УРОК № 3
Тема. Українські історичні землі.
Очікувані учень називає та вказує характерні риси українських історичних земель, показує їх на карті України; характеризує чинники формування українських історичних земель.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник географії, карти «Історичні землі України», «Адміністративно-територіальний устрій», контурні карти.
Опорні поняття: історичні землі, області, адміністративно-територіальний устрій.
Географічна Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя, Гетьманщина, Галичина, Волинь, Покуття, Закарпаття, Поділля, Буковина, Бессарабія, Полісся, Слобожанщина, Донщина, Таврія.
Хід уроку
І. ПЕРЕВІРКА ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
Для перевірки знань учнів доцільно використовувати методи, які дозволяють охопити учнів усього класу і за кілька хвилин отримати відомості про рівень засвоєння учнями вивченого матеріалу. Для цього найбільше підходять тести та географічні диктанти*. Зважаючи на те, що тести передбачають роботу на спеціальних бланках, рекомендуємо використовувати для поточної перевірки знань географічні диктанти. Цей метод дає можливість швидко й ефективно провести діагностику знань учнів. Він передбачає позначення декількох географічних об’єктів відповідними цифрами для того, щоб учні могли вказати їх, коли вчитель характеризує той чи інший об’єкт. Диктант може перевірятися вчителем, спеціально призначеною групою учнів або самим учнем. Під час перевірки будь-яке виправлення вважається помилкою.
Географічний диктант
Учні об’єднуються у два варіанти (по рядах). У кожному варіанті різним сусіднім країнам України відповідають певні цифри. Наприклад: Росія — 1, 2; Румунія — 3, 4; Білорусь — 5, 6. Залежно від того, якою передбачається відповідь, учні повинні написати відповідну цифру.
Наприклад учитель читає: «На цю країну припадає понад третини сухопутних кордонів України». Учні першого варіанта пишуть цифру 1,
* Див. також Костенко Л. В. Географічні диктанти. 8—9 клас. — Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2008.
результати:
номенклатура:
тому що саме цією цифрою позначена Росія, до якої належить характеристика, прочитана вчителем.
Запитання
1) На цю країну припадає понад третини сухопутних кордонів України.
2) Кордони з цією країною по всій довжині проходять територією Полісся.
3) Ця країна не має виходу до моря.
4) Із цією державою залишається невирішеним питання поділу акваторії Азовського моря.
5) Частина кордону з цією країною проходить по Дунаю.
6) Із цією країною залишається невирішеним питання розподілу континентального шельфу та морських економічних зон у Чорному морі.
Відповідь. І варіант: 1, 5, 5, 1, 3, 3; ІІ варіант: 2, 6, 6, 2, 4, 4.
ІI. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Історичні землі України формувались протягом ХІ—ХХ ст. за своєрідних умов. Кожна земля має свої особливості розвитку та культуру, які пояснюються географічним положенням, природним середовищем. На відміну від сучасних адміністративно-територіальних одиниць, історичні землі не мають чітких меж і часто накладаються одна на одну або входять одна до одної. Частина земель, що розташовувалися на окраїні україн-
ської етнічної території, сьогодні входять до складу сусідніх держав.
ІII. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Запитання
1) Що ви знаєте з «Історії України» про формування різних історико-етнографічних регіонів?
2) Які причини обумовили виникнення козацтва й Запорозької Січі?
3) На території якої історичної землі перебуває ваша область? Що ви знаєте про її історію?
IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Поняття про українські історичні землі. Етапи формування регіональних відмінностей України.
Історичні землі є складовими української етнічної території. Вони не мають чітких меж, можуть накладатися одна на одну або входити одна до одної. В окремі періоди для них було характерне місцеве самоврядування, обумовлене перебігом тогочасних історичних процесів.
Процес формування регіональної етнічності поділяється на три основні етапи. Перший охоплює VI—Х ст. і пов’язаний з етноплемінними утво24
реннями, що проявилося, зокрема, у їх самоназвах. Останні свідчать про усвідомлення людьми їхньої причетності до окремих племен, племінних союзів.
Другий етап припадає на ХІ—XIV ст. Він пов’язаний із процесом дроблення держави на окремі етнотериторіальні частини, головною одиницею яких стала земля. Вона являла собою територіально-політичне утворення, яке на першому етапі залишалося залежним від центральної київської влади, а в міру здобуття «княжого столу» набувала більшої самостійності. Здобуття окремими територіальними утвореннями статусу «землі» фіксувалося офіційними документами — грамотами.
Регіональна своєрідність етнічності населення України різко окреслилась на третьому етапі — XV—XVI ст. Це пов’язано з колонізацією її окремих земель сусідніми державами: Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Росією, а згодом, у XVI—XVIII ст., — колонізацією українцями «вільних», «слободних» земель Південного Сходу та Сходу.
Запитання
1) Якими є особливості простягання кордонів українських історичних земель?
2) Чим пояснюються відмінності в розвитку та культурі українських історичних земель?
3) Якими є особливості третього етапу формування регіональної етнічності України?
2. Українські історичні землі.
Теоретичні відомості
Одним із перших спробував узагальнити регіональне різноманіття України французький картограф Г. Боплан у XVІІ ст.
У наш час за особливостями розвитку розрізняють Середню Наддніпрянщину, Запоріжжя, Гетьманщину, Галичину, Волинь, Покуття, Закарпаття, Поділля, Буковину, Бессарабію, Полісся, Слобожанщину, Донщину, Таврію та інші історичні землі. Їх поєднують у чотири великі регіони — Центральну Україну (або Середню Наддніпрянщину), Західну, Східну й Південну (Степову) Україну.
Особлива роль в історії України належить Середній Наддніпрянщині. Ядро українського етносу формувалося на основі трьох східнослов’янських племен — полян, сіверян і деревлян. Із Середньою Наддніпрянщиною пов’язана консолідація українства та здобуття державності (Київська Русь). На стадії формування земель вона включала три землі: Київщину, Переяславщину й Чернігівщину. До XI ст. вони підпорядковувалися Києву й становили певне цілісне об’єднання. Починаючи від XI ст. зростає роль Чернігівської землі, що сформувалася на території племінних союзів полян і сіверян.
Згодом Середня Наддніпрянщина стала ареною боротьби волелюбного українського козацтва проти зазіхань могутніх сусідів, а в середині XVІІ ст. тут сформувалася козацька держава Гетьманщина. Із часом назва Гетьман25
щина була поширена на все Лівобережжя. У 1667 р. вона була поділена по Дніпру на Правобережну й Лівобережну Україну; перша відійшла до Польщі, друга — до Росії. У межах сучасного адміністративного поділу Середня Наддніпрянщина включає Київську, Черкаську, більшу частину Полтавської, Кіровоградської, Дніпропетровської та Запорізької областей. Північна частина Гетьманщини — історична земля Стародубщина (територія однойменного козацького полку) — у наш час розташована в Росії.
Нижче порогів Дніпра розташоване Запоріжжя. На його території в XV—XVIII ст. перебувала Запорозька Січ. Вона стала важливою умовою формування самосвідомості українського народу, становлення його державності. Козаки знайшли для себе місце, де зустрічаються незаймані ліси й первозданний степ. Запорозька Січ утворилася в результаті об’єднання козацьких організацій, пов’язаних з окремими Січами. Постійно перебуваючи у формальній залежності від сусідніх держав, Запорожжя фактично виступало як самостійне військово-політичне утворення. У наш час це територія Дніпропетровської, значна частина Запорізької та Кіровоградської, частина Херсонської та Донецької областей України.
У середні віки на території Західної України виникли Галицьке князів-ство з центром у місті Галичі (згадується в Іпатіївському літописі) і Волин-ське князівство з центром у місті Володимирі (згадується в «Повісті минулих літ»). Від кінця ХІІ до середини XIV ст. князівства існували як Галицько-Волинська держава. Після втрати незалежності Галичина опинилися в межах Польщі, а Волинь відійшла до Литви. Деякий час вони зберігали автономію (насамперед Волинь), однак згодом їх землі стали воєводствами Польсько-Литовської держави. Друга половина XVІІ — перша половина XVIII ст. — це період економічного та культурного занепаду галицьких земель, спричиненого війнами та слабкістю центральної влади Речі Посполитої. Від кінця XVIII ст. Галичина стала провінцією Австрійської імперії, де отримала самоврядування, а Волинь — губернією Російської імперії. Із розпадом Австро-Угорщини на основі Галичини була створена Західно-Українська Народна Республіка, яка в 1919 р. возз’єдналася з Українською Народною Республікою. У межах сучасної України Галичина займає території Львівської, Івано-Франківської й більшої частини Тернопільської областей. Волинь охоплює сучасні Волинську та Рівненську області, більшу частину Житомирської та північну частину Тернопільської областей. Як і більшість історичних земель, Волинь не завжди точно вписувалася в адміністративні кордони.
Східний «кут» Галичини, розташований між річками Дністер і Черемош та Карпатами, відомий як Покуття. Цей культурно самобутній регіон освоювався українцями й молдаванами, що селилися на малообжитих південних землях колишнього Галицько-Волинського князівства.
Закарпаття (Закарпатська Україна) охоплює південно-західну частину Українських Карпат, прилеглі до неї передгір’я та частину низовини. Це єдина частина України, розташована за Українськими Карпатами. Тому вона розвивалася дещо ізольовано від інших історичних земель. Тривалий час Закарпаття перебувало в складі Угорщини, що позначилося на культурі й побуті місцевого населення. У міжвоєнний період його територія входи26
ла до складу Чехословаччини (автономний край Підкарпатська Русь). Зараз вона приблизно збігається із сучасною Закарпатською областю.
Великий простір у межиріччі Дністра й Південного Бугу в найдавніші часи займала територія Поділля. Від 1434 р. ця історична земля втрачає цілісність: одна його частина опиняється в складі Польщі, а друга відходить до Великого князівства Литовського. Зараз Поділля включає Вінницьку, Хмельницьку (крім північних районів) і східну частину Тернопільської області.
Буковина розташована між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії річок Прут та Серет. Історичний центр Буковини — місто Чернівці, є центром адміністративної області (до Чернівецької області входить північна частина Бессарабії — Хотинщина).
Бессарабія розташована між річками Прут, Дністер і гирлом Дунаю.
Повідомлення учня
Назва «Бессарабія» відома від кінця XV ст., так називали Валахію разом із Придунайськими землями. У 1812 р. Бессарабія була приєднана до Росії. У 1924 р. вона ввійшла до складу Молдавської автономної республіки, а після утворення Молдавської РСР — до складу України. У 1940 р., коли землі Бессарабії передавалися від Румунії до СРСР, Північна і Південна Бессарабія відійшли до України, а в середній частині, заселеній переважно молдаванами, було утворено Молдавську РСР (зараз Республіка Молдова).
Північні області України, які межували з Білоруссю та Росією, здавна ототожнювалися з Поліссям. Як самостійна земля Полісся відоме з XIV ст. і переважно пов’язувалося з районом, який складав основу Турово-Пінського та Чернігівського князівств. Частина дослідників відносять до Полісся всю північну частину України, представники іншого підходу обмежують цю історичну землю басейном річки Прип’ять.
До Східної України входять Слобожанщина й Донщина. Слобожанщина розташована на території теперішньої північно-східної частини України і південного сходу російського Чорнозем’я. Тривалий час Слобожанщина була «диким полем» між Україною, Росією та Кримським ханством. Вона почала заселятися від першої половини XVІІ ст. Українці селилися слободами, від чого й походить назва землі. Певну роль у заселенні східної частини цих земель відіграло й донське козацтво. Згодом найбільші поселення Слобожанщини — Суми, Охтирка, Харків, Ізюм — стали центрами полків, які мали певну автономію в Російській державі. Маніфестом Катерини II слобідські козацькі полки були ліквідовані, а регіон був перетворений на намісництво. Козаків позбавили привілеїв, тим, хто бажав залишити їх, було дозволено переселитися на Кубань, що активно заселялася в той час. Зараз Слобожанщина становить територію Харківської, Сумської, північ Донецької й Луганської областей України, а також більшу частину Бєлгородської, південно-східну частину Воронезької й південь Курської області Росії.
Донщина розташована в басейні середнього й нижнього Дону. Вона інтенсивно колонізувалася росіянами та українцями (вони здебільшого займали західну й південну частини краю) у XVII—XVIII ст., після звільнення від Кримського ханства й султанської Туреччини. Зараз у межі України входить частина Донщини, що охоплює схід Донецької й південь Луганської області.
До Південної України, крім Запоріжжя й деяких інших земель, належить Таврія. Ще з античних часів так називали Кримський півострів. Назва землі походить від давнього населення Криму — таврів, які ще до нашої ери заселяли південну частину півострова. Уже в давнину Таврія була районом взаємодії античної Греції й Риму, Київської Русі й Візантії, Кримського ханства й козацької України. У наш час це територія Автономної Республіки Крим і південь Херсонської області.
Запитання
1) Які українські історичні землі є найбільшими за площею?
2) Які із земель розташовані на окраїнах української етнічної території?
3) Наведіть приклади земель, які накладаються одна на одну.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
Запитання та завдання
1) Підпишіть на контурній карті назви історичних земель у місцях їх розташування.
2) Схарактеризуйте особливості формування та географічного положення історичної землі, на території якої (частково або повністю) розташована ваша область (республіка).
3) Складіть по пам’яті карту історичних земель України. Намалюйте її на окремому аркуші. Порівняйте свою карту з картою атласу, виправте помилки. Поставте собі оцінку за роботу.
4) Починаючи від 862 p. столицями на території України було декілька міст, серед них: Київ, Володимир (сучасний Володимир-Волинський Волинської області), Галич (Івано-Франківська область), Львів, Чигирин (Черкаська область), Батурин (Чернігівська область), Глухів (Сумська область), Харків. Визначте розташування цих міст та позначте їх на контурній карті.
VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1) Якими причинами пояснюється наявність понад десяти історичних земель на території України? Чим відрізняються ці землі?
2) Із якою історичною землею пов’язана консолідація українства? Чим ви це поясните?
3) Використовуючи підручник з історії України, розкрийте зміст поняття «історико-етнографічний регіон». З’ясуйте, які існують гіпотези щодо походження назви «Україна». Проаналізуйте процес обмеження та остаточної ліквідації царським урядом автономії України (друга половина XVII—XVIII ст.).
|
