Учительська світлиця

Урок № 33

Тема. Слобідська Україна та Запорозька Січ у другій половині XVII ст. Кошовий отаман І. Сірко.

Мета: розкрити особливості розвитку Січі у складі Гетьманщини; охарактеризувати роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини XVII ст.; розповідати про кошового отамана І. Сірка; визначити устрій і риси господарського розвитку Січі; вдосконалювати вміння й навички самостійної роботи; виховувати в учнів навички позитивного розв’язання суперечливих питань.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні терміни та поняття: Чортомлицька Січ, Слобідська Україна, слобідські полки, займанщина.

Основні дати та події: 50-ті рр. ХVІІ ст. — утворення слобідських полків; 1652 р. — заснування Чортомлицької Січі; 1663 р. — обрання вперше І. Сірка кошовим отаманом.

Хід уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Перевірка домашнього завдання

Завдання для дискусії

Порівняйте Конотопські статті 1672 р., Глухівські статті 1669 р. та Московські статті 1665 р. Що було між ними спільного, а що відмінного?

III. Вивчення нового матеріалу

1. Виникнення та розвиток Слобідської України.

Робота з термінами та поняттями

Слобідська Україна (друга назва — Слобожанщина) — історична область, до якої входили території сучасних Харківської, східної частини Сумської, північні частини Донецької та Луганської областей України; південно-східні частини Воронезької, південно-західні частини Бєлгородської, південь Курської областей Росії.

Робота зі схемою

Етапи колонізації

Розповідь учителя

Починаючи з другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст. Слобожанщину почали поступово заселяти українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які тікали від польсько-шляхетського гноблення.

У 1638 р. сюди переселилися учасники козацького повстання на чолі з Я. Острянином (вони оселилися в Чугуєві). У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставищі Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратьєвим, що оселилися на Суминому городищі, заснували Суми. У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано Харків. Схожу історію заснування мали й такі міста, як Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклія, Ізюм та багато ін. Разом із містами виникали й нові села.

Масове переселення на Слобожанщину українців розпочалося у другій половині ХVІІ ст. і було пов’язано з добою. Руїни, що охопила в цей час козацьку Україну. У верхів’ях Сіверського Дінця, Ворскли, Псла та басейнах інших річок переселенці заснували чимало нових поселень. Наприкінці ХVІІ ст. на Слобожанщині вже налічувалося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де проживало близько 250 тис. осіб, серед яких більшість складали українці (80 %).

Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і тому називалися слободами (звідси й назва Слобідська Україна). Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося в складанні присяги. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі люди, які перебували під управлінням царських воєвод.

У Слобідській Україні існував козацький устрій. У 50-х рр. XVII ст. царський уряд сформував з українських переселенців козацькі слобідські полки: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сумський, Харківський. У 1685 р. було створено Ізюмський полк. Полки були як військовими козацькими підрозділами, так і адміністративно-територіальними одиницями. Старшину обирали на загальних козацьких радах.

Робота зі схемою

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України

Полкове управління складалося з полковника і полкової старшини: обозного, судді, осавула, хорунжого, двох писарів. Полки поділялися на сотні. Сотенне управління складалося із сотника, отамана, осавула, хорунжого і писаря. Адміністративними, судовими, фінансовими та військовими справами в полках опікувалися полковники, у сотнях — сотники.

Полковників обирали довічно. Крім того, на Слобожанщині нерідко спостерігалося успадкування посади полковника. Це було пов’язано з особливостями заселення краю: полковники, як правило, були ватажками переселенських груп. Полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі. Обраного полковника спочатку затверджував бєлгородський воєвода, який потім подавав його на затвердження царю. Посади гетьмана на Слобожанщині не було.

Система органів влади Слобідської України

Царський уряд використовував українських переселенців для господарського освоєння та охорони південних кордонів Московської держави від нападів кримських і ногайських татар, забезпечував їх зброєю, продовольством, зберігав за переселенцями козацькі привілеї та самоврядування.

Система землеволодіння у Слобожанщині мала свої особливості. У другій половині XVII ст. там ще було багато незаселених земель і діяло право займанщини. Кожен поселенець міг вільно займати стільки землі, скільки був спроможний обробити. Із часом, щоб урегулювати займанщину, навколо міста або села стали визначати певну земельну ділянку, яка розподілялася серед поселенців. Лісами, луками, річками та озерами люди користувалися спільно. Кожен полк мав певний резерв незайманих земель, якими розпоряджався полковник. Однак багато поселян відмовлялися від наділів із полкового фонду, оскільки за них необхідно було записуватися в козаки й нести важку та небезпечну військову службу. Тому здебільшого люди селилися на землях полкової й сотенної старшини, де мали можливість заводити досить велике господарство. Отримуючи у власність ділянку, вони мали за це ходити на відробітки — виконувати панщинні роботи на користь старшини.

Робота з термінами та поняттями

Займанщина — елемент звичаєвого права, який дозволяв на підставі першого «займу» володіти землею.

Козацька старшина захоплювала громадські угіддя, змушувала дрібних господарів за безцінь продавати свої ділянки, володіла селами й хуторами. Упродовж другої половини XVII ст. відбувався процес перетворення багатої старшини на великих землевласників. Серед великих землевласників Слобідської України можна назвати родини полковників Ф. Шидловського, Г. Дінця, Г. Кондратьєва.

Робота з документом

Запитання до документа

1) Як формувалося населення Слобожанщини?

2) Яку роль відіграли українські поселенці в освоєнні московсько-татарського порубіжжя?

3) Яким було ставлення царської влади до поселенців?

2. Роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини XVII ст.

Варіант I

Коментоване читання відповідного пункту параграфа

Варіант II

Розповідь учителя

Після створення Української козацької держави Запорозька Січ підпорядковувалася владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Розуміючи це, Б. Хмельницький і його наступники іноді силою придушували антигетьманські виступи запорожців. Після смерті Б. Хмельницького Запорожжя виокремилося в державне утворення, яке лише формально підпорядковувалося гетьману, проводячи самостійну внутрішню і зовнішню політику. Вона часто йшла врозріз із політикою гетьманів.

Протистояння між гетьманами та запорозькою старшиною було вигідне царському уряду. Зокрема, за гетьманування І. Виговського звернення кошового отамана Якова Барабаша до Москви з проханням про допомогу дало старшині зайвий привід до втручання у внутрішні справи козацької України. Оскільки запорожці виступали за обмеження гетьманської влади, то царський уряд охоче підтримував їх у конфліктах. Завдяки допомозі запорожців і сприянню Москви, як ви вже знаєте, здобув гетьманську булаву відомий своїми промосковськими настроями отаман Січі І. Брюховецький.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. Запорозька Січ перебувала під контролем Речі Посполитої та Московської держави, а фактично здійснювала самостійну політику, керуючись лише власними інтересами. За «Вічним миром» 1686 р. Січ підпорядковувалася лише московському царю. Саме від цього часу були заборонені будь-які відносини запорожців із Польщею та Кримським ханством, а для контролю над козаками на запорозьких землях збудували фортеці, де розміщувалися московські залоги.

Цікаво знати

У 1652 р. запорожці перенесли свою столицю з відкритого перед Степом Микитиного Рогу до плавнів Дніпра, на острів Чортомлик, що розташовувався при впадінні у Дніпро річки Чортомлик (поблизу сучасного села Капулівка на Дніпропетровщині). Цей район був більш захищений від набігів татар природними перешкодами. З опису 1672 р. відомо, що запорожці тут звели й могутні штучні укріплення.

3. Устрій Січі.

Варіант I

Коментоване читання відповідного пункту параграфа

Варіант II

Розповідь учителя

За роки національно-визвольної війни на Січі теж відбулися певні зміни. Запорожці об’єднувалися в курені — військові та адміністративно-господарські одиниці. До них входили також юнаки й хлопчики, які готувалися стати козаками,— молодики і джури. Очолював курінь отаман. Його обирали козаки куреня. Під час воєнних походів із курінних козаків формувалися полки й сотні, обирали полковників і сотників.

Об’єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося Запорозьким кошем (Запорозькою Січчю). Її очолював кошовий отаман. Курінні отамани разом із кошовим управляли Січчю. В умовах майже постійних бойових дій їхня роль зростала. Навіть з’явилася посада кошового гетьмана.

На Запорозькій Січі дотримувалися традицій козацької демократії і соціальної рівності. Діяли козацькі ради. На них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя між куренями, обирали кошового, писаря, суддю, осавулів та інших старшин.

Тривала війна й негаразди сприяли напливу охочих долучитися до «братства» запорожців. Переважно це були знедолені й ображені люди, які гостро реагували на будь-які утиски й обмеження прав і свобод. Це перетворювало Січ на небезпечного противника.

4. Кошовий отаман І. Сірко.

Перевірка творчого завдання

Учні вибірково зачитують повідомлення про І. Сірка.

І варіант

Самостійна робота з підручником

Опрацювавши відповідний пункт параграфа, складіть історичний портрет кошового отамана І. Сірка.

ІІ варіант

Розповідь учителя

Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини XVII ст. був Іван Сірко (початок XVII ст. — 1680 р.). Прикметним є те, що запорожці обирали його кошовим щонайменше 15 разів. Він був видатним полководцем, який здійснив понад 60 переможних битв проти Туреччини, Кримського ханства і ногайських орд. Вважається, що під його керівництвом запорожці звільнили понад 100 тис. бранців.

Робота з документом

Запитання до документа

1. Як характеризує І. Сірка польський хроніст? На що він звертає увагу?
2. Кого вважав головними ворогами І. Сірко?

Розповідь учителя

Ймовірно, на політичну арену І. Сірко вийшов навесні 1645 р., коли разом із Б. Хмельницьким подався до Франції для переговорів про участь козаків у Тридцятилітній війні на боці Франції.

Під час визвольної війни ім’я Сірка не набуло такої популярності, як Богуна чи Кривоноса. Уперше писемні джерела згадують його в 1653 р. У 1658—1660 рр. подільські козаки обрали його вінницьким (кальницьким) полковником. Сірко був серед тих, хто виступав проти гетьмана І. Виговського. Саме він організував і здійснив військовий похід на Акерман, що спричинив розпад українсько-татарського союзу та не дозволив Виговському скористатися результатами перемоги під Конотопом. І. Сірко зі своїми козаками примусив Виговського зректися булави та зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це він отримав від московського царя винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів».

Однак після підписання Слободищенського трактату 1660 р. Сірко виступив проти Ю. Хмельницького, залишив полковництво й подався на Запорожжя. У 1660—1661 рр. він брав участь у походах запорозьких козаків проти Кримського ханства. Кошовим отаманом тоді був І. Брюховецький. Після обрання його гетьманом Сірко в 1663 р. уперше став кошовим отаманом Війська Запорозького. Відтоді майже кожного року Сірко водив запорожців у походи на Кримське ханство, турецькі фортеці, Молдавію та Польщу. У 1663 р. Сірко здійснив два вдалі походи до Криму, завдавши відчутних поразок ханським ордам. Наступного року спільно з московськими військами він здійснив похід на Правобережжя та розгромив загони польського полковника Стефана Чарнецького і правобережного гетьмана Павла Тетері. Проте І. Брюховецький не скористався цією перемогою для визволення всього Правобережжя та возз’єднання його з Лівобережною Україною.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. між Московією й Річчю Посполитою І. Сірко рішуче засудив його умови. Хоча він деякий час підтримував П. Дорошенка в його боротьбі за возз’єднання козацької України, але після рішення правобережного гетьмана про прийняття протекторату турецького султана виступив проти нього. Восени 1667 р. І. Сірко, на деякий час залишивши Січ, став полковником Харківського полку на Слобожанщині. Разом із новим отаманом Іваном Ждан-Рогом він здійснив похід у Крим: 8-тисячне козацьке військо розгромило татарську орду біля самої Кафи (Феодосії) і визволило близько 2 тис. бранців. Цей переможний похід став поразкою для П. Дорошенка в боротьбі за об’єднання України, він втратив татар як союзників.

У 1670 р. запорожці знову обрали І. Сірка своїм кошовим. А влітку того ж року він здійснив похід на Очаків — турецьку фортецю на узбережжі Чорного моря, захопив і зруйнував її.

У жовтні 1671 р. І. Сірко разом із М. Ханенком присягнув Речі Посполитій і зобов’язався воювати з Кримським ханством.

У 1672 р. після усунення від влади й заслання до Сибіру Д. Многогрішного І. Сірко вирішив поборотися за гетьманську булаву. На заваді його планам стали П. Дорошенко та І. Самойлович. У цій боротьбі І. Сірко зазнав поразки. Полтавський полковник Федір Жученко захопив його в полон і передав московському царю. Сірка засудили й відправили до Сибіру.

Навесні 1672 р. на Україну рушило 300-тисячне турецьке військо, а також кримська орда. Турки загрожували спустошити не лише українські землі, а й землі Речі Посполитої та Московської держави.

Виявилося, що полководця, який зміг би протистояти навалі, не було. І тоді на прохання польського короля І. Сірка було звільнено. У червні 1673 р. він уже знову був на Січі. Зібравши козаків, славний ватажок запорожців штурмом узяв Аслам, потім Очаків, а також захопив великий загін ординців.

Розгніваний султан Мехмед IV у 1674 р. відправив до козаків листа з вимогою припинити напади, здатися й прийняти його протекцію. Запорожці відповіли дошкульним листом, який, певно, сповнив султана бажанням помститися за образу. (За цим історичним сюжетом художник Ілля Репін створив відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».)

Взимку 1675 р. турецько-татарське військо несподівано рушило на Січ. У ніч на Різдво 40-тисячна татарська орда оточила Січ, а 15 тис. турецьких яничарів пішли на штурм. Проте козаки, хоча й запізно помітили ворогів, не злякалися й кинулися в рукопашний бій. Із Січі втекло лише 1,5 тис. яничарів, 150 потрапили в полон. Запорожці в цій битві втратили лише 50 осіб.

Влітку 1675 р. І. Сірко у відповідь здійснив похід на Кримське ханство. Він зруйнував чимало міст і селищ, а також столицю ханства Бахчисарай. Це був один із найвизначніших походів Сірка. Військо хана було розбите, а самому йому довелося рятуватися втечею. Під час цього походу козаки жорстоко розправлялися з мешканцями татарських поселень. Невиправданою стала й бійня, яку влаштували козаки за наказом І. Сірка тим звільненим українським бранцям (близько 3 тис. осіб), які не бажали повертатися в Україну.

Проте скористатися з перемог отамана Україна не могла —далися взнаки події Руїни.

У 1676 р. після зречення влади П. Дорошенком І. Сірко прийняв від нього клейноди гетьмана. Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. кошовий боровся проти турецько-татарських військ і загонів Ю. Хмельницького. Свій останній похід проти турків Сірко здійснив на початку 1679 р., коли вщент зруйнував фортеці, що перешкоджали виходу козацьким чайкам із Дніпра в Чорне море. За ці зухвалі дії султан відправив велике військо на приборкання козаків. Проте дізнавшись, що козаки підготувалися до оборони й чекають на них, турки швидко повернули назад. Це була остання перемога І. Сірка.

Влітку 1680 р. кошовий І. Сірко, що був уже в похилому віці, занедужав і незабаром помер у своєму хуторі Грушівка (тепер Іллінка Томаківського району Дніпропетровської області).

5. Господарський розвиток Запорожжя.

Розповідь учителя

У другій половині XVII ст. економічне життя Запорожжя мало змінилося порівняно з попереднім періодом. Щороку між куренями розподілялися степові угіддя, річки та озера. Там козаки займалися мисливством, розводили бджіл і ловили рибу. Потреба в солі для рибного промислу, що мав для них важливе значення, сприяла розвитку чумацтва.

Крім запорожців влітку промислами за Запорожжі займалися козаки Лівобережжя та Правобережжя, а також селяни й міщани з усіх українських земель.

Основу господарства Запорожжя складало скотарство. Ним займалися насамперед у зимівниках — хутірських господарствах, де взимку утримувалася худоба. Переважно розводили велику рогату худобу, коней та овець. Землеробство було нерозвинене через постійну воєнну загрозу й відсутність великої кількості робочих рук. До того ж запорожці, які зверхньо ставилися до селян, вважали, що землеробство не є гідним для них заняттям. На Січі працювало чимало ремісників, які виготовляли зброю, порох, ядра для гармат, амуніцію, господарський реманент, морські та річкові човни тощо. Відомо, що в 1672 р. тут працювало майже 100 ковалів.

Чималу роль відігравала на Запорожжі й торгівля. Через Запорожжя пролягали важливі торговельні шляхи. Запорожці збирали з купців мито на перевозах і поромах, стягували всілякі збори за надання провідників, охорони тощо. Козаки підтримували торговельні зв’язки з Гетьманщиною, Кримом, Польщею, Московією. Запорожці вивозили рибу, волів, коней, овець, мед, віск, а купували зерно, сіль, зброю, тканини та інші товари.

Проте господарська діяльність козаків повністю не забезпечувала їхні потреби. Додатковим джерелом матеріального забезпечення козацтва була царська й гетьманська платня грошима, сукном, військовими припасами, а також воєнна здобич.

Робота з документом

Запитання до документа

1. Які джерела прибутків мали запорозькі козаки?
2. Із чого складалося «жалування» запорожців?
3. Наскільки ця плата задовольняла потреби козаків?
4. Чому польський і московський уряди забезпечували платнею козаків?

Завдання

Охарактеризуйте господарство Запорозької Січі. Відповідь оформте у вигляді таблиці.

IV. Закріплення нових знань

Бесіда

1. Якими були причини української колонізації Слобожанщини? Поясніть походження цієї назви регіону.
2. Що таке займанщина?
3. Які форми землеволодіння були характерні для козацтва та селянства?
4. Якими були територіально-адміністративний устрій та система управління Слобожанщиною? У чому їх особливості?
5. Як змінювалося адміністративне підпорядкування Запорозької Січі впродовж другої половини XVII ст.?
6. Якою була система управління Січі?
7. Скільки разів І. Сірко обирався кошовим отаманом?
8. Де розміщувалася і яку назву мала Січ із 1652 р.?
9. На яких галузях господарства базувалася економіка Запорожжя?

10. Яку мету ставили запорожці, здійснюючи походи проти Османської імперії і Кримського ханства?

11. Чому московські царі підтримували суперництво запорожців із гетьманами України?

12. Які зміни відбулися у складі запорозького товариства в другій половині XVII ст.? Як вони вплинули на розвиток Січі?

Запитання для дискусії

Чи можна стверджувати, що в 70-х рр. XVII ст. Запорозька Січ відіграла руйнівну роль для Української козацької держави?

V. Підсумки уроку

Заключне слово вчителя

Масова колонізація Слобожанщини українським населенням була зумовлена воєнними лихоліттями другої половини XVII ст. Завдяки переселенню відбулося господарське освоєння земель Дикого Поля, врятовано тисячі людей від фізичного винищення. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині існували десятки міст і містечок. У них успішно розвивалися ремесла, промисли й торгівля.

В Українській козацькій державі Запорозька Січ формально підпорядковувалася владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Цим користувалися сусідні держави, особливо Московія. Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. і до 1686 р. Запорозька Січ перебувала під контролем Речі Посполитої та Московської держави. Вони фактично здійснювали самостійну політику, керуючись лише власними інтересами, які часто йшли врозріз з інтересами Української держави.

Найвизначнішим кошовим отаманом Запорозької Січі другої половини XVII ст. був І. Сірко. Він уславився успішною боротьбою із турецько-татарськими нападниками, під його проводом козаки звільнили понад 100 тис. бранців. Проте у своїх діях він керувався не державними інтересами, а власними уподобаннями, що часто оберталося трагедією для України.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати § 25 (§ 32—33*) підручника.
2. Підготувати есе за темою «Період Руїни в історії козацької України» (до практичного заняття).