| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із української літератури 9 клас |
Урок № 63 Українська еміграційна література ХХ ст. І. Багряний — один із найталановитіших Мета: ознайомити учнів з українською еміграційною літературою ХХ ст., із матеріалом про життя та творчість письменника-емігранта І. Багряного і його твором «Тигролови»; розвивати навички аналізу художнього твору Очікувані результати: учні мають уявлення про розвиток української літератури ХХ ст. за межами України, знають основні факти життя та творчості письменника-емігранта І. Багряного, зміст роману «Тигролови»; уміють аналізувати художній твір; висловлюють власні судження з приводу прочитаного. Теорія літератури: пригодницький роман. Обладнання: підручник, портрети письменників-емігрантів, портрет І. Багряного, книжкова виставка його творів Тип уроку: комбінований.
Вступне слово вчителя. Особливістю розвитку української літератури ХХ століття було те, що вона розвивалася й за межами України. Українська еміграція протягом кількох десятиліть виконувала функцію збереження й утвердження українського культурного досвіду в європейському контексті, і вона ж була значним осердям української літератури тоді, коли в радянській Україні ця література безжально нищилася. У той же час творчість емігрантів збагатила українську літературу чудовими зразками. Про них ми й будемо говорити сьогодні.
Клоуз-тести.
10) Український постмодернізм зародився у... 11) Український постмодернізм пов’язаний у першу чергу з іменами... 12) У ХХ ст. творили такі письменники, як...
Негативне ставлення до радянської влади, її політики спричинило значну еміграцію діячів літератури та мистецтва (В. Винниченка, С. Черкасенка, Т. Шаповала, Д. Донцова, М. Садовського, О. Олеся). Їх творчість продовжувалася, але залишалася невідомою на батьківщині. Така література називається емігрантською. Можна визначити три хвилі еміграції, що відбулася на межі ХІХ–ХХ ст. Першу хвилю дослідники називають трудовою. Ті, хто опинився на межі ХІХ–ХХ ст. у Канаді та США, були заробітчанами. Хоча певні літературні здобутки у вигляді заробітчанських та емігрантських народних пісень все ж були. Їх можна знайти в збірках В. Гнатюка, Філарета Колесси та ін. Друга хвиля еміграції пов’язана з поразкою національно-визвольних змагань. Ця хвиля породила плеяду талановитих поетів «Празької школи» (Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, О. Ольжич, О. Теліга, О. Лятуринська, О. Стефанович, Ю. Липа, Ю. Клен, Н. Лівицька-Холодна та ін.); у Польщі з’являється літературне угруповання «Ми», у Чехословаччині — «Танк». Третя хвиля еміграції почалася після Другої світової війни і пов’язана зі сталінськими політичними репресіями. Вона надала можливість на німецькій землі розкритися талантам членів угруповання «Мистецький український рух» (1945–1948) І. Багряного, Ю. Косача, В. Петрова, У. Самчука, І. Костецького. Серед літераторів були й ті, хто активно працював над перекладами сучасних творів (О. Зуєвський, М. Орест, І. Костецький), писав літературно-критичні статті (В. Петров, В. Державин). Об’єднання письменників «Слово» виникло 1954 року вже за межами Німеччини. До його складу входили прозаїки, поети, драматурги, літературознавці: Г. Костюк, Ю. Шерех, Т. Осьмачка, В. Барка, О. Мак, Д. Гуменна, У. Самчук. Неформальне об’єднання «Нью-Йоркська група» згуртувало модерністських письменників Б. Бойчука, Б. Рубчака, Ю. Тарнавського, Е. Андієвську, М. Ревакович, Р. Бабовала та ін. У творчості літераторів емігрантів було багато спільного. По-перше, усі письменники — вигнанці. Вони, сумуючи за Україною, створювали ідеалізований образ Батьківщини, з якою відчували нерозривну єдність. По-друге, творчість багатьох митців була спрямована в історичне минуле, особливо це стосується представників «Празької школи». По-третє, митцям не давало спокою питання майбутнього України, української літератури, письменства. Вони замислювалися над тим, для кого писати твори, а, головне, як. Кожен письменник створював образ України по-своєму. Наприклад, О. Лятуринська, О. Стефанович експериментували в галузі стилізації фольклору; Юрій Клен, Є. Маланюк шукали відповідей на болючі питання щодо Батьківщини в історіофілософських роздумах про неї; представники «Нью-Йоркської групи» відзначилися модерністською, елітарною естетикою.
У Чехословаччині виникла «Празька школа», яку становила група українських поетів та письменників, що після революції 1917 року та громадянської війни опинилися за кордоном, переважно в Європі, і тривалий час вважали своїм культурно-організаційним центром Прагу. Представники «Празької школи» — це передусім поети, покликані в літературу бажанням оповісти про себе і свій час. Лірика була для них формою самовираження, швидкого реагування, а проза — глибшого осмислення, багатогранного відтворення життя. Представниками цього угруповання є: Ю. Дараган, Є. Маланюк, Л. Мосендз, О. Ольжич, О. Теліга, О. Лятуринська, О. Стефанович, Ю. Липа, Юрій Клен, Н. Лівицька-Холодна та ін. «Пражани» продовжували модерністські традиції неоромантиків (стиль творів), неокласиків (любов до класичних форм та філософічність). Для їхньої творчості характерним є розмірковування над причинами поразки у визвольній боротьбі. Це дуже болісні роздуми, і ліричні герої їхніх творів постійно шукають відповіді на таке важливе для України питання. Головний герой творів цих поетів — духовно сильна й вольова людина, національно свідомий українець, що мріє про незалежність України. Волелюбність, мужність, почуття відповідальності перед поневоленою батьківщиною, щирий патріотизм — основний пафос їхньої творчості. Своєрідним поетичним заспівом «пражан» стала збірка Ю. Дарагана «Сагайдак» (1925). Юрій Дараган — український поет, представник «Празької школи». Перший поет, який виразно окреслив комплекс ідей та почувань, характерний для «пражан», у першу чергу, їх заглиблення в минуле з метою пошуків там відповідей на питання трагічного сучасного. Саме збірка «Сагайдак», за словами критиків, тематично та ідейно постала передвісницею художньої платформи майбутньої «Празької школи». Ю. Дараган визначив у ній тематичне коло поезії «Празької школи», виділив вузлові моменти: екзотику княжої доби, велич козаччини, героїку визвольної боротьби українського народу.
Нью-Йоркська група виникла в середині 50-х років XX століття, вона об’єднала українських письменників-емігрантів. До неї входили Б. Бойчук, Б. Рубчак, Ю. Тарнавський, Женя Васильківська, П. Килина, Е. Андієвська, В. Вовк. Вони орієнтувалися на сюрреалізм, у світогляді — на екзистенціалізм, виступали проти соціальної та національної заанґажованості митця і зв’язків із традиціями української літератури. Сьогодні «Нью-Йоркська група» є явищем модернізму. До групи згодом приєдналися Ю. Коломієць, М. Царинник, Р. Бабовал, М. Ревакович. Колективний малярський портрет цього угруповання виконав художник Ю. Соловій. Описуючи його, М. Жулинський зазначав: «Кожна з “дійових осіб” творчого ансамблю під назвою “Нью-Йоркська група” була тим цікавою, що вела в цьому ансамблі власну партію... Зліва — Віра Вовк, над головою якої своєрідний німб як символ домінанти в її творчості релігійних мотивів; вивищується іронічний мислитель і скупий на похвалу Богдан Рубчак; у профіль зображена Женя Васильківська; порушує традиційну систему композиційної будови таких “групових портретів” Патриція Килина — поетка, не українка за походженням, яка виявила великий дар образного мислення мовою українською, а тепер лише романи пише англійською, їй рідною. Ось і відвертий до епатажного демонстрування незалежності мистецького самовираження ЮркоТарнавський зорить одним оком, яке нагадує збільшувальне скло — під його зором світ набуває нових, невидимих для нас, грішних, форм і виражень. А це жінка в масці — Емма Андієвська, чи не найзагадковіша і не найскладніша для сприйняття сучасна українська поетеса. Внизу картини, в куточку загорнутий у сутінкові тони бородатий Богдан Бойчук, який завжди любив сидіти дещо збоку, і цим жестом виказуючи свою незалежність». Цей опис свідчить про те, що «Нью-Йоркська група» — ґроно яскраво індивідуальних особистостей, творчість яких разом із певними спільними філософсько-естетичними засадами в стильовому плані є відмінною. Суто географічно об’єднання теж не є власне Нью-Йоркським: В. Вовк живе й працює в Аргентині, Е. Андієвська — у Німеччині, отож назва ця більше символічна.
Особливе місце серед письменників-емігрантів посідає Іван Багряний. До війни він зазнавав репресій, у Німеччині 1948 року організував Українську революційно-демократичну партію, яка боролася за національне звільнення України. Романи І. Багряного «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над проваллям», його повісті, поеми, публіцистика тільки в наші дні стали надбанням читача, були оцінені критиками як серйозний внесок в українську культуру.
(Заздалегідь підготовлений учень, який виконуватиме роль письменника І. Багряного, від першої особи розповідає його біографію.)
Виразне читання уривків роману (на вибір учителя).
— Який епізод справив на вас найбільше враження? — Які риси характеру треба мати, щоб наважитися вистрибнути зі «скаженого» поїзда? — Чому більше ніхто із засуджених не тікав із Григорієм Многогрішним?
Інтерактивна вправа «Мозковий штурм». Визначте головну думку роману І. Багряного «Тигролови».
Знайти в словнику літературознавчих термінів визначення понять «роман», «пригодницький роман», «авантюрний роман».
Переглянути (по можливості) кінофільм «Тигролови». Відповісти на питання: «Яке враження справив на вас кінофільм?», «Як на вашу думку, чи вдалося режисерові Ростиславу Синьку передати задум І. Багряного?»
Заключна бесіда. — Чим цінна спадщина І. Багряного для сучасних читачів? — Який епізод життя письменника став для вас найбільш повчальним? — Яку рису характеру митця ви хотіли б виховати в собі? | |
| Переглядів: 444 | |
| Всього коментарів: 0 | |
