Учительська світлиця

Урок № 35

Тема. Життя і творчість італійського поета Данте Аліг’єрі. Сонет 11 («В своїх очах вона несе кохання…»). Утілення в сонеті краси високого почуття кохання

ІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Повідомлення учнів

Життєвий і творчий шлях Данте

Мислитель, поет, богослов та політичний діяч Данте Аліг’єрі народився 1265 р. в сім’ї флорентійського дворянина Аліг’єро ді Беллінчоне д’Аліг’єро. Хлопчика назвали Дуранте на честь діда по материнській лінії, скорочено — Данте.

Коли хлопцеві виповнилося дев’ять років, він зустрів на вулиці свою ровесницю Беатріче Портінарі, сусідову доньку. Ця перша зустріч зворушила душу Данте і створила в його уяві нетлінний образ Кохання, який згодом увійшов у його творчість. Якщо вірити самому поетові, то він бачив Беатріче всього кілька разів. Але кохання до неї проніс через усе своє життя.

Батько Данте помер рано, але встиг дати синові добру освіту: відправив до флорентійської школи, де вивчали граматику та риторику, давали знання з історії, богослов’я, географії, астрономії.

Університету в рідному місті юнака не було, тому після закінчення школи він зайнявся самоосвітою. Він читав усе, що опинялося під рукою, вивчив французьку та провансальську мови. Згодом Данте спробував писати вірші. Однією з перших проб його пера став сонет, присвячений Беатріче. У сонетах, що з’являлися після першого твору, Данте теж оспівував кохану, вдосконалюючи свою майстерність.

1290 р. Беатріче померла. Данте зібрав присвячені їй твори в книгу, яку назвав «Нове життя». Книга складалася з 24 сонетів, п’яти канцон, однієї балади та прозових пояснень. Вона стала першою в західноєвропейській літературі автобіографією душі, яка радіє та страждає. Кохання в книзі зображено як неземне почуття, а кохану — цнотливою, скромною жінкою, що нагадує Мадонну з релігійної поезії та викликає скоріше схиляння, ніж любов.

У 1290-ті рр. Данте займався не лише поезією. За традицією свого часу, він повинен був долучатися до суспільного життя. Поет став членом цеху лікарів і аптекарів, а також міських рад.

За часів Данте у Флоренції точилася жорстока політична боротьба між прибічниками і противниками папської влади — гібелінами і гвельфами. Гібеліни виступали за об’єднання країни під владою німецького імператора; гвельфами називали членів торгово-промислової партії, що об’єднала прибічників папи римського і прагнула обмеження влади імператора. Після гострих суперечок гвельфи здобули перемогу. Але в їхньому таборі не було згоди, і вони розділилися на «чорних» і «білих».

Данте належав до «білого» крила партії гвельфів. На початку ХІІІ ст. до влади у Флоренції прийшли «чорні». Проти «білих» почався терор: близько 600 людей було засуджено до страти, багатьох вигнали з міста. 1302 р. Данте засудили до сплати величезного штрафу та вигнання з конфіскацією майна. Його дім було зруйновано.

Відтоді поетові судилося вічне вигнання, життя в розлуці з дружиною Джеммою Донаті та дітьми (Джеммі дозволили залишитись у Флоренції, оскільки вона належала до родини «чорних» гвельфів). Доля закидала Данте то до Верони, то до Падуї, то до Мантуї, то до Парижа. Із 1318 р. до дня смерті — 14 вересня 1321 р. — поет мешкав у Равенні. Там він і похований.

Окрім згадуваної збірки «Нове життя» Данте належить низка трактатів, зокрема філософський трактат «Бенкет»; трактат «Про народну красномовність», у якому уславлюється велич народної італійської мови, але й не заперечується значення латини; політичний трактат «Про монархію», у якому автор захищає ідеал усесвітньої монархії.

Вершиною творчості Данте є поема «Комедія», над якою він працював із 1307 по 1321 р. У ХIV ст. співвітчизник Данте Дж. Боккаччо назвав її «Божественною». Після цього за твором закріпилася нова назва — «Божественна комедія». Поема являє собою грандіозне видіння — мандрівку Данте потойбічним світом. Складається вона з трьох частин: «Пекло», «Чистилище» і «Рай».

Творам Данте присвячено сотні досліджень літературознавців усього світу. Його спадщину давно вивчають і перекладають і в Україні. Так, «Божественну комедію» перекладав класик української літератури Іван Франко. Окрім того, Франко написав монографію «Данте Аліг’єрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибір із його поезії».

Сонети Данте перекладали М. Вороний, М. Бажан, Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич та ін.