

Наприкінці XVI ст. в Лондоні було декілька (близько п’яти) труп, що мали власні театри. Найстарішою з них була трупа Роберта Дедлі, графа Лейстера, що з’явилася в 1550-х рр. До неї пристав Шекспір, коли приїхав у Лондон. Керівником колективу був талановитий та енергійний Джемс Бербедж, голова клану видатних акторів. Головні ролі виконував його син Річард. Саме він зіграв майже всіх трагедійних персонажів Шекспіра: Річарда ІІІ, Гамлета, Отелло, Ліра. Сам Шекспір виконував ролі другого плану.

До 1576 р. в Лондоні не було спеціальних театральних будівель. Трупи грали на подвір’ях готелів на рухомій сцені. Перший театр «The Theatre» побудував Джемс Бербедж на березі Темзи. За рік поряд із ним з’явився другий театр, «Куртина» («The Curtain»). Згодом були побудовані «Троянда», «Лебідь», «Фортуна», «Надія» та ін. 1599 р. Джемс Бербедж заснував знаменитий «Глобус», із яким пов’язана зріла творчість Шекспіра.

Постійний склад театральної трупи в англійському ренесансному театрі не перевищував 14 осіб. Жінок серед них не було: жіночі ролі виконували юнаки (ця традиція була притаманна всьому європейському театру до XVII ст.). Колі у п’єсі було багато дійових осіб, один актор виконував декілька ролей або театр брав учнів, що погоджувалися працювати безоплатно.

Будівлі театрів були схожими на круглий цирк і на внутрішній двір готелю, де раніше проходили вистави. Наприклад, театр «Глобус» являв собою круглу дерев’яну вежу, невисоку, але з широкою основою. Вікон і даху в театрі не було. Над сценою та ложами з боків було влаштовано навіси.

Усередині театру по колу тяглася галерея з місцями для сидіння. Найближчі до сцени її частини було поділено на ложі. Простір перед сценою займали глядачі, які дивилися виставу стоячи.

Сцена являла собою дерев’яний чотирикутний поміст. Куліс і великих декорацій не було.

У дні вистав на вежі вивішували прапор. Засобом сповіщення глядачів про виставу була сурма. Пізніше почали використовувати афіші.