Урок 28
Тема. Зовнішньополітичні пріоритети провідних
країн світу.
Мета: пояснити, як вплинула на міжнародні відносини світова економічна криза; проаналізувати особливості зовнішньої політики провідних країн світу в цей період; пояснити значення термінів
і понять: «політика “доброго сусіда”», «Пакт угоди і співробітництва», «агресія», «нейтралітет»,
«система колективної безпеки»; розвивати вміння учнів на підставі аналізу окремих фактів робити узагальнюючі висновки; виховний аспект уроку реалізується на підставі формування в учнів
розуміння неприпустимості війни як засобу розв’язання міжнародних проблем.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, настінна карта «Світ у 1919—1939 рр.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.
Основні поняття та терміни: політика «доброго сусіда», Пакт згоди і співробітництва, агресія, нейтралітет, система
колективної безпеки.
Основні дати: 1933 р. — установлення дипломатичних відносин між СРСР і США, вихід Німеччини з Ліги Націй; 1934 р. — прийняття СРСР до Ліги Націй, 1935 р. — укладання радянсько-французького
й радянсько-чехо-словацького договорів про взаємну допомогу.
Хід уроку
I. Організація навчальнОї діяльнОсті
Учитель інформує учнів про початок вивчення теми «Міжнародні відносини в 1930-х рр. Назрівання Другої світової війни», повідомляє тему й основні завдання уроку.
II. Перевірка дОмашньОгО завдання
; Бесіда за запитаннями
1. Які зміни відбулися в розвитку країн Латинської Америки на
початку ХХ ст.?
2. Чи можна стверджувати, що конституція Мексики 1917 р.
розв’язала проблеми, які спричинили революцію 1910—1917 рр.
у країні? Обґрунтуйте свою точку зору.
3. Визначте спільне й відмінне в розвитку провідних країн Заходу
та латиноамериканських держав у міжвоєнний період.
4. Схарактеризуйте зміни в розвитку країн Латинської Америки
під впливом ліберального реформізму початку 1920-х рр.
5. Як відбувався розвиток Латинської Америки в період «стабілізації»?
6. Які зміни в країнах Латинської Америки спричинила економічна
криза 1929—1932 рр.?
III. актуалізація ОПОрниХ знань
; Запитання та завдання
1. Якими були переваги й недоліки Версальсько-Вашингтонської
системи?
2. Як відбувався перегляд повоєнних договорів у 1920-х рр.? Чим
він був спричинений?
3. Що таке «пакт Бріана—Келлога»? У чому полягає його значення
для тогочасних міжнародних відносин?
IV. вивчення нОвОгО матеріалу
1. вплив світової економічної кризи на міжнародні відносини.
; Розповідь учителя
Світова економічна криза загострила міжнародні відносини та
призвела до виникнення вогнищ нової війни. На відміну від ситуації
напередодні Першої світової війни, у 1930-ті рр. лише незначна кількість держав прагнула війни. Таке становище робило реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства.
Першим спільним випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед усіма країнами завдання скоординувати свої зусилля
для її подолання. Від самого початку, наприклад, стало необхідним
полегшення фінансового тягаря репарацій і боргів.
США в 1931 р. запропонували оголосити мораторій на один рік
із виплати боргів і репарацій. Ця пропозиція була прийнята. У 1932 р.
було прийнято рішення взагалі ліквідувати репараційні зобов’язання
Німеччини. Країни-боржники, зі свого боку, просто перестали сплачувати борги США.
Здавалося, що був створений прецедент колективних дій перед обличчям спільної загрози. Але майже одночасно США ввели високі митні податки, а Велика Британія відмовилася від «золотого стандарту», вільного обміну
фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити
такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів.
Такими діями США і Велика Британія спровокували митні й валютні «війни», що дезорганізувати світову торгівлю і ще більше поглибили кризу.
У 1933 р. в Лондоні була скликана світова економічна конференція. На ній обговорювалися проблеми стабілізації валют і розроблення
шляхів пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилася безрезультатно. Перемогло прагнення розв’язувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи
на сусіда. У результаті зросло економічне суперництво та зменшилася
можливість чинити спільний опір перед загрозою війни.
2. зовнішня політика США.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначають особливості зовнішньополітичного курсу США в цей період і розпочинають роботу з таблицею «Зовнішньополітичні пріоритети
провідних країн світу в 1930-х рр.».
Держава |
Зовнішньополітичний курс |
Учитель систематизує та уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Президент Ф. Рузвельт намагався проводити гнучку зовнішню політику. 16 листопада 1933 р. США встановили дипломатичні відносини
з Радянським Союзом. Між двома країнами відбувся обмін послами,
було укладено двосторонні торговельні угоди.
У 1935—1937 рр. конгрес прийняв низку законів про нейтралітет
США. Експорт зброї до країн, що воюють, надання їм позик і кредитів
було заборонено. Те саме стосувалося країн, де почалася громадянська
війна. Оскільки законодавство не розрізняло агресора та його жертву, воно було вигідне нападникам. Усупереч нейтралітету військовостратегічні матеріали вивозилися за кордон і потрапляли до Німеччини,
Італії, Іспанії, Японії. У країні розгорнувся рух солідарності з китайським народом, поширювалися протести проти політики фашистської
Німеччини. Американському президентові довелося зважати на це. Він
зміг закласти підвалини нової зовнішньої політики й посилити роль держави в міжнародних відносинах. Із Японією було розірвано торговельний
договір. Восени 1939 р. Конгрес скасував закон про нейтралітет. Уряд
США заходився нарощувати виробництво озброєнь, посилювати армію
та військово-морський флот. Йому протистояли прихильники ізоляціонізму — невтручання в протиборство інших держав. Ізоляціоністи виражали інтереси монополій, пов’язаних із німецьким та японським капіталом, а також фермерів, зацікавлених у збереженні внутрішнього ринку.
У Латинській Америці США зміцнили свої позиції завдяки проголошеній Рузвельтом програмі «доброго сусіда» та ідеям панамериканізму. У 1936 р. між США та країнами Латинської Америки було
підписано 11 договорів.
; Робота з термінами та поняттями
Нейтралітет — невтручання в чужі суперечки, у боротьбу між
двома сторонами.
3. зовнішньополітичні пріоритети великої Британії.
; Розповідь учителя
Світова економічна криза спричинила загострення суперечностей
між Великою Британією та іншими державами, кожна з яких прагнула домогтися односторонніх переваг. На міждержавних переговорах
і під час ухвалення відповідальних рішень сторони приховували справжні наміри й далекосяжні цілі.
У 1929 р. англійський парламент відновив британсько-радянські
дипломатичні відносини, розірвані в 1927 р. Для радянського експорту встановлювався режим найбільшого сприяння. Водночас у Лондоні
віддавали перевагу відносинам із Німеччиною, оскільки в більшовицькому режимі вбачалася більша небезпека, ніж у зростанні фашизму.
Незабаром «національний уряд» денонсував торговельну угоду із СРСР
і взагалі заборонив увезення радянських товарів до Великої Британії.
З ініціативи Великої Британії та США союзники залишили Рейнську зону на п’ять років раніше, ніж це було обумовлено Версальським
договором. Британський уряд погодився на розширення німецького
військово-морського флоту. Не дістали осуду з його боку й відверті
акти агресії фашистських держав.
; Робота з термінами та поняттями
Агресія — незаконне застосування збройної сили однієї держави
проти іншої, порушення суверенітету, територіальної цілісності, позбавлення політичної незалежності.
А втім, правлячі кола Великої Британії прорахувалися, уважаючи, що політика потурання агресорові допоможе зберегти недоторканність власних інтересів. Прагнення Німеччини повернути втрачені
колонії, активне проникнення на Близький Схід, в Африку та Індію
викликали занепокоєння в англійських правлячих колах і посилення
британсько-німецьких суперечностей.
У 1930-ті рр. зросла напруженість і в британсько-японських відносинах. Для цього були серйозні підстави. Японія розв’язала широкомасштабну агресію проти Китаю, відкрито загрожувала британській
сфері впливу й колоніальним володінням: Індії, Австралії, Бірмі, Новій Зеландії. Найбільше занепокоєння викликало зростання військовоморської могутності Японії.
Напередодні Другої світової війни Велика Британія опинилася
в несприятливому міжнародному становищі. Посилення агресивних держав змусило її ще в мирний час увести загальну військову повинність
та активно шукати противагу Німеччині на Сході та Заході. Було укладено воєнні союзи з Францією, Польщею, Румунією, Грецією, Туреччиною. Але ці заходи були неадекватними загрозі, що нависла. Британське
керівництво вбачало вихід із ситуації, що склалася, у потуранні агресивним державам із метою виграти час і спрямувати агресію на Схід.
4. зовнішня політика Франції.
; Розповідь учителя
У 1930-х рр. Франції довелося вести на Європейському континенті
складну політичну гру. Її умови диктувалися соціально-економічними
й політичними особливостями внутрішнього розвитку, відвертим зростанням агресивності сусідньої Німеччини. Низку важливих зовнішньополітичних акцій здійснив уряд Ерріо. Він відмовився від репарацій
із Німеччини, визнав її право на озброєння. У листопаді 1932 р. між
Францією та СРСР було укладено пакт про ненапад.
Загроза німецького нацизму насторожувала впливові кола французького суспільства, викликала суперечки між різними політичними
течіями щодо пріоритетів зовнішньої політики.
Нестабільність урядів та аморфність ідеології розвитку зумовлювали невизначеність і непослідовність дій Франції.
Міністр закордонних справ Франції Барту шукав союзників на
сході Європи. Він відвідав ряд держав Центральної та Південно-Східної
Європи, прагнув зближення із СРСР. Барту вбили фашистські терористи. Його посаду обійняв прихильник порозуміння з Німеччиною Лаваль.
Він намагався покінчити з віковою франко-німецькою ворожнечею. Незабаром він очолив уряд. Таємна угода з Муссоліні розв’язала останньому руки для агресії в Європі. Щоб позбутися тиску з боку прихильників
зближення із СРСР, Лаваль у травні 1935 р. підписав франко-радянський
договір про взаємодопомогу, але пропозицію доповнити його військовою конвенцією відхилив. У Берлін було повідомлено, що в разі відповідної домовленості з Німеччиною договір із СРСР утратить чинність.
Зближення із СРСР підтримували комуністи. Радикали й соціалісти вважали, що союз із СРСР нічого не принесе Франції, оскільки
СРСР не має спільного кордону з Німеччиною. Вони переконували,
що треба зміцнювати зв’язки з Великою Британією. Це означало підтримку з боку Франції курсу на умиротворення, на невтручання в громадянську війну в Іспанії. Комуністи виступали за відкриту допомогу
республіканцям цієї країни. Натомість уряд закрив франко-іспанський
кордон, а згодом визнав уряд Ф. Франко.
Зростаюча загроза з боку фашистської Німеччини змушувала
Францію негайно шукати союзників. Але спроба підписання військової конвенції із СРСР у серпні 1939 р. наштовхнулася на небажання
СРСР, який дійшов згоди з Німеччиною.
5. зміни в зовнішній політиці нацистської Німеччини.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника,
визначаючи особливості зовнішньополітичного курсу нацистської Німеччини, і продовжують роботу з таблицею, розпочату раніше. Учитель систематизує та уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Перед приходом нацистів до влади Німеччина вже не сплачувала репарації, була учасником Локарнських угод, що гарантували стабільність у Європі, стала членом Ліги Націй. Становище Німеччини
в межах Версальської системи було значно полегшено. На переговорах
про роззброєння 1932 р. їй було обіцяно рівноправність в озброєнні.
На офіційному рівні навіть обговорювалося питання про повернення
Німеччині колоній.
Зовнішньополітична програма нацистів від початку була орієнтована на перегляд Версальського договору. Цього ж домагалася і дипломатія Веймарської республіки. Гітлер, прийшовши до влади, віддав
перевагу одностороннім діям.
У липні 1933 р. за пропозицією Муссоліні між Великою Британією,
Францією, Італією та Німеччиною було підписано «Пакт згоди і співробітництва». Він передбачав широке співробітництво держав із питань перегляду Версальської системи та юридично закріплював рівність Німеччини
в озброєнні. Але ратифікацію цього договору було зірвано. Для Гітлера
перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху
до світового панування. Другим кроком мало стати об’єднання всіх німців
в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі та Литви. Третім
кроком мусило стати завоювання «життєвого простору» на Сході. Заволодівши сировинними та аграрними ресурсами Східної Європи, Німеччина, на думку Гітлера, зможе перемогти в боротьбі за світове панування.
Отже, кожний із визначених Гітлером кроків означав уже не просто перегляд Версальської системи, а шлях до її повної ліквідації та
докорінної зміни міжнародних відносин, що склалися. Це був шлях
до війни. Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини
в жовтні 1933 р. з Ліги Націй.
У 1934 р. було здійснено спробу приєднати Австрію. Проти цього виступила Італія, яка загрожувала прямим воєнним утручанням. Гітлер відступив.
1935 р. став переломним. Після виплати Франції компенсації за
вугільні шахти земля Саар унаслідок плебісциту відійшла до Німеччини. Німеччина відмовилася від статей Версальського договору, які
забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження
загальної військової повинності й формування армії з 36 дивізій.
Між Великою Британією та Німеччиною було укладено військовоморську угоду, що дозволяла збільшити тоннаж німецького флоту
в 5,5 разу та будувати підводні човни. Відтак Німеччина могла мати
флот, більший від французького. Угода була двостороннім порушенням
Версальської системи.
Після цього Гітлер наважився на рішучіші дії: у березні 1936 р.
німецькі війська було введено в Рейнську демілітаризовану зону. Однак
ані Велика Британія, ані Франція не застосували передбачені в цьому
випадку санкції.
6. зовнішньополітичні пріоритети фашистської італії.
; Розповідь учителя
У 1923 р. Муссоліні спробував окупувати острів Корфу, що належав Греції. Це зміцнило б стратегічні позиції Італії, чого не хотіла Велика Британія. Через два тижні італійці вивели свої війська з острова, проте наступного року вони спромоглися відібрати в Югославії
порт Фіуме й закріпити це у відповідному договорі. Досягнене взаєморозуміння з Великою Британією зумовило укладення угоди про перерозподіл зон впливу двох країн в Ефіопії на користь Італії. Одночасно
Італія посилила тиск на Албанію. Підписаний з Албанією договір про
дружбу перетворював її на протекторат Італії.
Італійські фашисти поряд із ліквідацією демократичних інститутів почали процес мілітаризації економіки й суспільства. Розпочався
процес мобілізації ресурсів для майбутніх завойовницьких війн.
7. зовнішньополітична доктрина срср та її реалізація.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
аналізують зовнішньополітичний курс СРСР і продовжують роботу
з таблицею. Учитель систематизує і уточнює результати роботи учнів,
використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Протягом 1920—1930-х рр. зовнішньополітична доктрина СРСР зазнала істотних змін. Збагнувши нездійсненність найближчим часом світової
революції, радянське керівництво шукало виходу з міжнародної ізоляції.
З іншого боку, у провідних країнах світу посилилося розуміння міцності
радянської влади. У 1924 р. Радянський Союз визнали Велика Британія,
Італія, Австрія, Норвегія, Греція, Швеція, Китай, Данія, Мексика, Франція, у 1925 р. — Японія. Із Німеччиною було укладено торговельну угоду,
а в 1926 р. — договір про нейтралітет і ненапад. Позиції СРСР зміцнили договори про дружбу й нейтралітет із Туреччиною, Афганістаном, Литвою, Іраном.
У роки світової економічної кризи СРСР прагнув забезпечити сприятливі міжнародні умови для виконання завдань першої п’ятирічки. Загострення міжнародних суперечностей СРСР намагався використати для
посилення власного авторитету в різних регіонах світу. У 1933 р. було встановлено дипломатичні відносини зі США, а 1934 р. СРСР було прийнято до
Ліги Націй як члена Ради, що означало визнання його великою державою.
Перетворення Німеччини та Японії на потенційних агресорів,
виникнення безпосередньої загрози інтересам СРСР внесли корективи в його зовнішньополітичну доктрину. У Європі СРСР виступив за
створення системи колективної безпеки та стримування агресорів. Провідником цього курсу став народний комісар закордонних справ СРСР
М. Литвинов. Активність Японії на Далекому Сході змусила СРСР піти
на зближення з Чан Кайші та рекомендувати КПК діяти спільно з Гомінданом у боротьбі проти Японії.
Успіхом на шляху створення системи колективної безпеки стало
укладення в 1935 р. радянсько-французького договору про взаємну допомогу. Щоправда, у ньому не було військових статей, але в будь-якому разі
договір відкривав шлях до спільної боротьби проти агресора. Аналогічний
договір у 1935 р. було укладено з Чехо-Словаччиною. На випадок агресії проти Чехо-Словаччини СРСР зобов’язувався прийти їй на допомогу, але після
того, як Франція почне виконання її зобов’язань перед Чехо-Словаччиною.
Ставлення країн Заходу до створення системи колективної безпеки
було прохолодним. Радянсько-французький договір Франція ратифікувала лише через рік. Сумніви викликало насамперед те, що СРСР не має
спільного кордону з Німеччиною, і для виконання зобов’язань радянським
військам довелося б перетинати територію Польщі та Румунії. А ці держави боялися СРСР більше, ніж Німеччину, і категорично відмовлялися
пропускати радянські війська. У французів склалося враження, що СРСР
хоче втягнути Францію в конфлікт із Німеччиною, а самому залишитися
осторонь. Коли на Заході стали відомі наслідки репресій у Червоній армії,
то військовий союз із СРСР узагалі став сприйматися як малозначний.
8. зовнішня політика Польщі.
; Розповідь учителя
Польща відчувала небезпечність свого становища, яка посилилася після приходу Гітлера до влади в Німеччині. Між Польщею та СРСР
у 1932 р., а Німеччиною в 1934 р. було укладено угоди про ненапад.
В умовах наближення збройного світового конфлікту Польща
опинилася перед вибором, до якого угруповання держав приєднатися. Будучи союзницею Франції, вона категорично відмовлялася йти
на співробітництво із СРСР, на чому наполягала Франція. Цим скористалася Німеччина, яка залучила Польщу до розчленування ЧехоСловаччини. Німеччину й Польщу зближувала спільна антирадянська
позиція. Навіть перед загрозою війни польський уряд не побажав відмовитися від свого негативного ставлення до встановлення дружніх
відносин із СРСР. Відтак Польща опинилася між двома її головними
ворогами — Німеччиною та СРСР.
V. закріПлення нОвиХ знань
Пропонуються два варіанти проведення цього етапу уроку.
І ВАРІАНТ
Колективне обговорення результатів роботи учнів над таблицею
«Зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу в 1930-х рр.».
ІІ ВАРІАНТ
; Робота в малих групах
Учитель об’єднує учнів у малі групи, визначає кожній одну
з розглянутих на уроці країн, зовнішньополітичні пріоритети якої
вони мають визначити та представити класу.
VI. Підсумки уроку
9 У 1930-х рр. міжнародна ситуація загострилася. Це було спричинено переходом нацистської Німеччини, мілітаристської Японії та
фашистської Італії до агресивної політики з метою реалізації своїх
зовнішньополітичних пріоритетів. У той самий час США, Велика
Британія та Франція через економічне й політичне суперництво
намагалися, насамперед, досягти переваг для себе. Головними причинами назрівання нової світової війни стали:
1) відсутність дієвої системи колективної безпеки;
2) небажання світових лідерів підтримувати стабільність Версальсько-Вашингтонської системи;
3) поява групи агресивних держав, які прагнули світового панування через розв’язування нової війни;
4) байдужість світової громадськості до актів агресії агресивних
держав. Несприйняття актів агресії як загрози миру.
VII. дОмашнє завдання
Опрацювати відповідний параграф підручника.
|