УРОК № 18
Тема. Англія та Франція у XI —XV ст. (Слайд 1)
Мета: дізнатися, як відбувалося об’єднання Франції; пояснити, як розвивалася сере дньовічна Англія; визначи-ти причини, перебіг і результати Столітньої війни; пояснити зміст термінів і понять «Капетинги», «Століт-ня війна», «Плантагенети», «Велика хартія вольностей», «громадянська війна», «парламент», «Генераль-ні штати», «Війна Червоної та Білої троянд»; розвивати вміння учнів готувати повідомлення і виступати
з ними перед класом; виховувати учнів у дусі усвідомлення невиправдної шкоди війн для суспільного
розвитку.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: підручник, атлас, карта «Англія і Франція у XII — на початку XIV ст.», «Столітня війна», «Англія і Франція
у другій половині XV ст.».
Основні терміни і поняття: Капетинги, Столітня війна, Плантагенети, «Велика хартія вольностей», громадянська війна, парламент, Ге-неральні штати, Війна Червоної та Білої троянд.
Основні дати і події: 1215 р.— підписання «Великої хартії вольностей»; 1265 — утворення англійського парламенту;
1302 р.— перше зібрання Генеральних штатів у Франції; 1337—1453 рр.— Столітня війна; 1455—
1485 рр.— війна Червоної та Білої троянд.
Структура уроку
I. Організація навчальної діяльності
II. Актуалізація опорних знань
III. Вивчення нового матеріалу (Слайд 2)
1. Початок боротьби за об’єднання Франції. Правління Людовіка IX Святого.
2. Перемоги і поразки Філіпа IV Красивого. Генеральні штати.
3. Столітня війна. Подвиг Жанни д’Арк. Завершення об’єднання Франції.
4. Англія. Нормандське завоювання Англії.
5. Перші Плантагенети. «Велика хартія вольностей». Заснування англійського парламенту.
6. Війна Червоної та Білої троянд.
IV. Закріплення нових знань
V. Підсумки уроку
VI. Домашнє завдання
Хід уроку
I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
;Бесіда за запитаннями (Слайд 3)
1. Як утворилося Західнофранкське королівство?
2. Під чиєю владою перебувала Британія на кінець історії Стародавнього світу?
3. Що таке станова монархія?
4. Що таке парламент?
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
;Випереджальне завдання
Визначте спільні й відмінні риси в розвитку Франції та Англії у XII—XV ст.
1. Початок боротьби за об’єднання Франції. Правління Людовіка IX Святого
;Розповідь учителя
Наприкінці X ст. у Франції відбулася зміна династії. Засновником нової династії став
один із нащадків графа паризького Еда — Гуго Капет. Так у Франції розпочалося правлін-ня нової династії Капетингів(987—1328).
У ці часи Франція переживала часи феодальної роздробленості. Перші Капетинги не
мали майже ніякої влади і були лише «першими серед рівних».
Представники нової династії не бажали визнавати такий стан речей, і в першій поло-вині XII ст. королі почали поступово посилювати свою владу, спираючись на підтримку різ-них верств населення Франції.
Період правління Капетингів припав на часи, коли Франція, як і вся Європа, пережи-вала господарське піднесення. Успішно розвивалися сільське господарство, ремесла, зроста-ли міста. Проте розвиток стримували міжусобні війни і свавілля феодалів. Тому селяни, ре-місники й купці були зацікавлені в сильній королівській владі, яка б об’єднала країну.
Королі вміло використовували такі ситуації та підтримували міста, захищали їх у боротьбі
проти феодалів. Міста, у свою чергу, допомагали королю приборкувати непокірних васалів.
Із розвитком господарства відносини між феодалами і селянами швидко змінювали-ся. Одні феодали намагалися примусити селян платити більше, і невдоволені селяни тіка-ли до міст, інші — звільняли селян від залежності й вимагали лише регулярної сплати
грошей. Для того щоб утримати в покорі вільних селян і відшукати втікачів, дрібним і се-реднім феодалам була потрібна сильна центральна влада, тому вони почали підтримувати
короля. Дехто з дрібних рицарів, невдоволених своїми сеньйорами, також шукав справед-ливості в короля.
Церква, що засуджувала безглузді міжусобні війни, під час яких гинули тисячі людей,
також стала на бік короля. Спираючись на підтримку міщан, дрібних і середніх феодалів та
церкви, французькі королі розпочали боротьбу за об’єднання країни.
(Слайд 4) Початок XII ст. став часом зміцнення королівської влади. Король Людовік VI
Товстий (1108—1137) навів лад у королівському домені. Замки бунтівних баронів були зруй-новані або в них розмістилися королівські гарнізони.
Боротьба Людовіка VI за об’єднання країни поступово почала приносити результати.
Свідченням цього стали наступні події.
У 1124 р. король Англії Генріх I разом із німецьким імператором Генріхом V розпочав
війну проти короля Франції. Проте, незважаючи на об’єднані війська двох могутніх держав,
Франція здобула перемогу завдяки васалам Північної Франції, які вперше за історію країни
об’єднали сили навколо свого короля.
;Цікаво знати
Наприкінці життя Людовік VI зумів досягти значного зміцнення королівської влади,
оженивши свого сина Людовіка VII (1137—1180) з Елеонорою Аквітанською. Після смерті
батька Елеонора стала єдиною спадкоємицею Аквітанії — величезного герцогства на півдні
країни. Однак Людовік VII мав необережність розлучитися з Елеонорою, і вона вийшла за-між за Генріха II Плантагенета, приєднавши свої спадкоємні землі до його володінь. У 1154 р.
Генріх II став королем Англії.
Небезпечним суперником у боротьбі Капетингів за об’єднання Франції стали англій-ські Плантагенети. На середину XII ст. під їхньою владою була майже половина Франції.
Володіння Плантагенетів, які вважалися васалами французького короля, у декілька разів
перевищували домен останнього. Французьким королям довелося розпочати тривалу і ви-снажливу боротьбу проти Плантагенетів за об’єднання Франції.
Значних успіхів у цій боротьбі досяг син Людовіка VII король Філіп II Август (1180—
1223). Він звинувачував короля Англії Генріха II в порушенні васальних зобов’язань (адже
Плантагенети були його васалами).
Боротьба проти Плантагенетів завершилася цілковитою перемогою Філіпа II. Протягом
1202—1214 рр. він захопив більшість французьких володінь Плантагенетів. Вирішальна бит-ва відбулася при Бувіне (1214 р.). Відтак територія королівського домену збільшилася в кіль-ка разів. Згодом син Філіпа II Людовік VIII Лев (1223—1226) приєднав землі багатого Пів-дня Франції й Тулузьке герцогство.
(Слайд 5) За часів правління онука Філіпа II короля Людовіка IX Святого(1226—1270 рр.)
великих війн не велося, але були запроваджені зміни в управлінні державою, посилено авто-ритет королівської влади.
;Цікаво знати
Незвичними для сучасників були величезна доброта і побожність короля. Він влашто-вував притулки для калік та бідних людей. У королівському палаці в кімнаті для королівських
трапез щоденно накривали стіл для жебраків і калік. Король особисто стежив за тим, щоб
вони отримували такі самі страви, як і він.
У своїй країні Людовік IX намагався досягти панування закону. Розповідали, що ніби-то кожного дня у визначений час король виходив зі свого палацу, сідав під деревом, вислу-ховував і розбирав скарги будь-якої людини.
За часів правління Людовіка IX у Франції було створено малу королівську раду — по-стійну раду короля і його найближчих прибічників. На території королівського домену було
заборонено поєдинки як засіб вирішення судових суперечок. Якщо людина не погоджувала-ся з рішенням сеньйоріального або міського суду, вона могла звернутися до королівського
суду — Паризького парламенту судових справ. Він став вищим судом Франції. Найважливі-ші справи (підпал, карбування фальшивих грошей, викрадення жінок та ін.) розглядалися
винятково в королівському суді. До нього могли звернутися й ті, хто жив на землях, не при-єднаних до королівського домену.
Людовік IX започаткував у Франції створення єдиної грошової системи. Король не за-боронив сеньйорам карбувати власні монети (право карбування монет тоді мали 40 сеньйо-рів), але примусив їх, як своїх васалів, допускати у свої володіння королівську монету на-рівні зі своєю. Поступово королівська монета, яка вирізнялася високою якістю, витіснила
з обігу місцеві гроші. Запровадження єдиної грошової системи сприяло посиленню економіч-ної єдності країни.
Великих територіальних придбань за роки правління Людовіка IX здійснено не було,
хоча королівські володіння збільшилися. Людовік IX підписав корисну для себе угоду з ан-глійським королем, за якою той остаточно відмовлявся від претензій на втрачені раніше про-вінції, залишив за собою тільки Аквітанію. Заради цього йому довелося визнати себе васа-лом французького короля.
Людовік IX неодноразово говорив, що метою його правління є мир і справедливість
у країні та за її межами. Діяльність короля стала свідченням його прагнення реалізувати ці
задуми: за часів правління Людовіка IX Франція зміцніла як єдина держава і досягла свого
економічного розквіту. Недарма сучасники називали добу Людовіка IX «золотим віком» в іс-торії країни.
2. Перемоги і поразки Філіпа IV Красивого. Генеральні штати
;Повідомлення учнів
Учитель організовує заслуховування підготовлених учнями повідомлень про короля Фі-ліпа IV Красивого. За відсутності достатньої кількості інформації про Генеральні штати в по-відомленнях, учитель доручає учням опрацювати відповідний матеріал параграфа.
У випадку необхідності вчитель використовує наведений матеріал.
;Додаткова інформація
(Слайд 6) Онук Людовіка IX Філіп IV Красивий (1284—1314 рр.) став четвертим видат-ним представником династії Капетингів, за якого завершилося об’єднання Франції. Філіп IV
був енергійною, рішучою людиною, проте, на відміну від свого діда, не дуже переймався та-кими речами, як закон і мораль, коли хотів досягти своєї мети. Він, як і його попередники,
вів наполегливу боротьбу за збільшення своїх володінь.
Філіп IV розгорнув тривалу боротьбу за приєднання Фландрії, головного центру вовняного
виробництва у Європі. Короля вабили багаті фландрські міста Гент, Брюгге, Іпр та ін. Проте йо-го спіткала невдача. У битві під Куртре 11 липня 1302 р. французькі рицарі зазнали нищівної
поразки від ополчення ремісників і селян Фландрії. Незважаючи на поразку, Філіп IV усе таки
приєднав до своїх володінь частину Західної Фландрії.
Значні видатки на війну у Фландрії та величезне марнотратство королівського двору при-звели до повного фінансового розорення. Для попов нення своєї скарбниці Філіп IV не гребував
нічим. Він позичав гроші міст та не повертав їх; виганяв із країни банкірів, конфісковуючи при
цьому їхні гроші, а потім знову брав із них гроші за повернення до країни тощо.
У пошуках джерел поповнення скарбниці Філіп IV не міг обійти й католицьку церкву. Він
став вимагати від духівництва сплати королю постійного податку. Проти короля виступив па-па римський Боніфацій VIII, який заборонив духівництву сплачувати податки. Однак часи змі-нилися. У відповідь на втручання папи Філіп IV скликав у 1302 р. збори представників трьох
станів королівства: духівництва, дворян і міщан — і запропонував їм розглянути його суперечку
з папою. Таке зібрання було скликано вперше в історії країни й дістало назву Генеральні штати.
Зібрані вперше Філіпом IV Генеральні штати одностайно висловилися проти втручання
папи у внутрішні справи королівства.
Спираючись на підтримку своєї політики більшістю населення країни, Філіп IV розпо-чав переможну боротьбу проти папи Боніфація VIII. Під тиском Філіпа IV новим папою бу-ло обрано французького архієпископа Климента V. За наполяганням Філіпа IV новий папа
римський переніс свою резиденцію до міста Авіньйон у Франції. Ця подія розпочала 70-річ-ний період (1309—1377 рр.) Авіньйонського полону пап, які опинилися під контролем фран-цузьких королів.
Удруге підтримкою Генеральних штатів Філіп IV скористався в 1308 р., коли вирішив
прибрати до своїх рук величезні багатства Ордену тамплієрів.
Заборгувавши гроші тамплієрам, Філіп IV вирішив вступити до ордену, згодом очоли-ти його і привласнити багатства. У 1307 р. за рішенням Філіпа IV протягом одного дня бу-ло заарештовано всіх тамплієрів Франції. Їх звинуватили у чаклунстві та служінні дияволу.
Сім років тривало слідство. Під тортурами тамплієри визнали всі звинувачення, але під
час суду відмовилися від них. Тамплієрів було визнано винними, орден розпущено, а більшу
частину їхнього майна віддано королю. Однак Філіпа IV чекало велике розчарування: біль-шість скарбів ордену загадково зникла.
Великого магістра Ордену тамплієрів Жана де Моле 18 березня 1314 р. спалили на вогни-щі. Перед своєю смертю він прокляв папу, короля і його нащадків, проголосивши: «Папо Кли-менте! Королю Філіпе! Не мине й року, як я покличу вас на Суд Божий!» Тисячі жителів Пари-жа із жахом слухали останні слова Великого магістра. І недаремно: прокляття справдилося.
Першим помер Климент VI. Восени — король Філіп IV. Пізніше померли і всі чотири дорослі
сини Філіпа, а королівський престол перейшов через 14 років до бічної гілки Капетингів — ди-настії Валуа.
3. Столітня війна. Подвиг Жанни д’Арк. Завершення об’єднання Франції
;Повідомлення учнів
Учитель організує заслуховування підготовлених учнями повідомлень про Столітню ві-йну і подвиг Жанни д’Арк.
У випадку необхідності вчитель використовує наведений матеріал.
;Додаткова інформація
У XIV ст. на політичній арені Європи постали національні держави. Двома найзначні-шими національними королівствами в Західній Європі були Франція та Англія. Суперництво
між ними переросло у тривалий конфлікт, який дістав назву Столітньої війни (1337—
1453 рр.). У ній брали участь не тільки Франція та Англія, а й Шотландія, Кастилія, Ара-гон, Португалія, Анжу, Бургундія.
Одна з причин конфлікту ховалася у феодальній системі правління. Англійські королі,
будучи васалами французького короля, але маючи значні володіння у Франції, стояли на за-ваді створенню єдиної французької держави. Другою вагомою причиною війни стало супер-ництво між Англією та Францією за Фландрію. Французькі королі прагнули підкорити собі
васальне, але по суті незалежне графство. Англія, маючи тісні економічні зв’язки, у свою
чергу підтримувала боротьбу фландрських міст проти французького короля.
Приводом до війни стала суперечка щодо спадковості французького престолу.
Після смерті синів Філіпа IV королем Франції було проголошено його небожа Філіпа VI
Довгого (1328—1350) з династії Валуа. Проте англійський король за порадою фландрських
міст заявив свої претензії на французький трон. Як рідний онук Філіпа IV, він вважав, що
має більше прав на престол Франції, ніж будь-хто з родини Валуа.
У 1337 р. французький король заявив, що забирає в англійського короля його володін-ня на південному заході Франції. У відповідь Едуард III оголосив війну.
Війна почалася з морських набігів французів та англійців на узбережжя одне одного.
Нарешті 1340 р. два флоти зійшлися в морській битві біля містечка Слейсе, розташованого
в гирлі Шельди. Французький флот було цілком знищено. Після цієї битви англійці жарту-вали: «Якби риби вміли говорити, вони розмовляли б французькою».
Від 1341 р. війна перемістилася на територію Франції. Лише в 1346 р. сталася перша
серйозна битва біля Кресі, у якій французьку армію було вщент розгромлено.
Згодом англійський король перейшов до тактики загарбання важливих міст і здійснен-ня рейдів углиб території Франції з пограбуваннями і захопленням великої здобичі. Війна
набула характеру битви на виснаження.
Французький король Іоанн II Добрий вирішив покласти край рейдам Чорного принца
(так називали Едуарда, сина англійського короля). У 1356 р.25-тисячне французьке військо
наздогнало біля містечка Пуатьє 6-тисячний загін англійців. Принц Едуард, усвідомлюючи
своє становище, в обмін на свою свободу був готовий віддати всю здобич. Проте французь-кий король забажав, щоб той здався. Тоді англійці вишикувалися в бойовий порядок і при-готувалися до останньої битви, яка завершилася для них перемогою. Король Франції потра-пив у полон.
Після поразки під Пуатьє Франція опинилася на межі втрати державності. За полоне-ного короля англійці забажали величезний викуп — 3 млн золотих марок, що становило май-же три річні прибутки Франції. Дофін Карл, який правив країною, розумів, що без згоди
підданих такі кошти не зібрати. Було скликано Генеральні штати. У відповідь на прохання
про гроші депутати, особливо представники третього стану, висунули вимогу засудити тих,
хто винен у негараздах Франції, та встановити контроль із їхнього боку за збиранням і ви-трачанням податків. Спроба дофіна протидіяти реформам викликала повстання парижан
у 1357 р. на чолі з прево — головою міської адміністрації Парижа — Етьєном Марселем. По-всталі захопили королівський палац і вбили кількох наближених Карла. Прево, по суті, став
господарем Франції. Проте дофін зміг утекти, і у Франції стало два правителі — у політич-ну боротьбу втрутився родич французького короля, король Наварри Карл Злий, який удава-но підтримав Етьєна Марселя, маючи намір захопити французький трон. Ситуація в країні
вкрай загострилася.
Увесь тягар війни і негаразди лягли на плечі селян. Останньою краплею, що перепо-внила чашу терпіння, стала вимога до них здійснювати роботи з укріплення замків. У трав-ні 1358 р. на північ від Парижа спалахнуло повстання, яке швидко поширилося на Північ-но-Східну Францію. Воно дістало назву «жакерія» (французькі сеньйори презирливо
називали всіх селян жаками). Селяни нападали на замки, знищували записи повинностей,
податкові документи, жорстоко розправлялися з феодалами та їх сім’ями. Тільки після під-ступного вбивства керівників повстання було придушено.
Після всіх цих негараздів Франція з великими труднощами відновила свої сили. Дофін
Карл хоч і був фізично слабким і боязким, але виявився неабияким державним діячем.
У 1360 р. він уклав мир з Англією, за яким майже третина території Франції відходила під
англійське управління, підтверджувалося зобов’язання виплати викупу за короля, а за це
англійський король відмовився від претензій на французький престол.
;Робота з документом (Слайди 7—8)
ФРАНЦІЯ ЗА ЧАСІВ СТОЛІТНЬОЇ ВІЙНИ (ХРОНІКА СЕН-ДЕНІ, 1415 Р.)
Жителі передмість і сіл вважали за краще ховатися в містах або тікати в ліси із дру-жинами, дітьми і всім скарбом, ніж зустрічатися з людьми короля (збирачами податків),
яких вони боялися більше, ніж ворога. Невдовзі вони справді відчули на собі, що не було ні-якої різниці між цими людьми й англійцями, або що ці люди грабували й чинили розбій лю-тіше. Силою вони забирали золото, гроші та все найцінніше. Їхня жорстокість наганяла та-кий жах, що священики забирали з церков і ховали в надійних місцях скарби, які
належали Богові та святим, тому що грабіжники забирали все, що могли знайти за міськи-ми мурами, і робили це без докорів сумління.
Запитання до документа (Слайд 9)
1) Як війна вплинула на життя Франції?
2) Яких страждань завдала війна простому народові?
3) Чим можна пояснити поведінку королівських збирачів податків?
(Слайд 10) Дофін Карл, а тепер король Франції Карл V Мудрий (1364—1380), докладав
чимало зусиль, щоб виправдати дане йому прізвисько. Він налагодив систему збирання по-датків, почав формування апарату управління, упорядкував і переозброїв армію. Наслідки
розумних рішень не забарилися.
Після відновлення бойових дій у 1369 р. французька армія під командуванням талано-витого полководця Дюдеклена майже повністю визволила територію Франції.
Після смерті Карла V Мудрого ситуація у Франції знову загострилася. Різні угрупован-ня намагались посадити на престол свого ставленика. Із цієї боротьби вирішили скористати-ся англійці, які поновили війну.
Восени 1415 р.англійська армія на чолі з королем Генріхом V висадилася в Нормандії
та біля села Азенкур знову розгромила французів. Англійці вступили до Парижа. За новим
мирним договором 1420 р. Франція та Англія ставали єдиним королівством. Здавалося, що
війна скінчилася.
Король Генріх V проголошувався регентом і наступником французького престолу і взяв
шлюб із донькою Карла VI. Син Карла VI Карл позбавлявся права успадковувати престол.
Проте дофін не визнав договору і втік на південь Франції, де ще залишилися його прихиль-ники. У той час померли Генріх V і Карл VI. Знову спалахнула війна. Перешкодою на шля-ху англійців до повного підкорення країни стала фортеця Орлеан, яку вони взяли в облогу
1428 р. Хоча захисників фортеці було значно більше, ніж англійців, вони мало вірили в пе-ремогу.
У березні 1429 р. до двору дофіна Карла, проголошеного Карлом VII, прибула по-чоловічому
вбрана дівчина і сказала, що вона прийшла визволити Орлеан, вигнати англійців із Франції та
коронувати дофіна.
Тим часом Жанна на чолі армії насправді чинила диво. За 17 днів французька армія зня-ла облогу з Орлеана і здійснила рейд до Реймса — міста, де відбувалася коронація французьких
королів. Коронація Карла в Реймсі перетворила дофіна в очах французів на «законного» коро-ля, а боротьба за короля у свідомості тодішніх людей — це боротьба за країну.
Після коронації король Карл VII та його оточення із підозрою поставилися до популяр-ності «Орлеанської діви» й намагалися її позбутися. Жанні доручали незначні, але ризико-вані воєнні операції; під час однієї з них (оборони міста Комп’єнь) вона потрапила в полон
до бургундців, що були союзниками англійців. Карл VII нічого не зробив, щоб урятувати
Жанну. Вона постала перед англійським судом, за рішенням якого її спалили на площі в Ру-ані як відьму, а попіл кинули у воду.
Жанна загинула, але розпочата нею справа мала позитивні наслідки. У 1436 р. Карл VII
вступив у Париж, а до 1453 р. всю територію Франції, крім міста Кале, було визволено від
англійців. Столітня війна скінчилася, хоч і не було підписано ніякого миру.
Карл VII, щоб остаточно вирішити питання зі звинуваченням у тому, що його на пре-стол звела єретичка і відьма, організував процес, який переглянув справу Жанни, під час
якого з неї було знято всі обвинувачення й виправдано посмертно.
Столітня війна мала далекосяжні наслідки. Головним було об’єднання Франції та ство-рення сильної централізованої держави. Єдина армія та єдиний податок стали її головними
ознаками. Так, якщо раніше рицар ішов на війну тому, що присягнув сеньйорові на ві-рність, то солдат — з обов’язку перед державою. Раніше побори на загальнодержавні потре-би відбувалися за згодою тих, хто платив; тепер податки належало платити за підданство,
і ніхто згоди вже не питав. Отже, Франція вийшла з війни зовсім іншою державою, що
й визначило її подальшу долю.
Після закінчення Столітньої війни деякі французькі володіння залишалися за межами
влади французького короля. Головну роль у завершенні об’єднання Франції відіграв Людо-вік XI (1461—1483).
Людовік XI був видатним політиком і дипломатом свого часу, а ще — першим із коро-лів Франції, влада якого була необмеженою, тобто абсолютною. Своєю зовнішністю він мало
нагадував могутнього короля: худий, згорблений, одягнений у потертий довгий камзол, по-стійно стурбований і заклопотаний справами. Саме ця людина наводила жах на своїх воро-гів і суперників. Війна, інтриги, підкупи, союзи, зради стали його зброєю. Крім збирання зе-мель він опікувався їхнім економічним розвитком. Промисли і торгівля були його
пристрастю.
Головною перешкодою на шляху Людовіка XI до об’єднання країни був герцог бургунд-ський Карл Сміливий, який мав значні володіння на сході Франції та в Нідерландах. На від-міну від інших великих феодалів, які чинили опір Людовіку XI, Карл Сміливий у своїх во-лодіннях проводив таку саму політику, що і його суперник. Фактично конфлікт між
Людовіком і Карлом був конфліктом між двома подібними державами. У цій боротьбі пере-могу здобув Людовік XI. Вирішальна битва відбулася в 1477 р. біля Нансі. Бургундці зазна-ли поразки, а Карл загинув. Людовік XI дуже зрадів смерті свого головного противника
і відразу наказав захопити його володіння. Бургундська держава припинила своє існування.
Крім Бургундії, Людовік зміг приєднати до своїх володінь Пікардію на півночі, Беррі в цен-трі та Прованс на півдні Франції.
Син Людовіка XI Карл VIII (1483—1498) приєднав останнє володіння, що зберігало са-мостійність,— герцогство Бретань (1491 р.). Так завершився тривалий процес політичної цен-тралізації Франції, що розпочався за Капетингів, а завершився за правління династії Валуа.
У XVI ст. Франція стала однією з найбільш могутніх і централізованих держав Європи.
;Робота з термінами і поняттями (Слайд 11)
Столітня війна — тривалий військово-політичний конфлікт між Англією та Францією.
4. Англія. Нормандське завоювання Англії
;Розповідь учителя
Від кінця I до кінця IV ст. острів Британія був провінцією Римської імперії (крім пів-нічної частини сучасної Шотландії).
Від середини V ст. розпочалося масове вторгнення на територію Британії англосаксон-ських завойовників. Англи та юти походили з Ютландського півострова (сучасна Данія),
а сакси — із земель між Ельбою та Рейном (сучасна Німеччина).
Захопивши Британію, завойовники утворили сім королівств. Королівствами англів бу-ли Останглія, Мерсія і Нортумбрія; саксів — Ессекс, Уессекс, Сассекс; ютів — Кент. Усі гер-манські племена розмовляли різними говірками, але поступово поширювався і почав пере-важати діалект англів із Мерсі. Мову, якою розмовляли завойовники, стали називати
англійською, а саму країну — Англією. Залишки підкореного населення і завойовники по-ступово об’єдналися в один народ, який ді став назву англосакси.
Англосакси принесли із собою традиції правління германських племен. Після завою-вання германські вожді стали королями. Короля оточувала дружина, що захищала його,
отримуючи у винагороду зброю, коней, коштовності й землю. Обов’язковою частиною вина-городи були бенкети, розкіш яких сприяла зростанню популярності короля. Водночас від-давна при королі існувала «рада мудрих», або «тих, хто знає звичаї», які обмежувала коро-лівську владу. Ця рада складалася з представників знаті, затверджувала нові закони і, у разі
необхідності, могла усунути старого та обрати нового короля.
Унаслідок англосаксонського завоювання Британія перетворилася на Англію: кельтів
було знищено або поневолено; римська культура і звичаї зникли.
В англосаксонських королівствах також почало поширюватися християнство. В Англії
було створено церковну організацію, що підпорядковувалася Риму, у селах створювалися па-рафії, до яких призначали постійних священиків.
Унаслідок діяльності ірландських і римських проповідників в Англії утвердилося хрис-тиянство.
Англосаксонське завоювання Британії стало для неї не останнім. Англія першою зазна-ла руйнівних нападів вікінгів і постраждала від них найбільше. Перший такий напад дату-ється 793 роком.
На початку правління короля Альфреда становище Англії було дуже тяжким. Данці
захопили Лондон, і король був змушений утекти від них на південь, де почав збирати си-ли для боротьби. У 879 р. король Альфред, відкинувши данців за Темзу, підписав із ни-ми мирну угоду.
У війні проти данців Альфред замість звичного англосакського народного ополчення ство-рив армію з професійних воїнів-рицарів. За рішенням короля кожні п’ять англосаксів повинні
були озброювати і забезпечувати всім необхідним одного воїна, який служив в армії. Це дало
можливість Альфреду вести тривалу війну і не дати занепасти господарству.
Поява професійних воїнів-рицарів започаткувала далекосяжні зміни в англійському сус-пільстві, що почало набувати рис феодального.
Окрім створення рицарства, за наказом короля Альфреда стали будувати бурги — фор-теці з вартовими загонами — і кораблі для захисту морського узбережжя від загарбників.
Для ведення успішної боротьби королю були потрібні значні кошти. Альфред запровадив пер-ший постійний податок із населення — «данські гроші».
Багато уваги Альфред приділяв розвитку освіти і науки. При своєму дворі король Аль-фред створив школу, де інколи сам викладав, а також школи в центрах єпископств. За на-казом короля латинські книги перекладалися англосаксонською мовою.
Велике значення для посилення єдності країни мало створення збірки законів «Прав-ди короля Альфреда». Король наказав зібрати давні англосаксонські закони — правди —
у єдину збірку, додав деякі нові та вимагав від усіх користуватися ними.
;Робота з документом (Слайди 12—13)
ВИТЯГИ ІЗ «ПРАВДИ КОРОЛЯ АЛЬФРЕДА»
Я, король Альфред, зібрав ці закони й наказав записати більшість із тих, яких дотри-мувалися наші попередники, і наказав виконувати; не наважився я передати до запису біль-шість моїх власних постанов, бо не впевнений, що сподобаються вони нашим наступникам…
4. Якщо хтось особисто замислює зло проти життя короля або надає притулок вигнанце-ві чи його спільникові, то він відповідатиме своїм життям і всім, чим володіє…
4.2. Хто готує замах на свого пана, той відповість за це своїм життям і всім, чим він воло-діє, або здійснить очищення клятвою.
5. Також установлюємо ми для кожної церкви, освяченої єпископом, такий захист миру:
якщо її досягне піша або кінна людина, яка рятується від помсти, то ніхто не може ви-вести її звідти протягом семи ночей. Коли хтось це все-таки зробить, то відповість за
порушення королівського захисту церковного миру…
5.3. Якщо він сам захоче віддати зброю своїм переслідувачам, то вони повинні берегти його
30 ночей і сповістити про це його родичів.
5.4. Далі про церковний привілей: якщо той, хто скоїв злочин, про який раніше не було ві-домо, сховається в церкві й там покається перед Богом, то нехай простять половину йо-го провини…
Якщо хтось украде щось у церкві, то нехай заплатить за це одноразове відшкодування
і штраф, відповідний цьому відшкодуванню, і нехай йому буде відрубано руку, якою він здій-снив цю крадіжку…
Запитання до документа (Слайд 14)
1) Як король Альфред уклав збірку законів?
2) Що було спільного у створенні його збірки і «Салічної правди» Хлодвіга?
3) Яке значення мала християнська церква в Англії за часів короля Альфреда?
У боротьбі проти данців англосаксам допомагало герцогство Нормандія, що існувало на
узбережжі Північної Франції. Воно було засноване 911 р. на землях, захоплених у Французь-кому королівстві норманським ватажком герцогом Ролланом. У 1066 р., скориставшись смер-тю короля Англії, герцог Нормандії Вільгельм вирішив захопити англійський престол. Восе-ни 1066 р. велика армія герцога вторглася до Англії.
14 жовтня 1066 р. Вільгельм розбив англійську армію на чолі з королем Гарольдом
у битві під Гастінгсом. Король Гарольд загинув у бою. Армія нормандського герцога всту-пила до Лондона, де 25 грудня 1066 р. він став королем Англії під іменем Вільгельма I За-войовника (1066—1087).
Англосаксонська знать, що не визнала владу нового короля, втратила свої володіння.
Їх отримали французько-нормандські загарбники. Сам король став найбільшим землевлас-ником у країні та надавав землі своїм прибічникам — баронам. На своїх прибічників він за-мінив і єпископат англійської церкви.
Король і барони вкрили всю Англію кам’яними замками. У самому Лондоні, на березі
Темзи, було побудовано похмурий королівський замок Тауер, що став символом влади нових
володарів країни.
Величезне значення для Англії мав проведений за наказом короля в 1086 р. перепис на-селення. Складені списки дістали назву «Книги Страшного суду», оскільки деякі вважали,
що, коли прийде Христос, він судитиме людей за такою самою книгою. Насправді мета пе-репису полягала в тому, щоб з’ясувати кількість платників податків у країні. Багатьох се-лян, які до нормандського завоювання були вільними, записали до «Книги Страшного суду»
як залежних. Епоху Вільгельма I Завойовника англійські селяни стали називати «норманд-ським рабством».
Із часом у країні запанував мир: припинилися данські набіги та усобиці знаті. Зміцнен-ню королівської влади сприяло те, що Вільгельм І установив порядок, за яким усі васали
підкорялися не лише своїм сеньйорам, а й королю. На вимогу короля кожен рицар, незалеж-но від того, чиїм васалом він був, мав нести службу в королівському війську. Перетворення,
які розпочав Вільгельм I, посилили королівську владу і перетворили Англію на централізо-вану державу.
Вільгельм I створив міцний апарат управління своєю державою. Країна була поділена
на графства, на чолі яких стояли шерифи, призначені королем. Шерифи відповідали за збір
податків до королівської скарбниці, провадили судочинство й управляли графствами від іме-ні короля.
Зміцнення королівської влади і припинення усобиць у країні сприяло зростанню міст,
розвитку торгівлі. Лондон перетворився на великий торговельний центр Англії. Англійські
купці продавали вовну, яка поступово ставала головним предметом англійської зовнішньої
торгівлі.
Політику, започатковану Вільгельмом I, продовжив його молодший син Генріх I (1100—
1135). За його часів велику роль в управлінні країною стала відігравати постійна Королів-ська рада. До неї входили вищі посадові особи держави — королівський скарбник, керівник
канцелярії, судді та вірні королю представники знаті. Вищою судовою інстанцією в країні
став постійно діючий Суд королівської лави. За дорученням короля судді їздили графствами
і розбирали там судові справи. Було створено й казначейство, що називалося Палатою шахо-вої дошки. Воно відповідало за надходження податків.
Таку чудернацьку назву англійське казначейство дістало завдяки системі підрахунку
грошей. Великі столи в палаті було переділено лініями на смуги. На них в особливому по-рядку розкладалися й пересувалися стовпчики монет. Така система нагадувала гру в шахи,
звідки і виникла назва палати.
Отже, унаслідок нормандського завоювання в Англії посилилася королівська влада і по-чалося становлення централізованої держави.
5. Перші Плантагенети. «Велика хартія вольностей». Заснування англійського парламенту
;Колективна робота учнів з підручником
Опрацюйте відповідний параграф підручника і визначте особливості розвитку Англії
в другій половині XII—XIV ст.
(Результати роботи учитель систематизує за допомогою наведеного матеріалу.)
;Додаткова інформація
Після смерті Генріха I, який не залишив нащадка престолу, розпочалася міжусобиця,
яка тривала 20 років. За допомогою церкви пе ріод безвладдя в Англії було припинено. Пре-стол посів онук Генріха I молодий граф анжуйський Генріх, що започаткував династію План-тагенетів, яка правила країною до кінця XIV ст. Він правив під ім’ям Генріх II Плантагенет
(1154—1189).
;Постать в історії
(Слайд 15) Генріх II Плантагенет відігравав велику роль в історії Англії. Його мати, донь-ка Генріха I, була дружиною графа анжуйського Жофруа Плантагенета (це прізвище він
отримав від назви рослини «плантагенеста», якою прикрашав свій шолом). За свідченнями
сучасників, Генріх II був людиною міцної статури з товстою шиєю і руками силача. Він мав
неврівноважений і вибуховий характер. Генріх II міг бути добрим, щедрим, відвертим, але
коли йому щось не подобалося — перетворювався на розлюченого тирана. Його гнів, щоправ-да, швидко минав, і король знову ставав доброзичливою поступливою людиною. Генріх II
мав добру освіту (володів шістьма мовами) і чудову пам’ять. До вишуканої їжі чи розкіш-ного вбрання король був абсолютно байдужим, натомість у справах виявляв наполегливість
і рішучість. Генріх II був правителем величезних володінь. До їх складу, крім Англії та Нор-мандії, входили його спадкові володіння у Франції — Анжу, Пуату, Турень та ін. Після
одруження з Елеонорою Аквітанською він отримав і її володіння. Державу Генріха II істо-рики називали «Анжуйською імперією».
Усі свої сили невтомний Генріх II поклав на те, щоб відновити в державі міцну коро-лівську владу. Він наказав зруйнувати замки феодалів, які брали активну участь у міжусоб-ній боротьбі. У цей самий час Генріх II розпочав у країні реформи.
Початок їм поклала судова реформа. Кожна вільна людина в Англії отримала право за
певну плату звертатися до королівського суду, оминаючи суд баронів. Королівські судді, що
їздили країною, для розгляду справ на місцях залучали особливих присяжних. Ними става-ли 12 місцевих жителів, які складали присягу на Біблії, що чесно вестимуть справу. Завер-шивши розслідування, присяжні доповідали королівському судді, який призначав кару ви-нному або звільняв невинного. Так було започатковано виникнення суду присяжних, що діє
й тепер.
Завдяки судовій реформі Генріх II здобув підтримку дрібних рицарів, селян, міщан, які
вбачали в ньому свого захисника. До того ж діяльність королівських судів стала джерелом
великих прибутків скарбниці короля.
Генріх II здійснив також військову реформу. Служба рицарів у війську як васалів ко-роля обмежувалася певною кількістю днів на рік. Генріх II дозволяв деяким рицарям не слу-жити у війську; за це вони мали сплачувати королю «щитові гроші», на які утримувалося
наймане рицарське військо, що значно зменшило залежність короля від місцевих феодалів.
Водночас було зміцнено народне ополчення: кожна вільна людина була зобов’язана мати
зброю і з’являтися з нею для участі в королівських походах.
Генріх II намагався поставити під свій контроль англійську церкву, але зазнав пораз-ки. Архієпископ кентерберійський Томас Бекет, що очолював церкву в Англії, рішуче висту-пив проти намірів короля. Коли Бекета за таємним наказом короля було вбито, у справу втру-тився папа. Під загрозою відлучення від церкви Генріх II змушений був покаятися
й відмовитися від своїх планів щодо реформування церкви.
Генріха II Плантагенета вважають одним із найвидатніших королів середньовічної Ан-глії. Однак його величезна англо-французька держава потребувала значних сил для управ-ління і за наступників Генріха II — його синів Річарда I Левове Серце (1189—1199 рр.) та
Іоанна Безземельного (1199—1216 рр.) — швидко занепала.
Славнозвісний король Річард I Левове Серце був блискучим полководцем, талановитим
поетом і музикантом, але за все своє життя в Анг лії він провів лише кілька місяців. Бажан-ня здобути славу штовхало його до участі в хрестових походах або війн проти Франції. Усе
своє життя боротьбі проти французького короля присвятив і його наступник Іоанн Безземель-ний. У війні проти Філіпа II Августа він зазнавав поразки за поразкою і врешті-решт утра-тив більшість французьких володінь. Іоанн Безземельний розпочав боротьбу і проти папи,
але також її програв. Він був змушений визнати себе васалом папи і щороку сплачувати йо-му данину в 1000 фунтів стерлінгів.
Постійне збільшення податків, різноманітні побори чиновників та королівські невдалі
авантюри викликали невдоволення в країні. Водночас англійські барони, відчувши посла-блення королівської влади, розпочали боротьбу за свої права. Приводом до неї стало прого-лошення Іоанном Безземельним у 1215 р. підготовки чергової війни проти Франції. Рицарі
не хотіли брати в ній участь, вважаючи її безнадійною, і влітку 1215 р. розпочали повстан-ня. Керували повстанням великі барони півночі Англії. Повстанці рушили на Лондон і захо-пили його за підтримки міщан. Іоанн Безземельний, узятий у полон, був змушений прийня-ти вимоги повстанців і підписати 15 червня 1215 р. складену баронами «Велику хартію
вольностей».
;Робота з термінами і поняттями (Слайд 16)
«Велика хартія вольностей» — один із головних законодавчих документів, який надавав право народним представникам
контролювати короля.
Хартія (у перекладі з латинської мови — грамота) містила 63 статті, переважна біль-шість яких захищала інтереси баронів та обмежувала владу короля.
Іоанн Безземельний одразу після підписання хартії відмовився її виконувати. Обурені
барони оголосили про позбавлення короля влади. Розпочалася війна, у розпалі якої Іоанн
Безземельний помер.
«Велика хартія вольностей» убезпечила не тільки знать від свавілля королів, але й ри-царів та городян від утисків знаті.
Новим королем Англії барони визнали малолітнього сина Іоанна Генріха III (1216—
1272).Слабкий та безхарактерний Генріх III завжди перебував під чиїмось впливом: спершу
неповнолітнім королем керували барони, а після одруження він потрапив під вплив родичів
своєї дружини-француженки. Він роздавав іноземцям посади й землі, викликаючи цим
обурення англійських баронів. Міщани, рицарі, вільні селяни також були невдоволені засил-лям королівських чиновників і суддів. Навесні 1258 р., попри неврожай і голод у країні, ко-роль зажадав від баронів третину їхніх доходів на авантюру із завоювання Сицилійського ко-ролівства. Барони категорично відмовили королю в грошах і зібрали «скажену раду», яка,
по суті, перейняла владу. Однак панування баронів не влаштовувало інші прошарки насе-лення. Рицарі, міщани й селяни почали виступати проти баронів. Англію охопила громадян-ська вій на — війна між громадянами однієї держави, які дотримуються протилежних погля-дів і яких неможливо примирити. На бік невдоволених пануванням ради перейшла і частина
баронів. Очолив рицарів, міщан і баронів, які продовжили боротьбу проти короля і ради, Сі-мон де Монфор, граф Лестерський. Навесні 1264 р. він розбив королівську армію, захопив
у полон Генріха III та його старшого сина Едуарда. На деякий час він став правителем кра-їни — лордом-протектором. 20 січня 1265 р. у Вестмінстері Сімон де Монфор уперше зібрав
раду, на яку, окрім представників вищої духовної та світської знаті, запросив по двоє рица-рів від кожного графства і по двоє міщан від кожного великого міста. Рицарів обирали всі
вільні платники податків графства, а міщан — органи самоврядування міст. Ця рада діста-ла назву парламент (від франц. parler — говорити). Так, уперше в середньовічній Західній
Європі виник станово-представницький орган влади.
Перемога над королем не припинила громадянської війни: вона, навпаки, спалахнула
з новою силою. Селяни громили маєтки прибічників короля, відмовлялися працювати на ба-ронів. Налякана війною більшість баронів перейшла на бік принца Едуарда, який після вте-чі з полону став організатором сил короля. Військо Монфора було розбито, а сам він загинув
у бою. Владу короля Генріха III було відновлено. Однак за роки громадянської війни і ко-роль, і барони переконалися в необхідності зважати на інтереси інших верств населення. Го-ловним наслідком громадянської війни стало виникнення в Англії парламенту.
Основні права англійського парламенту переважно сформувалися у другій половині
XIII — на початку XIV ст. Від 1295 р. парламент в Анг лії став збиратися систематично. Він
мав право затверджувати податки и видавати закони. (Слайд 17) У 1343 р. англійський парла-мент поділився на дві палати. Верхня палата називалася палатою лордів і складалася з ду-ховних лордів (архієпископів, єпископів та абатів) і світських лордів — баронів. До нижньої
палати — палати громад — входили рицарі від графств і міщани. Вільні селяни та бідні мі-щани в парламенті представлені не були, а залежним селянам взагалі було заборонено бра-ти участь у виборах. Англійський парламент став тим органом, де висловлювалися погляди
представників різних верств населення, а також місцем мирного узгодження різних конфлік-тів, що виникали в країні. Отже, у XIII—XIV ст. в Англії сформувалася централізована дер-жава у вигляді станової монархії.
;Робота з термінами і поняттями
Парламент — вищий законодавчий орган влади в деяких державах.
Кінець XIV ст. виявився для Англії насиченим усілякими соціальними рухами й висту-пами. Поштовхом до них стали поразки в Столітній війні та політика династії Плантагенетів.
У 1377 р. парламент затвердив додатковий податок, який мали сплачувати всі піддані, що до-сягли 14-річного віку, незалежно від статі. Цей податок став важким тягарем для населення.
Крім того, у 60—70-ті рр. XIV ст. Англію охопив рух за реформування церкви. Його
ідеологом був Джон Вікліф (1320—1384), священик і професор Оксфордського університету.
У своїх проповідях Вікліф заперечував владу пап, доводячи, що папи не повинні отримува-ти від Англії ніякої данини. Він закликав до конфіскації володінь церкви, здешевлення цер-ковних обрядів і рекомендував посилити в богослужінні момент проповіді. Заклики Вікліфа
знайшли відгук у різних верств су спільства. Під впливом ідей Вікліфа парламент прийняв
спеціальний статут, який забороняв звертатися до папи як до вищої інстанції в судово-цер-ковних справах, англійський король відмовився від сплати данини папі тощо. Селянство ж
сприйняло ідеї Вікліфа як заклик до виступу проти феодалів.
Збурене новими податками і релігійними вченнями англійське суспільство у 1381 р.ви-бухнуло повстанням під проводом Вота Тайлера. Повсталі вступили до Лондона. Вірячи в «до-брого короля», вони прагнули розповісти йому про утиски з боку сеньйорів й оголосити свої
вимоги. Молодий король Річард II виграв час, майстерно зігравши роль захисника простого
люду. Під час чергових переговорів Вота Тайлера було вбито. Селяни, втративши ватажка,
були в розпачі, а королівські загони роз’їхалися країною, караючи учасників повстання.
6. Війна Червоної та Білої троянд
;Повідомлення учнів
Учитель організовує заслуховування підготовлених учнями повідомлень про Війну Чер-воної і Білої троянд.
У випадку необхідності учитель використовує наведений матеріал.
;Додаткова інформація
Поразка в Столітній війні викликала політичну кризу династії Ланкастерів, що при-йшла до влади 1399 р. Опозицію проти них очолив герцог йоркський Річард. У 1455 р. Рі-чарда оголосили регентом королівства, хоч у Генріха VI був син. Такий стан речей не вла-штовував родину Ланкастерів, яка не бажала поступатися Йоркам. Зрештою, палацові
інтриги переросли у відкриті збройні сутички між прихильниками двох родин і в громадян-ську війну, що дістала назву Червоної (елемент герба Ланкастерів) та Білої (елемент герба
родини Тюдорів, що започаткувала після війни нову династію) троянд. На початку війни
успіх був на боці Ланкастерів. У 1480 р., під час однієї з битв, військо Річарда було розби-те, а сам він загинув. Проте вже наступного року син Річарда за підтримки могутнього гра-фа Ворвіка став королем Едуардом IV (1461—1483).
Посівши престол, Едуард IV відібрав усі землі в Ланкастерів та їхніх прихильників.
Роздаючи ці володіння, він тим самим заручився підтримкою знаті. Едуард IV також спри-яв розвитку торгівлі, особливо міжнародної, проте за це вимагав від купців і банкірів усіля-ких подарунків і позичок, які не повертав. Із парламентом він не знайшов спільної мови, то-му скликав його рідко і неохоче. Політика Едуарда IV викликала невдоволення навіть
у його прихильників. Після смерті Едуарда IV королем мав стати його син Едуард V, але брат
покійного короля Генріха VI герцог Річард Глостер наказав ув’язнити молодого короля та
його брата (13 і 10 років) у Тауері і сам проголосив себе королем Річардом III (1483—1485).
;Постать в історії
Особа Річарда III привертала до себе увагу істориків і письменників. Так, йому присвя-тив драму «Річард III» славетний англійський драматург В. Шекспір. У деяких творах і лі-тописах він постає перед нами як справжнє чудовисько: згорблений сухорукий карлик, по-збавлений будь-яких моральних якостей. Йому приписують безпосередню участь у вбивстві
Генріха IV тощо. Насправді ж він був невисоким на зріст, розумним і сміливим. Навіть во-роги визнавали, що то був тямущий правитель і хоробрий воїн, здібний полководець. Щодо
фізичних вад, то одне плече в нього було дещо вищим за інше, а ліва рука від народження
була малорухомою.
Річард III розумів, що війна остаточно зруйнувала старі відносини і що країна при-йме будь-якого короля, який забезпечить мир, знизить податки і наведе лад у державі.
У цьому напрямку він і діяв, чим здобув прихильність народу. Однак над ним тяжіли
чутки про його причетність до смерті двох синів Едуарда IV, які до того ж він не спрос-товував.
Зрештою, його противники об’єдналися навколо одного з останніх Ланкастерів, який
жив у вигнанні, Генріха Тюдора. Останній зібрав військо і висадився в Англії. Біля містеч-ка Босуарт зійшлися дві армії. Річард III був зраджений, його армія розбіглася. Сам він за-гинув на полі бою. Корону з його голови відразу було покладено Генріху Тюдору, який став
правити під ім’ям Генріх VII (1485—1503).Щоб остаточно примирити ворожі сторони, Ген-ріх VII одружився з єдиною представницею Йорків, а у своєму гербі поєднав червону та бі-лу троянди. Війна тривалістю в 30 років нарешті скінчилася.
У парламенті, скликаному Генріхом VII після перемоги, виявилося лише 20 лордів
із 50, до того ж частина з тих, що залишалися, стала лордами під час війни. Це свідчи-ло про те, що майже вся родова аристократія Англії полягла на полях битв, і її заступи-ла нова, яка сповідувала нові моральні принципи, була залежною від короля і не обстою-вала феодальних звичаїв. Майже зникла система васалітету, а замість неї почала діяти
система ліврейних почтів.
Ліврейний почт — це, по суті, загони найманців, що отримували плату від свого лорда
і мали з ним письмовий договір про службу.
Отже, в Англії відбувалося руйнування старих феодальних традицій і становлення дер-жави нового типу, що базувалася на необмеженій владі монарха і розгалуженій системі
державного апарату. В Англії цей процес відбувався дещо повільніше, ніж у Франції. До то-го ж в Англії зміцніли традиції парламентаризму, що не давало можливості королю зосере-дити у своїх руках усю повноту влади.
IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ
I ВАРІАНТ
;Випереджальне завдання
Учитель організовує з учнями обговорення виконання випере джального завдання, отри-маного перед початком розгляду нового матеріалу.
II ВАРІАНТ
;Бесіда за запитаннями (Слайди 18—19)
1. Хто був засновником династії французьких Капетингів? Назвіть чотирьох видатних
представників цієї династії.
2. Які верстви населення і чому підтримували об’єднання Франції?
3. Коли і з ким Франція вела Столітню війну?
4. Кого називали «Орлеанською дівою»?
5. Коли було завершено об’єднання Франції?
6. Що таке Генеральні штати?
7. Коли відбулося англосаксонське завоювання Британії?
8. Де відбулася вирішальна битва під час нормандського завоювання Англії?
9. Для чого було створено «Книгу Страшного суду»?
10. Які реформи здійснив Генріх II Плантагенет?
11. Коли утворився англійський парламент?
12. Хто очолив селянське повстання 1381 р.?
V. ПІДСУМКИ УРОКУ
;Заключне слово вчителя
Розглянутий період став визначальним для розвитку Франції та Англії. У цей час від-бувалося зміцнення королівської влади, що супроводжувалося появою станово-представниць-ких органів влади. У майбутньому вони відіграли важливу роль в історії цих держав.
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ (Слайд 20)
Опрацюйте § 10—11 підручника.
|
