| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із української літератури 9 клас |
Урок № 16 Драматургія. Час і місце побутування шкільної драми, її роль, виконавці. Мета: ознайомити учнів із давньою українською драматургією, її жанрами й особливостями; визначити роль Києво-Могилянської академії в розвитку театрального мистецтва; з’ясувати зміст понять «шкільна драма» і «вертеп»; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення Очікувані результати: учні знають матеріал про роль шкільного театру як важливого навчально-виховного засобу того часу; мають уявлення про найвизначнішу п’єсу-драму Феофана Прокоповича «Володимир»; розповідають про авторів, виконавців і дійових осіб вертепу, його композиційні особливості, зміст вертепного дійства. Теорія літератури: шкільна драма, вертеп. Обладнання: підручник, портрет Ф. Прокоповича, тексти творів давніх драм, ілюстративний матеріал про вертеп, словник літературознавчих термінів Тип уроку: комбінований.
Вступне слово вчителя. Хто з нас хоча б раз у житті не відвідав театр чи сам не брав участь у театральній постановці? Впевнена, що таких немає, адже театралізоване дійство — це не тільки те, що відбувається на сцені театру, це й новорічна вистава в дитячому садочку, де ви вперше виступили в костюмі зайчика чи сніжинки, це й улюблена дитяча гра «Подоляночка»... Театр, перш ніж стати таким, до якого ми звикли, пройшов довгий історичний шлях. Думаю, вам буде цікаво дізнатися про деякі етапи розвитку українського театру, а саме про шкільну драму та вертеп.
(Два-три учні зачитують складені вдома тести до теми минулого уроку. Інші відповідають на них.)
Розкажіть, у чому секрет популярності й довговічності пісні «Їхав козак за Дунай».
Шкільний театр, започаткований наприкінці XVI ст., знайшов свій подальший розвиток і в другій половині XVII — першій половині XVIII ст. В Україні шкільна драма поширилась через Польщу. Створювалась вона викладачами та учнями духовних (братських) шкіл, спрямовувалась проти експансії католицизму. Основна її віршова форма — силабічна, писана українською книжною мовою. Якщо до першої половини 30-х pоків XVII ст. головним осередком українського шкільного театру був Львів, то в другій половині XVII ст. його центром стає Києво-Могилянський колегіум. Драматичні твори в той час писалися з освітньою та виховною цілями. Основи теорії драматичних жанрів розроблялися в курсах поетики, що були в програмі Києво-Могилянської колегії. Викладачі поетики були зобов’язані не лише читати теоретичний курс, а й для ілюстрації писати драми та ставити їх силами студентів. Спектаклі відбувалися або на сцені колегії або просто неба, на майдані, перед широкою аудиторією. Дія одного могла проходити одночасно на землі, у пеклі і раю. Пекло умовно позначалося нижньою частиною кону, куди вели східці. Підвищення означало рай. Були також декорації, реквізит, костюми. Застосовувалися театральні ефекти — видові, звукові. На сцені з’являлися птахи, звірі, дракони, мерці. Усі ролі виконували хлопці. Шкільна драма спочатку мала в основному педагогічне призначення — учити студентів акторського мистецтва. Але вона послужила також основою виникнення шкільного театру. У навчальних закладах український театр розвивається у вигляді найпростіших його виявів — декламацій та діалогів. Декламація — віршовані панегірики у формі привітань, надгробних промов, написів, послань. Писалися вони на різноманітні теми: герби або їх елементи, якісь найновіші події (війна, укладання миру, зустріч або відправлення посольства, чиясь смерть, перемога, релігійні свята — Різдво, Великдень, важливі історичні події тощо). Виконувались декламації гуртом у шкільних класах або в церквах без сценічних атрибутів, але під час свят, урочистостей допускалося скромне сценічне оформлення (виконавці, одягнуті у відповідні костюми реальних чи алегоричних постатей, декламували серед декорацій, удаючись до відповідних жестів). У шкільних драмах, окрім релігійних тем, порушувалися питання утвердження загальнолюдських цінностей, втілених в алегоричних образах і релігійних розмірковуваннях. Шкільний репертуар у кожному окремому випадку диктував сценічне обладнання. Найскладнішим було сценічне обладнання для виставлення різдвяних та великодніх драм, у яких відповідно до тогочасної барокової естетики зображувались різні місцевості на землі, уявні картини неба, раю й пекла в алегоричних образах. Історичні п’єси обмежувалися доволі скромними декораціями; інші види п’єс — декламації та діалоги — виставлялися взагалі без сценічних пристосувань, за наявності лише завіси. Алегоричні постаті українського шкільного театру одягалися відповідно до античних і середньовічних уявлень про одяг міфічних, біблійних й історичних осіб. Їх треба було одягнути в такі костюми, щоб глядач здогадався, кого вони уособлюють,— Покору, Ворожнечу, Заздрощі, Віру, Жорстокість тощо. Так, дівчина в білому вбранні зображала Невинність, Злоба повинна була тримати в правій руці гадюку. Драматичні твори XVII–XVIII ст. поділяються на тематичні групи. Серед шкільних драм, написаних і поставлених протягом першої половини XVIII ст., основне місце посідали драми різдвяного й великоднього циклів. Деякі з них дійшли до нашого часу без заголовків, дат створення, деякі — анонімні — і без дат написання чи вистави. Мораліте (від латин. moralic — моральний) — повчальна алегорична драма. П’єси цього жанру виставлялися на шкільній сцені на Масницю. Вони закликали до роздумів про саме життя, нагадували про неминучість розплати за гріхи, відображали загальні закони світопорядку, повторюючи його структуру, будувалися на схематизованих взаємовідносинах людини зі світом, що проходила, як правило, від колиски до могили, прямувала до раю, якщо не грішила. Герой мораліте пасивний. За нього борються сили добра і зла, і він відчуває на собі їхній вплив. Ця боротьба демонструється співвідношенням алегоричних образів, що уособлювали його вади й доброчесності. Людина сама нічого не вирішує, не здатна втручатися в боротьбу пристрастей. Елементи мораліте впліталися майже в усі п’єси, що ставилися в шкільному театрі. Вони були наявні навіть в історичних драмах. Але найбільшою мірою збережено структуру мораліте в п’єсі Георгія Кониського «Воскресеніє мертвих». Сюжет твору побудовано на протиставленні двох героїв — Гіпомена (праведника) та Діоктити (грішника), що показані в житті і смерті. У п’єсі змальовано картину соціальної нерівності, жорстокої експлуатації простих людей панівною верхівкою, беззахисність бідняків перед представниками влади, викрито несправедливе судочинство, пов’язане з хабарництвом. Драми на історичні теми стали вершиною української шкільної драматургії першої половини XVIII ст. («Владимир» Феофана Прокоповича (1705), «Іосиф Патріарха» Лаврентія Горки (1708), «Милость Божія...» невідомого автора (1728).
XVIII століття — час розквіту вертепу. Цікаво, що вертеп за своїм змістом — це український оригінальний витвір, подібного якому не знала Західна Європа. Вертеп — ляльковий народний театр (вертепом називалася печера, де народився Ісус Христос). Для лялькової вистави використовувалася скринька у вигляді двоповерхового будиночка; ляльки приводились у рух за допомогою ниток. У верхній частині вертепного будиночка розігрувалися сцени на біблійні сюжети, у нижній — народно-побутові. Вертепні вистави влаштовувались на торгових площах, у будинках старшин, заможних козаків і міщан. Двоповерховий переносний будиночок (скринька) виготовлявся з дерева, картону, паперу, красиво оздоблювався. У нього поміщалися ляльки на дротиках. Ляльок майстерно вирізали з дерева, розмальовували, одягали відповідно до ролей. У вертепі ролі грали не лише людські особи, а й тварини. Були тут і коза, і свиня, і змій тощо. Їх показували теж у вигляді ляльок. Вертепна вистава складалася з двох частин. Спочатку на верхньому поверсі відбувалася вистава, близька за змістом до звичайної шкільної драми (різдвяної). Це перша частина. У ній розігрувалася традиційна різдвяна драма з 13–17 коротеньких яв, у яких співи перемежовувалися з розмовами. Учасниками були пастухи, зображалися янголи, царі-волхви, що йшли поклонитися немовляті Христу. На нижньому поверсі вертепної скриньки відбувалася друга частина дії. Вона складалася з 28–31 невеличких яв-інтермедій, слабо пов’язаних із релігійною тематикою. Дійовими особами тут були дід і баба, москаль-солдат, циган із циганкою, шинкар-єврей із жінкою тощо. Ця частина мала цілком світський характер. У ній широко відображалися народний побут та звичаї. Дотепні сцени із життя можновладців, панів та священиків часто містили сатиру, за що їхні автори переслідувалися урядовцями. Вертепні вистави влаштовувалися на торгових площах, у будинках заможних козаків та міщан. Час виникнення вертепу досі не з’ясований. Перше документальне свідчення про ходіння з ляльками в Україні фіксується 1573 pоку, але невідомо, чи ця лялькова гра якось стосувалася того своєрідного театру, що дійшов до нас у пізніших зразках. Дослідники стверджують, що вертепна драма за своєю тематикою, композицією та образною системою утворена з двох елементів — фольклору та шкільної драми.
Інтермедія (від латин. intermedius — проміжний, середній) — невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами шкільної драми. Найбільшого розвитку інтермедії набули в практиці українського шкільного театру XVII–XVIII ст. Хоча інтермедії посідали другорядне місце стосовно серйозної драми, але користувалися великою популярністю. Будувалися вони на основі анекдотів, жартівливих історій, побутових сценок, веселих бувальщин із народного життя. Шарж, гротеск, бурлеск, пародія, макаронічна мова були в інтермедії засобами комічного. Дійовими особами виступали українські селяни, козаки, цигани, євреї-корчмарі, німці, студенти. Зміст інтермедій зводився в основному до суперечок, які здебільшого закінчуються бійками. Сперечаються іудеї з християнином, батько із сином, німець з українським селянином, польський шляхтич із козаком, циган і єврей із селянином тощо. У кращих своїх зразках українська інтермедія була гострою політичною сатирою на окремі соціальні явища тогочасного суспільства, у ній звучали мотиви визвольної боротьби українського козацтва проти польської шляхти, викривалися гнобителі народу — шляхтичі, євреї-орендарі, православні, уніатські католицькі священики. Українські інтермедії та інтерлюдії надавали виконавцям надзвичайно широких можливостей для відтворення різноманітних, індивідуалізованих рис зображуваних персонажів, для застосування різнобарвних художніх засобів і виразних сценічних прийомів акторської майстерності. Популяризаторами інтермедій у народному середовищі були переважно спудеї (студенти) Києво-Могилянської академії, школярі тогочасних колегіумів в Україні. Особливо під час вакацій, щоб заробити собі на прожиття, вони влаштовували інтермедійні вистави.
Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи бароко. Він був людиною різнобічно обдарованою, навіть геніальною. Праці Ф. Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. Перу Ф. Прокоповича належить і перша українська історична драма — «Володимир». У літературі того часу було модним (цього вимагала й теорія літератури) давати заголовок твору дуже довгий, щоб певною мірою розкрити його зміст й основну ідею. П’єса Ф. Прокоповича має дуже довгу назву, яку коротко можна передати так: «Владимир, всіх словенороссийских стран князь и повелитель». Свій твір автор присвятив гетьману І. Мазепі. Драма написана 1705 року і поставлена 3 липня того ж року студентами на сцені Київської академії. За жанром драма «Володимир» — трагікомедія, бо в цю п’єсу, що має в основному серйозний, високий зміст, органічно вплетені комедійні сцени, комічні персонажі. У побудові свого твору автор ішов за власним курсом поетики, що вимагав суворого дотримання певних правил: п’єса має складатися з п’яти актів; подія, про яку йдеться у творі, у житті має відбуватися не довше двох-трьох днів; у творі обов’язково повинні бути пролог та епілог. У драмі змальована видатна подія в житті Київської Русі — прийняття князем Володимиром християнства. Та нове завжди важко пробиває собі дорогу. На заваді стають реакційне духівництво й неуцтво. Сюжет твору охоплює такі події, як підготовка до прийняття християнства, прийняття нової віри і перші наслідки цього нововведення. Тема спричинила й відповідне групування персонажів: перша група — жерці Жеривол, Курояд, Пияр, тінь Ярополка (брат Володимира, убитий останнім), демони, що захищають поганство. Володимир, його сини Борис і Гліб, Філософ, воєначальники Мечислав і Храбрий — ревні прихильники нової віри — християнства. Найбільш рельєфно в драмі змальовано образ Володимира. Навколо нього, власне, й розгортається дія. Хоча драма розповідає про давні історичні події, виразно відчувається її політична спрямованість: автор на боці Володимира, прославляє його й наступника князя, який теж проводить сміливі реформи в суспільному житті,— Петра І. І глядачі це розуміли. Таким чином, п’єса «Володимир» своїм ідейним спрямуванням порушувала проблеми сучасного автору життя.
(Проводиться за питаннями учнів.)
Виконання учнями тестових завдань.
Вивчити теоретичний матеріал
Урок № 17 (Життя та творчість філософа, просвітителя, поета Г. Сковороди. Його християнські морально-етичні ідеали) проходитиме у формі звіту творчих груп про виконану роботу. Учні об’єднані у творчі групи й готують матеріал відповідно до завдання: «Біографи» — розповідають біографію Г. Сковороди, наводять цікаві факти з його життя та легенди про нього. «Філософи» презентують власне дослідження стосовно поглядів Г. Сковороди на життя та людину. «Історики» надають історичну довідку про соціально-економічне становище України другої половини ХVІІІ ст. «Актори» читають напам’ять вірші «De libertate», «Ах, поля, поля зелені», «Ох ти, пташко жовтобока», інсценують байку «Бджола і Шершень».
Створити асоціативні ряди до понять «шкільна драма», «трагікомедія», «інтермедія», «вертеп».
Інтерактивна вправа «Мікрофон». — Театральні вистави завжди були популярними, тому що... — Коли я дивлюся театральну виставу, то мрію про... — На уроці я вперше дізнався (дізналася) про... | |
| Переглядів: 1295 | |
| Всього коментарів: 0 | |
