| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із української літератури 9 клас |
Урок № 15 Поезія давньої української літератури. Іван Величковський. Фігурні (курйозні) вірші. Мета: ознайомити учнів із кращими зразками давньої української поезії, її темами, мотивами, пошуками оригінальних форм; навчати пояснювати ідейно-художні особливості фігурних віршів; удосконалювати навички виразного читання та аналізу поезій Очікувані результати: учні розуміють і пояснюють ідейно-художні особливості фігурних віршів І. Величковського, розрізнюють їх релігійну та світську тематику; виразно й вдумливо читають вірш С. Климовського, коментують зміст і версифікаційні особливості твору; знають про світову славу пісні С. Климовського. Теорія літератури: фігурний (курйозний) вірш. Обладнання: видання творів І. Величковського, аудіозапис пісні «Їхав козак за Дунай» Тип уроку: комбінований.
Вступне слово вчителя. У ХVІ–ХVІІ ст. у навчальних закладах України (у братських школах, Києво-Могилянській академії та ін.) великого значення надавалося теорії та практиці віршування. Вірші складали як поважні професори, так і учнівська молодь. На жаль, не всі імена поетів та самі поезії того часу зберегла для нас історія. Але навіть на основі тих зразків, які дійшли, ми можемо зробити висновки про шляхи розвитку поезії того часу та про ідейно-художні шукання поетів доби бароко.
Бесіда. — Що з уроків історії вам відомо про школи доби Відродження? — Чому, на вашу думку, за всіх часів високо цінувалося вміння складати вірші? — Дайте визначення поняття «поезія». — Чи любите ви поезію? Яких поетів вітчизняної та світової класики знаєте? Який із них ваш улюблений? Чому саме? — Як на вашу думку, чи кожна людина здатна написати поетичний твір? Наведіть переконливі аргументи.
Віршовану поезію слов’яни знали споконвіку. Відколи існує слов’янська мова, відтоді — й слов’янська поезія. Популярною була поезія і в XVI–XVIII ст., а одним із найулюбленіших предметів у тодішніх школах вважалася поетика, у курсі якої учнів навчали теорії віршування. Віршуванням займалися як учні, так і вчителі. У той час вважалося, що людина, котра може скласти вірш на будь-яку тему — високоосвічена. Курс поетики викладався в братських і монастирських школах, колегіумах, Київській академії, основна увага приділялася способам складання віршів, що позитивно позначалося на розвитку віршованої літератури. Учні вивчали давньогрецьку, давньоримську, польськомовну поезію, аналізували твори Верґілія, Гомера, Овідія, знайомилися з особливостями силабічної та силабо-тонічної систем віршування. Легше було писати силабічні вірші, бо силабічна система віршування, на відміну від силабо-тонічної, базувалася на співмірності кількості складів, а не на співмірності наголошених і ненаголошених складів. Ознаки силабічних віршів: (силабіка (від грец. silaba — склад)). — однакова кількість складів у рядках (від 8 до 20); — наявність цезури; — постійний наголос на передостанньому складі рядка; — вільне розміщення наголосів у середині рядка; — перевага надається жіночій римі; — парне римування. Найчастіше в поетичних творах давньої літератури застосовувався тринадцятискладник. Значне місце в літературі XVIІ — першої половини XVIII ст. займала панегірична література. Мода на панегірики охопила всю Європу. Спочатку ці вірші з’явилися в Польщі. Особливо вони подобалися єзуїтам, великим магнатам, верхівці духовенства. У братських школах України учнів також навчали писати «орації» на честь «сильних світу цього». Силабічне віршування (від грец. syllаbe — склад) — система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто — 13, рідше — 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. Цезура (від латин. caesura — рублення, срублення) — обов’язкова для повного віршованого розміру пауза всередині віршованого рядка. Панегірик (від дав.-гр. πανηγυρικος (Λόγος) — похвальна промова на урочистих усенародних зборах, є похідним від πανήγυρις/πανάγυρις — урочистість) — літературний твір, зокрема давньоруський і давньоукраїнський, що містить хвалебний відгук про кого-небудь. Українська поезія XVI–XVIII століть творилася старослов’янською, латинською, грецькою, польською, російською, українською мовами, але була виразного українського спрямування. Представлена вона іменами Павла Русина, Себастіана Кленовича, Семена Климовського та ін. Давня українська поезія пройшла кілька етапів розвитку, кожен з яких мав свої особливості. Ми зупинимося на розгляді поезії доби бароко, для якої важливим було вразити читача, здивувати чимось. І їм це вдавалося.
І. Величковський — найяскравіший представник української барокової поезії. Він народився близько 1650 року, як вважають, на Чернігівщині, навчався в Києво-Могилянській колегії. На початку 1680 років працював у друкарні Л. Барановича в Чернігові, пізніше, у середині 80-х років, оселився в Полтаві, де отримав посаду пресвітера Успенської церкви. Тут він і помер 1701 року (за іншими даними — 1726-го). Літературна спадщина Величковського, що збереглася до нашого часу, обмежується головним чином трьома творами. Прославився ж він передусім двома рукописними книжечками: «Зегар з полузегарком» (1690) та «Млеко од овці пастору належне» (1691). Обидва вони були «оферованы» (піднесені) київському митрополитові Варламу Ясинському. Поет звертався як до релігійних, так і до світських мотивів, у його доробку є твори філософської й морально-повчальної тематики. Особливістю поезій І. Величковського є тяжіння до контрастів: читач — поет, життя — смерть, скупість — щедрість, гріх — праведність. Він вдається до використання сюжетів та образів із міфології, церковних та світських писань, фольклору, його творам властива афористичність. Величковський прагнув задовольнити релігійні й світські запити читачів. Він закликав до «віри в ділах», був прихильником ідеї рівності людей. Митець багато перекладав, бажаючи ознайомити українських любителів поезії зі здобутком європейських латиномовних поетів. На відміну від багатьох своїх сучасників, І. Величковський більшість творів писав староукраїнською мовою з вкрапленнями церковнослов’янської та розмовної. Проте найбільшою заслугою поета вважається розробка теорії курйозного віршування.
Семен Климовський — український козак і поет XVIII ст. Був високоосвіченою людиною. Є передбачення, що він закінчив Київську академію, але в енциклопедії «Києво-Могилянська академія в іменах» його прізвища немає. Знав латинську, грецьку та інші мови, літературу й філософію. Біографічних відомостей про цього поета дуже мало. Семен Климовський (світське ім’я — Іван) народився наприкінці ХVІІ ст., імовірно, на Харківщині, оскільки в літературі він відомий як «харківський козак-піснетворець», помер наприкінці ХVІІІ ст. Відомо, що життя його було дуже довгим, може навіть понадстолітнім. 1724 року він, судячи з усього, був зовсім молодою людиною. Точна дата смерті поета, як і дата народження, не встановлена. Відомо лише, що помер він наприкінці XVIII ст. у селі Припутні Херсонської губернії. Творча спадщина С. Климовського дає можливість стверджувати, що митець мав академічну освіту, та й відгуки його сучасників переконують у цьому: «Климовський за сім грецьких мудреців був славніший і шанованіший між побратимами його козаками, він промовляв високоштильними віршами, давав приятелям розсудливі поради». Був козаком Харківського полку. 1724 року зустрічався з російським царем Петром І, подарував імператору свою рукописну книжку з мудрими й досить сміливими на той час творами. Російський історик М. Карамзін був ознайомлений з іншими творами С. Климовського — «Про правду і великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників». Карамзін писав про С. Климовського: «В императорской библиотеке хранится его рукописное сочинение “О великодушии и правде”, в котором много хороших чувств и даже хороших стихов… Твердил часто пословицу: “Нам добро и никому зло, то законное житье”; и любопытные приходили издалека слушать его». 1812 року поет став героєм опери-водевіля О. Шаховського «Козак-стихотворец», яка користувалася великим успіхом глядачів, після чого його популярність зросла. 1905 року історик Всеволод Срезневський знайшов в особистій бібліотеці Петра І два рукописні твори, підписані так: «Негоднейший раб харьковский козак Семен Климов». Мова творів Семена Климовського — російська з численими церковнослов’янізмами та українізмами. Перша друкована згадка про С. Климовського відноситься до 1772 року (ймовірно, ще за життя) — в «Опыте исторического словаря о русских писателях», підготовленому М. Новиковим. Повідомляється, що малоросійський козак С. Климовський написав віршовану книжку «Про правду і великодушність добродійників» (1724) і що ця рукописна книжка зберігається в Імператорській бібліотеці. Вдруге С. Климовського згадав російський історик І. Голиков у «Діяннях Петра Великого» (1785), але назву твору Климовського вже змінено — «Про правосуддя начальствующих», а прізвище подано як Семен Климов, харківський козак. Зауважується, що він подарував свою книжку Петру І. М. Карамзін відзначає, що Климовський є автором пісні «Не хочу я нічого, тільки тебе одного», яку «співають наші ласкаві пані». На портреті зображено молодого вусатого козака за столом, на якому лежить книжка. Ім’я поета згадується в «Словнику російських світських письменників», який видав митрополит Євгеній. У статті називаються ще два твори харківського козака: «Про давні всеросійського монарха діла» та «Про пришестя короля шведського Карла ХІІ у середину України». (Ці твори досі не знайдено.)
Творче об’єднання документальних та художніх фільмів Національної телерадіокомпанії України зняло документальну стрічку «Пісня Всесвіту “Їхав козак за Дунай”». Фільм цікаво та емоційно розповідає історію цієї пісні, яка в кожного українця викликає почуття захоплення й національної гордості, адже вона відома і, безперечно, має шалену популярність у цілому світі — від Європи до Америки. Її вважають (звичайно, у своїх варіантах) власною народною шотландці й поляки. А в цьому фільмі зазвучав її переклад і китайською. У стрічці досліджується питання: коли саме Семен Климовський написав пісню «Їхав козак за Дунай», що спонукало його до написання твору? У результаті автори дійшли висновку, що це події 1709 року — поразка під Полтавою та знищення Гетьманщини, які спонукали Семена Климовського написати пісню з маршовими ритмічними інтонаціями, що пробуджували б у козаків дух вольності та геройства. Цю пісню, яка має вже трьохсотлітню історію, без сумнівів можна вважати духовним та культурним надбанням українського народу. Твір поширився в Україні у XVIII столітті. Але цей мотив набув популярності також і в Німеччині. Літературознавець Григорій Нудьга у своїй книжці про С. Климовського розповів цікаву історію «вживлення» пісні «Їхав козак за Дунай» у німецький фольклор. 1808 року в Чорному лісі під Баден-Баденом місцева знать влаштувала «садове свято», у якому брали участь і гості з Росії. На святі був присутній композитор Х. Тідге, який, почувши пісню про розлуку козака й дівчини, здійснив вільну переробку твору. З того часу німці вважають його власним фольклорним надбанням, яке знайшло чудове продовження у творчості Бетховена. Композитор кілька разів опрацьовував мелодію. Цікаві варіації на тему цього пісенного твору зробив також італійський композитор Томмазо Траетта. У петербурзькій громадській бібліотеці зберігається унікальна реліквія — зошит великого німецького композитора Людвіга ван Бетховена. А в ньому — власноручні нотні записи композитора, котрі він здійснив 1816 року, серед них шість пісень (без тексту). Одна з мелодій — мотив відомої української пісні «Їхав козак за Дунай». Людвіг ван Бетховен приятелював із сином останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Андрій Розумовський був послом Росії в Австрії. Не без впливу Розумовського Бетховен зацікавився українським музичним фольклором. У його обробці пісня «Їхав козак за Дунай» оновилася; голос, який її виконує, зазвучав у супроводі фортепіано, скрипки й віолончелі, притаманна оригіналу маршовість поступилася більш повільним та ніжним тонам. Утім, не лише Бетховен захоплювався піснею «Їхав козак за Дунай». 1818 року німецький та австрійський композитор Йоган Гуммель, учень Моцарта, створив чудову обробку цієї пісні для фортепіано, віолончелі та флейти (Опус 78). 1839-го її обробив для чоловічого хору німецький композитор Йоган Кристіан Фридрих Шнайдер. Як наслідок численні самодіяльні колективи та хори, яких у той час було чимало в Німеччині, почали виконувати цю пісню й зробили її досить популярною в Європі. Варіації на тему «Їхав козак за Дунай» написав також італійський композитор Томмазо Траетта, а італійський переклад — Домініціс. Французький переклад пісні було здійснено кимось із польських емігрантів, яких тоді в Парижі було чимало. Скоріш за все, автор перекладу — Совінський, котрий опублікував французький переклад пісні у своїй збірці «Польські народні і популярні пісні». Однак справжньою популярністю у Франції ця українська пісня завдячує польському композиторові і скрипалю, учню великого Ніколо Паганіні,— Каролю Липинському, котрий із великим успіхом виступав у Парижі, виконуючи серед інших і «Їхав козак за Дунай». 1814 року Вацлав Ганка опублікував у Відні переклад «Їхав козак за Дунай» чеською мовою. 1815-го в американському місті Філадельфія були надруковані ноти цієї пісні та її англійський переклад. Наступного року ноти й текст видані в Лондоні, а 1822-го в американському Балтиморі. На початку ХХ століття в США з’явилися нові переклади цієї пісні. Нею зацікавилися співаки, композитори, аранжувальники. 1925 року вона увійшла до оперети «Пісня вогню» як центральний дует усього твору — його виконують закохані в час розлуки. 1925 року в США вийшло фундаментальне багатотомне видання «Міжнародна бібліотека музики для вокалістів». У VI томі серед найкращих пісень усіх часів і народів надруковано й українську — «Їхав козак за Дунай». Ось така історія пісні, створеної козаком Семеном Климовським. Вона не пішла в забуття, а навпаки, стає не тільки українською народною, а й піснею чотирьох континентів. А цей факт не може не викликати гордості за наших талановитих пращурів. Сучасні дослідники вважають пісню «Їхав козак за Дунай» зразком давньої любовної лірики. Композицію пісні становить розгорнутий діалог між козаком, який їде на війну, і його коханою дівчиною. Сцена розлуки хоч і драматична, проте в інтонаціях звучить козацький запал та оптимізм. Мотив прощання козака з коханою типовий для народних козацьких пісень. Твір написаний семискладовим силабічним віршем, тобто рівноскладовими рядками (більшість із них мають по сім складів).
Курйозний вірш (від фр. curieux — допитливий, цікавий) — це вишуканий поетичний твір, незвичайний за формою, для якого характерне поєднання зорових і слухових елементів, узгоджених зі змістом. Твір, у якому домінує зоровий ефект, називають фігурним (від латин. figura — вид, образ), такий вірш може мати різну графічну форму: трикутник, хрест, зірка, дерево, сокира тощо. Фігурний вірш запровадив ще в античному світі Симмій Родоський (збереглися його вірші у формі сокири, крил та яйця). В українській літературі теоретиком курйозного віршування є Іван Величковський. У книжці «Млеко од овці пастору належне» він розглядає двадцять видів курйозної поезії й ілюструє їх своїми прикладами. Тому цю книжку можна вважати своєрідним підручником із поетики. До найоригінальніших курйозних віршів належать: вірш-рак, який однаково читався з обох боків; акровірш, у якому зашифровано ім’я автора; вірш, уписаний у геометричну фігуру; вірш-лабіринт. Курйозне віршування І. Величковський називав «штуками поетицкіми». Саме цей вид поетичної творчості став джерелом для сучасної української візуальної (зорової) поезії. Незвичайність їх була в зовнішньому вигляді, причому про зміст автори не дуже дбали. Так, у тексті фігурного вірша рядки різної довжини розміщувалися у формі чаші, зірки, хреста, меча тощо. У творах у формі «рак» добиралися такі слова, щоб під час читання кожного рядка зліва направо й навпаки виходив той самий текст: Анна во дар имя ми обрадованна, / Анна дар и мне сень мира данна. В азбучному вірші кожне слово починалося з наступної літератури алфавіту: Ах Благ Всех Глубина / Девственная Єдина... На останній сторінці збірника під назвою «Остатняя штучка» вміщені три двовірші з підкресленими кіновар’ю окремими літерами. Перечитавши підкреслені літери «навспак», справа наліво, матимемо прізвище й ім’я автора: «Величковский Иоан». Великою популярністю користувалися акростихи, у яких ім’я автора або того, кому твір адресувався, складалося з початкових літер кожного рядка, якщо читати їх згори вниз. Цей різновид курйозного вірша використовується й тепер, зокрема в загадках. Написання курйозних віршів було поетичним штукарством, але воно сприяло розвитку кмітливості, винахідливості учнів, допомагало їм оволодіти віршовою майстерністю. Такі твори користувалися великим успіхом тогочасного невибагливого читача, вони охоче переписувалися й поширювалися. Із часом курйозні вірші стали посідати все менш значне місце в шкільній практиці, а на початку ХVІІІ ст. були вилучені з підручників 2. Робота зі словником літературознавчих термінів. (Учні записують у зошити визначення поняття «фігурний вірш».)
(Учитель виразно читає вірші «Минути», «Рак літературний», «Остання штучка» та ін.)
«Чи доцільно ділити “минути” свого життя на щасливі й нещасливі?»
10. Обмін враженнями. Бесіда. 11. «Усне словесне малювання». Змалюйте картину, яка виникає у вас перед очима, коли ви слухаєте пісню.
Робота за варіантами. Варіант І. Дослідіть, чим пісня «Їхав козак за Дунай» співзвучна з народною. Варіант ІІ. Створіть словесний портрет І. Величковського на основі матеріалу, почутого про нього на уроці.
Підготувати міні-доповіді про вертеп та шкільну драму (автори, виконавці, ідейний зміст), про роль шкільного театру як важливого навчально-виховного засобу, про найвизначнішу п’єсу того часу — драму Феофана Прокоповича «Володимир».
Скласти питання до драми Ф. Прокоповича «Володимир».
Інтерактивна вправа «Мікрофон». — Новим для мене на уроці було... — Фігурні вірші — це... — Мені сподобалося... | |
| Переглядів: 906 | |
| Всього коментарів: 0 | |
