Учительська світлиця

Урок № 45

Тема. Правобережжя та західноукраїнські землі в останній чверті XVIII ст.

Мета: визначити наслідки поділів Речі Посполитої для подальшої долі українських земель; розповісти про розвиток західноукраїнських земель у другій половині XVIII ст.; вдосконалювати набуті вміння та навички; виховувати у школярів повагу до історичного минулого Батьківщини, толерантне ставлення до поглядів інших.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні терміни та поняття: поділи Речі Посполитої.

Основні дати та події: 1772, 1793, 1795 рр. — поділи Речі Посполитої.

Хід уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Перевірка домашнього завдання

Фронтальне опитування

1. Назвіть причини посилення національно-визвольної боротьби на Правобережжі в другій половині XVIII ст. Чому в ній переважали соціальні мотиви?
2. Яких форм набув національно-визвольний рух в Україні в другій половині XVIII ст.?
3. Хто такі гайдамаки? У чому причини виникнення гайдамацького руху?
4. У якому році спалахнула Коліївщина?
5. У якому регіоні діяли опришки? Назвіть ім’я найвідомішого керівника опришків.
6. Чи можна гайдамацький та опришківський рухи охарактеризувати як соціальний бандитизм?

7. Як ви вважаєте, чи міг національно-визвольний рух другої половини XVIII ст. привести до відродження Української держави?

Перевірка творчого завдання

Учні вибірково презентують складені історичні портрети О. Довбуша, М. Залізняка, І. Гонти.

III. Вивчення нового матеріалу

Актуалізація опорних знань

1. Які країни в другій половині XVII — першій половині XVIII ст. прагнули приєднати Правобережжя та західноукраїнські землі до свого складу?

2. Коли було ліквідовано козацький устрій на Правобережжі?

1. Поділи Речі Посполитої та українські землі.

Розповідь учителя

У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання та шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією.

Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Пруссія та Австрія. Вони планували розділити Польщу, розширити свої володіння за рахунок її території. Їх лякало також поширення ідей Просвітництва, а згодом ідей Великої французької революції.

Перший поділ Польщі відбувся в 1772 р. У результаті до австрійських володінь Габсбургів відійшли землі Руського воєводства (за винятком Холмської землі), Белзького й південно-західної частини Кременецького повітів Волинського воєводства. Також усупереч угоді Габсбурги заволоділи західною частиною Подільського воєводства, установивши кордон по річці Збруч. Ці землі разом із Малою Польщею були проголошені Королівством Галичини і Лодомерії із центром у Львові, що підпорядковувалося безпосередньо імператору. У 1785 р. край було поділено на 18 округів, очолюваних старостами. Вища влада в краї належала наміснику (губернатору), якого призначав імператор. Вищим представницьким органом був становий сейм.

Після чергової війни з Османською імперією до володінь Габсбургів у 1775 р. за Константинопольським протоколом додалася Буковина, яка згодом як окремий округ увійшла до складу Королівства Галичини і Лодомерії.

Під впливом Великої французької революції в Польщі розгорнувся масовий визвольний рух, який очолив Тадеуш Костюшко. Була прийнята конституція. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина II направила до Польщі війська, які згодом очолив відомий російський полководець О. Суворов.

Воєнні дії російської армії проти шляхетських військ на Правобережжі розпочалися на початку травня 1792 р.; польська армія опору майже не чинила. Незначні сутички відбулися лише під Любаром, Шепетівкою та Острогом. 27 березня 1793 р. з’явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна включалася до складу Росії.

Незабаром розпочалося масове складання присяги населенням краю на відданість Росії (крім селян, за яких її виголошували поміщики). Це відбувалося досить швидко та без особливих ускладнень.

Унаслідок другого поділу Польщі в 1793 р. до Росії відійшла територія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства). Через два роки (у 1795 р.) відбувся третій поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли західні землі Волині.

Становище українського населення майже не змінилося. Вони, як і раніше, відробляли панщину в маєтках шляхти та сплачували численні державні податки. Одночасно польські магнати отримали від царської влади нові чини, звання, права російського дворянства.

Постать в історії

Тадеуш Костюшко — герой війни за незалежність англійських колоній у Північній Америці. Він очолив боротьбу проти загарбників після другого поділу Польщі. Під час війни за незалежність Т. Костюшко особливо відзначився у битві під Саратогою. На батьківщину він повернувся в 1784 р. генералом.

Костюшко зібрав армію, яка 4 квітня 1794 р. завдала поразки росіянам під Рацлавицями. Згодом повсталі оволоділи Варшавою та Вільнюсом. Проте демократичні гасла повстання не підтримала значна частина шляхти. Росія та Пруссія, зібравши сили, перейшли в наступ. Російська армія під командуванням О. Суворова розгромила основні сили повсталих та оволоділа Варшавою, яку полководець віддав, подібно до Ізмаїла, на глум переможцям. Костюшка було ув’язнено в Петропавлівській фортеці. Проте після смерті імператриці Катерини II він був звільнений Павлом I, якому приніс вірнопіддану присягу.

Ймовірно, Костюшко погодився на це за наполяганням придворних, які запевняли, що інакше імператор не звільнить 12 тис. польських полонених. Костюшко виїхав у США, але в 1797 р. повернувся до Європи й оселився під Парижем. У 1806 р. Наполеон Бонапарт запропонував йому очолити повстання в Польщі та стати головою Великого герцогства Варшавського.

Однак Костюшко, не отримавши від Наполеона гарантій відновлення Польщі в колишніх межах, категорично відмовився від пропозиції, вважаючи негідним себе бути знаряддям у руках французького імператора. У 1815 р. він також відхилив запрошення російського імператора Олександра I очолити адміністрацію Царства Польського, дізнавшись, що Польща не буде відновлена в межах 1772 р. Помер Т. Костюшко в 1817 р. у швейцарському місті Золотурн. У 1819 р. його було перепоховано у Вавельському соборі в Кракові.

У результаті поділів Речі Посполитої польський народ на багато десятиліть втратив свою державну незалежність. Разом із тим із ліквідацією державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя в межах Російської імперії опинилися 80 % українців, що всупереч політиці російського царизму сприяло консолідації (єдності) та розвитку українського народу.

Таким чином, наприкінці XVIII ст. українські землі потрапили під владу двох імперій, які впродовж наступного століття продовжували здійснювати національне гноблення українського народу.

2. Правобережна Україна наприкінці XVIII ст.

Розповідь учителя

Протягом 90-х рр. XVIII ст. на Правобережжі була поширена дія загальноімперських адміністративних органів та установ. У 1797 р. тут утворилися три губернії: Київська, Подільська та Волинська. Нові адміністративні й судові установи вводилися повільно й почали діяти тільки наприкінці 1796 р. Щоб не загострювати ситуацію, царський уряд залишив чинними старі польські закони, а також юридичні норми Третього Литовського статуту. Через кілька років посади судових урядовців обійняли російські чиновники. Судочинство велося двома мовами — польською та російською.

Землі католицької церкви й опозиційної шляхти були конфісковані й частково роздані як нагорода за заслуги царським генералам і вищим чиновникам. Значні володіння разом із кріпаками отримали генерали М. Кречетников, М. Кутузов, І. Ферзен, а також О. Безбородько, М. Новосильцев, М. Рєпнін та інші вельможі. Прибічники Росії — магнатські родини Браницьких, Жевуських, Потоцьких та інші — також примножили свої маєтності, дістали царські чини й звання. Щоб протиставити місцеве селянство, абсолютну більшість якого становили українці, польським панам, царський уряд указом імператриці від 18 квітня 1793 р. звільнив його від сплати державних податків, постоїв військ та обов’язку безплатного перевезення військових вантажів на три роки. На правобережні міста поширювалася дія «Жалуваної грамоти містам» 1785 р. і окремо дозволялося всі прибутки від торгівлі спрямовувати на потреби міського господарства. Створювалися нові митниці поблизу Могилева, Жванця, Волочиська та інших прикордонних міст, налагоджувався систематичний поштовий зв’язок. Школи передавалися в юрисдикцію місцевої адміністрації, навчання велося російською мовою.

Приєднання Правобережної України до Російської імперії зі значним відсотком єврейського населення призвело до видання в 1791 р. царського указу про визначення «межі осілості». Тобто було окреслено межі території, за які євреям заборонялося переселятися.

Відповідно до указу євреям дозволялося проживати лише в спеціально обумовлених містах і містечках. Результатом цих обмежень, а також обмежень у виборі професії, стала надзвичайна скупченість єврейських ремісників та їхніх родин у містечках «межі осілості».

Заборона не поширювалася лише на купців першої гільдії (але тільки після десятирічного перебування в гільдії в «межі осілості»), осіб із вищою освітою, середній медичний персонал, цехових ремісників, відставних нижніх чинів, які прийшли на службу за рекрутським набором.

3. Соціально-політичне та економічне становище в Галичині, на Буковині та Закарпатті.

Розповідь учителя

У другій половині XVIII ст. Галичина, Буковина опинилися під владою Австрійських Габсбургів. Закарпаття потрапило під їхню владу ще в 1711 р.

Вирішальний вплив на соціально-економічне становище цих земель мала реформаторська діяльність Марії Терезії та Йосипа II. Перші реформи торкнулися населення Закарпаття. У 1766 р. селяни отримали від панів садиби й земельні наділи (від 10,2 до 17,1 гектара землі залежно від якості ґрунтів), за які мали відробляти повинності й певну кількість днів панщини. За законом 1783 р. селяни могли займатися ремеслом і розпоряджатися майном, а панам заборонялося відбирати в них садиби та втручатися в їхнє сімейне життя. Закон 1785 р. звільнив селян від кріпацької залежності, вони могли вільно пересуватися країною, передавати майно у спадок, вибирати професію, навчатися у школах.

Так само змінювалося й становище галицьких селян. Закон 1775 р. заборонив панам змушувати їх відбувати повинності, які не були визначені в інвентарі (списку). У 1782 р. селян звільнили від особистої залежності, їм дозволили одружуватися за власним вибором, навчатися ремесел, пересуватися країною. У 1786 р. були визначені категорії селян і розміри панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів панщини на рік для повнонадільних). Скасовувалися дворові повинності й роботи за звичаєм. Наступного року землі, що перебували в користуванні селян, проголошувалися їхніми володіннями. Виданий у 1789 р. закон установлював повинності пропорційно до кількості землі, яка була в користуванні селян. Розміри всіх повинностей на користь держави й пана мали складати не більше ніж 30 % доходу від землі й сплачуватися грошима, що фактично скасовувало панщину. Проте цей закон у 1790 р. втратив чинність.

Меншою мірою ці перетворення торкнулися буковинських селян. Тут продовжувала діяти «Золота грамота», запроваджена молдавським господарем Григорієм Гікою в 1766 р. Вона скорочувала панщину до 12 днів на рік, а для прикордонних сіл — до шести днів. Згодом і тут було поширено дію законів 1782 і 1786 рр.

Також суттєві зміни відбулися в господарстві. З’явилися нові сільськогосподарські культури. Від 50-х рр. XVIII ст. на Закарпатті вирощували картоплю. В останній чверті століття вона поширилася в Галичині. Наприкінці століття починалося вирощування кукурудзи. Активно освоювалися гірські райони. Розвивалося вівчарство й свинарство.

Дуже повільно розвивалося міське життя. Єдиним великим містом був Львів (30 тис. осіб). Більшість жителів міст займалося сільським господарством, а не ремеслом і торгівлею. Проте відбувалася швидка зміна національного складу міст, вони втрачали український характер. Більшість населення міст становили євреї, поляки, німці, вірмени тощо. Українці поступово перетворювалися на селянську націю, у той час як у Європі розпочався промисловий переворот.

У другій половині XVIII ст. на західноукраїнських землях з’явилися й перші мануфактури з виробництва сукна і полотна. Проте переважало, як і раніше, ремісниче виробництво. Габсбурги мало опікувалися економічним розвитком залежних провінцій своєї імперії, у якій уже існували давні промислові центри (Австрія, Чехія).

Складною була релігійна ситуація. Панівне становище тут посідали католицька й уніатська церкви, які у 20—80-х рр. XVIII ст. продовжували боротьбу з православною і протестантськими церквами. На середину століття в Закарпатті всі парафії стали греко-католицькими. Проте в 70—80-ті рр. XVIII ст. ситуація істотно змінилася. Австрійський уряд ліквідував становість духовенства, обмежив вплив Риму, закрив монастирі й залишав за ними землі тільки на умовах утримання шкіл або притулків для старих. Важливим стало запровадження віротерпимості та зрівняння в правах представників усіх конфесій. Імператор Йосип II розпорядився, щоб духовенство здійснювало літургію (богослужіння) мовою місцевого населення, а при кожній церкві була створена школа. Це мало далекосяжні наслідки. Так, греко-католицька (уніатська) церква зі знаряддя полонізації та окатоличення перетворилася на захисника мови й традицій українського населення.

IV. Закріплення нових знань

Фронтальне опитування

1. Назвіть, у яких роках відбулися поділи Речі Посполитої.
2. До складу яких імперій відійшли українські землі в результаті поділів Речі Посполитої?
3. Якими були наслідки поділів Речі Посполитої для України?
4. Які губернії були утворені наприкінці XVIII ст. на українських землях у складі Російської імперії?
5. Які зміни відбулися у становищі західноукраїнських земель в останній третині XVIII ст.?

Запитання для дискусії

Чому, коли Польща втрачала незалежність, українське населення виявилося байдужим до цього процесу?

Робота з таблицею

Заповніть таблицю, визначивши зміни в становищі правобережних і західноукраїнських земель у складі австрійської монархії Габсбургів і Російської імперії.

V. Підсумки уроку

Заключне слово вчителя

Ослаблення Речі Посполитої призвело до її поділу між Австрією, Пруссією та Росією, у результаті чого Польща перестала існувати як самостійна держава. Правобережжя перейшло до складу Росії і, як наслідок, 80 % українців опинилися під владою Російської імперії, а решта — під владою монархії Австрійських Габсбургів.

На новоприєднаних землях і Російська, і Австрійська імперії здійснювали заходи інкорпорації (приведення у відповідність з іншими) до своїх володінь українських земель.

VI. Домашнє завдання

Опрацювати § 32, (§ 45*) п. 5, 6 підручника.