Учительська світлиця

Урок № 41

Тема. Посилення колоніальної політики Російської імперії.

Мета: охарактеризувати колоніальну політику Російської імперії щодо України; дати оцінку гетьманству І. Скоропадського, Д. Апостола; з’ясувати, як українська правляча верхівка намагалася протистояти політиці російських царів щодо України; удосконалювати набуті вміння й навички; виховувати в учнів навички позитивного розв’язання суперечливих питань.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні терміни та поняття: Перша Малоросійська колегія, Коломацькі чолобитні, «Правління гетьманського уряду».

Основні дати та події: 1708—1722 рр. — гетьманство І. Скоропадського; 1722—1727 рр. — перша Малоросійська колегія; 1723 р. — Коломацькі чолобитні; 1727—1734 рр. — гетьманство Д. Апостола; 1732—1734 рр. — спроби ліквідації козацького устрою на Слобожанщині; 1734—1739 рр. — російсько-турецька війна; 1734—1750 рр. — «Правління гетьманського уряду».

Хід уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Перевірка домашнього завдання

Завдання

Складіть хронологічну таблицю «Українські землі в умовах Північної війни».

(Кілька учнів працюють біля дошки, із рештою класу проводиться фронтальне опитування.)

Фронтальне опитування

1. Що підштовхнуло І. Мазепу на союз зі Швецією?
2. Чому І. Мазепа не зміг підготуватися до вступу шведської армії в Україну?
3. Що спонукало запорожців підтримати українсько-шведський союз?
4. Чим гетьманство П. Орлика відрізнялося від правління всіх його попередників?
5. Із якою метою П. Орлик запропонував козацтву «Пакти і Конституції…»?
6. Чому походи П. Орлика в Україну зазнали поразки?

III. Вивчення нового матеріалу

Актуалізація опорних знань

1. Як розгорталися події Північної війни на українських землях?
2. Якою є роль І. Мазепи в історії України?
3. Якими були наслідки Полтавської битви для України?

1. Становище Гетьманщини після Полтавської битви. Наступ на автономні права Гетьманщини.

I варіант

Коментоване читання відповідного пункту параграфа

II варіант

Розповідь учителя

Перехід І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для розгортання терору і репресій. Спеціальна слідча комісія, створена за наказом царя у місті Лебедині, розглядала справи прибічників гетьмана. Сотні українців було репресовано і страчено, а їхнє майно конфісковано. Переслідування зазнали родичі козаків, що разом із П. Орликом опинилися в еміграції. Після початку війни з Туреччиною за жеребом страчували кожного десятого в поселеннях Лівобережжя й Слобожанщини, які не виявляли достатньої лояльності щодо царя. Заохочувалися доноси.

Робота з термінами та поняттями

Терор — розправа з політичними противниками шляхом насильства.

Репресії — система заходів, які передбачають усунення, ізоляцію, знищення політичних ворогів (справжніх або надуманих), конкуруючих соціальних груп або прошарків, етнічних спільнот із метою встановлення панування або зламу опору.

Робота з документом

Запитання до документа

1. Із якою метою розпалювалася незгода між полковниками й гетьманом?
2. Як можна назвати таку політику?

Розповідь учителя

Одночасно із цим відбувався форсований наступ на українську автономію. Коли новообраний гетьман І. Скоропадський запропонував царю підтвердити в нових Решетилівських статтях традиційні права та вольності, то отримав від Петра І відповідь: «Українці й так мають із ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі». Петро І відхилив прохання Скоропадського про те, щоб козаки перебували під командуванням наказного гетьмана, а не російських генералів. Він відмовився повернути гармати, які були захоплені в І. Мазепи. Перед гетьманським урядом була поставлена вимога звітувати про податки й доходи Військового скарбу.

Поступово звужувалася влада гетьмана. Воєводи отримали право втручатися у внутрішні справи козацької України. До гетьмана був приставлений для нагляду царський міністр-резидент (із 1710 р. їх уже було два). У Глухові — новій гетьманській резиденції — було розміщено два полки московських військ. У 1708—1709 рр. запровадився губернський устрій при збереженні полково-сотенного. Гетьманщина, а з 1719 р. і Слобожанщина входили до Київської губернії, яка поділялася на провінції. У 1715 р. царський указ установив новий порядок виборів полкової старшини, згідно з яким основну роль у цьому процесі відігравав царський представник. У старшину почали обирати іноземців, яких поступово ставала більшість. Згодом Петро I сам наказав призначити своїх соратників Петра Толстого ніжинським полковником, а Антона Ганського — київським. Цим він присвоїв право призначати старшину, порушивши виборний принцип формування влади в Гетьманщині. До того ж росіянам стали надаватися великі землеволодіння в Україні, що призвело до утворення великих територій, непідконтрольних гетьману. У 1720 р. Петро I обмежив функції Генерального суду.

Посилилося втручання російського уряду в економічне життя. Українські товари дозволялося вивозити за кордон лише через російські прибалтійські порти й до того ж не українськими купцями. Водночас заборонялося ввозити деякі товари в Гетьманщину із Західної Європи (голки, сукна, полотна, панчохи, цукор, тютюн тощо), а замість них треба було купувати продукцію російських фабрик. Запроваджувалося особливе мито для російської скарбниці. У 1721 р. на території Гетьманщини російський уряд увів «мідні гроші, щоб срібні і золоті залишалися в обігу населення Росії і якомога більше зосереджувалися у державній скарбниці».

Дедалі частіше козаків стали використовувати за межами Гетьманщини. Так, на будівництві Волго-Донського каналу працювало 10 тис. козаків, Ладозького каналу — 12 тисяч, укріплень уздовж річки Терек — 10 тисяч, фортеці Св. Хреста на Кавказі — 10 тисяч тощо. На цих роботах загинула третина козаків. Тільки за п’ять років (1720—1725 рр.) на державних роботах померли 20 тис. козаків. Крім того, Петро I залучив козаків до Дербентського походу 1725 р., у якому з 6790 козаків загинуло 5183 особи. У той самий час господарства козаків на батьківщині занепадали. Крім того, населення Гетьманщини страждало від постоїв російських військ.

Відбувалися утиски і в культурній сфері. Так, із Києво-Могилянської академії за наказом царя були виключені всі студенти й викладачі з Правобережжя, заборонялося друкувати в Україні будь-які книжки, крім церковних, а в тих, що друкувалися, «щоб ніякої різниці і осібного наріччя не було». Так цар розпочав наступ на українську мову, сприяв насильницькій русифікації та духовному поневоленню українського народу.

Робота з таблицею

Етапи колоніальної політики Російської імперії щодо України
у XVIII ст.

2. Гетьманство І. Скоропадського (1708—1722 рр.).

Розповідь учителя

Діяльність І. Скоропадського в цих умовах була дуже обережною, він усіляко намагався засвідчити свою вірність царю. Це допомогло йому утримати гетьманську владу, але водночас сприяло розгортанню царської політики обмеження гетьманської влади. Разом із тим Скоропадський усіляко намагався захистити українську автономію. Так, він захищав емігрантів та їхні родини, ніколи офіційно не називав гетьмана Мазепу зрадником.

Постать в історії

Іван Скоропадський народився близько 1646 р. у шляхетській родині на Правобережжі. У 1670-х рр. переселився на Лівобережжя. Служив військовим канцеляристом у гетьмана І. Самойловича, виконував дипломатичні доручення, був чернігівським полковим писарем. Обіймаючи цю посаду понад десять років, І. Скоропадський зумів набути собі певні володіння, що давали неабиякий прибуток. Крім того йому вдалося за роки служби вивчити систему влади та зарекомендувати себе людиною «тихою, простою, доступною і порядною, розсудливої вдачі». У 1698 р. Мазепа призначив Скоропадського генеральним бунчужним, тим самим увівши його до еліти українського суспільства. Формально в його обов’язки входила охорона гетьманських регалій. Проте насправді на нього покладалися справи військові, адміністративні, зустрічі та проводи іноземних послів. Із 1701 р. Скоропадський був генеральним осавулом — наглядав за станом війська і спорядження, правильністю складання реєстру. Із 1706 р. він обіймав посаду Стародубського полковника. Ставши першою людиною в полку, Скоропадський набув там необмеженої влади й великих пільг. У цьому ранзі у 62 роки він був обраний гетьманом.

Розповідь учителя

У соціальній політиці І. Скоропадський продовжував політику І. Мазепи. Він роздавав землі старшині й монастирям (було роздано 122 села з 3703 селянськими дворами). За його правління близько 30 % оброблюваних земель перебувало у приватній власності старшини. Окремі представники старшини перетворювалися на справжніх земельних магнатів. Сам І. Скоропадський мав понад 100 тис. підданих, у той час як у монастирів їх було 60 тисяч.

У січні 1721 р. І. Скоропадський, незважаючи на погане самопочуття, рушив до Москви, щоб остаточно визначити статус Гетьманщини у складі Російської імперії. Поштовхом до подорожі став указ царя про виведення генеральної канцелярії з-під управління гетьмана. Разом з І. Скоропадським до Москви поїхали писар Савич, обозний Лизогуб, ніжинський полковник П. Толстой, що був одружений із дочкою гетьмана Уляною, та дружина Скоропадського Анастасія.

Цікаво знати

Про дружину гетьмана в ті часи ходила приказка: «Іван носить плахту, а Настя — булаву». Вона свідчила про те, що Настя, що була на 25 років молодшою від чоловіка, фактично керувала справами гетьмана, вирішуючи багато питань. Жодного рішення гетьман не приймав без її схвалення або поради.

Розповідь учителя

Провівши в Москві кілька місяців, гетьман побував у царських палатах, спілкувався із впливовими можновладцями, влаштовував бенкети, маскаради. Проте візит, головною метою якого було клопотання про полегшення становища Гетьманщини, не дав бажаного результату і не припинив подальшого обмеження прав і вольностей. Натомість Скоропадський отримав указ про утворення Малоросійської колегії (29 квітня 1722 р.). Цар пояснював її виникнення тим, що до нього доходили скарги від народу про хабарі й здирства, відбирання в козаків земель, лісів, млинів, примусовий їх перехід у підданство, безлад у Генеральній військовій канцелярії: «Це робиться для вашого ж блага… бути під великоруським судом і управлінням, для того щоб припинити всі неправильні суди й тяготи малоросійського народу».

Ця новина приголомшила І. Скоропадського й остаточно підірвала його слабке здоров’я. Повернувшись до Глухова, він передав «правління діл» П. Полуботку. 3 липня 1722 р. гетьман помер.

3. Перша Малоросійська колегія (1722—1727 рр.). Наказний гетьман П. Полуботок.

Розповідь учителя

Після смерті гетьмана І. Скоропадського всю владу в Гетьманщині перебрала на себе Малоросійська колегія у складі шести російських офіцерів. Фактично її діяльність відігравала роль дестабілізуючого чинника, що поглиблював прірву між українською елітою й народом і руйнував українську державність. Ця колегія на чолі з бригадиром С. Вельяміновим почала прибирати до рук усе гетьманське правління. Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, а доручив наказному гетьману Павлу Полуботку (1722—1723 рр.) слухатися колегії.

Чернігівський полковник П. Полуботок був людиною енергійною, палким захисником української автономії. Він не змирився з претензіями президента Малоросійської колегії С. Вельямінова не тільки на контроль за владою, а й на саму політичну владу. Полуботок згуртував навколо себе старшинську опозицію, розпочав судову реформу (зробив Генеральний суд колегіальним, установив порядок подання апеляцій), розгорнув боротьбу з хабарництвом. Він звертався зі скаргами в Сенат (верховний розпорядчий орган Російської імперії) на порушення Малоросійською колегією українських законів і традицій, наполягав дозволити провести вибори нового гетьмана.

У серпні 1723 р. представники старшинської опозиції в козацькому таборі на річці Коломак склали так звані Коломацькі чолобитні на ім’я царя, у яких вимагали скасувати запроваджені Малоросійською колегією податки й дати дозвіл на обрання гетьмана. Коли ці чолобитні отримав Петро I, то наказав ув’язнити П. Полуботка разом із 15 опозиційними українськими старшинами в Петропавлівській фортеці. Там 18 грудня 1724 р. наказний гетьман П. Полуботок помер.

Цікаво знати

Смерть П. Полуботка в Україні сприйняли болісно. Його прославляли як великого захисника України, про нього складали легенди. Однією з найпопулярніших була та, що немовби цар, довідавшись про хворобу Полуботка, прибув до Петропавлівської фортеці просити в нього вибачення, і гетьман перед смертю виклав йому всі кривди, які завдав царизм Україні: «За невинне страждання моє і моїх земляків будемо судитися у спільного і нелицемірного судді, Бога нашого: скоро станемо перед ним, і він розсудить Петра з Павлом». І справді, зовсім скоро, 25 січня 1725 р., Петро I помер.

Ще одна легенда стверджує, що перед від’їздом до Петербурга Полуботок передав 200 тис. рублів золотом банку Ост-Індської компанії в Лондоні, який мав повернути його незалежній Україні.

Робота з документом

Запитання до документа

1) У чому Полуботок звинувачує царську владу? Які утиски українського населення згадуються у промові?

2) Яке право українського народу Полуботок вважає найголовнішим? Як ви вважаєте, чому?

3) Яке майбутнє Полуботок пророкує собі й українському народу? Наскільки його пророцтва справдилися?

4) Як у цілому на основі документа можна охарактеризувати Полуботка — на той час наказного гетьмана України?

4. Гетьманство Д. Апостола (1727—1734 рр.).

Розповідь учителя

Після смерті Петра I уряд Росії змінив політику щодо козацької України. Загроза нової війни з Туреччиною та зростання невдоволення діяльністю Малоросійської колегії спричинили її скасування в 1727 р. і деяке пом’якшення російської політики в українському питанні — було дозволено провести вибори гетьмана. Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол. Діяльність гетьмана визначалася «Рішительними пунктами» — відповіддю на «Статейні пункти», надані Апостолом царю. На відміну від попередніх «Статей», вони були оформлені не як договір між державами, а як односторонній акт царського пожалування.

Основні положення «Рішительних пунктів» 1728 р.:

— було дозволено обирати гетьмана, але лише за згодою царя;

— Гетьманщина з підпорядкування Сенату поверталася під юрисдикцію Міністерства закордонних справ;

— зменшувалася кількість російських військових, що розміщувалися на території України;

— гетьман не мав права без дозволу царя страчувати старшину й проводити зовнішню політику;

— до складу Генерального суду вводилися російські представники;

— генеральну старшину й полковників із двох-трьох кандидатів на посаду мав затверджувати цар, а не гетьман;

— скасовувалися податки, запроваджені Малоросійською колегією;

— відновлювався Генеральний військовий скарб, але підконтрольний російському уряду.

Спираючись на обмеження дій російських представників в Україні певними юридичними нормами, Д. Апостол активно взявся за відновлення втраченої автономії: він призначив на посади полковників своїх прихильників, провів низку заходів щодо впорядкування старшинського землеволодіння, уперше вжив заходів щодо вироблення тогочасного бюджету Гетьманщини, налагодив українську торгівлю, підпорядкував гетьманській владі місто Київ, реорганізував судову систему, домігся дозволу на повернення запорожців із володінь кримських татар в Олешках і заснування ними Нової Січі на річці Підпільній (друга її назва — Підпільненська Січ).

Позитивне значення для боротьби з хабарництвом і впорядкування землеволодінь мало здійснене гетьманом Генеральне слідство про маєтності, яке в 1729—1730 рр. провело ревізію маєтків і з’ясувало законність володіння ними. За сприяння Апостола Кодифікаційна комісія в Глухові у 1728 р. розпочала створювати звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ», що мав юридично закріпити автономний статус і привілеї Гетьманщини у складі Російської імперії. Звід було завершено вже після смерті гетьмана, але російський Сенат категорично відмовився його затвердити.

5. Політика «Правління гетьманського уряду». Спроба ліквідації автономного устрою Слобожанщини.

Самостійна робота з підручником

Опрацюйте відповідний пункт параграфа та письмово викладіть його зміст у вигляді тез.

Додатковий матеріал

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоаннівна (Іванівна) знову заборонила обрання нового гетьмана, а відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734—1750 рр.). Цей уряд складався з трьох представників козацької старшини (генеральний суддя Забіла, генеральний осавул Лисенко, генеральний підскарбій Маркович) і трьох російських урядовців (князі Шаховський, Баратинський, полковник Гур’єв). У своїй діяльності він мав керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р. Очолював його царський представник Олексій Шаховський. Він отримав від імператриці вказівки всіляко применшувати значущість гетьманської влади й підривати довіру до неї, сприяти зближенню старшини з російськими офіцерами, а також шлюбам українців із росіянами. Російський уряд у цей час не зважав на місцеві українські закони та звичаї, втручався в різні сфери місцевого життя. Українські справи знову повернули до Сенату. В Україні було проведено ревізію для впорядкування збирання податків, завершено складання зводу українського законодавства.

За часів імператриці Анни Іоаннівни на територію Гетьманщини поширилася практика підозрілості й і залякування («Біронівщина»), запроваджена її фаворитом Біроном. Для таємного контролю над суспільством була створена «Таємна канцелярія». Достатньо було вигукнути гасло «Слово і діло государеве» та вказати на когось, як його вже вважали державним злочинцем і віддавали до рук ката. Так, за підозрою в державній зраді в повному складі був заарештований Київський магістрат.

Роки «Правління гетьманського уряду» проходили в умовах чергової російсько-турецької війни (1734—1739 рр.), тягар якої ліг на плечі українського народу. У походах на Крим загинуло чимало козаків. Російське військо перебувало на утриманні українського населення прифронтової зони. Постійні реквізиції позбавляли людей найнеобхіднішого. Єдиним здобутком війни стало повернення запорозьких земель під владу Російської імперії.

Істотні зміни відбулися в устрої Слобожанщини. Ще в 1726 р. полки потрапили у відання Військової колегії. Із 1723 р. полковниками могли призначатися тільки росіяни. Із 1732 р. почалися перетворення, спрямовані на ліквідацію автономного самоврядування. У Сумах була створена «Канцелярія комісії заснування слобідських полків», що перебрала на себе чимало функцій полковників. Полкові ратуші в 1733—1734 рр. були перейменовані на канцелярії й отримали права, які мали канцелярії в провінціях губерній. Судочинство проводилося на основі російського законодавства. У 1734 р. було скасовано право козаків і селян на займанщину, а також жителям заборонялося залишати межі Слобожанщини. Підпомічники викреслювалися з козацького стану.

У 1741 р. в Росії відбувся черговий переворот, і на престол зійшла донька Петра I Єлизавета. У 1743 р. вона скасувала нововведення на Слобожанщині. Однак під час відвідання Києва (1744 р.) вона обіцяла відновити гетьманство.

IV. Закріплення нових знань

Фронтальне опитування

1. Чим відзначилося правління гетьмана І. Скоропадського?
2. Яких обмежень зазнала влада гетьмана за часів І. Скоропадського?
3. Як російський цар Петро I використовував ресурси України для досягнення своєї мети?
4. Яким був зміст Решетилівських статей? Чи мали вони офіційний характер?
5. Які основні політичні ідеї було закладено в Коломацьких чолобитних?
6. Чому Петро I не дозволив вибори нового гетьмана після смерті І. Скоропадського?
7. Чим відомий в історії П. Полуботок?
8. Які заходи здійснювала козацька старшина для відновлення державних прав України? Якими були результати діяльності старшинської опозиції?
9. Що являла собою Малоросійська колегія? Яким чином її діяльність руйнувала традиційну систему управління в Україні?

10. Чим відзначилося правління гетьмана Д. Апостола?

11. Що відбувалося в Україні під час діяльності «Правління гетьманського уряду»?

12. Якими були наслідки «Правління гетьманського уряду» для України?

V. Підсумки уроку

Заключне слово вчителя

Заходи російського уряду протягом 1708—1722 рр. свідчили про підготовку широкомасштабного наступу на українську державність. Проте зовнішні обставини змусили пригальмувати процес ліквідації козацької держави, і на короткий період владу гетьмана було відновлено (1727—1734 рр.).

Однак загальний напрямок російської політики залишався незмінним: перетворити її на звичайну провінцію Російської імперії. У таких умовах українська козацька еліта доклала зусиль для збереження давніх автономних прав. Проте у своїх діях вона уникала радикальних заходів і не спиралася на підтримку народу.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати § 29 (§ 39*) підручника.
2. Підготувати оповідь про наказного гетьмана П. Полуботка.