| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із української літератури 9 клас |
Урок № 10 Києво-Печерський патерик як пам’ятка житійної літератури. Мета: ознайомити учнів із відомою пам’яткою житійної літератури, зі змістом оповідання про Прохора чорноризця; розвивати вміння знаходити прихований зміст твору й правильно його тлумачити Очікувані результати: учні мають уявлення про Києво-Печерський патерик; переказують і тлумачать зміст оповідання про ченця Прохора; уміють пояснити значення давніх літописів для збереження відомостей про життя, культуру, звичаї наших пращурів. Теорія літератури: патерик, житіє. Обладнання: підручник, видання патерика, ілюстрації до нього Тип уроку: комбінований.
Вступне слово вчителя. Про користь книжної науки було відомо ще в сиву давнину. Наші предки, як ви вже знаєте, читали із задоволенням. Особливою популярністю користувалися житія — твори про життя осіб, яких церква оголосила святими. Житія нікого не залишали байдужими, бо в них були правдиво змальовані цікаві побутові деталі та образи християнських святих, оспівувались і звеличувались їхні подвиги, описувалось життя й ті чудеса, які вони творили. Житіє мало служити зразком подвижницького життя во славу церкви. Житіями захоплювались, як потім зачитувались романами: в образах головних дійових осіб убачали ідеал, зразок поведінки. Я впевнена, що сьогодні на уроці ви теж знайдете для себе приклад, гідний наслідування.
Бесіда. — Яка подія відзначається в Україні щороку 9 листопада? — Із чиїм іменем пов’язана ця дата? — За що у нас шанують Нестора Літописця? — Що ви про нього знаєте? — Перекажіть уривки літопису «Повість минулих літ», які вам найбільше запам’яталися. — Кого й за що засуджує автор літопису? А схвалює? — Як ви вважаєте, чи є цей твір актуальним у наш час? Відповідь аргументуйте.
Значна роль у розвитку «житійної» літератури належала Києво-Печерському монастирю як релігійному центрові Давньої Русі. У його стінах, як відомо, писався літопис, що ввібрав у себе низку «житійних» казань; на їх основі у першій чверті XIII ст. виникла пам’ятка, яка згодом дістала назву «Києво-Печерський патерик».
«Києво-Печерський патерик» — збірка оповідань про ченців Києво-Печерського монастиря, заснованого в середині XI ст. Це одна з найбільших за обсягом і найцікавіших за багатством культурно-історичного змісту пам’ятка старої київської літератури. Головною темою оповідань, що входили до такої книги, були подвиги уславлених аскетів, а характерною особливістю — деяка новелістичність. Ченець-відлюдник ставав популярним народним героєм. І все ж ці оповідання є типовими легендами, а для жанру легенди характерна настанова щодо прищеплення догматичних чи моральних істин християнства за допомогою естетичного впливу. Основою сюжету є чудо. Воно головний об’єкт розповіді, на нього спрямована увага читача. У цьому творі поєдналися дохристиянські, язичнецькі вірування з християнськими; уміщені відомості про економічні, соціальні й культурні відносини в Київській Русі; описане життя перших печерських монахів. Формування збірника завершилося в XV ст. Існує кілька його редакцій. Перше друковане видання побачило світ 1661 року за ініціативою Інокентія Гізеля. «Києво-Печерський патерик», як цільний твір і система легендарних новел, постав на початку ХІІІ ст. Твір був укладений ченцями Києво-Печерського монастиря за доби його найбільшого розквіту, напередодні зруйнування Києва та України татарською ордою. До патерика ввійшли твори трьох різних авторів: єпископа Симона, ченця Полікарпа та Нестора Літописця. В основу цієї пам’ятки покладено листування єпископа Володимирського Симона (помер 1226 pоку), колишнього ченця Києво-Печерського монастиря, із ченцем того ж монастиря Полікарпом. Незадоволений скромною роллю ченця в монастирі, Полікарп, що мав неабиякий літературний хист, поскаржився своєму другові Симону на те, що його принижують. У відповідь Полікарпові Симон написав докірливого листа, додавши до нього на повчання кілька коротких оповідань із життя печерських ченців та повість про будівництво Печерської церкви. Весь цей матеріал мав викликати в Полікарпа повагу до монастиря, своїм скромним становищем у якому він був невдоволений. Очевидно, повчання Симона вплинуло на Полікарпа, і він, у свою чергу, у формі звернення до печерського ігумена Акіндіна доповнив працю Симона низкою нових оповідань із життя ченців Києво-Печерського монастиря. Згодом (коли — точно невідомо) писання Симона й Полікарпа були об’єднані. Найдавніший рукопис, що містить такий об’єднаний текст обох письменників, із доданими до нього сказаннями про перших чорноризців печерських, Несторовим житієм Феодосія Печерського та деякими іншими матеріалами, відносять до початку XV ст. (1406). Джерелом писання Симона й Полікарпа були переважно житія Антонія Печерського, житіє Феодосія, написане Нестором, Печерський літопис, а також усні перекази. Дещо написано авторами, мабуть, із пам’яті. Певний вплив на ці писання справили візантійські перекладні патерики, переважно «Сінайський» та «Єрусалимський», а також твори деяких отців церкви (Єфрема Сірина, Іоанна Ліствичника та ін.).
У сюжеті послань Київського патерика бачимо яскравий прояв своєрідного «культу Печерського монастиря». У багатьох посланнях Симона монастир постає чимось найсвятішим: до нього не можуть увійти грішники, поховані у печерах нечестиві монахи поширюють неприємний запах, грішники навертаються, потрапивши в монастир. Уже в епістолярному початковому розділі патерика монастир зображено як море, що «не держить в себє гнилаго, но измещеть вонь [викидає геть]», «святое и честное и спасенное мєсто». Тут наведено розповіді про печерських подвижників монастиря, історію побудування Печерської церкви, подано історію Києво-Печерського монастиря (реальні та легендарні сюжети), наводяться розповіді про діяльність засновників Лаври — Антонія та Феодосія, вміщено відомості про економічні, соціальні й культурні відносини в Київській Русі.
Основне завдання, яке ставили перед собою Симон й Полікарп,— возвеличення Києво-Печерського монастиря як руського релігійного центру. Тим самим підвищувався й укріплювався авторитет руської церкви як серйозного політичного фактора у феодальному суспільстві. Ідея прославлення оплоту християнства на Русі — Печерського монастиря — свідчила про зростання самовизнання руського духовенства, яке було солідною силою та впливовою організацією в історичному житті Русі. Києво-Печерський патерик яскраво відбивав боротьбу, яка точилася між монастирем та князями і в основі якої були суперечності на ґрунті матеріальних інтересів та сутички через втручання монастиря в міжкнязівські відносини. Києво-Печерський монастир спочатку намагався відстояти свою незалежність і до князів ставився позитивно, бо вони сприяли його зростанню. Коли було не так, то він з ними ворогував. Якщо Всеволод і його син Володимир Мономах, котрі сприяли монастирю, у патерику змальовані зі співчуттям, то зовсім інакше в ньому розповідається, наприклад, про Ізяслава Ярославича, його сина Святополка та внука Мстислава. Отже, провідними ідеями твору є возвеличення православної віри; уславлення переваг праведного життя ченців Києво-Печерської лаври; відбиття високого рівня руської культури.
Києво-Печерський патерик — видатна пам’ятка давньоруської писемності. На період його створення, ХІ–ХІІІ століття, припав розквіт житійної, чи агіографічної літератури. Така література розповідала про життя та уславлювала подвиги й страждання людей, визнаних церквою святими. Автори цієї пам’ятки намагалися показати читачеві всю велич духовних устремлінь своїх персонажів, їхню смиренність і жертовність, боротьбу з підступними темними силами. Одне з найцікавіших та літературно виписаних житій святих у патерику — це релігійне оповідання «Про Прохора чорноризця, которий, з молитвою, із трави, що називається лободою, пік хліб, і з попелу сіль (робив)». Дія оповідання відбувається за часів княжіння в Києві Святополка, який «багато насильства людям вчинив», «доми бо знатні до ноги без вини викорінивши, майно численне відняв. Задля цього попустив Господь поганим силу мати над ним, і були битви численні з половцями, а до того ж і котора була в ті часи, голод сильний і бідність велика в усій Руській землі». У ці важкі часи до ігумена Іоанна прийшов праведний чоловік, який бажав стати монахом. Ставши чорноризцем, Прохор «віддав себе в послух і воздержання безмірне, так, що й хліб у себе відібрав. Збирав лободу і, своїми руками розтираючи, хліб, собі робив». Бачачи, що Прохор живе за християнськими принципами скромності, смиренності, самопожертви та співчуття, Господь нагородив його за таке терпіння й перетворив гіркоту лободи в солодощі. У часи голоду Прохор роздавав той хліб людям, і завжди хліб, отриманий із його рук, був благословенним. Якщо ж хтось крав хліб, то ставав він таким гірким, як полин. Багато інших чудес творила велика віра ченця: він перетворював монастирський попіл на сіль і роздавав її людям. І чим більше роздавав, тим більше її ставало. Коли ж за наказом князя ту сіль було вкрадено, то перетворилася вона на попіл, а коли той попіл викинули, то люди знов побачили сіль. «Це почувши, князь засоромився скоєного, і пішов у монастир до ігумена Іоанна та покаявся йому». «Чорноризця ж Прохора звідтоді вельми шанував і блажив, знаючи, що той воістину рабом Божим є. Перед Богом присягся з того часу не сотворити насильства нікому». Відтоді «добре жило Богом опікуване князівство його». Диво Боже, яке творив Прохор чорноризець, навернуло князя на шлях істини, любові до ближнього. В оповіданні праведне життя християнського аскета подається як взірець, до якого потрібно прагнути. Оповідання написане в релігійних канонах: у ньому вжито багато слів релігійного забарвлення (ігумен, Євангеліє, плоть), епітетів, порівнянь та релігійних символів (великий, преславний; і нагодував хлібом усіх голодних; солодкий, немовби мед). А також специфічний урочистий стиль мовлення (І так усе життя своє вдовольнявся... І прозвали його Лободником...). Ця історія має значний дидактичний зміст, бо є зразком істинно людської співчутливості й самопожертви. Недаремно І. Франко так писав про патерик: «Історик літератури не може не піднести живості і драматизму деяких оповідань та того щирого братолюбства і співчуття до всякого людського горя, яким надихане тут кожне слово. З сього погляду “Патерик” і досі не перестав бути книгою гуманною і доброчинною...».
Патерик (грец. paterikon, лат. vita patrum від pater — батько) — це вид агіографічної творчості, житійний твір морально-етичного змісту, у якому поняття християнського аскетизму розкривається на прикладах досконалого, праведного життя монахів.
(Проводиться за питаннями учнів.)
— Чого вчить нас це оповідання? — Носієм яких рис християнської моралі є Прохор? — Які з рис характеру, притаманних головному герою оповідання, вас приваблюють? А які ні? — Що у творі є фантастичним, легендарним?
Визначте в тексті оповідання реальне, те, що можливо перевірити за допомогою історичних фактів чи літописів.
Інтерактивна вправа «Ґронування». Визначте художні особливості оповідання про Прохора чорноризця.
Питання, заплановані для розгляду на уроці-семінарі:
Написати твір-роздум на тему «Чи легким було життя монаха?»
Інтерактивна вправа «Мікрофон». — М. Грушевський називає «Києво-Печерський патерик» золотою книгою українців, тому що... | ||
| Переглядів: 1381 | | ||
| Всього коментарів: 0 | |
