| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із української літератури 9 клас |
Урок № 7 Біблія. Легенди про створення світу, перших людей Адама і Єву, Мета: зробити загальний огляд змісту Біблії; ознайомити учнів із біблійними легендами, з’ясувати, чого вони навчають; розвивати вміння висловлювати власні думки й почуття з приводу почутого Очікувані результати: учні мають уявлення про біблійні книги в давній Україні, знають перекладачів Біблії українською мовою; уміють розповідати про Старий та Новий Заповіти; переказують і тлумачать біблійні легенди. Теорія літератури: легенда. Обладнання: підручник, Біблія, ілюстрації до неї, таблиця «Аналіз біблійних легенд»; виставка творів, у яких використано біблійні сюжети; ілюстрації до біблійних легенд Тип уроку: комбінований.
Вступне слово вчителя. Біблія. Книга книг, Святе Письмо. Це один із найпопулярніших творів у світі. Сьогодні ми маємо чудову нагоду доторкнутись до цієї найвеличнішої світової скарбниці духовності. Ураховуючи об’ємність теми, урок проведемо у вигляді літературної конференції.
Перевірка домашнього завдання. Розповідь «ланцюжком» про українську середньовічну літературу та найпопулярніші книги цього періоду.
«Чим пояснити той факт, що Біблія і сьогодні залишається однією з найпопулярніших книг у світі?» Гіпотеза дослідження: Біблія — збірка моральних норм, настанов, які допомагають людству виживати.
План розповіді учнів
Біблія (з грец. βιβλία — книги) — священна книга християнства. Вона складається з двох основних частин — Старого та Нового Заповітів. В основі назви «Заповіт» (від івр. ברית — угода, договір, союз, заповіт) лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповіті розповідається про союз Бога з єврейським народом; у Новому Заповіті — про союз Бога з людством через Ісуса Христа. Для християн священними є обидві частини Біблії.
Авторство Біблії приписується більш як сорока особам, що займали різне соціальне становище. Так, Мойсей був вихований у знатній єгипетській сім’ї. Петро був рибалкою, Соломон — царем, Матвій — митником, Павло — рабином. А нещодавно з’явилась версія, що частина Старого Заповіту написана жінкою — 40-літньою аристократкою, що була придворною дамою царя Соломона.
Створювалися біблійні книги на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. І на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській, грецькій. Де тільки не писалися книги Біблії! Мойсей склав перші п’ять книг (так зване П’ятикнижжя Мойсеєве) у пустелі, Єремія — у в’язниці, Лука — під час подорожей, Іоанн — на острові Патмос, а деякі автори писали їх під час військових походів. Так, під час війни була написана частина книг Давида, а книги Соломона створювалися в мирний час. І відбулося це у XII ст. до н. е.— II ст. н. е.
Старий Заповіт, або Старий Завіт,— перша частина Біблії, що за обсягом складає близько трьох четвертих усієї Біблії. Старий Заповіт нараховує 50 книг у православних, 45 — у католиків та 39 — у протестантів, що написані переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю. Через увесь Старий Заповіт простежується мотив обіцянки Бога відновити посередництвом Месії (Спасителя) зруйновані гріхом відносини з Богом. Головна ідея Старого Заповіту — договір Бога Ягве з обраним єврейським народом. Умови договору зводяться до двох основних положень: «Я — Бог Ягве: нехай не буде для тебе інших богів, окрім мене». «Не рідніться з іншими (язичницькими) народами». Книги об’єднані в три великі групи. У перших п’яти книгах Старого Заповіту (Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня) розповідається про створення світу й людини, рай, потоп, обрання Богом єврейського народу як народу Божого. Тут ідеться про найдавнішу історію єврейського народу. Другу частину Старого Заповіту становлять історичні книги: Ісуса Навина (так звана Книга Єгошуї), Суддів; Книги Руф, дві Самуїлові Книги, дві Книги царів, дві Книги хронік, Книги Єздри, Неємії та Есфір. У цих історичних творах знайшла продовження розповідь про історичні долі єврейського народу. Третя частина Старого Заповіту складається з книг повчально-поетичного характеру — Йова, Псалмів (Псалтиря), Приповістей Соломонових, Екклезіаста, Пісні над піснями. Останню частину Старого Заповіту становлять Книги пророцтв — Книги великих пророків (Ісаї, Єремії та Єзекіїля) та Книги малих пророків (Даниїла, Осії, Іоїла, Амоса, Авдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарія, Малахії). Отже, Старий Заповіт побудовано за чітко продуманою структурою, що надає йому властивостей універсальної книги. Загалом історія створення старозавітної частини Біблії обіймає період у кілька століть (з IX ст. по 60-ті роки II ст. до н. е.).
Новий Заповіт, або Новий Завіт,— друга частина Біблії. Він є самостійним художнім явищем, недаремно його часто видають окремою книгою. До Нового Заповіту всі християнські церкви (за винятком Ефіопської та Коптської) зараховують 27 книг. Складається Новий Заповіт із чотирьох Євангелій (від Св. Матвія, Св. Марка, Св. Луки, Св. Іоана); з однієї історичної книги «Дії святих апостолів»; з 21 послання апостолів та Апокаліпсиса, або Одкровення Іоанна Богослова. У Новому Заповіті розповідається про прихід на землю Месії (Христа) від Бога, Сина Божого, щоб він помер за людей і таким чином відкупив їх від успадкованого ними від першого чоловіка Адама та його дружини Єви гріха (про що розповідається і в Старому Заповіті). Будучи на землі та проповідуючи про Небесне Царство Боже, Ісус (Месія) вибрав дванадцять апостолів (один з яких зрадив його) і доручив їм поширювати його вчення по цілому (знаному в той час) світі. Окрім самої Євангелії, у Новому Заповіті є й інші книги, у яких розповідається про виникнення та існування перших общин християнства. Апостоли у своїх посланнях (листах) до церков навчають того, що саме необхідно для спасіння, а також надають поради для повсякденного життя. Остання книга Нового Заповіту — Об’явлення — символічною мовою розповідає про другий прихід Христа на землю в якості Царя Божого Небесного Царства; про кару для тих, хто не повірив у Христа й не виконував його волю; про вибір співцарів у його царстві, правлячих над підданими на землі; про небесне місто, збудоване Богом; про знищення символічним звіром розпусниці, названої «Вавилон Великий»; про війну Бога із земними царями — Армагеддон.
Книги Нового Заповіту оформились остаточно в єдине ціле у II ст. н. е., а канонізував їх (остаточно ствердив) Лаодикійський церковний собор 364 року.
У книгах Старого Заповіту багато сюжетів, що стали популярними у світовій літературі, образотворчому мистецтві. До них зверталися відомі діячі Відродження: Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рембрандт, Веласкес, Мурільйо, Боттічеллі, Тіціан, Тінторетто, Веронезе, Дюрер. У Т. Шевченка також є знаменита серія малюнків «Притча про блудного сина», пензлю С. Іванова належить картина «Явлення Христа народу». Музику на церковні псалми писали Д. Бортнянський, П. Чайковський, Дж. Верді. Український філософ Григорій Сковорода назвав Біблію своєю «возлюбленою невестою», підкресливши, що саме в духовному «шлюбі» з Книгою книг і народилися найкращі його твори. Можливо, розгадка притягальної сили Святого Письма криється в словах Григорія Сковороди про те, що «Біблія сильна не так історіями, в ній розказаними, як духовним змістом, що ті історії наповнює». А заповіді, дані Богом народові на горі Сінай, знають усі: «Шануй батька свого і матір свою — довго житимеш на землі», «Не вбивай!», «Не кради!», «Не свідчи неправдиво проти ближнього свого!» та ін. До Біблії зверталися письменники Данте, Шекспір, Байрон, Гейне, Пушкін. Видатний німецький письменник ХІХ ст. Генріх Гейне писав: «Моїм прозрінням я зобов’язаний винятково читанню однієї книги. Книги? Так, однієї старої книги, скромної, як природа, і, як природа, природної... [вона] так прямо і називається: Книга — Біблія». Не стали винятком і українські письменники. Це, звичайно, П. Куліш та І. Нечуй-Левицький, які перекладали Біблію. Найвизначнішим біблійним твором І. Франка є поема «Мойсей». Леся Українка на смерть Сергія Мержинського за одну ніч написала драму «Одержима», у якій розповідається про любов земної жінки до Ісуса. Т. Шевченко поклав Біблію в основу своєї творчості. І саме тому, що Кобзар у поезіях повторював, нагадував біблійні істини, українські літературознавці визнали його основоположником української літератури.
У нашій культурі Біблія посідає особливе місце — з Остромирівського Євангелія починається давньоруська книжність. З Апостола (1574) та Острозької Біблії (1581) — українське книгодрукування. Але то була Біблія, написана старослов’янською та давньоруською мовами. Поставало питання про український переклад. Першими зробили повний переклад Біблії українською мовою Пантелеймон Куліш, якому допомагали вчений Іван Пулюй та письменник Іван Нечуй-Левицький. Перший переклад було видано 1903 року. Уже за наших часів переклад зробив Іван Огієнко (митрополит Іларіон) — громадський і церковний український діяч, публіцист, захисник і історик української мови. Усі ці люди були поглинені багатьма справами й часто працювали над українським перекладом Біблії в екстремальних умовах. Достатньо згадати, що майже готовий переклад Пантелеймона Куліша згорів разом із його садибою та майном, а відновлений і закінчений переклад побачив світ уже після смерті митця. Безпритульного Івана Огієнка, з його безцінними архівами, розпочатими історичними працями та незакінченим перекладом Біблії, доля після війни носила Європою, аж поки він не оселився в Канаді. Третій переклад Біблії належить українському письменнику, науковцю, авіатору Івану Хоменку. У порівнянні зі своїми попередниками, Іван Хоменко прожив своє життя спокійно й без особливих труднощів — усі його радощі і печалі були пов’язані, головним чином, з перекладом Біблії, а його біографія — то, фактично, шлях перекладу, на якому були радощі й відкриття, а також помилки, невизнання, розчарування. Іван Хоменко працював над перекладом 23 роки й закінчив його в п’ятдесятих роках минулого століття.
Доказами достовірності біблійних записів є археологічні знахідки. Наприклад, базальтовий камінь із Тель-Дана, на якому висічені слова «Дім Давида» та «Цар ізраїльський». Моавітський камінь містить опис сутички між Моавом та Ізраїлем із точки зору царя Меси (4 царств 3:4–27) та різні географічні назви, ім’я Бога, написані давньоєврейськими буквами. Зберігається Моавітськнй камінь у музеї Лувр, що в Парижі. У Британському музеї знаходиться літопис Набоніда — клинописна табличка, що розповідає про раптове взяття Вавилону Кіром (Данила, 5 розділ). 1849 року в Куюджику, у городищі, яке виявилося частиною Ніневії, археологи розкопали стародавній палац. На стінах однієї з кімнат містився рельєф із зображенням взяття укріпленого міста, захвату полонян, які проходили перед царем-завойовником. Над зображенням містився напис: «Синахериб, повелитель світу, цар Ассирії, сів на німеду троні та виконав огляд добутих трофеїв у Лахісі». Ім’я Синахериба в Біблії згадується 13 разів. Усі названі археологічні знахідки підтверджують достовірність Біблії з історичної точки зору. Але існують докази, які безпосередньо стосуються біблійних записів. Найбільшою знахідкою сучасності стали сувої книги Ісаї, знайдені біля Мертвого моря. На початку 1947 року хлопчик-бедуїн пас отару й виявив неподалік Мертвого моря печеру. У ній він знайшов кілька глиняних глеків, більшість з яких були порожні. Однак в одному з міцно запечатаних глеків хлопчик знайшов шкіряний сувій, ретельно загорнений у полотняну тканину. Це була повна біблійна книга Ісаї. На добре збереженому, але потертому сувої виднілися сліди реставрації. Маленький пастух і уявити собі не міг, що древній сувій, який він тримав у руках, приверне увагу світової спільноти. Особливим було те, що до 1947 року найдавніші рукописи повного Єврейського Письма датувались приблизно II–І ст. до н. е. А цей сувій, як установили вчені,— ІІІ ст. до н. е. І коли його порівняли з масоретським текстом, зробленим на тисячу років пізніше, виявилося, що вони повністю співпадають.
(Учні виразно читають біблійні легенди про створення світу, перших людей Адама і Єву, потоп на землі, Вавилонську вежу та ін.)
— Біблійні легенди ви вже, напевне, чули раніше. Чи відкрилося для вас зараз щось нове? — Які морально-етичні норми стверджуються в біблійних легендах? А які людські гріхи засуджуються? — Які моральні норми, на ваш погляд, найчастіше порушуються в сучасному людському суспільстві? — Назвіть біблійну легенду, що сподобалася вам найбільше, примусила замислитися.
Створіть «ґроно» «Біблія — це …»
Проблемне питання. (Сформулюйте відповідь на проблемне питання уроку й запишіть у зошити.) — У чому секрет популярності Біблії?
(Наприклад: «Вавилонське стовпотворіння» — вживається в значенні: безладдя, нерозуміння, метушня; справа, яка ніколи не буде завершена.)
Підготуватися до виразного читання притч про блудного сина та про сіяча.
Прокоментувати слова Миколи Письменного, автора переказів, що вийшли під назвою «Біблійні історії»: «Той, хто не знає головних сюжетів Біблії, ніколи не зустрічався з розповідями про праведників і пророків, схожий на людину, позбавлену зору. Одна справа чути про сонце, зовсім інша — бачити сонячні промені».
Заключна бесіда. — Що з прочитаного в Біблії чи почутого сьогодні на уроці справило на вас найбільше враження? — Що нового ви для себе відкрили? | ||
| Переглядів: 1238 | | ||
| Всього коментарів: 0 | |
