| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із всесвітньої історії 7 клас |
Урок № 30 Китай Мета: сформувати уявлення учнів про держави, культуру та релігію середньовічного Китаю; створити умови для розуміння впливу монгольського ярма на державну владу Китаю; розглянути китайські династії та традиції; установити зв’язок між ступенем розвитку китайського суспільства та змінами правлячих династій; охарактеризувати досягнення китайської культури; розвивати вміння порівнювати Індію та Китай; висловлювати власну думку щодо самобутності китайських держав. Обладнання: підручник, карта світу, Азії, роздавальний матеріал. Тип уроку: комбінований. Основні поняття та назви: епоха «П’яти династій і десяти царств», імперія Тан, Великий шовковий шлях, імперія Сун, повстання «червоних пов’язок», імперія Юань, імперія Мін, «добрі люди», «дешеві люди», буддизм, даосизм, конфуціанство, каліграфія, рис, фанза, пагода, «пекінська опера», поло. Основні дати та події: 618—907 рр. — правління династії Тан, 874—884 рр. — селянська війна, 960—1279 рр. — правління династії Сун, 1279—1368 рр. — правління династії Юань, 1368—1644 рр. — правління династії Мін, початок VІІІ ст. — випуск першої друкованої газети, VІІІ ст. — відкриття Академії наук. Історичні постаті: Лі Юань, Хубілай, Чжу Юаньчжан, Ван Вей, Лі Бо, Ду Фу. Очікувані результати: учні навчаться: називати хронологічні межі правління китайських династій; показувати на карті кордони китайських держав, території поширення повстань, Великий шовковий шлях; застосовувати й пояснювати на прикладах основні поняття та терміни; характеризувати досягнення китайської культури; порівнювати Індію та Китай; висловлювати власне судження щодо самобутності китайських держав.
Перевірка домашнього завдання Кілька учнів презентують підготовлені тестові завдання, решта — виконують їх. Завдання Вставте пропущені слова в тексті. Ще від стародавніх часів індійське суспільство поділялося на чотири великі групи — … (варни), які, у свою чергу, поділялися на… (касти). У середньовічній Індії існувало кілька релігій, найбільш поширеними були індуїзм та… (буддизм), розповсюджувалось мусульманство. У Середні віки більша частина земель увійшла до складу… (Делійського) султанату. У 1398 р. в Індію спрямував свій похід… (Тимур). Після походів завойовників Індія виявилася ослабленою та незахищеною перед загрозою європейського проникнення, що почалося від XVI ст., і вторгненням моголів на чолі з… (Бабуром) (1526 р.).
План вивчення нового матеріалу
1) Епоха «шістнадцяти царств». 2) Держава Суй. 3) Династія Тан. 4) Епоха «П’яти династій і десяти царств». 5) Імперія Сун. 6) Підкорення Китаю. 7) Імперія Мін.
1) Суспільство, державне управління. 2) Звичаї та традиції. Побут. 3) Релігія середньовічного Китаю. 4) Культура середньовічного Китаю. Проблемне питання Чому китайці, які перші винайшли порох, не змогли врятувати країну від монголів?
Варіант 1 Розповідь учителя 1) Епоха «шістнадцяти царств» У результаті повстання «жовтих пов’язок» (184—207 рр.) імперія Хань припинила своє існування, і у 220 р. на її руїнах виникають три держави — Вей, Шу й У та починається епоха Троєцарства. Проте вже у 280 р. Сима Янь (правитель держави Вей) об’єднав весь Китай і заснував імперію Цзинь, але на початку ІV ст. в Китай увірвалися кочовики. Імперія не мала сил та можливостей утримати їх, і тому населення перебиралося за річку Янцзи, яка стала природним бар’єром для вершників-кочовиків. Китай розпався на дві частини, і в його історії почалася епоха Північних і Південних династій. У 317 р. на півдні Китаю виникає держава Східна Цзінь, яку пізніше заступали одна за одною ще п’ять династій (період «шести династій»). А на півночі виникають держави кочовиків, і цей період було названо періодом «шістнадцяти царств п’яти північних племен». Так тривало майже три століття. 2) Держава Суй У 581 р. престол однієї з північних держав посів полководець Ян Цзянь, і за дев’ять років розбив усіх супротивників та об’єднав Китай, заснувавши династію Суй (581—618 рр.). Імператор, щоб підірвати могутність феодальних кланів, роздав землю всім бажаючим (навіть жінкам та рабам). Усі, хто отримав державний земельний наділ, повинні були сплачувати невеликий податок і виконувати певні повинності. У результаті кількість оброблюваної землі збільшилася у 2,5 разу. Проте перемогти феодальні клани йому так і не вдалося. Справу Ян Цзяня продовжив його син Ян Гуан. Він переніс столицю держави в місто Лоян, де поселив 10 тис. знатних сімей. За наказом імператора була розширена іригаційна система, прорито Великий канал, який з’єднав Хуанхе та Янцзи, відновлено Велику китайську стіну. Значні будівельні роботи та постійні війни привели до занепаду держави. Після невдалого походу в Корею розпочалося повстання селян, яке підтримали вельможі на чолі з воєначальником Лі Юанем. Ян Гуан був страчений, а новим імператором став Лі Юань, який заснував династію Тан. 3) Династія Тан Китай на початку правління династії Тан (618—907 рр.) перебував у занепаді. Імператор Лі Юань провів низку реформ для розвитку країни: скасував жорстокі закони попередньої династії (проте смертна кара за вбивство, грабунок, зраду та бунт залишилася), припинив великі будівництва, відкрив державні комори для припинення голоду, скасував податкову заборгованість за минулі роки й обмежив терміни державної панщини, звільнив селян, проданих у рабство, та оголосив амністію політичним противникам. Усі ці заходи сприяли піднесенню економіки Китаю. Зміцнення Китаю надало можливість імперії проводити агресивну зовнішню політику — був отриманий повний контроль над Великим шовковим шляхом, Кореєю, Індокитаєм, Тибетом. Кордони Китайської імперії простягалися від Аральського моря до Тихого океану, від пустелі Гобі до берегів Гангу. Відбулися суттєві зміни в господарстві та повсякденному житті. У період династії Тан рис і чай стають традиційними продуктами харчування китайців. Починається виробництво цукру із цукрової тростини, відкривається таємниця порцеляни, активно використовується сільськогосподарська техніка. Повертається стара система управління державою — імператор отримує необмежену владу, країною управляє величезна кількість чиновників, усю територію було поділено на провінції. Але в другій половині VIII ст. Китай почав втрачати території, збільшилися податки та повинності; розпочинається занепад імперії Тан. У 874—884 рр. Китаєм прокотилася селянська війна, яка хоча й була придушена, але остаточно підірвала могутність імперії. Єдина держава розпалася на дрібні володіння. 4) Епоха «П’яти династій і десяти царств» Наприкінці правління династії Тан широкі повноваження отримали військові губернатори — цзедуші, які в результаті селянської війни стали правителями, не залежними від центру. Цей період тривав від 907 до 960 р. та дістав назву епохи «П’яти династій і десяти царств». Китай знову поділився на Південний та Північний. На півночі змінилося п’ять династій, а на півдні було засновано десять незалежних держав. Із півночі в Китай вдерлися племена киданів, які захопили частину північних земель. 5) Імперія Сун У результаті боротьби між різними державами Китаю переможцем у 960 р. став цзедуші Чжао Куан-інь. Він проголосив себе імператором і заснував династію Сун (960—1279 рр.). Столицею імперії стало місто Бянь (Кайфін). В імперії було проведено низку реформ. Відбулися зміни в адміністративному управлінні, ураховуючи досвід та помилки попередніх династій, уся фінансова, адміністративна, військова та судова влада зосередилася в столиці, а місцева влада перебувала під постійним контролем (ці зміни привели до суттєвого збільшення кількості чиновників). Була проведена земельна й податкова реформи — здійснено земельний перепис і впорядковано податкову систему. Податки мали сплачувати всі — від селян і ремісників до чиновників і вельмож. За рахунок держави проводилися іригаційні роботи, почали виділятися позики з державної скарбниці, установлені тверді ціни. Відбулися зміни і у військовій справі. На початку ХІІ ст. на кордонах Китайської імперії з’явилися чжурчжени. Вони вторглися в Китай і в 1127 р. захопили північ і столицю імперії й узяли в полон імператорську родину. На підкорених землях чжурчжени заснували власну державу Цзінь, тобто Золоту (1115—1234 рр.). На півдні Китаю останній із родини династії Сун заснував державу Південна Сун (1117—1279 рр.). На початку XIII ст. могутність чжурчженів через внутрішні чвари значно послабилася. Імперія Південна Сун готувалася до військового реваншу. Однак у цей час на півночі з’явилася нова сила — монголи на чолі з Чингісханом. 6) Підкорення Китаю На початку ХІІІ ст. монголи почали війну з державою Цзінь. Імператор Південної Сун допоміг монголам, направивши своїх радників до монголів. Радники навчили монголів особливостей китайської військової справи, і в 1231—1234 рр. спільними діями монголів та сунської армії держава чжурчженів Цзінь була знищена. Проте монголи не зупинилися на цьому і розпочали війну з Південною Сун. Війна зі змінним успіхом тривала до 1271 р., доки онук Чингісхана хан Хубілай переніс свою столицю з Монголії в Яньцзинь (Пекін) і вирушив в останній похід проти імперії Південна Сун. Імперія трималася протягом восьми років, однак у 1279 р. була захоплена її столиця — місто Ханчжоу і південносунська держава припинила своє існування. Китай повністю перейшов під владу монголів, які заснували власну династію Юань. 7) Імперія Юань Проте внаслідок тривалої війни Китай був зруйнований, загинули сотні тисяч китайців, поля не оброблялися, занепадала іригаційна система. Від самого початку правління династії Юань (1279—1368 рр.) хан Хубілай провів низку реформ, які повинні були відродити державу. Згодом почала відновлюватися економіка, були створені нові органи влади. Монголи використали китайську систему управління, проте основні урядові посади могли обіймати тільки монголи. Більшість населення були безправними. За часів правління наступних правителів династії Юань становище держави ставало дедалі гіршим. Економіка занепадала, нехтування іригацією призводило до повеней, торгівля розвивалася тільки в межах держав монголів. Країною прокотилася хвиля повстань. У 1351 р. розпочалося повстання «червоних пов’язок» (повстанці пов’язували голови червоними хустинами — звідси й назва), яке охопило більшу частину території Китаю та переросло як у боротьбу проти монголів, так і в громадянську війну. Результатом повстання стало повалення влади монголів і заснування нової династії Мін. 8) Імперія Мін У 1368 р. керівник повстання «червоних пов’язок» Чжу Юаньчжан проголосив себе імператором і заснував династію Мін — Блискучу (1368—1644 рр.). Столицею держави стало місто Інтянь (сучасний Нанкін). Пізніше вона була перенесена в місто Даду (сучасний Пекін). Від початку існування нової династії в країні були проведені реформи: відновлено традиційну китайську систему управління; конфісковано усі володіння монголів; земля, відібрана селянами під час повстання, залишалася в них; зменшено податки та скасовано рабство. Починається відновлення іригації, розвивається торгівля та ремесло. У Китаї відбувається піднесення господарства. Поширюється виробництво шовкових та бавовняних тканин, паперу, порцеляни. Починається відбудова й перебудова китайських міст, проводиться активна зовнішня політика: були приєднані Тибет та Індокитай, приборкані японські пірати, на початку ХV ст. відбулося сім великих морських експедицій. Проте з часом імперія поступово занепадає: поширюється корупція в державному апараті, розвивається криза в аграрному секторі, посилюється тиск зовнішніх ворогів, особливо маньчжурів. Варіант 2 Робота з картками (робота в групах) Опрацюйте матеріал підручника та карток і підготуйте розповідь про певний період в історії Китаю: імперія Тан (І група), імперія Сун (ІІ група), імперія Юань (ІІІ група), імперія Мін (IV група). Картка № 1 Імперія Тан Період існування: 618—907 рр.; полководець Лі Юань захопив владу та започаткував правління нової династії; придушення повстань, припинення великих будівництв; піднесення міст і ремесел; імператор — «Син Неба» мав необмежену владу; імперія поділена на провінції; величезний державний апарат; відродження сільського господарства; столиця Чан-ань налічувала близько 2 млн жителів; 874—884 рр. — селянська війна (було придушено); занепад країни, падіння династії Тан. Картка № 2 Імперія Сун Період існування: 960—1279 рр. Китай об’єднаний полководцем Чжао Куан-інь; сплачували данину кочовикам; відродження міст і ремесел; земельна та військова реформи; 1127 р. — столицю захопили чжурчжени, імператор потрапив у полон; вторгнення монголів. Картка № 3 Імперія Юань Період існування: 1279—1368 рр.; 1235 р. — монголи підкорили чжурчженів; 1279 р. — захоплення столиці Сун; 1280 р. — монгольський хан Хубілай заснував нову династію Юань; урядові посади могли обіймати тільки монголи; величезна кількість рабів; нехтування іригацією (призводило до повеней); розвиток торгівлі лише в межах держав монголів; монголи потрапили під вплив китайської культури та звичаїв; середина ХІV ст. — повстання «червоних пов’язок» поклало край пануванню монголів. Картка № 4 Імперія Мін Період існування: 1368—1644 рр.; Столиця — Ініянь (Нанкін), потім — Даду (Пекін); піднесення господарства; земля, відібрана селянами під час повстання, залишалася в них; зменшення податків; звільнення всіх рабів; відновлення іригації; розвиток ремесла; поширення виробництва шовкових та бавовняних тканин, паперу, порцеляни; успішні війни з монголами, частина монголів визнали себе васалами; приборкання японських піратів; початок ХV ст. — здійснення семи великих морських експедицій; посилення впливу державного апарату — чиновників; поступове ослаблення країни.
Варіант 1 Розповідь учителя 1) Суспільство, державне управління Ще в найдавніші часи Китай став імперією, і відтоді, із невеликими перервами, імперія була основною формою існування держави в Китаї. Устрій суспільства також відповідав державному життю Китаю та практично не змінювався за багато сотень років (навіть монголи запозичили китайський устрій після завоювання Китаю). Китайське суспільство за багато років сформувало певну структуру. Китайську державу очолював імператор, який був священною особою, мав необмежену владу, його називали «Сином Неба». Наступну сходинку посідали найближчі родичі імператора, спадкова аристократія, вищі посадові особи, полководці, які мали великий вплив на імператора. Часто існувало кілька груп в оточенні імператора, які ворогували між собою. Серед них і виникали заколоти, деякі з яких приводили до зміни імператорів. Китайська імперія управлялася за допомогою чиновників. У певні часи їхня кількість досягала мільйона осіб. Існувало багато рангів, на які поділялися чиновники залежно від освіти та знань. Щоб отримати певну посаду, потрібно було скласти певний іспит. До складання іспитів допускалися всі бажаючі вільні освічені люди, і тому державний апарат постійно поповнювався талановитими людьми. Здобуття урядових посад суттєво змінювало життя не тільки самої людини, але й її родини. Чиновники звільнялися від сплати податків, отримували добру зарплату та земельні наділи. Разом із тим серед чиновників панувала сильна корупція. Часто свавілля чиновників приводили до повстань, які могли навіть знищити імперію та династії. Решта населення поділялася на «добрих людей», які складалися з вільних селян, ремісників і торговців, та «дешевих», або «підлих людей» — найманих працівників і рабів. Імперський лад суттєво позначався на суспільному житті Китаю. Часто імперська влада намагалася контролювати життя всіх підданих: указувалося, що і коли саджати, скільки здавати врожаю, обмежувалося пересування та ін. Ще однією особливістю китайського життя була відсутність самоврядування, практично все життя перебувало під тотальним контролем. 2) Звичаї та традиції. Побут Протягом багатьох століть у Китаї склалися власні звичаї та традиції, які знайшли відображення практично в усьому житті людини. Життя людини Середньовіччя в Китаї повністю залежало від її становища в суспільстві, доходів. Житла багатих і бідних людей істотно відрізнялися. Практично всі споруди для житла були одноповерховими. Заможні люди жили в палацах, які будувалися з цегли та мармуру, а в оздобленні використовували коштовні матеріали. Житла простих людей споруджували з глини, дерева та бамбуку. Двір був замкнутий, схожий на невеличку фортецю. Піч перебувала у дворі, а димохід проходив під будинком. У приміщеннях було мало меблів. Китайці активно використовували циновки (цупкі плетені килимки із соломи), на яких і спали, і їли, і використовували замість стін усередині будинків. Поступово в побуті з’являються столи та стільці. Одяг відігравав велику роль у житті китайців. У першу чергу він підкреслював соціальний статус людини, її становище. Чим вищий статус — тим кращий одяг мала людина. Крім того, одяг підкреслював і достаток людини. Заможні люди використовували одяг із шовку, були популярні візерунки, існувала мода. Одяг звичайної людини був простим, зручним та одноманітним. Чоловічий одяг мало відрізнявся від жіночого. Носили штани та куртку, яку підперізували поясом. У холодну погоду використовували прості плащі. На ноги взували туфлі на босу ногу на дерев’яній або шкіряній підошві або полотняні черевики з підшитою підошвою, також носили сандалі. У помешканнях обов’язково роззувалися. Головний убір також підкреслював статус людини. Прості люди носили солом’яні або бамбукові брилі, заможні — шовкові, або з іншого матеріалу. Відрізнялися також і зачісками. Чоловіки мали довге волосся, заплетене в косу, монахи голили голови, дівчата збирали волосся в пучок, а жінки носили різноманітні зачіски. Кухня простої і заможної людини також суттєво відрізнялася. Прості люди споживали практично все. Найбільш поширеною їжею був рис, просо й боби, споживали багато риби. Готували страви з борошна — локшину та хліб, булочки та пельмені. Для їжі використовували палички. Пили вино, рисову горілку, різні відвари, а вживання чаю набуло великої поваги та стало знаменитою традицією. Вживали солодощі, овочі та фрукти. 3) Релігія Середньовічного Китаю З Індії в Китай проникає буддизм, який від VI ст. стає державною релігією. Буддизм, запозичивши місцеві звичаї та традиції, суттєво впливає на розвиток середньовічної філософії, літератури та мистецтва. Здебільшого буддизм поширюється серед заможних верств населення. Серед простих людей у середньовічному Китаї був поширений даосизм, який опирався на гасла рівності, засуджував потяг до влади, багатства та слави, обіцяв безсмертя. Поступово оформлюється даоська церковна організація. Пізніше деякі принципи даосизму змінюються та пристосовуються відповідно до існуючого ладу, і даосизм здобуває офіційне визнання. Проте найбільшого поширення серед китайців набуло конфуціанство. Воно було підтримане державою, і на його основі розроблено систему іспитів для отримання посади чиновника. Конфуціанство сприяло владі та надавало духовну допомогу бідним, зберігало сімейні цінності й наставляло молодих. В XI—XII ст. конфуціанство почало сприймати елементи даосизму й буддизму. Саме таке видозмінене конфуціанство стало новою потужною політичною та культурною силою в Китаї. Незважаючи на те, що нове конфуціанство не витіснило ні даосизму, ні буддизму, наприкінці XIV ст. воно почало відігравати провідну роль у країні. 4) Культура Середньовічного Китаю Письмо середньовічного Китаю засновувалося на ієрогліфах, які налічували тисячі знаків та означали слово або склад. Заплутаність і складність ієрогліфічного письма стримували розвиток освіти, разом із тим люди, які опанували письмо, набували певного статусу в суспільстві. У кожному окрузі існували школи, які могли відвідувати вільні люди. Після закінчення звичайної школи людина могла навчатися в школі для підготовки чиновників. Поширенню письма сприяв і винахід книгодрукування. Китайці винайшли папір, і у VІІІ ст. почали друкувати — спочатку з використанням дерев’яних дощок, на яких вирізали необхідний текст, а потім був винайдений і шрифт. На початку VІІІ ст. в Китаї почала виходити газета «Столичний вісник», яка проіснувала аж до ХХ ст. Від часів династії Сун навіть друкували асигнації (паперові гроші). Поширенню освіти сприяло й відкриття в Х ст. Академії наук і випуск енциклопедії в ХV ст., яка складалася з 11 тис. томів і містила 900 тис. сторінок. У Середньовіччі відбувається розвиток наук — математики (розв’язання рівнянь, добування коренів та ін.), астрономії (пояснення затемнень, атласи зоряного неба), медицини (хірургічні операції, щеплення від віспи). Було зроблено багато винаходів, серед яких — винайдення пороху, сейсмографа, компаса. Період VIII—XIII ст. став «золотою добою» китайської літератури. У цей час писали Лі Бо, Ду Фу, Юань Чжень, Су Ши та інші видатні поети. Від ХV ст. починає розвиватися жанр історичного роману («Три царювання», «Річкові заводі» та ін.). Багато уваги китайці приділяли розвитку музичного мистецтва. Діяли музичні школи, було відомо більше ніж 100 музичних інструментів. Створюються величезні оркестри, у яких грало близько 1500 музикантів. Виникає «Пекінська опера». Китайські будівлі — палаци, храми, помешкання заможних городян або знаті, міські брами, вежі, мости тощо мали легкі, витончені форми. Помітний вплив на архітектуру справив буддизм. Для китайської архітектури було характерне вписування будівель у природний ландшафт. Окреме місце посідає скельне будівництво — унікальним є храм «Печери тисячі Будд», який містив близько 500 печер, прикрашених художнім розписом завдовжки майже 25 кілометрів. Одну з головних ролей у культурі Китаю відігравав живопис. Китайські митці малювали на шовку та папері, розписували палаци та будівлі. Для мотивів використовували сцени життя людей і природу, фантастичних звірів та пейзажі. Важливе місце належало каліграфії, яка стала окремим видом мистецтва. Варіант 2 Метод «Акваріум» Опрацюйте матеріал підручника та карток і підготуйте розповідь про особливості життя середньовічного Китаю: суспільство (І група), побут (ІІ група), релігія (ІІІ група), культура (IV група). Картка № 1 Суспільство Поділ на багатих і бідних; існування рабства; великий вплив чиновників; контроль із боку держави; відсутність самоврядування в містах; регламентування життя селян (указувалося, що і коли саджати, скільки здавати врожаю, обмежувалося пересування та ін.); мандарини — чиновники — перебували під контролем; необхідність складання державного іспиту для отримання посади чиновника; корупція у сфері державного управління; верховна влада — імператор («Син Неба»); палац у Пекіні — «Заборонене місто». Картка № 2 Побут Житло: будинки з бамбука та глини, бідно вмебльовані, використання циновок. Двір замкнутий. Піч у дворі, димохід під будинком. Майже всі споруди одноповерхові. Заможні люди жили в палацах із мармуру й цегли; одяг: простий та одноманітний одяг — штани та куртка. Взуття — туфлі на босу ногу на дерев’яній або шкіряній підошві. У будинку завжди роззувалися. Чоловіки обов’язково носили головні убори. Існувала мода. У заможних людей — одяг із шовку, візерунки; їжа: прості люди їли просо, боби, рис (споживали практично все); заможні люди — м’ясо, сир, масло, рибу, солодощі, овочі та фрукти, чай. Картка № 3 Релігія Поширення буддизму; серед простих людей — даосизм (рівність, засудження потягу до влади, багатства та слави, обіцяв безсмертя); найпопулярніша релігія — конфуціанство (бути милосердним, не чинити зла іншим, дбати про громадські інтереси, шанобливо ставитися до старших); поєднання рис даосизму, буддизму та конфуціанства — так зване нове конфуціанство; існувало чаклунство та ворожіння. Картка № 4 Культура VІІІ — ІХ ст. — «золота доба» поезії — Лі Бо, Ху Фу та ін.; ієрогліфи — кожний знак означав слово або склад (налічували кілька тисяч); освіта: у кожному окрузі — школа, де навчалися всі бажаючі, після іспитів — навчання в школі для підготовки чиновників; розвиток друкування в VІІІ ст., винахід шрифту, перша друкована газета; розвиток науки — математики (розв’язання рівнянь, добування коренів та ін.), астрономії (пояснення затемнень, атласи зоряного неба), медицини (хірургічні операції, щеплення від віспи); винахід пороху, сейсмографа, компаса; музика: існування музичних шкіл, понад 100 музичних інструментів, оркестри з близько 1500 музикантів, виникнення «Пекінської опери»; вихід енциклопедії (ХV ст.) — 11 тис. томів і 900 тис. сторінок; архітектура: вписування будівель у природний ландшафт, пагоди — храми у вигляді високих веж та із закругленим схилом даху, скельне будівництво; живопис: малювання фарбами та тушшю на папері або шовку, розписи храмів і палаців; декоративно-ужиткове мистецтво: вироби з порцеляни, різьблення на кістці, ювелірні вироби. Додатковий матеріал Чайна церемонія Мистецтво приготування чаю (гунфу ча) поширювалося буддійськими ченцями, які першими виявили тонізуючі та лікарські властивості чаю. Протягом двох тисяч років для приготування чаю використовувалися різні техніки та інструменти. Згодом сформувався необхідний набір посуду та інструментів для чайної церемонії, виробилися правила приготування різних сортів і видів чаю. У китайській чайній церемонії використовується тільки високоякісний напівферментований чай — улун. Улуни — це особлива група чаїв, що називається «чаєм чорного дракона» та «імператором чайного світу». Китайці класифікують улун як бірюзовий чай. Для приготування улунів використовується молоде чайне листя та бруньки, вирощені високо в горах і зібрані, висушені й скручені за особливою технологією. Улун не такий міцний, щоб називатися чорним чаєм (або червоним, якщо дотримуватися китайської класифікації), але більш концентрований і багатий, ніж зелений чай. Природно, що чай, на виробництво якого витрачено стільки праці, вимагає особливої поваги під час приготування. Улуни — це святкові чаї. Китайська чайна церемонія — єдиний спосіб розкрити всі тонкощі «чорного дракона», але цей спосіб вимагає майстерності й досвіду, спеціального посуду та кількох годин вільного часу. Чайна церемонія ніколи не проводиться «на десерт»: після прийому їжі повинно минути дві-три години. Щоб нічого не відривало від сприйняття смаків та ароматів, за кілька годин до церемонії не слід їсти гострі, кислі або солодкі страви, курити, пити алкоголь і користуватися парфумами. Однак велика кількість чаю натщесерце може викликати неприємні відчуття. Протягом чайної церемонії гостю може бути запропоновано до 20 чашок чаю. Коли кожна наступна заварка відрізняється від попередньої, кількість вражень, отриманих за кілька годин церемонії, перевищить враження від усього чаю, випитого до цього. Єдина участь у гунфу ча може перевернути уявлення людини про чай. Перша умова китайської чайної церемонії — добрий улун. Високоякісні улуни є тільки в Китаї. Гунфу ча проводиться тільки з неароматизованих улунів. Виняток становлять улуни з природною ароматизацією пелюстками квітів або крихтою женьшеню та молочний улун, що має натуральний легкий молочно-вершковий аромат. Проте справжні любителі чаю визнають тільки чистий улун без домішок. У чайній церемонії на другому місці за важливістю після чаю перебуває вода. Китайські майстри використовували (і продовжують використовувати) воду з гірських джерел. Справжній майстер здатний приготувати улун навіть у похідних умовах, але для того, щоб гості насолодилися не тільки смаком та ароматом чаю, а й демонстрацією чайного дійства з точно розрахованими рухами рук майстра, для гунфу ча потрібний спеціальний посуд: посудина для зберігання чаю, чайна дошка з піддоном для збору води, спиртівка або пальник, чайник для підігріву води, посудина для ознайомлення з чайним листям, заварювальний чайник, ситце, посудина для розливання чаю, чайні пари (піала та висока чашка), інструменти (ложка, голка, щипці, лійка і пензлик), рушник. Під час китайської чайної церемонії від гостя вимагається тільки вдихати аромат і насолоджуватися смаком. Основні етапи чайної церемонії: 1) Довести воду на вогні до стану «Шум вітру в соснах» (приблизно 95 градусів). Кип’ятити воду не можна в жодному разі, інакше ви зіпсуєте воду і чай. 2) Прогріти посуд: налити в чайник воду, із чайника вилити в чахай («чаша справедливості»), із чахаю розлити в чашки й облити чайник згори водою з чашок і чахаю (зазвичай весь посуд ставиться на чабана — чайну дошку (столик) із піддоном для збору води). Чайник протерти чайним пензлем за годинниковою стрілкою. 3) Насипати улун у чахай, ознайомитися з чаєм: розгледіти, вдихнути аромат. 4) Насипати чаю в чайник стільки, скільки відповідає його обсягу. 5) «Вихляпати чай». (Під час перевезення утворюється чайний пил, його необхідно прибрати. Чайник загортається в чохол або рушник та акуратно прохляпується по дну близько хвилини.) 6) Налити в чайник воду з великої висоти (для «дихання» води), після чого відразу вилити в чахай без ситця та вилити з чахаю (перша заварка не п’ється). 7) Налити воду в чайник ще раз, настоювати від кількох секунд до півхвилини залежно від сорту чаю. 8) Вилити чай у чахай із ситцем, після чого розлити чай у довгі чашки з чайної пари (довга чашка — «Небесна», відповідає за аромат). 9) Накрити довгі чашки широкими й акуратно одним рухом перевернути (широка чашка — «Земна», відповідає за смак і колір чаю). Подавати пару належить на спеціальних підставках — невеликих витягнутих блюдцях. 10) Акуратно витягнути з пари довгу чашку, подихати ароматом чаю з довгої чашки. 11) Поглянути на колір настою чаю та випити з широкої чашки.
Прийом «Ланцюжок» Методика проведення. Учні об’єднуються у два варіанти. Представники варіантів по черзі записують на дошці (або називають усно) термін, поняття, назву або ім’я, які стосуються певної теми. Перемагає команда, яка останньою запише слово на дошці.
Робота з документом Прочитайте уривок із джерела та дайте відповіді на запитання. Із «Нової Танської історії» (XI ст.) про повстання 874—884 рр. у Китаї Хуан Чао… походив із родини, яка розбагатіла завдяки торгівлі сіллю. Він чудово володів мечем, стріляв на скаку з лука, трохи вмів читати й писати, був красномовним. …Хуан Чао… незаконно проголосив себе «великим полководцем усієї країни»… Хуан Чао їхав у колісниці з жовтого золота, охорона була в розкішних халатах і барвистих капелюхах. Його найближче оточення їхало слідом у мідних колісницях у супроводі вершників. Загалом у столицю ввійшло кілька сотень тисяч людей… За кілька днів почався великий грабунок. Людей зв’язували, били батогами й захоплювали їхнє майно. Це називалося «очищенням предметів». Багатіїв роззували та проганяли босоніж. Усіх затриманих чиновників убивали, підпалювали будинки, якщо не могли там нічого знайти, а всіх знатних людей винищували. Хуан Чао зробив своєю резиденцією палац Тайцин і... проголосив себе... імператором... Замість імператорського одягу й корони, яких добути не пощастило, на ньому був одяг із розфарбованої чорної матерії. Замість старовинних музичних інструментів били в кілька сотень великих барабанів; варта рядами стояла з довгими мечами й великими кинджалами… Запитання
Вибіркова перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок. Основні висновки Середньовічний Китай пройшов шлях утворення та падіння імперій, захоплення загарбниками та великих селянських повстань. Однак, незважаючи на всі негаразди, він розвивався й суттєво впливав на історію людства. Відповідь на проблемне питання Незважаючи на наукові відкриття та технічні успіхи, Китай перебував у кризовому стані (повстання, зміни династій, внутрішня боротьба та ін.), що не сприяло боротьбі із загарбниками.
| |
| Переглядів: 721 | |
| Всього коментарів: 0 | |
