Учительська світлиця

Урок № 37

Тема. Епоха Відродження (Ренесансу) в Європі. Характерні риси ренесансної культури і літератури. Поняття про гуманізм

5. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя

Відродження, або Ренесанс (від італ. Rinascimento; фр. Renaissance) — період в історії культури країн Західної та Центральної Європи, що охоплює XIV—XVI ст.

Уперше термін Ренесанс зустрічається в роботі «Життєписи прославлених живописців, скульпторів і зодчих» (1550) італійського художника, архітектора та письменника Джорджо Вазарі. Відродженням він назвав новий етап у розвитку образотворчого мистецтва, що, як він вважав, животіло в добу Середньовіччя, але після тисячолітнього застою воскресило античні уявлення про прекрасне.

У XVIII ст. значення поняття «Відродження» було розширено. Французький філософ Вольтер визначав італійський Ренесанс як епоху найважливіших досягнень у культурі. У ХІХ ст. історики Жуль Мішле (Франція) та Якоб Буркгардт (Швейцарія) ввели розуміння Ренесансу як особливого історичного періоду, що став провісником сучасного періоду розвитку цивілізації з її піднесенням індивідуальності, розвитком наукових досліджень, посиленням значущості світських цінностей.

Сьогодні Відродження розглядають як культурний та інтелектуальний рух, що спричинив радикальні зміни в європейській культурі XV–XVI ст. та в основі якого лежав інтерес до ідеалів античності.

Ренесанс зародився в Італії у другій половині ХІІІ ст. Його виникнення мало кілька передумов. По-перше, на території Італії — спадкоємиці давньої римської цивілізації — збереглося багато пам’яток античної доби. По-друге, у ХІІ–ХІІІ ст. країна переживала економічний розквіт: швидко зростали міста, розвивалися торгівля та ремісництво. Заможні італійці отримали можливість вкладати накопичені кошти в розкішні будинки, полотна художників, чудові статуї, персональні бібліотеки.

З часом Відродження поширилося на інші країни: Германію, Францію, Нідерланди, Іспанію, Португалію, Англію, Угорщину, Польщу.

Інтерес до античності, вивчення пам’яток літератури давніх греків і римлян викликали до життя рух, що отримав назву гуманізм (від лат. homo — «людина», humanus — «людяний»). Відправною ідеєю ренесансних гуманістів було поліпшення, вдосконалення природи людини, розвиток людської душі через вивчення античної літератури.

У розвитку гуманістичної культури виділяють три етапи:

1. Предвідродження, або Проторенесанс (кінець ХІІІ — початок XIV ст.), представлене творчістю італійців Ф. Петрарки, Дж. Боккаччо.

2. Раннє Відродження (кінець XV — початок XVІ ст.) охоплює Францію, Нідерланди, Німеччину, Польщу.

3. Зріле та Пізнє Відродження (друга половина XVІ — початок XVІІ ст.) — розвиток Ренесансу в Англії, Іспанії, Чехії, початок кризи гуманізму.

Погляди гуманістів вплинули на розвиток в епоху Ренесансу науки та прикладних знань: анатомії, хімії, астрономії, фізики, інженерної справи, технологій сільського господарства. Але найповнішого вираження дух епохи досягнув у художній культурі. Ренесанс подарував людству плеяду геніїв — митців слова, живопису, скульптури, архітектури. Світова література збагатилася творами Франческо Петрарки (Італія), Мігеля де Сервантеса та Лопе де Веги (Іспанія), Франсуа Рабле (Франція), Вільяма Шекспіра (Англія). Найвідомішими представниками живопису Відродження є італійці Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело Буонарроті, Тіціан; голландці Ян ван Ейк, Ієронімус Босх, Пітер Брейгель Старший; іспанці Ель Греко та Дієго Веласкес. Видатні зодчі та скульптори Ренесансу — італійці Філіппо Брунеллескі та Донателло.

2. Перевірка домашнього завдання. Повідомлення учнів

Проект «Шедеври живопису Ренесансу»

Найповніше вираження дух Відродження отримав у художній культурі, зокрема в мистецтві живопису. У добу Ренесансу мистецтво розглядалося як галузь знання із власною істиною, здатна дати людині образи Бога та його створінь, осягнути положення людини у Всесвіті. У руках такого генія, як Леонардо да Вінчі, воно було засобом для вивчення природи та фіксації відкриттів. Мистецтво базувалося на спостереженні за видимими світом та втілювалося в конкретних витворах згідно з математичними принципами рівноваги, гармонії та перспективи, що були відомі на той час.

Людська гідність знайшла своє вираження в роботах митців Джотто, Мазаччо, братів Лоренцетті, Фра Анджеліко, Боттічеллі, Перуджино, Рафаеля, Тіціана та ін.

Відродження мистецтва в Італії було пов’язане з перевідкриттям античної філософії, літератури та науки, з розвитком емпіричних методів отримання знань — тобто таких, що грунтуються на практичному досвіді. Класична антична наука пропонувала пізнавати світ шляхом прямого спостерігання, вивчення природи. Отже, для художників ставали все важливішими світські теми, не пов’язані з духовною сферою. А знайомство з античністю запропонувало ще одне, поряд із християнськими текстами, джерело тем та сюжетів — грецьку та римську міфологію та історію.

Принципи, закладені в античних будівлях та витворах мистецтва, надихали на розвиток нових художніх методів, викликали бажання оновити форми та стилі мистецтва.

Головним для розвитку мистецтва Відродження було формування ставлення до художника як творця, якого шанують за талант і вченість. Мистецтво почали цінуватися не тільки як засіб релігійного та соціального повчання, а й як спосіб особистого естетичного вираження.

Доба Відродження подарувала світові плеяду геніальних художників.

Живописець, учений, експериментатор Леонардо да Вінчі — взірець ренесансної «універсальної людини». Його захоплювали всі види експериментів, тому його мистецтву притаманний дух неспокійного пошуку: художник-дослідник намагався віднайти закони, що керують природними явищами. Він досліджував анатомію людини, природу польоту птахів, структуру рослин, життя тварин. Усе це залишало дуже мало часу на живопис, але сучасники визнавали Леонардо саме як великого художника. Найвідоміші роботи митця — «Поклоніння волхвів» (1481), «Таємна вечеря» (1495–1498), «Мона Ліза (Джоконда)» (1503–1505). Найпоказовіша картина да Вінчі — «Мадонна в скелях» (1500) — ілюструє його стиль світлотіні, коли віртуозне сполучення світла і тіней створює ефект об’єму.

Шедеври Мікеланджело натхненні красою людського тіла — цього бездоганного засобу для вираження почуттів. Найвідоміша робота Мікеланджело як живописця — гігантська фреска на стелі Сікстинської капели (Ватикан). Її було створено за чотири роки, з 1508 по 1512 р. Це неймовірно складна, але філософськи єдина композиція на біблійні сюжети: створення світу, створення Адама і Єви, гріхопадіння, всесвітній потоп та ін.

Рафаель образами Мадонн та фресками на інші сюжети викликав почуття піднесеної гармонії та ліричної, витонченої краси. Його роботи точно передавали дух класичної античності.

Найвідоміші роботи великих художників Відродження

Сандро Боттічеллі (Італія) «Народження Венери» (1486). Картина більше ніж триста років перебувала нікому не відомою на віллі Кастелло, що під Флоренцією. Її помітили лише в середині ХІХ ст., коли живописці Міллес і Россетті відкрили Боттічеллі як один із рідкісних талантів Італії XV ст. «Народження Венери» було написане для аристократа Лоренцо ді П’єрфранческо Медічі, покровителя Боттічеллі. Флоренцією, де художник провів усе життя, керував могутній клан Медічі; його представники захоплювалися поезією, живописом, карнавалами.

На полотні Сандро зобразив Афродіту Уранію — небесну Венеру, дочку Урана, народжену з моря. На картині змальовано не саму мить народження, а той момент, коли Венера досягла берега. Оголену дівчину зустрічає з убранням німфа Ора — втілення природи, одна з трьох німф пір року.

Леонардо да Вінчі (Італія) «Мадонна Літта» (1491). Численні малюнки Леонардо свідчать про те, що його приваблював образ молодої матері з дитиною. Він зображував жінок то з серйозними, то з усміхненими обличчями, у позах, що передають ніжність. Спочатку картина мала назву «Мадонна з немовлям». Сучасна назва походить від її останнього власника — герцога Антоніо Літта (1819–1866).

Зображення Мадонни — це розробка традиційного сюжету Годувальниці молоком, тобто Богородиці, яка годує дитину. На полотні Марія з задоволенням та ніжністю дивиться на немовля, яке смокче її груди. Леонардо зміг передати мовою живопису глибокі материнські почуття.

Альбрехт Дюрер (Німеччина) «Заєць» (1502). Акварель «Заєць» дуже скромна: невелика за розміром, зі стриманими кольорами, простою композицією, незначним сюжетом. Проте вона дуже популярна серед поціновувачів ренесансного мистецтва. Чим приваблює ця робота?

Малюнок виконаний майстерно. Німецький мистецтвознавець Куно Міттельштед пише: «Неперевершеними залишаться око, ніс, що принюхується, різноманітність волосяного покриву, що на вухах зовсім не такий, як на шиї та спині. Недосяжною є та висока міра виразності, коли витвір впливає не тільки на зорове сприйняття, а й на відчуття дотику, коли з’являється бажання провести по шкурі тварини назад і вперед».

Улітку 2013 р. на Ринковій площі Нюрнберга розмістили інсталяцію (просторову композицію) «7000 зайців Дюрера», автором якої був скульптор Оттмар Хьорль. Тисячі пластикових зайців заповнили площу, розсівшись у строгому порядку.

Рафаель (Італія) «Сікстинська мадонна» (1512). Художник писав картину для головного вівтаря церкви монастиря Святого Сікста у П’яченці. Замовником був відомий своєю любов’ю до мистецтва папа Юлій ІІ. Картина, що перебувала у храмі провінційного міста, залишалася маловідомою до середини XVIII ст., аж поки саксонський курфюрст Август ІІІ після двох років переговорів отримав дозвіл папи Бенедикта XIV на її вивезення до Дрездена.

«Сікстинська мадонна» написана на полотні, хоча для початку XVI ст. традиційним був живопис на дереві.

На картині зображено Мадонну з немовлям в оточенні папи Сікста ІІ, Святої Варвари та янголяток. Фігури утворюють трикутник. Розсунута завіса з обох боків підкреслює геометричну продуманість композиції. Це один із перших творів, у якому глядач немовби вписаний в композицію: здається, ніби Мадонна сходить з небес просто назустріч глядачеві, дивлячись йому в очі.

В образі Марії гармонійно поєднані захват релігійного тріумфу з глибокою материнською ніжністю, тривогою за долю дитини.

Пітер Брейгель Старший (Нідерладни) «Вавилонська вежа» (1563). Художник створив дві картини під цією назвою. Обидві мають за основу біблійну легенду про будівництво Вавилонської вежі. Одна робота зберігається у Відні, друга (так звана «Мала Вавилонська вежа») — в Роттердамі.

Полотно з віденського музею сповнене життя. Воно в незліченних фігурках будівників, у русі візків, у пейзажі, у морі дахів.

Проект «Наука і культура доби Відродження»

У добу Відродження людська цивілізація зробила великий крок уперед на шляху розвитку науки, культури й техніки: було відкрито та досліджено нові землі; в астрономії систему Птолемея змінила коперніанська; європейці почали застосовувати папір, друк, порох, компас; були впроваджені нові канони мистецтва.

1. Наукова та господарська культура Відродження. Теоретична наука Ренесансу розвивалася в галузях медицини, фізики та математики, спираючись на праці давніх мислителів: Арістотеля, Евкліда (Давня Греція), Галена (Давній Рим). При університетах розквітла експериментальна наука, насамперед анатомія та алхімія.

Під час досліджень людського тіла (задля справедливості варто сказати, що їх вела ще середньовічна медична школа) було закладено підвалини фізіології. На початку XVI ст. анатоми описали легеневе коло кровообігу, що пояснило механізм виникнення багатьох захворювань дихальних шляхів. Накопичувалися знання з хірургії: наприклад, виявилося, що коли перев’язувати відкриті рани, виживає й одужує більше людей, ніж у випадку припікання ран, що практикувалося раніше. Анатомією цікавилися не лише медики, а й художники, які намагалися точно відобразити на картинах і в скульптурах усі деталі тіла людини.

Доба Відродження збіглася в часі з епохою Великих географічних відкриттів. Із другої половини XV ст. і до XVII ст. було відкрито Америку, прокладено торговельні шляхи на Схід, в Індію, здійснено перші навколосвітні подорожі. Коли європейці побачили світ у його реальному масштабі, їхня цивілізація отримала могутній імпульс для розвитку науки. Якщо раніше світ був обмежений Європою, Північною Африкою, Близьким Сходом та Московією, то тепер межі залюдненого всесвіту розсунулися. Відкриті землі виявилися джерелом матеріальних багатств, а для їх використання знадобилися більш досконалі засоби мореплавства, воєнної техніки, медицини, інженерної справи, математики, механіки та ін.

У добу Ренесансу завдяки все ширшому використанню пороху, розробкам зброї, вирішенню проблем балістики (науки про рух тіл, кинутих у просторі) змінилися способи ведення війни. Так, після винаходу в XV–XVI ст. зернистого пороху та початку виливки стволів зброї з бронзи та чавуну раніше неповоротка артилерія перетворилася на рухливу, могутню та грізну силу. Вона стала придатною як для польових боїв, так і для облоги фортець. У XV ст. винайшли пістолет і особливий замок для підпалювання порохового заряду (до речі, схему такого замка запропонував Леонардо да Вінчі у своїй роботі «Атлантичний кодекс»). У першій половині XVI ст. вигадали мушкети — рушниці з курком, обладнаним тліючим ґнотом. Вони стріляли кулями масою близько 50 г і влучали в ціль на відстані 300 кроків. Так відбувся поділ вогнепальної зброї на ручну, стрілецьку і важку, артилерійську.

На найвищу оцінку заслуговують усі механічні мистецтва Ренесансу: архітектура, інженерна справа, оптика, конструювання наручних і баштових годинників. Вони удосконалювалися за рахунок вивчення та застосування принципів механіки, фізики, астрономії.

2. Художня культура Відродження. Завдяки відкриттям геніальних художників Ренесансу значно змінилися канони образотворчого мистецтва. Наприклад, творчість найвідомішого майстра періоду Проторенесансу Джотто (1266/67 або 1276–1337) демонструє новий живописний стиль. Він характеризується простотою та глибоким психологічним проникненням, що різко відрізнялося від пласкої, лінійної декоративності та ієрархічних композицій попередників і сучасників Джотто. Джотто першим намагався передати християнські етичні ідеї через зображення реальних людських почуттів і переживань, замінив символіку зображенням реального простору й конкретних предметів. На знаменитих фресках Джотто в капелі дель Арена в Падуї (Італія) можна побачити поряд зі святими звичайних персонажів: пастухів, пряль. Кожне окреме обличчя у Джотто виражає певні переживання, певний характер.

Засновником власне ренесансного живопису був італієць Мазаччо. Він дуже реалістично передавав глибину простору, пов’язував фігури людей і пейзаж у єдиному композиційному задумі. Художник уникав прямого копіювання природи, намагаючись виразити у творі ідеальні якості. Показ у мистецтві ідеальних форм, а не буквальних явищ, розуміння фізичного світу як засобу для передання духовної краси — головні ознаки мистецтва Відродження.

Провісником Ренесансу в літературі став Данте, сучасник Джотто. Хоча його головний твір — «Божественна комедія» — ідейно, за сюжетними та іншими особливостями належить Середньовіччю, пильна увага автора до внутрішнього світу людини є ренесансною рисою.

Література є одним із найважливіших досягнень культури Ренесансу. Саме в ній утілилися нові уявлення про світ і людину. Об’єктом літератури стало земне життя в усьому його розмаїтті та динаміці, що принципово відрізняє літературу Відродження від середньовічного мистецтва слова. Визначною особливістю літератури Ренесансу був глибокий інтерес до особистості, її почуттів, до проблеми людини та суспільства, а також уславлення краси людини. Література Відродження намагалася відгукнутися на всі актуальні питання людського буття, зверталася до національного історичного минулого.

Література Відродження докорінно змінила жанрову систему. Деякі жанри, відомі з часів античності, було переосмислено з гуманістичних позицій, інші створені заново. Найбільші зміни відбулися в драматургії. Замість середньовічних жанрів Ренесанс відродив комедію і трагедію, що зійшли зі сцени після падіння Римської імперії. У порівнянні з середньовічною літературою змінилися сюжети творів: спочатку утвердилися міфологічні, потім історичні та сучасні теми. Серед античних жанрів друге життя отримали ода та гімн. Із нових, створених майстрами слова Ренесансу, можна назвати новелу. Вона утвердилася завдяки італійцеві Джованні Боккаччо і його збірці новел «Декамерон».

Література Ренесансу створювалася як латиною, так і національними мовами, проте майже всі її досягнення пов’язані з творами національними мовами.

Музику Ренесансу представляли декілька впливових творчих шкіл і пов’язані з ними композитори: Франческо Ландіні (XIV ст.), Гійом Дюфаї, Йоганнес Окегем (XV ст.), Жоскен Депре (XVI ст.) та ін. Музика поступово відходила від середньовічного канону.

У добу Відродження розвивалися жанри церковної та світської музики. Серед церковних — меса, мотет, реквієм; серед світських — пісня (італійський мадригал, французький шансон), танцювальна музика. Якщо церковну музику писали за наявними канонами, то у світських творах проявлялася особистість автора, творча індивідуальність митця.

Ще одне культурне завоювання Відродження, що вплинуло на хід світової історії, — винахід німця Йоганна Гутенбергом (близько 1394–1468) — книгодрукування. У середині XV ст. в німецькому місті Майнц Гутенберг випустив Біблію — перше друковане видання в Європі. Треба зауважити, що спроби книгодрукування були й раніше, в інших країнах. Зазвичай відбитки на папері робили з цільних дерев’яних дощок, на яких було вирізано текст. Гутенберг використав інший спосіб отримання друкованого відбитка — за допомогою пересувних літер. Із них, на зразок дитячих кубиків, можна було легко зібрати текст. друкарський верстат Гутенберга працював як прес. Усе це дозволило випускати книги великими накладами, робити їх доступними населенню.

За короткий час друкування книг стало майже єдиною формою поширення знань, у багато разів збільшило вплив літератури та філософської думки в суспільстві, визначило шляхи розвитку культури в майбутньому.