УРОК № 23

Тема. Християнська церква в XII—XV ст. Єретики і боротьба з ними.

Мета: ознайомити учнів з історичними подіями хрестових походів; розкрити суть єретичних рухів; показати, як церква боролася з ними; з'ясувати, чому виникли жебрущі ордени; дати уявлення про церковну кризу XIV ст.; формувати вміння визначати причинно-наслідкові зв'язки між окремими подіями; виховувати почуття толерантності.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, карти «Хрестові походи», «Християнська церква у Середні віки». Основні терміни і поняття: хрестовий похід, сарацини, єресь, катари, альбігойці, Альбігойські війни, вальденси, жебрущі ордени, францисканці, домініканці, інквізиція, собор, Авіньйонський полон, Велика схизма.

Основні дати і події: 1170—1221 рр.— роки життя святого Домініка; 1182—1226 рр.— роки життя святого Франциска Ассизького; 1204 р.— Четвертий хрестовий похід, взяття хрестоносцями Константинополя; 1209—1229 рр.— Альбігойські війни; 1291 р.— єгиптяни завоювали Акру — останню столицю Єрусалимського королівства, епоха хрестових походів завершилася; 1309—1378 рр.— Авіньйонський полон пап; 1414 р.— собор у Констанці, завершення Великої схизми.

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Перевірка домашнього завдання

III. Актуалізація опорних знань

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Єритики і боротьба з ними. Інквізиція.

2. Жебрущі ордени ченців.

3. Церковна криза. Занепад папства.

V. Закріплення нових знань

VI. Підсумки уроку

VII. Домашнє завдання

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Бліцопитування

1. З яких джерел брала свій початок середньовічна культура?

2. У яких умовах розвивалася культура в Ранньому Середньовіччі? Чи можна ці умови назвати сприятливими?

3. Коли відбулося перше піднесення середньовічної культури?

4. Що таке Каролінгське відродження? Які його риси?

5. Чому в IX—XI ст. культура розвивалася переважно у стінах монастирів?

6. Які основні проблеми порушувала середньовічна філософія?

7. Що таке схоластика?

8. Хто такий Фома Аквінський і який його внесок у середньовічну культуру?

9. Де можна було здобути освіту в Середні віки?

10. Чим можна пояснити повільний розвиток наукових знань і слабкий інтерес до природничих наук?

11. Хто такий Роджер Бекон? Який його внесок у розвиток науки?

12. У чому полягала сутність винаходу Й. Гутенберга?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Запитання і завдання

1. Назвіть основні центри християнізації Європи.

2. Коли відбувся розкол єдиної християнської церкви на католицьку і православну?

3. Назвіть наслідки Клюнійського руху для католицької церкви.

4. Якою була роль церкви у хрестових походах на Схід?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Єретики і боротьба з ними. Інквізиція

Розповідь учителя

Церква у Середні віки переймалася не тільки зовнішніми проблемами, а і внутрішніми. Уже в перші століття існування християнської церкви існували погляди на природу Христа і Божественної Трійці, що відрізнялися від офіційних поглядів на церковних соборах. Такі погляди називались єретичними, а діячів, що їх висловлювали, засуджували і проклинали як єретиків. Але навіть після усталення християнського вчення у Середньовічній Європі єресі спалахували неодноразово.

Чому ж виникали єресі? У повсякденному житті людей Середньовіччя однією з головних була турбота про спасіння душі. Але люди бачили, що церква, проповідуючи покірність і відмову від земних благ, накопичила значні багатства і здобула величезну політичну владу. У середовищі ремісників, купців, рицарів, простих священиків і монахів, навіть знаті, час від часу з’являлися люди, які замислювалися над протиріччями між євангельським ученням і тим, що вони спостерігали в житті. Вони доходили думки, що церква навчає неправильно. Тільки цілковита відмова від багатств і влади може врятувати душу людини.

Основними центрами єретичних рухів ставали міста. Це пояснюється тим, що в містах концентрувалося населення, відбувалися контакти між людьми з різних міст і країн, обмін знаннями, ідеями, зосереджувалися грамотні люди, що могли читати і тлумачити Святе Письмо.

Однією з найбільш відомих і поширених єресей було вчення катарів («чистих»), яких ще називали альбігойцями за назвою міста Альбі — центру розповсюдження єресі. Це вчення поширилося на півдні Франції у XII—XIII ст. Катари навчали, що земля і порядки на ній не є Божим творінням, а породжені дияволом. Вони вчили, що людина повинна порвати з земним світом і лише тоді зможе врятувати свою душу. Катари створили велику церкву, яка була ворожою Римській. Вони вели суворий спосіб життя і готові були прийняти мученицьку смерть заради своєї віри.

Робота з документом

АЛЬБІГОЙСЬКА ЄРЕСЬ (З АНОНІМНОГО ДЖЕРЕЛА ПОЧАТКУ XIII СТ.)

Група єретиків, що живуть у наших краях, вірять і мають сміливість стверджувати, що існують два божества: перше — добрий Бог і друге — дивне божество... Вони стверджують, що світ і все, що в ньому відчутне на дотик, створено злим богом. Вони відкидають хрещення дітей, тому що в них немає віри, і, цитуючи Євангеліє, кажуть, що той, у кого немає віри, буде засуджений. Вони не вірять у воскресіння плоті й цитують св. Павла, який сказав: «Ні плоть, ні кров не потраплять до царства Божого». Вони називають обряди католицької церкви безглуздими, тому що, кажуть вони, ці вчення від людей і не мають опори...

Запитання до документа

1) Якими є основні положення вчення альбігойців?

2) Яким є ставлення автора документа до альбігойців?

Розповідь учителя

Приблизно тоді ж виникла інша єресь — вальденсів. Легендарний засновник учення — П’єр Вальдо, багатий купець, зворушений сторінками Біблії, де йшлося про «святу бідність»,— роздав своє майно бідним і зі своїми учнями став проповідувати Євангеліє. Вальденси поділялися на «досконалих», які поривали всі зв’язки із зовнішнім світом і навчали своїх прихильників наслідувати Христа, і «братів», яким до зволялося працювати. Катари і вальденси заперечували необхідність існування церковної ієрархії та закликали до створення релігійних громад, що існували за часів Христа і його учнів-апостолів. Заклик до створення «бідної церкви» був близьким для тих, хто прагнув «дешевої» церкви і незалежності від пап.

Переслідування вальденсів і катарів не могло зупинити поширення єресі Європою. Тоді папа Інокентій III закликав усіх християн до хрестового походу проти земель, «заражених єрессю».

Боротьба проти єретиків була вигідна французькому королю, який прагнув після об’єднання під своєю владою півночі Франції приєднати до своїх володінь багатий південь. Хрестові походи проти єретиків на півдні Франції дістали назву Альбігойських війн (1209—1229 рр.).

Християнське воїнство вогнем і мечем пройшлося багатими провінціями півдня. Одного разу на запитання воїна про те, як відрізнити єретика від правовірного католика, папський легат (представник) відповів: «Бий їх усіх, Бог упізнає своїх!» Альбігойці чинили відчайдушний опір, але зрештою були винищені.

Ця перемога над єрессю сприяла об’єднанню Франції, але водночас призвела до розорення і знищення багатих міст і цілих районів, убивства тисяч їхніх жителів.

Папи розуміли, що переможені єресі можуть легко відновитися. Для боротьби з ними було вжито серйозних заходів.

Усім мирянам було заборонено мати, читати і тлумачити Біблію. Робити це могли тільки люди, що здобули церковну освіту. Отож, головна книга християнства стала ще більш недоступною для більшості християн.

У єпископствах створювалися спеціальні постійні комісії, які повинні були розслідувати будь-які прояви єресі, допитувати і засуджувати єретиків. За цими комісіями згодом закріпилася назва інквізиційних трибуналів (латин. inquisito — розслідування). Інквізиторам дозволялося застосовувати тортури, щоб домогтися від єретиків зізнання у найстрашніших гріхах, після чого їх привселюдно спалювали на вогнищі.

Але від багатьох єретиків неможливо було домогтися покаяння навіть під тортурами. Релігійні переконання як католиків, так і єретиків вирізнялися фанатизмом: люди були абсолютно переконані в тому, що тільки їхня віра є правильною, тому єретики ладні були йти у вогонь, а інквізитори були переконані у правильності вироку.

Попри всі зусилля церкви викорінити єресі їй не вдалося. Єретики стали обережнішими і ще більше переконаними у своїй правоті.

Запитання і завдання

1) Які причини виникнення єретиків?

2) Назвіть основні єретичні рухи Середньовіччя.

3) Що таке інквізиція? З якою метою її було створено?

4) Дайте характеристику поглядів катарів і вальденсів. Чим їхні погляди відрізнялися від учення католицької церкви?

5) Якими були причини і наслідки Альбігойських війн?

2. Жебрущі ордени ченців

Колективна робота учнів з підручником

Опрацюйте відповідний матеріал підручника і заповніть таблицю « Жебрущі ордени ».

Додаткова інформація

Не всі люди, що замислювалися над спасінням душі, були єретиками. Духовні шукання освічених людей Середньовіччя вели їх шляхом власного усвідомлення вчення Ісуса. Частина невдоволених порядками, що існували в церкві, стала на шлях єресі, інша намагалася діяти на межі між єрессю та офіційною церквою.

Найвідомішим у ХIIІ ст. оновлювачем християнства був Франциек Ассизький (1182—1226 рр.). Завдяки його діяльності проповідь набула особливого значення, а він став одним із засновників нових, жебрущих орденів.

Франциек народився в сім’ї купця з італійського міста Ассизі. Молодість він провів у бенкетах і всіляких розвагах, але знайомство з Євангелієм змінило життя Франциска. Вирішивши в усьому наслідувати Христа, він відмовився від майна, залишив дім і, живучи як жебрак, усі сили віддавав молитвам, посту і проповідям Слова Божого. Не маючи церковної освіти, він звертався до слухачів зрозумілою їм простою мовою. У пристрасних молитвах Франциск доводив себе до такого стану, що у видіннях зустрічався з Ісусом, Богоматір’ю та святими, а інші люди нібито навіть бачили, як у Франциска відкривались і починали кровоточити рани на зап’ястях і ступнях — у тих місцях, де прибивали тіло Ісуса до хреста.

Із часом у Франциска знайшлися послідовники, з яких згодом і утворився чернечий Орден францисканців.

Орден францисканців суттєво відрізнявся від усіх чернечих орденів, що існували на той час. Так, вони дійсно жили в євангельській бідності, не усамітнювались у тиші за стінами монастирів, а йшли до народу, несли до нього Слово Боже. Францисканці не були самітниками і з любов’ю ставилися до навколишнього світу, як до прекрасного творіння Бога. В ордені всі були рівними.

Францисканці створили новий вид чернецтва. Монахи-жебраки швидко здобули авторитет серед простого народу. Поява нового ордену поставила проблему перед папою: визнати його чи оголосити монахів єретиками. Папа Інокентій III збагнув, що новий орден може стати опорою папства і посилить авторитет католицизму. Поступово, як і інші ордени, францисканці нажили майно, побудували монастирі. В останні роки свого життя Франциск відмовився від керівництва орденом.

Одночасно з францисканцями виник Орден святого Домініка. Домініїс (1170—1221) народився в Іспанії, але тривалий час жив у Південній Франції, де своїми проповідями намагався боротися проти ідей єретиків-альбігойців. Тут, у Франції, у Домініка виникла думка створити братство ченців спеціально для боротьби проти єретичних учень. На відміну від францисканців, домініканці велику увагу приділяли вивченню Святого Письма. Монахи-домініканці славилися своєю вченістю, часто обіймали кафедри в кращих університетах. Найвидатніші богослови Середньовіччя Альберт Великий і Фома Аквінський були домініканцями.

Найбільш підготовлені для диспутів із єретиками, домініканці відігравали головну роль у трибуналах, проводячи допит і здійснюючи суд над єретиками. Домініканці називали себе «псами господніми» (латин. Domini canes). Вони повинні були освічувати світ, проповідувати істину і, наче пси, охороняти церкву від єретичних вчень. На емблемі ордену було зображення пса, що несе у щелепах палаючий смолоскип.

Домініканці прагнули якнайдалі розповсюдити католицьку віру, їх проповідники вже наприкінці XIII ст. читали свої проповіді в Китаї та будували там храми.

3. Церковна криза. Занепад папства

Розповідь учителя

Із початком XIV ст. Європа вступила в період, що відзначався різними бідами і катастрофами. Вони засвідчили глибоку кризу середньовічного європейського суспільства. Не оминула ця криза і церкву.

Церковну кризу було започатковано ляпасом залізної рукавиці по щоці папи римського Боніфація VIII від канцлера і зберігана королівської печатки Французького королівства Гійома Ногаре. Не витримавши образи, папа через декілька тижнів помер. Його наступник, Климент V, як уже згадувалося, переніс папську резиденцію до міста Авіньйон, яке, хоч і належало Неаполітанському королівству, з усіх боків було оточене володіннями французького короля. Так папська влада потрапила під французький вплив. 70 років тривав Авіньйонський полон пап (1309— 1378 рр.). Ці події засвідчили, що ідея об’єднання християнського світу під духовною і світською владою пап не відповідала реаліям часу, бо в житті Європи почали відігравати роль інші чинники, зокрема державні, національні інтереси. Ідею універсальної держави, що об’єднувала всіх, заступила ідея національної держави, що об’єднувала людей тільки за певною ознакою: на той час це було підданство якомусь королеві.

На цьому негаразди з папством не скінчилися. Повернення пап до Рима позначилося подією, що дістала назву Великої схизми.

Після повернення до Рима папського престолу Григорієм XI його наступником став Урбан VI. Проте останній настільки зловживав владою, що його скинули кардинали, які обрали новим папою Климента VII. Але Урбан VI відмовився підкоритися, через що на папському престолі опинилося аж два папи: один був у Римі, інший — в Авіньйоні.

Папи відлучили від церкви один одного, а також прихильників протилежної сторони. Почалися непорозуміння і на інших рівнях: на одну церковну посаду претендувало по два священики. Ніхто не знав, який же папа справжній і, відповідно, хто мав претендувати на посади єпископа та ін. Християнська Європа розкололася.

Щоб угамувати пристрасті, розроблялись і пропонувалися всілякі ідеї та пропозиції. Зрештою більшість почала схилятися до думки, що проблему церкви потрібно розв’язувати всім — священнослужителям і мирянам, тобто скликати собор. Перша спроба розв’язати проблему на соборі в Пізі закінчилася новим розколом: обох пап оголосили єретиками та обрали нового. Папи, оголошені єретиками, не визнали рішення собору, і католики отримали вже трьох пап. І все ж ідея собору залишилася єдиним виходом із ситуації, що склалася. У 1414 р. в Констанці було скликано новий собор, що розв’язав цю складну проблему. Загальновизнаним папою став Мартін V.

Розбрат у церкві змусив замислитися над тим, чи правильним шляхом йшло суспільство до Бога. Знову спалахнули рухи єретиків. Найсильніший рух за оновлення церкви вибухнув у Чехії. Його ідеологом став Ян Гус, згодом спалений як єретик за рішенням собору в Констанці. Від його імені рух, що збурював Центральну Європу декілька десятиліть, дістав назву гуситського.

Запитання

1) Що таке велика схизма? Якими були її причини та наслідки?

2) Як вплинув на владу пап римських Авіньйонський полон?

3) Які зміни в релігійному житті Європи відбулися в XIV—XV ст.?

Чим вони були зумовлені?

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Гра «Снігова куля»

Правила гри. Перший учасник гри називає ім’я, твір або архітектурну пам’ятку, які стосуються теми уроку. Наприклад, «хрестовий похід». Це слово повторює наступний учасник гри і називає своє слово або термін. Зрештою утворюється довгий тематичний ланцюжок. Якщо учасник припускається помилки або робить довгу паузу, він вибуває з гри. Переможцем стає учень, який побудував найдовший ланцюг. Для більш організованого проведення гри краще не залучати весь клас, а обрати кількох учнів і викликати їх до дошки. Один учень контролює правильність названих ланцюжків.

Гра дозволяє у захопливій формі запам’ятати складні для засвоєння терміни, назви, імена тощо.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Заключне слово вчителя

Події, які було розглянуто на уроці, мали надзвичайно важливе значення для історії Європи. За відносно невеликий історичний період суттєво змінилася її політична карта. На місці неозорих володінь Риму виникли нові держави, що започаткували в Європі добу Середньовіччя.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте § 14 підручника.

2. Підготуйте презентацію на 5—6 слайдів за темою «Школи в Середні віки».