| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із історії України 8 клас (нова програма) |
Урок № 5 Тема. Військо Запорозьке. Перші козацькі повстання. Мета: розповісти про виникнення Запорозької Січі; показати на карті місця запорозьких січей-фортець та володінь Запорозької Січі; розповісти про утворення реєстрового козацтва та Війська Запорозького; визначити характерні риси політичного, військового й адміністративного устрою Війська Запорозького; охарактеризувати причини та наслідки перших козацьких повстань 90-х рр. XVI ст.; удосконалювати набуті вміння і навички; виховувати почуття поваги до історичного минулого Батьківщини. Тип уроку: комбінований. Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал. Основні терміни та поняття: Запорозька Січ, реєстрове козацтво, Військо Запорозьке, гетьман, військова старшина, клейноди. Основні дати та події: кінець 70-х — початок 80-х рр. XVI ст. — виникнення Запорозької Січі на острові Томаківка; 1572 р. — створення за дорученням польського короля Сигізмунда II Августа полку українських реєстрових козаків; 1591—1593 рр. — козацьке повстання під проводом К. Косинського; 1594—1596 рр. — козацьке повстання під проводом С. Наливайка. Хід уроку І. Організація навчальної діяльності II. Перевірка домашнього завдання Бесіда
Перевірка творчого завдання Перевірка виконання завдання, отриманого учнями на попередньому уроці. III. Вивчення нового матеріалу Актуалізація опорних знань
Розповідь учителя На межі 70—80-х рр. XVI ст. в Україні виникла ситуація, що спонукала козаків до створення своєї єдиної військово-політичної організації. У середині XVI ст. на Дніпровському Низі вже сформувалася ціла мережа козацьких «городків» і січей. Козацькі ватаги жили в них як тимчасово, так і постійно. У разі необхідності дати відсіч нападникам або рушати в похід за здобиччю окремі козацькі ватаги виступали разом, очолювані виборними отаманами. Це сприяло усвідомленню козаками необхідності створення власної військової організації. Об’єднанню розрізнених козацьких «городків» і невеликих січей сприяло також кількісне зростання козаків у 70-х рр. XVI ст. Якщо раніше, за повідомленнями сучасників, у пониззі Дніпра цілорічно перебувало кілька сотень козаків, то тепер їх були тисячі. Зростанню козацтва сприяло значне погіршення становища селянства на українських землях після Люблінської унії. Саме на цей час припадають згадки про масові втечі (іноді цілими селами) на Запорожжя. Козаками ставали також бояри, які не змогли документально підтвердити свої права на землю і шляхетство. Боярство не лише додало до козацтва досвід професійних воїнів, але й спонукало його до розгортання боротьби за визнання владою Речі Посполитої своїх станових інтересів. Прискорила об’єднання козацьких січей на Запорожжі політика короля Речі Посполитої Стефана Баторія, який намагався підпорядкувати собі козаків на тлі їхньої постійної боротьби з турецько-татарськими нападниками. Наприкінці 70-х — на початку 80-х рр. XVI ст. нижче порогів Дніпра, на великому й неприступному острові Томаківка, серед широких плавнів виникла перша Січ Великого Лугу — Томаківська. Її називали Запорозькою Січчю, а козаків — січовиками, або запорожцями. Це була самовладна військова організація, створена козаками-воїнами або, як їх називали сучасники, «рицарями-людьми». За підрахунками дослідників, у Томаківській Січі перебувало близько 5 тис. козаків. Усього ж українське козацтво за часів першої Січі, ймовірно, становило щонайменше 10 тис. вояків. Робота з термінами та поняттями Запорозька Січ — організація українського козацтва, яка виникла й розвинулася за Дніпровськими порогами в першій половині XVI ст. Центром Січі було місто-фортеця, яке з різних обставин змінювало своє розташування, але завжди залишалося за порогами. Додатковий матеріал Запорозька Січ у XVI—XVIII ст.
Робота з документом
Запитання до документа
Коментоване читання відповідного пункту параграфа Додатковий матеріал Козаки розробили ефективне і своєрідне військове мистецтво, що допомагало їм перемагати на суходолі й на морі. Основу козацького війська складала піхота, озброєна ручною вогнепальною зброєю. Для збільшення швидкострільності в бою козаки шикувалися кількома шеренгами. Козаки першої шеренги вели вогонь, а на задніх шеренгах заряджали зброю. Велика увага приділялася артилерії, вогонь якої підтримував у бою дії піхоти. Перевагу надавали легким гарматам завдяки їх маневреності в бою. Козаки розробили власну тактику ведення бою: галас — козаки йшли до бою в довільному порядку, змішувалися з ворогом, і кожен запорожець демонстрував у бою особисту хоробрість і військову майстерність; табір — військо рухалося похідним строєм у вигляді рухомої фортеці з кількох рядів возів, скріплених між собою ланцюгами. Із возів козаки обстрілювали ворога з гармат і рушниць. До бою піхота виходила з табору назовні, а потім поверталася під захист пересувних укріплень; самообкопування — засіб індивідуального захисту козаків від обстрілу під час бою, що полягав у влаштуванні найпростіших укриттів силами самих вояків. Козаки здійснювали також рейди кінноти в глиб території ворога, раптово захоплювали фортеці, влаштовувала засідки, нападали на ворога вночі тощо. Існували розвідка й вартова служба. Спеціальні підрозділи несли сторожову службу в Степу, де пролягали татарські шляхи, і в разі небезпеки повідомляли про це за допомогою димової системи сповіщення. Козаки збирали інформацію про ворога в його володіннях за допомогою спеціальних розвідників і на підставі їхніх повідомлень розробляли плани своїх походів. Високого рівня досягло козацьке мистецтво ведення морського бою. Їхній флот складався із чайок — легких маневрених човнів, які мали два керма (кормове й носове), рухалися як на веслах, так і за допомогою вітрила. Чайки вміщували 50—70 козаків, озброєних рушницями й шаблями, та невеликі гармати.
Розповідь учителя Перетворення українського козацтва на вагомий чинник суспільного життя в Україні й ускладнення відносин із Кримським ханством та Османською імперією через сутички з козаками обумовлювало прагнення литовської й польської влади встановити над ними контроль. У 1524 р. вперше було здійснено спробу залучити козаків на державну службу. Польський король і великий князь литовський Сигізмунд І доручив завербувати 1—2 тис. козаків для захисту південних кордонів. Проте через брак коштів ці наміри не були реалізовані. Влада Речі Посполитої активізувала зусилля з підпорядкування козацтва. У 1572 р. за дорученням короля Сигізмунда II Августа було прийнято на державну службу і вписано до спеціального списку-реєстру 300 козаків. Реєстрові козаки, як їх стали називати, отримували особливі групові права й привілеї (зокрема, на власні адміністративну владу й козацьке судочинство). Це сприяло виділенню козацтва з інших верств населення й перетворенню його на новий суспільний стан. Подальші заходи з визнання українського козацтва як окремого стану здійснив король Стефан Баторій. Він погодився прийняти на державну службу 500 козаків, визначивши в спеціальній «Постанові щодо низовців» їхні права й обов’язки. Робота з документом
Запитання до документа 1) Які обов’язки мали виконувати на державній службі реєстрові козаки? 2) Які факти свідчать про те, що влада Речі Посполитої намагалася використати реєстровців проти козаків Запорозької Січі? Розповідь учителя Реєстрові козаки звільнялися від сплати податків і виконання всіх повинностей, крім обов’язкової військової служби на власні кошти. За свою службу вони отримували право володіти землею, яку могли передавати у спадок. Замість місцевої влади вони підпорядковувалися гетьману і старшині, яких обирали на козацькій раді. Військо козаків-реєстровців дістало назву «Його Королівської Милості Військо Запорозьке». Його резиденцією було оголошено місто Трахтемирів, де розташовувався також козацький шпиталь. Як символ незалежності від державного війська козаки отримали від Стефана Баторія власні прапор і печатку. Зверніть увагу! Затвердженням прав і привілеїв реєстровців уряд намагався розколоти козацтво, перешкодити зростанню його кількості й підпорядкувати Запорозьку Січ. Проте ця політика була невдалою. Фактично з реєстрових і нереєстрових козаків сформувалася одна військово-політична організація — Військо Запорозьке. Козаки спільно виступали в заборонені морські походи, боролися за розширення козацьких прав і захищали права православних.
Розповідь учителя Військо Запорозьке від часу виникнення Запорозької Січі і до середини XVII ст. було військово-політичною організацією українського козацтва. Воно мало своєрідний політичний устрій, завдяки чому дослідники називають його українською козацькою республікою. Робота зі схемою (Учитель демонструє учням схему.) Устрій Війська Запорозького (до 30-х рр. XVII ст.)*
Коментар до схеми Козацька рада відігравала роль законодавчо-розпорядчих зборів Війська Запорозького, де кожен козак мав право висловити свою думку. Рішення приймалися вигуками й підкиданням шапок. Вони були обов’язковими для виконання всіма козаками. Непокора ухвалі козацької ради каралася смертю. Козацька рада обирала гетьмана й військову старшину. Гетьман наділявся вищою судовою й виконавчою владою, був головнокомандувачем Війська Запорозького й представляв його інтереси на дипломатичних переговорах. У розпорядженні гетьмана перебувала виборна військова старшина, до якої належали обозний (керував артилерією), писар (очолював військову канцелярію й відав усім діловодством Січі), суддя (чинив суд) і осавули (два порученці гетьмана). За допомогою кошової системи відбувалося розміщення козаків у коші — польовому таборі під час військових походів та на самій Січі. У коші козацтво розподілялося на 38 куренів — військово-адміністративних одиниць із кількох сотень козаків і водночас їхніх жителів. Побутом, господарським і військовим життям у куренях керували виборні курінні отамани. Полковий територіально-військовий устрій реєстрового козацтва як складової Війська Запорозького почав формуватися з 1625 р., коли було підписано угоду про створення приписаних до певної території реєстрових полків. Центрами цих полків, де перебувала реєстрова старшина, стали Біла Церква, Канів, Черкаси, Переяслав і Корсунь. Військо Запорозьке як військова одиниця поділялося на полки (від 500 до декількох тисяч козаків), сотні й десятки. Цікаво знати Військо Запорозьке мало клейноди — спеціальні військові знаки, регалії та атрибути. Клейноди (у перекладі з німецької — дрібний, малий) — відзнака, атрибути й символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні в XV—XVIII ст. За часів Стефана Баторія козацькими клейнодами були прапор, печатка, булава та бунчук. Прапор (корогву) Війська Запорозького завжди носив хорунжий попереду війська, поруч із гетьманом. Печаткою Війська Запорозького розпоряджався суддя. Вона була круглої форми, виготовлялася зі срібла. На ній був зображений козак у гостроверхій шапці й кафтані, із шаблею, порохівницею на боці та мушкетом на лівому плечі. Ознакою влади гетьмана була булава. Гетьману надавався також бунчук — палиця завдовжки 2—2,5 м, із кулею або вістрям угорі, під яким прикріплювалися китиці чи волосся з кінського або телячого хвоста. Він указував місце перебування гетьмана під час бою. Згодом кожний полк також отримав свої прапор і печатку, а ознакою влади полковника стала невелика бойова булава — пірнач (шестопер). Також до козацьких клейнодів відносять і литаври — великі бойові барабани, за допомогою яких віддавалися команди в бою. Клейноди були військові (державні), січові, полкові, паланкові, сотенні, курінні тощо. Військові (державні) клейноди належали всьому війську (державі) і вручалися обраній на відповідну військову (державну) посаду старшині. Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню та вручалися обраній військовій і цивільній старшині. Після закінчення терміну клейноди передавалися новообраній старшині або зберігалися до обрання в Генеральній канцелярії, січовій церкві, скарбниці тощо. Окремі клейноди: булава — відзнака гетьманської влади та кошового отамана на Січі; бунчук — відзнака гетьмана і кошового, що була в бунчужного; корогва — військова відзнака, що була в хорунжого; печатка — військова, січова, полкова або сотенна — зберігалася в генерального чи полкового судді, а сотенна — у сотника; литаври — військові клейноди, що були в довбиша; гармати — загальновійськові клейноди, що були у віданні генерального чи полкового обозного, а на Січі — у пушкаря; сурми — військові, полкові та січові клейноди, що були у віданні сурмача; пірнач, або шестопер, — відзнака полковника полку і паланки; значок — заступав у будні корогву військову та полкову, відзнака сотні куреня; тростина, або комишина, іноді ліска — спочатку відзнака козацьких гетьманів, січових отаманів, а пізніше відзнака генерального чи полкового судді.
Розповідь учителя Наприкінці XVI ст. на українських землях загострилися соціальні протиріччя. Сейми Речі Посполитої в цей час дозволили королю роздавати на «вічність» польській шляхті «пустині» в Придніпров’ї, причому не тільки незаймані землі, а й заселені селянами та козаками. Вільними вважалися також ті території, на володіння якими дрібна українська шляхта не змогла навести достатньо доказів. Селяни втрачали особисту свободу й закріпачувалися. Влада Речі Посполитої намагалася взяти під контроль українське козацтво й не бажала рахуватися з його становими інтересами. Усе це спричинило спалах у 90-х рр. XVI ст. на українських землях перших козацьких повстань. Робота зі схемою (Учитель демонструє учням схему.)
Розповідь учителя У серпні 1591 р. підняв на повстання козаків-реєстровців гетьман Криштоф Косинський. Він вирішив скористатися невдоволенням козаків, що не отримали обіцяної платні від польської влади, для того щоб помститися українським магнатам Янушу Острозькому й Олександру Вишневецькому, які відібрали в нього маєток. Виступ Косинського підтримало чимало незадоволених. Протягом 1592 р. повстання охопило Київське, Брацлавське й частково Подільське воєводства. Жителі Білгородки, Білої Церкви, Переяслава та інших міст склали присягу Косинському. На території, звільненій від польської влади, він запроваджував козацькі порядки. Це збентежило польський уряд, за наказом якого для боротьби з повстанцями було зібрано велике військо, очолюване київським воєводою Костянтином-Василем Острозьким. У вирішальній битві 23—31 січня 1593 р. під селищем П’ятка на Житомирщині повстанці зазнали поразки й відступили на Запорожжя. Навесні 1593 р. Косинський вирушив із Томаківської Січі, щоб продовжити боротьбу, але під Черкасами загинув або, за іншою версією, був убитий за наказом місцевого старости князя О. Вишневецького. Повстанці, залишившись без керівника, були розбиті надвірними військами черкаського старости. Придушивши виступ К. Косинського, польська влада не зробила нічого для розв’язання проблем, які його викликали, що й обумовило початок нового повстання під проводом Северина (Семерія) Наливайка. У липні 1594 р., зібравши кількатисячний загін охочих козаків, він став громити шляхетські маєтки на Поділлі й закликав запорожців підтримати його. До повсталих приєднався загін запорозьких козаків, очолюваних гетьманом Григорієм Лободою. У жовтні 1594 р. повстання охопило всю Брацлавщину, Київщину й Волинь. Багато селян і міщан ставали козаками. Повстанське військо налічувало 12 тис. козаків. Підтримка населення забезпечувала можливість тривалої боротьби повстанців. У лютому 1596 р. на придушення повстання вирушило велике польсько-литовське військо, очолюване коронним польним гетьманом Станіславом Жолкевським. 22—24 травня 1596 р. йому вдалося взяти в облогу козацький табір в урочищі Солониця поблизу Лубен. Підступом заволодівши табором, воїни Жолкевського знищили кілька тисяч повстанців і їхні сім’ї. Наливайка було взято в полон, відправлено до Варшави й після страшних тортур страчено. Робота з документом
Запитання до документа 1) Якою була тактика ворогуючих сторін під час битви? Чому польській армії було важко взяти козацький табір штурмом? 2) Що примусило козаків піти з поляками на переговори? 3) Які умови капітуляції козаки прийняли, а які — ні? До чого це призвело? 4) Чим закінчилося протистояння на Солониці? Чому сучасники називали його «Солоницькою трагедією»? Розповідь учителя Придушивши повстання, польський сейм у 1597 р. проголосив козаків ворогами держави і прийняв рішення «винищити їх до останку». Проте подальші події примусили уряд Речі Посполитої змінити гнів на милість. У майже безперервних війнах з Османською імперією та Московською державою початку XVII ст. Польща потребувала військових сил козаків. Зверніть увагу! Основною причиною поразки козацьких повстань кінця XVI ст. було те, що вони обмежувалися боротьбою козацтва за свої станові інтереси. Знищенням маєтків польської шляхти козаки намагалися помститися державній владі Речі Посполитої за нехтування їхніми правами. Піднятися до того рівня, щоб закликати всі стани українського суспільства до визвольної боротьби, вони не змогли. Значну роль у цьому відіграло також те, що ватажки повстань не зуміли піднятися до ролі загальнонаціональних лідерів, які захищають інтереси всього народу. IV. Закріплення нових знань Бесіда
10. Чому козацькі повстання зазнали поразки? Дидактична гра «Що означає слово?» Правила гри. Учитель називає слова (терміни і поняття з вивченої теми), а учні повинні дати їх визначення. Терміни та поняття: Запорозька Січ, реєстрове козацтво, Військо Запорозьке, гетьман, військова старшина, клейноди, обозний, писар, курінний отаман, підскарбій, бунчук, литаври, пірнач, корогва, булава, козацькі війни, козацькі повстання, козацька рада, курінь, Великий Луг, зимівник. V. Підсумки уроку Заключне слово вчителя Виникнення Томаківської Січі як нової форми військової організації козацтва сприяло його зміцненню й згуртуванню. Запорозька Січ відіграла важливу роль у подальших подіях української історії. Утворення реєстрового козацтва стало поштовхом до оформлення козаків у новий стан українського суспільства зі своїми правами, привілеями й обов’язками. Військо Запорозьке як військово-політична організація українського козацтва сприяло затвердженню в козацькому середовищі демократичних традицій і принципів. У роки Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. на основі його устрою формувалися органи управління Українською козацькою державою. Перші козацькі повстання 90-х рр. XVI ст. мали характер боротьби козацтва за свої станові інтереси. Гасел звільнення українського народу й захисту його національно-релігійних прав не висувалося. Проте вони сприяли набуттю козацтвом досвіду повстанської боротьби й управління великими територіями. VI. Домашнє завдання
| |||||||||||||||||||||||||||||||
| Переглядів: 543 | Коментарі: 2 | | |||||||||||||||||||||||||||||||
| Всього коментарів: 0 | |
