| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із української літератури 9 клас |
Урок № 4 Українське весілля — один із провідних жанрів родинно-обрядової творчості Мета: дати учням поняття про весілля як один із провідних жанрів родинно-обрядової творчості, його основні етапи та їх пісенний супровід; ознайомити з описами весільних обрядів у творах українських письменників; розвивати навички виразного читання та аналізу весільних пісень Очікувані результати: учні мають уявлення про обряд українського весілля; виразно читають весільні пісні, уміють їх аналізувати, звертаючи увагу на мотиви, настрій, художні засоби. Теорія літератури: весільні пісні. Обладнання: тексти творів з описами весільних обрядів, ілюстративний матеріал до теми Тип уроку: комбінований.
Вступне слово вчителя. Осінні місяці традиційно були порою весіль, що завжди було не тільки новим етапом у житті молодих, а й мало велике громадське значення як важлива складова зростання могутності народу, підтримки в молоді високої моральності. Останнім часом серед наших сучасників пожвавлюється інтерес до традиційної весільної обрядовості і, як наслідок, збільшується число охочих «зіграти» українське весілля. Отож сьогодні на уроці ми поринемо в минувшину й ознайомимося з основними етапами традиційного українського весілля та піснями, якими воно супроводжувалося.
Читання учнями напам’ять родинно-побутових пісень.
— Серед родинно-побутових українських народних пісень багато гумористичних. Про що це свідчить? — Які з вивчених нами родинно-побутових пісень є сатирично-гумористичними? — Яку синтаксичну фігуру в них використано? — З якою метою, на вашу думку, використовується антитеза у творі, яка її роль? — Визначте провідний мотив пісні «В кінці греблі шумлять верби». — До яких роздумів спонукає пісня «Світи, світи, місяченьку»? — Використання яких художніх засобів дало змогу так точно передати настрій пісні?
Ми з вами вже переконалися, що українці — народ співочий. Звичайно, весілля теж не обходилося без пісні. Весільне дійство поділялося на акти, кожен з яких мав свій музично-пісенний супровід. У піснях пояснювався зміст і значення кожного обряду, величалися молодята, їхні батьки, гості. За традицією, українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, весільний і післявесільний. Передвесільний цикл складався з низки обрядів: сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір; власне весілля — із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин. Сватання — перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. Оскільки успіх сватання часто залежав від уміння вести розмову, то при виборі старшого старости брали до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність. Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб на випадок відмови зберегти сватання в таємниці. Зайшовши в хату з хлібом у руках і привітавшись, старости починали традиційну розмову про мисливців, що натрапили на слід куниці (олениці) — красної дівиці, чи купців, що дізнаються про товар, тощо. Після традиційних промов старостів кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов’язковою й вирішальною. На знак згоди сватів перев’язували рушниками або підносили їм на хлібі хустки чи рушники. Нареченого дівчина перев’язувала хусткою. У випадку відмови старостам підносили гарбуза. При позитивній відповіді нареченої попередньо обговорювали питання приданого. Після сватання відбувалися оглядини (обзорини) — знайомство з господарством молодого. В обряді проглядається серйозність ставлення до утворення сім’ї: якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини. Батьки парубка намагалися якомога краще представити міцність господарства свого сина, демонструючи це так, щоб умовини завершилися шлюбною угодою. З погляду тогочасної дівчини суджений мав бути передусім хазяїном, опріч того — урівноваженим, спокійним і непитущим. А суджена, з погляду хлопця, мала бути працьовитою, справною господинею, а ще й чепурною та привітною. З моральних якостей найбільше цінувалася доброта. Отже, сімейне щастя ототожнювали передусім із доброзичливими взаєминами між подружжям. Існує народна приказка: «Не потрібен і клад, якщо у чоловіка з дружиною лад». Заручини — це своєрідне закріплення остаточної згоди на шлюб і прилюдне оголошення цієї події. Обов’язковими елементами були перший посад молодих (їх саджали поруч як наречену пару) й обмін подарунками. Назва обряду походить від з’єднання рук, що, за народним звичаєм, набирало юридичної сили. У призначений для заручин час батьки й родичі молодого зайшовши з хлібом у хату молодої, сідали до столу. Старший староста брав рушник і накривав ним хліб, на нього клав руки молодої й молодого і перев’язував їх рушником. Після цього наречена перев’язувала рушниками старостів і обдаровувала всіх присутніх родичів молодого хустками, сорочками, полотном. Після заручин ні дівчина, ні хлопець не мали права відмовлятися від шлюбу без вагомих на те причин. Відмова сприймалася як образа й безчестя, тому її треба було матеріально відшкодовувати.
Власне весільна обрядовість починалася із запрошення гостей на весілля. Найпоширеніша форма запрошення — особисте відвідування молодими родичів. Молода ходила з дружками селом у святковому народному українському одязі, прикрашена квітами та стрічками. Молодий із дружбами просив на весілля свою родину. Одним із найважливіших передшлюбних дійств був дівич-вечір. Дівич-вечір (дівичник) влаштовували напередодні весілля як символ прощання з вільним життям. Такі молодіжні вечори робили окремо в оселях молодої та молодого. Це був обрядовий акт відокремлення наречених від нежонатої молоді. Цей обряд у домі нареченої відзначався особливою ліричністю. Дівчата-подруги вили «гільце»: оздоблювали квітами, стрічками та букетиками колосків вишневе деревце або гілку сосни. «Гільце» символізувало незайманість, красу та молодість. Разом із завиттям гільця виготовляли маленьку квітку або вінки для молодого та молодої як символ наречених. Одягання вінків супроводжувалося ритуалами. На долівці розстеляли біле полотно, на яке ставили хлібну діжу, зверху клали подушку. При цьому дружки співали: «Ой, дайте нам стільце, до стільця — гребінце, до гребінця кожуха, щоб сіла молодуха». Наречена сідала на стілець, і брат розплітав їй косу, а дівчата прикрашали голову весільним вінком. Дівич-вечір закінчувався невеликою гостиною з танцями й співом. Одним із найпоширеніших весільних обрядів, що символізував освячення громадою новоствореної родини, вважалося бгання (випікання) короваю. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, гільце, шишки, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію. Головним весільним хлібом був коровай, який виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Бгали його в п’ятницю або суботу в домі молодої. Нерідко в цьому ритуалі брали участь родичі з обох боків, символізуючи поріднення сімей. Бгали коровай спеціально запрошені заміжні жінки, які приносили із собою борошно, яйця та сало. Весь процес бгання короваю супроводжувався ритуальними та магічними діями. Вважалося доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім). При цьому коровайниці повинні були перебувати в першому шлюбі й жити в злагоді. Коровай був окрасою весільного столу як символ достатку й щастя, а наприкінці весілля його розподіляли між усіма присутніми.
Весільний день був багатий на обряди. Весільний поїзд молодого, який вирушав за молодою, складався зі старшого боярина, бояр, світилки та родичів. За звичаєм, нареченого до воріт проводжала мати, одягнена в кожух, вивернутий вовною догори. Хлопця обсипали «на щастя» зерном і дрібними грішми. В Україні після шлюбу в більшості випадків молоді поверталися до дому молодої. Там їх біля надвірного порога зустрічали батьки. Молоді тричі вклонялися їм, батьки ж благословляли дітей і підносили хліб-сіль. У XIX — на початку XX ст. побутував звичай: після шлюбу молода їхала до себе додому, де відбувалася гостина за участю переважно хлопців і дівчат, але без молодого. Він повертався до свого дому, щоб зібрати весільний поїзд, який формувався вже після обряду вінчання — їхали по молоду. На шляху молодому влаштовували «перейму», вимагаючи за неї викуп. Перший викуп — «ворітну» — хлопці з вулиці молодої брали біля воріт її хати. Вони одержували дрібні гроші або чарку горілки й пропускали весільний поїзд на подвір’я. Друга перепона була біля дверей або в сінях: молоду охороняли дружки, які віддавали її за цукерки й калачі. Щоб сісти біля нареченої, молодий мусив викупити її ще й у брата-підлітка (коли такого не було, його роль виконував близький родич, іноді сусід). Одержавши викуп, брат поступався місцем молодому, і всі гості сідали за стіл. Після викупу місця починалось дарування: спочатку родичі молодого наділяли подарунками родичів молодої, потім — навпаки. Часто посад молодих завершувався обрядом покривання голови молодої очіпком і наміткою, що символізувало її перехід у стан заміжньої жінки. Найчастіше це робили мати й заміжні сестри. Після покривання голови відбувався обряд розподілу короваю. У кінці XIX — на початку XX ст. обряд покривання голови часто здійснювався вже в домі молодого. Тоді це виконувала свекруха або й сам молодий. Власне весіллям, гостиною керували хресні батьки. Наприкінці весілля в домі молодої відбувався останній її викуп — «весільний пропій». Після цього пізно ввечері молоду виряджали до дому чоловіка, її родичі передавали родичам і боярам посаг, вона виходила на подвір’я, гості співали пісень, у яких звучала туга й сум за рідною домівкою. За народними віруваннями, віз із молодими й посагом мав переїхати через вогонь, щоб запобігти лихові й «очистити» молоду. Кожна українська дівчина готувала собі придане — «посаг», який складався з двох частин: худоби та скрині. Щодо першої, то її виділяв батько. Це худоба, певна сума грошей, клаптик землі. Але те, що входило до скрині, дівчина мала готувати собі сама або ж разом із матір’ю. Скриню супроводжували брати й свахи, які дорогою показували посаг гостям та односельцям — виймали зі скрині гарні речі. Однак посаг мав продемонструвати не стільки достаток молодої та її рідних, скільки працелюбність дівчини. Молодих зустрічали свекор і свекруха у вивернутому кожусі, які обсипали їх пшеницею. Молоду супроводжували дві-три свашки з її родини, котрі стелили шлюбну постіль. Головний весільний день закінчувався обрядами шлюбної ночі: переодягання молодої, виведення її до гостей, демонстрування цнотливості. Важливе місце відводилося циклу обрядів після шлюбної ночі, що символізували приєднання невістки до родини чоловіка: розтоплювання печі, посилання по воду, скроплення водою господарства, приготування обіду, частування свекрів. Післявесільні обряди повинні були зміцнити зв’язок між родинами молодих і полегшити призвичаєння молодої в чужому домі. Через день-два молодий кликав гостей на «пропій». За тиждень після весілля молоді йшли до батьків молодої на «міни»: батько молодої повинен віддати, що «мінив» (обіцяв) дати їй у віно під час сватання й заручин. Із цього приводу влаштовувалась гостина.
(Учні виразно читають пісні «До бору, дружбонько, до бору», «А брат сестрицю та й розплітає», «Розвий, сосно, сімсот квіток», «Летять галочки у три рядочки», «Ой матінко, та не гай мене».)
— Під час якого весільного обряду виконувалася пісня «До бору, дружбонько, до бору»? — Що символізував обряд звивання гільця? — Які художні засоби використано в пісні? — Під час якого весільного обряду виконувалася пісня «А брат сестрицю та й розплітає»? — Як ви розумієте зміст пісні «Розвий, сосно, сімсот квіток»? — Чим ця пісня відрізняється від інших? — Чому пісня «Летять галочки у три рядочки» має журливий характер? — Який настрій має пісня «Ой матінко, та не гай мене»? Чому саме такий?
Творче завдання. Складіть міні-твір на тему «Які моральні цінності стверджувалися під час весільного обряду?»
Вивчити теоретичний матеріал
Заключна бесіда. — Чи доводилося вам бувати на традиційному українському весіллі чи бачити його — з весільними обрядами, піснями, сватами та боярами? — Якої ви думки про сучасне весілля? Чи збереглися в ньому хоч якісь елементи українського традиційного весілля? — Яка інформація, почута на уроці, вам видалася найцікавішою? | |
| Переглядів: 621 | |
| Всього коментарів: 0 | |
