Учительська світлиця

Урок 2. Літературний процес. Основні літературні епохи, напрями, течії, специфіка їхнього розвитку в різних країнах

Мета:

• навчальна: вивчити основні періоди розвитку культури, основні епохи (періоди) літературного процесу в різних країнах; опрацювати поняття літературний процес, його ключові ознаки і закономірності; знати значення понять літературний напрям, літературна течія, навчити розрізняти їх; уміти порівнювати етапи українського літературного процесу з розвитком європейського літературного процесу;

• розвивальна: розвивати навички компаративного аналізу, логічне асоціативне мислення;

• виховна: виховувати естетичний смак, інтерес до мистецтва слова.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і формування на їх основі вмінь та навичок учнів.

Обладнання: мультимедійний проектор з екраном для демонстрування презентації (або таблиці), літературознавчий словничок.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ Бесіда

• Чому літературу вважають одним із видів мистецтва? Яким саме?

• Які роди літератури ви знаєте?

• Укажіть характерні ознаки лірики.

• Що таке епос?

• Чим драматургія відрізняється від епосу?

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Слово вчителя

— Літературний процес — це історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Його обумовлено багатьма культурними і суспільними факторами.

2. Виступи учнів за випереджальними завданнями (з додаванням мультимедійної презентації)

Стародавня література (VIII ст. до н. е. — V ст. н. е.). Одним із перших літературних творів вважають шумерський епос про Гільгамеша. Підвалини європейської літератури заклала література антична, якою прийнято називати літературу Стародавньої Греції та Риму. В античній літературі сформувалися основні жанри європейської літератури в їхніх архаїчних формах та основи науки про літературу.

Середньовічна література (IV—XV ст.). Цей період в історії літератури обумовлено традиціями народної творчості, культурним впливом античного світу та християнством. Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло в XII— XIII ст. (лицарська література, героїчний епос).

Література епохи Відродження (XIV—XVI ст.). Другу назву епохи — Ренесанс — запропонував у XVI ст. італійський історик мистецтва Дж. Базарі, бажаючи підкреслити повернення образотворчого мистецтва тієї доби до античних канонів. Початок літератури Відродження традиційно ведуть від творчості Данте. У цей час розквіту досягло драматичне мистецтво (Шекспір, школа Лопе де Веги), з’являються гуманістичні утопії (Томас Мор, Томазо Кампанелла), гостра сатира («Ґарґантюа та Пантаґрюель» Рабле).

Література епохи Просвітництва (др. пол. XVII — XVIII ст.). Для цього періоду характерна віра у прогрес та всемогутність людського розуму. Просвітителі вірили, що саме за допомогою розуму можна буде досягти абсолютного знання про людину та природу («Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта, «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо).

Література XIX ст. Література цього періоду розвивалася за двома художньо-стильовими напрямами — романтичним та реалістичним. Романтизм став реакцією на просвітницький реалізм та класицизм. Романтичній літературі притаманні мотив самотності, конфлікт між героєм та навколишньою дійсністю (Дж. Байрон, М. Шеллі, Г. Гейне, А. М. Стендаль) інтерес до містики (М. Шеллі, Е. Т. А. Гофман), фольклору (брати Грімм), простої людини (В. Гюго), далеких країн (Дж. Байрон, Ф. Купер).

Реалізм XIX ст. прийнято називати критичним, оскільки його світовідчуття, як і у романтиків, базувалося на неприйнятті буржуазного суспільства. Важливим елементом реалізму є всебічний неупереджений опис внутрішнього світу героїв. Типовими письменниками реалізму є О. Бальзак, Ч. Діккенс, Л. Толстой та інші.

Література модернізму (помежів’я XIX — перша пол. XX ст.). Тематично пов’язаний з індустріалізацією, урбанізацією, відтворенням жахів Першої світової війни.

Література постмодернізму (др. пол. XX ст.). Основними ознаками літератури постмодернізму називають гіпертекст, коли порядок прочитання диктує не автор, а вибирає сам читач, інтертекстуальність, що характеризується алюзіями на інші твори, а іноді й свідомим запозиченням, відсутність сюжетної розв’язки або наявність кількох альтернативних розв’язок, змішання стилів, іронія, гра і чорний гумор.

3. Слово вчителя

— Концепція розвитку української літератури має дещо інший вигляд:

• література часів Київської Русі (княжа доба);

• середньовіччя (давня українська література);

• становлення нової української літератури (кінець XVIII — поч. XIX ст.);

• перша та друга половина XIX ст.;

• із деякими застереженнями виділяють період кінця XIX — поч. XX ст. (величезний масив здобутків української літератури у XX ст. у материковій Україні та в діаспорі).

4. Словникова робота

Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. У межах одного літературного періоду може бути кілька літературних напрямів, наприклад у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного (провідного) напряму нерідко стає назвою цілого періоду, а його часові межі — межами періоду (бароко, романтизм, модернізм). Літературні напрями можуть мати складові частини. Ці розгалуження напрямів називають течіями, або школами.

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити визначення літературний напрям, літературна течія.