Учительська світлиця

Урок № 6

Українська середньовічна література ХІ–ХV ст. (Огляд)

Мета: дати учням уявлення про найдавніші книги Київської Русі; розвивати навички самостійної роботи, уміння аналізувати та узагальнювати сприйняту на слух інформацію

Очікувані результати: учні мають уявлення про найдавніші книги Київської Русі; уміють аналізувати та узагальнювати сприйняту на слух інформацію, складати тези, конспект, узагальнюючі таблиці.

Теорія літератури: перекладна література.

Обладнання: підручник, фотовиставка «Антикварна книга та раритетна книга»

Тип уроку: комбінований.

• І. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

Із часів Київської Русі до наших днів дійшло зовсім мало літературних пам’яток. «А втім,— писав академік О. Білецький,— і те, що вціліло, свідчить про велику культурну сприйнятливість і талановитість східних слов’ян, відзначається глибоким ідейним змістом і має велике пізнавальне значення». Тому ми маємо більш детально ознайомитись із давньою українською літературою.

Сьогодні на уроці ми з вами «відвідаємо» середньовічну бібліотеку, ознайомимося з її книжковим фондом, поглянемо на художнє оздоблення тогочасних книг, дізнаємося, які з них були свого часу найвідомішими.

• ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

1. Перевірка домашнього завдання.

Прослухування кількох творів-есе «Герої балад — люди сильної волі».

2. Виконання учнями тестових завдань.
3. Бесіда.

— Що вам з історії вже відомо про давні книги?

— Чим давня книга відрізняється від сучасної?

• ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Найважливіші риси української середньовічної літератури.

Українська середньовічна література охоплює у своєму розвитку п’ять століть (XI–XV). Процес її творення був нерівномірним та неоднозначним, а найкращі твори вражають масштабністю філософського мислення, яскравими сюжетами й пристрасним словом.

Письменники цього періоду були борцями, просвітителями, невтомними працівниками, саме вони створили передумови для розвитку нової української літератури. З їхніх творів ми дізнаємося про героїчну боротьбу нашого народу за «вольність» і правду, про повсякденне життя того часу та його проблеми.

Література цього періоду великою мірою була зв’язана з церквою, з історичними подіями, з тими чи іншими історичними особами. Вона була рукописною, пам’ятки літератури здебільшого не мали стійкого тексту, чимало творів дійшли до нас без імені автора та дати написання.

2. Розвиток писемності після хрещення Руси-України.

Наші давні предки, східні слов’яни, ще до X століття мали свою писемність, багаті фольклорні традиції. А з прийняттям християнства (988 р.) пожвавився розвиток культури. Князі Володимир Великий, Ярослав Мудрий відкривали перші школи для дітей, бібліотеки, у монастирях переписувалися, перекладалися книги, створювалися літописи.

Уже за часів князя Володимира виникли школи «ученія книжного», у яких дітей тогочасної знаті навчали різних наук та іноземних мов. Випускники шкіл були людьми освіченими, здатними вести державні справи, перекладати різні церковні, наукові та художні твори, головним чином із грецької та латинської мов.

Слов’яни мали дві азбуки — глаголицю та кирилицю. Кирилиця була створена грецькими ченцями Кирилом та Мефодієм, які поширювали християнство серед слов’ян. Саме кирилицею написано всі відомі твори ХІ ст. і наступних століть: «Остромирове Євангеліє», «Ізборники Святослава» 1073, 1076 років, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.

3. Вигляд перших рукописних книг Київської Русі.

Книги в той час коштували дуже дорого. Писалися вони на пергаменті — спеціально вичиненій шкірі ягнят, телят, козенят. За п’ятдесят аркушів пергаменту потрібно було заплатити стільки, скільки за двох коней (папір з’явився лише в другій половині XIV ст.). Процес переписування був дуже складним і повільним, бо кожна буква виписувалася окремо, а початкові букви кожного розділу (ініціали) вимальовувалися у вигляді птахів, звірів, будинків тощо.

Перші книги були різні за розміром і формою залежно від змісту та призначення. Серед них є і великі фоліанти (близько тисячі сторінок пергаменту чи паперу), і невеличкі книжки кишенькового розміру. Але виконані й скомпоновані вони гармонійно, а їх обсяг відповідає формату. Це свідчить про майстерність переписувача та художника, які робили книгу. Оздоблення книги говорило про те, що майстри, які їх виготовляли, мали високий рівень художньої культури й довершений смак.

При написанні книги в основному користувалися двома видами шрифту — уставом чи напівуставом, скоропис використовувався дуже рідко. Устав та напівустав давали можливість зробити красиву сторінку. Як правило, текст писали двома кольорами: чорним і червоним. Червоним — перші рядки, звідки пішов вираз «червоний рядок», а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути особливу увагу.

У рукописах великого формату текст записували у два стовпчики. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках за наявності вільного місця текст закінчувався фігурним трикутником — кінцівкою.

Перед початком роботи сторінки розлініювали писалом із рогу, без барвника, залишаючи береги. Лівий бік був завжди ідеально рівним, а рядки праворуч під це правило не підпадали. Порожнє місце заповнювали різними позначками: крапками, рисочками тощо; часто їх виконували кіновар’ю. Колонтитули, колонцифри також писали червоним кольором: це робило книгу святковою.

В оформленні староруської книги широко використовували декоративний елемент — в’язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва або слово відігравали роль орнаменту, їх писали червоною фарбою, а в дорогих книгах і золотом.

Рукописна книга була насичена ініціалами, що виконували декоративні й символічні функції. Тут трапляються геометричні, каліграфічні, рослинні, сюжетні та змішані мотиви, інколи — сценки з повсякденного життя, фігурки рибалок, сіячів, орачів, воїнів тощо.

Зі смаком на сторінці вимальовувалися заставки, тому що їх завданням було привернути увагу читача до початку розділу. В одній книзі могло бути від трьох до шести заставок, у небагатьох книжках, що дійшли до нас,— навіть більше. У композиції окремих заставок уводилися зображення святих, хоча в більшості випадків орнаменти будувалися на традиційних елементах української народної творчості.

Важливою частиною художнього оформлення рукописної книги були мініатюри. Вони поділяються на вихідні й ті, що відкривають текст. Зображення займало цілу сторінку. Ілюстрації використовувалися по всьому тексту: чверть- та півсторінкові, на берегах. Характерна особливість цього періоду — велика кількість ілюстрацій, що становили цикли по два-три, а то й більше зображень. Окрім функції оздоблення, мініатюри допомагали глибше засвоювати зміст.

Усі рукописні книги «одягалися» в оправи для захисту та надання охайного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушені й оброблені дошки, які надійно скріплялися з книжковим блоком. Їх покривали шкірою, а подекуди й коштовними тканинами, металевими прикрасами з багатим орнаментом. Обов’язковим елементом були орнаментовані застібки, відлиті з металу, найчастіше з бронзи.

Книга була схожа на коштовну річ або ювелірний виріб. Більшість майстрів рукописної книги невідома, лише зрідка трапляються імена, але вони недостовірні. Рукописні книги — цінне надбання нашої культури.

4. Найдавніші рукописні книги Київської Русі.

Перші книги, писані від руки на пергаменті, були релігійні. Це Євангеліє і Псалтир. Найстаріша книга, що дійшла до нас,— «Остромирове Євангеліє» (1056–1057 рр.). Її було виготовлено для новгородського посадника Остромира. Євангеліє написане великим красивим уставним письмом, причому розмір букв поступово зростає до кінця книги (від 5 до 7 мм). Текст написаний у два стовпчики по 18 рядків на площі близько 20 ´ 24 см. Рукопис складається із 294 аркушів пергаменту відмінної якості. Ініціали яскраво розфарбовані зеленою, червоною, блакитною і білою фарбами та обведені чистим (накладним) золотом — це найпомітніша особливість художнього оформлення Остромирового Євангелія. У книзі є зображення євангелістів (Іоанна, Луки й Марка), що виконані з вражаючою майстерністю, фігурні заставки. Рукопис особливо цікавий тим, що в його кінці переписувач детально розповів про обставини виготовлення й час роботи.

Визначною пам’яткою давньоруського перекладного письменства є Ізборники Святослава 1073 та 1076 років. Створені вони для чернігівського князя Святослава Ярославича. За змістом Ізборник Святослава — своєрідна «богословська енциклопедія», у якій тогочасний читач міг знайти відповіді на питання, що його хвилювали.

Ізборник Святослава 1073 року — шедевр світового мистецтва. Його структура строго продумана, підпорядкована одній меті — дати трактування основних богословських, віросповідних, світоглядних проблем і питань. Орієнтований твір на пам’ятки раннього християнства. Рукопис містить понад 380 статей щонайменше сорока авторів із християнського богослов’я, філософії, логіки, поетики, граматики, етики, історії, ботаніки, зоології, медицини, мінералогії, фізики, математики, астрономії тощо. До нього ввійшли праці Василя Великого, Іоанна Златоуста, Афанасія Александрійського та ін. Роботи й висловлювання дібрані відповідно до політичних реалій Русі того часу. Основна проблематика «Ізборника Святослава» 1073 року — це проблема знання, мудрості, історії, долі та промислу, сутності, походження й сенсу життя людини.

Цей твір — уставний рукопис на 266 листків у два стовпці на пергаменті, із цікавим зображенням родини князя Святослава. Це чудово оформлений рукопис, який відзначається високою якістю пергаменту, ретельним кирилівським письмом та мистецтвом оздоблення різнобарвними заставками, малюнками, ініціалами з використанням фарб і золота.

«Ізборники» (1073, 1076 рр.) є прикладом високого книжного письма. Книга починається розворотом, на лівому аркуші якого зображений князь Святослав із сім’єю, на правому — Спас на престолі. Третя сторінка книги містить зображення орнаментованого трибанного храму, далі — чотири портретні мініатюри.

Пам’ятка постійно перебуває в полі зору дослідників різних галузей знань. І все-таки вивчено її недостатньо.

5. Перекладна література.

Велике значення для розвитку давньоруського письменства мала перекладна література. Але давньоруські вчені не просто перекладали книги з грецької чи болгарської мов, а прагнули осмислити їх зміст, дати власне розуміння та оцінку. Першими творами, які почали перекладати на Русі, були окремі частини Біблії, уривки зі Старого та Нового Завітів. Особливою популярністю користувалися пророчі книги Ісаї, Єремії, Єзекіїля, а також Псалтир — неповторний збірник зі 150 псалмів. Давньоруські священики користувалися Служебником і Требником, у яких викладалася наука про богослужіння. У цей час особливого поширення набула молитва як неповторний і яскравий зразок релігійної поезії, красномовства.

До найцінніших перекладів належить Пересопницьке Євангеліє (1556–1561 рр.). Назва його походить від монастиря в Пересопниці на Волині. Воно перекладалося «для першого виразумлення люду християнського посполитого».

Перекладалися й апокрифи — твори біблійної тематики, що доповнювали або уточнювали Святе Письмо, але з певних причин не були канонізовані (затверджені, узаконені церквою).

Вагомий вплив на формування естетичної свідомості та суспільно-політичних уподобань наших предків мали науково-природничі твори: «Фізіолог», «Шестоднев» Іоанна Екзарха, «Християнська топографія» Козьми Індикоплава; світову історію давні українці вивчали у викладі візантійських істориків Іоанна Малали та Георгія Амартола.

Світська наукова перекладна література була дуже популярною.

Збірки афоризмів — це своєрідні антології стислих мудрих висловів, вибраних із Біблії за тематичним принципом: про добро і зло, чистоту і невинність, мужність, правду, братолюбство, навіть про злих жінок.

Великою популярністю користувалася збірка «Бджола». Вона містить понад 70 розділів і 2,5 тисячі висловів.

«Шестидневів» було декілька. Найкращий із них — Василя Великого. Це коментар до біблійного повідомлення про творення світу за шість днів, про астрономічні дослідження небозводу. Ці твори синтезують у собі елементи світської науки про рух небесних світил, про тварин, рослини тощо з різними моральними та релігійно-повчальними висновками.

Особливий інтерес викликає перекладна книга «Фізіолог». Це популярна зоологія в поєднанні з церковним твором, що в алегорично-символічній формі викладає важливі положення християнської науки; описуючи справжні та вигадані прикмети звірів, подає зразки для наслідування й повчання. Це своєрідний збірник відомостей про реальних і фантастичних звірів, птахів, комах, риб, дерева, каміння та ін.

Прижилася на руському ґрунті й белетристика. Популярними були «Александрія» — художня розповідь про життя й походи Александра Македонського та повість «Про Троянську війну».

• ІV. Систематизація й узагальнення вивченого

1. Колективна робота.

Зачитування учнями планів-тез, представлення узагальнювальних таблиць, конспектів.

2. Ознайомлення зі змістом збірок «Фізіолог» і «Бджола».

Виразне читання уривків творів.

3. Диспут.

«Чи є спільне між тим, що цікавило наших предків, і тим, що цікавить нас?»

• V. Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

1. Завдання для всього класу.

Вивчити теоретичний матеріал

2. Індивідуальні завдання.

Підготуватися до переказу легенд про створення світу, перших людей Адама і Єву, про потоп на землі, про Вавилонську вежу та ін.

3. Творче завдання.

Написати твір-роздум на тему «У чому полягає значення української середньовічної літератури?».

• VІ. Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Сьогодні я вперше почув (почула) про...