| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із історії України 8 клас (нова програма) |
Урок № 35 Тема. Лівобережна Гетьманщина наприкінці XVII ст. Початок гетьманування І. Мазепи. Мета: визначити адміністративно-територіальний устрій Лівобережної Гетьманщини; охарактеризувати розвиток господарства та системи землеволодіння на цих землях; розповісти про підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату; визначити умови Коломацьких статей та обставини їх укладення; охарактеризувати постать гетьмана І. Мазепи та початок його гетьманування; охарактеризувати становище Гетьманщини наприкінці XVII — на початку XVIII ст., її роль у війні з Туреччиною (1687—1700 рр.); продовжити формування навичок критичного мислення учнів; виховувати учнів у дусі поваги до історичної боротьби та здобутків українського народу. Тип уроку: вивчення нового матеріалу. Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал. Основні терміни та поняття: Кримські походи, Азовські походи. Основні дати та події: 1687 р. — укладення Коломацьких статей; 1689 р. — другий Кримський похід; 1692 р. — виступ антигетьманської опозиції на чолі з Петриком; 1695, 1696 рр. — Азовські походи; 1700 р. — Константинопольський мир між Московією та Туреччиною. Хід уроку I. Організація навчальної діяльності II. Вивчення нового матеріалу
1. Адміністративно-територіальний устрій Лівобережної Гетьманщини. Розповідь учителя У другій половині XVII ст. територія Гетьманщини неодноразово змінювалася, але незмінним залишався полково-сотенний устрій, започаткований Б. Хмельницьким. У Гетьманщині після обрання І. Виговського утвердилася республіканська форма правління, яка вже незабаром стала республікансько-олігархічною. Також змінилася форма державного устрою. У 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворилася на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складалася з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини та Запорожжя. У 70-х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було знищено, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана. Таким чином, устрій у первинному вигляді зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині, а також частково поширився на новоосвоєні землі Слобідської України. На Лівобережжі існувало десять полків, які, у свою чергу, поділялися на сотні. 2. Органи влади. Розповідь учителя Створений Б. Хмельницьким державний апарат упродовж другої половини XVII ст. не зазнав суттєвих змін. Змінювалося тільки коло повноважень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток козацької України. Вища законодавча, виконавча й судова влада перебувала в руках гетьмана. У той самий час відновилася практика скликання генеральних рад, які суттєво впливали на перебіг подій. Зросла роль Старшинської ради, яка регулярно збиралася та розв’язувала всі важливі поточні справи. Керівні посади обіймала генеральна старшина, яка прагнула обмежити владу гетьмана. Генеральна канцелярія виконувала функції центрального органу управління державою. На місцях діяли полкові й сотенні органи влади. Судочинство залишалося без змін. Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис. осіб, у той час як за Б. Хмельницького їх було 100 тисяч. Кілька тисяч козаків могло виставити Запорожжя. Армія складалася з піхоти, кінноти, роль якої зростала, та артилерії. Розпочалося створення підрозділів найманців. Від кінця 50-х рр. XVII ст. посилилося втручання Московії у внутрішні справи козацької України для того, щоб зменшити повноваження й самостійність її державних органів влади. У 1662 р. московський уряд створив Малоросійський приказ, який давав згоду від імені царя на проведення виборів гетьмана, міг забороняти призначення на посади генеральної старшини й полковників, не дозволяв самостійних відносин з іншими державами, перебрав на себе вищу судову владу, контролював дії духовенства. Від кінця 50-х рр. XVII ст. розпочалося впровадження воєводської системи правління. Завдання Установіть відповідність між посадами в Українській гетьманській державі та їхніми функціями.
3. Соціальний устрій. Розповідь учителя Після Національно-визвольної війни соціальна структура козацької України істотно змінилася. Зникли польські магнати, шляхта, католицьке духовенство. Українська шляхта злилася з козацькою старшиною. В останні десятиліття ХVІІ ст. селяни, міщани, козаки стали втрачати завойовані ними соціальні й майнові права. Попри зміни суспільство продовжувало зберігати становий характер. Як і раніше, воно поділялося на привілейовані і непривілейовані верстви. До привілейованих і напівпривілейованих верств належали старшина, шляхта, духовенство, козаки, міщани. Непривілейованим станом суспільства були селяни. У межах кожного стану існував ще й майновий поділ. Робота з таблицею Соціальна структура українського суспільства у другій половині XVII ст.
4. Система землеволодіння. Розвиток господарства. Розповідь учителя Національно-визвольна війна суттєво вплинула на систему землеволодіння і, відповідно, на господарський розвиток українських земель, оскільки основою господарства залишалося землеробство. У результаті Національно-визвольної війни селянство отримало козацькі вольності. Землі та угіддя, якими користувалися селяни, із займанщиною включно вони вважали своєю власністю. Оскільки козацька держава проголосила своєю власністю всі землі старостів, вигнаних магнатів і шляхти, католицьких храмів, які перейшли до Військового скарбу, то селяни й держава стали співвласниками землі. На Лівобережжі села, розташовані на землях Військового скарбу, почали називатися вільними військовими селами. Їхні жителі могли продавати, купувати, дарувати, закладати, передавати у спадок землю. Одночасно вони підпорядковувалися державі, на користь якої виконували повинності й виплачували податки. Землі козацтва не підпорядковувалися Військовому скарбу, і тому козаки не сплачували податків, але натомість власним коштом мали нести військову службу на користь держави. У випадку ухилення від служби вони виключалися з козацького стану та втрачали право на землю. Крім індивідуального землеволодіння селян, міщан і козаків, зберігалися й колективні форми — земельні володіння сільських громад. У власності громад перебували переважно угіддя. Орні землі переходили у приватне володіння. На Лівобережжі почала формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність існувала у двох формах: ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій). Рангова складалася із царських і гетьманських пожалувань старшині на час обіймання нею посад; приватна — із пожалувань «на підпору дому» чи «купольне» (повне) володіння. Зміцнювалися позиції гетьманського та монастирського землеволодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта й монастирі отримали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини й шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки та виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину. Таким чином, на Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація завоювань Національно-визвольної війни та відновлення феодального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками ставала козацька старшина. У другій половині XVII ст. на Лівобережжі загалом спостерігалося піднесення господарського життя. Провідну роль, як і раніше, відігравало землеробство. Цьому сприяли природні та кліматичні умови. Старшинські, монастирські господарства та господарства заможних козаків давали товарний хліб. Розширювалися посіви під технічні культури, зокрема коноплі. Товарного характеру набувало садівництво й городництво. Важливе місце в господарстві посідало й тваринництво. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней. У господарстві старшин, заможних козаків переважала наймана праця, але частішими ставали випадки використання праці підлеглих селян. На кінець XVII ст. панщина набувала постійного характеру. Швидко розвивалися й міста як центри ремесла, промислів і торгівлі. На Лівобережжі загалом налічувалося 90 міст. Такі великі міста, як Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб, мали магдебурзьке право, менші — ратушне. У 36 найбільших містах ремісники й торговці складали 34 % населення. Існувало близько 300 ремісничих професій. Ремесло набувало рис дрібнотоварного виробництва. Ремісники почали використовувати вільнонайману працю. Виникали та розвивалися розсіяні мануфактури. Спостерігався й розвиток торгівлі, формувалися центри ярмаркової торгівлі. Основним торговельним партнером Лівобережної Гетьманщини стала Московська держава. 5. Обрання гетьманом І. Мазепи. Коломацькі статті. Розповідь учителя Влітку 1687 р. на річці Коломак (притока Ворскли), де після невдалого Кримського походу отаборилося московсько-українське військо, за наказом В. Голіцина відбулися вибори нового гетьмана замість усунутого ним І. Самойловича. Гетьманська булава дісталася генеральному осавулу Івану Мазепі (1687—1709 рр.). Постать в історії Іван Мазепа — одна з найпомітніших постатей історії України козацької доби. Його особа й роль в історії досі не мають однозначної оцінки. І. Мазепа народився близько 1640 р. в селі Мазепинці поблизу Білої Церкви в сім’ї українського шляхтича, який у 50-ті рр. XVII ст. був прихильником І. Виговського. Молодість Мазепи припала на роки Національно-визвольної війни та Руїни. Він здобув блискучу європейську освіту в Києво-Могилянському та Варшавському єзуїтському колегіумах. Служив при дворі польського короля Яна Казимира, виконуючи важливі дипломатичні доручення. Вивчав артилерійську справу у Франції, Німеччині, Нідерландах та Італії. Згодом опинився в оточенні гетьманів П. Дорошенка та І. Самойловича. Відвідуючи в службових справах Москву, налагодив тісні стосунки із впливовими особами, наближеними до царя. Усе це було запорукою успішної діяльності І. Мазепи на гетьманській посаді. Розповідь учителя І. Мазепа підписав новий українсько-московський договір — Коломацькі статті. Вони в цілому повторювали текст Глухівських статей 1669 р., але містили й деякі нові пункти, що стали наступним кроком на шляху обмеження Московією державних прав України. Їх основні положення були такими: — декларативно підтверджувалися 30-тисячний козацький реєстр, права і привілеї гетьмана та старшини (зокрема, звільнення маєтностей від державного оподаткування); — гетьману заборонялося змінювати генеральну старшину на її «урядах» без дозволу царя; — гетьману заборонялося самостійно здійснювати дипломатичні відносини з іншими державами; він був зобов’язаний дотримуватися «Вічного миру» з Польщею (тобто він не мав права робити спроби повернути під свою владу Правобережжя); — гетьман був зобов’язаний за наказом царя виставляти козацькі війська проти Криму й Туреччини; — у містах Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин й Остер, як і раніше, розташовувалися московські воєводи із залогами, а в столиці Гетьманщини Батурині — московський стрілецький полк для контролю над гетьманом; — запроваджувався спеціальний пункт, який пояснював відносини між Гетьманщиною та Московською державою: Гетьманщина оголошувалася складовою єдиної держави московського царя; — забезпечувався вільний перехід із Московської держави в Україну; — гетьманський уряд був зобов’язаний «народ малоросійський всілякими заходами і способами з великоросійським народом з’єднувати й приводити до міцної згоди через шлюби та інші дії… Звістка про підписання Коломацьких статей стала поштовхом для заворушень по всій Гетьманщині. Козаки та селяни нападали на маєтки старшини, деяких убивали. Мазепа з компанійськими полками відразу рушив на придушення повстання. Одночасно новообраний гетьман закликав населення не чинити самосуду й обіцяв, що припинить зловживання старшин і скасує заведені за І. Самойловича податки. Повстання було придушено. 6. Другий Кримський похід 1689 р. Азовські походи 1695—1696 рр. Самостійна робота з підручником Опрацюйте відповідний пункт параграфа. Викладіть його зміст у вигляді тез. Додатковий матеріал Досягши певної стабілізації в Гетьманщині, І. Мазепа мав брати участь у подальших військових діях проти Криму. Насамперед треба було побудувати «городки» понад річкою Самарою й заселити їх. Ці «городки» мали стати опорними пунктами для нового наступу на Крим і водночас захищати Гетьманщину від татарських набігів. Навесні 1688 р. почалося будівництво фортець, головною з яких мала бути Новобогородська. Однак це викликало конфлікт із Запорожжям. Щоб його владнати, Мазепа надіслав на Запорожжя тисячу золотих. Навесні 1689 р. відбувся другий Кримський похід під керівництвом В. Голіцина та І. Мазепи. 100-тисячне московське військо зі слобідськими полками рушило на Крим. До цього війська приєдналися й гетьманські полки. Спільними зусиллями, долаючи степи та примушуючи татар відступати, військо підійшло до стін Перекопа. Однак через брак води й харчів йти у глиб Криму В. Голіцин не наважився та повернув назад. Фактично похід завершився провалом. Згодом І. Мазепа разом із старшиною прибув до Москви, щоб представитися цариці Софії. У цей час у Москві стався палацовий переворот, здійснений прихильниками її брата Петра. Мазепа збагнув, що він може втратити булаву, і не гаючи часу прибув до Петра, аби засвідчити свою прихильність і завоювати довіру. Повернувшись із Москви, І. Мазепа почав здійснювати заходи зі зміцнення своєї влади та впорядкування відносин у Гетьманщині. У цей час війна з Туреччиною та Кримом тривала. Упродовж 1790—1794 рр. гетьманські полки брали участь у походах до району нижньої течії Дніпра та Очакова. Хід бойових дій ускладнили події на Запорожжі. Це сталося в результаті виступу антигетьманської опозиції на чолі з Петром Іваненком (Петриком), за яким стояла частина старшини, що була невдоволена політикою гетьмана й сама прагнула влади. Постать в історії Петро Іваненко (Петрик) був представником молодого покоління старшини, який прагнув зробити собі кар’єру й здобути багатство. Він був освіченою людиною, служив канцеляристом у Військовій канцелярії, доводився свояком генерального писаря Василя Кочубея. Залишивши посаду й дім у Батурині, він подався на Запорожжя. Там був обраний писарем і почав вести агітацію серед запорожців, проголошуючи себе ворогом старшини, Мазепи, а також Москви. Розповідь учителя 26 травня 1692 р. Петрик уклав союз із кримським ханом від імені «удільного князівства Київського, Чернігівського і всього Війська Запорозького городового й народу малоросійського». В угоді зазначалося, що Гетьманщина зберігала всі свої вольності, до неї мали приєднатися Правобережжя й Слобожанщина. Полки Харківський і Острогозький потрібно було перевести на Правобережжя, щоб відкрити шлях татарам для нападу на Московію. Усі дії Криму й Гетьманщини мали вирішуватися спільно за взаємною згодою. Кримський хан визнав Петрика гетьманом і надав йому в допомогу орду. Прибувши на Запорожжя, Петрик закликав до походу за визволення України «від тиранства Москви і від немилостивих панів». Петрика підтримала запорозька голота, яка визнала його гетьманом. Проте його походи в Гетьманщину в 1692—1693 рр. були невдалими. Населення у своїй більшості не відгукнулося на його заклики. До того ж орда переймалася лише можливістю взяти ясир. Завдяки цьому Мазепі вдалося відносно легко відбити напади, а одночасно приборкати опозицію проти себе. Крім того І. Мазепа вжив заходів зі зміцнення влади над Запорожжям. Так, була влаштована своєрідна блокада: на Січ не пускали купців і вози з припасами, а старшині від роздавав багаті подарунки, привертаючи її на свій бік. Попередній досвід: щоб здобути Крим, потрібно контролювати узбережжя Чорного моря. Тому в середині 90-х рр. XVII ст. Петро I склав план війни з Туреччиною, який передбачав дії одночасно на двох фронтах: у гирлі Дону, щоб здобути фортецю Азов, і в гирлі Дніпра. Перший похід Петра I в 1695 р. на Азов виявився невдалим через відсутність флоту. Турецька залога фортеці отримувала всі необхідні припаси й підкріплення морем. У той самий час дії Мазепи на Дніпрі були більш вдалими. Гетьманським військам вдалося захопити Кизи-Кермен і Тамань. На початку 1696 р. татари з Петриком здійснили ще один похід на Гетьманщину, але були розбиті біля Гадяча. Після цього Петрик на деякий час став гетьманом «ханської» України — території між Південним Бугом і Дніпром. Того ж року Петро І разом із козаками наказного гетьмана Якова Лизогуба здійснив другий Азовський похід, і за підтримки новозбудованого флоту місто було здобуте. Бої точилися біля Очакова, проте взяти його не вдалося. Війна з Туреччиною затягувалася. Це лягло важким тягарем на населення Гетьманщини, яке було змушене утримувати московську армію та споряджати козацькі полки. У 1699 р. союзники Петра І, країни Священної ліги, уклали мир із Туреччиною у Карловцях. За цим договором, зокрема, Польща повернула собі Поділля. 30 липня 1700 р. був укладений Константинопольський мир, за яким Московія отримувала Азов на 30 років і частину узбережжя Азовського моря. Проте сторони зобов’язувалися не будувати укріплень на кордоні Криму й Гетьманщини. Козаки залишали фортеці Кизи-Кермен і Тамань, але отримували право здійснювати промисли до морів. Скориставшись війною, Петро I збудував фортецю на Кам’яному Затоні навпроти Січі для контролю над запорожцями. 7. Політика гетьмана І. Мазепи. Розповідь учителя На першому етапі гетьманування І. Мазепа дотримувався політики добрих відносин із Москвою: доповідав про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки у воєнні походи (то в далекі північні райони, де Московія вела боротьбу за вихід до балтійського узбережжя, то в Польщу, то на південь). За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й московські війська. За все це Мазепа отримував щедрі подарунки від царя, Петро І довіряв українському гетьману. У 1700 р. І. Мазепа здобув найвищий орден — Андрія Первозванного, а також титул князя Священної Римської імперії. У соціально-економічній політиці гетьман зробив основну ставку на підтримку козацької старшини й українську шляхту, прагнучи перетворити їх на привілейований соціальний стан. Мазепа сприяв зростанню великого старшинського і монастирського землеволодіння, упорядкуванню панщини для селян (два дні на тиждень). За роки свого гетьманування він видав понад тисячу універсалів про передачу старшині, монастирям та великим купцям у володіння сотні сіл із десятками тисяч селян. Сам гетьман мав близько 100 тис. селян в Україні і 20 тис. селян у Московії. Наслідком такої політики стало посилення всіх форм визиску селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві. Крім того, Мазепа здійснив перепис козацького стану, утруднивши цим перехід до нього з інших суспільних верств. Отримуючи у володіння поселення, старшина, шляхта й монастирі часто змушували козаків виконувати різні повинності, виписували їх із реєстру, перетворювали на підданих, відбирали землі (на початок 1730 р. малоземельні й безземельні селяни становили 40 %). Вони мали робити обов’язкові подарунки старшині (ральні), давати гроші й продукти на утримання адміністрації, пошти, школи тощо. Великі витрати на закупівлю зброї, боєприпасів, коней та спорядження, участь у походах та воєнних діях, відрив від ведення господарства призводили до неспроможності виконувати воєнну службу, переходу козаків у селянство чи міщанство. Проте воєнні потреби вимагали існування боєздатного козацького війська. У 1698 р. козаків було поділено на спроможних виконувати воєнну службу (виборно) і неспроможних (підпомічників), які мали допомагати виборним у веденні господарства. Такий самий поділ згодом відбувся і на Слобожанщині. Одним із найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні гроші з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Так, за гетьманування Мазепи під його безпосереднім наглядом і керівництвом було споруджено 12 храмів, відновлено багато старовинних храмів княжої доби. Внесок Мазепи в розвиток архітектури й будівництва був настільки значним, що тогочасний архітектурний стиль дослідники називають «мазепинським бароко». Багато нових споруд з’явилося в Києві. У 1690 р. було збудовано нове приміщення Києво-Могилянського колегіуму, у 1698 р. — Богоявленську церкву Братського монастиря, дзвіницю Софійського собору, до 1695 р. обнесено новим муром Києво-Печерську лавру. Інший напрямок культурницької діяльності Мазепи — друкарська справа. Видання мазепинської доби були одними з кращих українських книгодруків. До речі, сам гетьман мав чи не найкращу в Україні книгозбірню й обдаровував книжками із цієї бібліотеки монастирі, церкви, окремих осіб. Не менш, ніж церквами й монастирями, опікувався Мазепа розвитком освіти, дбав про виникнення нових осередків культури. Він був покровителем Києво-Могилянської колегії, сприяючи її перетворенню в 1701 р. на академію. У 1700 р. в Україні було засновано новий навчальний заклад — Чернігівський колегіум. На думку дослідників, така цілеспрямована та всеохоплююча культурницька діяльність І. Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про зважену далекоглядну державну політику. Робота з документом
Запитання до документа 1) На яких рисах гетьмана наголошує посол? 2) Чи були правильними оцінки французького дипломата щодо великої популярності І. Мазепи серед козаків? 3) Спробуйте скласти словесний портрет гетьмана. Завдання Охарактеризуйте політику І. Мазепи. Заповніть таблицю.
III. Закріплення нових знань Бесіда
Запитання для дискусії Завдяки чому І. Мазепа зумів утриматися при владі в умовах палацових переворотів у Москві? IV. Підсумки уроку Заключне слово вчителя Адміністративно-політичний устрій Лівобережної Гетьманщини ґрунтувався на засадах, що утвердилися в період утворення Української козацької держави. Проте відбулися зміни в ролі деяких органів, обмежувалася влада гетьмана. У Лівобережній Гетьманщині та на Слобожанщині суспільство зберігало становий характер. Активно формувався панівний прошарок суспільства з козацької старшини, шляхти та вищого духовенства. Швидко зростало велике землеволодіння. Протягом другої половини XVII ст. відбувався швидкий розвиток сільського господарства, що був зумовлений зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію, зростанням кількості населення та освоєнням нових земель. У 1687 р. новим гетьманом було обрано І. Мазепу. Булаву він отримав у час, коли Московська держава наполегливо йшла шляхом творення імперії, а автономія козацької держави не входила в її плани. Спочатку гетьман був лояльним до царської влади, навіть усіляко допомагав реформаторським прагненням Петра I. У той самий час він докладав величезних зусиль для створення еліти козацької держави. Також гетьман опікувався культурою та освітою, що сприяло духовному розвитку України. V. Домашнє завдання Опрацювати § 26 (§ 34—35*) підручника.
| |||||||||||||||||||||||
| Переглядів: 1092 | | |||||||||||||||||||||||
| Всього коментарів: 0 | |
