УРОК № 28

Тема. Країни Східної Європи у X—XV ст. Виникнення держав у Центральній і та Східній Європі в IX—XI ст.

Мета: ознайомити учнів із процесом державотворення у східних, західних і південних слов'ян; формувати вміння учнів самостійно працювати за поставленими вчителем завданнями, працювати у складі групи на уроці; сприяти виникненню в учнів зацікавленості до історії слов'янських народів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, карти «Візантія і слов'яни в VII—IX ст.», «Візантія і слов'яни в X— XI ст.», «Польща і Велике князівство Литовське у XII—XV ст.», «Гуситські війни», «Священна Римська імперія в XIV—XV ст.», атлас, дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: західні, східні й південні слов'яни, Перше Болгарське царство, Великоморавська держава, глаголиця, кирилиця, П'ясти, Пржемисловичі, сейм, гусити, чашники, таборити, помірковані, Грюнвальдська битва.

Основні дати і події: 681 р.— заснування Першого Болгарського царства; 863—885 рр.— просвітницька діяльність братів Кирила і Мефодія серед слов'ян; 1025 р.— створення Польського королівства; 1085 р.— створення Чеського королівства; 1333— 1370 рр.— правління в Польщі Казимира III Великого, 1385 р.— Кревська унія, 1410 р.— Грюнвальдська битва, 1415 р.— спалення Яна Гуса, 1419— 1434 рр.— Гуситські війни.

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Вивчення нового матеріалу

1. Слов'яни в давнину.

2. Перше Болгарське царство.

3. Великоморавська держава. Святі Кирило і Мефодій.

4. Польща.

5. Виникнення Чеського королівства.

6. Ян Гус. Гуситські війни.

7. Угорщина.

8. Велике князівство Литовське.

III. Закріплення нових знань

IV. Підсумки уроку

V. Домашнє завдання

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Проблемне запитання

У чому, на вашу думку, полягають спільні й відмінні риси в процесах формування слов’янських держав і держав Західної Європи?

1. Слов'яни в давнину

Розповідь учителя

ТРИ ГІЛКИ СЛОВ’ЯН

Слов’яни, як і германці, відіграли велику роль у формуванні середньовічної європейської цивілізації. На початку нашої ери вони, як вважає більшість дослідників, жили між Віслою і середньою течією Дніпра. Протягом VI—VII ст. відбувалося Велике розселення слов’ян, у результаті якого вони заселили значну територію Центральної і Східної Європи. Слов’яни розділилися на три групи: західну, східну і південну, від яких беруть початок сучасні слов’янські народи.

Слов’янські держави виникали в умовах постійної боротьби із сусідніми народами і державами, що намагалися їх підкорити. Пізніше боротьбу за «оволодіння душами» слов’ян-язичників розгорнули західна і східна християнські церкви.

Цікаво знати

Найдавнішою державою, утвореною західними слов’янами, вважається князівство Само, утворене на землях Чехії і Моравії. Воно виникло 623 р., коли князь Само об’єднав місцеві слов’янські племена для боротьби з аварами. Як стверджують літописи, князь спершу був франкським купцем, вів торгівлю зі слов’янами, а потім став їхнім військовим вождем. За походженням він, імовірно, був слов’янином. До складу його держави входили, крім чехів, також південні слов’яни (словени) і полабські слов’яни. Держава Само проіснувала 35 років і розпалася 658 р. після смерті князя. Однак вона відіграла велику роль у житті місцевих слов’янських племен — започаткувала створення ними державності й захистила від спроб поневолення сусідами.

2. Перше Болгарське царство

Розповідь учителя

ОСНОВНІ ПОДІЇ З ІСТОРІЇ ПЕРШОГО БОЛГАРСЬКОГО ЦАРСТВА

Численність болгарських племен, що переселилися у північно-східну частину Балканського півострова, була набагато меншою, ніж численність місцевих слов’янських племен. Войовничі кочовики-болгари стали не стільки завойовниками, скільки союзниками землеробів-слов’ян. Однак фактично цей союз набув форми підкорення болгарами місцевої людності. Усе слов’янське населення сплачувало данину хану Аспаруху.

Упродовж VIII—IX ст. відбувалося поступове об’єднання болгар і слов’ян у єдиний народ. Причому переселенці засвоїли від місцевої людності навички землеробства і ремесла, вірування і звичаї, слов’янську мову. Фактично нечисленні болгари розчинилися у переважаючому слов’янському середовищі. Остаточне об’єднання слов’яно-болгарського населення в єдиний народ відбулося із прийняттям християнства.

Постать в історії

За правління Симеона Великого (893—927 рр.) Перше Болгарське царство охоплювало більшу частину Балканського півострова. Хоча цар болгар народився і зріс у Константинополі, був прихильником грецької культури, але Візантійську імперію вважав своїм головним ворогом. Він прагнув завоювати весь Балканський півострів, із візантійською столицею Константинополем включно. Починаючи від 894 р. Симеон здійснив не менше ніж п’ять великих походів проти візантійців і мадярів, які їм допомагали. Без морського флоту він не зміг захопити Константинополь, однак 919 р. прийняв гучний титул «царя і самодержця всіх болгар і греків» та ромейського (римського) цесаря. Цим Симеон прирівнював себе до візантійського імператора.

Велику увагу цар приділяв розвитку культури. За його наказами візантійські майстри будували в болгарській столиці Преславі палаци, церкви, захисні мури. Державницькими планами, увагою до культури і освіти Симеон нагадував Карла Великого і Альфреда Великого. Прийнявши в Болгарії учнів слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія, він створив при своєму дворі перший у тогочасному світі центр слов’янської літератури. За наказом царя слов’янською мовою перекладалися найвідоміші твори візантійських учених. Серед них був славнозвісний «Ізборник» — енциклопедія, що містила відомості з богослов’я, історії та філософії. У той час коли більшість населення західноєвропейських країн була неписьменною, у Болгарії, за свідченнями сучасників, читання книг було улюбленим заняттям не лише в містах, а й у селах.

Додаткова інформація

Візантійський імператор Василій II Болгаробійця (976—1025 рр.) отримав прізвисько за свою жорстокість щодо болгар. У 1014 р. він домігся вирішальної перемоги над болгарами і розгромив військо царя Самуїла. Однак цього візантійському імператорові було замало, і він здійснив акт небаченої жорстокості. Він наказав виколоти очі 15 тис. полонених, залишивши на кожну сотню поводиря з одним оком. Коли цар Самуїл побачив армію сліпих, що повернулася додому, він не витримав такого видовища і помер від жаху і розпачу.

3. Великоморавська держава. Святі Кирило і Мефодій

Розповідь учителя

ОСНОВНІ ПОДІЇ В ІСТОРІЇ ВЕЛИКОМОРАВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Створення Кирилом і Мефодієм слов’янської писемності, переклад Біблії та їхня діяльність як просвітителів мали величезне значення для всієї слов’янської культури. Саме за це в слов’янських країнах вони визнані православною церквою рівноапостольними святими. Вважається, що завдяки діяльності Кирила і Мефодія Великоморавська держава залишила свій слід в історії.

Цікаво знати

У 863 р. до Великої Моравії на прохання князя Ростислава прибули два греки із Солуні — брати Мефодій і Константин (більше відомий під своїм чернечим ім’ям Кирило). Для того щоб зробити християнську віру зрозумілою для слов’ян, вони створили перший слов’янський алфавіт, що отримав назву глаголиця, і записали ним переклад Євангелія. Проте глаголиця з її незвичними літерами була досить незручною. Поступово її замінив інший алфавіт, створений учнями Кирила і Мефодія на основі грецького письма. На честь свого вчителя вони назвали його кирилицею. Цим алфавітом сьогодні користуються білоруси, болгари, росіяни, серби та українці.

У результаті проповідування християнства «солунськими братами» тисячі чехів і моравів прийняли хрещення. Чимало людей теж стало

священиками, допомагаючи Кирилові та Мефодію. Поширення християнства з Візантії і створення слов’янської церкви занепокоїло німецький єпископат. Вони почали вимагати від папи римського припинення діяльності Кирила та Мефодія. Брати змушені були прибути до Рима, щоб дати пояснення. Кирило незабаром помер у Римі, а його брат зумів відстояти право вести богослужіння слов’янською мовою. Одначе після повернення до Моравії Мефодій був ув’язнений німецькими єпископами і звільнений лише за наказом папи. Після смерті Мефодія в 885 р. німецьке духівництво розпочало переслідування його послідовників. Учні «солунських братів» переселилися до Болгарії і стали там поширювати слов’янську писемність. Із Болгарії слов’янська азбука поширилася до Київської держави.

4. Польща

Розповідь учителя

СТВОРЕННЯ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛІВСТВА

У Польщі центром формування державності стало племінне об’єднання полян, розташоване в районі міста Гнєзно. Тут виникло князівство, що в IX—X ст. об’єднало землі в басейнах річок Вісла та Одер. У середині XI ст. Польське королівство послабло, а в XII ст. взагалі розпалося на окремі об’єднання.

Цікаво знати

Із містом Гнєзно у Великій Польщі пов’язаний переказ про те, як легендарний князь Лех, вождь племені полян, одного разу побачив на великому дубі гніздо білого орла. «Будемо гніздитися тут!» — вигукнув Лех і наказав заснувати на цьому місці свою столицю, котру назвав Гнєзно («Гніздо»). Дійсно, місто Гнєзно було першою польською столицею. Зображення білого орла на червоному тлі стало гербом Польщі, а червоний і білий колір — кольорами державного прапора.

У 1139 р. польський король Болеслав III Кривоустий розділив свої володіння між синами на чотири князівства: Краківське, Сандомирське, Мазовецьке і Познаньське. Краківське князівство було віддане старшому синові з титулом короля і верховною владою над іншими князями. Поділ держави між синами поклав початок тривалому періоду феодальної роздробленості та міжусобних війн. Це мало негативні наслідки. Польща втратила майже всі надбання Болеслава Хороброго і опинилася перед загрозою підкорення. Країна настільки ослабла, що навіть не могла дати відсічі нападам своїх сусідів пруссів, що жили на узбережжі Балтійського моря. Для боротьби проти пруссів мазовецький князь у 1126 р. запросив Тевтонський орден. Підкоривши пруссів, орден швидко перетворився із союзника на загарбника. У 1157 р. імператор Фрідріх Барбаросса змусив польських князів визнати його зверхність і сплачувати данину. У 1241 р. південні землі Польщі пережили страшну монгольську навалу, яка протягом другої половини XIII ст. неодноразово повторювалась.

Утім феодальна роздробленість не зупинила господарський розвиток польських земель. У XIII ст. завдяки німецьким і єврейським переселенцям бурхливо розвивалися нові міста. Зміцнення міст, яким надавалося право самоврядування, сприяло розвитку торгівлі й ремесел. Основні зовнішньоторговельні шляхи пролягали через Краків — Торунь — Хелм — Гданськ і Львів — Краків — Вроцлав.

Господарський розвиток сприяв оформленню основних станів польського суспільства. Панівний прошарок складали магнати — великі землевласники, які домоглися закріплення за собою спадкового землеволодіння, а також шляхта (рицарі) — служива знать. Привілейованим станом суспільства було духівництво, яке володіло значними маєтками і користувалося низкою привілеїв.

У містах соціальне становище визначалося багатством і посадою в органах самоврядування. Особливістю польських міст стало те, що їхнє населення було переважно німецьким або єврейським.

У період феодальної роздробленості відбулися значні зміни і в житті селянства.

Залежна частина селянства переводилася на фіксований податок (чинш), натуральний або грошовий, що давало селянинові більшу господарську самостійність.

Господарське піднесення польських земель, постійна зовнішня загроза, етнічна і церковна єдність стали підставою до об’єднання польських земель і зміцнення королівської влади.

Період роздробленості польської історії завершився за правління Владислава Локетека (1306—1333 рр.), який спромігся подолати опір князів, міської верхівки і зовнішніх ворогів та об’єднати під своєю владою майже всі польські землі, що не входили до складу сусідніх держав. Після відновлення єдиної Польської держави 1320 р. Владислава Локетека проголосили королем.

Політику об’єднання Польщі продовжив його син Казимир III Великий (1333—1370 рр.).

Об’єднання Польщі викликало невдоволення сусідів — Чехії, Бранденбургу і Тевтонського ордену, що зміцнів після об’єднання в 1237 р. з Орденом мечоносців. Не маючи достатньо сил для боротьби проти могутніх сусідів, мир із ними було куплено ціною територіальних поступок. До Чехії відійшла Силезія (1348 р.), до Бранденбургу — Західне Помор’я, а до Тевтонського ордену — Східне.

Казимир III, розуміючи, що без внутрішньої єдності неможлива єдність держави, здійснив низку реформ. Він переділив Польщу на адміністративні одиниці (воєводства, каштелянства), на чолі яких поставив своїх прибічників. Далі король створив загальнопольські органи: королівську канцелярію, центральну скарбницю, суд, військо. Було проведено грошову реформу: уведено повноцінну монету — «краківський гріш», що сприяло пожвавленню торгівлі. Також він спробував створити єдиний збірник законів для всієї країни, але цьому завадили суттєві відмінності в житті Великої та Малої Польщі. Зрештою довелося створити два збірники законів (1346—1347 рр.) — Віслицький і Пьотркувський. Реформи дозволили зміцнити королівську владу, але її посилення не мало достатньої опори в суспільстві. Спертися на міста в боротьбі проти магнатів, як це було в інших європейських державах, польські королі не могли через їхній німецько-єврейський характер. Шляхта, яка ворогувала з магнатами, після здобуття привілеїв у 1374 і 1454 р. сама стала на шлях обмеження королівської влади.

Для українського народу правління Казимира III ознаменувалося загарбанням у 1349—1352 рр. Галичини, а в 1366 р.— частини Волині. Галицько-Волинська держава припинила своє існування.

Запитання та завдання

1) Охарактеризуйте розвиток Польського королівства за часів роздробленості.

2) Які чинники призвели до об’єднання Польщі та зміцнення королівської влади?

3) Що стримувало зміцнення королівської влади?

4) Дайте оцінку діяльності польського короля Казимира III. Чому його було названо Великим?

5. Виникнення Чеського королівства

Розповідь учителя

СТВОРЕННЯ ЧЕСЬКОГО КОРОЛІВСТВА

У VII—X ст. в Центральній Європі та на Балканському півострові виникли слов’янські держави. їхні правителі, а згодом їхні піддані, прийняли християнство за східним чи західним зразком. Завдяки цьому слов’яни увійшли до сім’ї християнських народів Європи. Це також відіграло велику роль у зміцненні князівської влади; заклало підвалини подальшого розвитку культури. Прийняття слов’янами християнства відбувалося в умовах загострення боротьби між Римом і Константинополем за вплив на їхні землі й виходило за межі виключно обрання віри. Це водночас стало вибором політичної і культурної орієнтації. Польща, Чехія, Моравія і Хорватія, що прийняли західне християнство та латинську писемність, почали орієнтуватися на Священну Римську імперію. Болгарія, Київська держава і Сербія прийняли східне християнство і стали орієнтуватися на Візантійську імперію.

Цікаво знати

Засновником першої правлячої князівської і королівської династії у Чехії був легендарний Пржемисл. За переказами, він був простим землеробом, котрий оженився на дівчині зі знатного роду на ім’я Лібуше.

Найвідомішим серед перших Пржемисловичів став князь Вацлав (921—929 рр.). Він був палким прихильником християнства і сприяв його поширенню серед язичників — чехів. Це викликало незадоволення давньої родової знаті. На чолі змови став молодший брат князя Болеслав (929—967 рр.). Вацлав був по-зрадницьки вбитий братом. Проте його смерть спричинила обурення багатьох чехів, і Болеславу довелося розпочати своє правління з привселюдного визнання своєї провини.

Пізніше останки Вацлава було урочисто поховано в соборі Святого Віта в Празі, а князя зараховано до святих католицької церкви. Святий Вацлав вважається небесним заступником чеського народу, а його ім’ям сьогодні названо головну площу Праги, де й розташований пам’ятник князеві.

6. Ян Гус. Гуситські війни

Розповідь учителя

Не в усіх регіонах Європи в період, який ми вивчаємо, відбувався процес утворення централізованих держав. Наприклад, Священна Римська імперія, незважаючи на свою назву, не була могутньою. У другій половині XII — на початку XIV ст. імператорська влада занепала, імперія перетворилась на об’єднання земель, князівств, церковних володінь тощо. Такий стан речей був закріплений за часів правління імператора Священної Римської імперії і короля Чехії Карла IV Люксембурзького (1346—1378 рр.).

В умовах фактичного розпаду імперії кожен регіон був залишений на самого себе і розвивався відповідно до обставин, що виникали. У XIV ст. найсприятливіші умови для розвитку в чеських землях, де швидко зростали міста, розвивалися торгівля, промисли. Чехія стала основним джерелом срібла в Європі. Але за швидким розвитком краю приховувалася безліч проблем. Так, наростав конфлікт між чехами і німцями, які мали різні права; зростало невдоволення католицькою церквою, яка стрімко втрачала авторитет. Усе це стало підґрунтям до появи в Чехії могутнього національно-релігійного народного руху, який отримав назву гуситський рух. Свою назву він отримав від імені чеського проповідника, професора Празького університету Яна Гуса (1371—1415 рр.).

Робота з документом

Опрацюйте текст документа і дайте відповіді на запитання.

ІЗ ПРОПОВІДЕЙ ЯНА ГУСА

«Забери у собак кістку — вони перестануть гризтися: забери майно у церкви — не знайдеш для неї попа».

«Чехи у Королівстві Чеському по закону... і за вимогою природи повинні бути першими в посадах, так само як французи у Франції і німці у своїх землях...»

«З мене (Христа) зірвали одяг, а вони (духівництво) купаються у королівській розкоші на гроші бідних. Я вкриваюся кривавим потом — вони ніжаться у розкішній лазні. Я вночі не сплю, принижений і обпльований,— вони зайняті бенкетами, обжерливістю, пияцтвом.

Я несу хрест, йду на смерть — вони, напившись, спочивають. Я прибитий до хреста — вони хропуть на ніжній постелі».

«Духівництво не вчить, а псує народ розпустою, пов’язаною з багатством. Так треба відібрати у нього багатство! Наступники Христа повинні бути бідними, як апостоли. А вони, навпаки, тільки про те і думають, як би збільшити багатства. Для чого розсилають продавців індульгенцій і хижих монахів, які влаштовують нікому не відомі свята, вигадують дива і грабують бідний народ...»

Запитання до документа

1) Які ідеї висловлював Ян Гус?

2) Проти кого були спрямовані промови проповідника?

3) Який вплив могли мати ці ідеї на чеський народ?

Розповідь учителя

Ян Гус критикував обряд причастя, який у католицькій церкві неоднаковий для священиків і мирян. Священики причащаються хлібом і вином, як тілом і кров’ю Христа, а простий люд — лише хлібом. Гус доводив, що спочатку всі християни причащалися однаково.

Така позиція неодмінно мала призвести Гуса до зіткнення з вищим духівництвом, що незабаром і сталося. Його викликали на церковний собор, який відбувався під головуванням імператора Сигізмунда у місті Констанца. Хоч як умовляли Гуса зректися своїх поглядів і підкоритися, він залишився непохитним. Тоді його оголосили єретиком і 6 липня 1415 р. спалили. Останніми словами Гуса були: «Я вірю у всемогутнього Господа Бога, я не можу покаятися у гріхах, яких ніколи не мав». Також було відлучено від церкви весь чеський народ.

Страта Яна Гуса та відлучення стали приводом до вибуху народного невдоволення. Усі конфлікти, що зріли, вирвалися на поверхню. Це конфлікти між чехами і німцями, королем і феодалами, духівництвом і папою, університетом і єпископом Празьким, феодалами і селянами. Хоч у кожного прошарку населення була своя мета боротьби, але їх об’єднувало прагнення домогтися реформування церкви і позбутися засилля німців, що панували в країні.

Повстання почалося у Празі в 1419 р. Поступово повстанці заволоділи всією Чехією — серцем Священної Римської імперії. Після смерті короля Вацлава гусити голосили про позбавлення його наступника імператора Сигізмунда чеського престолу. Учасники руху на свій розсуд перелаштовували країну. Управління було зосереджено в руках сейму — зібрання всіх станів. Гусити створили сильну армію на чолі з досвідченими полководцями. Ними було вироблено нову тактику ведення бою: вони ставили по колу важкі бойові вози, сковували їх ланцюгами і в такій фортеці витримували атаки кінних рицарів. Після того як ворог знесилювався, переходили в наступ. Окрім того, гусити почали застосовувати на полі бою легкі гармати, що розташовувалися на возах.

Найбільшою реформою гуситів стала конфіскація церковних володінь, скасування десятини, реформування церкви та її обряду.

Рух гуситів викликав занепокоєння як папи римського, так й імператора. Розпочалася війна, яка набула характеру релігійної боротьби католицизму проти гуситського реформаційного руху і боротьби німців проти слов’ян.

Для придушення гуситського руху папа та імператор Священної Римської імперії оголошували один хрестовий похід за одним. Але військо хрестоносців постійно зазнавало поразок від блискучих полководців гуситів — сліпого рицаря Яна Жижки, а по його смерті — Прокопа Великого.

Цікаво знати

Чехія почула про Яна Жижку (близько 1360—1424 рр.) у 1419 р., коли почалися Гуситські війни. На той час він був уже досвідченим воїном. В одній із битв він втратив око. У 1420 р. Ян очолив таборитів. Коли військо імператора Сигізмунда рушило на Чехію з хрестовим походом, на допомогу пражанам прийшли таборити на чолі із Жижкою. У битві на горі Вітков, під Прагою, Жижка розгромив хрестоносців.

Військо гуситів складалося з простих людей, а не з рицарів, проте воно мало високий бойовий дух. Здобувши декілька перемог поспіль, гусити під керівництвом Жижки здобули славу непереможних. Траплялися випадки, коли ворог тікав, тільки-но дізнавшись про наближення гуситів. Під час одного з боїв він остаточно втратив зір, але продовжував керувати гуситами, здобувши ще низку перемог. Знання рідної місцевості й досвідчені помічники давали змогу сліпому полководцеві приймати безпомилкові рішення під час бою. Він був надзвичайно винахідливим, ніколи не діяв одноманітно. Так, в одній із битв за його наказом зброєю проти рицарів стали вози, навантажені камінням і спущені з пагорба на атакуючі лави. Зім’явши стрій рицарів, гусити довершили справу мечами. Вороги називали Жижку «Страшним сліпим» і боялися навіть його імені.

Гусити не тільки оборонялися, а й самі здійснювали походи за межі Чехії. Від 1419 по 1434 р. гусити викликали занепокоєння у пап та імператора. Але головною для гуситів була не зовнішня небезпека, а внутрішня. Будь-який рух повинен мати кінцеву мету, а саме в цьому питанні серед гуситів не було єдності. У гуситському русі брали участь різні соціальні прошарки суспільства: від феодалів до селян, від багатих до найбідніших. Коли, здавалося б, основну мету гуситів було досягнуто, проявилися основні розбіжності серед учасників руху. Гусити розділилися на поміркованих — чашників (послідовники Яна Гуса, які причащали простих віруючих із чаші) і радикальних — таборитів (їхня назва походила від гори Табор у Південній Чехії, де розташувався їхній центр). Останніх очолив Ян Жижка.

Помірковані вимагали ліквідації привілеїв церкви, скасування церковного землеволодіння, спрощення церковного обряду, запровадження богослужіння чеською мовою і причастя двома видами; у політичному плані вони виступали за незалежну чеську монархію.

Таборити були схильні до проведення соціальних реформ. Ватажки таборитів, посилаючись на заповіти Христа, а також на воєнний стан, вимагали відмови від особистого майна і передання його до спільної скарбниці, наполягали на скасуванні будь-яких податків. Вони заперечували культ святих, поклоніння святим мощам і стверджували, що будь-хто, навіть жінка, може вести богослужіння. Найзапекліші з таборитів наполягали не на реформі, а на скасуванні церкви, відкидали не тільки власність, а й сім’ю.

Чашників підтримували дворяни, вище духівництво, таборитів — частина дворян, селяни та інші бідні прошарки суспільства. Суперечки між таборитами і чашниками призвели до відкритого зіткнення. У битві біля Ліпан (1434 р.) таборитів було розгромлено. Зрештою чашники уклали угоду з католицькою церквою, згідно з якою дозволялися обидва види причастя, а богослужіння велося чеською мовою. Згодом цю поступку було скасовано.

У Чехії, хоч і не надовго, виникла національна церква, яка мала свої етнічні особливості. Для католицької церкви цей рух був попередником майбутньої Реформації.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА НАСЛІДКИ ГУСИТСЬКОГО РУХУ

Бесіда за запитаннями

1) До чого закликав Ян Гус?

2) За що було засуджено Гуса на соборі в Констанці?

3) З’ясуйте головні причини гуситського руху.

4) Назвіть дату початку Гуситських війн.

5) Що було символом гуситського руху?

6) Хто стояв на чолі військ гуситів?

7) Які реформи здійснили гусити, захопивши владу?

8) На які два табори розкололися гусити і чому?

9) Назвіть основні наслідки гуситського руху.

10) Чому п’ять хрестових походів проти гуситів завершилися поразками?

11) Чи можна стверджувати, що гуситський рух зазнав поразки? Відповідь обґрунтуйте.

7. Угорщина

Розповідь учителя

У 896 р. угорські племена переселилися з Причорноморських степів через Карпатські перевали на середній Дунай, де підкорили місцеві слов’янські племена. На чолі семи племен стояв вождь Арпад. Цю подію угорці назвали «знайденням Батьківщини», а Арпад започаткував першу князівську (невдовзі королівську) династію Угорщини. У 955 р., зазнавши поразки від імператора Оттона І, угорці припинили напади на землі Німецької імперії та перейшли до осілого способу життя. Починаючи з 955 р. серед угорців поширювалося християнство за західним зразком. Князь Іштван І Арпад за допомогою німецьких рицарів почав хрестити угорців вогнем і мечем, водночас знищуючи давню племінну знать, що не корилася його владі. На знак пошанування його успіхів у поширенні християнства папа римський прислав Іштвану І королівську корону, і на Різдво 1000 р. він був коронований. «Корона св. Іштвана» поступово стала символізувати не лише королівську владу, а і саму Угорську державу. Монарх, що не був коронований цією короною, вважався незаконним. За заслуги у хрещенні угорців церква згодом проголосила короля Іштвана святим, і він став головним святим Угорщини. Для зміцнення своєї влади Іштван І здійснив адміністративну реформу, поділивши територію країни на округи — комітати, на чолі яких стояли ішпани (жупани). Вони збирали для короля податки, здійснювали владу на місцях. Ішпани селилися, як правило, у замках і у своєму розпорядженні мали загін кінних воїнів. Такий адміністративний поділ країни з перервами проіснував аж до XX ст.

У середині XI — на початку XIII ст. країну поглинув вир міжусобної боротьби. Із цієї боротьби найбільшу користь отримала феодальна знать (барони і магнати), яка настільки зміцнила свої володіння і владу, що за короля Антраша II навіть не понесла жодного покарання за вбивство королеви і частини наближених до короля. Таке свавілля знаті стало загрожувати володінням середніх і дрібних землевласників, які, як правило, перебували на королівській службі. Згодом вони стали основою для формування нового прошарку суспільства — дворянства (шляхти). Саме ця соціальна група очолила рух проти свавілля знаті та домоглася від короля видання «Золотої булли» 1222 р. Цей документ обмежував права короля, магнатів та іноземців. Натомість гарантував права майбутніх дворян (шляхти). Остання стаття булли давала право магнатам чинити опір королю, якщо останній не виконував обіцянок.

Попри усобиці угорські королі проводили активну зовнішню політику. Так, вони підкорили собі Славонію та Хорватію, поширили свою владу на Далмацію, неодноразово зазіхали на Галицько-Волинське князівство.

У 1241 —1242 рр. Угорщина зазнала спустошливої монгольської навали. 11 квітня 1241 р. біля села Мохі угорці були вщент розгромлені монголами. Здавалося, що Угорщина припинила існування. Але у 1242 р. монголи несподівано залишили територію країни, і король Бела IV взявся за зміцнення її обороноздатності. В Угорщині поширилося будівництво кам’яних замків. Стали швидко зростати міста, які мали статус «вільних королівських міст». Найбільшим містом була Буда. Особливістю угорських міст було те, що більшість їх населення становили німецькі переселенці.

У XIV—XV ст. Угорщина переживала період найбільшого піднесення і розквіту.

У 1301 р. припинила існування династія Арпадів. За підтримки папи римського королем було обрано Карла Роберта (1310—1342) з неаполітанської гілки Анжуйської династії. Карл Роберт залізною рукою навів лад у королівстві, приборкавши магнатів. Сприяв економічному розвитку країни, впорядкував фінансову систему. У зовнішній політиці віддавав перевагу дипломатії. Важливим дипломатичним кроком стало укладення у 1335 р. у Вишеграді воєнного і торгівельного союзу між Угорщиною, Чехією та Польщею. Цей союз ставав вагомим чинником у регіоні на найближчі 200 років.

Протилежністю Карла був його син Лайош І Великий, який отримав своє прізвисько за безперервні воєнні авантюри. Він втручався у боротьбу на півдні Італії, розпочинав війну з Венецією, прагнув приєднати нові володіння на Балканах. Хоча йому вдалося поширити свою владу на Сербію, Боснію і частину Болгарії, це не принесло суттєвих результатів для Угорщини. Країна нажила нових ворогів, знову посилилися магнати. По смерті Лайоша І магнати домоглися обрання королем Сигізмунда (Жигмонда) Люксембурга (1387—1437), який пообіцяв їм нові поступки. Але щойно Жигмонд зміцнив свою владу, він зумів приборкати магнатів. У внутрішній політиці він продовжив політику Карла Роберта, що забезпечило процвітання країни.

У зовнішній політиці Жигмонду довелося зіткнутися з новою загрозою — турками-османами, що розпочали завоювання Балканського півострова. Спроба наступальними діями покінчити з турецькою загрозою зазнала поразки у битві під Нікополем у 1396 р. Після цього Угорщина у боротьбі з турками дотримувалася оборонної стратегії. Зазнавши поразки в боротьбі з турками, Жигмонд зосередив свою увагу на західному напрямку, де домігся свого обрання німецьким, чеським королем, а згодом і імператором Священної Римської імперії. Крім того, він домовився з австрійськими Габсбургами про принципи взаємонаслідування престолу, що згодом стало вирішальним у подальшій долі угорського королівства.

Після смерті Жигмонда Угорщина зазнала нового наступу турків. Ініціативу у боротьбі з ними взяв на себе дрібний дворянин, талановитий полководець Янош Хуняді. Його перемога під Белградом у 1456 р. на 70 років зупинила просування турків у Європу і забезпечила останній злет Угорщини за правління Матяша І Корвіна (1458—1490).

Постать в історії

Матяш І — одна з найяскравіших постатей угорської історії. Він мав гарну освіту, був розумним, енергійним державним діячем, тонким дипломатом, хоробрим воїном, рицарем. Сприяв мистецтву і наукам, захоплювався ідеями гуманістів. Полюбляв, щоб його зображували, як римських імператорів. Часто переодягаючись у простого селянина чи міщанина, спостерігав за життям простого люду. Народ його любив, складав про нього легенди та казки.

Матяш навів лад у державі, упорядкувавши управління, фінанси, суди, військо. На державну службу брав осіб за професійними якостями, а не за знатністю. Законодавчо впорядкував відносини між селянами і феодалами. Успішні заходи Матяша у внутрішній політиці забезпечили йому можливість проводити активну зовнішню політику. Своєю головною метою він вважав створення могутньої Дунайської монархії. Але всі ці здобутки були втрачені після його смерті.

Запитання і завдання

1) У якому році угорці здобули нову батьківщину?

2) Християнізація угорців відбулася з Заходу чи зі Сходу?

3) Хто був першим угорським королем?

4) Складіть хронологічну таблицю за темою «Угорщина у Середні

віки».

8. Велике князівство Литовське

Розповідь учителя

Перша згадка про Литву датується 1009 р. На той час Литва не становила єдиної держави. Це були окремі язичницькі племена.

У XIII ст. перший об’єднувач литовських племен Міндовг (помер 1263 р.) утворив єдину державу, до складу якої увійшли як литовські, так і слов’янські племена. Прискорювачем утворення Литовського князівства стала агресія хрестоносців у Прибалтику. Формування держави відбулося дуже швидко, слов’янські землі завдяки вищому рівню господарського, політичного і культурного розвитку ставали опорою литовським князям для об’єднання їхніх земель.

У першій половині XIV ст. за князів Вітеня (1293—1316 рр.) і Гедиміна(1316—1341 рр.). Велике князівство Литовське оволоділо білоруськими землями і частиною українських. Гедимін став засновником литовської династії. Він установив династичні зв’язки з Польщею і Тверським князівством. На час його правління припали перші відомості про Вільно (Вільнюс), який згодом став столицею Великого князівства Литовського. Гедимін прагнув заволодіти Києвом, що мало б «узаконити » претензії литовських князів на землі Русі, але утвердитися на Київщині він не зміг. Монгольське панування спонукало руських князів до об’єднання з Литвою.

Завдяки значним територіальним здобуткам Литва перетворилася на велику державу, причому значну частину земель було приєднано без застосування зброї. Приєднуючи нові території, литовські князі залишали по суті недоторканними соціально-політичний лад білоруських та українських земель, кажучи: «Ми нового не вводимо і старого не рушимо».

Великий князь литовський Ольгерд (1345—1377 рр.) продовжив політику свого батька. Доручивши братові Кейстуту захищати Литву від нападів німецьких рицарів, Ольгерд розширював свої володіння за рахунок Русі. Він продовжував боротьбу за галицько-волинську спадщину, на сході вступив у боротьбу проти Москви, а на південному сході — проти татар.

Наприкінці 1361 — на початку 1362 р. його війська заволоділи Київщиною. У Києві Ольгерд посадив сина Володимира Ольгердовича. У 1362 р. він заволодів Чернігово-Сіверщиною і частиною Переяславщини. Важливою була його перемога в 1362 р. над татарами на річці Сині Води. Це дало змогу Ольгердові встановити свій контроль над Поділлям.

Отже, унаслідок походів Ольгерда до Великого князівства Литовського було приєднано більшість українських земель — Київщину з Переяславщиною, Волинь, Поділля, Чернігово-Сіверщину. Населення цих земель визволилося від монгольського гніту.

Прагнення литовських князів об’єднати під своєю владою всі землі Русі зустріло рішучий опір Москви, яка претендувала на роль «збирача руських земель». Литовсько-московська війна 1368—1372 рр. стала початком тривалої боротьби між Литвою (а згодом Річчю Посполитою) та Москвою за панування у Східній Європі.

По смерті Ольгерда постало питання про цілісність Великого князівства Литовського. Перед смертю Ольгерд ядро своїх володінь — Вільно, Вітебськ, Мінськ — заповів своєму старшому синові від другої дружини

Ягайлу, який одночасно ставав великим князем. Проте старші брати — сини від першої дружини — не змирилися із цим рішенням. Проти Ягайла виступили князі полоцький, подільський, волинський, чернігово-сіверський. Розбратом у Литві прагнула скористатися Москва, яка намагалася приєднати низку литовських володінь. У 1381 р. князь Кейстут, брат Ольгерда, захопив Вільно і усунув Ягайла від влади. Останній утік до Тевтонського ордену і за його допомогою вже 1382 р. відновив свою владу, полонивши Кейстута та його сина Вітовта. За кілька днів Кейстута задушили в підземеллі Кревського замку. Вітовту пощастило втекти до пруссів, звідки він розпочав активну боротьбу проти Ягайла.

Тим часом у 1382 р. помер угорський король Людовік Великий, який одночасно був і польським королем. У 1383 р. польські магнати проголосили королевою Польщі його 12-річну доньку Ядвігу, яка була заручена з австрійським герцогом Вільгельмом. Проте польські магнати, не бажаючи бачити на своєму престолі Вільгельма, запропонували її руку великому князеві Ягайлу. На цей шлюб покладалося багато сподівань.

Польські магнати і католицьке духівництво, знаючи тяжке становище Ягайла, запропонували йому польську корону. Вони прагнули приєднати литовські землі та поширити на них владу католицької церкви, а також, використовуючи ресурси Великого князівства Литовського, завершити боротьбу проти Тевтонського ордену. У свою чергу, Ягайло прагнув за допомогою Польщі приборкати свою опозицію.

У 1385 р. було укладено Кревську унію, згідно з якою Ягайло зобов’язувався прийняти католицтво та охрестити все литовське населення, приєднати до Польщі землі Великого князівства Литовського. У лютому 1386 р. Ягайло прибув до Кракова, хрестився, прийнявши ім’я Владислава, одружився з королевою Ядвігою і став коронованим польським королем.

Але об’єднання двох держав не відбулося, бо проти цього піднялася могутня опозиція на чолі з Вітовтом, який домігся скасування унії. У 1392 р. Вітовт став великим князем литовським. Він мав далекосяжні плани щодо зміцнення незалежності своєї держави, але через його поразку в 1399 р. на Ворсклі від монголів у 1401 р. довелося відновити унію, проте вже за умови рівноправності сторін.

Безпосереднім наслідком Кревської унії було те, що об’єднані сили Польщі та Литви спромоглися зломити силу основного свого ворога — Тевтонського ордену. У 1410 р. об’єднане польсько-литовське військо вступило в межі володінь ордену. Біля села Грюнвальд 100-тисячне польсько-литовське військо під командуванням Ягайла і Вітовта зійшлося з 80-тисячним військом тевтонців.

Поляки зайняли лівий фланг, литовці — правий. У польсько-литовському війську були загони чехів, українців, білорусів, росіян, татар.

15 липня 1410 р. битва розпочалася невдалою атакою литовської кінноти на шеренги німецьких рицарів. Тевтонці не тільки вистояли, а й, завдяки контрудару, змусили литовську кінноту тікати. Поразка правого флангу союзного війська поставила під загрозу оточення і лівий фланг, але стійкі смоленські загони, що стояли в центрі, відвернули цю небезпеку. Тим часом литовське військо Вітовта, відновивши порядок, разом із польськими рицарями перейшло в рішучий наступ, оточило і розгромило військо ордену. Загинуло майже 20 тис. рицарів, а також магістр ордену. Серед трофеїв, захоплених польсько-литовським військом, були підводи, навантажені ланцюгами, у які передбачалось закувати полонених, і смолоскипи для нічного переслідування втікачів. Із цієї битви почався занепад ордену. Він перестав викликати занепокоєння сусідів і, зрештою, став васалом Польщі.

Запитання

1) Як і чому виникло Велике князівство Литовське?

2) Якими були причини і наслідки Кревської унії?

3) Яке значення мала Грюнвальдська битва для країн Східної Європи?

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Завдання

Складіть синхроністичну таблицю «Віхи середньовічної історії країн Східної Європи».

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

Заключне слово вчителя

У XIV—XV ст. у країнах Центральної та Східної Європи теж відбувалися значні зміни. Важливим явищем цього регіону була поява національно-визвольних рухів під релігійними гаслами, а також боротьба церков (католицької і православної). У той час як у Західній Європі виникають однонаціональні централізовані держави, у Східній Європі відбувається становлення багатонаціональних держав.

Ключовими подіями регіону в цей період стали: закріплення роздробленості німецьких земель («Золота булла»), гуситські війни, зупинення німецької експансії на Схід, початок об’єднання Польщі та Литви в єдину державу, злет і занепад Угорщини.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте § 16 підручника.