| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із української літератури 9 клас |
Урок № 8 Десять заповідей. Притча про блудного сина. Притча про сіяча Мета: ознайомити учнів з ідейно-художнім змістом «Притчі про блудного сина» і «Притчі про сіяча», загальнолюдською цінністю Десяти заповідей Божих; розвивати навички вдумливого читання та переказування, коментування й аналізу Очікувані результати: учні знають зміст «Притчі про блудного сина» і «Притчі про сіяча», переказують і тлумачать їх; уміють коментувати та аналізувати запропоновані тексти. Теорія літератури: притча. Обладнання: Біблія, словник літературознавчих термінів, ілюстрації до притч (репродукції картин Т. Шевченка, Рембрандта та ін.) Тип уроку: комбінований.
Вступне слово вчителя. «Біблія — наш верховний товариш та ближній і приводить нас до єдиного, найдорожчого й найлюб’язнішого. Вона — нашими предками полишений заповіт, що ховає в собі скарб богознання. Богознання, Віра, страх Божий, премудрість — це одне і те ж. Це справжня мудрість». Таку оцінку дає Святому Письму український письменник, філософ і гуманіст Г. Сковорода, який усвідомлював, що Біблія сильна не своїми історіями, а духовним змістом, закладеним у них. Про моральні уроки Біблії ми й будемо говорити сьогодні на уроці.
Літературний диктант.
Із запровадженням християнства на території Київської Русі, що супроводжувалось перекладом Біблії, тут почали усно поширюватись притчі з книг Святого Письма, зі Старого Заповіту — передусім оповіді про Соломона. Із Нового Заповіту відомими в народі стали євангельські притчі — оповіді Ісуса Христа про Боже Царство, про світ і людину в ньому. Метою цих творів було прагнення викликати в людей віру в Бога, спонукати жити за Біблійними заповідями. Найпоширенішими з них стали притчі про блудного сина, про багатого й Лазаря, про талани, про сіяча, про немилосердного боржника, оповіді про Боже Царство та ін. Що ж таке притча? Притча — повчальне алегоричне оповідання філософсько-етичного змісту. Цей твір розкриває важливі етичні, естетичні й філософські настанови, має символічний підтекст. Сутність притчі полягає у відповіді на питання, що потрібно робити за певних обставин. Цей літературний жанр ґрунтується на побутовому сюжеті із символічним, узагальнювальним значенням. Сюжет притчі має позачасовий, наднаціональний і вселюдський характер. Композиційно притча складається з двох елементів: алегоричної оповіді з прихованим символічним значенням та ідеї, що виявляється через розкриття смислу, закладеного в оповіді. Ідея твору може чітко формулюватись або подаватись завуальовано (її осягають із підтексту), інколи на неї натякається й слухач повинен сам дійти до її розуміння. У структурному плані притча нерідко позбавлена традиційних сюжетних компонентів, вони взаємопідміняються, переставляються. Як правило, динамізм та напруга оповіді зростають до кінця, а завершення притчі, у якому втілено головну її ідею, є водночас кульмінацією та розв’язкою. Вільним порядком сюжетних елементів притча відрізняється від інших народних фольклорних жанрів, наближаючись до літературних творів.
Особливість притч Ісуса Христа в тому, що в них наскрізна ідея про належну поведінку людей розкривається крізь призму стосунків людини з Богом. Однією з найвідоміших притч Ісуса Христа є «Притча про блудного сина», розміщена в Євангелії від Луки Нового Заповіту Біблії. Сюжет цієї приповісті, на думку багатьох учених та богословів, у символічній формі ілюструє взаємини між людиною та Богом. Так, батько в притчі про блудного сина є уособленням Небесного Отця, а молодший син, що колись покинув свій дім і пішов шукати легкого життя,— уособленням людини, яка жила безбожно, але згодом покаялась і повернулась до Бога. Ісус у притчі не спішить засуджувати грішників, підкреслюючи цим, що він так само, як Бог Отець, кожного грішника любить безмежною любов’ю. Дидактичне наповнення цього твору в тому, що Ісус указує на постулати Божої педагогіки: слід поважати свободу дітей, навіть якщо їх вибір не співпадає з його волею. Це — шлях до спасіння, яке дозволить дитині пережити повноту радості прощення. З тактовністю й лагідністю він намагається навернути тих, що осуджують милосердя Отця, говорячи: «...і все моє — твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей твій брат був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся». Притча розповідає про нелегкий шлях духовного зростання сина-грішника: його змушує до цього об’єктивна реальність, жахлива самотність і нужда, а не усвідомлення образи, заподіяної батькові. Шукаючи незалежності від батька й родини, він потрапляє в стан невільника, терпить убозтво і змушений продати свою гідність та свободу. Центральним моментом притчі є позиція батька — людини надзвичайно мудрої. Для нього головними є не власні інтереси, не багатство, а гідність і спасіння сина: він йде йому назустріч, приймає, прощає, рятує в ньому людину. На розкаяння сина батько відповідає низкою конкретних вчинків, що вказують на повне прощення: дає йому нове вбрання, готує бенкет, розмовляє зі старшим братом. Батько не піддається заздрості й злості старшого сина, він сам виходить до нього, вислуховує його та просить зайти в дім, щоб розділити радість повернення сина і брата. Образом старшого сина підкреслюється думка, що недостатньо жити в домі батька, щоб бути святим, праведним і вірним. Треба наповнитися любов’ю до Отця й до своїх братів. Притча про блудного сина є дуже поширеним сюжетом багатьох творів мистецтва. Сюжет цей користувався великою популярністю серед художників голландської школи живопису. Один з яскравих прикладів — картина Рембрандта «Повернення блудного сина»; в італійських художників цей сюжет є в Сальвадора Роза, в українських — у Тараса Шевченка. У творах художньої літератури мотив повернення блудного сина нерідко набуває філософського змісту й трактується як повернення людської душі до предковічних істин, витоків.
Ще однією відомою притчею є «Притча про сіяча». Її вміщено в Євангеліях від Матвія, Марка й Луки. Притчу розповідає учням Ісус Христос. Вона складається з оповідної частини й тлумачення, у якому розкривається символічне значення зерна і ґрунту, у котрий його сіють. Зерно — «Слово Боже», а ґрунт — це «людське серце», тобто свідомість людини, і саме від рівня свідомості залежить, які ростки дасть Слово Боже в серці людини. Ісус через притчу показує сенс існування людини, учить її шанувати Бога, інших людей — і саме в цьому полягає сенс християнства. Сіяч у притчі — це сам Ісус Христос, який своїм ученням сіє християнську любов. Він показує людям свою любов і прагне вказати їм шлях до правильного існування. Поле — це людство, яке символізують чотири категорії ґрунту, на який падає зерня-Слово: дорога, кам’янисте поле, терня, добрий ґрунт. Ворогами зерна і ґрунту є птаство, каміння, терня, що символізують сатану, непостійність, переслідування, турботи, жадобу, обман. «І як сіяв він зерна, упали одні край дороги,— і пташки налетіли та їх повидзьобували». Мова йде про людей, віра яких не завжди є сильною, тому вони стоять на роздоріжжі. «Другі ж упали на ґрунт кам’янистий, де не мали багато землі,— і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло,— то зів’яли, і коріння не мавши,— посохли». У цьому уривку притчі йдеться про людей, які ще не знайшли правильного шляху в житті. «А інші попадали в терен,— і вигнався терен, і їх поглушив». Це про людину, яка чує Слово, однак турботи та омана багатства заглушають його, і зерно не приносить плоду; а також про людей, котрі навчають інших поганих вчинків, вони і є цим колючим тереном. «Інші ж упали на добрую землю — зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те в тридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» Це про людей, які живуть, дотримуючись приписів християнської віри. Слово дане всім. Але не всі його сприймають і дозволяють прорости у своєму серці, принести плід. Притча навчає нас сіяти добро й любов у своїх серцях та думках інших. Суть притчі — у любові до Бога і до ближнього.
Десять заповідей— указівки, десять основних законів, котрі, за текстом П’ятикнижжя, були дані самим Богом Мойсею на горі Сінай приблизно через п’ятдесят днів після того, як євреї залишили Єгипет. Заповіді, як оповідається, були зафіксовані на кам’яних скрижалях. Вони не тільки стали основою іудейської та християнської релігій, а й назавжди визначили вселюдські норми поведінки. Основним лейтмотивом перших чотирьох заповідей (1. «Хай не буде тобі інших богів передо мною!» 2. «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі...» 3. «Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно» 4. «Пам’ятай день суботній, щоб святити його!») можна вважати наказом «не сотвори собі кумира», що в історичному аспекті означав вимогу єдиної віри. Це положення має неабияке значення для виховання свідомості й на сучасному етапі розвитку людства, бо може сприйматися як застереження від безоглядного поклоніння неперевіреним авторитетам. Наступна заповідь (5. «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!») — етична. Вимога пошани до батьків цілком зрозуміла. У ній міститься й вимога позитивного прикладу для дітей: якщо ти шануватимеш своїх батьків, то й твої діти, спостерігаючи це, також шануватимуть тебе й своєю турботою продовжать твоє життя в похилому віці. Наступна, шоста заповідь — «Не вбий!» — є забороною вбивства й самогубства. У заповідях «Не свідкуй неправдиво на свого ближнього» та «Не жадай дому ближнього свого...» поняття «ближній» означає людину взагалі, а не тільки родича чи сусіда. Цими заповідями люди застерігаються від брехні й посягання на майно іншої людини. Постулати, які містилися в заповідях, були зрозумілими всім людям і підтримувалися в усіх державах. Це сприяло розповсюдженню християнства як віри й авторитету Біблії — скарбниці етичного, морального й практичного досвіду людства.
— З якими притчами ви ознайомилися в попередніх класах? («Казка про Яян» Емми Андієвської; «Планетник» Б. Харчука.) — Про які моральні принципи в них ідеться? (Про повагу до інших, уміння любити людей.)
(Учні записують визначення терміну «притча».)
(Можна провести інсценування (всього тексту або окремих частин).)
— На вашу думку, чому грішник, що розкаявся, важливіший для Бога, ніж праведник?
«Чи настануть такі часи, коли зерня-слово проросте в усіх серцях однаково?» 10. Виразне читання Десяти заповідей Божих. 11. Бесіда. — Які заповіді спрямовані на вимогу виконання положень віри? — Які заповіді є суто етичними? — Чи завжди легко зрозуміти, про що йдеться в заповіді? Які з них ви вважаєте найважливішими? Чому?
Творче завдання. Поміркуйте на тему «Повчальна актуальність притч у сучасному житті».
Підготувати повідомлення на теми:
Скласти кросворд на тему «Біблія — найвідоміша у світі книга».
Заключна бесіда. — Хто є автором вивчених біблійних притч? — Чому Христос промовляв притчі? (Щоб усі люди могли осягнути філософські ідеї його вчення.) — Чому Біблію називають Святим Письмом? | |
| Переглядів: 1694 | |
| Всього коментарів: 0 | |
