Учительська світлиця

Картка 1

Початкова освіта

Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський указ 1876 р. закріпили курс на русифікацію українців. Викладання в навчальних закладах України всіх рівнів здійснювалося російською мовою.

Загалом в Україні в 1897 р. налічувалося близько 17 тис. початкових шкіл, але цього було замало, щоб охопити навчанням усіх дітей. У початкових школах мала змогу навчатися лише третина дітей. За переписом 1897 р. на Правобережній Україні письменне населення дорівнювало 24 %, а в цілому по Україні цей показник складав від 15 до 27,9 %.

Становище початкової освіти почало поліпшуватися після проведення реформ. У 70-х рр. ХІХ ст. відкриттю нових шкіл сприяли земства, які опікувалися змістом і методикою навчання. Так, протягом 1877—1898 рр. кількість шкіл на Лівобережній та в Південній Україні зросла зі 112 до 3179.

У 1869 р. уряд Австро-Угорської імперії проголосив на західноукраїнських землях загальне обов’язкове початкове навчання. У 1869 р. в Галичині налічувалося 1292 народні школи з українською мовою навчання. У 67 школах Галичини навчання велося польською й українською мовами. Проте через два роки співвідношення змінилося — відповідно 572 та 787. Через матеріальні нестатки переважна більшість українських дітей не мала можливості відвідувати школу. Наприкінці ХІХ ст. кількість неписьменних у Східній Галичині становила 66,4 %, на Буковині — 75 %. У Північній Буковині в 90-х рр. ХІХ ст. діяло лише 305 початкових шкіл, викладання в яких здійснювалося переважно румунською мовою. На Закарпатті можливість навчатися мала менше ніж половина дітей.

Картка 2

Недільні школи

Освітній процес у Наддніпрянській Україні у другій половині ХІХ ст. позначився діяльністю недільних шкіл. Перша недільна школа була відкрита в 1859 р. в Києві на Подолі. Далі недільні школи засновували в Полтаві, Одесі, Харкові, Чернігові та інших містах У 1860 р. їх уже діяло 68.

Недільні школи створювалися для дітей та дорослих, які через брак коштів або роботу не могли відвідувати загальні школи. Недільні школи працювали в недільні та святкові дні.

У недільних школах викладала українська інтелігенція, студенти. Навчання велося українською мовою. Навчання тривало одну-три години у двох групах — для неписьменних, і тих, хто вже знав грамоту. Учні вивчали Закон Божий, граматику, арифметику, малювання, знайомилися з історією та культурою України.

У 1862 р. російський уряд закрив недільні школи, проте вони продовжували працювати.

Розвитку системи народних шкіл багато сприяли Х. Алчевська, М. Драгоманов, В. Антонович, П. Чубинський та інші. Нелегально упродовж семи років працювала недільна школа, заснована Х. Алчевською в Харкові, офіційно її відкрили лише в 1870 р.

Учителі Харківської недільної школи разом з учителями інших недільних шкіл розробили покажчик книг для народного читання «Що читати народові?», у якому подавався аналіз 4183 видань. На Паризькій всесвітній виставці 1889 р. журі педагогічної секції присудило покажчику «Що читати народові?» найвищу нагороду та удостоїло вчителів Харківської недільної школи двох золотих і двох срібних медалей. Харківська приватна недільна школа також брала участь в Антверпенській, Брюссельській, Чиказькій, 2-й Паризькій міжнародних виставках, де покажчик «Що читати народові?» знову отримав найвищі нагороди.

У 1896 р. в недільних школах навчалося 3434 слухачі, у тому числі 2045 жінок.

Картка 3

Вища освіта

Після вбивства імператора Олександра ІІ в 1884 р. було прийнято новий університетський статут, згідно з яким ліквідовувалася автономія університетів, скасовувалася виборність ректорів, деканів і професорів. На всій території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою навчання.

З ініціативи М. Пирогова в 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею в Одесі було засновано Новоросійський університет. При університеті в 1871 р. було засновано астрономічну обсерваторію — одну з найстарших в Україні; у 1867 р. — ботанічний сад; 1865 р. — петрографо-мінералогічний музей; 1873 р. — палеонтологічний музей тощо. У фондах бібліотеки університету зберігаються унікальні стародавні видання.

У другій половині ХІХ ст. відбувається становлення жіночої вищої освіти. У 1878 р. в Києві відкрито Вищі жіночі курси.

Важливою подією в житті західноукраїнського населення стало відкриття в 1894 р. кафедри історії України у Львівському університеті. Кафедра відіграла непересічну роль у патріотичному вихованні українських студентів. За рекомендацією В. Антоновича посаду завідувача цієї кафедри обійняв М. Грушевський. Знайомлячись з історією своєї країни на лекціях М. Грушевського, львівське студентство формувалося як сила, що брала активну участь в українському громадському та політичному житті.

Картка 2

Опрацюйте уривок, виконайте завдання.

Навчально-виховні нрави у так званій нормальній школі міста Дрогобича на Львівщині (60-ті рр. ХІХ ст.) (з художньо-автобіографічної замальовки
І. Франка «Schonschreiben» — красне писання, каліграфія)

— Іде вже, йде вже! — пронісся шепіт по класу, мов при наближенню якого грізного царя, коли на коридорі залунали кроки вчителя «красного писання». Швидко потім отворилися двері класу, і Валько ввійшов. … Обернувшися до трепечучого класу, крикнув грізно: — Писати!

… І, немов орел слідить згори за добичею, так і він, озираючись по класу, зійшов із підвищеного градуса і почав свій обхід.

Перший, на котрого навинула його зла доля, був якийсь маленький, слабенький і дуже заляканий школярик. Він увесь у поті, нагнувшися над скриптурою, працював зо всієї сили, аби вдержати перо в дрижачих пальцях, і щохвилі позирав на таблицю, стараючись виводити на папері такі самі крючки, гачки та ковбаси, які вивела вправна економська рука на таблиці. Та ба, рука його дрижала, крючки, гачки та ковбаси виходили ламані, нерівні, — навіть перо непослушне щохвилі крутилося в пальцях, скрипіло, порскало, немов гнівалося чогось і бажало якнайшвидше з них видобутися.

— Ну, то вважай же! — І Валько пішов далі, не переконавшись, які спасенні плоди принесла його докладна рука. Впрочім, йому й байдуже було до тих плодів, — він тепер був тільки економом і більше нічим. Очі його вже звернулися у другий бік і в другім куті вигляділи іншу жертву. Там сидів єврейчик, котрий по странній привичці свого роду писав узадгузь, силуючись виводити Валькові викрутаси від правої до лівої руки, від кінця стрічки до початку. Одну стрічку він уже совершив таким способом і саме розпочав другу від слів «сот бог аз к сир». Написана, готова вже стрічка виглядала яко-тако, але нова, неготова ще, зачата від кінця, вколола Валька в очі. <…>

Валько змазав власною рукою часть свойого письма і втиснув єврейчикові крейду в руку. Єврейчик почав писати своїм звичаєм, узадгузь. Наново зареготався клас, всміхнувся Валько, але зараз же заворсилося його лице, він обернувся до останньої лавки, де сиділи самі найбільші і найдужчі хлопці, і крикнув: — Ану, дайте-но йому!

Єврейчик затремтів цілим тілом і залепонів щось, але швидко прискочили до нього два товариші-посіпаки і повели на градус. Тихо стало в класі. Замість сміху блідість виступила на всіх лицях, — тільки болючий вереск Йонки лунав посеред мурованих стін василіянського монастиря.

— Досить із нього! — сказав Валько, і Йонка, хлипаючи, пішов на своє місце. Сповнивши се високопедагогічне діло, Валько почав знов свій обхід по класу і знов посипалися удари його тростинки по плечах та по руках бідних хлопців. Яке враження зробила ціла ота наука на Мирона, цього сказати годі. Він раз у раз дрижав, мов у лихоманці: йому шуміло в ухах і крутилося в очах, мов серед бурі. Йому так і мерещилося, що його не мине ота буря, що кожний удар страшного вчителя паде на нього. Написані слова й стрічки скакали перед його очима, надувалися і переплутувалися, виглядали ще поганіше, ніж були направду. Він і сам не знав, коли перестав писати, — сіра паволока стояла перед його очима.

— То ти так пишеш? — гукнув Валько над його головою.

Мирон зачудовані очі встромив у розлючене Валькове лице. Але замість відповіді Валько стиснутим кулаком ударив хлопця в лице. Малий Мирон, мов косою підтятий, повалився на лавку, а з лавки на підлогу. Кров обілляла його лице.

— Підійміть його! — крикнув Валько. З задньої лавки прискочили два, ті самі, що перед хвилею парили Йонку, і підняли зомлілого Мирона. Його голова не держалася на в’язах і хилилася додолу, мов у мерця.

— Що за один? — питав далі Валько.

— Одного хлопа син з Н…

— Хлопський син! Тьфу, якого біса тим хлопам пхатися сюди! — проворкотів Валько. У нього відлягло від серця. Він зачав був трохи побоюватися свого вчинку, але хлопський син, — значиться, можна його бити і зобижати, як хочеш, ніхто за хлопським сином не впімнеться.

Валько не помилився в своїй рахубі. Ніхто не впімнувся за хлопським сином. Нелюдський поступок учителя-економа уйшов йому гладко так, як і многі його нелюдські поступки. Тільки в серці хлопського сина він не пішов гладко, а стався першим насінням бурення, погорди і вічної ворожнечі проти усякого неволення та тиранства. [61, с. 178—181]

Запитання

1) Які методи застосовував учитель-економ під час навчального процесу?

2) Яким було ставлення учнів до навчання? Власну думку аргументуйте.

Картка 3

За спогадами диригента і композитора Олександра Кошиця (1875—1944) про школу села Тарасівка Звенигородського повіту Київської губернії

Це була церковна школа 1860—1880 років. Курс її був такий: сперш слов’янська грамота й письмо, підручник — слов’янський буквар, видання, здається, Київської лаври. Далі читання часослова, потім псалтиря, далі апостола. Кожна з цих книжок являла собою, так би мовити, окремий курс, окремий стан науки: «скінчив псалтирку; дійшов до апостола!». Одночасно з цим йшло вивчення «гражданського письма» (не церковного). Для цього вживалась розрізана азбука — кожна літера окремо наліплена на картоні. Далі — читання по якомусь букварю (не пам’ятаю), а потім «Родное слово» Ушинського. Попутно з цим — арифметика (рахівництво) — «цихрики», включно про всі чотири правила. Таким робом ішли начебто два окремих курси науки: головний — слов’янщина, з псалтирями тощо, і побічний — «гражданська грамота» (російською мовою) і арифметика.

…Школа містилася у маленькій хатці біля церкви. Ця звичайна селянська хатка з малими віконцями була, як водиться, розділена сіньми надвоє, і ці дві кімнати з’єднувались вузеньким проходом, який ішов поза грубкою ззаду сіней. В одній кімнаті містилася нижча, так би мовити, група: буквар, часословець; у другій була вища група — псалтир, апостол, «Родное слово», арифметика. По стінах було поставлено багато образів, узятих ще зі старої церкви. Це були страшні богомази на полотні у рамах. Святі сиділи на цих полотнах цілими компаніями. Мені неприємно було на них дивитись, а чого — не знаю. Мабуть, погане було малювання. Попід образами через стіну тягнулася полиця, на якій лежали клунки (оті самі торбинки, що мені так уподобались), а з них пахло квасним хлібом і огірками. Вздовж стін стояли три довгі столи, які вживались для громадських церковних обідів, а біля них — довгі лавки, на яких сиділо багато хлопчиків і скілька (не більше чотирьох — Марта, Ярина Грибіникові, Олександра Харченко, Одарка Галушкова) дівчаток. Загально було в хаті близько тринадцяти дітей, а через те повітря було дуже тяжке, чоботи, кожушки, свитки, мокрі онучі, хліб, огірки і те, що завше пахне в школі. Дихати було досить трудно, але я в цьому вбачав, головне, «справжню школу».

Уся школа на увесь голос, якомога голосніше, кричала — читала свої букварі, часословці, псалтирі і т. д. А по хаті ходив старший — помічник Балана Іван Нещадим з довгою лінійкою в руках. Він тою лінійкою бив, ходячи, зо всієї сили по столах і кричав: «Читайте! Читайте!», цебто підганяв коло плуга. Тілько-то хто один або яка група приставала і звідти не було чутно того страшного крику, зараз перед носом у них по столу тріскала лінійка і розлягалось: «А чого ви стали? Читайте! Читайте!». Тоді зараз же звідти чулось просто гвалт — одні: «Аз, ангел, архангел; како, Київ, колокольня!» і т. ін. Другі — який-небудь уступ з часословця чи псалтиря. Вважалось, що чим голосніше усі в школі кричать (не разом, а на розголос), тим краще, пильніше йде наука. А селяни, проходячи біля школи, тільки головами хитали: «Ну, та й молодець же Балан! От як хлопці вчаться!»

Писалось у школі таким приладдям. Брався шматок паперу (річ дуже коштовна в ті часи, особливо для села), прикладався до гарячої груби (а дома в нас до самовара), і по ньому водилося шматком воску. Папір таким робом провощувався. Далі його лініювали чим-небудь гострим (частіше за все цвяхом) під квадратик або лінійку. Далі — розводилась у пляшечці або у мисочці крейда, вмочалось у крейду гусяче перо й писалось по навощеному паперу. Коли написане було непотрібне — його стирали мокрою шматою, і папір, таким робом, міг служити дуже довго. Найтрудніше було — вправно загострити гусяче перо: для цього потребувалось, крім гарного гострого ножика (цизорик), ще й багато хисту. А які там в той час були ножики, в Тарасівці! Звичайний, залізний, такий, що гнувся, з кругленькою, червоним квасом помальованою колодочкою! Коштував він три копійки, якщо купувати на базарі, а частіше за все вимінювався на кістки та ганчірку (разом з мідними каблучками) у мандрівного жида: «Кісток, кісток, ганчірок!».

…Кожний учень мав своє завдання (урок), бо групових занять не було. В кінці тижня ті завдання вислухувались, — і тут же була й «нагорода» за невивчене, як також за усякі провини дисциплінарного характеру протягом тижня. [61, с. 181—184]

Запитання

1) Які предмети вивчали в церковній школі?

2) Опишіть зовнішній вигляд школи та навчальних кімнат.

3) Проаналізуйте умови навчання дітей у церковній школі.

4) Який вигляд мало учнівське приладдя для письма?

Картка 4

З таємної інструкції куратора Київської шкільної округи
керуючому дирекцією училищ Чернігівської губернії, 24 липня 1866 р.

В міністерство народної освіти повідомлено генералом від інфантерії графом М. М. Муравйовим, що в одній з гімназій Київської округи є вчителі, заражені нігілістичними ідеями і прагненнями.

Вважаю обов’язком з цього приводу ще раз запропонувати Вам, милостивий государю, звертати серйозну і пильну увагу як на напрямок викладання в цілому, і, зокрема, з точки зору морально-релігійної і політичної, так і на спосіб думок, на характер громадських дій і ставлення вчителів підвідомчих Вам навчальних закладів. Суворий, неусипний і пильний нагляд за викладанням учителів, спілкуванням їх з учнями і всім характером їх взаємин з останніми і виконанням свого обов’язку як вихователів юнацтва зможе не лише вчасно побачити ухилення від прямого шляху, але й попередити розвиток наслідків таких ухилянь…

… Особливо Ви повинні з особливою увагою спостерігати, щоб нігілізм ні у жодному з своїх виглядів заперечення дійсних основ і відносин життя або українофільство (хохломанство), яке часто підфарбовує себе під нігілізм, і в усякому разі по суті своїх наслідків є цілком спорідненим нігілізму явищем і подібно до нього складає паросток руйнівних і анархічних прагнень, — Ви повинні стежити, щоб той або інший напрямок під будь-якою благовидною і безвинною формою не прокрався у викладання чи у виховання юнацтва, або в приватні чи громадські взаємини учителів, які ніяк не можуть залишитися без впливу і на самий характер їх службової діяльності. Хто є у приватному і громадському житті нігілістом або хохломаном, той ніяк не може бути ні вчителем, ні вихователем корисним, хоча б і виробив у такій високій мірі мистецтво лицемірства, самообладання, що зумів би по можливості захистити галузь своєї офіційної діяльності від вторгнення своїх задушевних ідей і прихильностей. [61, с. 184—185]

Завдання

1) Визначте основну думку документа.

2) Прокоментуйте позицію автора документа, що «українофільство (хохломанство) … по суті своїх наслідків є цілком спорідненим нігілізму явищем і подібно до нього складає паросток руйнівних і анархічних прагнень».

Фізик та електротехнік І. Пулюй удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, що дало змогу створити лампу, яка за технічними характеристиками перевищувала лампу Едісона. За його участю було запущено ряд електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а у Празі — першу в Європі на змінному струмі. Деякі промислово розвинені країни Європи запатентували запропоновану І. Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів. За твердженням ряду дослідників, І. Пулюй був першим винахідником «рентгенівської трубки» (відкриття здійснив у 1883 р., а В.-К. Рентген — у 1895 р.).

Фізик М. Умов — засновник київської школи теоретичної фізики.

Винахідник Й. Тимченко в 1893 р. виготовив кінетоскоп, що здійснював знімання та проекцію рухомих зображень на екрані. Окремі вузли апаратів Й. Тимченка було використано в моделях кіноапаратів на початку ХХ ст.

Хімік М. Бекетов, працюючи в Харківському університеті, першим у світі почав викладати фізичну хімію.

І. Мечников та М. Гамалія заснували першу в Російській імперії та другу у світі бактеріологічну станцію. Вони започаткували лікування таких хвороб, як чума, холера, тиф, туберкульоз.

Астроном Ф. Бредіхін створив теорію походження метеоритних потоків і комет.

Інженер М. Бенардос у 1881 р. першим у світі винайшов і застосував у промисловому виробництві дугове електрозварювання.

Інженер О. Бородін створив наприкінці ХІХ ст. найекономічніший паровоз.

О. Волощак зробив вагомий внесок у розроблення ботанічної географії, дослідив рослинний світ Карпат.

Учений-криміналіст та історик права О. Кістяківський був автором праць, присвячених кримінальному праву, історії права та судоустрою України. Він зібрав, систематизував та видав працю «Права, за якими судиться малоросійський народ».

Мовознавець О. Потебня в багатьох працях розробляв питання української мови. Був творцем лінгвістичної поетики, досліджував психологію словесно-художньої творчості, автором праць із фольклору та етнографії.

Мовознавець П. Житецький — один з основоположників українського мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору. Автор першої в українському мовознавстві великої праці з історії фонетики української мови «Нарис звукової історії малоруського наріччя».

С. Смаль-Стоцький зробив вагомий внесок у розвиток мово- та літературознавства, історії України. Уклав першу шкільну граматику української мови, розробив концепцію походження української мови. Автор праці «Буковинська Русь», що сала першою працею в українській історіографії, у якій досліджувалося минуле українців Буковини від часів Галицько-Волинського князівства й до другої половини ХІХ ст.