Учительська світлиця

Урок № 47

Тема. Культура українських земель у другій половині XVIII ст. Архітектура, образотворче мистецтво, музика.

Мета: охарактеризувати особливості розвитку архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва і музики в другій половині XVIII ст.; визначити, у яких галузях культури були найбільші здобутки; вдосконалювати набуті знання і вміння; формувати естетичні уявлення учнів і почуття гордості за культурні досягнення України.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, зображення історичних пам’яток.

Основні терміни та поняття: рококо, класицизм, «Козак Мамай».

Хід уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Перевірка домашнього завдання

Фронтальне опитування

1. Охарактеризуйте розвиток освіти на українських землях у другій половині XVIII ст.
2. Які зміни відбулися в цей час у розвитку Києво-Могилянської академії?
3. Як розвивалося книгодрукування?
4. Назвіть імена видатних представників української культури другої половини XVIII ст.
5. Якими були здобутки тогочасних природничих наук?
6. Охарактеризуйте розвиток літератури другої половини XVIII ст. Які факти свідчать про те, що література відображала явища тогочасного життя?
7. Яким є внесок Г. Сковороди в розвиток української філософської думки? Що, на ваш погляд, прагнув сказати Г. Сковорода своєю фразою «Світ ловив мене, та не спіймав»?

III. Вивчення нового матеріалу

I варіант

Демонстрація й обговорення підготовлених учнями презентацій.

II варіант

Урок доцільно побудувати на зіставленні культури попередньої доби (кінець XVII — перша половина XVIII ст.), зазначаючи особливості культури другої половини XVIII ст.

Опрацювання нового матеріалу супроводжується демонстрацією відповідного ілюстративного матеріалу.

1. Архітектура і скульптура.

Розповідь учителя

В українській архітектурі другої половини XVIII ст. співіснували різні стилі.

В оригінальних формах українського бароко зводив будівлі Степан Ковнір (1695—1786). За його участю було споруджено житловий корпус (названий ковнірським), будинок друкарні й дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, Кловський палац у Києві, церкву Антонія і Феодосія у Василькові.

Кращі риси українського бароко розвинув Іван Григорович-Барський (1713—1785). Першою його роботою став міський водогін у Києві з павільйоном-фонтаном «Феліціан» на майдані перед будівлею магістрату (нині «Самсон» на Контрактовій площі). За проектами Григоровича-Барського в Києві споруджено Надбрамну церкву з дзвіницею в Кирилівському монастирі, Покровську церкву, церкву Миколи Набережного на Подолі, бурсу Києво-Могилянської академії, дзвіницю Успенського собору. У творчості майстра простежуються перші паростки класицизму.

У середині XVIII ст. в українську архітектуру прийшов новий західноєвропейський стиль рококо, який є продовженням традицій бароко. Він вирізняється витонченими деталями декоративного оздоблення. На зміну досить важким і громіздким бароковим формам приходять делікатні ажурні прикраси рококо. Будівлі в цьому стилі на українських землях споруджувалися переважно за проектами іноземних архітекторів.

У стилі рококо збудовані Андріївська церква в Києві (за проектом Б. Растреллі), Собор Св. Юра у Львові (архітектори М. Урбанік та Я. де Вітт), міська ратуша в Бучачі (архітектор Б. Меретіні) та ін.

У цей час почав також поширюватися стиль класицизму, що був своєрідною реакцією на бурхливий і напружений стиль бароко. Вищим зразком для своєї творчості його послідовники визнавали античне мистецтво. У спокійних і навіть суворих класичних формах зведено палаци гетьмана К. Розумовського в Почепі, Яготині, Глухові та Батурині (архітектор Ч. Камерон), палац П. Заводовського в Ляличах (архітектор Д. Кваренгі).

Українські народні майстри не забули секретів дерев’яної архітектури. Найбільшою дерев’яною спорудою XVIII ст. (заввишки близько 65 м) був Троїцький собор у Самарі (нині Новомосковську). Спорудив його в 1773—1779 рр. народний майстер Яким Погребняк. Це єдиний в Україні зразок дерев’яної церкви з дев’ятьма банями.

Протягом цього часу на українських землях успішно розвивалася скульптурна творчість. На Лівобережжі її досягнення пов’язують із діяльністю видатного різьбяра по дереву Сисоя Шалматова. Він виконував скульптурне оформлення іконостасів Мгарського монастиря, церкви Покрови пресвятої Богородиці в Ромнах, Хрестовоздвиженського собору в Полтаві. Майстер інколи відступав від релігійних канонів. Відчувалося, що він добре знав анатомію людини й прагнув надати психологічної характеристики образу.

Серед скульпторів, які працювали в цей час на західноукраїнських землях, варто згадати Йогана Пінзеля. На жаль, біографічних відомостей про нього майже не збереглося. Він виконав статуї Юрія-Змієборця, Св. Афанасія і Лева на фасаді собору Св. Юра у Львові. Йому належить також серія кам’яних фігур, які доповнюють архітектуру ратуші в місті Бучачі, скульптурне оздоблення костьолу в Городку, «Розп’яття» у львівському костьолі Св. Мартіна.

Наприкінці 60-х рр. XVIII ст. провідна роль у галицькій скульптурі перейшла до місцевих майстрів. Це були Семен Сташевський, Михайло Філевич, Петро Полейовський та Іван Оброцький. Усі вони працювали в стилі рококо. Майстри виконували роботи для собору Св. Юра й Латинського кафедрального собору у Львові. Для їхніх творів характерне поєднання реалістичних елементів та високої емоційності.

2. Живопис і гравюра.

Розповідь учителя

Для українського живопису друга половина XVIII ст. стала часом поширення впливу рококо.

Цікавим є те, що в Україні легкий та елегантний стиль рококо поширився досить швидко. Українські митці знайомилися з ним безпосередньо із Франції. У Лаврській школі малювання було знайдено малюнки, які приписують «батькам» французького рококо Ватто і Буше. На їх підставі українські майстри розробляли власний стиль. У новий спосіб, наприклад, вони малювали козака з оселедцем на голові та бандурою в руках — як галантного кавалера доби рококо.

У Гетьманщині доба рококо — це, зокрема, останні часи козацької України, коли вона втрачала свою державність. Ймовірно, саме тому життєрадісне європейське рококо мало в Україні відчутні сумні настрої, властиві добі, що минала. Неначе поспішаючи увічнити епоху, останні діячі козацької України замовляли свої «парсуни». Тому український портретний живопис доби рококо значною мірою зберігає пишність та урочистість форм, вироблені в попередні часи бароко. До наймайстерніших належать портрети полковника О. Ковпака, київського міщанина Балабухи, А. Полетики, знатного військового товариша Г. Гамалії, переяславського полковника С. Сулими, Я. Шияна та ін.

Успішно розвивалося в цей час мистецтво гравюри. У творчості Григорія Левицького-Носа (1697—1769), батька відомого портретиста Дмитра Левицького, старе українське граверство досягло своєї вершини, увібравши в себе найкращі досягнення української гравюри за попередні півстоліття. Після навчання в Києво-Могилянській академії він працював у друкарні Києво-Печерської лаври, займаючись гравюрою та живописом. Левицький досконало володів технікою гравірування. Він намагався переосмислити традиційні сюжети та створював власні оригінальні глибокозмістовні композиції. Своїми творами Левицький виражав інтелектуальну силу людини. Це зближує його з видатним філософом-просвітителем Г. Сковородою.

Великих успіхів досягли гравери друкарні в місті Почаєві Адам та Йосип Гочемські. Адам ілюстрував не лише церковні видання, але й перший в Україні лікарський підручник А. Крупинського, виданий 1774 р. у Львові. Про його стиль казали, що в анатомічних ілюстраціях він об’єктивно точний, а в барокових релігійних зображеннях стає багатомовним.

Найоригінальнішим жанром малярства другої половини XVIII ст. стали картини, створені невідомими народними майстрами. Вони є своєрідним відображенням головних тем тогочасного українського життя. Серед творів цих часів чимало зображень опришків, гайдамаків, ватажків Коліївщини М. Залізняка та І. Гонти. Своєрідністю відзначається картина «Богдан з полками», присвячена Національно-визвольній війні українського народу проти Речі Посполитої середини XVIII ст.

Не оминали народні картини й жіночих образів. За свідченням історика М. Костомарова, у середині XIX ст. в багатьох заможних хатах на Волині можна було побачити зображення української дівчини, яке вважалося портретом Бондарівни — трагічної героїні народної пісні.

Символом епохи, що минала, стала народна картина «Козак Мамай». На ній козак-бандурист сидить один серед широкого степу, згадуючи славне минуле козацтва, журиться його сумною долею. У часи знищення російським урядом Гетьманщини та Запорозької Січі, безупинного соціального й духовного поневолення ця картина була найпопулярнішою серед українців.

3. Музика.

Розповідь учителя

Друга половина XVIII ст. позначена вагомими здобутками вітчизняної музичної культури. Улюбленцями українського народу, як і раніше, залишалися козаки-бандуристи.

Суттєві зміни відбулися в українській інструментальній музиці. На Запорозькій Січі музиканти грали під час походів, святкування перемог, козацьких рад. Після ліквідації Січі запорозьких музик перевели до спеціальних підрозділів при міських магістратах. Вони мали грати під час різноманітних урочистостей. На Правобережжі музиканти, як правило, розважали польських магнатів. Новим явищем стали також оркестри та інструментальні ансамблі, створювані царськими вельможами з обдарованих українських селян-кріпаків.

Прикметною рисою розвитку тогочасної української музики було посилення її зв’язків із західноєвропейською музичною культурою. Останній гетьман К. Розумовський утримував у Глухові власні оркестр і театр, де ставили італійські опери. Зібрана ним нотна бібліотека є однією з найдавніших у Східній Європі.

Музичне мистецтво другої половини XVIII ст. не можна уявити без творчості трьох видатних майстрів української хорової музики: Максима Березовського (1745—1777), Дмитра Бортнянського (1751—1825) та Артема Веделя (1767—1808).

Доля цих трьох музикантів склалася по-різному. М. Березовський і Д. Бортнянський виявили неабиякі музичні здібності ще в дитячі роки. Із Глухівської співацької школи, де відбирали найкращих співаків для імператорського двору, їх відправили до придворної хорової капели в Петербурзі.

Через деякий час обдарованих юнаків державним коштом відіслали в Італію. Березовський успішно навчався в Болонській філармонічній академії, Бортнянський — у Венеції. Написані ними опери ставили на італійській сцені. Березовський склав оперу «Демофонт», Бортнянський — «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій».

Цікаво, що Березовський навчався в того ж учителя, що і славнозвісний Моцарт. Ім’я найздібнішого серед учнів, за традиціями академії, заносилося на почесну «золоту дошку». Березовський, на думку більшості, був визнаний талановитішим за Моцарта, і його ім’я було викарбоване на «золотій дошці» Болонської академії. Йому пророкували блискуче майбутнє. Однак після повернення до Петербурга Березовський, не витримавши придворних інтриг, наклав на себе руки.

Бортнянський, повернувшись до Петербурга, отримав посаду керівника придворної хорової капели, у якій співали майже виключно українці. Він прожив довге життя в імперській столиці, пристосувавшись до її звичаїв.

Киянин А. Ведель навчався в Києво-Могилянській академії, де був співаком-солістом, пізніше — диригентом хору. Звідси його примусили їхати до Москви. Однак через три роки музикант повернувся до України. Заняття музикою Ведель поєднував з участю в антиросійському опозиційному русі, за що й був заарештований. Його оголосили божевільним й утримували в лікарні Кирилівського монастиря.

М. Березовський є автором 20 хорових церковних концертів. Його музика відзначається ліричністю, проникненням у внутрішній світ людини. Д. Бортнянський після повернення з Італії написав опери «Сокіл», «Син-суперник», комедію «Свято сеньйора». Також йому належить понад 100 творів хорової церковної музики. Світла лірика, радісні та мужні енергійні теми, глибокий зосереджений драматизм — такі риси притаманні багатогранному світу образів хорових концертів Бортнянського. А. Ведель написав 29 хорових церковних концертів, які відзначаються високою фаховою майстерністю та глибоким драматизмом образів.

Спільною рисою, що єднає творчу спадщину цих трьох видатних українських композиторів, є відчутні впливи української народної пісенності.

4. Повсякденне життя.

Розповідь учителя

У результаті соціально-політичних змін, що мали місце в другій половині XVIII ст., українство втратило свою еліту й перетворилося на «селянську націю». У повсякденному житті селянина мало що змінилося порівняно з попередньою епохою.

Найбільш поширеною й відомою ще в часи Русі була трипільна система землеробства. Господарі ділили поле на три частини: одну з них навесні засівали яровими культурами (овес, ячмінь, гречка), другу восени — озимими (жито, пшениця), третя відпочивала під пасовищем (парувала). На наступний цикл пар засівали озиминою.

Поділ праці в селянській родині визначався тогочасним способом життя. Чоловік доглядав худобу, займався оранкою та посівом зернових культур, заготовленням сіна під час косовиці, перевезенням снопів, обмолотом, будівництвом житла й господарських споруд, ремісництвом.

На жінку був покладений насамперед хатній побут усієї родини. Вищий ступінь господарювання — «добра господиня» — передбачав: приготування їжі, випікання хліба, переробку молочних продуктів (готувати сир, масло), приготування круп (товкти в ступі); прання білизни, рушників, одягу; виховання дітей (співати колискові пісні, розповідати казки, навчати ремесла: прядіння, вишивання, оздоблення хати тощо); заготівлю на зиму продуктів харчування (солити, заквашувати); дотримання норм гігієни (купати дітей, щосуботи мити голову), а також чистоти в приміщенні (щотижня змазувати долівку хати, підбілювати піч, мити мисник, лави, підводити призьбу), виготовлення одягу (пошиття та оздоблення вишивкою сорочок для всієї родини) й багато іншої повсякденної роботи. Допомагали жінці старші діти та старі батьки.

Крім цього селянська родина відбувала ще й повинності на пана або на державу залежно від того статусу, який вона мала.

IV. Закріплення нових знань

Завдання

Закінчіть складати таблицю «Українська культура другої половини XVIII ст.».

Фронтальне опитування

1. Які архітектурні стилі були панівними на українських землях у другій половині XVIII ст.?
2. Назвіть ім’я видатного українського скульптора другої половини XVIII ст.
3. Як склалася доля трьох видатних майстрів української музики — Максима Березовського, Дмитра Бортнянського та Артема Веделя?
4. Як можна охарактеризувати розвиток української культури у XVIII ст.?

Запитання для дискусії

1. Чому народні картини вважаються своєрідним відображенням тогочасного українського життя?
2. Чим можна пояснити високий рівень розвитку музичного мистецтва в Україні?

V. Підсумки уроку

Учні самостійно формулюють підсумки уроку.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати § 33, п. 6—8 (§ 46*, п. 6—8) підручника.
2. Підготувати есе на тему «Козацькі літописи XVII—XVIII ст. як історичні джерела» (до практичного заняття).