| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із всесвітньої історії 7 клас |
Урок № 29 Індія Мета: сформувати уявлення учнів про держави на півострові Індостан і про культуру та релігію середньовічної Індії; створити умови для розуміння причин утворення Делійського султанату та імперії Моголів і збереження кастового ладу в Індії; розглянути державний устрій індійських держав; установити зв’язок між релігійним та побутовим життям індійців; охарактеризувати видатних історичних діячів та досягнення індійської культури; розвивати вміння порівнювати держави Індії з європейськими країнами; висловлювати власну думку щодо наслідків завоювань. Обладнання: підручник, карта світу, Азії, контурні карти, роздавальний матеріал. Тип уроку: вивчення нового матеріалу. Основні поняття та назви: гуни, раджа, Делі, Делійський султанат, імперія Великих Моголів, варни, касти. Основні дати та події: V ст. — розпад імперії Гуптів, 1206—1526 рр. — період існування Делійського султанату, 1398 р. — похід Тимура до Індії, 1526 р. — похід Бабура, заснування імперії Великих Моголів. Історичні постаті: Махмуд Газневі, Мухаммад Гурі, Кутб уд-дін Айбек, Ала ад-дін Мухаммад, Тимур, Бабур, Акбар. Очікувані результати: учні навчаться: називати хронологічні межі існування Делійського султанату та походів на Індію; показувати на карті Делійський султанат та імперію Моголів; застосовувати й пояснювати на прикладах основні поняття та терміни; характеризувати видатних історичних діячів та досягнення індійської культури; порівнювати держави Індії з європейськими країнами; висловлювати власне судження щодо наслідків завоювань.
Перевірка домашнього завдання Перевірка складання порівняльної таблиці — порівняння двох держав на вибір учителя або учня. Евристична бесіда
Вступне слово вчителя Пояснити назву теми «Індія. Китай», ознайомити учнів із кількістю годин, формою проведення уроку узагальнення знань тощо. План вивчення нового матеріалу
1) Імперія Гуптів. 2) Виникнення Делійського султанату. 3) Знищення Делійського султанату. 4) Виникнення держави Великих Моголів.
1) Буддизм. 2) Іслам. 3) Індуїзм. 4) Наука і культура. Проблемне питання Чому мусульманам, на відміну від Александра Македонського, удалося завоювати Індію?
Варіант 1 Розповідь учителя 1) Імперія Гуптів На межі IV—V ст. в Індії виникла держава Гуптів, що простягнулася від Аравійського моря до Бенгальської затоки. Останні десятиріччя гуптської епохи позначилися вторгненням гунів-ефталітів. Завоювання гунів були частиною інтенсивного пересування племен Центральної Азії. Ефталіти являли собою військовий союз напівкочових племен. Китайський мандрівник Сунь Юній, спостерігаючи гунів в Індії в 520 р., описував їх як народ, що мешкає в шатрах, який носить одяг зі шкіри та не знає грамоти. Місцеві індійські правителі визнали верховну владу гунів. Але правління гунів було нетривалим, а в самій Індії почався період існування численних держав-князівств, які воювали між собою. У Гуптській державі склався єдиний централізований бюрократичний апарат. Зберігалися різні форми самоврядування — сільські громадські ради, кастові та професійні об’єднання тощо. У містах всіма справами опікувалися купецькі гільдії й ремісничі корпорації, які поступово перетворюються на касти. Адміністративні посади в Гуптській державі часто обіймали представники місцевих династій. Основу соціального устрою індійського села IV—VI ст. становила сусідська община. Господарство велося силами окремих сімей, що володіли основними засобами виробництва. Для індійського села характерне тривале існування патріархальних і напіврабських форм експлуатації. Широко використовувалася праця наймитів і спільників. Розвивалися касти, кастовий лад створював організаційну структуру сільської общини та гарантував її стійкість і консерватизм. Тривало освоєння нових земель. Заселення нових областей частково було наслідком державної політики, а іноді відбувалося стихійно внаслідок утечі населення з районів, спустошуваних війнами, повенями і голодом, соціальним гнітом, що посилювався. 2) Виникнення Делійського султанату Ще на початку XI ст. Північна Індія виявилася об’єктом руйнівних, грабіжницьких набігів еміра Газні — Махмуда Газневі. Він здійснив 15 походів, багато міст Індії була захоплено й розграбовано. Результатом цього стало завоювання Пенджабу. Після смерті Махмуда владу захопили правителі невеликого князівства Гур, і правлінню Газневідів було покладено край. Мухаммад Гурі продовжив політику завоювання Індії, і невдовзі вся долина річки Ганг опинилася в руках Гурідів. Захоплені в Індії землі Мухаммад Гурі передав своєму воєначальнику Кутб уд-діну Айбеку. У 1192 р. він оволодів містом Делі, яке стало його резиденцією. У 1206 р., після смерті Мухаммада Гурі, Кутб уд-дін Айбек оголосив себе султаном значної частини індійських володінь Гурідів. Так виник Делійський султанат. Ставши султаном, Кутб уд-дін Айбек поклав початок приблизно сторічному правлінню в Делі тюркських правителів і їхніх нащадків, що умовно об’єднувалися в «династію» Гулямів. Деспотична влада нових правителів Індії встановлювалася та підтримувалася методами жорстокого придушення. Їм належало право розв’язування всіх важливих державних справ. Вони довільно зміщували з посад і засуджували до страти своїх високопоставлених підданих, конфіскуючи їхнє майно. Головною опорою Кутб уд-діна Айбека було його військо. За словами історика XIII ст. Фахр-і Мудаббіра, воно складалося з «тюрків, гурів, хорасанців, хільджів». У Делійському султанаті офіційною мовою стає фарсі (перська мова). Офіційною релігією Султанату був іслам. Насильницькі методи навернення до ісламу застосовувалися, але, як правило, лише до місцевих феодалів, решта населення продовжувала вірити у своїх богів. У результаті встановлення в Індії в XIII ст. влади мусульманської військово-феодальної знаті відбулися зміни у структурі панівного класу. Верхній його ешелон, представлений військовою знаттю, завойовниками і мігрантами, протистояв місцевому населенню й етнічно, й у релігійному відношенні. Ця знать не стільки витіснила місцеву еліту, скільки підпорядкувала її своєму впливу. У процесі завоювань частина місцевих феодалів-індусів була винищена або втратила свої володіння. Частина земель місцевих індійських правителів перейшла до завойовників. Проте переважна частина земель залишалася за колишніми власниками за умови виплати дані та несення служби. Торгівля й міське життя в Делійському султанаті продовжували розвиватися, незважаючи на часті війни та заколоти; розширилася площа оброблюваних земель. Це було викликано прагненням султанів підпорядкувати незалежні племена, що населяли джунглі. Життя в селі залишалося на тому самому рівні — задовольняло потреби кількісно збільшеної в султанаті з мусульманським завоюванням феодальної знаті. Періодом найбільшої могутності Делійського султанату вважають правління Ала ад-діна Мухаммада (1296—1316 рр.). Проте після його смерті влада султанів ослаблюється, і в XIV ст. починається занепад держави. 3) Знищення Делійського султанату Руйнівного удару Делійському султанату завдав Тимур. У 1398 р. зі 120-тисячною армією він вторгся в Індію. Армія Делійського султанату не змогла чинити опір. Одне за одним армія Тимура захоплювала міста, розорюючи їх. Місто Делі, яке здалося йому, також було пограбовано, а потім спалено. Усіх майстрів, які потрапили в полон, направили до Самарканда. Проте Тимур не бажав приєднувати індійські землі до своєї держави. Через рік він залишив сплюндровану Індію. 4) Виникнення держави Великих Моголів У припиненні феодальних усобиць і воєн, що розоряли сільське господарство та заважали торгівлі, були зацікавлені селяни й городяни. Разом із тим потяг до політичного об’єднання країни виявлявся і серед впливового прошарку мусульманських феодалів. Посідаючи панівне становище в країні, вони побоювалися посилення феодалів-індусів, відсунутих на другий план у результаті тюркських, таджицьких й афганських завоювань. Проте в міру розпаду Делійського султанату й почастішання воєн між державами, де правили мусульманські династії, феодали-індуси знову набирали сили та вже були в змозі боротися проти мусульманського панування. Це привело до об’єднання мусульманських феодалів під владою Бабура (Бабур — прізвисько, що в перекладі означає «Тигр») — могутнього правителя Кабула, що мріяв підпорядкувати своїй владі індійські землі. Варіант 2 Робота з підручником (робота за варіантами) Опрацюйте матеріал підручника та підготуйте розповідь про імперію Гуптів (І варіант) і Делійський султанат (ІІ варіант), а також запитання за темою іншого варіанта. (Після презентування підготовленого матеріалу учні ІІІ варіанта ставлять запитання учням І варіанта (потім навпаки).) Зразок відповіді Імперія Гуптів На межі IV—V ст. виникла держава Гуптів; держава простягнулася від Аравійського моря до Бенгальської затоки; єдиний централізований бюрократичний апарат; існували різні форми самоврядування — сільські громадські ради, кастові та професійні об’єднання тощо; тривало освоєння нових земель; заселення нових областей частково було наслідком державної політики, а іноді відбувалося стихійно внаслідок утечі населення з районів, спустошуваних війнами, повенями й голодом, соціальним гнітом, що посилювався; була знищена вторгненням кочових племен — гунів; місцеві індійські правителі визнали верховну владу гунів; 528 р. — розгром гунів; почався період існування численних держав-князівств, які воювали між собою. Делійський султанат На початку XI ст. був завойований Пенджаб (Північна Індія); у 1192 р. Кутб уд-дін Айбек оволодів містом Делі, яке стало його резиденцією; у 1206 р. Кутб уд-дін Айбек оголосив себе султаном значної частини індійських володінь Гурідів; правління в Делі тюркських правителів — «династії» Гулямів; офіційною мовою стає фарсі (перська мова); офіційною релігією був іслам. Насильницькі методи навернення до ісламу застосовувалися, але, як правило, лише до місцевих феодалів, решта населення продовжувала вірити у своїх богів; земля — власність держави; збережені селянські общини; султанат поділений на губернії на чолі з губернатором, який відповідав за збирання податків та мав наймане військо; влада опиралася тільки на мусульманське населення; мусульмани оплачували менші податки, ніж усі інші; правління Ала ад-діна Мухаммада (1296—1316 рр.) — період найбільшої могутності держави; 1398 р. — вторгнення Тимура, пограбування Делі; 1525 р. — розгром султанату Бабуром (онуком Тимура), заснування імперії Великих Моголів. Додатковий матеріал Держава Великих Моголів Бабур, колишній правитель Фергани, вигнаний із Середньої Азії кочовиками-узбеками, був талановитим полководцем, поетом і письменником. Його мемуари, написані звичною мовою, є найважливішим джерелом наших знань про економічне і політичне життя Середньої Азії, Афганістану та Північної Індії того часу й містять яскраві характеристики його сучасників. У 1526 р. Бабур, здобувши вирішальну перемогу над правителем Делійського султанату, поклав початок Могольської імперії в Індії. («Моголами» називали населення «Моголістану», до якого відносили райони Північної Індії й півдня Центральної та Середньої Азії. Тому і держава дістала назву «Могольської». Європейці називали Могольську імперію «державою Великих Моголів».) До 1529 р. володіння Бабура включали Східний Афганістан, Пенджаб і долину Гангу до кордонів Бенгалії. Перемогами над індійськими феодалами Бабур був зобов’язаний своїй досвідченій, загартованій в битвах армії, що складалася з тюрків, таджиків і афганців, відмінній артилерії й новим прийомам ведення бою (наприклад, прикриття своєї піхоти й артилерії загородою з возів, зв’язаних ланцюгами). Бабур помер у 1530 р., розділивши перед смертю свої володіння між синами. Основну частину він віддав старшому сину Гумаюну, який успадковував від батька величезне царство, що простягалося від Гангу до Амудар’ї. Власне засновником імперії Великих Моголів є онук Бабура — Акбар (1556—1605 рр.). 49-річне правління Акбара, якого прозвали Великим, було присвячено об’єднанню держави. Незалежні мусульманські держави він перетворив на провінції своєї імперії, індуських раджів зробив своїми васалами, частину — шляхом союзів, частину — силоміць. Призначення міністрів, намісників та інших урядовців з індусів здобуло прихильність і відданість індуського населення новому монарху. Був знищений податок на немусульман. Акбар переклав перською мовою священні книги й епічні поеми індусів, цікавився їхньою релігією та поважав їхні закони, хоча заборонив деякі нелюдяні звичаї. Відрізняючись великим військовим талантом (не програв жодної битви), Акбар не любив війни і віддавав перевагу мирним заняттям.
Варіант 1 Розповідь учителя Характерною особливістю феодалізму в Індії стало поступове оформлення кастового ладу. Касти — замкнуті групи населення, що посідають установлене звичаєм і законом місце у виробничому й суспільному житті. Належність до них членів суспільства визначалася їхнім походженням та успадковувалася. Кастовий поділ остаточно сформувався тільки в період Раннього Середньовіччя. В умовах повільних темпів розвитку багато племен Стародавньої Індії іноді протягом століть зберігали власний спосіб життя. Для одних племен провідним типом господарства було землеробство, для других — тваринництво, для третіх — полювання, для четвертих — рибальство тощо. Крім того, у деяких із них розвивалися ремесла: гончарне, теслярське, шкіряне, примітивна металургія і т. ін. Суспільний розподіл праці привів до виділення людей, зайнятих у певній сфері виробничої діяльності. Варни були результатом розвитку суспільної нерівності; основною в системі варн є їх відмінність у правах і обов’язках щодо рабовласницької держави. Касти ж виникли внаслідок посилення розподілу праці, основним для них є їх місце в економічному житті суспільства. Для каст характерна відчуженість їх одна від одної; члени різних каст не могли одружуватися; для кожної касти існувала своя виняткова й незмінна професія. Крім того, що кастам була властива спільність заняття, касти, на відміну від варн, мали внутрішню адміністрацію; члени касти були зв’язані обов’язками взаємодопомоги, спільним виконанням релігійного культу, регламентацією виробничого процесу, певними правилами спілкування з членами інших каст та ін. Варіант 2 Робота з підручником 1) Опрацюйте матеріал підручника та складіть характеристику каст. Зразок відповіді Касти Відчуженість одна від одної, неможливість членам різних каст одружуватися; для кожної касти існувала своя виняткова й незмінна професія; була властива спільність заняття; на відміну від варн, мали внутрішню адміністрацію; члени касти були зв’язані обов’язками взаємодопомоги, спільним виконанням релігійного культу; регламентацією виробничого процесу, певними правилами спілкування з членами інших каст тощо. 2) Опрацюйте матеріал підручника та визначте, які групи людей входили до варн. Зразок відповіді Варни Брахмани — жерці, учені, учителі; кшатрії — аристократія, військові, чиновники; вайш’ї — землероби, скотарі, купці; шудри — музики, фокусники, слуги.
Варіант 1 Розповідь учителя 1) Буддизм Буддизм став реакцією небрахманських верств давньоіндійського суспільства на брахманізм. Основи його вчення викладені в бенареській проповіді Будди, сутність якої така: життя є страждання. Народження і старіння, хвороба і смерть, розлучення з коханим і союз із нелюбом, недосягнена мета й незадоволене бажання — усе це страждання. Воно походить від бажання буття, насолод, творення, влади, вічного життя тощо. Знищити цю ненаситну жадобу, відмовитися від бажань, відчужитися від земної марноти — ось шлях до знищення страждань. Саме цей шлях веде до повного звільнення, нірвани. Людям, які зазнали страждань, не могло не імпонувати таке вчення. Зменшити бажання та хіть, бути добрим і благочестивим — і перед кожним (а не лише перед посвяченими та брахманами) відкривається шлях до істини, а згодом і до нірвани. Зрозуміло, чому буддизм став найбільш впливовим і популярним у Стародавній Індії. У Кушанську епоху оформлюється новий напрям буддизму, де Будда стає богом, а також з’являється культ бодхисаттв — святих, які досягли рівня Будди, але тимчасово відмовилися ввійти в нірвану зі співчуття до людства. Буддизм у цей час підкоряє Китай та Індокитай, трохи пізніше досягає Кореї. Починаючи від IV ст. н. е. поширюється релігійна освіта. У V ст. цар Кармагупта з династії Гуптів відкрив найвідоміший буддійський університет — монастир Наланда в Північному Біхарі. Пізніше з’явилися університети в Таксилі й Аджанті. Проте вже на початку Середньовіччя починається падіння авторитету буддизму. 2) Іслам Іслам заявив про себе наприкінці І тис. н. е. на північному заході Індостану, поставши перед індуїзмом у вигляді живого віровчення войовничих племен Західної та Центральної Азії. Поширення ісламу почалося після того, як він став офіційною релігією Делійського султанату. Він почав проникати до Індії приблизно в другій половині VII ст. Його першими носіями були торговці-мусульмани з різних країн Близького й Середнього Сходу, що поселялися в Індії. Він якісно відрізнявся від усіх попередніх релігійних світоглядів, які були досить успішно раніше асимільовані індуїзмом завдяки своїй гнучкій структурі. Насамперед мусульманські племена володіли потужнішою військовою технологією та сильнішою політичною системою порівняно з індусами. Але головне — їх віровчення спиралося на концепцію «згуртованого братерства», яка об’єднувала узами глибокої поваги всіх, хто сприйняв цю релігію. Це було, мабуть, перше в історії індуїзму зіткнення з релігійним віруванням, що спиралося на поняття цілісної общини, об’єднаної єдиним і всемогутнім богом, і не дивно, що індійське суспільство не змогло включити мусульманські общини до свого гнучкого соціального та духовного організму. Однак найважливіше полягає в тому, що ті, хто прийняв іслам, жили поруч з індусами й запозичили в них міфи, образи традиційних богів, релігійні обряди. Багато яскравих прикладів того подає література Середнього та Пізнього Середньовіччя, присвячена релігійним поглядам народів субконтиненту. Кількість мусульман у Північній Індії значно зросла у XII — на початку XIII ст., у період завоювань Мухаммада Гурі й особливо після створення тут Делійського султанату. Згідно з релігійним розпорядженням, обов’язком мусульманських правителів вважалося перетворення «обителі війни», тобто немусульманського світу, на «обитель світу», або мусульманський світ. Тільки християнам та іудеям дозволялося зберігати свою віру на умові визнання себе підданими мусульман і виплачувати податок мусульманським правителям. Що ж стосується язичників, ідолопоклонників і багатобожників (зокрема індуїстів), то вони відповідно до постанов ісламу підлягали винищуванню, якщо не зрікалися віри батьків. «Тисячу храмів» зруйнував Кутб уд-дін Айбек, засновник Делійського султанату, а на їхньому місці були споруджені мечеті. Насильні методи навернення до ісламу застосовувалися, але, як правило, лише до місцевих феодалів. Прийняття ними релігії завойовників служило символом визнання свого залежного статусу. Разом із тим це відкривало місцевим феодалам шлях до почесних чинів і прибуткових посад у війську й адміністративному апараті. Недивно, що часто племена та дрібні народності зберігали релігію предків, тоді як їхні вожді й правителі переходили в мусульманство. 3) Індуїзм У боротьбі з буддизмом починає формуватися новий тип брахманізму — індуїзм, основу вчення якого склала «Бхагавадгіта». Виходячи з того, що кожне божество — це втілення верховного бога (як Рама або Крішна були втіленнями бога Вішну), індуїзм дозволяв будь-які культи й вірування, виявляючи при цьому ще більшу терпимість, ніж буддизм. Головні боги індуїзму — Шива, Вішну та богиня Шакті — були також утіленнями вищого божества — Брахми, який сидить на троні у вічній медитації на вершині Гімалаїв. В індуїзмі є безліч сект і напрямів, що розрізняються як вибором бога з великого індуїстського пантеону, якому поклоняється віруючий, так і релігійними обрядами та звичаями. Проте деякі уявлення і звичаї є загальними для всіх індуїстів. Вони високо ставлять поняття чесноти або обов’язку (дхарми), що полягає в тому, щоб твердо й неухильно виконувати свої кастові зобов’язання. Так, для вищих каст дхарма полягає в справедливому управлінні або мужній поведінці на полі битви, для нижчих каст — у добросовісному виконанні ними кастової роботи та шануванні осіб високого походження. Індуїзм вважає, що розподіл на касти є божественним установленням, що всі касти необхідні, а становище кожного індивідуума в кастовому устрої визначається його поведінкою в попередньому народженні. Душа людини не вмирає, а після смерті тіла переходить у якусь іншу істоту: якщо людина вела добродійне життя, то в наступному народженні її кастовий статус підвищується, якщо порочне, — то вона може народитися недоторканною або навіть якою-небудь мерзенною істотою. Тому все є справедливим, навіть якщо добра людина зазнає всіляких лих: це є покаранням за погану поведінку в минулому житті. Загальним для всіх індуїстів було уявлення про те, що слід уникати завдання шкоди живій істоті, а також пов’язане з цим поклоніння низці тварин, у першу чергу корові, шанованій усіма індуїстами. Загальними були й різноманітні обряди. Усі індуїсти мали приносити жертви — деяких тварин, а в основному лише пахощі та квіти, усім було наказано в міру своїх можливостей жертвувати частину прибутків брахманам і храмам тощо. Для всіх індуїстів також вважалося обов’язковим виконувати кастові обряди й заборони, що за важливістю дорівнювало шануванню божества. 4) Наука і культура У період VI—XIII ст. в більшості районів Індії розвивається література, представлена творами, що написані місцевими мовами, хоча багато поетів писали і «високою» мовою — санскритом. Санскритська література поступово стає дедалі більш вишуканою, розрахованою на придворні кола. Розвиток літератури місцевими мовами відбувався у формі перекладу із санскриту епічних творів, наприклад переклад епосу «Рамаяна». Раннє Середньовіччя — період виникнення в більшості районів Індії літературної традиції на місцевих мовах, хоча література на санскриті продовжувала розвиватися. Основним жанром літератури залишалася поезія. Навіть наукові і філософсько-релігійні трактати складалися у віршованій формі. Деякі твори того періоду розглядаються як частини індійської класичної спадщини: наприклад, поема Бані «Харшачаріта», твори Бхавабхуті, Бхараві та ін. Хоча в Середні віки розвивалася в основному поезія, але у XII—XIII ст. з’явилися і прозаїчні твори санскритом жанру оповідань, пов’язаних єдиним сюжетом. Так, у «Кадамбарі» Бані розповідається про двох закоханих, що двічі жили на землі в різних іпостасях, у сатиричному романі Дандіна «Пригоди десяти принців» висміюються правителі, сановники, аскети й навіть самі боги. На півдні Індії найрозвиненішою була література тамільською мовою. Вона з’явилася ще в перших століттях нашої ери, але основні її твори — «Курал» («Двовірші») Тіру-Валлювара й епічні поеми «Оповідь про браслет» і «Манімехалем» виникають пізніше. Від VIII—IX ст. набула поширення поезія бхакті, що оспівувала містичне єднання людини з богом у формі любові та відданості. Гімни аловарів і найянарів, що відрізнялися великою ліричністю, виспівували як народні пісні. У Північній Індії, яка першою відчула наступ тюркських завойовників, з’явився новий жанр героїчної поеми місцевою мовою. Так, у написаній хінді поемі Чанд Бардаї «Прітхві-раджа-расо» («Балада про Прітхві-раджу») описана боротьба Прітхві-раджа Чаухана з мусульманськими загарбниками. У Делійському султанаті офіційною мовою стає фарсі (перська мова), як це було в багатьох державах Середньої Азії, Афганістану й Ірану, звідки прямувала до Індії у ХII—XIII ст. основна маса мігрантів і завойовників. Фарсі була не тільки мовою діловодства, а й мовою історіографії та придворної поезії. Одним із найперших зразків історіографії Індії мовою фарсі можна вважати «Таріх-і фахр уд-дин Мубарак-шах», написаний у 1206 р. У мистецтві найбільшого розвитку набула архітектура і скульптура. У VI—VIII ст. будувалися головним чином печерні храми (в Еллорі, Елефанті, пізніше печери Аджанти) або храми, вирізьблені з моноліту, наприклад храми Махабаліпурама, або Ратха (храм у вигляді колісниці) в Конараку. Це не вимагало надто складної техніки: легше був вибити порожнечі в скелі, ніж тесати каміння, перевозити їх стежками на далекі відстані та зводити високі й міцні будівлі. В Аджанті печерні храми належали буддистам, але в Еллорі поряд перебували печери буддистів, індуїстів і джайнів. Печерні храми були прикрашені барельєфами, скульптурою або розписом. Найбільш відомі величезні багатофігурні барельєфи «Зішестя Ранги на землю» в Махабаліпурамі (VII ст.) і «Раван, що потрясає гору Кайлас» в Еллорі з Шивою і Парваті, які сидять на горі. Зразком прекрасної єдності архітектури, скульптури й живопису є печерний комплекс в Аджанті. Серед споруд виділяються помешкання буддійських ченців. Скельні ансамблі Аджанті відомі перш за все своїм живописом. Цей вид образотворчого мистецтва відомий в Індії від початку I тис. до н. е. Проте, оскільки під дією вологого клімату живописний шар швидко руйнується, печерні храми Аджанти є хіба не єдиною збереженою пам’яткою, за якою можна зробити висновок про розписи Гуптської епохи. Від IX ст. храми стали будувати з тесаного каміння. На півночі Індії вони мали параболічну (подовжено-овальну) форму, верхівка їх була у вигляді лотоса, на півдні ж — форму прямокутної піраміди. Внутрішні приміщення були низькими й темними — це святилища, і доступ туди мали не всі. Основний натовп віруючих обходив храм ззовні. У дворі храмів, а також на їхніх стінах стояли скульптури, що зображали сцени епосу або в символічній формі трактували шанування того бога, якому присвячений храм. Видатний пам’ятник архітектури Індії — мавзолей Тадж-Махал в Агрі. Він був збудований Шах-Джаханом на згадку про кохану дружину Мумтаз-Махал. Тадж-Махал розташований у великому парку, до мавзолею ведуть дороги і канал. Споруда піднята на платформу, що відділяє його від землі. Багатокутна в плані будівля прорізана глибокими нішами й увінчана величезним сферичним куполом. Фантастичний архітектурний образ Тадж-Махала ставить його в один ряд із кращими пам’ятками середньовічної Індії. Із часом, особливо на півдні Індії, скульптурних деталей стало так багато, що власне храми були нібито постаментом для них: статуї, горельєфи і барельєфи заповнювали весь простір стін у висоту храму, й око вже не сприймало окремих сцен або скульптур. Такі, наприклад, храми в Кхаджурахо, Конараку, а в Оріссі храм покритий від фундаменту до даху таким тонким і складним скульптурним орнаментом, що кожний камінь схожий на ювелірний витвір. У Х ст. завмирає як художнє, так і релігійне життя в буддійських центрах Аджанти й Еллори, залишивши лише сліди у вигляді печерних храмів. До цього часу завершується спорудження печерного храму Шиви на острові Елефанті. Виникає, але також швидко сходить нанівець техніка виготовлення зображень і цілих храмів з одного шматка, однієї скелі (Еллора, Махабаліпурам). Зникає монументальність у скульптурі. Вона зливається з архітектурою, стає архітектурною деталлю, але одночасно архітектура набуває нагромадження деталей. За правління Шамс ад-діна було завершено будівництво Кутб-Мінара — грандіозної споруди, висота якої перевищує 70 метрів, а діаметр фундаменту — 14,3 метра. У будівельних роботах були зайняті і місцеві каменярі, і майстри з Гуру й Ірану. Кутб-Мінар, що дістав назву на честь суфійського шейха Кутб уд-діна Бахтіяра, — найвища у світі колона, споруджена людьми стародавнього світу й Середньовіччя. Вплив комплексу Аджанти на мистецтво Індії величезний. Основні особливості цього пам’ятника знайшли віддзеркалення і в скульптурі Гуптської епохи. Гуптський Будда — це образ ідеальний, що втілює ідею досягнення нірвани. Саме таким він зображений у відомій статуї із Сарнатха (V ст.). Божественний Будда сидить на троні, прикрашеному скульптурними зображеннями й орнаментом. Його фігура позбавлена всіх рис живої людської плоті. Будда сидить в позі «лотоса», його руки складені в жесті повчання. У І тис. н. е. індійці навчилися визначати і класифікувати ґрунти, застосовувати сівозміни, використовувати добрива; були освоєні нові сільськогосподарські культури, наприклад індиго, набуло поширення шовківництво. Освоювалися нові території, раніше зайняті джунглями. Дедалі ширше застосовувалося штучне зрошування, причому з’явилися вже дуже великі зрошувальні споруди. Значного ступеня досконалості досягли міські ремісники у виготовленні прикрас, зброї, якнайтонших бавовняних і шовкових тканин і т. ін. Наочним показником високого розвитку металургії є залізна колона вагою близько 6,5 тонн і заввишки понад 7,25 метра, відлита на початку V ст., що нині розташована в Делі; цікаво, що за півтори тисячі років ця колона майже не зазнала корозії. У районах Тамілу широко розвинулося мистецтво дрібного бронзового лиття, що зберегло реалістичність і життєвість зображення. Одна з кращих таких статуеток, «Шива Натараджа» («Танцюючий Шива»), повторювалася потім неодноразово з невеликими варіаціями на всьому півдні Індії. В епоху Великих Моголів вищого розквіту досягла індійська мініатюра. Важливе місце в мініатюрі посідали портрети історичних осіб. Окрему групу становили ілюстрації до біографічних та історичних хронік того часу. Стиль більшості придворних мініатюр нагадував перські зразки. Художник наносив малюнок легко, чітко, прагнучи не пропустити жодної, хоч і найдрібнішої, але цінної деталі. При цьому кожний елемент картини, обведений тонким чітким контуром, мав власне колірне рішення. Культура Середньовічної Індії не поривала ідейного зв’язку з попередньою, але багато в чому була новою. Філософія перетворюється на самостійну галузь знань зі своїми методами дослідження, хоча ірраціональність, містицизм, йогічна медитація продовжують характеризувати деякі її школи. У Ранньому Середньовіччі остаточно оформлюються шість класичних систем індійської філософії: ньяя, вайшешика, санкх’я, йога, мімансу і веданта. У медицині створилася національна школа, оригінальна за методами, що і в наші часи практикується в Індії та поза її межами. Дуже детально була розроблена діагностика; у лікуванні хвороб важливе місце відводилося гігієні й дієті. Але найбільш розвиненою галуззю індійської медицини була хірургія. Індійські лікарі вміли робити дуже складні на ті часи операції, наприклад трепанацію черепа і т. ін. Значні досягнення індійської математики належать до стародавнього світу. У період Раннього Середньовіччя математичні знання тільки почали застосовуватися, зокрема в астрономії. Варахаміхира (VI ст.) і Брахмагупта (VII ст.) були видатними астрономами цього періоду. Математик та астроном Аріабхата стверджував, що Земля має форму кулі й обертається навколо своєї осі. В Індії використовували десяткову систему числення й цифри, які в них запозичили араби, а від них і весь світ. Індійський математик Аріабхата досить точно довів значення числа «пі» (π), він розв’язував рівняння з двома невідомими. Освіту в Індії в період Середньовіччя здобували в основному представники вищого світу. Діти навчалися вдома або при храмах. У цей час в Індії вже був відомий папір. Імператори з династії Гуптів підтримували художню творчість. На основі стародавнього виду театрального мистецтва — пантоміми — виникає драматургія. При дворі Чандрагупти II (380—415 рр.) жили кращі поети того часу. Найбільш відомим із них є Калідаса (353—420 рр.). До нас дійшли три його драми, найвизначнішою вважається «Шакунтала». Існував і народний театр, що поєднував музику і пластику танцю. Індійці дуже полюбляли різні ігри. Одна з них — чатуранга (шатрандж) — дійшла і до нас у вигляді сучасних шахів. До IX ст. зникає театр, що мав у гуптський час певне поширення, принаймні при дворах, і пов’язаний з іменами Калідаси, Шудраки та ін. Тривав розвиток народного театру — фарсу, пантоміми, — але про нього є дуже незначні відомості. Центрами класичного танцю і співу стали храми. За часів правління Гуптів переживали розквіт наука, філософія, література. Були записані стародавні усні трактати в різних галузях знань. Індія славилася буддійськими університетами в Таксилі, Наланді, Аджанті. Літературні джерела свідчать про широкий розмах будівництва в той період: зводилися численні буддійські й індуїстські храми, палаци. Процвітаючі гуптські міста були також важливими культурними центрами. Міська влада та керівники купецьких гільдій улаштовували святкування, театральні вистави, запрошували мандрівні трупи акторів. П’єса Шудраки «Глиняний віз» є зразком суто міського жанру «купецької драми». Міська новела цього часу широко увійшла до середньовічних збірок так званої обрамленої повісті. Як свідчить Ватсьяяна, місто вважалося втіленням вишуканої культури, на противагу простому і грубому селу. Центром культури був царський двір, де створювалася майстерна поезія кав’я. Можна вказати на гуптські панегірики, написані у високому стилі й багаті на складні образи, поетичні натяки, алітерацію й підкреслену багатоплановість. У придворному театрі ставилися драми Калідаси, написані на героїчні та легендарні сюжети. Делі та інші міста виконували роль важливих центрів культури. Багато представників індійської культури — поети, філософи й історики, учені, архітектори й художники — були мігрантами із Середньої Азії й Ірану або їх найближчими нащадками. Завдяки їхній діяльності були закладені основи індо-мусульманської культури, яка продовжувала процвітати й надалі. Варіант 2 Метод «Ажурна пилка» Опрацюйте матеріал підручника та підготуйте матеріал про релігію (І група), побут (ІІ група), науку (ІІІ група), культуру (IV група) Індії в період Середньовіччя. Зразок відповіді Релігія Буддизм; іслам; поширення індуїзму; боги Шива та Вішну; освячення каст; віра в переселення душ та дхарму (співвідношення думок, слів і вчинків); віра в те, що душа повертається на землю після смерті; поховальний ритуал — обов’язкове спалювання померлих; заборона завдавати шкоди живим істотам; паломництво до святих місць; релігійні общини очолювали гуру (наставники); витіснення буддизму індуїзмом; відносини з мусульманством були напруженими. Побут Житло: будинки з глини, покриті пальмовим листям, підлога — очеретом; заможні жили в просторих будинках, які мали каналізацію, водогін; крісла, ліжка, підлогу вкривали циновки, килими, звірині шкури. Одяг: удома ходили напівголими; носили довгу сорочку та накидку; жінки одягали сарі (кількаметрові полотнища); вплив мусульманства: жінки — шаровари та спідниці, чоловіки — штани та сорочки. Їжа: рис, пшениця, просо, боби, молочні продукти, фрукти, овочі, прянощі; м’ясо та міцні напої не вживали (заборонені релігією). Наука Використання системи цифр (індійські (арабські) цифри); розвиток математики (цифри, арифметика, операції з дробами); розвиток астрономії; розвиток медицини (лікування травами, психоаналіз — йога); розвиток хімії (семиметрова колона з чистого заліза в Делі). Культура Навчання в школах — тільки діти заможних людей; поява шахів; санскрит — мова науки, культури та державного управління; після приходу мусульман з’являється арабська та перська література; мало цікавилися історією, тільки з приходом мусульман з’являються історичні твори; розвиток архітектури: будівництво храмів (кам’яні, вирізьблені в скелях); розвиток скульптури.
Робота з підручником За допомогою підручника заповніть таблицю, порівнявши індійські держави — імперію Гуптів і Делійський султанат — за запропонованими критеріями. Зразок таблиці
Робота з документом Прочитайте уривок із джерела та дайте відповіді на запитання. Із записок китайського мандрівника Сюань Цзань (VІІ ст.) …М’ясники, рибалки, прибиральники сміття, знахарі, пралі, мандрівні артисти, гробарі, кати й подібні до них живуть за межами міста. На вулицях ці люди або зовсім не з’являються, або тримаються лівого боку, поки не дістануться потрібного місця. Їхні помешкання оточені стінами та розташовані за межами міста… …Жерці, яких тут кілька тисяч, — люди виняткових здібностей і талантів. У даний час їхня популярність дуже велика... Вони суворо дотримуються приписів морального закону… …Одяг індійці не кроять і не шиють. Вони дуже полюбляють білі тканини й мало цінують кольорові чи прикрашені малюнком... Свої плаття індійці роблять із каушейї й бавовни. Каушейю виробляє дикий шовковичний хробак. У них є плаття з кшауми — особливого виду коноплі. Одяг робиться з так званого камбала, зітканого з тонкої козячої вовни, і з карала, що виробляється з тонкої вовни дикої тварини… Запитання
Робота з поняттями Знайдіть у підручнику визначення понять «варни» і «касти», запишіть їх у зошит. Зразок відповіді Варни — назва великих соціальних станів в індійському суспільстві. Існує чотири варни: брахмани (жерці), кшатрії (воїни), вайш’ї (селяни, ремісники), шудри (слуги). Касти — замкнуті групи населення, що посідають установлене звичаєм і законом місце у виробничому й суспільному житті. Належність до них членів суспільства визначалася їхнім походженням та успадковувалася. Кастовий поділ сформувався тільки в період Раннього Середньовіччя. Робота з контурною картою Позначте на відповідній контурній карті: 1) місто Делі; 2) територію імперії Гуптів; 3) територію Делійського султанату на початку XIV ст. та на початку XV ст.
Вибіркова перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок. Основні висновки У середньовічній Індії виникали, розквітали та занепадали держави та імперії, вторгалися племена й армії полководців, вона потрапляла в залежність від інших держав. Проте країна продовжувала розвиватися та мала великі досягнення. Відповідь на проблемне питання Александр Македонський спробував підкорити Індію «одним махом», але в нього було замало і війська, і часу. Разом із тим мусульмани підкоряли Індію поступово та протягом тривалого періоду.
| ||||||||||||||||||||||
| Переглядів: 498 | | ||||||||||||||||||||||
| Всього коментарів: 0 | |
