| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із географії 7 клас |
Урок № 32 Води суходолу Південної Америки Мета уроку: сформувати знання про внутрішні води Південної Америки; дати уявлення про найбільші річкові системи материка та пояснити особливості їх режиму та географії; виявити основні риси природи озер Південної Америки; показувати на карті об’єкти географічної номенклатури. Обладнання: підручник, зошит для практичних робіт, атлас, кліматична карта Південної Америки, фізична карта Південної Америки. Тип уроку: комбінований. Очікувані результати: учні зможуть: розповідати про найбільші річкові системи Південної Америки та пояснювати особливості їх режиму та географії; наводити приклади річок та озер; показувати на карті об’єкти географічної номенклатури. Географічна номенклатура: річки — Амазонка, Парана, Оріноко; водоспади — Анхель, Ігуасу; озера — Маракайбо, Тітікака.
II. Перевірка домашнього завдання Учні висловлюють припущення щодо зміни клімату материка (окремих його районів) у випадку, якби гірська система Анд простягнулася на східному узбережжі материка. III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності Вступне слово вчителя (Привернути увагу учнів до фізичної карти Південної Америки.) Якщо поглянути на екваторіальні райони материка, можна побачити найбільш унікальну річку світу — Амазонку. Річка-рекордсмен переносить сьому частину всіх річкових вод. Щосекунди вона виносить в океан 120 тис. м3 води: якщо наливати цю воду в залізничні цистерни, то їх знадобиться понад півтори тисячі. Ширина дельти річки — 335 км: це більше, ніж відстань від Харкова до Сум, щоб проїхати на автомобілі такий шлях зі швидкістю 60 км/год, знадобиться понад п’ять годин. За рік річка спрямовує в океан 1 млрд т твердих речовин: якщо перевозити такий вантаж на великотоннажних вантажівках, то знадобиться близько 10 тис. автомобілів, за умови, що кожний зробить десять поїдок. Довжина внутрішніх водних шляхів Амазонки — 25 тис. км: це за загальною довжиною становить більше ніж половину довжини екватора. Площу басейну річки можна порівняти із площею цілого материка Австралія. (Оголосити тему й очікувані результати уроку.)
Бесіда за запитаннями
V. Вивчення нового матеріалу План
Розповідь учителя Посідаючи за площею четверте місце, за загальним обсягом стоку Південна Америка перевершує всі інші материки, крім Євразії, а за середньою висотою шару стоку посідає перше місце на Землі. Завдяки достатній кількості опадів й особливостям рельєфу материка (гори й великі рівнини) Південна Америка має розвинену річкову мережу. Головний вододіл проходить через Анди, тому більша частина водних потоків спрямована в Атлантичний океан. До нього несуть свої води Амазонка, Парана, Оріноко. До басейну Тихого океану належать порівняно невеликі водотоки, витоки яких розміщені в західній частині Анд. Річки материка мають переважно дощове живлення. Льодовикове живлення має значення тільки на півдні Анд; роль снігового живлення є мінімальною. Річки, що протікають у районах сезонного випадання дощів субекваторіального й тропічного поясів, узимку сильно міліють, а влітку розливаються й виходять із берегів. Тому, на відміну від повноводної протягом року Амазонки, на Парані й Оріноко спостерігається бурхлива повінь, що збігається в часі із приходом вологого екваторіального повітря й настанням сезону дощів, і різкий спад води в сухий період, коли річки міліють. Безстічні райони займають незначні площі внутрішніх рівнин, а також плоскогір’їв Анд. На річках, що стікають з Анд, Гвіанського й Бразильського плоскогір’їв, багато порогів і водоспадів. Повідомлення учнів Учні виступають із повідомленнями про річки Амазонка, Парана, Оріноко. Зразки повідомлень Амазонка Витоки Амазонки розташовані лише за 190 км від Тихого океану — у гірській системі Анд. Протягом перших 700 км Амазонка блукає гірськими лабіринтами, а потім гори розступаються й річка опиняється на найбільшій рівнині світу. Тут її водний потік стає більш спокійним, хоча для рівнинної річки його швидкість є досить високою. Поясненням цього є багатоводність річки — Амазонка переповнена водою, яку невпинно приносять її притоки. Ширина русла Амазонки після злиття Мараньйону й Укаялі дорівнює 1—2 км, але нижче за течією вона швидко зростає. Біля Манаусу (1690 км від гирла) доходить уже до 5 км, у нижній течії розширюється до 20 км. У західній частині низовини Амазонка тече майже на рівні берегів, фактично не маючи сформованої долини. Важливе значення для Амазонки мають її притоки. Причому близько 20 з них самі є найбільшими водними потоками Землі завдовжки 1500—3500 км. Річкова система Амазонки перебуває в постійному русі. Річ у тому, що притоки розливаються в різні пори року. Тому, наприклад, у верхній течії рівень води в Амазонці збільшується удвічі. Уперше — за рахунок верхніх приток, що спускаються з Перуанських Анд, де опади випадають від жовтня до січня. Удруге — за рахунок приток, що спускаються з Анд Еквадору, де період дощів триває від березня до липня. Притоки Амазонки відрізняються не тільки за часом розлиття, довжиною та площею басейну, але й за кольором вод. Спускаючись із гір у низини, річки несуть відомості про ті землі, що вони минули, за допомогою забарвлення вод і складу перенесених залишків. За кольором води бразильці розрізняють два типи річок. Каламутні річки, що несуть глинисті частки й із цієї причини або білі, або жовтуваті, називаються «ріос бланкос» — білі річки. Наприклад, у Ріу-Бранку вода білого (молочного) кольору. «Ріос негрос» — чорні річки, вони мають чорний або темно-зелений відтінок води. Таке забарвлення водних потоків пов’язане з наявністю в них органічних залишків, що потрапляють у воду шляхом проходження та розкладаються. Яскравий представник «ріос негрос» — Ріу-Негру. Її води мають чорний відтінок. Також серед приток Амазонки є річки із сірим, зеленуватим, червонуватим забарвленням. Басейн Амазонки із численними притоками охоплює величезну територію, яку за площею можна порівняти з Австралією. Більша його частина розташована в Бразилії, а південно-західний і західний райони підносяться до території Болівії, Перу, Еквадору й Колумбії. Океанічні судна можуть іти нагору за течією цієї гігантської річки більш ніж на 1,5 тис. км. Це більше, ніж максимальна довжина України із заходу на схід. У нижній течії Амазонка зазнає впливу океанічних припливів. Крутою хвилею заввишки до 5 метрів вони женуть воду з великою швидкістю й шумом, який можна почути за кілька кілометрів. Ця хвиля затоплює й руйнує береги, зносить будинки, перевертає невеликі судна. Потужна сила припливу жене воду не тільки Амазонкою, але й численними притоками. Припливна хвиля проникає в бічні протоки й низькі ділянки та затоплює їх. Парана Другою за величиною річкою Південної Америки є Парана, що протікає у Бразилії, Парагваї та Аргентині. Довжина річки становить 4380 км, площа басейну — 2970 км2 (разом із р. Уругвай). У перекладі з мови індіанців гуарані «Парана» означає «велика каламутна річка», її водний потік дійсно дуже брудний, особливо в нижній течії. Витоки Парани й низки її приток лежать на південній окраїні Бразильського плоскогір’я. На Бразильському плоскогір’ї існують численні водоспади. Найбільш популярним серед них є водоспад Ігуасу, розташований на однойменній річці — притоці Парани. Водоспад розміщений на межі між Бразилією та Аргентиною, за 26 км від місця впадання Ігуасу в Парану. У верхній течії Парана перетинає лавове плато, потім спрямовується на Ла-Платську низовину й тече на південь майже паралельно до атлантичного узбережжя. В Аргентині річка «підживлює» знамениту пампу. У нижній течії Парана являє собою величну повноводну річку, її ширина нижче впадання р. Парагвай досягає кількох кілометрів, а русло розчленовується на численні рукави й протоки. Від м. Росаріо річка повертає на південний схід й утворює дельту завдовжки близько 130 км. З’єднавшись із р. Уругвай, Парана вливається у великий мілководний естуарій Ла-Плата завдовжки 320 км і завширшки від 20 до 220 км. Режим річки складний. Розливання починаються в жовтні—листопаді й пов’язані з літніми дощами у верхній частині басейну, але головний паводок настає в січні—травні, коли сюди доходять води р. Парагвай. Друге підвищення рівня спостерігається в червні—серпні, у період зимових дощів у нижній течії. Оріноко Третя за величиною річка Південної Америки — Оріноко (без урахування приток Амазонки). Вона бере початок на Гвіанському плоскогір’ї. Її витік був виявлений і досліджений французькою експедицією тільки в 1954 р. Річкою Касік’яре Оріноко поєднуються із притокою Амазонки Ріу-Негру, куди стікає частина води верхньої Оріноко. При впаданні в Атлантичний океан річка утворює велику заболочену дельту. Повноводність Оріноко залежить від дощів, які випадають у північній частині її басейну влітку (від травня до вересня). Різниця між літнім і зимовим рівнем води досягає 15 м. Максимум для Оріноко, що припадає на вересень-жовтень, зазвичай різко виражений (ширина річки досягає 22 км, а глибина — 100 м). У сухий сезон дрібні притоки цієї річки перетворюються на ланцюжок невеликих стоячих озер. Робота в парах Використовуючи текст підручника, фізичну й кліматичну карти Південної Америки, довідкову літературу, охарактеризуйте одну з річок материка і заповніть таблицю.
Розповідь учителя Озер у Південній Америці мало. У глибокій западині на висоті 3812 м розташоване найбільше з високогірних озер світу — Тітікака. Протягом тривалого часу вважалося, що на його дні лежать затоплені храми інків, які зберігають багато золота. Це стало причиною організації на озеро експедиції всесвітньо відомого океанолога Жак-Іва Кусто. Замість золота дослідники виявили близько мільйона жаб, а також уточнили максимальну глибину озера, що склала 230 м. Озеро Тітікака відіграє роль внутрішнього моря, що збирає всі води цього пустельного нагір’я. В озеро впадає більше ніж 20 річок, але витікає тільки одна — Десагуадеро. На своєму шляху річка прорізає соляні шари й розмиває їх, тому в нижній течії річки вода солона. Околиці озера Тітікака, його затоки й острови з давніх часів були густо заселені. Тут перебував центр давньої цивілізації інків, залишки якої зустрічаються у вигляді руїн храмів, селищ, кам’яних гробниць. Маракайбо — одне з найбільших лагунових озер світу, що розміщене у Венесуелі. Вода тут заповнила міжгірну тектонічну западину між хребтами Сьєрра-де-Периха на заході й Кордильєра-де-Меріда на півдні й сході. Площа водойми становить 16,3 тис. км2 (за іншим даними — 13,2 км2), але вона скорочується через активне надходження відкладень. На півночі озеро поєднується з Венесуельською затокою дрібною протокою (глибина — 2—4 м), якою під час припливу в озеро можуть заходити морські судна. У північній частині вода Маракайбо солонувата (завдяки припливу морської води), у південній — прісна. Озеро живиться водою з річок, найбільша з яких називається Кататумбо. У північній частині озеро мілководне, у південній — досягає глибини 250 м. Береги низинні, заболочені. Озеро вважається одним із найдавніших на Землі. Практична робота На контурній карті «Південна Америка. Фізична карта» у зошитах для практичних робіт підпишіть найбільші річки й озера Південної Америки. Додатковий матеріал Озера Південної Америки
Цікаві факти Амазонка не випадково стала невичерпним джерелом легенд і переказів. Ця річка поєднала в собі все найекзотичніше з того, на що багата природа Землі. На Амазонці живуть найбільший у світі гризун — капібара, найбільша видра й прісноводна черепаха — аррау. Гігантська видра досягає в довжину 2 м. Черепаха-аррау — це велетенська тварина вагою понад 70 кг, із панцирем завдовжки 1 м, а завширшки 70 см. Незважаючи на величезні розміри, ця черепаха — не хижак, вона харчується водною рослинністю й плодами, що опадають у річку з дерев, які ростуть на берегах. У водах Амазонки живуть 2 тис. видів риб — третина всієї прісноводної фауни земної кулі. Тут живе гігантська піраруку — найбільша із прісноводних риб, що досягає в довжину 5 м і ваги понад 100 кг (місцеві жителі називають її «амазонським биком»), піранья, великі сомики, скати, електричні вугри, дельфіни, черепахи й каймани. Чорний кайман — це найбільший південноамериканський алігатор завдовжки до 5 м. Водоспад Ігуасу є грандіозним видовищем, що дивує всіх, кому доводилося його бачити. Він має 18 головних каскадів: п’ять — біля правого берега річки, один — посередині й 12 — ближче до лівого берега. Найбільший має досить красномовну назву — Паща Диявола. Він утворює величезну підкову завширшки 150 м і завдовжки 700 м. Цей каскад розміщений саме на кордоні між Бразилією й Аргентиною. Сонячні промені тут розсіюються в краплях водяного пилу, утворюючи веселки. Обидві країни, яким належить водоспад, оголосили прилеглі до нього райони національними парками. І в Бразилії, і в Аргентині вони мають однакову назву — Ігуасу й, крім водоспаду, включають величезну територію, зайняту мальовничим лісом. Тітікака одночасно є і джерелом води, і постачальником їжі, і гігантською «грілкою», що пом’якшує клімат цього суворого краю. Температура води в озері не опускається нижче ніж +10 °C, хоча біля берегів воно нерідко вночі замерзає. Не випадково людина оселилася тут ще 10 тис. років тому. Сьогодні нащадки інків — індіанці аймара, живуть у селищах на берегах озера Тітікака. А найдивніші місцеві жителі — індіанці уру, зайняли плавучі острови. Річ у тому, що узбережжя частково оточене очеретом тоторас. Уру будують із нього плавучі острови, настилаючи все нові й нові шари в міру того, як нижні просочуються водою, а потім вимиваються або згнивають. На таких незвичних острівцях розташовувалися цілі селища, у яких жив практично весь озерний народ — понад тисяча осіб (у 2006 р. на озері постійно проживало близько 40 родин). Харчуються вони рибою, звіром і птицею, що водяться на острові. Можна сказати, що уру створили унікальну «очеретяну культуру». Однак у цей час вони дедалі більше прилучаються до цивілізації. Так, майже в кожній хатині є телевізор, що працює від сонячної батареї. Поверхня островів уру м’яка й пружиниста, вода подекуди просочується крізь очеретяний покрив. Хатини на островах і човни для пересування озером, які ще називають «бальса де тотора», індіанці також майструють з очерету. Каное з туго перетягненої очеретяної соломи може прослужити до шести місяців, перш ніж почне підгнивати. Зараз на озері Тітікака налічується близько 40 плавучих островів. На деяких із них є оглядові вежі.
Географічний диктант
Запитання
Змагання команд Об’єднати учнів у дві-три команди і провести змагання. Учасники команд повинні по черзі назвати якнайбільше термінів за темою «Південна Америка». VII. Підсумки уроку Висновки Завдяки великій кількості опадів й особливостям рельєфу Південна Америка має розвинену річкову мережу. Більшість річок спрямована в Атлантичний океан, серед них Амазонка, Парана з Парагваєм, Оріноко (вони утворюють потужні річкові системи). Амазонка — найбільш повноводна річка на Землі зі складним режимом. Площа її басейну дорівнює площі всієї Австралії (налічується понад 500 великих приток). На відміну від Амазонки, Парана й Оріноко характеризуються бурхливими повенями і різким спадом води в зимовий період. Озер у Південній Америці мало. Найбільшими є озеро-лагуна Маракайбо, яке з’єднується протокою з Карибським морем, і Тітікака — найбільше з високогірних озер світу.
План
| |||||||||||||||||
| Переглядів: 1015 | | |||||||||||||||||
| Всього коментарів: 0 | |
