Оголошується набір на 2024-2025 н.р. для навчання в дистанційному центрі 'Поруч'
 
Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із географії 7 клас

Урок № 35 Країни Південної Америки

Урок № 35

Країни Південної Америки

Мета уроку: дати уявлення про природу, населення й господарство найбільших країн Південної Америки; показувати на карті об’єкти географічної номенклатури.

Обладнання: підручник, атлас, політична карта Південної Америки, карта господарства Південної Америки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Очікувані результати: учні зможуть: розповідати про природу, населення й господарство найбільших країн Південної Америки; показувати на карті об’єкти географічної номенклатури.

Географічна номенклатура: Аргентина (Буенос-Айрес), Бразилія (Бразиліа), Чилі (Сантьяго).

  1. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Вступне слово вчителя

(Привернути увагу учнів до політичної карти Південної Америки.)

На території континенту розміщено лише 12 держав (не враховуючи Французьку Гвіану), але кожна з них має свої особливості. Погляньте, наскільки різні обриси територій. Ось масивна територія Бразилії, що посідає п’яте місце у світі за площею. Південніше — трикутник Аргентини, що посідає восьме місце за площею і має берегову лінію майже 5000 км. Компактною є територія Еквадору, назва якого точно вказує на місце розташування країни. Зовсім інакше виглядає територія Чилі, що витягнулася уздовж тихоокеанського узбережжя на 4300 км при ширині від 15 до 355 км.

(Оголосити тему й очікувані результати уроку.)

III. Актуалізація опорних знань і вмінь

Вправа «Так або ні?»

  1. Корінне населення Південної Америки належить до американської гілки європеоїдної раси. (Ні)
  2. На сьогодні найбільша частка індійського населення проживає в Бразилії. (Ні)
  3. Основну масу населення багатьох держав Південної Америки становлять нащадки від мішаних шлюбів європейців з індіанцями. (Так)
  4. Основним районом розселення вихідців із Європи стало західне узбережжя материка. (Ні)
  5. Більшість країн континенту є незалежними державами. (Так)
  6. Бразилія не має виходу до океану. (Ні)
  7. За економічним і соціальним розвитком держави Південної Америки випереджають країни Європи. (Ні)
  8. Одна з основних галузей промисловості регіону — видобувна. (Так)
  9. У більшості країн розвинені рибальство й промисел інших морепродуктів. (Так)
  1. Вивчення нового матеріалу

Повідомлення учнів

Учні виступають із повідомленнями про країни Південної Америки.

Зразки повідомлень

Бразилія

Бразилія є найбільшою державою континенту. Тут, на території, що розмірами перевищує материк Австралія, проживає половина південноамериканців. За природні багатства, якими володіє Бразилія, її часто називають країною величезних можливостей. Крім родючих ґрунтів, повноводних річок, неосяжних лісів й унікального тваринного світу, вона має цінні надра, де зосереджені залізні руди, боксити, олово, мідь, свинець, цинк, нікель, золото, кам’яне вугілля, алмази й інші корисні копалини.

Основна частина території є рівнинною. На сході лежить Бразильське плоскогір’я, північ і захід займає найбільша низовина світу — Амазонська.

Клімат країни змінюється від вологого екваторіального до сезонно-вологого субекваторіального. У цілому кліматичні умови сприятливі: середньорічна температура не опускається нижче ніж +24 °С, опадів випадає до 3500 мм на рік.

Головними річками є Амазонка, Сан-Франсиску, Парана. Амазонка — це найбільш повноводна річка у світі, яка переносить сьому частину всієї річкової води Землі. Її повільні води прокладають шлях через величезний масив вічнозелених екваторіальних лісів (сельва). Тут налічується більше ніж 4 тис. видів дерев — чверть усіх існуючих на планеті. Сельва є місцем перебування численних травоїдних тварин.

У давні часи територію Бразилії заселяли різні індійські племена. На початку XVI ст. ця земля була завойована португальцями. Поселенці з метрополії отримували в Новому Світі ділянки землі, які згодом стали називати фазендами. У 1808 р., коли Наполеон захопив Португалію, до Бразилії втік португальський король Жуан VI. Він заснував тут імперію зі столицею в Ріо-де-Жанейро. У 1822 р., після повернення короля в Португалію, його син Педру I проголосив незалежність країни. Від 1889 р. Бразилія є федеративною республікою.

Найбільша етнічна група представлена нащадками європейців, у першу чергу португальців. Значну частину місцевих жителів становлять мулати, метиси й самбо, є японці й представники негроїдної раси. Усе це різноманітне населення розмовляє португальською мовою, яка увібрала слова індійського й африканського походження. Більшість віруючих сповідує католицизм.

Національні риси бразильців — сентиментальність, делікатність, поетичність, темперамент. Найпопулярнішим видом спорту є футбол. Бразильцям є чим пишатися — їхня збірна п’ять разів перемагала на чемпіонаті світу.

У країні щорічно проходить найвідоміший карнавал у світі. На вулицях міст відбуваються колоритні паради, лунає запальна музика, демонструють свої вміння танцюристи.

Бразилія — це індустріально-аграрна країна, що входить до десятки найбільших виробників промислової продукції. Вона посідає високі позиції у світі за видобутком руди чорних і низки кольорових металів. Останніми роками країна досягла великих успіхів у машинобудуванні. Тут виробляють автомобілі, літаки, судна, електроніку, побутову техніку. Добре розвинена легка, харчова, хімічна й деревообробна промисловість.

Діяльність різноманітних підприємств забезпечує потужна електроенергетика. На повноводних бразильських річках побудовані потужні гідроелектростанції. Через нестачу нафти у країні як паливо для автомобілів використовується технічний спирт, який виготовляють із цукрової тростини.

Бразилія освоює космічні технології, тут створюються ракетоносії й телекомунікаційні супутники. Бразильський космодром Алькантара розміщений у районі екватора, що дає можливість при запуску використати обертання Землі й заощадити паливо.

Традиційним джерелом добробуту країни є землеробство. Поряд із цукровою тростиною, вона спеціалізується на обробці кавового дерева, гевеї, бавовнику, шоколадного дерева, сої, тропічних фруктів. Кавове дерево було завезено в країну у XVIII ст., а через 100 років його виробництво принесло Бразилії справжнє багатство. Головними продовольчими культурами є кукурудза (маїс), рис, квасоля, пшениця, маніок.

Місцеві жителі розводять велику рогату худобу, свиней, коней, овець, свійську птицю. У прибережних водах і на річках розвинене рибальство. Одну з найбільш прибуткових частин державного бюджету сучасної Бразилії становить туризм. Країна приваблює іноземців надзвичайною розмаїтістю природи, гарними пляжами атлантичного узбережжя, яскравими карнавалами.

Аргентина

Аргентина розташована в південно-східній частині материка. Межує із п’ятьма країнами. На сході протягом 2500 км омивається водами Атлантичного океану.

Природні умови Аргентини в цілому сприятливі для життя населення й розвитку сільського господарства. Аргентина має достатню кількість власних мінеральних ресурсів. Найбільше значення мають нафта, газ, мідні й свинцево-цинкові руди, а також вольфрам й уранові руди. Важливим багатством Аргентини є родючі ґрунти Пампи на півдні й ліси на півночі.

Сучасне населення країни — це нащадки мішаних шлюбів індіанців і європейців. Серед переселенців переважали іспанці, тому офіційною мовою є іспанська, а релігією — католицизм. Тут існує значна українська діаспора, що зберігає свої мову та звичаї.

Аргентина — індустріально-аграрна країна з однією з найбільш розвинених у Південній Америці економік. П’ятьма «китами», на яких тримається її господарство, є гірничодобувна (видобуток свинцю й цинку), харчова й легка промисловість, металургія й сільське господарство. Розвиваються окремі галузі машинобудування (сільськогосподарське, транспортне), нафтопереробна й нафтохімічна промисловість.

Сільське господарство країни багатогалузеве й досить розвинене. Провідною галуззю сільського господарства є тваринництво, особливо виділяється м’ясне скотарство. Кількість голів великої рогатої худоби в гігантських чередах Пампи досягає 50 млн. Недивно, що Аргентину часто називають «м’ясним цехом континенту». У Патагонії розташований великий вівчарський район. За поголів’ям овець Аргентина поступається тільки Австралії й Новій Зеландії.

У рослинництві найбільше значення мають посіви пшениці, кукурудзи, цукрової тростини, соняшнику. У приміських зонах великих міст створені спеціалізовані господарства з вирощування фруктів, ягід і різних овочів. На північному заході країни розташовані великі плантації популярного парагвайського чаю — йерба-мате. Аргентина входить до першої десятки країн світу за збором винограду.

Головними зовнішньоторговельними партнерами Аргентини є США, Німеччина, Японія. Серед країн материка, із якими Аргентина підтримує активні торговельні пов’язки, лідирує Бразилія.

Орієнтація на вивезення продукції сільського господарства сприяла розвитку транспорту Аргентини. У межах країни найбільше значення мають залізничний та автомобільний транспорт. У зовнішніх перевезеннях провідна роль належить морському транспорту.

Важливим джерелом поповнення державної скарбниці стає туризм. Іноземців приваблюють пляжі Атлантичного узбережжя, гірськолижні курорти, а також унікальна природа країни. Багато туристів відвідують знаменитий водоспад Ігуасу, який спадає 275 струменями й потоками із двох стрімких базальтових уступів.

Столиця Аргентини — найбільше місто країни Буенос-Айрес. Разом зі своїми передмістями воно утворює одне з найбільших у світі міських поселень. У межах Великого Буенос-Айреса проживає понад 12,8 млн жителів. У столиці виробляється більше ніж половина промислової продукції країни. Також це важливий морський порт.

Чилі

Чилі розташована на південно-західному узбережжі Південної Америки. Тонкою стрічкою країна простягнулася уздовж Тихого океану на 4025 км, при цьому ширина її території не перевищує 355 км, а найвужча ділянка становить лише 15 км. Ви не знайдете іншої країни світу, яка б мала настільки унікальну форму, що стала причиною рідкої природної розмаїтості. При порівняно невеликій площі Чилі зуміла охопити пекучі тропічні, м’які субтропічні й прохолодні помірні широти, дотягнувшись до студених вод протоки Дрейка. Відстань між крайньою північною та південною точками перевищує відстань від Києва до Лісабона. Територія країни порізана затоками та протоками, що подрібнили південну її частину на численні острови Чилійського архіпелагу. Ще однією гордістю країни є острів Пасхи — тут збереглися гігантські статуї, які зараховують до зниклої культури полінезійців.

У рельєфі країни виділяється три витягнуті уздовж меридіана області: давні плато прибережних районів, що круто обриваються в безодню Тихого океану, гірські хребти Анд і розташована між ними улоговина Центральної долини. На північ Анди впритул наближаються до плато, а Центральна долина звужується, а потім і зовсім зникає.

Найграндіознішим спорудженням поверхні Чилі є Анди. Тут на висоті понад 6,5 км здіймаються вулкани Тупунгато й Льюльяйльяко. Вулкан Льюльяйльяко й деякі інші відносять до діючих. У районі розломів трапляються землетруси катастрофічної сили. Високогір’я Анд постійно покриті снігом, і чим далі на південь, тим лінія вічних снігів дедалі знижується, зупиняючись на висоті у 2—3 км.

Якщо в один і той самий час побачити різні райони Чилі, то необізнана людина навряд чи погодиться, що це одна країна. Особливо разюче відрізняється природа північної, центральної й південної частин країни. На півночі, уздовж західного узбережжя, простягнулася одна з найбільш посушливих пустель світу — Атакама. Весь її простір являє собою низку сухих западин, хаотично розкиданих каменів, піщаних дюн і солончаків, зрідка зустрічаються оазиси. На узбережжі майже повна відсутність опадів часто поєднується з густими туманами, які стеляться над холодними океанічними водами. Удень повітря Атаками сухе і жарке, складається враження, що воно обпалює легені, а вночі стає надзвичайно холодним.

У центральних районах країни панує субтропічний середземноморський клімат із теплим сонячним літом, що змінюється м’якою зимою. Недивно, що саме в цій частині країни зосереджена більшість її населень, розташовані великі міста, а пейзаж прикрашають вічнозелені чагарники й ліси, сади й виноградники, поля й пасовища.

На південь розташований світ букових і хвойних лісів, гір і вічних снігів, вологого й прохолодного клімату. При цьому на рівнинній території зими є досить м’якими: у липні, у розпал чилійської зими, температура становить +1…+5 °С. Суворості крайньому півдню надають західні вітри. Опадів тут випадає не дуже багато, оскільки район розміщений у дощовій тіні могутніх Анд.

Не менш різноманітною є скарбниця чилійських надр. Тут зберігаються значні запаси натрієвої селітри, міді, молібдену, кухонної солі, залізної руди, цинку, бокситів, вольфраму, сірки, вугілля, нафти, природного газу.

У доколумбову епоху на території Чилі жили різні індійські племена, які займалися полюванням, рибальством, примітивним землеробством. Найбільш розвиненими були араукани, які виготовляли посуд, зброю, срібні прикраси. Коли з півночі прийшли інки, войовничі племена арауканів змогли відстояти свою незалежність. У XVI ст. ці вільнолюбні індіанці виявилися єдиною племінною групою, що не скорилася іспанським конкістадорам. Першу спробу завоювання Чилі в 1535 р. розпочав Д. де Альмагро. Його загін просувався до річки Маули, але, зустрівши запеклий опір арауканів, повернув назад. Надалі іспанцям удалося захопити північну й частину центральної Чилі, де корінне населення перетворилося на рабів. У 1778 р. країні був наданий статус генерал-капітанства. Це означає, що її очолював генерал-капітан, що управляв незалежно від віце-короля в Лімі. У 1810 р. чилійські креоли підняли повстання проти іспанців, а через вісім років країна проголосила залежність.

Переважна більшість сучасних чилійців — це метиси й нащадки європейських переселенців (переважають іспанці й італійці). На півдні проживає понад 500 тис. арауканів. Дев’ять із десяти чилійців живуть у містах, близько половини з них у столиці — Сантьяго. Більшість населення зараховує себе до римо-католицької церкви.

Чилі — індустріально-аграрна країна, економіка якої протягом тривалого часу ґрунтувалася на гірничодобувній промисловості. На початку ХХ ст. основні прибутки забезпечував видобуток селітри. Сьогодні державну скарбницю найбільше наповнює видобуток і переробка мідної й залізної руди.

Зросло значення обробної промисловості, що виробляє харчові продукти, добрива, текстиль, взуття, побутову техніку, промислове обладнання, паливо. Чилі відома потужною рибною промисловістю, сировину для якої постачає великий рибальський флот, що належить до провідних не тільки в Південній Америці, але й у світі. Місцеві рибалки в південних районах Тихого океану виловлюють сардини, скумбрію, анчоусів, тунця.

Зберігає своє значення заготівля деревини бука й сосни. Більшість оброблюваних земель зайнято під зерновими культурами й різними овочами. Основними культурами є пшениця, ячмінь, овес, кукурудза (маїс), картопля, цукровий буряк.

По всій території країни розвинене тваринництво. Але якщо в центральній частині переважає молочне скотарство, то в передгір’ях — розведення лам й альпака, а на крайньому півдні країни — вівчарство.

Венесуела

Венесуела — держава на півночі Південної Америки. Уперше її землі європейці побачили в 1498 р., під час третьої мандрівки Х. Колумба в Новий Світ. Через рік каравели експедиції Алонсо де Охеда пройшли уздовж її берега до озера Маракайбо. Тут іспанці помітили індійські житла, установлені на палях. Одному з мандрівників вони нагадали італійську Венецію, і європейці назвали відкриті землі Венесуелою, що означає «Маленька Венеція».

Рельєф країни різноманітний, тут сусідять низькі й високі рівнини, гірські вершини й глибокі улоговини. Центральну частину займає низовина р. Оріноко, де розкинулася високотравна рослинність спекотних і запилених саван.

На півночі й північному заході височіють гостроверхі гірські хребти з піком Болівар (5007 м). На південному сході на територію країни заходить Гвіанське плоскогір’я. Цей піднятий на висоту в сотні метрів масив увінчаний острівними горами й столовими масивами, порізаний тріщинами й глибокими каньйонами. На стрімких схилах одного з масивів — Ауян-Тепуї — розміщений найвищий у світі водоспад Анхель (1054 м).

Гірські масиви із трьох боків оточують западину, зайняту озером Маракайбо. Це найбільша водойма континенту. Він поєднаний вузькою протокою з Венесуельською затокою, що дає можливість заходити сюди океанічним судам.

У Венесуелі переважає жаркий субекваторіальний клімат. Проте завдяки розмаїтості рельєфу тут зустрічаються різні кліматичні умови — від задушливої спеки узбережжя Карибського моря до постійного холоду могутніх Анд. Не менш різноманітним є рослинний покрив — від вологих вічнозелених екваторіальних лісів півдня країни до сухих саван і мангрових заростей північних районів. У цілому різними лісовими угрупованнями зайнята понад половина земель.

Найбільша річка країни — Оріноко — займає почесне четверте місце в списку найбільш повноводних річок світу. Її водний потік починається на кордоні Венесуели із Бразилією і, звиваючись, прокладає собі шлях через густі ліси до Атлантичного океану. За 200 км до океану починається її величезна дельта, тут річка розділяється на 36 рукавів.

Річкова система Оріноко вважається класичним прикладом роздвоєння річки (біфуркації), за якого утворюються два рукави, що належать до різних річкових систем.

До епохи Великих географічних відкриттів територія Венесуели була населена племенами індіанців. Вони займалися полюванням, рибальством і примітивним землеробством. У 1528 р. іспанський король Карл I за рахунок сплати боргів передав німецьким банкірам Вельзерам право «відкривати, завойовувати й населяти» венесуельське узбережжя. Фактично їхні представники займалися пошуками міфічної країни Ельдорадо (у перекладі з іспанської — «золотий», «золочений»), де ніби приховані незліченні скарби, а на шляху перетворювали на рабів і жорстоко розправлялися з індіанцями. У 1556 р. права банкірів були скасовані, і район знову перейшов під владу іспанських завойовників. У 1567 р. ними був заснований Каракас, від 1770 р. це місто стало столицею генерал-капітанства Венесуела (адміністративної одиниці іспанського віце-королівства). На початку ХІХ ст. країна пережила період запеклої боротьби за незалежність під керівництвом видатного південноамериканця, уродженця Каракаса С. Болівара. Венесуела проголосила незалежність у 1811 р., але здобула свободу тільки в 1821 р. С. Болівар був обраний президентом республіки Колумбії, до якої ввійшли Венесуела й Нова Гранада (її ядром є сучасна Колумбія). У 1830 р. утворилася суверенна республіка Венесуела. Однак майже протягом усього наступного століття країна була втягнена в численні конфлікти, пережила кілька диктаторських режимів.

Ім’я С. Болівара є надзвичайно популярним у Південній Америці. Воно увіковічене в назвах держави, провінцій, населених пунктів, вулиць, гір і навіть чоловічого капелюха. Так, у Венесуелі його ім’ям названий один зі штатів, найвища вершина й грошова одиниця.

Більшість сучасних венесуельців мають мішане походження — це метиси й мулати. Є нащадки європейців, у першу чергу іспанців, і чорних невільників з Африки. У лісових хащах збереглися корінні жителі континенту — індіанці. Більшість населення сповідують католицьку віру.

Венесуела — індустріально-аграрна країна, господарство якої ґрунтується на гірничодобувній промисловості. Її швидке зростання почалося відтоді, коли в районі озера Маракайбо були відкриті багаті родовища нафти. Доходи від експорту «чорного золота» дозволили уряду побудувати сучасні квартали, дороги, підвищити рівень життя венесуельців.

У значних обсягах здійснюється видобуток залізної руди, бокситів, кам’яного вугілля, природного газу, розробляються родовища золота й алмазів. З інших галузей промисловості найбільше значення мають харчова, нафтопереробна, легка, деревообробна. Є підприємства машинобудування, металургії й хімічної промисловості. На річці Кароні побудовані гідроелектростанції, що виробляють більше ніж половину електроенергії Венесуели.

У сільському господарстві переважає велике землеволодіння. На плантаціях вирощують цукрову тростину, каву, какао, апельсини, бавовник; для внутрішнього споживання обробляють кукурудзу (маїс), юку, рис, маніок, квасолю.

Великі області саван центральної частини країни (льянос) є найважливішим районом тваринництва. Тут займаються розведенням великої та дрібної рогатої худоби та коней.

Суринам

Суринам — невелика країна на північному східному узбережжі Південної Америки. Протягом трьох століть вона залишалася єдиною колонією голландців на континенті й називалася Нідерландською Гвіаною. Історія появи в Суринамі жителів невеликої європейської країни є досить цікавою. Вона почалася біля узбережжя Північної Америки, де в далекому 1626 р. голландці заснували селище Нью-Амстердам. Через 20 років їм довелося поступитися ним англійцям, які перейменували селище в Нью-Йорк. Як компенсацію голландцям передали територію сучасного Суринаму, і вони правили тут до 1975 р., поки країна не здобула незалежність, отримавши назву від однієї з річок країни.

У рельєфі Суринаму переважають рівнини. На узбережжі розташована вузька низовина, внутрішня частина країни зайнята великим Гвіанським плоскогір’ям. На цій піднятій рівнині виділяються «фортеці» брилових кристалічних масивів, що складені давніми породами.

Клімат субекваторіальний, дуже жаркий і постійно вологий. Країну перетинають чотири великі річки, у тому числі Суринам. Усі вони повноводні та мають численні пороги. Великі судна можуть ходити тільки в їх нижній течії, тому протягом багатьох століть внутрішні райони країни залишалися своєрідним глухим кутом Суринаму.

Гвіанське плоскогір’я являє собою світ вічнозелених лісів. Тут ростуть цінні породи дерев і живе безліч тварин. Серед них хижаки — пуми та ягуари, верткі мавпи, яскраві птахи.

У давні часи ці землі обжили індіанці, у тому числі араваки й кариби. Іспанці, які захопили прибережну частину країни наприкінці XVI ст., перетворили їх на рабів, частина індіанців загинула від хвороб. Голландці привезли сюди рабів з Африки й заснували плантації цукрової тростини й бавовнику. У 1863 р. Нідерланди скасували рабство й для роботи в країну стали прибувати наймані робітники з Індії й Індонезії (вихідці з острова Ява).

Сьогодні індійці становлять понад третину населення Суринаму, ще третина — негри й мулати; представлені нащадки індонезійців і «лісові негри» (так називають нащадків африканських невільників, що живуть у внутрішніх районах країни). Релігійні погляди місцевого населення різноманітні. Половина суринамців сповідують християнство, при цьому протестантська й римо-католицька церкви представлені майже порівну. Індійці зараховують себе до індуїстів або мусульман. Негри практикують афроамериканські культи, у яких переплелися елементи християнства і язичництва.

Офіційною мовою вважається голландська, але в спілкуванні часто використовується суринамський діалект токі-токі. Він являє собою суміш африканських мов із голландською та англійською. Більшість населення проживає в жаркій і вологій прибережній смузі.

Суринам — це аграрна держава, основою економіки якої є сільське господарство, а також видобуток і переробка бокситів. Із цієї руди виробляють алюміній — легкий сріблисто-білий метал. Алюміній і його сплави посідають друге місце після заліза за масштабами застосування у світовій промисловості.

На території країни розвідані родовища золота, залізної руди, міді, нікелю, платини. Останніми роками швидко зростають обсяги видобутку нафти.

Обробна промисловість представлена виробництвом продуктів харчування, напоїв, будівельних матеріалів. Важливе значення має електроенергетика, оскільки виробництво алюмінію дуже енергоємне.

Більше ніж половину сільськогосподарської продукції Суринаму становить рис, у значних обсягах вирощують банани, кокосові горіхи, цитрусові, кавові зерна. Тваринництво розвинене слабко, переважає розведення великої рогатої худоби. Зростає значення вилову креветок, заготівлі цінної та ділової деревини.

Довідковий матеріал

V. Закріплення вивченого матеріалу

Змагання команд

Об’єднати учнів у три команди, кожна з яких по черзі має називати терміни й поняття, що характеризують Південну Америку.

Варіант 1

Тестові завдання

Учні виконують завдання узагальнюючого контролю за темою «Австралія» у зошиті для практичних робіт.

Варіант 2

Робота з таблицею

  • учнів у групи по четверо-шестеро осіб і запропонувати порівняти дві країни Південної Америки за планом і заповнити таблицю. VI. Підсумки уроку

Висновки

Бразилія — найпотужніша держава континенту. Тут проживає половина південноамериканців. Основна частина території є рівнинною. Клімат країни змінюється від вологого екваторіального до сезонно-вологого субекваторіального. Головні річки — Амазонка, Сан-Франсиску, Парана.

Аргентина розташована в південно-східній частині материка. Вона має значну протяжність із півночі на південь і характеризується відмінностями в рельєфі. За будовою поверхні країну можна поділити на дві частини: рівнинну — північну й східну, і піднесену — західну й південну. Аргентина є індустріально-аграрною країною. Основу її економіки становить гірничодобувна (видобуток свинцю й цинку), харчова й легка промисловість, металургія й сільське господарство.

Чилі — країна, розташована на південно-західному узбережжі Південної Америки. Вона простягнулася уздовж Тихого океану на 4025 км, при цьому ширина її території не перевищує 355 км. У рельєфі країни виділяються давні плато прибережних районів, гірські хребти Анд і розташована між ними улоговина Центральної долини. Чилі — індустріально-аграрна країна, економіка якої ґрунтується на гірничодобувній промисловості (видобуток і переробка мідної й залізної руди), виробництві харчових продуктів, добрив, текстилю, взуття, рибальстві (сардини, скумбрія, анчоуси, тунець). Основними сільськогосподарськими культурами є пшениця, ячмінь, овес, кукурудза (маїс), картопля, цукровий буряк. Повсюдно розвинене тваринництво.

VII. Домашнє завдання

  1. Опрацюйте матеріал підручника:
  2. Підготуйтеся до уроку узагальнюючого контролю за темами «Австралія» та «Південна Америка».

 

 

 

Категорія: Конспекти уроків із географії 7 клас | Додав: uthitel (28.01.2018)
Переглядів: 507 | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *: